[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна





ПРЕДСТАВЛЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЙОГО ПЛЯНИ, МОТИВИ АҐІТАЦІЇ, ЛЄҐІТІМНА ЛЄҐЕНДА.



Застановимо ся тепер трохи над сею схемою.

Перед усїм насуваєть ся питаннє, якими мотивами поводив ся Богдан, тїкаючи на Низ при кінцї 1647 р. 1). Чи хотїв він тільки сховати там у безпецї голову свою, не маючи вже захисту нїде на волости? В таку ноту ударяє він у своїм листї до Потоцкого („реєстрі кривд”), представляючи що се зовсїм не було в його плянах — збирати козаків, а вони його самі вибрали привідцею і тим самим дали мандат заступати взагалї покривджене козацтво. Та не легко увірити, щоб старий сотник, заможний і шановний, мав вдоволити ся ролею неприкаянного низового лугаря без усяких дальших плянів.

В пізнїйшім листї до короля Володислава (по корсунськім погромі). описуючи ті кривди і утиски, які мусїли козаки зносити на волости від державцїв і своєї шляхетської старшини, Хмельницький представляє дїло так, що певна частина козаків, не можучи далї жити на волости під таким безправєм, рішила шукати прибіжища „бодай головам своїм з самими душами” — „не де инде як на звичайних місцях наших на Запорожу”, що служило одвіку таким прибіжищем — „звідки предки наші з довгих віків звичайно оказували річи-посполитій і вашій кор. милости своє вірне підданство і служби”. „Але і тут на Запорожу не дали нам спокою! Не вважаючи на привилеї, які маємо від вашої кор. милости, вони в нїщо обернули ваші військові вільности і нас самих, маючи нас не за слуг вашої кор. милости, а за своїх невільників власних”. Без усякої причини з їх сторони гетьман Потоцкий наступив на них навіть і на Запорожу. Заразом і Україну став нищити, „мабуть задумуючи саме наше імя козацьке викоріняти або з землї зігнати”. Тодї козаки рішили бороти ся з ним, маючи те переконаннє, що все се дїєть ся против волї короля („против волї і наказу вашої кор. милости на здоровє наше з великими військами наступили”), — що козаки терплять взагалї від панів за свою вірність і прихильність королеви, і гетьман Потоцкий не поступає в інтересах короля. Через те, против свого бажання, щоб тільки оборонити ся від Потоцкого, мусїли козаки ужити собі помочи хана кримського — „дав він нам поміч, памятаючи, що ми також помагали їм кілька разів против їх ворогів, в таких ж пригодах” 2).

Хмельницький, очевидно, не договорює умисно, — щоб часом не скомпромітувати короля перед ворожими йому панами надмірно щирими виявами його порозуміння з козаками. Але кінець кінцем, коли згадаємо те, що знаємо про зносини короля з козаками і про ту аґітацію, яку Хмельницький вів між козачиною, — зміст його листу стає зрозумілим. Невдоволена шляхетським режімом козаччина зробила сецесію на Запороже, щоб там орґанїзувати ся незалежно від режіму уставленого ординацією 1638 р. і служити королеви, — котрий дав немов свою згоду на орґанїзацію такого свобідного козацького вїйська своїми переговорами і листами 1646 р.

Се було не те, що містило ся, правдоподібно, в королївськім листї. Володислав хотїв від козаків морської діверсії, і тепер, одержавши перші відомости про утечу Хмельницького на Низ і якісь заворушення там на Низу, він, очевидно, представляв собі, що се козацькі заходи до морського походу, про котрий він колись з ними домовляв ся. В листї до Потоцкого (звісного нам, на жаль, тільки з відповіди Потоцкого з дня 31 марта н. с.) король очевидно стримував його від усяких воєнних кроків против козаччини і радив дати їй свободу рушити ся на море, коли вона того хоче. Потоцкий в відповіди заявляє згоду свою з королївською гадкою, що козакам добре дати дорогу на море — не для того, мовляв, що вона того хоче, а тому що се діктують інтереси річи посполитої — „аби та мілїція поля не залягала і не забувала давнього способу воювання, що може придати ся в будучности”. Але заразом підносить, що Хмельницький добиваєть ся не того, щоб іти на море, але щоб жити в стародавнїй своєволї, „а ті святі постанови річи посполитої, для котрих стільки було положено труду і крови шляхетської пролито [себ-то ординація 1638 р.], — аби шию собі зломили” 3).

Се була правда, Хмельницький і його товариші не заявляли нїякої охоти іти на море. Їх завдання лежали на волости — в скасуванню ординації 1638 р. і відновленню порядків з-перед повстання Павлюка. Морський похід їм був зовсїм не потрібний, і про королївське порученнє — іти на море ми з козацьких кругів зовсїм не чуємо. Чуємо що иньше: що Хмельницький готуєть ся до війни „з Ляхами” з волї і наказу короля. Инакшими словами: король жадає помочи козаків против ворожих йому панів, котрі його не слухають і против його волї гнїтуть козаччину.

Ся ідея убираєть ся в ріжні форми - то релїґійні, то полїтичні. Так ми бачили вище оповіданнє Климова, як йому Хмельницький казав, що король підіймав козаків на Ляхів за грецьку віру стояти. Оповіданнє переказане не конче мабуть докладно, але що щось в такім роді виходило від Хмельницького і йшло між козаччину, се не підлягає сумнїву. Гридин, бувши на Запорожу під час аґітації Хмельницького, як ми бачили, теж чув, що Хмельницький орґанїзував похід і підіймав на Ляхів „по королївському велїню”. Запорожець „Тимошка Семенов”, що був в весняній кампанії 1648 р., також оповідав в червнї того-ж року, що се король підняв орду на Ляхів і віддав їй в неволю Потоцкого й иньших. Він, король, постановив перейти на православну віру, збираєть ся затим приїхати до Київа по жнивах, і всїх Ляхів хоче перевести „в християнську віру” 4).

