[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ I. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ I     Наступна





ТУРЕЦЬКІ ПОСЛИ У ГЕТЬМАНА І ПІДДАНСТВО СУЛТАНОВІ (ЛИПЕНЬ). ЖЕСТИ В ПОЛЬСЬКИЙ БІК. ХАНСЬКИЙ ПЛЯН ПОХОДУ НА МОСКОВЩИНУ І КОНТР-МАНЕВРИ КОЗАЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ.



З Миргороду Хмельницький вернувся до Чигирина, де його вже чекали посли — турецький посол і з ним татарський післанець, висланці від ріжних маґнатів, в тім числі від краківського воєводи кн. Заславського. Дневничок — реляція незвісного на імя висланця кн. Заславського, списаний для свого патрона, і звідомлення инших маґнатських висланців заховалися для нас і кидають інтересне світло на тодішні відносини 1)

29 липня (н. с.) в пятницю гетьман в'їздив до Чигирина; на зустріч йому виїхала козацька хоругов (сотня) чигиринська; при в'їзді з замку вистрілено з пяти гармат, грали в труби, били в бубни; над гетьманом несли бунчук і хоругов за ним ішла.

Другого дня гетьман урочисто приймав у себе турецького посла Османа-аґу, старшого покойового султана. Посилав по нього білого коня, гарно прибраного по гусарськи, і приймав потім обідом його і татарського післанця від очаковського бея, що був провідником того Осман-аґи: мав засвідчити перед гетьманом, що то “великий чоловік”, аби гетьман віддав йому відповідну честь. “Декотрі наші, що покозачилися”, присутні при тій авдієнції, оповідали авторові дневника, що посол сей перед усім іменем султана і турецьких достойників привитав гетьмана з перемогою над Ляхами, і засвідчив, яку то славу Запорозьке військо здобуло по всіх сусідніх державах; далі передав прихильні слова султана з приводу присланої гетьманом заяви, ще підчас війни, що він хоче бути підданцем султана. Такий був і зміст листів прочитаних в перекладі. Маємо їх три — оден від Бекташ-аґи, що отримав попередній лист гетьмана, 27 квітня, і два від Мурад-баші, судячи з змісту — очаківського намістника 2). Листа від самого султана не було.

Бекташ-аґа повідомляв, що гетьманські листи писані до султана і до “полковника яничарського” іменем Запорозького війська, були отримані і донесені султанові. Султан висловив велику утіху з приводу висловлених там приязних почувань, тісної приязни гетьмана з кримським ханом і готовности разом з ним стати на кожду послугу Отаманській Порті, та заявленого наміру прислати своє посольство до Царгороду. Султан, мовляв, висловився так: Дай Боже, аби тільки прийшли, буду їх добре шанувати, і велів Бекташ-азі й яничарському полковникові відписати тим часом, а будуче козацьке посольство отримає листи від самого султана (изъ руки цесарской), “аби на потомні часи і потомки наші в згоді і приязні між собою жили”. Тимчасом “цісар” (султан) обіцяє поміч козакам на кожного неприятеля — "але під таким закладом: від усього вашого війська любо морем любо полем нашому цісареві в його панстві аби ніякої шкоди не було” — “на тім неодмінне лицарське слово, і напотім з якої б сторони неприятелі на вас порвались, ви того пильнуйте, і як багато вам війська буде потрібно, нам ознайміть, і тої ж години поміч вам од нас буде дана”. Приязнь з кримським ханом рекомендується і на будуче як найтісніша — в походи ходити разом, все робити за спільним порозуміннєм, і спільних послів слати до Царгороду. Будуче посольство привезе і дарунки від султана, поки що дарунків не посилається. Осман аґа привіз тільки ласощі: “зо три фунти шафрану, по мішку фіґ, родзинок і міґдалів, більш нічого” — се мабуть від Мурад-баші, що в листі просив "прийняти охотно що-кольвек послав" — що міг дістати.

