Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ I. Стор. 16.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ I     Наступна





ЗАХОДИ АРСЕНІЯ СУХАНОВА, ДІСКУСІЇ НАД ПОЛІТИКОЮ ЦАРЯ, ЛИСТОПАД 1650, ГЕТЬМАН НАРІКАЄ НА ЦАРЯ, ТЕОРІЯ СПАСЕННОЇ НЕПРАВДИ, ГЕТЬМАН ЖАДАЄ ВІД ЦАРЯ КАТЕГОРИЧНОЇ ВІДПОВІДИ, КІНЕЦЬ СПРАВИ АКУНДИНОВА.



Ще Унковский не виїхав з тим з України, а вже до Чигрина їхав инший “товкач” в справі Акундинова, “строитель Богоявленського монастиря у св. Трійці” Арсеній Суханов 1). Літом 1649 р. був вів висланий з Москви разом з єрусалимським патріярхом Паїсієм, як той їхав з Москви до дому: доручено йому оглянути і списати церковні порядки в епархіях східніх патріярхів (“для описанія святыхъ мЂстъ и греческихъ чиновъ”). Але доїхавши з патріярхом до Яс, Арсеній почув тут від одного московського чоловіка про Акундинова, що з'явився тоді “в Скиту під Венгерськими горами” — “котрі між границь Польської, Молдавської й Венгерської землі (мабуть в Манявськім Скиту Йова Княгиницького). Московський уряд же перед тим мав про нього відомости, але Арсеній, розуміється, того не знав, і так був тим захоплений, що кинувши все, поїхав чим скорше з сею відомістю до Москви 2). Звідти його в лютім 1650 р. вислали назад, доручивши “провідувати” далі, а заразом і патріярхові післано “заздравну милостиню, аби дбав про царські справи”. Доїхавши до патріярха в Мунтянах, в Торговищі, Арсеній тут здибав ченців з Скиту, розпитував про Акундинова і дав їм інструкції: слідити за ним, затримати і дати знати до Москви. Але в серпні мешкаючи при патріярху, зачув від переїзжого “колишнього протопопа” з Київа, що Акундинов тим часом з'явився був вже в Київі, а тепер живе у гетьмана — "просив у гетьмана людей, щоб іти на Московське государство війною, а на тім між ними стався договір, того він не знає”.

“А 23 сентября були у мунтянського воєводи Матвія посли від гетьмана Б. Хмельницького: посол Іван та осавул Григорий 3), і Григорий казав старцеві Арсенієві: при гетьмані Богдані живе князь Іван Василевич Шуйский, гетьман велів йому давати страву, а той почав був збирати військо щоб іти на Московське царство, але про те довідалася козацька старшина і то йому заборонила, щоб він такий замисел залишив і не чинив смути між православними християнами, і тепер від живе в Лубнях в монастири”.

Почувши таке Арсеній кинувся до патріярха, щоб той дав йому листа до Хмельницького — аби він Акундинова арештував і відіслав цареві. Патріярх згодився, і доручив Арсеніеві написати проєкт листу "по руски”, з того перетолковано на грецьке — для зрозуміння патріярха, і на підставі того патріярх зложив листа до гетьмана, і його — для зрозуміння гетьманового, перекладено — каже Арсеній — на латинську мову. В актах його місії лист сей заховався в московськім перекладі. Я наведу його початок:

Благочестивий пресвітлий вельможо, гетьмане, господине Зиновію! Тобі — синові улюбленому нашому смиренности в Святім Духу — благодать і милость і мир від Бога вседержителя, поміч і покрів, від святого гроба Ісуса Христа, а від нашої смиренности молитва, благословеннє і прощеннє тобі з усім твоїм благословенним домом, з вашими милими дітьми і військом! Прощеннє се наше нехай буде тобі відомо — для деяких справ, що твоя пресвітлість мусить вчинити з огляду на деяких фальшивих і лукавих людей, що ходять і називають себе царським потомством і государським іменем. Ти - як Господь вчинив тебе вельможою і правителем миру, новим Мойсеєм, можеш усе розсудити, і бувши розумен, добре розумієш (як поступити), щоб честь твоя множилася в християнстві...

