[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна





”Пункти“ козацького війська, справа козацького імунїтету, козацька теріторія, справа релїґійна, амнестія. Переговори, обкроєннє козацької теріторії, ґарантія хана, деклярація ласки короля й. мил., привилей козацькому війську, Хмельницький у короля, козацьке військо рушає з-під Збаража.



Зараз після нїчної пригоди з королївськими послами, себто другого дня по предложенню козацьких пунктів, комісари виїхали на переговори з гетьманом. „18 серпня виїхали їх м. пп. комісари в поле на умову і згоду на присланих від Хмельницького статях: й. м п. канцлєр коронний, і й. м. п. канцлєр в. кн. Литовського, і й. м. пан воєвода белзький, й. м. пан сендомирський, й. м. п. воєвода київський, і там почавши від полудня аж до вечера умовляли ся з Хмельницьким” — записує дневник. Переговори були не легкі. Досї, поки не був докладнїйше звісний зміст предложених королеви козацьких пунктів, не було можна зміркувати, на скільки поступила або не поступила козацька сторона від заявлених жадань. Тепер коли ми маємо текст козацьких жадань, предложених козацьким посольством 1), бачимо, як богато встигли виторгувати на переговорах польські делєґати, і на память приходить оповіданнє, записане в Варшаві Кунаковим, як хан стримував гетьмана, аби знав міру і не доводив до крайности короля, бо инакше він, хай, заодно з королем стане против козаків. Тїнь сеї погрози лежить уже на самих пунктах в їх козацькій редакції, і вона ж пояснює всї ті, дуже значні уступки, пороблені потім в переговорах і завершені прийнятою військом „деклярацією королївської ласки”, як був названий вислїд сих переговорів.

Про колишнї пляни української держави, про опіку над „черню” й оборону її від панського пановання тепер вже не було мови. Вертали ся до старих плянів „удїльного козацького панства” в тїснїйшім значінню. З сього погляду єсть певне спорідненнє між зборівськими козацькими пунктами і переяславськими дезідератами, тільки що тодї ставило ся може не дуже поважно от аби відчіпитись, тепер приходило ся ставити серіозно як норми будучого modus vivendi. Або принаймнї — більш серіозно; бо трудно сказати, чи й тепер козаки дивились на проєктовану угоду як на трівку підставу будучих відносин. Одначе коли потягнувши лїнїю від переяславських дезідератів до зборівських пунктів і від них до статей 1654 р. предложених московському правительству (я поки що лиш зазначую сей факт цїкавих подібностей сих статей з зборівськими пунктами), ми стрічаємо ся з повтореннєм тих самих основних мотивів в усїх них, се дає нам зрозуміти, що ми маємо до дїла тут у всякім разї з чимсь більшим і глубшим нїж проста фразеолоґія.

Дві справи висувають ся на перший плян в зборівських пунктах і розроблюють ся з особливою увагою (на скільки се позволяла спішність, з якою приходило ся виробляти їх захопленій несподїванками козацькій старшинї) — се справа козацька і справа церковна, або національна по теперішньому кажучи. Поруч такої загально національної справи як права „грецької релїґії” можемо одмітити ще дуже скромно стилїзований пункт против якого небудь упослїдження людей руської народности („Руси”), коли вони звертають ся в своїх потребах до королївської канцелярії за документами, таке ж мало виразне жаданнє привернення відібраних прав і привілєґій, конфіскованого майна (в процесах релїґійно-національного характера), і — коли хочете — рід охорони загально-соціальних інтересів в дезідератах звернених против Жидів, в дусї того специфичного антісемітизму, про котрий говорилось вище. Далеко більше уваги присвячено справі козацькій.

