[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна





ПОВСТАННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ЛЄҐЕНДИ ПРО ЙОГО ПОЧАТКИ, СУЧАСНІ, НАЙБІЛЬШ ПЕВНІ ВІДОМОСТИ, ПЕРШІ ВІСТИ ПРО БУНТ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОПАНОВУЄ СЇЧ, РЕЛЯЦІЯ ПОТОЦКОГО, ОПОВІДАННЯ ЗІБРАНІ КУНАКОВИМ.



Перші кроки Хмельницького на новій для нього і чужій — як він запевняв — аренї бунту і аґітації, взагалї оповиті густою пітьмою. Нїхто з близьких до нього людей не подумав списати перші початки повстання, не заховало ся взагалї нїякого докладнїйшого оповідання з його сторони, і сам Хмельницький в пізнїйших розмовах збував їх короткими, загальними фразами. В польських реляціях теж довго не знаходило ся докладнїйших відомостей про перші його кроки. І за недостачею їх в науковій лїтературі загнїздила ся і поширила пізнїйша лєґенда, навіть і не лєґенда, а белєтристична фантазія Величка.

Розкриваючи старійші і новійшї оброблення Хмельниччини, навіть писані під знаком суворої критики і поборювання лєґенди, стрічають ся, хоч і з ріжними відмінами, все з тими ж в основі своїй відомостями: Хмельницькій, викравши від Барабаша королївські листи в Чигиринї, в день св. Миколая, 6 грудня с. с., другого дня рушив з Суботова на Запороже і був дня 11 грудня в Сїчи. Там оповістив козакам королївські привилеї, проголошений був гетьманом і так зачало ся повстаннє. На вість про утечу Хмельницького з королївськими листами заметушила ся польська адмінїстрація на Українї, наказуючи не пускати людей за Запороже, не дозволяти нїяких зібрань людей по селах і містах, і т. д., Хмельницький же, щоб на якийсь час приспати увагу Поляків, росписував листи до всякої польської і козацької старшини зі скаргами на кривди свої й козацькі, роспускав відомости, що він буде посилати посольство до короля і сенату, сам же потайки готував ся до війни, а в перших числах марта виїхав до Криму. Там завів переговори з ханом, довів до союзу з ним, і зіставивши закладнем сина Тимоша, дістав помічне татарське військо під проводом Тугай-бея. З ним він вернув ся на Запороже дня 18 квітня. По сїм скликано в Сїчи раду, вибрано Хмельницького гетьманом уже формально, передано йому клейноди, і тодї визначено похід на Україну 1).

Я предав тільки схему сього просторого оповідання, прикрашеного ріжними подробицями подорожей, прийнять, нарад, дарунків, з великим богацтвом дат, цифр, заведеннєм листів Хмельницького і т. д. Се богацтво при піснїм хлїбі иньших, певнїйших джерел робило неперебориме вражіннє на поколїння істориків, навіть довго потім як уже зазвучали перші рішучі остереження від користання з Величкових матеріалів. Під ріжними більш і меньш скромними формами, не раз узяті з других і третїх рук, вони сидять в лїтературі по нинїшнїй день 2).

Отже щоб виключити рішучо сї впливи і відмежувати ся від них, треба сконстатувати, що дата викрадення листів від Барабаша і утечі Хмельницького на Запороже — се виключна власність Величка, який дуже любить імпонувати читачеви докладними датами, цифрами, подробицями і без церемонїї їх видумує. Подробиць утечі з иньших, певних джерел не маємо нїяких. Листи Хмельницького з Запорожа, наведені Величком, безсумнївна белєтристика.

Оповіданню Величка можемо противставити такі авторитетнїйші звістки:

В т. зв. реєстрі кривд, витягненім з листу Хмельницького до Потоцкого, сказано, що Хмельницький, не маючи у кого шукати оборони, „удав ся на Низ до иньших, подібно як він покривджених (котрих в тих низових сторонах і на островах морських немале число) і вони вибрали Хмельницького своїм проводирем” 3).

Перед Унковським Хмельницький пізнїйше (1650) оповідав, що він, віддавши дїтей в опіку своїх приятелїв, „пішов на Запороже, і всього нас війська в зборі було півтретяста чоловіка, як на нас Потоцкий післав свого сина і комісара, і як би тільки я не згодив ся з царем кримським і не перейшло б до мене від Потоцкого наших реєстрових козаків шість тисяч, не знати, щоб було й робити” 4).