Далі розповідається, словами Арсенія, хто такий Акундинов, і за царським дорученнєм висловлюється бажаннє, щоб гетьман “обдарував таким дарунком патріярха”: віддав того Тимошку на руки Арсенієві. Патріярх обіцяє йому за се всякі божі благодати, цареві обіцяє написати, щоб він того самозванця наказав не вбивати, а коли його гетьман не послухає — грозиться йому страшним судом божим 4).

З сим листом Арсеній поїхав до гетьмана, на Яси й Ямпіль, але “не прямою дорогою”, “бо в польських і козацьких городах пошість — в богатьох городах від волоської границі”, і Арсеній вибирав ті міста і села, “котрі здорові”. “А їдучи дорогою говорив з козацькою старшиною і з простими козаками, з панами і з черцями, і всі говорили: Дай то Боже, аби з Москвою з'єднатися і благочестивий государ щоб нас прилучив до свого православія! Скрізь чаші пють на здоровє государеві, і за сполученнє, і сам гетьман то нераз говорив, і всі від малого до великого того бажають”. Але в селі Новосельці недалеко Чигрина прийшлось почути і щось инше — що козаки з Татарами збираються на Москву, а піп пояснив і чому: “За те що посилав гетьман до царя чолом бити, аби він прийняв його з усею Руссю до своєї держави, як одновірців, — а на Москві в тім манять (дурять). Говорять козаки: коли нас государ не прийме, ми до нього самі прийдемо — хочуть вибрати і випалити як Волоську землю” 5).

4(14) листопада Арсеній доїхав до Чигирина — разом з митрополитом назаретським Гавриїлом, післаним від патр. Паїсія по милостиню; поставлено їх на однім дворі. Другого дня післали до гетьмана — просячи, щоб їх допустив і прийняв листи від патріярха, що вони привезли. На се другого дня прийшли від гетьмана два козаки і перепросили, що того дня гетьман їх прийняти не може, не мав часу, а завтра як буде час, дадуть їм знати. Другого дня приїхав турецький посол разом а гетьманським послом, що був у Царгороді, і Гавриїлові та Арсенієві сказано, що гетьман доручив говорити з ними Виговському. Той прийшов до них на подвірє, і сказав, що гетьман поїхав “для своїх забав” 6), а йому доручив вислухати, в чім справа. Сіли за стіл, і наперед митр. Гавриїл передав лист патріярха і прохав, щоб гетьман написав про нього до царя (на дальшу дорогу). Потім Арсеній передав два листи від патріярха — оден малий, писаний “по руски вкратце”, потім великий лист латинський, де описане було “Тимошкино воровское странство по тонку (в подробицях)”. Прочитавши Виговський сказав: “Такий чоловік тут єсть, і були в тій справі посли від государя — просили його видати, і писав цар і король до гетьмана. Але гетьман відповів, що видати його не можна, нема у нього такого порядку — та і у вас, отче Арсеніє, такий же порядок на Дону: ніяких утікачів не видають. А ми зробимо так: вибємо його з нашої землі: відки прийшов, туди й іди!” Відповів Арсеній: “Яка ж се буде прихільність гетьмана до царя, що він такого вора не вишле до нього, а виправить геть з своєї землі!” На се Виговський: “Видать його нам — значить напитати собі біди в війську, бо у нас такого звичаю нема. А у нас тут ніхто до нього не приставлений: з ким прийшов, з тим живе; ми його в нічим не слухаємо і до ніякої ради не кличемо”.

