Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XI. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XI     Наступна





Хмельницький під Паволочею, дипльоматичні заходи — унїверсал на Литву, переговори з Кримом і Туреччиною. Марш під Константинів.



Хмельницький досить довго зістававсь у Паволочи. Звісні листи його звідти обіймають час включно від 17 до 24 липня с. ст. 1), а цїлий пробуток був очевидно ще довший 2). Чекав ще своїх послів з Варшави і відповіди сойму (ми так-таки й не знаємо, коли йому стала звісна та відповідь і яке вражіннє на нього зробила). Заразом робив заходи, щоб на випадок війни розєднати і так слабко координовані сили свого противника. Висуваючи як головного привидцю нового походу кн. Вишневецького з його нелюдськими екзекуціями над повстанцями, придобрював ся до Заславського, як ми бачили, примилював ся до декотрих иньших маґнатів (згадаймо тут і звістку про помилуваннє Межибожа з огляду на його власника Сєнявского) — підмінював свою боротьбу з польським режімом боротьбою з певними маґнатами, від котрих, мовляв, пішло все зле і вся причина: було се вповнї в дусї шляхетських понять, де властиво все і завсїди зводило ся до суперництва й боротьби маґнатських котерій — чи дійсної чи вифантазованої. Таким же чином пильнував він затримати в нейтральности маґнатів литовських. Власне з Паволочи маємо інтересний унїверсал, звернений нїби то до козаків, але в дїйсности написаний на адресу литовських панів. В нїм Хмельницький згадує давню прихильність козаків до литовських панів, пригадує їх воєнне брацтво в спільних походах і заявляє, що козацька війна, розпочата з польськими панами через козацьких неприятелїв, що наступали на козацтво, не має дотикати панів литовських: „Напоминаємо всякого козака, аби в маєтностях ясновельможних і вельможних і. м. пп. сенаторів в. кн. Литовського, панів наших милостивих, від війська Запорозького, себ-то від козаків не дїяла ся нїяка кривда — під страхом кари військової на своєвільного” 3).

В литовських кругах справді констатовано, що козацькі війська були відкликані з литовської території, і через се була захована нейтральність вел. князївства: литовські війська не взяли участи в осїннїй війнї 1648 р. і в козацьких кругах Литву вважали навіть союзною 4). Московському поcлови говорили весною 1649 р., що минувшого року Литва не помогала Польщі своїми людьми на козаків, бо між ними була така змова, щоб гетьманови й війську Запорозькому і Ордї не ходити війною на Литовську землю, а литовському війську не помагати Ляхам 5).

Мусїли йти також жваві пересилки з кримською ордою, мабуть і з Константинополем, — але про них, на жаль, не маємо нїяких певних звісток, тільки далекі і баламутні поголоски. Так з приводу двірської революції, що стала ся в Царгородї лїтом 1648 р. і на місце нездалого і всїма зненавидженого султана Ібрагима висадила його малолїтнього синка Магомета (а в дїйсности віддала правлїннє його бабцї, матери Ібрагима), в Польщі оповідали, що революцію сю зробив Хмельницький 6). Він, мовляв, хотїв иньшого правительства в Царгородї, бо Ібрагим не показав охоти помагати козакам против Польщі, хоч Хмельницький обіцяв піддати під його власть всю Русь, подавав надїї на завоюваннє Польщі, а собі в нагороду просив тільки господарство волоське. Султан не схотїв звязувати ся з таким малозначним чоловіком, що зломив віру свому володареви, до того ще в такий час — безкоролївний. Тому Хмельницький звернув ся до яничарів — їм поновив свої обіцянки, виясняючи всї вигоди даного моменту для війни; в тім же напрямі, мовляв, повела аґітацію й Венеція, бажаючи відвернути від себе на Польщу енерґію й сили турецькі. Яничари зробили революцію й скинули Ібрагима, а нове правительство хоч теж не хотїло помагати козакам безпосередно, „яко голотї і гультяйській своєвільній купі”, але пообіцяло післати в поміч Татар, щоб Хмельницкий з ними здобув Камінець і передав Туркам разом з усею Русю: в такім разї дістане нову поміч і буде настановлений господарем волоським. Поки що иньші джерела не дали нїчого для потвердження сього оповідання, звісного тільки з збірки Ґолїньского.