Перед усїм пункти жадають потвердження козацького імунїтету, „прав і вільностей”, спеціально — козацької юрисдікції, або самосуду (звісний принціп, повторений потім в „статях” 1654 р.: де тільки три козаки будуть, два судять третього). Нїякого обмеження козацького війська якоюсь цифрою пункти не хочуть. З суто українською іронїєю вони заявляють, що князь Ярема — своїми провокаціонними вчинками — „наплодив” таку масу козацтва, що й само військо вже не потрапить ввести його в якийсь певний компут. Тому визначують тільки межі козацької території, „козацького панства” (уживши польського терміну), на котрім військо полишає собі вписати в реєстр необмежене число „молодцїв годних і гожих на службу королеви й усїй річи посполитій”, очевидно — без ріжницї їх замешкання, з маєтностей королївських, духовних і шляхетських. Границї сеї території визначують ся приблизно по козацькому посїданню перед останньою кампанією: на заході схїднє Поділє, включно по Берлинцї й Бар, східно-полуденна Волинь по Константинів і горішню Случ, воєводство Браславське й Київське в цїлости, й Заднїпровє від Любеча до Стародуба й московської границі (воєводство Чернигівське й заднїпрянські части Київського). На сїй козацькій території не можуть бути розквартировані польські війска, а до „повнаго заспокоєння” вони не повинні навіть вступати до сих сторін, щоб не перешкодити заходам коло втихомирення сих країв. Жиди не можуть тут не тільки аренд брати, але й мешкати — хіба приїздити з товарами на якийсь час. В інтересах заховання спокою проєктують ся навіть обмеження на сїй території державної католицької церкви: київське католицьке біскупство повинно бути скасоване, єзуіти і всї иньші католицькі монаші громади не повинні на сїй території мати нїяких інституцій. Всякі уряди земські, ґродські й міські по всякого рода містах: королївських, духовних і шляхетських коли не на всїй козацькій території, то принаймнї в межах давнїйшого козацького розселення (по Білу Церкву) мають обсаджуватись людьми грецької релїґії.

„Унїя як причина неустанних устисків руського народу і трудностей для річи-посполитої, має бути скасована як в Коронї так і в в. кн. Литовськім”, і бувші унїяти не повинні займати нїяких урядів в руській церкві, нї діставати нїяких бенефіцій (5). Церкви, маєтности церковні й всякого рода інституції забрані унїятами від православних де небудь в Коронї й в. кн. Литовськім мають бути відібрані і повернені українськими комісарами: православними духовними з призначеним до того полковником Запорозького війська (і очевидно з підмогою війська, котре матиме з собою той депутований полковник), а всї хто противили ся б тому, мають вважати ся за нарушителїв покою й ворогів вітчини, і з ними той депутований полковник матиме право розправити ся по військовому. Засуди і конфіскації в справах релїґійних і полїтичних мають бути скасовані (12). Православне духовенство має бути зрівняне в усїм з духовенством римо-католицьким по всїй державі; православне богослуженнє з усїми обрядами має свобідно відправляти ся скрізь, навіть і „при боці королївськім” (по столицях), і православні церкви мають бути в Варшаві, Кракові, Люблинї й по иньших містах. Київський православний митрополит з двома иньшими православними владиками мають дістати крісла в сенатї на рівних правах з римо-католицькими біскупами.

Богато уваги присвячено справам амнестії. Перед усїм пункти „серіозно домагають ся” (2), щоб вся людність, яка зістанеть ся поза реєстром і вернеть ся під панську юрісдікцію, не підпадала нїяким карам за те що дїяло ся підчас повстання й війни — аби все було забуто. Далї — аби шляхтичі руської й польської народности (як грецької так і римської релїґії), котрі тим чи иньшим чином опинили ся в рядах козацького війська („чи завойовані чи яким небудь способом змушені”) не вважали ся за бунтівників і „інфамісів”. Всякі засуди на них за се мають бути скасовані. Спеціально вимовлюєть ся, що не має бути нїяких слїдств і обвинувачень з приводу річей церковних і костельних, знайдених у кого небудь: нї відбирати їх нї чіпати за них нїкого не можна.

