Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна





АФЕРА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ПОХОДЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, СОЦІЯЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ЙОГО РОДИНИ, ЙОГО ВИХОВАННЄ, ЦЕЦОРСЬКИЙ ПОХІД І НЕВОЛЯ, ДЇЯЛЬНІСТЬ У ВІЙСЬКУ, ЖИТЄ ПРИВАТНЕ, ЛЄҐЕНДИ ПРО НЬОГО, БОГДАНІВ РОМАН.



Особиста біоґрафія Хмельницького на стільки-ж бідна реальними, безсумнївними фактами, на скільки безмірно богата лєґендою, що окрила його по горячим слїдам першого виступу на широкій аренї і зробила улюбленим героєм всяких переказів і видумок, а далї й поетичних та белєтристичних утворів. На сїм місцї не можемо ставити собі завдання дати можливо повну, критично провірену біоґрафію великого гетьмана — се мусїло-б бути завданнєм осібних праць, дуже пожаданих, котрих не маємо нї для Хмельницького, нї для иньших визначних дїячів сеї доби. Я обмежуюсь головнїйшими фактами і моментами особистого житя Богдана, потрібними нам для розуміння його публичних виступів 1).

Богдан-Зиновій Хмельницький був сином старостинського урядника в Чигиринськім старостві Михайла Хмельницького. Такі урядники звичайно набирали ся з дрібної шляхти, і таким шляхтичем уважав і називав себе Михайло Хмельницький: в пізнїйшім листї своїм до короля під Зборовим (15 серпня 1649 р.), дуже важнім для його біоґрафії (свого рода короткій автобіоґрафії), Богдан Хмельницький називає себе „уродженим Хмельницьким”, а на своїй печати уживає герба Абданк. Походженнє його батька одначе зістаєть ся незвісним. Чигиринщина вся була новою займанщиною ріжних приходнїв кінця XVI в.; приходнем в Чигиринцинї, розумієть ся, був і Михайло Хмельницький. Але звідки прийшов він, се зіставало ся незвісним в пізнїйших часах, і сучасники переказують тільки ріжні здогади: так Пасторій називає його шляхтичем („як кажуть”) з Литви (з в. князївства Литовського), Коховский каже, що одні вважали його родом з Мазовша, иньші — з місточка Лисянки, в Корсунськім старостві. Ся остання згадка одначе може бути хіба памятю, що Мих. Хмельницький, перед тим як осїсти ся в Чигиринськім старостві, жив в Лисянцї, що була державою тогож Даниловича, що й Чигиринщина, і була осадою також дуже недавнею, з початків XVII в. 2). Може бути, що Мих. Хмельницький був її осадчим, як потім займав ся осадництвом в Чигиринщинї 3).

Про попереднє Коховский переказує здогад що Мих. Хмельницький служив на дворі Жолкєвских в Жовкві, і потім коли Данилович оженив ся з Софією Жолкєвскою, був придїлений до двору своєї панни, перейшов з нею в службу до Даниловича і кінець-кінцем осїв ся в Чигиринськім старостві, котрим володїв Данилович (разом з староством Корсунським). Коли тут осїв ся М. Хмельницький, незнати; правда в потвердженню Суботова за Б. Хмельницьким сказано, що Суботів Мих. Хмельницький держав більше сорока лїт 4), але сьому досить тяжко увірити, хоч ся дата без сумнїву вийшла від самого Богд. Хмельницького: в 1570-х рр. не було ще навіть і Чигирина 5).

Взагалї про службу Михайла Хмельницького в Чигиринщинї близших відомостей не маємо. Б. Хмельницький в згаданім автобіоґрафічнім листї каже, що батько його був „підстаростою чигиринським”; иньші сучасники звуть його „писарем провентовим” 6), офіціялїстом низшої катеґорії. Може бути, що Хмельницький трохи причинив титулу свому батькови, але кінець-кінцем подробиця маловажна. Факт, що Богдан Хмельницький походив не з старої родовитої козачини, а з місцевої дрібно-шляхетської (офіціалїстської), середньо-заможної верстви. Про маєтковий стан сеї родини зовсїм правдоподїбно оповідаєть ся, що Михайло Хмельницький, служачи в старостинській адмінїстрації, не забував забезпечити себе, і осадив під Чигирином вище по Тясмину (з півтори милї віддалення) чималий хутір, названий Суботовим 7). Останнє теж факт. Натомість те що оповідаєть ся про ожененнє Михайла Хмельницького з козачкою, звязки з козаками і службу в їx війську — все се виглядає як здогад для обяснення того, що Михайло закінчив житє в битві під Цецорою, а син його опинив ся в козацькім війську. Факти сї одначе нїяких спеціальних обяснень не вимагають, бо дрібно-шляхетська служебна верства стояла в сих сторонах все дуже близько до козаччини, а кожний тутешнїй осадник, шляхтич чи не шляхтич, був заразом і воякою-пограничником. Коли Жолкєвский стягав ся з останнього для боротьби з Турками в 1620 р., його зять Данилович прислав йому в поміч свій двірський полк, і в нїм правдоподібно був і Михайло Хмельницький з сином. Участник Шемберґ в своїм дневнику цецорської війни згадує окрім властивого війська „лісовчиків і добровольцїв п. Хмельницького” 8).

