Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ X. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна





ЖОВТІ ВОДИ: МАРШ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЕКСПЕДИЦІЯ НА НИЗ, ПОХІД ШЕМБЕРҐА, СУХОПУТНА ЕКСПЕДИЦІЯ СТЕФ. ПОТОЦКОГО, БУНТ ПІД КАМІННИМ ЗАТОНОМ, ГЕТЬМАНИ ПІД ЧИГРИНОМ, ЇХ ВІДСТУП, БЛЬОКАДА СТ. ПОТОЦКОГО НА ЖОВТИХ ВОДАХ, ВІДСТУП І ПОГРОМ.



Про воєнні заходи Потоцкого ми знаємо вже, що передові сили на Запороже були вислані в початках лютого, і слїдом сам Потоцкий рушив на Україну. В однім часї з ним полетїв на Україну і польний гетьман з Винницї. На збір хоругвам був визначений день 13 (23) лютого. Але новий лист від комісара, що він розпустив реєстрових козаків, зіставши ся тільки з польськими хоругвами, і просить рятунку, змусив Потоцкого відкликати сей термін і велїти поспішати як скоріше; взагалї він „дуже журив ся і спішив” 1). Штаб-кватирою був Корсунь.

Кварцяного війська, що рушило з Потоцким могло бути коло трьох тисяч (всього рахувало ся тодї в кварцянім війську 3.510 чоловіка: гусарів 1040, козаків 1170, драґонів 900, пішаків 300 2).

Наново були покликані козаки і ставили ся; приведено їх для певности до присяги 3). Чекали помічних полків від комісарів і ріжних иньших панів, до котрих розіслав завізвання Потоцкий. Але вони стягали ся помалу, тому на воєнній радї в Корсунї рішено тим часом вислати на Низ свій аванґард, зложений з польських і козацьких полків.

Се був погибельний плян, що послужив першим кроком в цїлім рядї пізнїйших катастроф, так що з пізнїйшого погляду аж дивно було, як могло бути прийняте таке небезпечне рішеннє. В листї, писанім з обозу, Потоцкий так означав завданнє сеї екскурсії: вона була післана почасти для приборкання бунтів козацьких, почасти для сторожі Запорожа 4). Головним інїціатором її оден участник походу називає комісара Шемберґа і каже, що Потоцкий потім відказував на сї лихі ради 5); але трудно покладати ся на сї відзиви на Шемберґа як на мертвого валили потім все.

Очевидно, польські вожди за всяку цїну хотїли не допустити Хмельницького на волость, щоб тут не вибухнуло зараз повстаннє, — змагали до того, щоб паралїзувати його на Низу і там задавити. Рахунок властиво був вірний, тільки переведеннє сього пляну стояло в рішучій суперечности з тими усїми розважними гадками, які сам Потоцкий висловляв хоч би в своїм листї до короля з 31 марта. Він рахував тодї сили Хмельницького на 3000 чоловіка. Знав про його трактати з Татарами і помочи, які він брав від орди, що стояла на нижнїм Днїпрі. Підчеркував непевний настрій козаків, які готові прилучити ся кождої хвилї до повстання. І от висилав против сього небезпечного, необчислимого в своїх силах і засобах ворога, що закріпив ся на далекім і незвіснім теренї, невеличку експедицію — в родї тих панських походів, які собі робили в степи тому кілька місяцїв Конєцпольский або Вишневецький.

Рішено було післати козацькі полки — мабуть рахуючи на їx знаннє місцевости, і з ними частину кварцяного війська, але при тім нащось постановили подїлити сї сили на два віддїли: сухопутний і річний, що мав іти долї Днїпром на байдаках і десь на Низу зійти ся з сухопутними полками. „Полем” післано половину реєстрового війська під началом самого комісара Шемберґа, сїм хоругов драгонських, що були при комісарі і полковниках реєстрових, і чотири „казацькі” кварцяні хоругви з їх ротмістрами. 6) Між ними був і син гетьмана Стефан Потоцкий, „староста деражинський”, котрому очевидно призначали ся лаври сеї експедиції, на яку дивили ся справдї як на якусь панську прогулку. Разом з ріжними волонтьорами, що впросили ся в експедицію гетьманича, польського війська могло там бути коло 1200-1500 7) та козацького 2000-2500. Більше польського війська гетьмани і не могли післати, бо їм самим в тім моментї зіставало ся мабуть не більше, як 2000-3000, а з ним треба було тримати в страху і послуху волость. Друга половина козацького війська з полковниками Бричевським, Вадовским і Ґурским 8), і обома осавулами військовими Іляшем і Барабашем, поплила Днїпром. Правдоподібно обидві партії мали зійти ся коло Кодака, щоб там дістати деякого воєнного припасу 9).

