Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна





МІСІЯ МАХОВСКОГО, ЛИСТУВАННЄ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ, ПРИСИПЛЯННЯ УВАГИ, ЛИСТИ МИТРОПОЛИТА, ПОСОЛЬСТВО ПРАЖМОВСКОГО, ПОСОЛЬСТВО ВІТОВСКОГО І ОБУХОВИЧА, ТАТАРСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ДО ШВЕЦІЇ.



Але пускаючи в рух воєнну машину, вважали потрібним підняти тим більше галасу про свої заходи коло утримання спокою. Коховский оповідає 1), що десь коло того часу був висланий Маховский, “старий ротмистр”, з листами до Хмельницького і до митрополита; правдоподібно, він же повіз і листи до Кисіля, що входять у сю серію заходів коло замасковання воєнних рішень. Митрополитові, каже Коховский, король ставив перед очі війну і руїну, що спадуть на край, коли Хмельницький не схаменеться 2). Очевидно король хотів, щоб митрополит ужив його впливу на козацьку старшину, на військо і всю людність, щоб навернути їх до послуху королеві. Від Хмельницького король допевнявся, щоб він забезпечив свобідну путь комісарам, і очевидно те саме писав в сій справі Кисілеві. Хмельницький — каже Коховский — на то плакав, присягав і заклинався в своїй невинности — хоч фактично мав при собі девять тисяч Татар з Карач-мурзою, і ціла Україна постачала їм всю зиму поживу і пашу; козацькі полки він доповнив і нові понабирав; міста укріпив за зиму — непридатну для воєнних операцій; кріпости обсадив залогами; селян поза лінією підняв до повстання, і взагалі були зовсім ясні його заходи коло війни. Присяги комісарам на свобідну путь він відмовив: годив ся пропустити їx тільки безоружними і з таким числом супроводу, яке він сам визначить. Досі оповіданнє Коховского.

Розуміється, вся ся кореспонденція про комісію була одним пуфом. Коли війна була рішена, і за шість тижнів мали початись операції, не можна було посилати закладнів в неприятельський табор. А коли не вважаючи на се про сю посилку говорили так богато, упевняли в ній так настирливо, то очевидно — на те тільки щоб відвести увагу противника від воєнних приготовань, по просту — його здурити. І я маю таке вражіннє, що не вважаючи на всю обстріляність Хмельницького і старшини на такі штуки, польському дворові до певної міри вдалось таки їх задурити отсею ніби то незвичайно енерґійною підготовкою комісарських переговорів для мирного залагодження справ 3).

Богато з того до нас не дійшло. З того що маємо, в центрі стоять листи короля і канцлєра до Кисіля, котрого очевидно вважали потрібним дурити разом з Хмельницьким, — чи тому що справді брали їх обох за одну скобку, чи боялись, що старий дипльомат не потрапить з відповідною безпосередністю дурити козаків, коли буде знати дійсний стан річей. З одного чи з другого мотиву, йому вже, видно, від довшого часу не говорили всеї правди, і се його гнівило й ображало; сим разом теж що йому писалось, писалось так, щоб коли він схотів переслати ті писання Хмельницькому, то як раз було б добре.

Лист канцлєра має дату 13 січня. Може се “антидата” — поміта заднім числом, перед остаточним рішенням про війну, може помилка копії. Певна нервовість, з якою тут говориться про воєнні приготовання, робить вражіннє, що се писалось по остаточнім вирішенню про війну, себто може й дещо пізніш ніж 13 січня (треба памятати, що ми не так тверді в датах, щоб докладно вираховувати дні). Про короля канцлєр каже, що він одночасно пише теж листа (Хмельницькому, очевидно). Лист короля до Кисіля очевидно належить приблизно тому ж часові, хоча в німецькім перекладі, виданім в Theatrum Europaeum він має дату 5 лютого 4).