На останку з огляду, що король не зложив підчас коронації присяги „на віру грецьку”, жадаєть ся щоб на найблизшім соймі він з шістьма сенаторами „ріжних вір” і з шістьма депутатами з посольської палати зложив присягу „на цїлість прав грецької віри і на всї сї пункти”, і ті пункти і та присяга аби в повнім текстї були внесені в соймову конституцію.

В сих жаданнях для польської сторони справдї було богато тяжкого і навіть незносного, і під натиском не так мабуть польських парляментаріїв, як знов таки кримського хана, котрого польська сторона не залишила, очевидно, ужити до сього, — козацькій сторонї прийшло ся поступити ся дуже богато.

Перед усїм — була обкроєна козацька територія: відтято північно-західню частину Київського воєводства (повіт Овруцький і частину Житомирського — сливе цїле київське Полїсє), північну Сїверщину, і ту частину Поділя й Волини що захоплювали козацькі пункти. Далї — польська сторона нїяк не годила ся на необмежений козацький реєстр; кінець кінцем прийнято компут в сорок тисяч — цифру страшенно велику після недавнїх розмов про 12-15 тисяч козацького війська. Сю цифру апробував хан, і тим способом принціп необмеженого козацького побору, висунений в Переяславі („по що писати: стільки й стільки? скільки нас стане, стільки й буде”), був щасливо похований. Проведено і деякі обмеження козацьких прав, напр. в інтересах шляхетської „святої корчми”. Також пункти що до прав і ґарантій церковних по части обкроєно, по части „більш мягко” і неясно постилїзовано.

В результатї, по довгих переговорах і торгах уставлено таки того ж дня текст прийнятий обома сторонами і в інтересах поваги й авторитету короля й річи-посполитої уложений в форму не договору (як колишнї козацькі ордінації), а одностороннього королївського манїфесту — акту королївської ласки, мовляв дарованої підданим його на прошеннє і вставленнє кримського хана. Пізнїйше сього не памятали, і обидві сторони говорили про „пакти”, „трактати”, умову з козаками, але тепер хотїли витримати вказаний характер акту ласки, випрошеної ханом. Се було виразно зазначене в трактатї короля з ханом, а хан в своїм потвердженню угоди першою умовою заховання сього трактату поставив, що гетьман, котрому вимовляло ся доживотне володїннє, і його 40-тис. козацьке військо не будуть поносити нїяких кривд з польської сторони згідно з її обіцянкою: королївське приреченнє таким чином поставлено під контролю хана, і се мало служити для козацької сторони ґарантією його сповнення 2). Повний текст його був такий:

„Деклярація ласки короля й. мил. дана на пункти прошення війська Запорозького:

1. Військо своє Запорозьке заховує король й. мил. при всїх давнїх вільностях, згідно з давнїми привилеями, і на те привилей свій видає разом із сим 3).

2. Що до числа війська, бажаючи вдоволити прошеннє своїх підданих і заохотити їх до служби собі і річи-посполитій, позволяє король й. мил. мати війська Запорозького сорок тисяч, а спорядженнє реєстру повіряє гетьманови війська свого Запорозького, з тим щоб до реєстру вписувано козаків вважаючи на достойність, — хтоб був до того здатний, в маєтностях шляхетських як і в маєтностях королївських, з таким означіннєм міст: почавши від Днїпра з сеї сторони в Димері. Горностайполї, Коростишові, Паволочи, Погребищах, Прилуцї, Винницї, Браславі, а з Браслава до Ямполя к Днїстрови, і від Днїстра до Днїпра розумієть ся, мають приймати ся до реєстру козацького, а з другої сторони Днїстра в Острі, Чернигові, Ромнї, Нїжинї - аж до московської границї й Днїпра. А що до дальших міст й. корол. мил. і шляхетських, по-за означеним в сих пунктах виміром, — то в них не мають бути козаки, одначе тому, хто схоче бути в козацтві, і буде прийнятий до реєстру, вільно звідти вийти з усїм майном на Україну без усякого панського гамовання. А се спорядженнє реєстру гетьманом війська Запорозького має бути відправлене що найдальше до нового року свята руського, таким порядком: гетьман війська Запорозького має зладити поіменний реєстр всїх вписаних в козацтво за підписом руки своєї й печатю військовою, а то для того, щоб ті що в козацтві — зіставали ся при вільностях козацьких, а всї иньші аби підлягали замкам й. кор. милости, а в маєтностях шляхетських — панам своїм.