Що до віку свого, Богдан в згаданім листї до короля 1649 р. називає свої лїта „сивими”, і з того треба міркувати, що родив ся він ще в XVI столїтю, в його останнїм десятилїтю. З сим сходять ся відомости, зібрані в 1649 р. венецьким послом в Віднї — що Хмельницькому було „коло 54 лїт”, себ-то родив ся він коло 1595 року 9). Павло Алепський переїздячи через Черкаси, записує, що се місто було місцем уродження Хмельницького 10), але трудно дуже полягати на такій принагідно киненій замітцї. Імя його „Богдан” часто толкували потім як призвище, дане йому пізнїйше як спасителеви України, але се без сумнїву початкове, дитинне імя Хмельницького і вповнї правдоподібно, що се був практикований в народї переклад церковного імени Федір, як толкував уже Коховский 11).

Про науку Богдана Коховский каже, що він учив ся в київській ґімназії, а також „по словам богатьох” — у Ярославі у єзуїтів. Останнє більш певне: перше дуже мало, і мабуть зявило ся як пізнїйший, безосновний здогад. Київська ґімназія, себ-то братська школа, починала своє істнованнє тодї, коли Хмельницький мабуть уже кінчив науку у єзуїтів, а може й скінчив її, тай нїяких звязків у Хмельницького з київськими шкільними кругами не знаємо, нїякої памяти про його науку в сих кругах не бачимо. Натомість про його ученнє в котрійсь єзуїтській колєґії — ярославській чи львівській, се не зовсїм ясно — маємо свідоцтва більш певні. Його професор єзуїт Мокрский, „під котрим Хмельницький учив ся поетики і реторики” 12), уживаний потім був в посольствах до Хмельницького, з огляду на сю особисту знайомість; тодї Мокрский був у Львові, перед тим міг бути і в Ярославі. При тих звязках з Галичиною, які істнували на дворі Даниловича, зовсїм природно, що чигиринський офіціалїст післав сюди свого синка, і власне до такої щиро шляхетської школи як єзуїтська колєґія.

Судячи з сеї звістки про науку поетики і реторики (її достовірности не можемо нїчого закинути), Хмельницький був в єзуїтській школї досить довго: загальна освіта, по за котру звичайно не преступали люде світські, які не мали заміру віддавати ся церковній дїяльности, займала 6-8 лїт і більше, і кінчила ся власне риторикою 13). Освіта, котру Богдан тут дістав, була звичайна, середня освіта сучасного „освіченого” чоловіка, і супроти наведеної звістки мусимо лишити на боцї відзиви сучасників, які говорять про Хмельницького, як про чоловіка ледве помазаного освітою 14), що тільки між козаками міг бути замітним нею. Не така то й рідка річ між козаччиною, а спеціально між її шляхетськими елєментами, була середня шляхетська освіта в тих часах.

Шкільна наука Богданова закінчила ся перед 1620-м р. Того року, я вже сказав, його батько, вибираючи ся в похід в двірськім полку свого патрона, взяв з собою і Богдана. Подробиць з сього його походу більше не маємо, тільки те що каже сам Хмельницький в згаданім листї, і так само ріжні иньші сучасники: Михайло Хмельницький в битві під Цецорою наложив головою, Богдан попав в турецький полон, „де пробув в тяжкій неволї два роки”, поки його звідти викупили. По словам Коховского визволили його козаки, вимінявши на своїх бранцїв, за-для памяти його батька; се не дуже правдоподібно, бо нїяких заслуг для козаччини у Михайла Хмельницького не знаємо. Пасторій каже, що Богдана викупила мати, що буде простїйше і правдоподібнїйше.