Безпосередній привід дали начебто листи Кисіля і Хмельницького. Хмельницький писав Потоцкому і королеві. Про лист до Потоцкого згадує Торрес в депеші 14 січня 5) як про останню новину, з чого можемо міркувати, що писав то Хмельницький ще перед святами. Він похвалявся там своїми звязками з Туреччиною і Кримом і обіцянками приязни одержаними від них, але запевняв, що все се має служити тільки інтересам Річипосполитої. Самого листу не маємо; на доповненнє можуть служити згадки в листі канцлєра до Кисіля — що Хмельницький в тім листі згадував про свої заяви підданства, чи готовности служби, зложені Порті. Король згадує про лист Хмельницького до нього, де той хвалиться і наче на пострах оповідає про його приязни (з Кримом, чи з Кримом і Портою, се в тексті не ясно). Такий лист Хмельницького дійсно маємо, на жаль — в перекладах тільки: дуже лихому московському і трохи кращому німецькому з датою: “з Чигрина 4 січня” 6). З змісту видко, що Хмельницький його писав в відповідь на перше повідомленнє короля про соймову ухвалу вислати комісарів 7) на переговори з козацьким військом 8).

Гетьман висловлює свою втіху і подяку за таку королівську ласку й піклуваннє про утриманнє спокою; запевняє, що військо козацьке ніякої війни не замишляє, і не думає збиратись — хіба на поклик короля проти якого небудь королівського неприятеля. Але заразом подає до відома, що з кримським ханом військо взяло нерозривну приязнь і рішучо поставиться против чиїх небудь старань сей союз розвести Ставить також жаданнє — в дуже покірній формі, що правда, щоб польське військо не зближалося до лінії, і не розквартировувалося на Україні; щоб віра православна була заспокоєна і т. д.

Не вважаючи на сю покірну форму, осторога союзом з Кримом і погроза всім хто схотів би його розводити, була в повній мірі відчута королем, і його лист до Кисіля се ряд роздражнених докорів Хмельницькому, через голову Кисіля як посередника, на сей його лист і його жадання. Король противставляє їм свої: щоб Хмельницький дав своїх заставців за комісарів — наприклад своїх синів, коли не хоче щоб комісари приводили з собою оружної охорони; щоб він розірвав свої союзи з посторонніми державами, коли хоче договоритися трівко і певно з королем і т. д.

Канцлєр в своїм листі до Кисіля ближче виясняв причини, чому не вважаючи на замір вислати комісарів на переговори, одночасно скріпляється військо; правдоподібно таке трівожне запитаннє прислав Кисіль в відповідь на повідомленнє про комісію і призначеннє його комісаром. Військо треба способити з огляду на всякі неприятельські “практики” (інтриґи) — пояснює канцлєр. Адже й під сю хвилю у Хмельницького пробуває посол Ракоція — канцлєр не знає тільки його ймення Відомо також про посла турецького. Сам Хмельницький хвалиться своїм союзом з Ордою й Портою. Коли вдасться щасливо договоритися з козаками, зараз можна буде оба війська — і козацьке й польське обернути на заграничного неприятеля. Тим часом справа комісії трактується зовсім серйозно. Інструкція “більш явна” (така що її можна буде показати й самому Хмельницькому, очевидно) вже готова; секретніша ще не скінчена, “бо коло неї трохи більше скрупулів”, але не дальше як за три дні і одна і друга буде вислана воєводі 10).

Повторяю — моє вражіннє, що сей галас, піднятий наоколо комісії, в деякій мірі осягнув свою мету. Хоча після визначення комісії новорічна козацька рада винесла звісну нам постанову про війну з Польщею, і її неминучість, певно, не зникала з свідомости гетьмана і старшини; проте могла явитися думка, що польська сторона також хоче заняти час комісарськими переговорами, щоб зібрати більші сили, і перспектива війни не така близька. Бо не тільки Кисіль цілком серйозно взяв свою місію комісара і домагався за се ріжних благ від короля 11) — але й Хмельницький, здається, більш уваги їй надавав ніж було треба, хоч і не залишав воєнних плянів, як се підчеркував в своїм звідомленню товариш Кисіля в комісії, скептичніш ніж він настроєний воєвода браславський Лянцкороньский 12). Маємо листа Хмельницького до Кисіля з датою 10 лютого (в дійсности ранішого — коли се старий стиль). Хмельницький виправдується, що комісія не відбулася “по Громницях” (Стрітенню) — бо козацька сторона запізно одержала відомість про сей термін, полковники не могли поспіти з своїх далеких міст, а без них самому гетьманові трудно комісію відправити. “На масниці (22-29 лютого н. с.) всі дасть Бог рушимо до Паволочи, де визначив п. староста житомирський і там почнемо”. Відкладати до весни комісії він і сам не хоче; просить тільки з'їздитися в “як найменшім конкурсі” (очевидно — з як найменшими військовими ротами). Дякує, що військо відведено від лінії — післав про се подяку і Каліновському. Трівожним поголоскам просить не вірити — бо й сам їм не вірить 13).