В листах своїх Мурад-баша оправдувався від наклепів неприятелів, мовби то він жадає від гетьмана 40 тис. талярів, і віддавав себе у роспорядимість гетьмана. Рекомендував підтримувати й надалі як найтісніші і найприязніші відносини з султаном і ханом: “ясновельможного цісаря з правої руки не пускати, а царя кримського — лівої”. Радив у всіх справах звертатися до Бекташ-аґи, “названого отця цісарського”, не забувати і далі “полковника яничарського, його намістника, а також судії яничарського", передавав поклони гетьманському синові і всім полковникам що при гетьмані.

Приймано послів гучно, підчас обіду, підчас тостів чотири рази з гармат ударено. Три дні пізніше їх відправлено (скорої відправи просилося в привезених листах, і в східнім етікеті се вважалося також, знаком пошани). Гетьман посилав з Осман-аґою своїх послів: полковника київського Антона Ждановича, свого свояка ("братанка”) Павла Яненка і білоцерківського сотника 3). Лист гетьмана до султана, післаний з ними, маємо, на жаль, в дуже несправній копії 4), зробленій якимсь канцеляристом з черновика для московського посла Унковского, і в дечім мабуть підправленого на московське для кращого зрозуміння; я навожу його з деякими поясненнями і доповненнями, поставленими в ламані скобки; тільки чисто буквальні помилки справляю без спеціяльного пояснення, а поруч з лівої сторони подаю приблизний парафраз, опускаючи сумнівне і неясне:

Найясніший милостивий цісарю турецький, пане наш великомилостивий! На довгі й безконечні літа доброго здоровля і щасливого над усіми панування вашій цісарській милості жичимо, поклін і служби наші віддаємо!

НаяснЂйший милостивый цысарю турецкій (панъ) 5) наш велцемилостивый! На долгіє и незамержоне (незмірні) лЂта доброго здоровья и стасливого надъ всякими панованья вашей цесарской милости зычимъ. Поклонъ и службы наши!

Лист від Бекташ-аґи через Османа-аґу нам віддано. З писання того бачимо, що ваша цісарська милость, пан наш милостивий, зволиш ласкав бути до нас, слуг своїх. Велико ми нині тим тішимося з усім військом нашим Запорозьким, і велико просимо вашої цісарської милости, аби до нас, слуг своїх, і надалі був ласкав! Бо ми в братерстві й приязни з й. м. ханом кримським завсіди готові до послуг в. цісарській вельможности — стояти против кождого неприятеля.

Листъ отъ Бегдашъ-аги презъ Османа-агу намъ отдано. Съ котораго листа ворочано(!), же ваша цесарская милость, панъ нашъ милостивый, на насъ слугъ своихъ [ласкав быти рачиш]. Велце смы нынЂ съ того тЂшили ся всЂмъ войскомъ нашимъ Запорожским, и велце просимъ вашей цесарской велможности, абы на насъ, слугь своихъ, былъ ласкавъ. Гдыже смы за всякоє братерство и пріязнь съ ханомъ єго милостю 6) готовы всегда до услугъ вашей цесарской велможности и против каждому непріятелю стоять!

Козакам ми наказали, щоб до володінь в. цісарської милости не впадали, і завсїди того будемо пильнувати, аби ніоден неприятель не напав і шкоди в панствах ваших не вчинив. Так нам дай Боже і по вік: з Татарами в згоді стояти і за-одно разом доходити — боротися з кождим неприятелем і за ласку в. цісарської милости віддячуватися!

Также козакамъ заказали, чтобы въ панства вашей цесарской милости не втаргнули. И всегда того остерегать будемъ, чтобы ни одинъ непріятель не пришолъ и зла въ панствахъ не чинилъ. Теразъ въ згодЂ за [се] стоять съ Татарами, одинъ за одинъ вмЂстЂ добываться — дай Боже такъ и на вЂки [быть] въ приятствЂ, [недобра] хотЂть всякому неприятелю, а зъ ласки вашей цесарской милости отдавать!

До тих часів писань наших ми не посилали, бо зайшли нас клопоти, і не можна було луччих послів послати. Але за той час приязни нашої з ханом його мил. розірвати не зміг ніхто!

