[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ X. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна

КОРСУНЬ, ВІСТИ З КОДАКА, ТРІВОГА ГЕТЬМАНІВ, ВІСТЬ ПРО ЖОВТОВОДСЬКИЙ ПОГРОМ, УСТУПЛЕННЄ ПІД КОРСУНЬ, НАСТУП КОЗАКІВ, УСТУПЛЕННЄ ГЕТЬМАНІВ, ПОГРОМ В ГОРОХОВІЙ ДІБРОВІ, ВРАЖІННЄ ВІД НЬОГО У СУЧАСНИКІВ.

Гетьмани, як сказано, почали свою ретіраду 3 (13) мая, з становища свого за Чигирином („пятнадцать миль від Жовтих Вод”), де вже розпочали фортифікаційні роботи і заложили укріплений табор. Мотиви такої наглої зміни пляну не були війську обявлені і викликали очевидне здивованнє і непевність. Її толкували вістями про велику силу ворожу, що приходили до табора, і бажаннєм, відступивши в глубину волости, зміцнити свої сили помічними полками, що громадили ся в околицях Білої Церкви. Здогади мабуть були вірні, а безпосереднїй привід до повороту дав мабуть згаданий лист кодацького коменданта Ґродзіцкого про зраду козацького війська, висланого Днїпром. Лист сей, висланий ним 9 мая, мусїв два-три днї пізнїйше дістати ся до рук гетьманів, тільки мабуть не був ними обявлений війську, щоб не псувати настрою. Пересилаючи сей лист канцлєрови, Потоцкий додав звістку про страшенно великі ¹) орди татарські, що перевозять ті повстанцї, і радив збирати загальний похід та наймати військо на гроші воєводств, вважаючи ситуацію незвичайно критичною ²).

Хоч як силкувались гетьмани польські затаїти свою трівогу перед військом, воно очевидно переймало ся нею. Сама вже хиткість і непевність стратеґічного пляну, яка виявляла ся з таких змінних і суперечних роспоряджень, не могла не вшивати лихо на настрій війська.

Наступила мудрість по шкодї. Не вважаючи на всї попередні остереження, громаджені Потоцким перед королем, тільки тепер перед очами самого його і його товаришів виступила з повною силою небезпека можливої стрічи, при таких малих силах і в такій висуненій і відірваній позиції, з переважними силами ворога, коли вони, зломивши передове військо, упадуть на військо гетьманське. „З такою малою горсткою війська противстати поганській силї і хлопському бунтови, котрого жатва многа — нема що й думати”, пише канцлєрови Потоцкий. „Коли ваша милость не порадиш королеви мудро роздумати ся над сим, кінець державі (actum de republica)”.

Трівога за долю сина мусїла уступити обовязкам начального вождя. В інтересах головного війська Потоцкий рішив лишити на ласку божу передові полки. Але — рішив тільки на половину, чи — уступив наляганням своїх товаришів лише про око. Наказавши марш назад, в дійсности відступав дуже поволї, робив кількаденні перестанки і вичікував далї вістей від передового полку і від висланих на розвідки вістунів. За цїлий тиждень пройшли тільки від Чигрина до Черкасів, і тільки як тут, 9 (19) мая наспів до війська недобиток з передового полку та оповів про безповоротну загибіль передового війська, Потоцкий перервав стоянку і став відступати вже спішно, через Мошни і Сахнівку на Корсунь і Богуслав, в напрямі до Білої Церкви ³). Та страченого тижня нагородити вже не можна було, і хоч розумієть ся, можна сумнївати ся, чи скора ретірада могла б спасти гетьманське військо, то в кожнім разї ся проволока ще більш погіршила його шанси, давши спромогу Хмельницькому захопити гетьманів неприготованими.

Першого дня з тяжкою бідою дістали ся до Мошен, уйшовши „великі три милї українські, великими пісками, злими переправами через три ріки, прикрими лїсами, лїсовими дорогами і вкінцї довгим мошенським мостом”. Другого дня дістали ся до Сахнівки, стративши день і ніч на переправу через Рось, бо сахнівський міст поломив ся. З тяжкою бідою стали недалеко Корсуня. Але тут гетьмани збентежили ся знову. Під Сахнівкою догонив їх післанець Яреми Вишневецького з-за Днїпра, з листом, котрим сей заднїпрянський королець віддавав в роспорядженнє гетьманів своє військо, числом 6000, для боротьби з козацтвом і питав ся тільки, куди має з ним ставити ся ⁴). Очевидно, рішили зачекати його під Корсунем. Дали наказ заложити табор і окопувати ся тут. Був там кавалок старого вала і його велено поправити, а до нього приробити з иньших трьох сторон нові вали. Військо взяло ся до роботи і поробило окопи, і потім тільки розглянули ся, що позиція для оборони зовсїм не підхожа.

Тим часом висланий на розвідку ротмістр привіз відомість, що бачив неприятеля на переправі через Тясмин і він на вечір, а найдальше на ранок, вже буде під Корсунем. Справдї над вечер показали ся передові ватаги козацькі, а рано можна було бачити, як козацькі і татарські полки надходять над Рось і переходять під Корсунем: „в перспективу” бачили кінних людей „в білих сермягах”, і здогадували ся, що то козаки.

