Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 18.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна





КАЛІНОВСКИЙ УСТУПАЄТЬСЯ З КАМІНЦЯ, КОЗАКИ ПІД КАМІНЦЕМ, ОБЛОГА КАМІНЦЯ ПОДІЛЬСЬКОГО В ТРАВНІ 1651 р., ПОГОНЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА КАЛІНОВСКИМ



В двадцятих числах н. с. квітня Каліновский з своїм військом, розложеним в околицях Камінця, почув себе настільки небезпечно перед лицем козацького війська, яке де далі врізувалося все глибше між його квартирами і збірним пунктом визначеним для нового війська — Володимиром, що далі вважав неможливим лишатися в Камінці з своїм переполовиненим, знищеним, здеморалізованим корпусом. У нього зіставалось, як він рахував, несповна пять тисяч вояків, після того як пахолики збунтувавшися і наброївши при відступі з-під Винниці, повтікали в великому числі з війська. Правда, під Константиновом мало зібратися посполите рушеннє — се було недалеко, воно було б звязком між Камінцем і Володимиром, але коли? За півтора місяця! Чи можна було протриматися до того часу? Тим більше що ходили уперті чутки, що козаки власне мають ударити на Камінець, щоб забезпечити собі звязок з Туреччиною й її васалями (говорилося, що Хмельницький обіцяв Туркам Камінець, власне для такого звязку) 1).

В такій ситуації зібрав Каліновский на 22 квітня н. с. свої полки під Камінець, протримав тут їх в зборі тиждень раду радячи — чи чекати неприятеля тут, чи йти на сполученнє до Потоцкого під Володимир, і кінець кінцем рішили не так і не сяк, а йти до короля під Сокаль. Не встиг рушити, як дійсно від короля настиг післанець з таким власне наказом — щоб військо йшло до нього 2). Вибралося справді в сам час, бо слідком наспіло під Камінець значне козацьке військо, вислане Хмельницьким, справедливо толкували Поляки — власне для того, щоб затримати се старе польське військо під Камінцем і не дати йому сполучитися з новим військом, що збиралося в північній Волини. Але козаки спізнилися. В козацькім таборі оповідали, що се знов воєвода Лупул остеріг Поляків, і вони в останній хвилі утікли з Камінця 3). Оповіданнє цікаве як причинок до лєґенди про Лупулові інтриґи, але очевидно, Каліновский мав досить можливости і без нього зорієнтуватися в ситуації.

З козацької сторони про сей похід найбільш ніби то докладно оповідають Греки з табору Хмельницького в своїх відомостях з Зборова з кінця травня н. ст. Були вони при джерелі, але як люде чужі богато плутають в своїх оповіданнях. Відкидаючи очевидні помилки, і доповнюючи иншими відомостями — польськими і московськими, маємо, перед собою дуже поважну експедицію, вислану при кінці квітня н. ст., коли головна кватира гетьмана могла бути ще “на Гончарисі”, де небудь в районі Н. Константинова або Хмельника. Вислало що найменше три полки, під проводом осаула Демка Лисовця — “гетьман осавулу свому Демку дав корогву і булаву щоб буть йому другим гетьманом, і послав з ним 60 тис. козаків і 30 тис. Ногайських Татар”, таж пише митрополит Йоасаф. Йоасафові післанці крім Демка участниками походу називають ще полковників Богуна і Ілляша Богача, полковника чигиринського, а їх армію підіймають до 100 тис. козаків (натомісць старець Павел зменшує число Татар до 10 тис.) 4).