До тыхъ часъ писаний нашихъ не посылали, што насъ недомочь така зашла, — якобы лутчи послы у вашей цесарской милости были. Приязни нашей завсе то съ ханом єго милостью розрывать — чего не доказали!

Тепер дочекавшися милостивої ласки в. ціс. милости, посилаємо послів з вірним поклоном від усього війська Запорозького в. цісарській милости!

Теразъ обачивши милостивой ласки вашей цесарской милости, пословъ нашихъ до вашей цесарской милости зъ вЂрнымъ поклономъ посылаємъ отъ всего войска Запорожского.

Бо ми звикли свою присягу до кінця тримати! Се тільки неприятелі наші звикли присяги свої ламати та зраджувати нас! Тепер якби була зрада від Ляхів, чи од Москви або від Угрів, або від якихось инших неприятелів, ми то вашій ціс. милости ознаймимо, і з вельможним ханом й. м. про все зноситися будемо. Коли б неприятель щось замислив з послами царя московського (в Варшаві), ми все се ознаймимо в. цісарській мил. І то обіцяємо, як зичливі слуги, в. ціс. милости, що ні полем ані морем не будемо нападати, ані оден неприятель за пильністю нашою до панства Турецького не вступить. А ми ласку в. ціс. милости будемо заслугувати і ніяким неприятелям своїм не будемо терпіти. Ласку в. ціс. милости готові ми відслужувати, і все що б у справах воєнних було, за відомістю хана й. мил. з ним зичливо чинити.

Кдыжъ мы до конца 7) звыкли присяги своей [держать] — [тілько неприятелі звикли присягу свою] ламать и насвсегда зражать. Єжели бы яка отъ Ляховъ 8) зрада была, или отъ Москвы или отъ Венгровъ, или отъ иныхъ какихъ непріятелей, мы вашей цесарской милости ознаймимъ 9), и съ вельможнымъ ханомъ єго милостью зноситися во всем будем. Єжели бы якій непріятель што съ послами царя московского мыслилъ, всегда будемъ вашей цесарской милости [ознаймляти]. И то обЂцуємъ 10), яко зычливыи слуги вашей цесарской милости, же ани полемъ ани моремъ не будемъ вступовати, ни одинъ непріятель въ панство Турецкоє будетъ съ пилности [нашоє] вступовати. А мы на ласку 11) вашей цесарской милости слуговать, съ жадными непріятелями своими не будемъ терпЂть. Жебы то все зъ ласки вашей цесарской милости также отслуговать, готовы мы! Єстьли бы 12) чтоколвекъ стороны справъ воєнныхъ было, зычливо съ ханомъ єго милости вЂдомо чинить.

Що посли в. ціс. милости прийшли, коли ми були зайняті, і нас дома не застали: військо наше виправляли на послугу ханові й. мил., — на се в. ціс. милость не рачте гніватися! Нехай як Осман-аґа, посол в. ціс. м., так і наші посли ласкаво будуть прийняті, і просимо щоб вони без забави від в. ціс. милости одправлені були. А ми завсіди слугами в. ціс. милости бути готові, і тепер низький поклін наш до ніг в. цic. милости віддаємо.

Любо послы в. цесарской милости [пришли подчас] 13) нашей забавы, теды в дому нас не застали: тогда мы войско наше выправовали на услугу хана є. милости, — за што в. цесарская милость не рачте [гнЂв мЂти]. О своємъ всЂмъ тако Османъ ага, посолъ вашей цесарской милости, яко и наши послове вступовать ласкаво 14). На котороє просимъ, жебы послове безъ забавы отъ вашей цес. милости отправованы были, а мы завсегда слугами в. цесарской мил. готовы. И теразъ поклонъ нашъ низкій до ногъ в. цесарской милости отдаємъ.