Про сю неволю оповідає ширше турецький лїтописець Наїмачелебі, з нагоди посольства Хмельницького до султана в 1650 р. По його словам, мусульманин, що привіз тодї лист від Хмельницького, оповідав, що Хмельницький був в неволї у одного з керманичів султанської фльоти, що проживав в Царгордї в кварталї Касїм-баші; під час своєї неволї Хмельницький прийняв іслам, і пізнїйше зістав ся йому вірним, але се не перешкодило йому, підмовивши кількох иньших невільників, утїкти з неволї 15). Одначе цїле оповіданнє повне ріжних фантастичних або мало правдоподібних подробиць, і з нього можна взяти з де-якою правдоподїбністю хіба сю подробицю, що Хмельницький за своєї неволї був в Царгородї.

Пятнадцять лїт, що минули від повороту Хмельницького з неволї і до війни 1637 р., в наших джерелах не зазначили ся нїякими певними фактами. Оповідання пізнїйшої козацької традиції про ріжнї Богданові подвиги: про участь його в морських походах, про те як він взяв в неволю двох Кантемірових синів, визначив ся незвичайно в Смоленській війнї і т. и. 16) — тільки непорозуміння, або прості вигадки. Так само не мають реальної вартости загальні фрази де яких старших письменників (Коховского й ин.) про ті прикмети, якими Богдан звернув на себе увагу в війську - освіта, красномовність, зручність і оборотність у всякого рода дїлах.

Можемо констатувати, що в серединї четвертого десятилїтя XVII в., коли Богданови могло бути лїт за сорок, він мав визначну позицію в війську — але які уряди займав він перед 1637 р., зістаєть ся невідомим. З особистого житя його також не знаємо майже нїчого. Був він жонатий з Ганною Сомківною, сестрою Якима Сомка, пізнїйшого претендента на гетьманство, і мав чималу сїмю: кількох синїв і доньок. Все се були, очевидно, дїти від першої жінки, яка — припускають, вмерла перед Богдановою аферою, судячи з того, що він тодї жив з тою дамою, за котру у його вийшла ворожнеча з Чаплїньским; але вся ся романїчна історія взагалї мусить приймати ся з значним скептицизмом, як зараз побачимо. Поза тим ще можемо сказати, що Богдан господарив на батьківськім хуторі і в пізнїйшій афері своїй виступає як заможний господар, що своїм достатком викликує заздрість у старостинської адмінїстрації.

В 1637 р. стрічаємо Б. Хмельницького в перший раз на ширшій аренї, як військового писаря, що підписує акт капітуляції козацького війська під Боровицею 17). Правдоподібно, тільки на сїй підставі Коховский, що знав дневники Окольского, відозвав ся про Хмельницького, як про зрадливого чоловіка, що брав участь у всїх повстаннях — Павлюка, Острянина і Гунї, і таке переконаннє про участь Хмельницького в повстанню утерла ся глубоко в історіоґрафії. Але близше приглядаючи ся, переконуємо ся, що властиво на се нема підстави. Як вище було вказано, Б. Хмельницький виступає в рядах старшини, визначеної Потоцким на місце тих козацьких старшин, котрих козаки мали за наказом Потоцкого відставити при капітуляції. Тому треба думати, що Богдан належав як раз до людей найменьше скомпромітованих повстаннєм, і через се певного значіння набирає патетична фраза його в автобіоґрафічнім листї до короля, що він від урождення свого і до того сивого волося „не був в нїоднім повстанню против маєстату королївського”.

Той факт, що після кампанїї 1638 р. Богдан був визначений до покірної депутації до короля 18), теж промовляв за тим, що він і в кампанїї Острянина і Гунї не був скільки небудь сильно скомпромітований. Дїйсно в звістках сеї війни ми не знаходимо імени Хмельницького в рядах повстання. Розумієть ся, може се бути припадковим — але знов нїщо не дає нам права відкидати його заяву, що він не був нї в однім повстаннї против короля.

Дальші лїта теж не визначають ся нїчим голосним в житю Богдана. Від ординації 1638 р., що позбавила козаків вищих урядів, займав він уряд чигиринського сотника — позиція вигідна тим, що давала йому можливість лучити занятя господарські з службовими. „Золотий спокій” дав можність і йому загосподарити ся на своїй батьківщинї, може й розширити її: в пізнїйших привилеях предложених Богданом цареви крім Суботова єсть осібне потвержденнє на „слобідку Новосельцї, на землї суботівській лежачую од поль диких за Чигирином” 19).