3. Чигрин місто, так як єсть в своїх границях, при булаві війська Запорозького має бути завсїди, і теперішьному старшому війська Запорозького уродженому Богданови Хмельницькому надає король й. мил., роблячи його вірним слугою своїм і річи-посполитої 4).

4. Що дїяло ся підчас теперішнього замішання за допустом божим, все то має бути в забутю, і жаден пан не має чинити пімсти й карання.

5. Шляхтї релїґії грецької як і римської, хто яким будь способом пробував при війську Запорозькім, король й. мил. вибачає те все й проступок їх покриває, і коли під ким небудь випрошено що небудь з маєтностей дїдичних або лєнних або котрого інфамовано, — з огляду що все те дїяло ся в нинїшнїм замішанню, має бути скасоване соймовою конституцією.

6. Коронне військо в тих містах, де будуть козаки з реєстрового спорядження, становищ своїх не має мати.

7. Жиди державцями, арендарями анї мешканцями не мають бути в містах українних, де козаки мають полки свої.

8. Що до знесення унїї в коронї Польській і в. кн. Литовськім, також що до цїлости дібр церковних і приналежних до них фундацій, які здавна були, і всїх прав церковних, — так як на найблизшім соймі буде з отцем митрополитом київським і з духовенством обговорене і ухвалене, щоб на жаданнє отця митрополита і всього духовенства все було позволене 5), й. корол. милость готов дотримати, — аби кождій тїшив ся з прав і вільностей своїх, і місце в сенатї митрополитови київському й. кор. мил. позволяє мати.

9. Діґнїтарства, уряди всякі в воєводстві Київськім, Браславськім, Чернигівськім й. кор. мил. обіцює роздавати обивателям стану шляхетського грецької релїґії згідно з давнїми правами.

10. В містї Київі, тому що там єсть упривилейовані школи руські, отцї єзуїти не мають бути фундовані там і по иньших містах українних, але де инде перенесені. Школи ж всї иньші 6), що там істнують від давнїх часів, мають бути цїло заховані.

11. Горілкою козаки не мають шинкувати, крім того що зроблять над свою потребу — се вільно їм буде продавати гуртом. Шинкованнє ж меду, пива й иньше має бути по звичаю.

Пункти сї мають бути затверджені на сеймі, а тепер всїм непамять, — згода й любов мають бути заховані між обивателями українними й військом короля й. мил. й річи-посполитої Запорозьким” 7).

Привилей козацькому війську згаданий в сїй деклярації датований днем 18 серпня 8). Він загально потверджував всї права і привилеї, коли небудь дані війську, „котрих є які небудь потвердження в книгах”, і спеціально стверджав козацький імунїтет: що козаків не мають судити нїякї старости, державцї й намісники, а тільки їх гетьман (се відповідало, як бачимо, першому пунктови козацької петиції), а взамін козаки не мають мішати ся до замкових прав на зверхність (над людністю не-козацькою), на аренди, шинки, ґрунти і всякі приналежности, коли до них не мали нїяких спеціальних прав 9).

