Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ VIII. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ VIII     Наступна





VIII. „Початок і причина війн Хмельницького”. Українське громадянство перед Хмельниччиною.


ПРИЧИНИ ВЕЛИКОГО ПОВСТАННЯ В ОСВІТЛЕННЮ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ: ВИКЛАД ”ПОЧАТКУ І ПРИЧИН“ У САМОВИДЦЯ, ВИКЛАДИ МОТИВІВ ПОВСТАННЯ ДАНІ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ: ”РЕЄСТР КРИВД“. МОТИВОВАННЯ ПОЛЬСЬКІ: КУШЕВИЧ І КОХОВСКИЙ, ҐРОНДСКИЙ.



„Початокъ и причина войни Хмельницкого єсть єдино от Ляхов на православіє гоненіє і козаковъ отягощеніє”, починає свою історію Хмельнищини „самовидець”, застановляючи ся над її причинами з чвертьвікової перспективи, котра віддїляла його від повстання 1648 р. в той час, коли він брав ся до її описування. І потім він продовжує далї, розвиваючи сю другу і очевидно — найбільш реальну і конкретну в його очах причину:

„Тодї бо у нихъ [козаків] всякі вольности однято: одних повиписовано, і як вони не хотїли (бо не звикли були) панщину робити, то їх на службу замкову обернено — до листів [воження] і до чищення коней старости їх держали, в дворах печи палити, псів чистити, двір підмітати і до иньших незносних діл приставляли. Тіж, які зістали ся реєстровими козаками, над ними полковниками були пани-шляхта, присилані від гетьмана коронного: вони анї трохи не дбали про вільности козацькі, а ще всякими способами їх смиряли і легковажили. Плату постановлену для козаків від короля його милости і річипосполитої, по тридцять золотих річно, забирали вони собі і тільки дїлили ся з сотниками — бо сотників не самі козаки вибирали собі і настановляли, а полковники з своєї руки, кого хотїли — або їм були зичливі. Приставляли також полковники козаків до всякої домової роботи, їм незвичайної. А коли бувало козак добуде у Татар доброго коня — зараз відберуть. Козаки ті що ходили на Пороги на рибу, — на Кодаку від них відбирали десяту рибу на комісара, а осібно треба було мати ще й полковникам, і сотникам, і осаулови, і писареви. З Запорожа бувало через степи шлють в городи бідного козака з рорагом [рід сокола], яструбом, орлом, або з хортом, посилаючи в дарунок якомусь панови — не жалували козака, хоч би й згинув — як то й легко могло було від Татар. Зате як козаки піймають якого небудь язика татарського, то полковник посилає з тим язиком татарським до гетьмана коронного якось свого жовнїра, до котрого полковник ласкав, — а козацьку відвагу зневажають. В городах 1) знов була кривда від Жидів, не вільно козакови в домі своїм держати нїякого напитку, навіть на свою потребу — не тільки меду, горілки, пива, але навіть і браги. До великого убожества козацтво прийшло. А більше як шість тисяч, не могло козаків бути — хоч би й син козацький, мусїв ту ж панщину робити і плату давати”.

По сїм автор спиняєть ся над причинами невдоволення поспільства:

„Поспільство хоч у всїм жило богато [обфито] — в збіжі, худобі, пасїках, але були над ним вимисли великі, від старостів, намісників та Жидів, чого Україна не звикла терпіти. Бо самі державцї на Українї не мешкали, тільки уряд [себто урядників] держали, тому про кривди посполитих мало знали, або як і знали, то заслїплені дарунками від старостів і Жидів-орендарів того не розуміли, що їх по шкурі їх же власним салом мажуть: дарують їм те що видерли від їх підданих, і що сам пан міг би взяти від свого підданого і не так жалував би підданий його, — а який небудь ,шевлюга', який небудь Жид богатить ся, по кілька цуґів коней справляє, вимишляючи великі чинші: поволовщини, дуди, осип, сухі мірочки, з жорнів плату й инше”. 2)

І тільки далї, принагідно згадує про кривди в вірі, котрі поставив був на першім місцї:

„Також у вірі руській була ,помішка' велика від унїатів і ксьондзїв, бо вже не тільки в Литві та на Волини, але й на Українї унїя почала гору брати. В Чернигові унїатські архімандрити оден по другім наставали 3), по инших городах православні церкви запечатували: в тім їм (унїатам помічниками були шляхта, уряд і ксьондзи, бо вже на Українї що город, то костел був. В Київі теж не малий утиск чинили церквам божим старожитним — тодїшнїй воєвода Тишкевич і також єзуїти, домінїкани, бернардини і инші закони (чернецькі), наїздами й процесами 4) утїсняючи митрополита та науки в школах забороняючи. Часто вже не відріжняли староруську православну віру від поганства, бо вже більше пошанованнє було аби якому Жидови паскудному [спросному], анїж найлїпшому християнинови Русинови. А найгірше глузуваннє і утиск терпів нарід руський від тих, котрі з руської віри прийняли римську віру”. 5)