З польських Освєнцім даючи взагалі найбільш докладні і вірогідні відомости про армію Каліновского і її марш на північ, про операції козацького війська на Поділлю говорить доволі скупо і очевидно — не надає їм великих розмірів. Каже, що Хмельницький з вище вказаною метою — затримати армію Каліновского — вислав “несподівано” сей наїзд: кілька полків вибраної кінноти й кілька тисяч Татар, і вони сповняючи волю Хмельницького, “так добре бігли, що за оден день допали Камінця з Межибожа, зробивши 12 миль”, а не заставши Каліновского, на швидку руку погромили, що застали в околиці й спішно пустилися наздогін за військом, котре й догонили під Пробіжною, приблизно 10 миль від Камінця, 9 травня н. с. вівторок 5). Все се очевидно зовсім не говорить про якусь велику, тяжку, богатотисячну армію, а тільки про більший кавалєрійський роз'їзд. Правда, можна б се вважати за передовий полк, за котрим, мовляв, помарширувала тяжша армія, і сам Хмельницький: у Коховского він власне собі персонально полишає славу здобуття Камінця, і слідом за передовим полком Джеджалія сам рушає під Камінець. В оповіданнях московських вістунів з місяця квітня ст. ст. также стрічаються фрази, які в звязку з оповіданнями Коховского можуть піддати гадку, що Хмельницький був під Камінцем, здобував його і т. д. 6). У митр. Йоасафа є теж така фраза що гетьман пішов з усім військом на Потоцкого і Каліновского, коли вони “побігли до Камінця”, “и тот Каменец осадил за 4 мили”; але прийшла вість, що Потоцкий з Каліновским з Камінця “побігли до короля”, Демко пустився за ними на здогін, “а гетьман з царевичом і всім військом пішов під Львів” 7). Але на перевірку виходить, що скільки небудь конкретної відомости про Хмельницького під Камінцем, про облогу Камінця ним таки нема — крім Коховского, а його оповіданнє — на перший погляд ніби то дуже конкретне — при ближчім розгляді, коли взяти під увагу всю ситуацію, стає дуже мало, або й зовсім таки неправдоподібним.

Коховский оповідає, що з огляду на весняне бездоріжжє і в інтересах безпечности свого війська і Камінця на випадок ворожого нападу, Каліновский рішив завчасу звести своє втомлене військо, і з Винниці відійшов на Бар, а з Бару на Камінець, а далі король почав йому посилати накази, щоб скоро уступивсь і звідти, з огляду на нерівні сили неприятеля і вичерпані запаси поживи. Коли військо відійшло з Камінця, Хмельницький задумав скористати з сього і захопити Камінець, щоб віддати Туркам сей полудневий барієр Корони, і тим забезпечити собі їх протекцію. Наперед вислав Джеджалія. Не встигаючи через бездоріжжє догонити військо Каліновского той з 40 тис. козаків, що їх назбирав під Баром, приступив під Камінець і обложив його 6 н. с. травня. Хотів використати, що річка Смотрич підмулила міські мури в однім місці, коло “Польської Брами”, і попробував розбити їх з гармат; але через віддаль гарматні кулі не робили ніякої шкоди, а проби приступу були відбиті облогою — на чолі котрої стояв син коронного гетьмана П. Потоцкий, а крім звичайної залоги і місцевої шляхти замкнулося в місті, на її запросини, кілька хоругов під проводом випробованого вояка Зацвіліховского. Тоді приступив сам Хмельницький з головними силами — виправивши за Каліновским на здогін 10 тис. козаків і 14 тис. Татар. З звичайним своїм запалом повів величезний наступ, але се стало бойнею для сеї маси народу: Потоцкий з иншими ротмистрами відповіли сміливою вилазкою (автор величає незвичайну відвагу Потоцкого); камінецькі пушкарі стріляли незвичайно влучно, і так козацький наступ не повівся, і Камінець уратувався від тої турецької неволі, що йому готовив Хмельницький 8).

Ся пізніша повість має против себе далеко докладніше сучасне оповіданнє камінецького дневника, списаного очевидно одним з місцевих єзуїтів і захованого в кількох копіях 9). З сим дневником згоджується й другий, короткий в формі листу з Камінця з описом облоги 10), дуже близьким, так що місцями він виглядає як скороченнє першого, але подекуди має і такі подробиці, яких не знаходимо в ширшім дневнику. Хоч безперечно, і сей дневник не свобідний від перебільшень: в рахунку козацького війська, числі полковників, скількости побитих і под., але він без сумніву далеко ближчий правді ніж історія Коховского. З нього ясно видно, що Хмельницького не було під Камінцем — хоч він і надписаний в збірці Ґолінського так: “Дневник як Хмельницький штурмував до Камінця”. Як доволі живу й яскраву сторінку життя, я наведу його з деякими невеликими скороченнями:

Дня 7 травня, після ґенерального кола, почасти на жаданнє військових, почасти з огляду на інформації язиків і допитів, що Хмель рушає з своїми силами на короля, а друге військо посилає на Камінець, щоб обложити наш обоз, аби не міг зійтися з королівським військом, гетьман Каліновский рушив з-під Камінця кіннотою, облекшивши військо з возів: велів кождій гусарській хоругви взяти тільки 12 возів, а козацьким по 10, а инші тут зістались.

