[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XII. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XII     Наступна





Замостє: Кунктаторство Хмельницького, мотиви походу на Замостє, інформації Хмельницького, його пропозіції Замостянам, листи, бльокада Замостя і пустошеннє околицї, капітуляція Замостя.



Поволї, немов умисно протягаючи час — а може таки й справдї маючи се на метї Хмельницький, покинувши Львів 16 с. ст. жовтня, посував ся на північ, затримуючись по дорозї. Поодинокі віддїли війська, більші й меньші, розходили ся в північній Галиччині, збираючи контрибуції з тутешнїх міст. Козацький полк під проводом Капусти пройшов на Посянє, був під Перемишлем — але місцева шляхта, по словам одної записки, від нього відборонила ся 1). Городок узято, „уряд католицький скинено, настановлено руський”, замок обсаджено козацькою залогою; подібно й иньші сусїднї місточка. Жовка окупила ся. В Наролї стала ся мала битва висланого з Замостя підїзду з передовим козацьким полком під проводом Небаби 2). Ріжні ватаги шастали ся в північній Волини й сусїднїй Холмщинї 3). Відновили ся бійки під Бродами.

По тижневім маршу з-під Львова Хмельницький прийшов під Томашів 4), де забарив ся ще кілька день, чекаючи розісланих полків. Захоплені підїздом козаки з полку Небаби оповідали, що Хмельницький вислав їх з Тугай-беєм перед себе з-під Потилича, сам іде з лекшою арматою, лишаючи тяжкі гармати по замках; козацького війська з ним більше нїж 100 тис. 5), і ще все нові сили прибувають з України 6).

Кушевич оповідає, що стоячи в Томашеві Хмельницький дістав до своїх рук листи писані до Львова — до уряду й ріжних осіб, від канцлєра й ріжних осіб з Варшави, і задержавши їx у себе на три днї, відіслав по сїм до Львова розпечатані з тим же післанцем 7). Тим способом мав нагоду поінформувати ся про все з автентичного джерела, навіть без помочи своїх шпіонів. Довідав ся між иньшим, що Вишневецького і в Замостю вже нема — поїхав на елєкційний сойм, робити вибори. Тому зближаючись до Замостя і висилаючи перед себе, 27 c. ст. жовтня, кількатисячний козацький полк і Татар, Хмельницький вислав з ними листи до шляхти зібраної в Замостю і до Вайєра, начальника нїмецьких компанїй, що становили його залогу, — закликаючи до згоди з огляду на „утечу” Вишневецького. Запевняв своїм звичаєм про свої миролюбні заміри — свідчив ся Богом, що не бажав розливання християнської крови, і по першій, веснянїй кампанїї виславши своїх послів до короля з засвідченнєм своєї вірности, мав замір вернути ся на Запороже. Що сталось инакше, причиною тому був кн. Вишневецький — коли він „против волї річи-посполитої зрадливо на нас наступив”, мусїв і Хмельницький по пилявецькім погромі, „розбивши кварцяне військо”, рушити ся з усїм військом Запорозьким і Татарами, слїдом за ним, аби не дати йому вчинити „нової зради”.

„Коли б його не було тут, і нас би не було. А що він з міста утїк, ми, вважаючи що ваші милости, панство й усе поспільство у всїм тім не винні, раді б, щоб ви війни з нами не хотїли, а добровільно пішли на згоду, як Львовяне — ми ж в. милостям обіцюємо зараз з усїм військом відступити, і волос з голови вам не впаде”.

Таким чином ще не приступивши до Замостя, Хмельницький уже закликав покінчити дїло окупом. В другім листї, адресованім Вайєрови, він заохочував нїмецькі компанїї прилучити ся до козацького війська, в котрім було вже стільки бувших жовнїрів з польських військ (се з-під Замостя походить звістка, що в війську Хмельницького було сїм тисяч „Поляків”) 8).

„З огляду що кн. Вишневецький видав вас, запрошуємо вас до одної компанїї й одного товариства до себе: присягаємо перед всемогущим Богом, не тільки якоїсь погибели, але й найменьшої утрати від нас не сподївайтесь: хто з вас тепер реґіментарем, кождий і у нас зістанеть ся при своїм реґіментї й повазї; не будете голодні й голі або піші — будете вдоволені з нас і обопільного товариства нашого. Помиривши ся з річю-посполитою і завівши згоду, знайдемо спосіб на те, щоб і ви були з нас задоволені, як і чужоземцї-Татари. Заспокоївши свої, знайдемо чужі краї, ворожі отчинї нашій, Коронї польській, щоб там собі спільно знайти кусник хлїба” 9).