Автор, як бачимо, досить повно начеркнув головні моменти в тім процесї наростання народнього гнїву і роздражнення, що прорвали ся нарештї в великім повстанню. І поставивши, сказати б — з ідеольоґічних мотивів — на першім місцї причину релїґійну, він на дїлї зіпхнув її на сам кінець, з вірним почутєм ріжностепенної реальности складних мотивів, вказаних ним. А в справі релїґійній зачавши від звичайної піснї про релїґійні утиски Ляхів, серед релїґійних причин народнього роздражнення на першім місцї в дїйсности поставив ворожнечу православних з унїатами і прикрости від ренеґатів православної віри.

Схема причин, подана нам тут, зрештою не становить його історичної власности — се широко росповсюджене в тім часї, в 2-ій пол. XVII в. толкованнє причин козацького повстання. З певними відмінами воно повторяєть ся у ріжних письменників, а свій початок веде почасти від офіціальних мотивовань причин повстання з козацької сторони, почасти — від рефлєксій, безпосередно викликаних у сучасників повстання. Від самого Хмельницького ми не маємо загальної панорами тих причин і мотивів, які викликали його повстаннє, в тім родї як отсе дає Самовидець або деякі инші пізнїйші письменники, може бути, що се простий припадок, що до нас не дійшло такого ширшого викладу від Хмельницького, а може й справдї тільки згодом, з історичної перспективи стала виднїйшою така ширша панорама. В своїх листах і розмовах, записаних їx участниками, Хмельницький висуває то той то инший мотив, дуже часто перемішуючи з своїми особистими кривдами, які попхнули його до бунту.

В т. зв. реєстрі кривд — змістї скарг Хмельницького присланих з Низу до Потоцкого, поруч своїх особистих кривд Хмельницький вказує на насильства старостинських урядників над козаками, анальоґічні з тими, які йому самому довело ся витерпіти. ”Панам урядникам українним коли сподобаєть ся щось силоміць взяти в домі козацькім, чи жінка козацька, чи донька козацька, — тодї мусять скакати як їм заграють; про сї кривди п. краківський (Потоцкий) кілька разів писав до урядників і державцїв, упоминаючи їx, але то нїчого не помогло” 6). Toй самий мотив повторяє Хмельницький в своїм листї до короля, по корсунськім погромі, вказуючи на „нещасні кривди і великі зневаги”, які приходило ся козакам терпіти в останнїх роках. „Не тільки свого убогого майна, але й самі в собі не вільні ми стали; хутори, луки, новорозроблені сїножати, рілї, стави, млини, десятини пчільні забирають, і що б комусь у нас козаків сподобало ся — силоміць відбирають, і самих нас безвинно обдирають, бють, мордують, до вязниць саджають, і так поранили і покалїчили нам товариства” 7). В розмові з московскім аґентом розвиває він знов релїґійний мотив, повстаннє підняте в інтересах „християнської віри грецького закону” і рахує на поміч самого короля 8).

Ми бачимо тут таким чином досить широку скалю мотивів, тільки розкидану в ріжних висказах.

З польського боку сучасник Кушевич парафразуючи аґітаційні листи Хмельницького, звернені до реєстрових, вказує на нищеннє польськими вояками козацького і селянського майна, на знечещуваннє ними жінок і доньок козацьких та селянських, на служби, повинности і роботи, що против давнього звичаю накладають ся на козаків. Коли-ж хто почне скаржити ся на всї отсї кривди — осмівають його або обсипають образами, або збувають гарними, але порожнїми словами, тим часом як всї зусиля звертають ся на те, аби з коренем винищити самий рід козацький. І як особливо незносне підносять ся немилосердні здирства Жидів 9).