Курчанин Гридин, що по його словам був на Запорожу під час утечі Хмельницького, оповідав перед воєводою в липнї 1648 р., що Хмельницький „прийшов у Запорозьке військо з королївськими листами за три тижнї перед масницею 5), і посилав гетьман Хмельницький двічі послів до кримського царя — кликати його з усею ордою в поміч на Ляхів, за повелїннєм королївським, а кримський хан з усею ордою прийшов над Днїпро на четвертім тижнї по Великоднї 6), а перевозило його, кримського царя, з усею ордою, запорозьке військо при нїм низше Бургуни 7) і Тавани на човнах, а конї плили” 8).

Незвісний на імя мемуарист, що служив мабуть сам в якійсь польській хоругви, оповівши про видачу Хмельницького на поруку Кречовському, оповідає, що по виїздї Конєцпольского до Бродів, до Лаща, що зіставав ся в Стеблеві, прийшла вість, що Хмельницький утїк з своїми приятелями з поруки на Запороже і прийшовши туди бунтує козаків. Кречовський поїхав в степи, аби довідати ся, що дїеть ся на Загорожу, стрітив в степу висланих від Хмельницького двох козаків і двох бутів 9), вхопив їх і питав, що дїєть ся на Запорожу. Відповіли, що бунти великі, все Запороже збунтувало ся і вже з Татарами Хмельницький трактує, аби помогли йому на Польщу: посилає з Запорожа Книшу (sic) козака свого і сина свого Тимоша на переговори з Татарами”. Кречовський прилетїв з тими язиками до Потоцкого, що був у Барі, той зараз скликав на раду ріжних військових з поблизьких місць і по радї видав листи до свого війська, аби як найскорше збиралось під Бар. „Знову приходить вість, що Хмельницький уже умовив ся з Ордою і дав в застав свого сина Тимоша. Тодї гетьман, зібравши військо рушає в февралї к Корсуневи” 10).

Все се оповіджене без дат, і тільки судячи з того, що Потоцкий коло 10 лютого н. ст. вже береть ся до рішучої боротьби з повстаннєм, а 15 лютого рушає сам на Україну, можна приблизно вивести, що перші вісти (від язиків) Кричевський міг дістати в 20-х днях сїчня ст. ст., а другі вісти — про довершений союз з Татарами могли прийти коло 15-го лютого ст. ст.

Найбільш докладно переказує вісти про бунт на Запорожу Лукаш Мясковский судя подільський в листї з Балабанівки (в Браславщинї) писанїм 16 лютого н. ст. (6 ст. ст.). Комісар козацький дав знати, що дня 4 лютого (н. ст.) „на Сїч, де відбував сторожу черкаський полк, — напав зрадник Хмельницький, захопив всю живність і забрав усї човни. 5 лютого пан Вадовский полковник черкаський і пан Кречовський чигиринський — що то через кумівство випустив Хмельницького на поруки — вислали против нього кількадесять козаків і по двох з товаришів своїх на сторожу. Але той їх заскочив, зловив і коли післали до нього — не схотїв випустити, кажучи, що взяв їх війною — ще й тих вабив до себе і гукав: ,Ви Ляхів потопіть та приставайте до нас!' Про нїяку покору анї думав, бо з ,пластунів, луковників, лисичників' значно збільшив число свого гультяйства, приваблюючи їх до себе корогвою червоною з білих орлом і якимись привилеями нїби то від короля — як він каже — даними торік на вільности поля і моря”.

15 лютого н. ст. Мясковский одержав звістку від того-ж комісара, „що той зрадник дня 9 сього місяця, маючи очевидно потайне порозуміннє з усїми козаками, вступив в отверту боротьбу і о півночи ударив на Запороже, на згаданих полковників і табор їх. Тут виявила ся зрада всїх реєстрових, бо самі-ж до них [полковників] стріляли, так що ті з корогвами й бубнами ледви поуходили до Крилова, стративши 20 і кілька драґонів і більше як 10 товаришів”. Потоцкий „тому кілька день” послав ротмістра Хмєлєцкого з унїверсалами й інструкціями для козаків, але після сеї останньої реляції рушив 15-го на Україну визначивши війську збірними пунктами Рокитну і Ольшанку на день 23 н. ст., і розіслав листи до панів просячи помочи військової — „не маючи вже нїякої надїї на вірність всїх реєстрових, коли зрадили черкаські” 11).