Що до королівського послання до митрополита Коховский застерігається, що се зосталось невідомо, який воно мало ефект. Дещо про листуваннє короля з митрополитом знаходимо в пізніших відомостях московських вістунів, що взагалі чималу увагу звертали на те, яку позицію займала в сих обставинах київська єрархія. Звісний уже нам Лукаш Климовський 14) привіз в червні такі вісти: чув він від київських людей, що король Казимир писав до Київа митрополитові Сильвестрові, архимандритові печерському і всьому духовенству, і всьому війську Запорозькому, що Хмельницький відступив від православної віри, “побусурманився в ногайську віру”, нехай вони всі то знають і Хмельницького вистерігаються, і ні в чім йому не вірять. Бо він, Хмельницький, хоче бути в підданстві у турецького султана і кримського хана, а з них усіх хоче брати побори та віддавати султанові та ханові; замість церков хоче поробити мечети, а самих Киян і “Білорусів” з сімями хоче віддати в неволю й роботу Татарам, і сам хоче жити у хана в Криму. Митрополит і духовенство і богато запорозьких козаків потайки тим журяться, але явно бояться відступити від нього 15).

Инший вістун коло того ж часу росповідав се так 16). Були листи від київського митрополита в козацькі городи: писав йому король, що Б. Хмельницький передався до турецького царя з усім військом і побісурманився потайки — отже щоб митрополит з усім освященим собором сповнили королівське повеліннє: свою віру держали по давньому, і всі козаки і міщане аби послухали митрополита й пішли на Хмельницького, а він, король, з Ляхами Хмельницькому спереду заступив би, щоб його до Турецької землі не пропустити, і щоб турецький цар з'єднавшися з Хмельницьким не заволодів козацькими городами. Але козаки й міщане не няли віри митрополитові, а післали потайки розвідатися певно, де стоїть Хмельницький і чи не бісурманиться 17).

Як бачимо, сі вісти про лист короля до митрополита сходяться з оповіданнєм Коховского, і се можливо, що не вважаючи на свою пізнішу дату вони йдуть від послання післаного після сойму.

Та не мігши відмовити в таких виявах льояльности королеві, митрополит вважав, видко, за обережніш зробити відповідний жест і в противну сторону, переславши з своїм післанцем путивльському воєводі дещо з сучасної кореспонденції і в додаток заяву, що він орієнтується на московського царя і на випадок тісноти від Поляків просить дозволити йому виїхати за московську границю. Але що ся заява була тільки устна і нічим не задокументована, то воєвода їй не дав ходу 18).

Сеї сторони не забував і польський уряд, силкуючися всяко діскредитувати Козаччину в очах московського уряду й розбирати ті звязки, що між ними наростали. Ще в осени відряджено в посольстві Альбрехта Пражмовского з приятельською осторогою про небезпеку, що загрожує московським пограничним містам від козаків. 9 (19) жовтня мав він на сю тему розмову з боярами. Пояснив їм, що сі бунтівники, розлакомившися на кров християнську і злодійську здобичу, з'єдналися з спільними ворогами християнства - бісурменами, звертають тепер свої очі на Московські землі, і останніми часами хан кримський кілька разів обмінювався посольствами з Хмельницьким, змовлячися йти спільними силами, з таким військом як було під Збаражом, на Московські землі. Супроти того добре було б щоб цар загородив міцно свої границі від козаків, і “коли б від тих злодіїв почало виявлятися якесь лихо, аби велів свойому війську давати їм відправу й нищити — аби тих спільних ворогів знищити до решти”. Але бояре поставилися до сих приятельських осторог і такого освітлення козацької справи більш ніж здержливо. Й одного боку висловили сумнів, аби козакам прийшло в голову нападати на московські україни — вони ж православні християне, тої самої віри, і ще недавно просили царя в імя сеї одновірности прийняти їх під свою руку, і цар тільки тому відмовив їм того, що не хотів зірвати згоду з королем 19). З другої -звернули увагу, що доки козаки рахуються підданими польського короля, цар мусів би їх наступ на Московські землі поставити на рахунок Польщі. А кінець кінцем поставили під знак запитання всю історію про татарсько-козацьку змову. І як Пражмовский ніяких документів на доказ сеї своєї інформації подати не міг, справа на тім скінчилась. Цар подякував королеві за зичливу острогу й обіцяв йому віддати тим же при оказії, і нічого більше Пражмовский від московського уряду не добився 20).