День 8 травня провели ми в усякій безпеці, але в ночи Татари з козаками витяли Дунай-город, а 9 травня перед сходом сонця просто звідти, пустошачи околицю, за людьми що з своїми добитками й мізерією спішились утікати до Камінця, під'їхали (під саме місто). Наперед пустили непомітно кількасот козаків в суміш з Татарами, і ті гарцуючи на старім обозовищі, з голими шаблями на гемляках і ясними бандолєтами, буяли собі за возами утікачів — заганяли їм навіть худобу, аби від возів не тікали, і такою штукою під саму замкову браму підгонили, одначе приглядалися чи не засіло де наше військо. Ціле місто дивувалося тій несподіваній трівозі утікачів, і не сподіваючись нічого важного, думали, дивлячись на той люд, що бігав і увивався по полях, що то були наші: шляхта та ріжні уряднички тікають при возах. Аж за півгодини -поки вони під мурами крутилися туди й сюди, почала сипатися татарська орда, згори обозу, положеного від наших Ормян, і тут одні від Винковець инші повз Кишеню 11) розпустили загони в обі сторони міста і висипавшися як мурашки, одні зараз побігли на Панівці і Жванець, инші на Чорнокозинці й Кудринці — де були полишені три хоругви, крім инших чотирьох, даних на залогу Камінцеві. Тут тільки дано їм сальву з замкової гармати, а одночасно дві дуже лихі хоругви наші і дещо охотника — всіх могло бути на 200 — виїхали на гору перед хрест, до старого обозу. Неприятель на них став відважно нападати герцями, тому з міста вислано 200 німецьких драґонів, і вони раз і другий відперли неприятеля до гори.

Під той час надтягнув весь козацький обоз і велике військо показалось на горі. Вдарили в бубни до штурму, висипалося хлопства з самопалами тисячі до три або й більше, і Богун на білім коні повів їх через обозовище під місто. Отже тут почали з замкових гармат добре огня додавати, а те хлопство ховаючися в шанцях і западаючи в викопані ями сильно наступало під місто і тих 400 наших людей. Раз і другий скочила наша кіннота, раз і другий піхота, з 7 до 8 години кілька разів їх відганяла, але не могли витримати наші й уступилися до міста, запаливши фільварки, з котрих (неприятель) міг би шкодити людям і місту. Тоді і хлопство вже свобідно зібралось коло табору — котрого було кілька тисяч в долині під замком, та вдарило на товар, котрого набрали несчисленну силу й погнали на гору до свого обозу. Стріляно їx безнастанно, аж до самої десятої з замкових гармат, з міста із нашого колєґіума 12), але вони, хоч гинули як свині, ні трохи про те не дбали. За той час одначе вози і худобу потроху пропускано до міста замковою брамою. Завзяте хлопство заганялося за ними аж під самі шанці й окопи замкові — хоч звідти ні оден з них не вернувся.

О 10 год., коли вже набрали досить худоби й овець, штурм під містом затих, а все військо — котрого з ордами разом було на 100 тисяч, і обоз їх розтягся був від самого Зинькова до Медобору і Мукші — вступилося за гору і того дня через усю вечірню годину було зовсім спокійне. Але по козацькому хлопству(!) що з горілих домів фільваркових носили плетінь та колоди, з міста і замку стріляно далі. Инші 6 полків пішло під Панівці три і три під Чорнокозинці, сподіваючися застати там шляхту, котра не могла так скоро втікти до Камінця, і там ві-второк, середу, четвер (9-11 н. с.) сильно штурмували. Наші тимчасом взяли козацьких язиків і ті сходилися на тім, що їм Хмель велів затримати на собі кварцяне військо, поки Хмель не надтягне до короля й. м.

У нас та ніч зі вторка на середу (з 9 на 10) була дуже трівожна, а саме зогляду на небезпеку зради Руси в місті, або пожеж — бо до того дійшли, що дзвонами давали знати козакам, коли мали приступати до брам. Тому п. Неверский й наш п. писар — котрому тутешня шляхта надала губернаторський уряд, наказали, аби ніде не дзвонено в дзвони, ані зеґари не били. Наоколо міста на ту ніч місто і шанці обсаджено людом шляхетським і міським, заведено сторожу, також сторожа пляцова стояла завсіди у зброї — окрім звичайних чат наоколо міста і Німців, що ловили і віддавали до міста хлопів козацьких, що спускалися під місто з скали. Але і хитрий неприятель не спав тої ночи, а над самою скалою над Смотричом, від сторони камяної башти — з котрої попереднього дня не бачили стрілів, поробили собі понад яром шанці наоколо міста, в однім поставши дві гармати, і потім ціле полудне з них і з ручної стрільби стріляли й богато людей в місті постріляли — аж нарешті їм одна гармата розірвалася.