Після того як уставлено в головних точках умову з козаками, наступила ратифікація трактату з ханом, і після церемонїального обміну актами орда відступила від королївського обозу — зняла облогу инакше кажучи. Того ж дня, вже в вечері зложив присягу на згоду гетьман. Дневники польські кажуть, що до сього приведено його з великою трудністю: гетьман вимагав, щоб і король в такім разї зложив присягу на додержаннє угоди, себ то щоб мала вона характер обостороннїй, і конче добивав ся також видачі Чаплїньского 10). Нарештї якось його умовили — виходу справдї не було, коли орда фактично полишала його. На швидку 11) присяг він, сидячи на конї, на формулу присяги, прочитану воєводою Кисїлєм, в присутности канцлєра. Сим одначе не вдоволили ся й жадали від нього ще, щоб ставив ся перед королем, особисто зложив йому покору й просив пробачення. Без сумнїву, се й тут було дуже прикро гетьманови, і досить правдоподібна звістка, що поступив ся він тільки на жаданнє хана 12). В пятницю 10 (20) серпня, діставши наперед закладником старосту краківського Любомирского, він з сином і кількома старшинами в супроводї воєводи Кисїля приїхав до королївського становища для сього акту. Очевидець сеї церемонїї, хорунжий надвірної королївської хоругви Міхаловский 13) дуже докладно описує подробицї її, з особливою приємністю, може і не без перебільшень, спиняючи ся на всїм тім, що могло вколоти амбіцію переможеного ворога. Саму сцену покори описує так. Війшовши до королївського намету, де він застав короля, гетьман впав перед ним і з плачем говорив, що не так бажав собі витати короля, але що так стало ся (тут почав говорити по-руськи) — просить милосердя й пробачення — бо ж не все наша вина. Підканцлєр відповідав іменем короля, що його ласка покриває й найгірші проступки, аби тільки вони були нагороджені вірністю й щирою службою. Спитав його про людей захоплених під той час в Золочеві козаками разом з Татарами і поручив постарати ся, щоб збаразьке військо як найскорше було звільнене з облоги. Гетьман обіцяв („Гаразд, милостивий королю”, як передає його відповідь Мясковский), і ще раз упавши до ніг на прощаннє, вийшов з намету. Оповідання неофіціальні ходили про сю авдієнцію зовсім відмінні: Кунакову оповідали (в Варшаві, правдоподібно, на злість канцлєрови), що навпаки король при сїй авдіенції дуже ласкаво промовляв до гетьмана, заохочуючи його до приязни і вірности, а той відповів коротко: „гаразд королю, мовиш” — „а віжества і учтивости нїякої против королївських слів не вчинив, нї словесно, нї в чім” 14).

Того самого дня рушив з військом козацьким під Збараж, і після того як збаразька залога, щоб позбути ся облоги, прирікла виплатити ханови 40 тис. талярів і дала на то закладня, зняв облогу і другого дня, на руське свято успенія пішов назад звичайною дорогою на Паволоч до Чигрина. „Рушала та саранча від зорі самої аж до полудня, справивши табор в кількадесять рядів”. День пізнїйше рушило до дому і польське військо 15).








Примітки


1) Пункти сї містять ся в тій же книзї кор. канцелярії архива заграничн. справ. Подаю їх в цїлости, як дуже важний, досї незвісний документ:

Puncta o potrzebach woyska Zaporozkiego, do iego kr mci pana naszego młciwego

1. Strony praw y wolnosci naszych dawnych od zeszłych s. pamieci krolow polskich nam nadanych iako przed tym bywało, aby gdziekolwiek kozactwo nasze sie znaydowalo, by trzech kozakow, iednego dway sądzie powinni, y we wszelakich wolnosciach zachowani byli.

2. Iz tak siła kozactwa naszego xze ie. mc. Wisniewieckie napłodził nad wolą y wskazanie i. kr. mci, ze teraz nie mozemy i sami potrafic, iakoby mogli to w pewny comput zwiesc. A mianowicie poczawszy od Dnistru Byrliniec, Bar po Konstantinow Stary, po Słucz y za Słucz (щось упущено) wpada w Prypec po Dnipr, a od Dnipr od Lubacza poczawszy do Starodembu, az do granicy moskiewskiey z Trubeckim, a w tych pomienionych miastach sami my woyskiem przepis uczyniemy, godnych tylko moloycow, ktorzy by chozy byli do usługi iego kr. mci y wszytkiey rzptey, takich naznaczymi Po ktorych miastach miedzy woyskowych naszych aby choragwie iako cudzoziemskie tak y polskie stanowisk zadnych nie mieli y stacyi zadnych brac nie wazyli sie. A po wypisie kto sie kolwiek dostanie pod iurisdictią panską, serio tego affectuiemy, aby pod te transactią wioenną cokolwiek sie stało tak z ukrywdzeniem substantiey iako y straty zdrowia, wszytko było wybaczono y penitus zgładzono bez zadney in posterum recollectiey