Тепер розпоряджаючи більшим матеріялом, що привіз Бєчинський з Криму і в инших місцях назбирали ріжні аґенти і кореспонденти, польський уряд рішив документально діскредитувати Козаччину виявивши зносини гетьмана з Отаманською Портою, тісний союз з Кримом і кримські замисли спільного походу на Москву. Супроти таких ворожих замислів спільних ворогів польський уряд хотів добитись від московського ріжних приятельських послуг в своїй війні з козаками й Татарами: щоб московський уряд орґанізував в відповідний момент діверсію на козаків від Путивля, а з Дону і Астрахани на Крим і Ногайську орду; позволив переходити в потребі литовському війську через Московські землі; купувати провіянт за московською границею і под. З сим вислано 14 лютого каштеляна Вітовского від Польщі і Обуховича від в. кн. Литовського 21). Вони повезли з собою 15 ориґінальних грамот, одержаних від хана й його візира за останній рік, з проєктами походу на Москву; здається, й пізніш досилано їм ріжні документи, які встигли дістати — лист Хмельницького до яничарського аґи в Царгороді, що був тоді привезений при кінці січня 22). Одначе все се був доказовий матеріял слабий: він доказував, що хан старався орґанізувати спільний похід на Москву, але видимо — козаки не сприяли сьому плянові. А такі пояснення польського правительства, як те що воно не пропустило торік Кримців в похід на Москву, скупивши своє військо коло Камінця і Львова, і так уратувало сусідів, бо замість походу на Москву вийшов похід на Волощину, — могли викликати тільки іронічні міркування у московських дипльоматів при всім неглибокім знанню ґеоґрафії в їх канцеляріях: про се все були свої відомости, зібрані на Україні московськими послами й вістунами.

Дивно, що польський уряд в числі инших ілюстрацій козацько-татарської небезпеки для Москви не вмів нічого ближчого розповісти про татарське посольство до шведської королеви — перепущене ним в жовтні через польські землі: на Торунь і Ґданськ. Воно мало замір використати те саме псковське повстаннє, що на нього покладав надії Акундинов, і пропонувало Швеції спільні операції з Кримцями і козаками, але шведський уряд не схотів ламати миру з Москвою. Про се московські посли довідалися в Криму, і московський уряд порахував цілий сей епізод за вияв польської нельояльности супроти Москви, але польський уряд, видимо, не мав докладніших відомостей про нього 23).

Епізод сей не безінтересний також і з того становища, що він пробивав дорогу українсько-шведській коаліції, яка зложилася кілька років пізніше.








Примітки


1) с. 221 і 223.

2) Pamiętn. do panow. розвивають слова Коховского: Король висловляв бажаннє, щоб митрополит як богобійний пастир промовив до сумління Хмельницькому і старшині; бо на чию ж душу впаде таке велике розлиттє християнської крови і знищеннє краю? досить що король з цілою Польщею тримаючи в руках зброю, спускають її долі та віддаються на духовну перевазію — с. 152.

3) Радивил записує в своїм дневнику під 20 січня: “Що до комісії ухваленої соймом висловляються сумніви — бо Татари знову завязали з козаками нерозривну приязнь”. Се інтересна вказівка, між иншим, що вісти, привезені Бєчиньским, скріпили рішеннє негайної війни з козаками.