Меньше значіння супроти сеї новознайденої реляції має звісна давнїйше коротенька сучасна записка про те ж у Машкевича, дворянина Єр. Вишневецького, під днем 15 лютого: „Князеви дано знати, що якийсь Хмельницький, зібравши трохи гультяйства, прогнав з Запорожа корсунський полк, що стояв залогою, і прогнавши, став скликати на своєволю, і до нього почало горнути ся що лиш живо”. Вишневецький другого дня післав Машкевича з відомістю про се до Потоцкого, що був тодї (в 20-х днях лютого ст. ст.) в Богуславі, на похоронї Ад. Казановского 12). Се, як бачимо, не було тодї для Потоцкого нїякою новиною.

Сам Потоцкий відповідаючи на лист короля, що дорікав йому за непотрібний похід на Україну, про свої заходи проти Хмельницького писав королеви 21 (31) марта 13), що рушив на Україну по зрілій розвазі, з огляду на панїку, яка підняла ся там. Сили Богдана в момент походу, як видко з листу, Потоцкий рахував тільки на 500 люда, але вважав вказаним рушити ся і против сих 500, „бо сї 500 підняли бунт з конспірації всїх козацьких полків і всеї України”. Не має заміру розливати крови. „Кілька разів посилав [до Хмельницького], аби вийшов з Запорожа, — обіцяв йому ласку і пробаченнє його вчинків, але нїщо його не зрушить. Послів моїх затримав. Нарештї післав я з війська пана Хмєлєцкого ротмистра вашої кор. м., чоловіка справного і добре свідомого гуморів козацьких, умовляючи його [Хмельницького] словом моїм, що й волос йому з голови не спаде. Але він, не порушений і такою моєю поблажливістю, відослав до мене послів моїх з таким посольством: насамперед, аби я з військом уступив ся з України, по друге — аби я полковників і всю їх асістенцію відставив від полків, по-третє — аби я скасував ординацію Річипосполитої, так щоб вони зістали ся при таких вільностях, як тодї коли вони нас не тільки сварили з постороннїми, але і на маєстат покійних попередників і предків вашої кор. мил. підносили свою безбожну руку. В тих часах післав він [Хмельницький] на Низ, щоб дістати поміч від Татар, що чекають коло Днїпра. Посмів їх кілька сот перевезти на сей бік, аби вони зганяли наші сторожі, розставлені по ріжних шляхах, на те аби своєвільні не збирали ся до нього”. Ладить собі і укріпляє „город” на Будках, на Низу, і звідти збираєть ся „боронити ся силою”; а сили його „в тих часах” (написання листа) рахують уже на 3000 14).

В иньших листах ріжних осіб, писаних в тих днях з України, на підставі, очевидно, відомостей, привезених Хмєлєцким, теж знаходимо звістки, що Хмельницький стоїть на Днїпровим острові званім Буцком чи Буцкою, дві милї від польської сторони, і робить собі на нїм укріплєннє з ровів і палїсадів. Має дуже багато живности і пороху; людей з ним рахують 2500, в тім 500 Татарів 15).

Про переговори козаків з Кримом московські посли доносили з Криму, на підставі звісток від якогось „полонянника” з дня 5 с. с. марта, що до Криму приїхало до хана „з Днїпра запорозьких Черкасів чотири чоловіки” з прошеннєм, аби хан прийняв їх у підданство [въ холопство]. Стоять вони на Днїпрі і єсть їх в зборі пять тисяч, і просять хана дати їм своїх людей, щоб іти їм на польську землю війною за свою черкаську обиду, А за те, упоравши ся з королївськими людьми, обіцяють служити навіки ханови і на всяку війну з ним бути готовими”. І хан тих послів ударовав кафтанами і тримав у себе в Бахчисараї тиждень і відправляючи дав по коневи, а кримським людям і чорним (простим) Татарам звелїв годувати коней і готовити ся на королївську землю, і до Перекопу до князя ширинського Тугая написав готовити ся на війну. І Татари та руські полонянники кажуть явно, що хан наказав кримським і ногайським людям готовити ся на королївську землю 16).

До сих певнїйших звісток, поданих людьми близшими до справ, додам ще де що з переказів, записаних Кунаковим зимою 1648-9. Се розумієть ся, лєґенда, але жива, реальна, а не вифантазованї довільно пізнїйші оповідання Ґрондского про наради Хмельницького з козаками, або історії Величка.