Як бачимо, сей лист, не дуже входячи в конкретні справи, мав головною метою деклярувати підданство Запорозького війська Отоманській Порті і приязні відносини з ханом. Але згаданий вище наш інформатор, автор дневничка, знав дещо й конкретніше від своїх покозачених земляків. Хмельницький, мовляв, переказував через своїх послів, що з Поляками у нього конче прийде до війни (мовляв причиною того він виставляв, що домагається від короля видачі Чапліньского, і коли король його не видасть, буде війна) — значить просив помочи у султана. Подруге — він жалівся на господаря молдавського Лупула, що той підчас останньої війни тримав з Поляками: переловлював листи гетьмана, посилані до султана, і передав Ляхам. Тому просив скинути Лупула і настановити на його місце Мусія Могилу (митрополитового брата в перших), що двічі вже хвилево був господарем в 1630-х р.р., і тепер проживав в Галичині 15).

Можна думати, що гетьман переказував і більше, з своїх династичних інтересів, що відкрилися слідом походом на Волощину, але в тої час не були ще так звісні і лишились невідомі чи неясні нашому інформаторові. Він натомісь додає відомості, що на війну з Польщею підбиває Хмельницького Ракоцій: виправдував ся перед ним, що не прислав помочи підчас торішньої війни, бо не мав готового війська, а тепер твердо обіцяє на випадок нової війни зараз іти з усіми силами під Краків: сподівається, що зате гетьман висадять його на королівство польське.

Захоплений сими новими політичними перспективами, що перед ним начеб-то відкривались, Хмельницький не крив свого роздражнення на всі неприємности і некоректности, які йому довелося за сей час знести з польської сторони. Він позволяв собі прилюдно, в присутности всеї сеї панської служні, що його обступила, зневажливі й погрозливі вирази й жести на адресу не тільки маґнатів, але й самого короля. Показуючи незвичайні знаки чести свому новому протекторові, турецькому султанові, він зневажливо трактував посольство королівське. “Листа від короля й м. ані від п. канцлєра сам не хотів узяти — мусіли віддати через Виговського. Не дав себе їм привитати — доперва за тиждень пізніш, за намовою п. воєводи київського (як той приїхав себто), тим менше відписати”. Так оповідали післанці Конєцпольскому, а дневник висланця кн. Заславського так описує свою авдієнцію у гетьмана, слідом по авдієнції турецького посла, і обід даний польським післанцям: "Прийняв мене не щиро, пив за здоровє короля і князя (Заславського) примовлюючи ті слова: "Я підданий вільний — кому хочу буду підданий! поки мені Чапліньского не видадуть, я доброго серця до короля й. м. і Річипосполитої мати не буду”. Другий текст переказує сю промову трохи инакше і ширше: “Мене ні король ні Річпосполита до жадних річей не може силувати. Я собі вільний, і кому схочу буду служити! Маю царя турецького, пана мого, з певною помічю, царя московського також, всі орди заприсяжені! не тільки Корону Польську, але й панство Римське кому схочу в руки дам! А панам усім маєтностей не попущу, поки мині Чапліньского не видадуть. Коли Ляхи обоз точать 16), то і я зараз пущусь, а ті що там (на козацькій території) мешкають, зараз горлами своїми заплатять”. А під наступним днем: “Підпивши, казав потопити Ляхів. Сама випросила. Протрезвившися і сам того жалував” 17).

Висланці Конєцпольського зазначають ті причини його невдоволення, які він виявляв у розмовах 18): “Болить його дуже, що Чапліцкий до того часу жив, і визначено йому Чечельник, а Забуському, Ганджі й иншим 19) — ріжні слободи. За кожною згадкою повторює: Доки мині не віддадуть 20), або шиї не втнуть, голови не пришлють — нехай вся земля згине! Мабуть сама його під'южує, мовляв — "Чапліцкий мині й тобі зрадив — але я була в собі не вільна, а він сякий-такий не мав неволі! я з ним була вінчана, така а така! 21) Третя причина: хоче наших привилеїв, особливо даних пану Даниловичу і кн. Вишневецькому, котрих ми не знаємо і їх не маємо, а він за ними задумав захопити кільканадцять міст на Україні, посаджених на королівщині і на дідицтві — на Мліївщині, коло Корсуня, тому що йому надане місто Чигрин, одірване від Корсунського староства” 22).