Висилаючи сї листи Хмельницький заповів, що він здержить ся ще через ніч, чекаючи відповіди, — хоч ледви чи сподївав ся инакшої, нїж яку одержав: відписуючи чемно, Замостяне по части проминали мовчанкою, по части рішучо відкидали зроблені ним пропозиції 10). Одержавши сї писання, Хмельницький мусїв приступати під Замостє — але не спішив воєнними кроками, далї пересилаючи ся з обложенцями. Замостє ж за той час старало ся приготовитись до оборони. Місто було дуже добре укріплене, повне припасів; мало постійну залогу в службі Замойских (800 вояків), а тепер її скріпили ще військові віддїли приведені Вишневецьким і Вайєром (сей привів півтори тисячі Нїмців, щоб іти з ними до Галиччини, але не поспівши на час, зістав ся в Замостю й прийняв начальство над залогою по виїздї Вишневецького). Разом рахувало ся до півчетверти тисячі війська. Додати ще мілїцію: міщанську і академічну — місцевої Замойської академії. Зібрало ся також богато шляхти з околичних повітів — на чотири тисячі рахує її місцевий історіоґраф облоги. Всякого шляхетно-рожденного втїкача набило ся сюди стільки, що людям простої кондиції, навіть замостьським передміщанам, уже не ставало в містї притулку. Передмістя і тут випалено, коли зблизило ся козацьке військо, і місто приготовило ся до рішучої оборони 11).

Штурмованнє такої добре укріпленої й споряженої твердинї мусїло б коштувати богато жертв, тим часом було ясно, що наслїдком свого перелюднення довшої облоги вона винести не зможе; тому замість штурмовання Хмельницький за краще вважав страшити залогу, тримати її в вічній трівозї дрібною війною, а тим часом вів з Замостянами переговори, намовляючи їх не противити ся, згодити ся на окуп, потрібний йому для Татар — „для тих чужоземцїв, котрим ми звикли з тих дібр плату давати”. На вимівки ж Замостян, що вони анї не мають грошей для Татар анї не обовязані на них платити, вибухнув сердитим листом з датою 8 н. ст. падолиста:

„Панове рицарі війська польського і всї обивателї замойські! Пишете до нас, викручуючи ся фіґлями: нїби то згодою, - та слова ваші не згоджують ся з вашим серцем. Про контентацію нема від вас жадної правди, що мовите: не маєте нїяких скарбів для Татар. Добре вони себе нагороджують за те — головами вашими, жінками й дїтьми. Не думайте, що ми тільки під Замостє прийшли: маємо на Бога надїю, що він всемогучий з ласки своєї за одно лїто і отсю зиму нагородить нам з ваших маєтностей те, що ви у нас десять лїт брали. Зле нам було, як ви нас давнїйше обдурили — се як ви старшину в війську Запорозькім своїми дарунками 13) від черни відлучили: покладаючись на слово ваше вчинили були ми се. Але тепер як ми всї в одній купі, мабуть уже не поможе вам Бог більше на нас їздити. Сподїваєтесь якоїсь помочи, — але не знати, чи дочекаєтесь її! Пішло немало душок ваших аж до Висли, але й Висла нас за помічю божою на собі перенесе. Краще вам згадати Броди -як не схотїли з нами згоди, то не тільки місто з огнем пішло, але й міцний замок весь узято. Так і тут — ви собі як хочете про себе промишляйте, а ми з іменем божим, на нього покладаючись, будемо вас добувати пильно, коли не хочете вратувати собі здоровля. Бо тут не наша міць і сила, а божа справа — бо то він звичайно карає гордих, що кривдять убогих людей” 13).