Арсеній почав розтолковувати самозванство Акундинова і виясняти, що гетьман тим виявить цареві свою прихильність і придбає собі велику любов царя, коли видасть йому Акундинова. А Виговський на се почав розповідати, як немилосердно поступив цар з козаками, не давши помочи против Поляків:

“Як ми просили помочи від государя, він нам обіцяв помагати, але в нічім не поміг, і ми побачивши, що помочи нам від государя нема, помирилися з королем, щоб кримський цар не заволодів Польською державою, коли б короля взято 7). І король віддав Татарам в полон богато городів: за ті душі, кров і полон відповідатиме перед Богом государ 8). Бо коли б була від нього поміч, ми покладаючись на нього з королем би не мирилися, і король тих городів ханові не дав би!”

“А митрополит назаретський — завважає Арсеній, нахилившися сказав на ухо писареві: “Се правда, і патріярх те ж каже: За ту кров і полон відповідатиме государ, за те що не поміг вам”. І патріярх у себе не раз то Арсенієві говорив: “Чому государ не приймає козаків?”

На слова Виговського Арсеній відповів звичайною московською вимівкою: цар з королем мають заприсяжену вічну згоду. Але Виговський не дав себе збити. “Се добре, сказав він, тільки ж пощо за тою присягою (хрестним цілуваннєм) послав государ до короля боярина Г. Г. Пушкина просити Смоленська? Король почувши таке зараз прислав до нас, і ми готові були йти, а на Москві, почувши се, зараз “передернули” і відновили договір з королем, побоявшися тої війни”.

Арсеній не знав що відповісти, і вимовився тим, що тоді був в Мунтянській землі, а Виговський підчеркнув, що от козаки тверді в своїм слові: як обіцяли цареві приязнь так і держать, а на доказ того розповів те, що я вже подав вище (с. 86), як гетьман охоронив Москву від татарського наступу і звернув його на Молдаву, а закінчив таким несподіваним фіналом: “А государ має нас усіх за невірних!” Арсеній не вважав потрібним розвивати сеї неприємної теми, і відповів тільки: "Говориш не знать що (не дЂло): ми вас маємо за християн” (685).

"8 ноября митрополити коринтський 9) і назаретський служили літурґію в церкві коло гетьманського двору. Гетьман підчас літургії стояв з сином на правім крилосі. Після заамвонної молитви оба митрополити вийшли з олтаря царськими дверима, а перед дверима постелено ковер, і вони покликали гетьмана з сином, веліли їм стати на коврі на коліна, а митрополити положили їм на голови омофори, і наперед митрополит коринтський прочитав молитву грецьку, потім митрополит назаретський дві молитви руські, з київського требника. В многолітії і на єктеніях митрополити поминали гетьмана государем і гетьманом Великої Росії 10).

Після літурґії гетьман пішов з церкви до дому і закликав з собою митрополитів і всіх нас. Як прийшли до ґанку, гетьман зустрів нас у сінях при дверях.

Війшовши до світлиці, митрополит назаретський подав гетьманові свої єрусалимські дарунки, а строїтель Арсеній підніс образ Богородиці в шатах і коряка сріблом обложеного. Гетьман принявши просив сідати. В кінці стола сів митрополит коринтський, з лівої руки його сіла жінка гетьмана, на лавці митрополит назаретський, а против нього гетьман у кріслі. Коло митрополита сів на лавці строїтель Арсеній, а против нього післанець князя Домініка Григорий Заруцький.

Сидячи за столом гетьман сказав: “Ніхто мені так не докучив, як цар московський 11). Послали ми до його милости своїх послів, і він їх добре прийняв і гарно відповів, а иншим разом уже сказав инакше: що у нього з королем вічна згода”. Строїтель сказав: “Государ рад соєдиненію й любови!” Гетьман каже: “Дай Боже, аби православні християни поєднались і ворогів хреста Христового викорінили!” Кілька разів повторив: “Коли государ нас не прийме і помочи не дасть, то я вже буду невинен! хіба неволя нас поєднає — так як Волохів!” 12). А за столом і він і всі пили за здоровлє государя і за поєднаннє (686).