Щоб ворог не покористував ся з запасів сусїднього Корсуня, Потоцкий ще з вечора позволив свому війську пограбувати місто. Тепер як неприятельське військо стало напливати до міста, велїв запалити найблизші фільварки, і від них місто запалило ся і вигоріло. При зближенню неприятеля польське військо вийшло перед табор, і так день пройшов в дрібній стрілянинї і гарцях татарських.

Але що до тактики між гетьманами не було згоди. Польний Калїновский, як оповідали в війську, стояв за те, щоб дати битву неприятелеви і цїлий день „прикро напирав в тім на пана краківського”. Але той не годив ся: не хотїв, мовляв, ріскувати останнїм військом річи-посполитої, „і те пригадував, що скільки разів пробував — нїколи в понедїлок не мав щастя”. Може бути, що хотїв таки підождати приходу Вишневецького, що збільшив би його сили майже удвоє.

Тим часом над вечір захопили кількох язиків татарських і „бута або товмача козацького”. Потоцкий звелів узяти їх на муки, особливо бута, випитуючи про неприятельські сили, і той сказав, що Татар стоїть понад сорок тисяч, хан в степах ще з більшою силою, а козаків прийшло того дня 15 тисяч з ріжною зброєю і хоругвами. Крім того принесено вістку, що козаки щось роблять з рікою, переймають воду під Стебловим. Справдї помічено, що вода нагло спала в ріцї.

Се зробило вражіннє. В вечері скликано воєнну раду, як бути: чи боронити ся далї на сїй позиції, чи відступати. Супроти переважних сил неприятеля і всяких небезпечних вістей дальшу оборону признано вповнї безнадїйною; відступленнє ж ще лишало деяку надїю, і так рішено відступати табором другого дня. Дано знати по табору, щоб тяжчі вози кидали, брали що лекше. Кожда хоругов мала взяти з собою тільки 15-25 возів. Їх розставлено в вісїм рядів, а між ними розміщено військо і армати, числом 12 разом — на передї, в серединї і ззаду по чотири.

На світанню польський табор рушив по дорозї до Богуслава, горі Росею. Козацькі і татарські війська пропустили Поляків, провожаючи їх оподалїк, поза віддалю стрільби, поки вони не ввійшли в зарослі лїсом яри. Тут користаючи з сього недогідного для Поляків місця, вони почали сильно тїснити їх табор. Той посував ся якийсь час, але все урвало ся, коли за півтори милї від Корсуня, в Гороховій діброві ⁵), саме в полуднє польське військо попало в болотисту долину між двома кручами. Козаки в сїм місцї перекопали і зарубали дорогу, запрудили воду, поробили з боків шанцї, і коли польське військо з своїми возами й арматами попало в сю долину, опинило ся немов у матнї. Вози й гармати позастрягали. Козаки й Татари обпали з усїх боків. Завязала ся бійка, в страшній тіснотї — „так що рура (рушницї) трохи до боку не діставала”. Постріляно коней возових і гарматних. Розірвано табор.

Потоцкий, що був на передї, вирвав ся був наперед з сеї матнї, але його обскочили і взяли з його двором в неволю; сам дістав шаблею два рази по голові, але уцїлїв. Польний гетьман, ранений кулею в локоть, попав ся також у неволю. Найдовше боронила ся середня частина табору, не знаючи, яка біда спіткала вождів. Коли довідали ся, хапали один у одного коней і гонили куди видко. Маса погинуло, иньші попали в неволю.

Став ся сей погром дня 16 (26) мая, „в годину по полуднї” ⁶).

Козацьке військо дістало богату здобич. „Над сподїваннє взяло здобич”, записує іронїчно Машкевич, „бо панове коронні, як люде високого духа, вибрали ся були на війну з усїма достатками. А найбільше стратив пан Сєнявский, що хотїв показали ся своєю першою службою в тій експедиції як найдостойнїйше — набрав воєнного прибору дуже багато, серебра столового для гощення рицарства в обозї і всякого иньшого богацтва — коней, убрань і т. и. страшенну силу, й зовсїм непотрібно: все те неприятель в одну годину так ,уходив', що й виду не зістало ся”. Невільників повіддавано Ордї — обох гетьманів і всяку иньшу маґнатерію з ними.

Всякі неприхильники старого гетьмана і дрібношляхетські вороги маґнатської пихи і зарозумілости мали тепер нагоду дати волю своїм антипатіям. Той же Машкевич записує, що в війську не могло нїякого порядку, бо Потоцкий тягом заливав ся горілкою і під час останнього маршу пяний сидів в каретї, а Калїновского не слухали, та до того ще він не бачив добре і на стріл з лука не міг пізнати, що то чоловік стоїть ⁷). Єрлич в своїх записках росписуєть ся, що корсунський погром став ся через несправність гетьмана Потоцкого, що більше пильнував чарок і шкляниць, як добра річи-посполитої й цїлости її, і по ночах думав про панн і дївчат молодих та жінок гарних, невважаючи на свою старість, а не радив ся нї товариша свого Калїновского, анї полковників, ротмистрів і товариства” ⁸). Він записує і сатиричні вірші на останнїй погром — характеристичні як вислови дрібно-шляхетських настроїв:

       Глянь — оберни ся, стань — задиви ся і скинь з серця буту,

       Наверни oкa — котрий з Потока. Ідеш до Славути -

       Невинні душі береш за уші, вольность одеймуєш,

       Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.