Про значні розміри Богданового господарства теж маємо деякі згадки в джерелах. В „кривдах Хмельницького” згадуєть ся 400 кіп абіжа на гумнї його, захоплених при наїздї Чаплїцким (Чаплїньским) 20). Натан Ганновер в своїх записках, на підставі оповідань своїх земляків, описує богаті стада Хмельницького. Піночі згадує про стави, млин і шинки, що несли дохід Хмельницькому, і особливо на конкуренцію суботівських і чигиринських шинків кладе натиск в історії пізнїйшого конфлїкту Богдана з Чаплїньским 21).

Богдан мав добрих приятелїв серед нової старшини, з адмінїстрацією староства, де служив його батько, очевидно, теж звязували його звязки приязни і зажилости. Все, здавало ся, віщувало йому спокійне і приємне житє — тим щасливійше, чим меньше в нїм було слави і відповідальности.

Той факт, що його разом з Барабашем і Іляшем вибрано в 1646 роцї в повірники королївської місії, ще раз дає понятє про його позицію в війську: репутацію чоловіка впливового, певного, льояльного супроти короля. І він тодї, як і Барабаш або Іляш, не схотїв ріскувати своїм положеннєм і пускати ся на слизьку дорогу аґітатора-бунтаря, хоч би і з королївської руки.

Всякі пізнїйші говорення про те що Хмельницький уже від давна був підозрілим і показував бунтівничі замисли, або величання проникливости покійного гетьмана Конєцпольского супроти нещастя, в яке впав його наступник Потоцкий — се очевидно запізнені віщування тих глубоких политиків, які все пригадують по подїях, як то вони добре їх предвидїли і від них остерігали.

Такі глубокі відкритя кн. Заславського по корсунськім погромі, що Хмельницький, котрого він певно й імени не чув перед тим і навіть тепер називає „одним козаком переяславським”, „не тепер тільки засмакував добичи Річипосполитої, а з давна порозумівав ся з беєм, і тільки за якимись чарами чи фатумом не були сї зносини помічені” 22). Такий популярний переказ про те, як Хмельницький на похвалки Конєцпольского Кодаком, відбудованим по Остряниновім повстанню, вирвав ся з сміливою заміткою, що „як людська рука збудувала, так людська рука може й знищити його”, і сими розбудив підозріння у старого гетьмана. Або иньше анальоґічне, тільки не таке популярне оповіданнє про віщуваннє Хмельницького по погромі 1638 р., що „козацька мати”, котру вважали добитою Конєцпольским та Потоцким, ще дасть грізне для Поляків потомство від союзу з Татарами. Таке ж оповіданнє, що Конєцпольский, високо цїнячи Хмельницького, все мав передчутя чогось незвичайного від того чоловіка і перед смертю жалував, що лишив Хмельницького живого — бо тільки він, Конєцпольский, повагою своєю стримував його, і т. и. Всї вони виглядають як пізнїйші рефлєкси, до котрих перед своєю аферою Хмельницький правдоподібно давав дуже мало приводу.

Та слїдом стрясла ся біда, яка до решти зруйнувала всї його здобутки і зробила саме житє його непевним. Траґічні наслїдки сеї Богданової афери густо заплели її ріжними лєґендарними подробицями і наповнили паралєльними мотивами, серед яких незвичайно трудно визнати ся, — тим більше, що в додатку до всього майже бракує хронольоґічної основи всьому тому букетови реальних фактів, підозріливих поголосок і чистих вимислів.

Вихідна точка ясна — сварка з новим підстаростою чигиринським Чаплїцким, чи Чаплїньским. З чого вона пішла, зістанеть ся мабуть секретом, та і в дїйсности такі ворогування сплїтають ся часто з таких складних, а в окремішности маловажних мотивів, що потім самі головні участники не здають собі справи з початку своєї ворожнечі і вказують зовсїм ріжні причини.