Сухопутна експедиція рушила 21 квітня н. ст. і без перешкод пройшла протягом тижня на вододїл Інгульця і Днїпра, „дванадцять миль від Чигрина”, зближаючи ся до Кодака. Aж 29 квітня ударив на них Хмельницький з значним військом і частиною орди. Поляки заложили ся табором коло балки Жовтої Води 10) і боронили ся протягом двох тижнїв, чекаючи помочи від головного війська 11). Хмельницький, займаючи їх дрібними підїздами, не спішив атакувати, чекаючи Татар, що прибували до нього поволї, і головну увагу звертав на те, щоб не дати зійти ся разом так необачно роздїленим частям польського війська.

Післані ним люде збунтовали тим часом козаків, що плили Днїпром. От як оповідає про се комендант Кодака Ґродзіцкий в листї до Потоцкого, на підставі відомости, принесеної йому двома мушкетерами, що були післані до того козацького війська, з ріжним гарматним припасом: „4 мая (н.ст.) коло Камінного Затона все військо Запорозьке, що йшло водою, збунтовало ся і позабивало полковників і всю старшину. Почав ся бунт так: оден ухопив корогву і почав кликати до чернецької ради. З чернецької ради побігли всї за ним. Іляш осавул кинув ся до рушницї та до них, але його зараз почали бити обухами, вхопили і так само всїх иньших старших — побрали живцем і вже другого дня після ради повбивали. Вибрали старшину: гетьманом Джадалїя, а осавулом Кривулю. Була рада у них закликати 11) орду і хана, і йти разом добувати пана комісара, а потім на Кодак” 12).

Між убитими старшинами Радивил називав ще Калененка, Олеська, Гайдученка і Нестеренка 13). З козацьких полковників-шляхтичів иньші згинули, Кричевський же, як особистий приятель Хмельницького, котрого вважали його спасителем, був відставлений до козацького війська. Він пристав до нього і став одним з виднїйших полковників.

В головнім війську якийсь час потїшали себе поголоскою, що се збунтоване військо не прилучить ся до Хмельницкого, — бо його союз з Татарами не сподобав ся козакам, і вони нарікають, що він побісурменив ся 14). Але сї ілюзії були короткі: реєстрові полки пристали до Хмельницького, і він з тим більшими силами міг тепер ударити на жовтоводський віддїл. Одначе — оповідали — якийсь час він що держав свої сили в резерві против головного війська, що вирядивши козаків і драґонію наперед, поволї поступало за ними й собі, збираючи сили 15).

Гетьмани були вже за Чигрином, але не дістаючи відомостей від переднього війська, кінець кінцем завагались і, не рушаючи далї, стали табором тут та почали фортифікаційні работи. Тепер всього війська було з ними коло пяти тисяч: дневник, списаний з оповідання якогось мушкетера-участника 16), рахує кварцяного війська 3000, а 2000 помічних полків; з рахунку Белгацкого тих помічних полків виходить трохи більше; третїй участник Яскульский рахує всього війська не більше 4000 17). Значнїйші полки прийшли від Сєнявского, Дом. Заславского, з білоцерківського староства Любомірского, а иньших ще чекали 18).

Прочекавши так коло двох тижнїв і не дістаючи нїяких відомостей від передового війська, гетьмани затрівожили ся ще гірше й кінець кінцем діставши відомість про бунт у війську, післанім Днїпром, рішили відступити назад на волость, мабуть побоюючи ся, щоб в таких непевних обставинах повстаннє не підняло ся на волости в тилу. 13 мая н. ст., по трох тижнях від виходу передового війська, вони рушили назад під Чигирин, а потім і далї на північ, на велике здивованнє і занепокоєннє свого війська.