Ноября 9 в 2 годині дня прийшов гетьман на подвірє до митрополита назаретського і до Арсенія, до їх келії, й дав про себе знати. Вони стріли гетьмана за ворітьми з хрестом, і як митрополит з гетьманом війшов до келії, сів митрополит на головнім місці, а гетьман на лавці, Арсеній на лавці против гетьмана, а писар на лавці нижче гетьмана. А Греків і своїх всіх гетьман велів вислати з келії. І трохи піднісшися, гетьман сказав: “Отці святі, отче митрополит і ти отче Арсеніє, послухайте! Раніш ми посилали до й. м. государя-царя своїх послів, просили у нього помочи, били чолом, щоб він нас прийняв під свою державу. Государ сказав: Добре! гарно прийняв, але так не зробив як нам казав. Після того ми післали знову, а государ відповів уже инакше: нібито з королем вічна згода і він не може помогти! Тепер я ще через вас, духовних людей, переказую до государя на словах, щоб з нами милостиво поступив, прийняв нас під свою державу і поміч нам дав, а я йому буду служить. Нехай нас не пускає до бісурмен 13)! нехай дасть нам про се певну відомість через писаннє або через якусь духовну людину, щоб нам було на що надіятись. А коли государ нас не пожалує: під свою державу не прийме і помочи не дасть, що йому буде, як я зложуся з Турками, з Татарами, з Волохами, Мунтянами, Венграми та піду і землю його спустошу так як Волоську?”

Арсеній сказав: “Мости-пане гетьмане 14)! Як ви були в Волохах, проти вас ніхто не виїхав ані вистрілив, і сам воєвода Василь в гори втік. А у нас би вас стріли на границі, не тільки що під Москвою, і пролилося б крови богато! Московська держава не така як Волоська земля, до лісу або в гори з городів би не втікали!” Гетьман на се відповів: “Я вже знаю як з тим бути 15). Але як государ мині поможе, то ні кримський (хан) на нього не піде ні Ногаї. Кримський мині казав: хто тобі друг, і мині друг, а хто тобі недруг, той і мині недруг; куди ти підеш, і я піду туди. Але перше треба лядські роги зломити, тоді й Турок наш буде!” А далі: “Я з кримським про те говорив: Що якби государ післав на Ляхів з свого боку? — він тому дуже рад!” 16).

Арсеній каже: “Мостипане-гетьмане! якже государ піде на Ляхів — переступить хрестне цілуваннє і нарушить вічну згоду?” А гетьман, сидячи за столом говорив: “Отче Арсеніє, посилав я до й. м. государя-царя своїх послів, і з того мині сором і ніякої користи, але я на його царську милость надіюсь і в своїй правді стою”. — І нахилившися через стіл почав Арсенієві говорити на ухо, потім перестав, встав з-за столу і перейшовши до кімнати, зачинився, сів і посадивши Арсенія против себе, став говорити: “Отче Арсеніє, ти ото сказав, що государ не може переступити хрестного цілування. А Ляхи легко переступають хрестне цілуваннє — бо їх папа розгрішає від усяких нарушень присяги. Я тобі скажу такий секрет про Ляхів — ти дай знати государеві. Був у короля кримський посол, їхав назад через Волоську землю; з ним їхав польський посол до хана і був у Василя воєводи. Василь воєвода їх напоїв, і вони йому всі секрети свої одкрили. Їде польський посол до хана з тим, щоб той ішов на Москву, а він (король) ударить на Москву з своєї сторони, щоб узяти своє — чим заволодів московський цар. Сьому, отче Арсеніє, вір, се правда! а коли не віриш, я тобі скажу, хто мині писав, і листа його покажу!” І почав гетьман перебирати в кешені листи, та не знайшов того, сказав — “У писаря”. І далі говорив: “З сього нехай зрозуміє государ лукавство лядське — що вони в присязі не певні, папа їм на все розгрішає! А писав се мині Василь, і я се слово переказую з тобою й. цар. вел., а писати і з ким небудь иншим посилати не смію, щоб не донеслось кудою небудь до Василя і до хана — щоб Василя і себе з ханом не посварити. А тобі я вірю, бо ти духовна особа 17), цар. вел. богомолець”. І дуже просив, щоб я се государеві переказав, а більше нікому не говорив. Так казав: “Ти тому, отче Арсеніє, вір, правду — не вигадку тобі кажу; показав би тобі й листа, та нема близько, у писаря. Коли хочеш скажу пошукати”. А Арсеній на те сказав “Вірю, мости-пане, і твоїм словам!”