10 травня по тих ранішніх присилках, що нам вони давали, пустили по обозі чутку, що йдуть на Гусятин, і дійсно щось їх туди було пішло, щоб дістати язиків з нашого війська; инші знову пішли на Панівці і Чорнокозинці. А тим часом їх піше хлопство безпечно і відважно почало приступати під замок повз Кишеню і о годині 11 по полудні, гурмою впавши з гори повз Карвасар та инші домки під скалою, з завзятим штурмом скочили до Руської Брами, дерлися на мури і до брами руками хапаючись. Але люд німецький раз і другий дав по них доброго огня і відбив. Тимчасом з міста виїхав п. староста з 300 коней комонника, і 200 піхоти п. Нєвєрского вийшло з ним. Вони наперед запалили Карвасар, млин та инші домки, що могли нашим бути на перешкоді, і тим способом вивабивши їx на гору, добре били — піші й кінні, і гармати замкові, так що на поміч їм мусіло приїхати кілька сот кінноти козацької й татарської з Богуном. Але і тоді не мала шкода сталася козакам, а саме від гармат, з котрих їх добре парили майже дві години. Хоч і п. староста дістав два рази булавою, і мало не взяв його Татарин, наїхавши на нього, — коли б Миколай, поручик його волоської хоругви, не встиг його шаблею по шиї (вдарити); доброго також язика козацького він тоді привів. Кінець кінцем наші так тоді потиснули козаків, що мусіли вступитися аж під Кишеню і до обозу. Відбили наші тоді у них до 50 возів живности, що вони з Панівець і Жванцю везли до своїх. Язики на тортурах казали, що козаків було 80 тисяч, а Татар 12 тис. 13); над ними був бей перекопський Савказі-аґа, а над козаками Демко польний гетман з головнішими полковниками: Богуном, Крисою, Пушкаренком, Джеджалим, Гладким.

Тої ночи, з середи на четвер, були ми спокійні, бо до Татар прийшла відомість, що їх загон напав десь на наше військо і був погромлений. Се дуже стрівожило бея і все військо, так що він хотів уже в ночи коні сідлати і тікати, якби їх не затримали козаки: так розповіла одна шляхтянка, котру вони випустили від себе на волю, відходячи з-під Камінця. До Демка теж прийшов тої ночи лист, аби йшов з військом до нього (Хмельницького), коли не застав під Камінцем війська (польського). Але хлопська злість іще більше тої ночи наробила шанців наоколо міста, і з них раннім ранком почали давати огонь на місто. Але й наші, досить стрільби вивізши на всі башти, добре парили їx шанці, так що мусіли з них тікати, кинувши корогви.

Рано в четвер прислав бей під місто з таким листом: “Каліновский і Потоцкий, мої приятелі! Бажаю вам від Бога доброго здоровя, а будучи вашим приятелем вас сповіщаю, що я сюди прийшов з людом перекопським, добруцьким і буджацьким з наказу хана й. м., і він сам сюди скоро поспішить, з иншими ордами, з господарями волоським і мультанським і башою сілістрійським. Коли хочете, щоб я від Камінця відступив і маєтностей вам не пустошив, договорюйтеся зо мною і викуп присилайте”, і т. д. Відписав йому п. Потоцкий, староста камінецький, дякуючи за приязнь, з котрою до нього відзивається, але він його не боїться, тим більше й инших: має свого короля і військо польське, що йому поможе.

Тим часом як тут ідуть ті переговори, козаки наближаються до Панівець. Там якійсь Тржилятковский, слуга старости, добровільно піддався козакам і віддав їм наперед замок: шати, срібло, обиття, чотири турецькі коні, з котрих оден коштував 4 тис. золот., а далі й сам передався, разом з другим слугою — Ґловацким, зведений їх обіцянками, що буде полковником. Ґловацкого вони лишили живого, а того милого полковника з усього обдерши стяли з такими словами: “Який ти будеш нам вірний, коли зрадив свого пана?” В Жванцю теж немало пограбували п. підсудкові, але даремно стративши 7 штурмів відступили, бо там було чимало шляхти замкнулось. Спалили дзвіницю в костелі і забрали чимало костельних апаратів, котрих кс. пробощ не зміг вивезти так швидко.