Коли відомість про сю ретіраду прийшла до Хмельницького, він всїми силами вдарив на жовтоводський віддїл, щоб з ним покінчити. За той час Поляки, не маючи на Жовтих Водах нїяких відомостей з головного війська, розпочали були переговори з Хмельницьким. Подробиці їx не певні, але результат був той, що Поляки видали козакам свою армату чи якусь частину її і зістали ся без армати і без пропуску 19). Потім мусїли вигнати своїх коней з табора, зіставши ся без води, і зістали ся піші. А нарештї побунтовали ся їм реєстрові козаки, що були в їx таборі: довідавши ся про бунт реєстровцїв, післаних Днїпром, вони також передали ся до Хмельницького.

Кінець кінцем збентежене, до решти ослаблене польське військо рушило 16 мая н. ст. 20) табором назад. Але воно пройшло тільки дві милї, як цїлою хмарою впало на нього козацьке війско і вся орда Тугайбея — кількадесять тисяч, як оповідали. Розбили табор польський, почали рубати й хапати. Говорили потім, що при тім зрадили і драґони польського війська, набрані переважно з місцевої українскої ж людности, тільки повбирані в нїмецькі мундири — natione Rохоlаnі, religione Graeci, habitu Germani, як їх іронїчно називано по сїй афері, що зробила очевидно особливу сенсацію в польськім громадянстві 21).

Цїле польське військо було знищене. Стефан Потоцкий тяжко ранений дістав ся до неволї, але вмер слїдом. Про Шемберґа оповідали, що козаки його замучили за всякі кривди, які від нього терпіли, і потім Хмельницький велїв прибити його голову на жердку й так носити перед військом 22). З усього війська вирвав ся тільки один служка, що добіг до обозу гетьманів і оповістив про сей страшний погром.








Примітки


1) Bardzo frasuie i pospiesza, лист Мясковского з l7/II/ Z dziejów Ukrainy c. 490

2) Górski, Historya jazdy polskiej c. 60.

3) Про сю присягу, крім анонїмного мемуариста (Памятн. с. 176) згадує Потоцкий в листї до прімаса з 17/V, що починаєть ся тими характеристичними, траґічними словами Po złotym pokoju, po swobodnych czasach burzliwa tempestas y straszne bellorum fulmina następuią: Kozacy zaporowscy post praestitum przed kilka niedziel fidelitatis juramentum starszynę swoje rozstrzelawszy, wyscinawszy, z chanem y ordami lego wszystkiemi złączyli się i praeciwko panstwom i. k. mci we stu tysięcy ordy idą y częsc woyska naszego częscią dla poskromienia buntow kozackich, częscią dla strazy Zaporoża posłaną u Źółtych Wod w polach oblegli (ркп. бібл. Чарторийських 379 л. 17, Нарушеввча l42, 73).

4) Див. цитату в попереднїй нотцї. Пор. листи Потоцкого на с. 180.

5) Nikt inszy przyczyna tego, powiadaią, nie był, tylko pan komisarz, ktory y sam zgmął — Bog day zeby za wszystkich, завважає оден з меньших участників походу, Белгацкий в своїх листї (в збірнику Sprawy i rzeczy ukr., копія у Ґолїньского с. 51, дві в теках Нарушевича, No. 143).

6) Такі відомости маємо в листї Белгацкого з 13-20 мая — однім з найбільш цїнних матеріалїв до історії сеї експедиції.

7) Коло 1200 виходить з рахунку Белгацкого і также рахує Єрлич — з dwanascieset kwarcianego żolnierstwa (I с. 631; Кушевич (с. 20) і Пасторій (с. 12) — 1500; иньші рахують більше, але все се люде дальші від подїй, а Белгацкий був в гетьманськім війську і знав справу докладно.

8) Сих називає Радивил, рук. 117 л. 101.