А гетьман говорив далі: “Ти, отче Арсеніє, говориш, що благочестивий государ не хоче переступати договору задля хрестного цілування. Отже Ляхи переступають, а папа їх у тім розгрішає! Коли государ рахує собі таке діло за гріх, — його благословлять чотири вселенські патріярхи з усім освященним собором, і молитиме за нього Бога вся Грецька земля і всі православні, розгрішать від тої клятви і простять, і більше того — всі будуть за нього богомольцями! Мині се відомо, бо се пише мені вселенський патріярх Партеній царгородський, і Паїсій єрусалимський, і всі благочестиві того бажають: Греки, Серби, Болгари, Волохи, Мунтяне, щоб нам бути в з'єднанню! Отже коли папа — відступник благословляє і розгрішає Ляхів і від усіх заклинань розвязує, і Ляхи на те надіються, — то наскільки більше від проклятого папи можуть розгрішати государя наші благочестиві патріярхи, весь освящений собор і монахи? Особливо в такім добрім ділі, що ми благочестиві будемо об'єднані і визволятимемо з неволі церкву божу і християн!”

І далі говорив: “Отче Арсеніє, Ірод присяги додержав і Предтечу вбив, яка йому користь з такої правди? Чи не краще йому було збрехати? А Раав блудниця збрехала, і чи винна за ту брехню? ще й вічне благословеннє дістала за ту брехню! А в однім місці написано: Хто бив пророка, той спасся, а котрий не бив, той пропав! Так міг би й государ обстати за нами, бо ми одні християни з вами!” І виходячи з кімнати сказав Арсенієві: “А з тим усім я государеві слуга (холоп) і й. ц. вел. свій поклін посилаю” — і поклонився низько. А вийшовши з кімнати і сівши з митрополитом на старих місцях ще двічі й тричі нагадував Арсенієві, щоб того не забув, що говорилося в коморі.

“А що патріарх писав з тобою, отче Арсеніє, про Шуйского, — щоб його відіслати государеві”, — говорив далі гетьман — “то се річ не велика, щоб і віддати його, тільки у нас нема такого звичаю! Коли б хто забив когось, навіть великого чоловіка, або й самого короля, то у нас не видадуть. А він каже, що забив якогось великого чоловіка, що забрав у нього якийсь маєток” 18). Арсеній сказав: “Не було у нього ніякого маєтку, а був він молодий піддячий — по вашому підписок, украв царських грошей 100 рублів і втік до Польщі”. Гетьман сказав: “Се ми від тебе таке чуємо, а инші кажуть, що він когось убив, і нам убійника ніяк не можна видати, а коли так як ти кажеш, що він украв, то у нас єсть таке (правило): таких видають. Тільки я тобі кажу — скажи государеві-цареві: се мала справа!” І далі говорив: “Отче Арсеніє, скажи й. ц. в. одно: Він у мене його (Акундинова) просить, а я віддаю йому, государеві, і себе і всю землю Руську, ще й Польську землю йому очищу; і Татари на його землю не підуть, і Турок буде в згоді й Татари, і всі доохрестні будуть у страху перед ним, государем. Ми йому на те присягнемо! А коли не прийме мене, я поневолі зложуся з Турком, з Татарами, з Венграми, з Волохами і піду на його землю: заберемо все що має!” 19).