Разом з сим листом тогож дня гетьман почастував місто канонадою, а потім протягом кількох днїв страшив штурмом і ріжними атаками. В Замостю оповідали, що до того примусило Хмельницького невдоволеннє в війську. У сучасника Битомского є тільки глухі натяки на сї оповідання 14); пізнїйший Коховский оповідає ширше, що горячійші полковники докоряли Хмельницькому пянством і бездїльністю, і особливо різко відзивав ся на гетьмана Чорнота, що він, мовляв, придобрюючись Полякам, умисно жалує сей панський маєток. Тодї Хмельницький, щоб прохолодити сих невдоволених, дїйсно урядив штурм, на перед під ослоною деревляних щитів пустивши чернь, підохочену горілкою, а за нею козаків, і до найбільш небезпечних місць призначив тих найбільших крикунів з полковників. Скінчилось се великими втратами, що справдї прохолодили запал крикунів — в тім і Чорноту, як дістав кулю в ногу. До того ще, мовляв, прилучились якісь небесні знаки, розтолковані чарівницями козацького табору 15) як віщування нещасливі, і козаки по сїм уже не наставали на штурмованнє.

Зайняли ся знов пустошеннєм сусїдніх країв, запускаючись далеко в глибину Польщі, а Замостє взято в тїснїйшу бльокаду, наслїдком якої в містї почав ся голод, хороби і всяка біда.

„Відомість певна”, пише варшавський кореспондент 12 (22) падолиста, „що Хмельницький стратив три штурми, штурмуючи до Замостя, і тепер лежить там. З Люблина й Казимира що живо вивтїкало за Вислу. Татари й козаки палять і пустошать скрізь по саму Вислу і то певно, що Хмельницький чернь розпустив, має при собі тільки 20 тис. ,грамотника' ” 16).

„Наоколо Замостя винищили все до решти, снопа збіжа не побачиш на десять миль навколо Замостя”, записує иньший на підставі вістей привезених до Варшави посольством Мокрского 17).

Парламентарам з Замостя, буваючи в таборі Хмельницького, приходило ся з страхом і завистю дивитись на величезні запаси збіжа, худоби і всякого припасу звезені з усїх усюдів. Вони оповідали, що тим часом як у Замостю люде вже починали гинути з голоду і всякої недогоди, в козацькім таборі почали ся хороби навпаки від надмірного обжирства й пянства.

Валки тяжко наладованих возів ішли звідси на Вкраїну, відвозячи всяку здобич. Татари відсилали полонянників, яких набирали без кінця в околицях.

„21 падолиста”, записує Кушевич, „син Хмельницького в шіснадцятім роцї — став під Жовквою, маючи з собою кількадесять людей і немало возів богато навантажених, і потім 23 падолиста рушив на Вкраїну. І досї ще кождого дня висилають вози з здобичею і нема кому заступити й відбити”.

На місце тих що вертались, ішли нові полки з України й татарські віддїли з Криму на легку здобич. „Минали в тих днях Львів свіжі козацькі полки, йдучи до Хмельницького під Замостє, але шкоди нїякої не чинили, маючи заборону від Хмельницького; коли б то така дісціплїна в нашім короннім війську була!” записує той же Кушевич 18).

Замостяне не довго витримали в такій атмосфері. По канонадї й приступах знову розпочали ся пересилки з Хмельницьким, — той запевняв далї в своїх миролюбних намірах, складаючи все на зрадливу поведїнку Вишневецького — „котрому і панови хорунжому (Конєцпольскому) річ-посполита того певно не похвалить”, — але наставав на оплатї окупу 19). Якийсь „кум” Хмельницького п. Єжовский і кс. Мокрский, що наспів тим часом зі Львова до Хмельницького, служили за посередників. Відомости принесені Мокрским з козацького табору зломили останнїй завзяток облеженцїв. Між иньшим, очевидно, сильно вплинула вість про прихід Кривоноса, що прибув того дня з великим військом — оповідання Мокрского про ту ролю, яку сей „чоловік незвичайно сміливий і прославлений великими злочинами й віроломством” відограв під Львовом, могли зробити в Замостю тільки дуже сумне вражіннє. Вислані по сїм уповажнені з пунктами угоди були привітно прийняті Хмельницьким — „легкий був до нього приступ, бо до всїх був привітний і ласкавий”, завважає Битомский. Для кращого вражіння показувано їм приготовання, пороблені до приступу — „драбини з цїлих деревин, на 20 ліктів довжини, а ширини на три хлопи”. Але більше вражіннє, здаєть ся, зробила та безпечність, яку делєґати побачили в козацькім таборі: тут жили собі як у себе дома, не боячи ся нїякої трівоги, в усяких достатках і пянстві. „Як би під той час фортуна наслала кілька тисяч відважних людей, легко розігнали б вони все те множество, що нас облягало”, завважає Битомский 20). Але в тім і сила, що Хмельницький власне знав добре, як неможливо було взятись звідки небудь тим кільком тисячам у польської фортуни, і через те держав своє військо так свобідно.