3. Unia iako ustawiczny (!) narodu ruskiego uciskow y rzptey trudnosci przyczyna zniesiona bydz ma tak w Koronie iako y w xtwie Litewskim

4. Metropolita kiiowski od patriarchi konstantinopolskiego według zwyczaiu starozytnego poswięcenie brac y do niego wiecznemi czasy z duchowienstwem ruskim nalezec powinien będzie.

5. Czerkwie y dobra cerkiewne wszelakie, fundatiae, nadania ruskie, niesłusznie przez unitow zabrane y odsądzone, od unitow duchownych y swieczkich nabozenstwa ruskiego y inszich ludzi w Koronie y w. x. Litewskim przez pułkownika woyska Zaporozkiego na to deputowanego odebrane y duchownym roligiey graeckiey oddane bydz maią. A iezeli by uniiaci albo duchowni rzymskiego nabozenstwa y studenty albo urzedy trybunalistowie (!) tak w Koronie iako y w. x. Litewskiem bronic mieli, tedy ci za wzruszicielow pokoiu pospolitego a niepryiaciela oyezyzny poczytane bydz maia. A na odebranie cerkwie y dobra cerkiewne tym osobom, ktore nigdy w uniey nie były, przywileia dane bydz maia.

6. Dychowienstwa ruskie wszytkich wolnosci iako duchowni religiey rzymskiey po wszytkiey koronie Polskiey y w Litwie nabozenstwa swego publice a nie kryiomo zazywac maią, pogrzeby y insze obrzędy cerkiewne bez wszelakiey przeszkody tak przy boku iego kr mci iako y po inszych miastach wielkich secure odprawowac będą.

7. Cerkiew ruska w Krakowie, w Warszawie, w Lublinie y po inszych miastach nie wymuiac tych, ktore y przed tym byli, bydz ma.

8. Przywileia, decreta, mandaty ich mm. рр. pieczetarze koronni y w. x. Litewskiego Rusi wydawac maią bez wszelakigo omieszkania y expectatiey nad prawo na slachte coronne opisane

9. W miescie Kiiowie y po inszych miastach ukrainnych iezuici y zakonnicy religiey rzymskiey, iako nigdy przed tym nie byli, aby y teraz ni od kogo funduszow nie mieli, gdyz od zakonnikow w religiey niezgody y wzruszenia pokoiu poczynaią sie.

10. Urzedy wszelakie po wszytkich woiewodztwach ziemskie, grodzkie y mieyskie w miastach krolewskiech, swieckich i duchownych poczawszy od Kiiowa po Białą Cerkiew, po granice tatarską, na Zadnieprzu w woiewodztwie Czernihowskim, nie rzymskiey religiey, ale graeckiey od iego kr. mci podawane bydz maią.

11. Zydzi nie tylko arendarzami, ale ani mieszkancami aby nigdzie po tych miastach wysz opisanych bydz nie wazyli sie chyba na czas z kupiectwem przyiezdzac będą.

12. A iz za uchwałami seymowymi dawnemi y swiezymi przed tym pod podmową buntownikow niewinnych ludzi pomordowano, po ktorych miastach wolnosci poodeymowano, domy kadukami poupraszywano, — te wszytkie uchwały y kaduki zniesione, cerkwie, wolnosci, prawa y domy po wszytkich miastach tak w Koronie iako y w w. xtwie Litewskim successorom przywrocone bydz maią.