Наведу ще кілька небезінтересних рисок з сих польських звідомлень:

Королеві ніякої відповіди не хотів дати, аж посольство від хана його замішало, що прислав до нього так виразно: “Коли з таким військом, з яким був під Збаражем, не прийдеш на Москву — куди король посилає инше військо своє через Литву, то шабля нагострена на неприятеля, на тебе буде обернена”. Після сього посольства знизився і аж тоді дав відповідь королеві і п. хорунжому 23), і велів полкам бути готовими на війну, куди буде воля короля й. м. — так велів в універсалі. Кажуть, що день і ніч неустанно пяний, забігає факціям, скрізь іде де його просять, і там спить де напється. Декотрій українській шляхті пустив маєтности, але на п. хорунжого, через тих вищеназваних осіб, має серце завзяте й їдовите. В такім стані лишили ми тамошні справи. То річ не хибна, що вони готові на війну, тільки трудно знати, куди звернуться. Але коли Татари довідаються, що московських послів відправлено, і ми не думаємо з ними воювати, а самі між собою, — то певно на нас підуть разом з козаками.

Мабуть по тім турецькім посольстві сказав йому пан воєвода київський:

“Пане Богдане, бачу, що на половину ти Турчин, а на половину християнин!” П. староста черкаський, брат його, якесь посольство 24) правив до нього про війну з Турком — але він про се не думає! Декторі так розуміють, що Хмель іде за гадками п. воєводи київського, але я тому не вірю. Але то певно, що при тих слугах п. хорунжого коронного, як Хмельницький договір зложив і з миром одправив московського посла, п. воєвода київський з митрополитом дякували йому прилюдно в виразах найвиразніших, що він не наступає на кров христянську. На Турків не хоче, не хочуть і Татари, краще хочуть до нас, і певно він їх звабить надією здобичи й близькістю. На Чапліцкого нібито вудила гризе, а по пяному говорить: “До Кракова піду і до Риму, не одного Ляха на землі не буде”. На Турків воювати не думають: добруцькі й буджацькі Татари їх би не допустили 25).








Примітки


1) Дневничок висланців Заславського в Архиві Ю.З.Р. III. IV. с. 497, з б. польських рукоп. Ленінгр. Публ. бібл. Коротший текст у Міхаловского с. 554-5 має самостійний зміст і в дечім доповнює ширший текст. Що автором був висланець кн. Заславського, і писав для нього, се видно з опису авдієнції на с. 498. Реляція кінчається з'їздом в Іркліїві (с. 500). Дальше додане мабуть з иншого джерела: в ркп. Осолін. 225 л. 306 ся записка читається під осібним заголовком: Nowiny Ukrainne (в тексті правильнішім і довшім), і оповідає про події з місяця вересня. Тамже перед тим (л. 305) дві реляції з Бродів, що описують липневе посольство до Хмельницького від Конєцпольского і додають деякі інтересні подробиці й варіанти до звідомлення Заславському.

Реляція Заславського послужила підставою депеші Торреса з 3 вересня (Жерела XVI с. 88); до оповідання про турецьке посольство він додає дещо з оповідання про гостину польських післанців у Хмельницького, і небезінтересно розвиває замітку автора дневничка про зміну в Хмельницькім після приїзду татарського посла: Хмельницький зачав був всяко зневажати “шляхтича післаного від короля більше для нагляду за його вчинками ніж для чого иншого”; але коли приїхав ханський посол з наказом хана поставитися на день 15 серпня з своїми козаками в визначенім за Дніпром місці, “з осторогою не розривати з Польщею, її королем і королівством і з заявою свого бажання непохитно заховувати присягу згоди”, — “після сеї деклярації хана Хмельницький став більше шанувати королівського посла — як не робив того перед тим”.

Далі він робить таку увагу, інтересну супротив попередніх звісток про бажаннє хана воюватися з Портою: “Сей татарський посол не згоджується, ніби то канцлєрові було заявлено бажаннє ліґи і походу на Турка, навпаки на нове запитаннє він відповів, що його пан ледво чи згодився б на се (соndifficolta sia per consentirvi), будучи одної віри (з султаном)” — Жерела XII с. 89. Се дементує попердні варшавські поголоски — вигадки.