Богдан Хмельницький, оповідає Кунаков, будучи за вартою, підмовив 300 козаків, і в відповідну хвилю разом з ними і з вартовими утік на низ, взявши, з собою з дому тільки бранця Татарчука, сина одного мурзи, що дістав ся йому при подїлї добичі і жив в його домі як свій. Потоцкий післав за Хмельницьким на здогін 500 козаків, а з ними „для вірности” 300 Ляхів. Коли вони догоняли Богдана в степу, він післав до них козаків від себе і ті почали козакам промовляти до сумлїння: невже вони піднесуть руку на своїх товаришів, що хочуть постояти за благочестиву віру? І козаки, вислані наздогін, відставши від Ляхів і поговоривши між собою, половили тих Ляхів, що були з ними післані, а котрі противили ся — побили, і пристали до Хмельницького. Той дуже радїв і велїв і тих взятих в неволю Ляхів теж постинати - нема чого, мовляв, ворогів божих і гонителїв християнства в живих тримати. І так Хмельницький уже з 800 козаками пішов по Днїпру вниз „в лукоморьє” (над морську затоку). Укріпивши ся тут, післав до Криму 20 козаків, а з ними написав до того мурзи, котрого сина мав у себе, що він йому віддасть сина без викупу і обміну — нехай приїде до нього „в лукоморьє” і візьме сина, а коли хоче мати закладнїв, нехай лишить з тих козаків, що він послав. Мурза з сотнею Татар приїхав до Богдана, і той йому показав велику честь, вернув сина і умовив ся з ним, що той підмовить иньших мурзів з Криму і 15 тис. Татар. Весною з першою травою вони мають іти з Криму і зійти ся з Хмельницьким коло Жовтих Вод. На тім вони присягнули: Богдан присягою, а мурза „шертью” (магометанською присягою). Тим часом до Хмельницького стало приїздити багато козаків, шляхти і вільних людей, і Богдан почав з них „строїти” полки і настановляти полковників, а як прийшла до нього вість, що мурзи вийшли з Криму, — Богдан, упорядкувавши полки, пішов з усїми полками на Жовтї Води, щоб зійти ся з Татарами. А всього з Богданом пішло „з лукоморья” в восьми полках коло 6 тис. козаків, шляхти і вільних людей 17).

Як бачимо, сї оповідання, при своїй лєґендарности, сходять ся по-декуди досить близько з тою схемою подїй, яка вирисовуєть ся з наведених вище звісток.








Примітки


1) Величко І с. 28 і д.

2) Див. в четвертім виданню Б. Хмельницького І с. 255 р. замітку, котрою Костомарів ратує наведені Величком листи Хмельницького; в цїлости лишила ся і в сїм виданню і хронольоґія Величка і ріжні подробицї Богданового побуту на Запорожу і в Криму. Cyворий документлїст Соловйов теж не устеріг ся від Величка, хоч сї запозичення і закриті — припадково мабуть — дуже авторитетною цитацією польських актів московського архива заграничних справ (X с. 1562). Шайноха, хоч дорікав Костомарову некритичністю, сам обома руками черпав з Величка (II c. 4 і д.), зовсїм серіозно трактував Богданові листи Величка, і т. д. На Шайносї, не провіряючи його підстав, опер ся Чермак въ хронольоґії і подробицях Богданової утечі (І. с. 336-7), не кажучи вже про Ролє (Kobiety). З другої сторони на Величку, його оповіданню й листах опер своє оповіданнє про початки Хмельниччини Еварницький. A нарештї й Р. Ґавроньский, хоч як ворожий українській традиції, на дїлї вповнї підпав впливам оповідання Величка.

3) Michałowski с. 6, Памятники с. 196; про автентичність див. вище с. 81. Взяті в скобки слова можуть бути поясненнєм того, хто робив сей витяг.

4) Акты Ю. З. Р. VIII c. 349.

5) Масниця в 1648 р. була 5/II ст. ст., три тижнї перед масницею -15 сїчня ст. ст.

6) Великодень 2/IV, четвертий тиждень 23-29/IV с. ст.

7) В вид.: Бургана; р. Бургунь кілька кільометрів вище Тягини.

8) Акты Моск. госуд. II ч. 357.

9) Buta alias tiomaczа kozackiego, так толкує се слово сучасник — у Міхаловского с. 23.

10) Памятники І с. 175.

11) Лист в збірнику Z dnejów Ukrainy c. 497-8.

12) Раm. o dawnej Polsce т. V.

13) Дату сю справедливо вказав Шайноха II с. 19.

14) Michałowsk. ч. 4 = Памятники ч. 3.

15) Michałowsk. ч. 5 і 6 = Памятники 4 і 5.

16) Акты Ю. З. Р. III ч. 178.

17) Акты Ю. З. Р. III с. 281.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.