З другого боку аґітація мусїла вдаряти в струни боротьби в союзї з королем проти панів-Ляхів, які против волї короля поневолили козаків ординацією 1638 р. і хочуть винищити саме імя козацьке (листа Хмельницького з 12 червня) 5). А можна з усякою правдоподібністю відгадувати ще оден варіант — обрахований спеціально на шляхту, що так сильно підтримувала Хмельницького і в такій величезній масї виступає в рядах козаччини 6). Се боротьба з маґнатством, яке обсїло спеціально східню Україну і зробило собі з тутешнього землеволодїння виключно маґнатську монополїю. Викинути відси маґнатів і дати простір дрібно-шляхетському і козацькому землеволодїнню — се ідея, яка вповнї могла уміщати ся в рамах повстання, в представленнях його шляхетських участників. Вона відзиваєть ся не тільки в промовах Хмельницького перед комісарами 1649 р., але й гень пізнїйше, навіть в „статях” Б. Хмельницького: в його спеціальній опіцї для інтересів шляхти, яка пристала до козаччини.

В сих ріжних версіях лєґітімна лєґенда — віра в спочутє короля повстанським плянам і в його поміч, моральну чи реальну, плянованій боротьбі козацтва з маґнатами і їх воєнними силами, мусїла грати не однакову ролю, але мала своє значіннє. Вона була не нова: звучить дуже виразно і в аґітаційних відгомонах 1637 р., а можна піти ще назад і вказати на поголоски про союз короля і австрійської партиї против опозиційників, що ходили в 1590-х рр., як бачимо з нововідкритих матеріалів 7). Потайні зносини короля і двору з козаками в останнїх роках 1646-7 давали сїй лєґендї реальнїйшу підставу, нїж коли-небудь, і вона без сумнїву, відограла дуже значну ролю в аґітації, почавши від перших стадій її.

Розумієть ся, ми не можемо сказати, що ті заходи, які Хмельницький робить під сими кличами для орґанїзації своїх сил в перших місяцях, були докладно продумані і упляновані наперед, коли він тільки ще тїкав на Низ. Багато дечого могло бути піддане тими обставинами, які він стрів аж на низовім ґрунті. Але провідна ідея, хоч би в неясних обрисах, мусїла у нього бути: зібрати на Низу козаччину і підняти її до боротьби для повалення ординації 1638 р.

Що при тім Хмельницький мусїв сподївати ся активних виступів з боку польського війська і польської старшини против себе і своїх заходів, се, розумієть ся, мусїло йому бути ясне. Його нарікання на виступи Потоцького — тільки звичайне козацьке прибіднюваннє. Чи сподївав ся він з боку короля якоїсь помочи своїм плянам, се більше нїж сумнївне. Хмельницький мусїв настільки знати польські відносили, щоб тямити безсильність короля, і ледво чи рахував на щось більше понад аґітаційне значіннє своєї лєґітімної ідеї.








Примітки


1) Як бачили ми вище, арештованнє його наступило десь при кінцї жовтня або на початку падолиста н. ст. Крилівські наради, виданнє Богдана на поруки, відїзд Конєцпольского до Корсуня, потім до Бродів — все се мусїло заняти кілька тижднїв, і потім прийшла звістка про утечу Богдана (Памятники с. 175.)

2) Пам. кн. Міхаловского ч. 21 = Памятники ч. 27. Подібне ж в листї до Заславського з того самого дня у Міхаловского ч. 20.

3) П. кн. Міхаловского с. 8 = Памятн. с. 198.

4) Акты Моск. госуд. II ч. 358, пор. 347. Ся поголоска про сподїваний приїзд Володислава на Русь — до Смоленська, відти до Київа, до Печерського монастиря, взагалї була дуже поширена тодї на Вкраїнї. Один з варіантів поясняє, що король тїкає на Русь від шляхти, що задумала його отруїти (мабуть за його привязаннє до руської віри і народу), тому з його приїздом треба сподїватись великої усобицї — іb. ч. 234, 345.

5) Сей провідний мотив почув шість лїт пізнїйше архидіакон Павел, розпитуючи Українцїв про причини і обставини повстання Хмельницького, й положив його в основу своєї історії Хмельниччини. Король, приятель Хмельницького, змовив ся з ним потайки, що Хмельницький підійме повстаннє, а король буде помогати йому військом, щоб знищити всїх маґнатів лядської землї і стати володарем необмеженим: правити самому, а не підлягати їх правлїнню. Король дїйсно зносив ся з Хм. і підтримував його в початках повстання, — тодї маґнати, довідавши ся про се, отруїли короля і він умер (Путешествіе м. Макарія II с. 10-12).

6) Див. вище с. 118.

7) Król роtаіеmnіе posyłał do nizowych kozaków, dając im pieniądze, aby na ten sojm przybyli do Warszawy pomoc wszełkich rozruchow przeciwko tym, ktorzy by chcieli być przeczni Rakuskiemu domovi — Dyaryusze sejmoye z rr. 1591-2 c. 367.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ IX. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.