       Гей поражай ся, не запаляй ся — бо ти рейментаруєш

       Сам булавою в сїм польськім краю як сам хочеш керуєш.

       Мій Бога в серцї, а не май в легцї шляхетської крови,

       Бо світ чорнїєть, правда нищієть — а все ку твоїй волї.

       Гей каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола

       Ще памятати і поглядати на заднії кола,

       Жони і дїти де ся подїти мають наші на потом,

       Гди нас молодцї ті Запорозцї набавять клопотом?

       Глянь - оберни ся, стань задиви ся, що ся дїєть з нами,

       Поручниками і ротмистрами, польськими синами?

       Глянь - оберни ся, стань — задиви ся, видиш людей много:

       Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш — бо то в руках Бога.

       Чини трактати, a кажи брати гроші на заслугу -

       Бо то єсть здавна заслуга славна Запорозького люду ⁹).

Примітки

¹) Haniebnie potęzne.

²) Лист в додатках у Шайнохи (ч. 1).

³) Докладно описує сей марш реляція, списана з слів мушкетера з полкуДенгофа: в Пам. кн. Міхаловского скорочена копія під ч. 11; ширша, з датою 5 червня і докладнїшим описом в ркп. Публ. бібл. No 129, тепер видана в Архиві Ю. З. P. III. VI; є копія і в теках Нарушевича.

⁴) Так каже сеї післанець, Машкевич, в своїм дневнику, — що він догонив військо під Кумейками на Сахновім мостї (Zbiór Pamiętników V с. 92), і се мабуть правда, хоч дати, подані ним при тім, спізнюють ся значно супроти дїйсного маршу.

⁵) Назва „Горохової” або „Горохівської” діброви, як називає сю місцевість реляція мушкетера, в теперішнїх описах минї не стрічалась. Припадає вона на околицю с. Виграєва над безіменним потоком, що тече до Роси. Похилевич в своїх Сказаніях о населенныхъ мЂстностяхъ Кіевской губ. (с. 581) і каже, що „по словамъ жителей”, на місцї сього села був безіменний хутір, прозваний Виграєвим після побіди, „виграної” тут Хмельницьким, але трудно покладати ся на істнованнє дїйсного переказу про сю місцевість як місце славної битви. На иньшім місцї (с. 972) той сам Похилевич називає місцем погрома т. зв. Різаний Яр над Росю проти села Яблунівки, але се занадто близько до Корсуня.

⁶) Користую ся реляціями учасників, написаними по горячим слїдам: анонїмного мушкетера (як вище). Кр. Раєцкого (в Пам. кн. Міхаловского ч. 10) і стражника Яскульского (визволеного і висланого з неволї Потоцким, щоб він міг дати правительству докладні відомости про подїї, а головнїйше — постарати ся про викуп для Потоцкого — кн. Міхаловского ч. 18, дещо відмінні копії в теках Нарушевича ч. 142 с. 115). Вони дають в головнім згідний образ сього погрому і з ним згоджують ся ріжні реляції, оперті на звістках з других рук, як напр. оповіданнє нїжинських пахолків Потоцкого (як вище с. 183), листи Кушевича в Пам. кн. Міхаловского ч. 16, оповіданнє Машкевича й иньш., і пізнїйші лїтературні описи. В науковій лїтературі пощастило особливо живому і драматичному оповіданню Машкевича, але він не був свідком битви, оповідає з чужих звісток, і при тім не конче обєктивно, як показує його відзив про Потоцкого.

З ріжних подробиць дальших джерел звертають на себе увагу поголоски про зраду. Одні складають на провідників-козаків, що мовляв звели військо на бездороже (анонїмний мемуарист знає навіть імя сього провідника — Самійло Зарудний: він за добру нагороду взяв ся вивести польське військо до Паволочи, а сам дав знати Хмельницькому, кудою поведе військо, і там зарубано дорогу — Памятники с. 177). Запор. Старина подібну історію оповідає про Микиту Галагана (Костомаров, переповідаючи її, посилаєть ся на Історію о през. брани). Иньші говорять про зраду козаків, які були в польськім війську (Памят. кн. Міхаловского с. 25, пор. у Пасторія Веllum 5-6). Але значнїйших козацьких контінґентів в війську Потоцкого не знаємо, так що се виглядає як шабльоновий мотив, перенесений з попереднїх битв.

⁷) L. с. с. 95.

⁸) І с. 64.

⁹) І с. 115; дещо справляю.

Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ I. Стор. 1.]