Арсеній висловив побожне бажаннє, щоб до того не прийшло, і гетьман знову вернувся до справи Акундинова-Шуйского, доказуючи неможливість видачі:

“Отче Арсеніє, як би то було, коли б я переїхав до государя до Москви, а король став би мене у государя випрошувати, і государ мене королеві видав, а король би мене вбив?” Арсеній каже: “Мости-пане гетьмане, утікачів, злодіїв або забийців видавати — се діло мале, і ніхто того просити не стане, але назвати себе царським сином — се діло незвичайне, і в тім тобі гріха не буде, коли відошлеш його до государя. Про се тобі й патр. Паїсій писав, просив для Божого Гробу, щоб ти того вора відіслав до государя. Писав тобі, що коли то собі вважаєш за гріх, то він тобі то розгрішив, пробачив і той гріх з твоєї душі на себе перейняв” 20). — “Та він у мене не називає себе царським сином, а кн. Шуйским, — сказав гетьман, — каже, що втік за вбийство, і прийшов до мене і просив дати йому грамоти до пограничних (українських) городів — щоб його пропускали, бо він хоче їхати до государя до Москви; він там почав “воровати” (робити замішаннє), і довідавшись йому заборонив; а тепер його тут нема. Але ти, отче Арсеніє, одно скажи (цареві): Як государ нам ту милость покаже, прийме нас в соєдиненнє і поміч дасть, тоді все ніщо! хочби таких ворів десять було, не зможуть вони государеві нічого зробити, і не буде що государеві їх стерегтися: Бог йому скрізь буде помічником, і наші голови за государем. Не тільки що таким ворам буде він страшний, але й найбільшим царям. А такий малий чоловік, що може зробити? хто його послухає? Не велике діло й видати його — але військо на те буде відказувати” 21). І по тих словах гетьман устав і пішов до себе.

10-20 листопада прийшов на подвірє до митрополита і Арсенія писар, і війшовши до келії і сівши так заговорив: “Владико святий і пан-отче Арсеніє! прислав мене до вас гетьман, щоб вам потвердити те, що він учора говорив: щоб ви то государеві переказали, і щоб государ нам у тім учинив свій милостивий указ: нехай велить то написати нам ясно, або з якою небудь духовною особою пришле певно і безповоротно про се 22) що ми словесно через вас переказуємо, щоб ми мали надію, що государ нас прийме всоєдиненьє”.

Арсеній сказав, що в сій справі вони могли б післати до царя свого чоловіка; але писар відповів: “Ми тепер своїх послів не пішлемо. Що государ тепер нам відповість — через вас (відповість) 23). Ми раніш до нього прислали, та тільки на великий сором собі. А тепер остаточно посилаємо через вас. Що государ перекаже через вас, духовних осіб, або через когось иншого, кому він то доручить, — відповідно до того і ми будемо поступати”.

Другого дня митрополит назаретський пішов на подвірє Виговського посвятити воду, і з ним Арсеній. Після відправи писар просив їх сісти і показав заготовлені для них листи: для митрополита назаретського про милостиню, для Арсенія про Акундинова-Шуйського. Маємо сю гетьманську грамоту в московських актах в перекладі. По титулі тут читаємо:

Повертав отець Арсеній, строїтель Троїцького Сергієва монастиря до государства твого з наказу свят. патріярха єрусалимського. Ми той лист як від святителя — з почестю прийняли-сьмо, і устні мови від отця Арсенія любезно вислухали, і супроти намов о. Арсенія і листу свят. патріярха про того Тимошку — що тут у нас пробував, без усякої чести, як чоловік плохий і негідний — звеліли ми того Тимошку ніде не приймати, і щоб із наших городів він пішов геть. Бо і свят. патріярх дав нам знати про його негідні вчинки. А що о. Арсеній про того негідника Тимошку і в справах потрібних і вірі нашій православній важних устно твому цар. вел. росповість, — тому зволь віру дати. Ми ж послуги наші твому цар. вел. найнижче віддаємо 24).