Коховский, офіціальний „королївський історіоґраф”, historiographus s. r. m., вкладає в уста Хмельницького такі аґітаційні мотиви. Насамперед, каже він, благовидним приводом для повстання виставляла ся грецька віра, котрій по словам Хмельницького дїяли ся гіркі зневаги з поводу унїї 10). Маєтности владичі і чернечі повідбирані, священники в пониженню: унїати, захопивши духовну юрисдикцію, прикладають їм ніж до горла; де ще в якім кутї зістала ся правдива батьківська віра, — там єзуїтські проповідники пускають в рух ріжні наклепи. Всї благання православних на соймах зістають ся даремними, або відкладають ся з одного на другий — одна вже згадка про православну віру викликає гнїв. Забула ся давня слава козацька; як прийде війна, тодї козаків висилають на найбільші небезпеки й манять, використовуючи для чужої користи їх відвагу, а як небезпека мине, тодї за нїщо важать їх кров і їх самих за остатнїх уважають. Кварцяне військо бушує немов в неприятельській землї. Пани не мають границь своїй жорстокости, і виливши весь запас ярости своєї на голови невинних підданих, напускають на них військо, удаючи їx бунтівниками, а те инодї до ноги вирізує цїлі села. Нема границь гіркої неволї, а панованнє обрізаного жидівського роду робить її ще незноснїйшою 11).

Третїй сучасник, Ґрондский, в своїм виводї причин Хмельниччини — однім з просторійших, який маємо 12), починає від кривд козацьких, як скасованнє козацької самоуправи ординацією 1638 р., загороженнє дороги на низ Кодаком, забираннє під козаків найкращої добичи ловецької, побори від риби і здобичи татарської, заборона варення пива і горілки, роздаваннє сотницьких урядів не за заслуги, а за хабари, відбираннє урядів — в надїї нового дарунку, і побираннє грошевих кар з каждої нагоди. Потім переходить до кривд народови — підданим панським: ріжних поборів панських і арендарських (низше се місце подамо в цїлости) і вкінцї вказує на кривди, які дїяли ся в релїґії:

„Що до грецької їх релїґії, сильно то всїх вражало, що як трапляло ся якомусь панови з яких небудь мотивів перейти на римську віру (а бувало се дуже часто), то і підданих змушувано до неї-ж. А як де-небудь вони стояли при своїм, то церкви у них силою відбирано і на потреби римської віри обертано. По-де-куди тїла попередників, що давно вже на порох потлїли і тільки в цинових трупах переховувались, вивозили ся з гробівцїв на иньші місця. В иньших всякими способами призводили попів до того, аби помалу перетягали народ на римську віру, за помічю її унїї з грецькою, а кого не могли привести до того спокійними і ласковими способами, — силкували ся змусити до того силою, забираючи непокірних до вязниць, иньших віддаляли від урядів, а на їх місце настановляли инакших, подібних убраннєм, але дуже відмінних доктріною, і всяку власть і суд присвояли над ними, під намовами честних патрів єзуїтів. Все се незвичайно роздражнювало всїх, так що вони жадібно чекали тільки нагоди скинути з себе ярмо. Коли ся нагода трапила ся, вони не упустили її, але яко-то кажуть — обома руками за неї у чепились” 13).








Примітки


1) Тут се значить те ж, що в старших документах ,на волости'.

2) Вид. 1878 р. с. 3-5

3) В друкованім фраза неясна — в нїй бракує се слово „унїатські”, яке вважаю пропущеним, про сих унїатських чернигівських архимандритів статя А.Верзилова Уніатскіе архимандриты въ ЧерниговЂ, 1093 (з Трудів архівної комісії).

4) НаЂздами правими, вар. правами.

5) Ibid. с. 11.

6) Michałowski c. 4 = Памятники І 2 с. 195, де він має титул: Rejestr krziwd Сhmіеlniсkiеgo do mсі р. Mik. Potockiego... roku 1647 posłany. Хоч маємо його не в оріґінальнім текстї, а кимсь зробленім витягу, але автентичність його змісту не будить нїяких підозрінь. Під іменем листу Хмельницького до Потоцкого посилаєть ся на нього вже Пасторій Hist. Pol. c. 39; єсть очевидний натяк на сей лист у Кисїля в листї його з 16 марта — Sprawy c. 303. Копія з приписками з Несвиж. арх. в теках Нарушевича 143 с. 733.

7) Michałowski c. 44 = Kochowski 1 c. 42.

8) Жерела VI c.14.

9) Акты Ю. З. Р III ст. 16.

10) Стараю ся передати можливо докладно гадки виложені прикрою латиною.

11) Annalium Poloniae climacteres, 1683, I с. 25. Досить близько (тільки коротше) повторяють сї млтиви Pamiętniki do panowania Zygmunta III, вид. Войцїцким (І с. 274 до 275 — залежнїсть очевидна. Дещо буквально повторяє пізнїйший Юзефович в своїх Annales urbis Leopoliensis (Сборникъ лЂтоп. Ю. и З. Р. с. 121).

12) Historia bеlli cosacco-polonici, 1789, с. 29 і д.

13) Op. c. 33.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ VIII. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.