2) Порівняння оповідання дневника з турецькими листами, роздобутими потім з гетьманської канцелярії Унковским (Акты Ю.З.Р. VIII с. 352-4) і аналіза самих листів не лишає сумніву, що се листи привезені Осман-аґою в липні. Що султанського листу не було, се видно і з дневника, і з листу післаного гетьманом в відповідь на се посольство (Акты Ю.З.Р. VIII с. 354): гетьман пише султанові, що з Осман-аґою був присланий лист Бекташ-аґи, і і з нього він довідався про цісарську ласку до нього і війська Запорозького.

3) Архив Ю.З.Р. III. IV с. 500.

4) Акты Ю.З.Р. VIII с. 354; де що в ній змінено, очевидно, вже видавцями

5) Тут зайве ще раз: жебы смы.

6) Се додаток видавців.

7) Тут незрозуміле до ласкы.

8) В друк: пословъ.

9) В копії: ознаймуемъ.

10) В копії: ПообЂцуемъ.

11) В копії: ласки.

12) Тут іще: то.

13) В копії: придутколко.

14) Сеї зіпсованої фрази не берусь поправляти, а зміст стараюсь віддати в парафразі.

15) В анонімній реляції з місяця вересня, доданій в Архиві Ю.З.Р. до дневничка, се стилізоване инакше: турецький посол домагався від гетьмана, аби він дотримав слова — Польщу Туркам віддав, господаря волоського зловив і в кайданах до Порти відіслав, і з військом рушив на Угорщину "против Цісаря християнського”. — Архивъ III. IV с. 500, Осол. 225 л. 306. Пор. вище, с. 44, поголоски записані у Ґоліньского.

16) Натяк на мобілізацію польського війська розпочату Потоцким.

17) Michałowski с. 555 Пок. Костомаров перетворив се оповіданнє в своїм Б. Хмельницькім (с. 363) в драматичну сцену, випровадивши в ній і Кисіля молодшого Юрія (розумій Миколая), що приїхав після сього обіду, як виразно каже дневник, в тексті Архива с. 499-500.

18) Продовжую цитату зачату вище на с. 20.

19) Козакам що зісталися по королівській стороні в кампанії 1649 р.

20) Чапліцкого, очевидно.

21) “Doku mini ne wydadut albo szyie nie wryzut, holowy nie pryslut, niehay wsia zhinet zemla”. Sama go snadz pobudza, ze “Czaplicki у mоу у twoy zdrayca, ja zawoinska (to iest zawoiowana, poniewolna), ale on nie miał niewoli, taki a taki, ia iemu była wienczona, a ta taka a taka” etc. Осол. 225 л. 305 об., останні слова або помилені, або неясні.

22) Гетьман очевидно вимагав видачі ріжних привілеїв на Корсунську і Чигиринську королівщину, що були у Конєцпольских, в звязку з уставленнєм приналежностей свого Чигиринського староства (справа ся потім продовжувалася в рр. 1651-2). В реляції писаній безпосереднє самими висланцями Конєцпольского, читаємо таке (тамже л. 305): Summa, ze nam nie chciał nic puscic, asz mu oddadzą dwa przywileie originalne na Czehryn: ieden xiazęciu imci Wiszniewieckiemu Alexandrowi dany, a drugi imci panu wdzie ruskiemu Daniłowiczowi, ktore Chmielnicki powiada sam oddal s. pamięci niebozczykowi i. msci panu krakowskiemu naszemu (старому Конєцпольскому) - w ktorych maią bydz, iako on powiada, granice y delatie mianowane pewnych gruntow do Czechrynia, na ktorych się posadzilo kilka miast we Mlyowczyznie. Ktore pokdą nie będą wrocone, nic nie chcą puscic, — y krolowi i. mci tak odpisał — bo iako widzę, cessia iest u niego.

23) Конєцпольскому.

24) Від короля, як побачимо зараз.

25) Осол. 225 л. 305-6.











Попередня     ТОМ IX     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ I. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.