Того дня о 12 годині по полудні вискочили з міста наші охотники від тої сторони замку що до Кишені: п. староста з кіннотою, і з обох сторін добре натискали на хлопів в їх шанцях: немало побило їх пішого війська з рушниць і з замкових гармат, а наших під ту пору навіть і десятьох не згинуло. Сам Богун, їдучи по обозовиску, наганяв хлопів до штурму, але його так привитано з гармати, що куля впала під нього і коня з ним до гори підкинула, так що він з соромом велів зараз ударити своїм до повороту і вернувся до обозу. Дістали тоді на під'їздах і в бійках немало язиків козацьких; признались, що Хмельницький прислав отсе виборне і краще військо против нашого кварцяного. [Так богато того хлопства з гармат і рушниць настріляно: цілого полку між собою дорахуватися не могли, і до Демка з шаблями поривались, що він так богато людей потратив против волі і наказу Хмельницького — той йому не казав іти сюди (на Камінець), коли тут не було кварцяного війська] 14). І самі густі могили свідчать, що їх богато згинуло. Убогі люде й тепер їх відкопують, і знаходять там добрі сукні, шаблі, рушниці, а навіть — не знаю, з яких уже поганських забобонів — ті хлопи при трупах ховали шинки, солонину, сухарі, барильця з медом, пляшки з горілками. Дехто так то собі толкує, що вони сподівалися назад вернутися під Камінець і говорили: Одітхніть собі тепер Ляхи! знову вас навістимо!

Тої ночи з четверга на пятницю прийшов до них другий універсал від Хмеля: аби кинувши всяку добичу як найскорше до нього поспішали. [Лист: аби одні кінно йшли за військом нашим, а инші йшли йому на зустріч].

Дехто признавався — і наші котрих вони відходячи випустили з неволі — що в ночи впав на них якийсь страх: почувся їм гук наших толумбасів і подумали, що то наше військо йде на них. [Лист, з оповідань тих вязнів: Бей перекопський й инші Татари одержали якусь сумну новину про своїх і про козаків Хмелевих, рвали себе за голови і о землю товкли]. Тому коло світанку почали бити (сіґнали) на вози і коні, трубили весело в обозі, грали на шипоші, і приводячи на окуп під місто богато (бранців) убогих вільно пустили; богато возів, худоби, баранів, навіть печені на ріжнах наткненої покидали. Покористувалися потім з того убогі, цілі три дні збираючи. Та мало того, що під Камінцем лишили — але й по дорогах позіставляли вози наладовані сілю, збіжом, леґумінами, як під Гумінцями. [Лист: Піпшли (козаки) за в. м. тим (самим) трактом, і Скалу, як чую, спалили; але Татари не хотіли за ними йти — щось мусіло їх спіткати: видко, що не хочуть наступати, і кажуть, що їм Бог тої війни против наших не велить].

Доволі ясно, що облога Камінця була епізодом доводі припадковим, і експедиція Лісовця мала властивою метою — захопити і затримати Каліновского; але можливо що він трохи загазардував і більше ніж треба занявся облогою. Що бої вийшли з того доволі серйозні, свідчать поголоски і потверджують їх згадані Греки-післанці, висловлюючися так, що “великих боїв у Поляків з козаками не було — окрім того що було під Камінцем Подільським” — бо кримський хан писав Хмельницькому, щоб він його чекав, а сам на короля не йшов, і Хмельницький слухає і чекає його. Не мігши Камінця здобути, козаки лишили під Камінцем “сторожу”, з полковником Чуйком: “стоять для того щоб з Камінця не випустити ніяких людей”. В Чорнокозинцях на Смотричу, — казали тіж Греки — зачинився з невеликою залогою Лянцкороньский. Инші подільські міста і замки, очевидно, здобуто, здебільшого принаймні. “Як ішов гетьман Б. Хмельницький з козаками і Татарами під Зборів, то котрі польські городи були по дорозі і з боків поблизу, як Бар, Сатанів, Константинів Старий і Новий, Межибіж, Тернополь, Скала, Зиньків 15) — котрі то городи післанці тепер ідучи дорогою бачили — й инших городів богато козаки й Татари попалили, йдучи походом. А люде руські, міщане всі з тих городів повтікали за Дніпро та до инших козацьких городів, а Ляхів і Жидів Татари побивали, або брали в полон. А про руських людей у гетьмана з ханом уложено договір, що йому до Львова руських людей не брати, а за Львовом Татарам вільно брати в полон всяких людей” 16).