По звісному принціпу cherchez la femme і тут з часом особливу популярність здобула романтична „боротьба за жінку” між Хмельницьким і Чаплїньским. Мовляв, Чаплїньский ухопив жінку, невінчану, з котрою жив Хмельницький, а Хмельницький добивав ся її назад, але анї Чаплїньский не хотїв її віддати, анї вона не хотїла вже вертати ся, бо перейшла на латинство і Чаплїньский обвінчав ся з нею. Аж по корсунськім погромі коронних військ Хмельницький захопив її в свої руки і мешкав як з жінкою, діставши якесь благословенство на сей шлюб від патріарха в Київі. Се трівало до 1651 р., коли стала ся в Богдановій родинї траґедія, закінчена — як оповідали — повішеннєм сеї жінки. Але вся ся історія з жінкою стає причиною афери доперва в пізнїйших писаннях, котрих автори стояли від вражіннями сеї траґедії 1651 р. У тих же авторів, які сеї пізнїйшої траґедії не знали — у Ганновера, Пасторія, Віміни, нема згадки про якусь романтичну причину сварки Хмельницького з Чаплїньским. Так само анї в автентичних листах Хмельницького, нї в так званом „реєстрі кривд” 23), анї в оповіданнях Хмельницького, переказаних ріжними аґентами, нї в поголосках, збираних Кунаковим по горячим слїдам, зимою 1648-9 р., нї в пізнїйшій кореспонденції з королем, де Хмельницький добивав ся видачі йому Чаплїньского, — нема нїяких слїдів сього романа. Мова йде все про самі прозаічні річи, так що се змушує ставити ся досить скептично до всеї сеї романтичної історії, як причини пізнїйших бід. Правдоподібно аж траґічний кінець сеї другої Богданової жінки звернув увагу на неї і так зложила ся пізнїйша історія про неї, як причину всеї біди — як про „степову Гелєну”, зза якої пішла козацько-польська війна.

Вповнї реальний характер, як причини афери, мають за те ріжні старостинські драчі з Хмельницьким і вкінцї відібраннє суботівських ґрунтів, так що про се годить ся сказати тут кілька слів.








Примітки


1) Ріжні спірні питання біоґрафії Хмельницького і лєґенди про нього обговорив я в екскурсах, які, на жаль, відложив до осібного публїкування, і вони згоріли разом з иньшим матеріалом у Київі в 1918 р.

2) Див. у Яблоновского Ukraina с. 693.

3) Піночі так і називає його „осадчим чигиринським” — текст у Липинського (c. 255).

4) Акты Ю. З. Р. Х. с. 466.

5) Ще одно місце пробутку родини Михайла могла-б вказувати згадка Павла Алепського про Черкаси, — дивю низше.

6) Scriba a rationibus proventuum - Коховский 1. с., теж Pamietniki do pan. Zygm. III (очевидне запозиченнє).

7) Коховский 1 c.

8) Prócz Lisowczyków i р. Chmielnickiego wolontarioszów — Pisma Źółkiewskiego c. 571.

9) Депеша Саґредо при статї М. Кордуби п. 78 т. львів. Записок, ч. 2.

10) Путешествіе патр. Макарія IV с. 192.

11) Максимович зі згадки Мясковского (Michałowski c. 377), що іменини Богдана були десь коло різдвяних свят, досить правдоподібно здогадував ся, що він мав імя Федора „начертаного”, котрого день 27 грудня (І с. 479).

12) Xiadz Mokrski byl iezuitą y uczył w szkołach, pod ktorym Chmielnicki poetyki i retoryki słuchał, tenze ze Lwowa od mieszczan posłany do Chmielnickiego na traktaty, którego poznawszy Chmielnicki przy pospolstwie nic z nim nie mówil, a gdy się rozeszli, nisko za nogi obłapił y za cwiczenie dziękował — Nowiny z Warszawy do obozu posłane 29/XI 1648, в теках Нарушевича l43 c. 379, з королїв. архиву.

13) Див. в т. VI с. 452.

14) Ґрондский: exigua litteratura tinctue (c. 40). Пасторій (Bellum c. 5): litterarum etiam nоn rudis (в Historia с. 27 одначе: rаrіоr denique inter Cosacos latinae necnon in reipubl. Polonae реritiа Хмельницького). Коховский: ex usu litterarum aliquo non inhabilis tractandis negotiis fuit (c. 20).

15) У Смірнова Крымское ханство с. 546-7, перед тим ще в Collectanea-х Сенковского (І с. 201), що не пожалував навіть дати в своїй книжцї образок, де представлено, як Хмельницький в якімсь фантастичнім „козацькім” убранню править мусульманський намаз в присутности хана.

16) Грабянка с. 32, Величко II с. 381.

17) Див. в ч. І с. 272.

18) Таж же с. 310.

19) Акт Ю. и З. Р. X. с. 464; про розширеннє Богданом батьківщини мова і у Пасторія с. 32.

20) Michałowski c. 4.

21) Ojczyste spominki I c. 138, пор. вище с. 152 прим. 2.

22) Лист у Шайнохи II дод. 40.

23) Тут єсть тільки загальна згадка про забираннє жінок і доньок козацьких, як ми бачили вже вище, с. 81.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.