13. O rzeczy zas wszelakie koscielne y cerkiewne podczas zamieszania woiennego przez kozakow zabrane y u kogoszkolwiek zabrane (мб. треба: знайдені) nikt nikogo zadnym sposobem turbowac y przymawiac nie ma, ale komu na tenczas od kozakow dostali sie, przy tym zostawac maią.

14. Szlachta, ktora by sie na ten czas w woysku Zaporozkim tak religiey graeckiey, iako y rzymskiey lubo zawoiowana lubo iakimze kolwiek sposobem przy woysku Zaporozkim zostawac musząca znaydowała, — ci aby za rebellizantow y za infamisow poczylani nie byli, y iesli by w czym odsądzeni byli, aby te infamie constitutią zniesione y pokasowane były.

15. Wszytkie zas uchwały seymowe przeciwko całosci woyska Zaporozkiego, praw y wolnosci, iako niesłusznie uczynione takze constitutią zniesione bydz maią.

16. A iakozmy y wyzey pomienili, affectiuiąc, aby duchowni religiey rzimskiey w Kiiowie ne byli, tedy y to zatym ma isc, aby y biskup kiiowski nie był.

Woyska koronne do całego uspokoienia w te kraie na stanowiska isc nie maią, aby przez to zamysłow do pokoiu zawzietych nie interumpowało.

17. Metropolita kiiowski z dwiema władykami stołek w senacie mіес ma, praerogatywy tey zostaiąc iako y senatorowie duchowni religiey rzymskiey.

18. A ze krol iego mc podczas sczesliwey coronatiey swoiey na wiare graecką nie przysiegał, teraz tak na całosc praw wiary graeckiey iako y na te wszystkie puncta z senatorami szescma roznych wiar y rplitey szescma posłami na seymie poprzysiąc ma. Ktore te wszytkie puncta y przysiega słowo do słowa w constitutią wpisano bydz ma. A iesliby na potym zachowac się według tego nie mieli, tedy by iawną niełaskę woysko Zaporozkie y niezyczliwosc i. kr. mci iako ku poddanym swoim widziało.

O co wszytko posłowie nasi upadszy u nog iego kr. mci pana naszego milosciwego iako nayunizeniey y naypokorniey prosic maią (л. 24-26).

2) Польська заява про трактат з ханом видана в Памятниках І с. 364, копії в книзї кор. канц. Осолїн. 225, Чортор. 379, Пет. 129, Ґолїньського с. 277 й ин. Ханська заява в повнім текстї в Жерелах XII с. 118, в скороченім у Кубалі Szkice І дод. 4 (з Осолїн. 225 с. 245).

3) Про привилей сей зараз низше, с. 217.

4) Сей пункт про Чигринське староство являєть ся новиною супроти козацьких пунктів, де про се не було мови — він вертає нас до козацьких жадань принесених до Варшави на елєкційний сойм попереднього року: тодї була мова про наданнє гетьманови якогось староства, котре він собі вибере (див. вище с. 114), потім Смяровский привіз йому наданнє, чи обіцянку Чигринського староства, див. с. 159 і 205.

5) Така крута стилїзація в ориґіналї.

6) В сїм місцї копія Єрлича має ruskie, що зовсїм зміняє зміст. Сей варіант приймав Костомаров.

7) Дивним дивом (характеристичним для археоґрафії сеї доби) сей важний акт після видання одної, досить непоправної копії в Собр. госуд. грамотъ и договоровъ (т. III c. 450) не війшов нї до одної збірки документів. Польський текст містять записки Єрлича (І с. 105) (чи не з того ж джерела, що і Собр. Г. Г. Г., бо теж разом з листом до Радивила, котрому сей текст від короля пересилав ся); сучасні українські й московські переклади чи з початкового тексту, чи в потвердженню 12. І. 1650 — в А. Ю. З. Р. III с. 415, X с. 455, у Грабянки с. 89 й ин. Я користував ся головно копією вписаною до книги кор. кан. (архива москов. загран. справ), але вона теж не бездоганна, очевидні помилки їх я поправляв на підставі иньших текстів. Копій в рукописях богато. Архив. цар. Польскаго, Сношен. съ Малороссіей архива справ загран. Nr. 26 і 28, Осолїн. 225 і 3564, Ґолїньского с. 29, Чортор. 379, теки Наруш. 144.