Вийшовши нарештї з Паволочи, Хмельницький з своїм штабом так само поволї посунув повз волинсько-подільську границю. В сучасній кореспонденції маємо деякі звістки про сей його марш. В останнїх днях липня с. ст. Хмельницький стоїть на Гончарисї — то значить на верхівях Тетерева, коло Янушполя, i з ним, мовляв, 120 тис. війська 7). Кілька день пізнїйше пишуть про становище Хмельницького під Острополем, яких чотири милї на захід від Гончарихи, над горішньою Случею 8). З дня 29 с. ст. липня маємо в ориґіналї лист Хмельницького до одного з пограничних московських воєвод кн. Болховского, писаний „с-под Конъстантинова” 9). Протопоп з Константинова, від котрого були вісти в глинянськім таборі, казав, що того дня (29 с. ст.) Хмельницкий став табором під Маркушами, пять миль від Константинова (тепер Маркушівці або Маркуші коло Хмельника), на полуд. схід від Острополя 10). Тут, на „Скаржинськім полї”, як се становище означає Мужилївський 11), Хмельницький зістаєть ся потім довший час. В листї його до Кисїля, писанім коло 10 с. ст. серпня, коміcapaм визначаєть ся зїзд під Константиновим 12), i пізнїйше в листах писаних 18 i 19 серпня в обозї під „Команівцями”, „за Константиновим” (очевидно Куманівцї коло Синяви, в сусїдстві Паплинець, зазначених як дальший етап походу у Мужилївського), — зїзд знову визначаєть ся під Константиновим, „поблизу від себе” 13). Константинів, як бачимо, зістаєть ся все тільки загальним орієнтаційним пунктом штабової квартири, i в самім Константинові Хмельницького не бачимо нї разу, а все на полудневий схід від нього, на подільській границї (Маркуші Скаржинцї, Паплинцї — Куманівцї, Пилява) - може щоб близше бути до сподїваної Орди.

Вперед себе, на поміч Кривоносови, гетьман, по словам Мужилівського, вислав з початку Гирю, потім — з Гончарихи, чигиринський полк Вешняка, а сам поволї рухав ся під Константинів.








Примітки


1) Див. вище с. 50.

2) Одначе в останнїх днях липня с. ст. гетьман в кождім разі був уже на Гончарисї — див. низше, с. 60.

3) Дві копії сього унїверсалу в ркп. Чорторийських 142 с. 531 і 533, мають дату 17 липня, мб. старого стилю (див. вище с. 50). Можливо, що про роспубликованнє саме сього унїверсалу (а може й якогось ще иньшого анальоґічного) оповідав в Москві післанець Хмельницького Мужилївський: гетьман посилав на Литву грамоту, щоб Литва була в згодї з „Черкасами”, і „Черкаси” в такім разї не будуть зачіпати Литви, а коли Литва почне їх зачіпати, то їй в домах своїх не зістанети ся. Див. тим часом переповідженнє актів посольства Мужилївського в статї Востокова: Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвою, Кіев. Старина 1887, VII с. 719.

4) Підстароста пинський 20 н. ст. серпня доносить підканцлєрови: Lubo za uniwersałami Chmielenka swego pulki kozackie retyrowali się do koczowiska iego, iednak gromady nie małe banitow i roznego hultaistwa w Polesiu zasiadły popom ani ochędostwom cerkiewnym nie folguią (Осолїн. 225 л. 131).

5) Виїмок з посольського справоздання Унковского у Смірнова: Рисунки Кіева 1651 г. с. 232.

6) У Ґоліньского с. 141: Fortelna і przemislna zrada В. Chmielniczkiego рrincipała rebelizanta starszego kozakow zapor.: виглядає як звідкись жереписана повість.

7) Пам. кн. Міхаловского с. 151 i 152 (Памятники с. 270 i 273): відомости з одного дня з двох ріжних кінцїв дуже докладно сходять ся на означенню місця пробування Хмельницького, тільки в листї Мясковского помилкою замість Янушполя стоїть Ямпіль (Ianczarucha читай Гончариха, вона ж під іменем Janczarki у Міхаловского с. 176); про становище під Янушполем ще в листї Кушевича з 13 серпня, с. 56. Про Гончариху див. мою замітку в Записках львівських т. 10. Треба ще завважити, що до сього становища Хмельницького під Гончарихою причіпилось оповіданнє про бурливі ради i важні постанови що до дальших плянів, що, мовляв, стали ся тут — див. у Костомарова с. 357 i новійше у Липинського с. 390. Основою його послужила коротка фраза Грабянки (с. 58) про прийняту козацьким військом постанову рішучої війни з Польщею. Та ся постанова у Грабянки має місце після вістей про смерть кор. Володислава i тільки через брак у сїм місцї хронольоґічної перспективи вона повішена так, що Костомаров перенїс її на серпень. Лист Кисїля, на який він посилаєть ся при тім (Памятники 1 вид. ч. 38, 2 вид. ч. 45), зовсїм не вказує на становище на Гончарисї, так само i наведена Липинським звістка з листу з 24 серпня.

8) ркп. Чорторийських 143 с. 613, лист з Збаража з 12 серпня н. ст.

9) З ориґіналу в другім вид. київських Памятників I с.253.

10) У Шайнохи II дод. с.379.

11) С. 38; Скаржницї в сусїдстві з Маркушами, на півн. захід.

12) Зміст сього листу в листї Кисїля — Міхалов. с. 165.

13) Cї листи Mixaлов. с. 166-8, Памятн. 276, копії в Осолїн. 225, Чортор. 379, збірцї Ґолїньского — в них дати другого листу по старому стилю, як i в Памятн., див. низше, с. 63.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XI. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.