Виходячи від писаря, попрощавшися з ним Арсеній ще спитав: “Так мені государеві тільки сказати, що ми його вислали з своєї землі і жити в ній заборонили?” Писар: “Так і скажи”. Арсеній: “Патр. Паїсій писав зо мною до гетьмана, щоб відіслав його до государя, а до инших земель нікуди не пускав. А тепер ви вислали його з своєї землі, а у государя просите милости і помочи! Ану ж государ щось до вас про нього напише, де ви його тоді візьмете? Не добре зробили, що государску ласку до себе забули і за такого вора обстали!” Писар: “Скажу вам як на сповіді! гетьман на нього гнівається, і на очі до себе не велів пускать. Велів йому відмовити, щоб ніде в козацьких границях його не було, в ніякім городі, і я дав йому проїзжий лист до полковників, щоб давали йому провідників, подводи і страву. Та й між козаками богато стало на нього (Акундинова) невдоволених і між собою переговорюються, що через от таких і раніш багато крови проливалося”.

Перед обідом Арсеній викликав до себе підписка, питав, де тепер той, що зветься Шуйским? І той сказав: “Поїхав, не знаю куди; говорив нам, що їде в Волохи — я писав проїзжий лист. А чоловік його до Венгрів: казав (Акундинов), що посилає свого чоловіка до Венгрів задля річей: що мовляв лишив у Венгрів одежу, а сам нібито поїде до Волохів — так нам говорив”.

У вечері писар привіз і віддав листи митрополитові й Арсенієві. і сказав: “Понад то посилає з вами гетьман і все військо повинний поклін й. ц. величеству” (13) 23 Арсеній з митрополитом поїхав на Путивль. Розпитував перед виїздом багатьох про Акундинова, і всі казали, що поїхав на Угорщину 25).

Подробиці виїзду Акундинова з України не відомі; не знати чи виїхав тоді чи згодом 26). З Семигороду поїхав до Швеції, щоб бути ближче до Пскова, де йшло тоді повстаннє, в дуже гострих формах (літом прийшло до формальної облоги Пскова царськими військами, і замішаннє потім тягло ся весь рік). Був в Ревелі, відти приїхав до Стокгольму, і тут дізналися про нього московські люде, а царське посольство стало добивати ся його видачі. Дістало до рук одначе тільки його товариша Костя Конюховського, і той на муках в Москві розповів одісею Акундинова. Про побут його на Україні він оповів, що Виговський виявив до Акундинова велику приязнь — став його другом і названим братом, і через нього він має велику надію на Українців, — се властиво одиноке, на що він може рахувати. За порозуміннєм з Виговським Акундинов писав до хана, щоб той його прийняв до себе, але хан йому нічого не відповів. Тоді почувши про псковське замішаннє, почав просити гетьмана, щоб він написав про нього до шведської королеви, але гетьман відказав, що у нього нема зносин з шведською королевою, але може написати за нього до Ракоція.

Акундинов тим часом вернувся до Ревеля — щоб бути ближче до Пскова, і його там арестовано, але таки Москві не видано, а випущено, і він виїхав, здається до Прусії, а відти до Голштинії. Тут одначе вислідили його купці з Любека, що сподівалися за се царської ласки; за їх вказівками зараз кинулась туди московська дипльоматія, і тутешній герцог Фрідріх (з ольденбурської династії, з котрої походять данські королі і ріжні ольденбурські принци російського царського дому) показався менше принціпіяльним, ніж козацьке військо. В заміну за неприємні для голштинського уряду документи, що були в руках московського уряду, він згодився видати Акундинова. При кінці 1653 р. його привезено до Москви; він пробував себе позбавити життя, але його пильновано, і до того не допущено. Допитували на муках і потім четвертували 27).








Примітки


1) Його звідомленнє, разом з листуваннєм, видав С. Белокуров в Христианском Чтении 1883, кн. XI.