Примітки


1) Ситуація з поч. квітня: “Військо тим відступом з-під Винниці до Бару замішалося, а пан краківський для гонору свого помочи польному гетьманові не посилає, і через те ми калікуємо. Єсть відомість, що неприятель вже звертається на Камінець І доконче його хоче опанувати. Не дай Боже — аж тоді б Турчин мав вигідні ворота до Польщі! А п. гетьман польний там з тою малою горсткою знаходиться — не має тепер повних пяти тисяч, через тих пахоликів, що при виступі з Винниці до Бару в дорозі бунт счинили, вози панам пограбували і повтікали. П. гетьман вислав був за ними з війська три хоругви, і ті напавши на них при возах одних шаблею карали, а багато їx з їздовими кіньми повтікало, і так велика діра в війську сталася”. — Лист з 13 (мб. 15) квітня, Т. Нарушевича 145 с. 118.

В пізнішій реляції, з 23 квітня (Ос. 2286 л. 144): “Неприятель вже наступив на Бар, з котрого гойна залога соромно пурхнула, лишивши в замку триста німецької піхоти, що досі вже безсумнівно знищена. А під Камінцем військо дуже зголодоване, знищене, і без коней — так що їx кожного дня по кільканадцять товаришів виїздить. Між реґіментарями тамошніми тяжка незгода, бо оден так, а другий инакше”.

2) Так каже Освєнцім с. 277 і 280; можливо, що рішеннє йти до короля викристалізувалося вже по одержанню сього наказу: се ріжниця в кількох днях, а Освєнцім пише на підставі відомостей зібраних від учасників дещо пізніше.

3) Лист Грека Павла з козацького табору під Зборовим. Акты Ю. З. Р. III с. 451.

4) Тамже с. 448, 45l, 454.

5) Митр. Йоасаф каже, що Каліновский вийшов з Камінця в неділю, а Демко наспів ві-второк — се цілком згоджується з нижче поданим дневником камінецьких єзуїтів.

6) Сівський вістун побувавши в Батурині, оповідав в маю, що там чув: “Був у Поляків з Татарами і козаками бій три дні й три ночи, і спочатку Поляки побили Татар дуже багато, бо прийшли несподівано, і Хмельницького стали перемагати; та до Хмельницького наспів полковник з козаками, і побили багато Поляків, і Поляки з бою пішли в розтіч за Вислу, а Хмельницький став в польськім таборі в Камянці Подільськім; а полковники з козаками і Татарами пішли за Поляками теж за Вислу”. Білгор. віст. столб. 1651 р. л. 368.

Мая 26 оповідали білогородські посадські люде: при них до Лубень з Миргороду багато прибігло людей від Б. Хмельницького; а у Б. Хм. був бій з Ляхами і Вишневецьким та Потоцким, та з свейськими Німцями, і Ляхи побили козацького полковника з усім полком, і Татар Ляхи побили тисяч 10. А Б. Хмельницький стоїть під Камінцем, і міщане козаків і Ляхів до міста не пускають”. Тамже с. 333 й ин.

7) Акты ЮЗР. III. с. 448.

8) Коховский с. 235-7. В Theatrum Europaeum в обережнішій формі — мовляв казали, що Хмельницький приступав під Камінець, стратив чотири щтурми і покинув (с. 76).

9) Збірка Ґоліньского ст. 496-501, Осол. 225 л. 370 і 2286 л. 146.

10) Осол. 225 л. 350 з датою 18 травня, теж в Oycz. Spom. II с. 75, а иншої копії, з помилками і хибною датою 28 червня.

11) Гора Кишеня, тепер незвісна, дійсно значиться на старих плянах Камінця, як інформує мене шановний Є. О. Сіцинський.

12) Вказівка авторів-єзуїтів.

13) Ся цифра в дневнику опущена, беру її з листу.

14) Ся фраза в дневнику дефектна, я доповнюю її з листу.

15) В Друку — Динково, і ще Дринополе.

16) Акты Ю. З. Р. III с. 454-5.











Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 18.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.