8) Сей привилей в пам. кн. Міхаловского (с. 443), де він записаний на окладинцї, без дати, і мав не дуже авторитетний вигляд. Але його автентичність стверджуєть ся українським текстом, предложеним московському правительству козацьким посольством в мартї 1654 р., в виписи київського ґроду 1650 р. (А. Ю. З. Р. X c. 453): він вповнї сходить ся з текстом Міхаловского, має дату 18 серпня, і не лишає сумнївів що до певности сього акту.

9) Маємо крім того — в виписи київського ґроду, предложеній московському правительству въ 1654 р., — ще королївський привилей Хмельницкому на Суботів, даний „в обозї під Зборовим 15 серпня 1650” (!) (А. Ю. З. Р. X с. 469). Дата 15 серпня въ кождім разї сумнївна.

10) Про се зараз низше, с. 229.

11) Przysięgę oddał, ale perfunctorie (Мясковский). Кубаля перекладає се словом warunkowo; але perfunctorie значить не: умовно, а: недокладнo, на спіх, аби як. Дневник принесений до Москви додає, що разом з гетьманом присягли й „старинні козаки” (с.413).

12) Так оповідали Кунакову: після того як стала умова з Хмельницьким, король посилав до кримського хана з тим, що він потрібує тепер від гетьмана поклону, як від підданного свого, по його повинности, і хан відповів, що він сам приїде до короля з гетьманом, себто приведе його з покорою королеви, і дїйсно приїхав другого дня з гетьманом до короля. Се, розумієть ся, не вірно, хан з гетьманом не приїздив, але що до акту покори гетьмана пошукали його впливу, се зовсїм може бути.

13) Се той сам Якуб Міхаловский, від котрого маємо найбільш популярну збірку матеріалів до Хмельниччини. Записки його не видані, витяг з них подав Кубаля в своїй статї про облогу Збаража. Мясковскі в своїх реляціях оповідають сцену покори далеко коротше і ставлять в сумнїв деякі многоглаголиві подробицї Міхаловского; варіант Ґрабовского описує її так „упав до нїг короля й. м. і з плачем коротко говорив; від короля відповідав канцлєр — щоб вірою і цнотою надгородив свій злочин”. Варіант пам кн. Міхалов. передає, нїби дослівно (haec formalia) мову гетьмана так: „Не так я бажав собі витати короля його мил., але що вже так стало ся, прошу милосердя”, і з плачем упав до ніг”. „Патетична” промова, вложена в його уста Рудавским (с. 51) і повторена Костомаровим (II гл. 9). розумієть ся, не має нїякої історичної вартости. Зверхній вигляд гетьмана Міхаловский описує так: мав насунену на уха оксамитну червону шапку, золотий атласовий жупан, кунтуш волосяний атласовий з дрібними срібними петличками.

14) Акти Ю. З. Р. III с. 397.

15) Пам. кн. Міхаловского с. 470. Що гетьман рушив з-під Збаража 15 с. ст. серпня, пробувши там тільки день, каже й московський аґент, що був у нього там — А. Ю. З. Р. III с. 343. 25 с. ст. гетьман був уже в Паволочи — тамже с. 340: 6 вересня с. с. приїхав до Чигрина — с. 353. Оповіданнє Костомарова про новий тріумфальний вїзд до Київа з поворотом з-під Збаража і пишний спосіб житя після сього тріумфу (II гл. 10) являєть ся поетичним вимислом, викликаним деякими фразами Коховского (І с. 176) і на нїм опертого оповідання Грабянки (с. 82). Хмельницький не заїздив сим разом до Київа і про роскіш і виставність його житя не говорять нїчого джерела більш повні.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 3.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.