2) В московськім приказі Арсеній подав такий небезінтересний рахунок своїх видатків з Яс до московської границі: одного коня купив за 10 з половиною рублів, другого за 12; наняв чоловіка для охорони і за товмача, за 10 р., та коня купив йому за 8 руб., за два сідла 32 алтина, за 2 узди 2 гривни, за 2 повсти 9 алтинів, за воза 2 рублі. В Краснім воза кинув, купив санки за 23 алтина і 2 деньги, за 2 хомути 35 алтинів 2 деньги. В Погребищу кинув сані, купив знову воза за півтора рублі. В Київі кинув воза, знову купив санки за 24 алт. В Басани кинув санки, купив воза за 40 алт. За постояле по стодолах 2 руб. з гривною. Тамже с. 735.

3) Се були очевидно посли від гетьмана з молдавського походу, "з-над Прута” 16 вересня — вище с. 98.

4) Тамже додаток XII, дата 29 вересня с. с.

5) Христ. Чт. с. 683.

6) Коли се ориґінальний вираз Виговського, то значило б, що гетьман поїхав “за своїми справами”; коли Арсеній вжив його “від себе” — то гетьман поїхав “забавитись”.

7) естьли бы короля взяли.

8) взыщетъ Богъ на государЂ.

9) Йоасаф, що згинув потім під Берестечком.

10) Се інтересно! Мабуть в тім розумінню, що під владою гетьмана, була київська митрополія — що в грецькій традиції була “Великою Росією”, хоч супроти московської митрополії в Москві її вважали “Малою Росією”.

11) Никто мне так не досаден, что царь московской.

12) “Разве неволя нас совокупит якоже и Волох”. Розуміти мабуть треба так, що аж як гетьман погромить Москву з Татарами, тоді цар поневолі стане його союзником; як се було з Василем Молдавським.

13) В значінню: нехай не примушує нас піддаватися бісурменам, відмовляючи своєї помочи.

14) В звідомленню Арсенія заховалось богато ориґінальних виразів, але чи копіїст, чи видавець поробив у них богато помилок, так напр. “през” передано через “пред”, і т. д. Взагалі його діяльоґи дуже кольоритні.

15) Як собі дати раду з московським військом.

16) Далі Арсеній додає мабуть до сеї ж розмови. “Гетьман говорив, зчаста обертаючись і дивлячись на Арсенія, щоб йому було чути його слова: “Говорив кримський цар: доки ти живий, доти й я, а як тебе не буде, не буде й мене. Отже доки я живий, Татари на Москву не підуть: я не піду й вони без мене не підуть. Давніш цар турецький, на проханнє польського короля післав був до хана, щоб він не помагав козакам: але хан відмовив нечемно, з погрозами, і цар турецький замовчав, бачучи, що й так йому не добре: стільки літ воює з Венетами, а якби кримський цар з козаками пішов (на нього), то ще гірше б було” (с. 692).

17) “человЂкъ духовной особы”.

18) Се мотив, як бачимо, псіхольогічно дуже близький Хмельницькому, та й Козаччині взагалі!

19) “Государеву землю попленим, что ему, государю, будет”. Не зовсім ясний вираз.

20) Цікава і характеристична для тодішньої морали, викривленої всякими церковними прикладами, ся суперечка, де кожда сторона пропонувала другій кривоприсягу і церковне розгрішеннє (гетьман цареві — в відносинах до Польщі, цар гетьманові — в справі Акундинова), але сама не хотіла брати гріха на душу і рискнути з церковним розгрішеннєм!

21) Тут в друкованім ряд очевидних помилок: и малое то дело что и выдетъ, только от воска принисловъ.

22) прислалъ истинну безповоротно.

23) что ныне намъ учинит государь - през вас.

24) Додаток 13, дата: з Чигрина ноября 11, титул: гетьман войска Запорожского .

25) Христ. Чт. ст.692.

26) Весною 1651 р. греки бачили його в якімсь “руськім монастир" (акты ЮЗР. III. 449), може в тім-же Скиті Маневськім.

27) Про се у Соловьева X с. 1648-9, і новіше у Форстена, Сношенія Швеціи и Россіи во второй пол. XVII в., Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, II с. 224 дд.











Попередня     ТОМ IX     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ I. Стор. 16.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.