Покладаючись на те, що Хмельницький з огляду на велику хоробу в війську і певну неохоту серед козаків буде рад скінчити облогу, Замостяне хоробро — і не без успіху пустили ся торгуватись з ним. Хмельницький з початку жадав двістї тисяч червоних — стільки як зі Львова: Замостяне відпрошувались, давали двадцять тисяч золотих смішно маленьку цифру, яка могла мати значіннє тільки символїчне — і Хмельницький згодив ся. Для нього мабуть було важнїйше, що на сї завзяті торги пішов знов майже цїлий тиждень.

Проголошено кінець облоги, і воєнний табор під Замостєм змінив ся на велике торговище. Замостські купцї й міщане поспішили туди — міняти й купувати за безцїн всяку здобич від козаків і Татар. За злота можна було купити вола, і в тій же цїни продавали Татари невільників, котрих безконечну масу настягали з околицї.








Примітки


1) Теки Нарушевича 143 с. 291: записка з acta eccl. Urzoiowicensis в ркп. збірнику Осолїн. 496 c. 180.

2) Ґрондский „прославив” погром сього місточка, виписавши дивачну цифру побитих в нїм людей — 45 тис. с. 81 .

3) „Крилів, Володимир, Дубно, Уханї, в чотирох милях від Замостя, вже навідали, і Ленчну в трох милях від Люблина” — пише Шорнель 25 н. ст. жовтня, теки Нарушевича 144 c. 291.

4) Сотник Калина дає дату приходу 3 падолиста, у Битомского 5 н. ст.

5) другий казав — більше нїж 10 тис., очевидна описка. У Коховского військо Хмельниицького подано на 80 тис., за те у Ґрондского знову дивоглядна цифра — 800 тис! (с. 80).

6) Свідчення козацьких бранцїв і реляція Вайєра Вишневецькому — Публ. бібл. 129 с. 165-166, Архивъ Ю. З. Р. с. 34-36.

7) Жерела IV с. 127.

8) Див. ч. II с. 433.

9) Листи з датою: w drodze pod Zamosciem 6-o novembris в Supplementum ad hist. Russiae monum. c. 191-l83. Цїла кореспонденція Хмельницького з Замостянами у Ґолїньского 189 с. 167 і д. і в ркп. Чорторийських 379 с. 135 і д., в новійших копіях в теках Нарушевича 143 с. 347 і д. В останнїм часї видані сї листи з збірки Ґолїньского в VI т. Жерел. с. 130 і д. Копії Чортор. справляють деякі помилки їх і мають відмінні дати. Датованнє сих листів взагалї задає певні трудности.

10) Відповіди тамже з датою 8 падолиста н. ст.

11) Про замостьську облогу крім сучасного листування, як от листи Шорнеля з Замостя — Осолїн. 225 л. 186, Чортор. 379 c. 122, теки Нарушевича 143 c. 291-294, ще книжка Битомского Obsidio Zamosciana — її використовує в своїм просторім оповіданню Пасторій Historia Polona c. 176-192. Досить широко оповідає й Коховский, І с. 86-90, але вже з очевидними „лїтературними” додатками.

12) В копії Чортор. місце очевидно зіпсоване: starszyne... swemi podatkami.

13) Ркп. Чортор. 379 с. 143, у Ґолїньского і в друкованім звідти кілька помилок і дата 7.Х.

14) Luctantes cum imperio ducis, quod primos rusticos aut villanos homines ad murorum oppugnationem cogeret, veteranos in tergum illis designaret — c. 146.

15) „Три їх привіз Хмельницький, як оповідали, і вони ворожили й чарували” — Битомский с. 146.

16) Ркп. Чорторийських 143 с. 377.

17) Тамже с. 390.

18) Жерела IV с. 127.

19) Лист датований 13. X. — Чортор. 379 с. 143 і 144 с. 357.

20) С. 147.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XII. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.