4) Irenico-polemographia sive Theatri Europaei continuati septennium 1651-7, вид. 1663 ст. 173. Польський текст, дефектний і без дати, в збірці Міхаловского видавець позначив з огляду на дату листа канцлєра: Warszawa około 13 Stycznia (c. 601). В “Театрі” — Rojancy 5 Febr. 1651.

5) Жерела т. XVI с. 103.

6) До Москви привіз лист конотопський протопоп Дмитрій — висланець митрополита, що був у нього 18 (28) січня — Польські справи 1651 ст. l. Німецький переклад в Theatrum Europaeum ст. 73, і знову (з актів швед. держ. архиву) в Архиві Ю. З. Р. III. VI, с. 43; переклад той самий, хоча в виданнях ріжні буквальні відміни.

7) Московський перекладчик переклав слово “комісія” через “межеванье”, комісарів через “межевые судьи” — се дає поняттє про якість перекладу!

8) Чи був се той королівський лист, післаний з Маховским, як оповідає Коховский (вище с. 169). В такім разі Маховского післано зараз по соймовій ухвалі, ще перед латинським Різдвом. Але можливо, що листи з Маховским, до Хмельницького й до митрополита, пішли иншою посилкою — в відповідь на лист Хмельницького, що тепер обговорюємо, — в середині січня, або й ще пізніш.

9) Міхалов. ч. 204, с. 601-2.

10) Міхалов. с. 603.

11) Міхалов. с. 603 — скорочений зміст листу Кисіля до підканцлєра з 22 січня.

12) Вважаю корисним навести невидані “пункти” його реляції з місяця лютого (без дня), з ркп. Осол. 2286 л. 120.

“Хмель умисно бере на себе постать покори, згідно з ханською інструкцією: бажає спокою, просить швидко відправити комісію, а в тім же часі з Асін-аґою, котрого хан кримський ще разом з Бєчиньским вислав до нього, присягають на шаблі вічну і доживотню приязнь: той ханським іменем, а сей своїм.

“Малий Ногай з жінками і дітьми він уже спровадив на Україну, визначив їм селища і місця, і так діється навпаки: що ми мали козакам лінію робити, то вони Татарам роблять.

“Весіллє сина Хмельницького відволіклося, не знати до якого часу, а то тому що від Порти прийшов господареві наказ, аби доньки своєї за джуру козацького не віддавав.

“П. воєвода київський бажає приспішити комісію, хоче її відправити прибравши собі кого хотів. Про час і місце, як з Хмельницьким порозумівся, не подає до відома. Але не станеться по його волі, бо за краще вважають згодитися на 1 березня; бо ж і комісари на то визначені не можуть так скоро отримати грошей з скарбу.

“Межи Турками напевно заходять непорозуміння, і вони чекають як скорше королівського посла до Порти, — щоб ми з свого боку приборкали козаків, а вони Татар. І з деяких угорських листів виходить, що Турки приязніші нам ніж козаки, і готуються на Татар.

“Хмель післав до Криму по орду, і вони обіцяли ставитись до нього на масницю руську (22-9 лютого н. с.). З того видко, як він бажає спокою, коли орди до себе стягає: певне не посередничати прийдуть, і назад, проти натури своєї, дарма не вернуться.

“Татари мають виправити посла до короля: просити козаків в поміч на Турків. З того кожен може зміркувати, який то промисел божий над вами: так замішав замисли неприятельські і їx самих між собою посварив, що козаки й Татари не знають, чого триматись”.

Що в Царгороді єсть така тенденція: розвести козаків з Татарами і звязатися з Поляками, се писав і Кисіль до підканцлєра в цитованім листі, Міхал. с. 604.

13) Осол. 2286 л. 119-20.

14) Про нього в т. VIII. III с. 222.

15) Білгор. вістовий столбець 1651 р. с., .№ 323, 271 дд.

16) В ориґ.; іюня 26 писал из Кіева митрополит, але що вістун се оповідав на місці, то очевидно 26 червня се дата його оповідання.

17) Білгор. віст. ст. 1651 р. с. 206 і дд.

18) Польські справи 1651 р. ст. 1 а: оповідання в Москві батуринського ігумена Ісихія, 30 квітня ст. ст.