9) На Кодак, як на цїль днїпрового походу вказують в своїм оповіданю в Нїжинї „пахолки” Потоцкого — Акты Моск. Гос. II ч. 346.

10) Місцевість сю і останки окопів описує Дубєцкий в справозданню: Pole bitwy u Źółtych Wod, stoczonej w maju 1648 r. (Rozprawy i sprawozdania wydz. hist. filozof. XII), а Еварницький при т. II своєї Исторіи Запорожскихъ Козаковъ подав і знимки їх; се досить типовий „майдан” („роблена могила”, як називали її місцеві люде).

11) Вар.: перевезти через Днїпро.

12) Памятники, I, ч. 6 (відмінна, трохи повнїйша копія в ркп. публ. бібл. пол. No. 129, я користаю і з неї).

13) Ркп. 117 л. 100 об.

14) В шляхетських кругах навіть обертав ся текст промови нїби-то якогось козацького бесїдника против союзу з Татарами: „Пане гетьмане (варіант: „отамане”) і панове молодцї Вольно, що воля гетманськая і ваша але не знаю, чи будеть то гаразд, щобисьми мали поган собі за опікунів брати. Бог дасть, і військо наше може то справити, що без тих поганцїв можемо Ляхам боронити ся і у короля пана нашого кривд своїх доходити”. На що всї: Гаразд, Бігме гаразд говорить”. Ся промова широко ходила по руках, в дещо спольонїзованій формі (я поправив в нїй форми й вимову, не зміняючи слів, або краще — пнїв їx). Але походженнє її доволї непевне: „Mowa kozaka jednego gdy ssie buntowały, zaciągaiac Tatarów do wojska Zaporoskiego, gdy Tatarowie posłali do nich, aby im dopomogli przeprawy, abo przewozu do Polski 1648 (вар. Mich.: kiedy Tatarowie do Dniestru (Чорт.: Dniepru) scięgali, a do kozaków względem pomocy przystali). Містить ся в збірнику Ґолїньского с. 110, Міхаловского (ч. 8), Осол. 225 (л. 56), Чортор. 379 (л. 16).

15) Лист Велгацкого, згаданий вище.

16) Пам кн. Міхаловского, с. 38.

17) Пам. кн. Міхаловского, с. 21, про джерело сього дневника низше.

18) Белгацкий рахує тисячу люда Заславського, тисячу Сєнявского (в друкованім Сєнявский пропущений), білоцерківських людей 400.

19) Про се в листах зі Львова Остророґа (копія в ркп. Осолїньских 3564 л. 28) і Кушевича с. 108 (П. кн. Міхаловского ч. 16) — сї два листи з датою 4 червня сходять ся місцями буквально, мабуть черпали з одної реляції. Коротко у Пасторія, Веllum, с. 12. Більше оповідає анонїмний мемуарист (Памятники с. 176): роспочавши трактати, обидві сторони дали закладнїв, але козацькі закладнї від Поляків утїкли і щоб дістати своїх назад, Поляки мусїли дати Хмельницькому свою армату. Ґрондский каже, що на переговори з польської сторони був висланий славний потім Чарнєцкий; Хмельницький затримавши його у себе, обіцяв випустити Поляків з жовтоводської облоги, коли вони видадуть йому армату, і Поляки на се пристали (с. 58-9).

20) Сю дату погрому дають згідно Белгацкий, Кушевич, Остророґ — у Щайнохи II дод. 4.

21) Сей іронїчний каламбур про тих домородних Нїмцїв, що так скоро виявили свою українську природу, широко ходить по сучасних листах — листи Кушевича, Мясковского, Ocтpopoґa і Кисїля — Жерела с. 108, у Мїхаловского с. 26, у Шайнохи дод. 4 і 5. Пасторія с. 11. Певних подробиць битви взагалї не маємо; оповіданнє Самовидця про рови, пороблені козаками в Княжих Байраках (с. 9), очевидно переносить подробицї корсунської битви на жовтоводську. Relatia o bitwie pod Źółtymi wodаmi, котру цитує Костомаров без всякого близшого означення (витягає з неї другорядні подробицї), досї не віднайдена.

22) Лист Остророґа — Шайноха І. с.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ X. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.