19) Здається, московські дяки при тім зашироко відкрили секретні зносини гетьмана з Москвою. В грудні скаржився писар Виговського паволоцькому війтові на меду, на канівському ярмарку, “що чиниться з московської сторони неправда: ті листи що до царя писав гетьман Хмельницький, аби він його прийняв в Московське государство, об'явилися у короля в Варшаві” (Пол. спр. 1650 р. ст. 1 л. 878).

20) Польські справи 1650 р. стовбець 9.

21) Міхалов. с. 606.

22) Польські справи 1651 р., кн. 80. посольство Вітовського-Обуховича.

23) В варшавських записках про перепущеннє татарського посла до Швеції, що поїхав туди на Торунь і Ґданськ, solicituiąc Szwedow na woynę ku Moskwie — Осол. 225 л. 321.

Французький посол дав знати свому урядові про приїзд татарського посла 3 грудня і дану йому авдієнцію 7 грудня; хоча мова йшла про орґанізацію кампанії против Москви, але французький посол старався вивідатися, чи нема тут в дійсности плянів проти Польщі. “Татарський посол підчас свого побуту в Стокгольмі говорив, що його пан, Поляки й козаки змовилися на похід на Москву, але тут думають, що Поляки зброяться против Москви”. — Теки Люкаса в Осол. 2973 л. 13-14. Довідатися ближче про се послові не вдалось, але дуже правдоподібно, що такі балачки йшли.

В посольстві до Криму Елякова і Кузьмина (Кримські справи, кн. 30 т. II. 1651): "Да посланники ж в Крыму провЂдали у литовских полоняников, что посланы де от крымского царя послы в Литву к королю, да в нЂмцы в Свию. В Литву послан Маметь ЧилибЂй для казны, что взять у литовского короля по договору шездесят тысячь яфимков, чтоб крымской царь войною на них не ходил. И в Лит†де ныне тому крымскому послу в том отказали и казны не дают потому, что де крымской царь с Черкасы на них, на польских людей стоит за одно. И о том де прислан в Крым от короля гонец толмачь Ромашковичь. А в Свию де посланъ в послах в прошлом году Аджи Мустафа для того: писал де к крымскому царю литовской король, што Псковичи царскому величеству учинились непослушны и хотят изменить, а свейская де королева с царским величеством хочет войну учинить, и чтоб де крымской царь шол войною на государевы украинные городы, а к свейской бы де королеве о том послал от себя про то вЂдомо учинить, и свейская де королева за то ему Ислам-ГирЂю царю даст большие подарки, а литовской де король хатЂл в тЂ ж поры итти с своей стороны войною на государевы ж городы. А послан де из Крыму в Свию посол Аджи-Мустофа через Литовскую землю. И нынешние де зимы писал к крымскому царю, что ему в Свие в том отказали, а сказали, что свейская королева с царским величеством в мирном постановленье, и тот де посол будет, чаять, вскоре (л. 180-182).

14 квітня ”Жид Юсупко сказывал посланником: вчерашнего дня пришол в Крым крымской посол Аджн Мустофа, которой посылан был в Свию к свейской королеве, да с тЂм жо послом прислан в Крым ис Свиі от королевы гонец Маиор Суйги(?), а людей с ним семь человек, а прислан де тот гонец к царю с поминки; а какие поминки присланы, того, сказал, не вЂдает. А говорят де, что будет от свейской королевы в Крым и посол, а чают тому послу быть через Московское государство, потому что ныне литовской король крымского посла и свейского гонца через свою Литовскую землю не хотЂл и пустить. А прислала де свейская королева к крымскому царю того гонца с тЂм, чтоб крымской царь шол войною на литовского короля, а она де королева с своеи стороны пойдет на того ж литовского короля, а с великим де государем, цар. и вел. кн. Ал. Мих. вс. Руси у ней королевы вЂчное мирное укрепленье” (210).

Сей гонець був Йоган Майєр, що переїздивши через Україну до Криму і з Криму описав свою подоріж — його записки в Архиві Ю. З. Р. III ч. IV. Але цікаво, що ніяких доручень в українських справах він, очевидно не одержав.

Портрети татарських послів до Швеції видані в Theatrum Euroрaeum c. 86-88.











Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 5.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.