[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна

ПОГОЛОСКИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ПОЛОНІ У ХАНА, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ В ЛЮБАРІ І ПАВОЛОЧИ, НАРАДИ В БІЛІЙ ЦЕРКВІ, УНІВЕРСАЛ 17 ЛИПНЯ, ОДРУЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Я сказав, що оповідання про досить довге затриманнє Хмельницького у хана — що його там вязнено, не пускано, що він мусів тяжкою ціною окупатись, випрошувати у хана дозвіл на нові розпорядження на Україні і т. д. ¹), здаються мині фантастичними і тенденціозними вигадками, пусканими тільки почасти з незнання, а по части і з розмислу — з самого окруження Хмельницького. В дійсности він зістававсь у хана мабуть недовго, і стільки, скільки сам хотів. Вище я згадував про лист хана з-під Константинова, писаний з дня 30 червня; ряд оповідань сходиться на тім, що Хмельницькому вдалось тоді намовити хана до повороту, і Орда вже підійшла була до Вишнівця, але тут рішучо забастувала. Очевидно тут Хмельницький, побачивши, що завернути хана не вдасться, рішив кинути його й спішити на Україну, щоб збити нові сили; попросив у хана, щоб лишив йому частину Татар (означають сей помічний татарський корпус в 20 тисяч, але се мабуть забагато), і з ними подався на Київщину.

Досить дивним дивом Ракушка-Самовидець, взагалі мало інформативний в сих подіях, дав тут цілком важну і докладну звістку, що Хмельницький “не доходячи Старого Константинова” відлучився від хана, і поїхав на Гриців до Любара, “в малій купі” — маючи з собою і козаків і Татар разом чоловіка 70. Се оповіданнє потверджує Андрій Мясковский, бувши в Любарі (Любартові) місяць пізніше, в польськім поході: місцеві міщани розповідали йому, що після програної битви під Берестечком, спішно їдучи з сотнею козаків і пятьма Татарами, Хмельницький пристав в Любарі, щоб нагодувати коней, і говорив, що їде на Україну “рушити обоз на звільненнє полків, що зісталися під Берестечком”. Коли Орда (очевидно той відділ, що післав з ним хан) хотіла палити Любар, він післав до Татар, наказуючи, щоб того не робили, бо буде їх хан карати, і Орда послухала його, і минаючи Любар, пішла за Случ, переправившися під Острополем. А виїзжаючи з Любара — вже сідаючи на коня, крикнув до людей: “Котрі з вас, дітки, не козачили, сидіть і чекайте панів своїх, а котрі козачили, сідайте зараз зо мною на Україну — бо Ляхи потоптом підуть за нами”. — “І аж тоді зачали люди йому злорічити”, оповідав любарський міщанин Мясковскому — на жаль ближче не пераказавши, що сі люде вичитували тоді гетьманові ¹).

освєнцім теж коротко згадує сі любарські оповідання про Хмельницького і додає деякі подробиці, в дечім відмінні, але в головнім цілком згідні з сим оповіданнєм. Хмельницький приїхав з кількадесятьма козаками, а під містом “лежали” троє мурз з Татарами — було їх коло двох тисяч, але “так скромно і спокійно, що ніоден не рушився, поки Хмельницький пообідавши і забравши два вози з поживою, не виїхав з міста” ³).

З Любара гетьман поїхав до Паволочи, про котру ми вже стільки чули, як його першу станцію на козацькій території. Дуже барвисте оповіданнє про сей його пробуток у Паволочи записав нам анонімний автор польського дневника від міського писаря паволоцького, що їхав з польським військом в перших днях серпня. При певній, розуміється неприхильній закрасці сього оповідача, воно все таки настільки інтересне, що я його мушу тут навести:

Той паволоцький писар силу оповідав про Хмельницького, як він тікаючи три дні стояв у Паволочи, і три тисячі золотих від них вимусив, та зараз же виплатив їx трьом татарським мурзам, котрих було з ним пять. Коли міщани питали його, чому сам іде, і чому назад, так казав: “Я 20 полків добрих молодців зіставив против короля, вони й чверть року будуть боронитись — мають живність і порох, а ви ж знаєте, як ми в таборах боронимось і годод зносимо”. Коли потім питали його про литовське військо — чи не прийде на Україну, відповів: “Не буде, бо маю слово від кн. Радивила, що тільки на пограничу стане”.

За той час пив два дні й ночи. Третього дня Хмєлецкий зрадник біжить з табору (берестецького, козацького), розпитуючи про гетьмана — але з страхом: просив паволоцьких міщан, щоб упросили йому Хмеля. Тільки прийшов (перед Хмельницького), спитав Хмельницький: “А табор де?” Він стиснув плечі і сказав: “Уже у дябла табор! утікли ми з табору”. “Чому-ж?” Бо молодці битися не хотіли”. — “А як же корогви?” — І корогви пропали. — “А гармати? А шкатула з червоними золотими?” — “Про неї не знаю”. Тоді почав Хмельницький рвати собі голову і злорічити. На ту його мелянхолію приїхав Джеджалий — з плачем виталися. Потім Гладкий. Але всі полковники без ладу — по сто, по півтораста коней. Тільки оден Пушкаренко прийшов з десятьма корогвами — під котрими могло бути коней 600. Иншого війська не було, бо всі йшли розпорошкою.

Тамже в Паволочи прийшла відомість, що литовське військо погромило Небабу. Коли Хмелеві міщани витикали, що от і литовське військо наступає, рік на те: “От не дотримує мині слово кн. Радивил!” Тамже отримано універсали ханські до полковників і всеї черни — в котрих виправдується, що хоч уступився з-під Берестечка, але зробив то не з страху, а з огляду на болота і ліси, і не відрікся Запорозького війська, так щоб не вертатись: за кождою відомістю про небезпеку від Ляхів готов прибути сам і з своїми Ордами. Хмельницький для потішення черни велів читати прилюдно ті універсали. Але так доля судила, що зараз другого дня прийшли від хана листи протилежні — як він довідався, що Глух полковник уманський побив Татар на Синіх Водах і на Царськім Броді (тут мабуть іде мова про те, що згадує Виговський: що Татар як зрадників козаки почали на ріжних місцях громити). Дуже тим хан образився, і в тих новіших листах виповів Хмельницькому приязнь. Дуже він тим збентежений поїхав до Паволочи ⁴).

Ротмистр Стрижевский, висланий від Потоцкого під'їздом на Київщину, ставши 19 липня в Любарі і зібравши нашвидку відомости про Хмельницького, старшину козацьке військо і Татар, подав такі вісти — почасти листом почасти через найбільш освідомлених людей, яких він зараз же відставив Потоцкому для устної інформації. Хмельницький за ті три дні, що пробув у Паволочи, відбув раду і по ній видав універсали, наказуючи всім краще спорядженим козакам ставитися зараз до війська на Маслів Став, звісний збірний козацький пункт, а убожчим — що не мають коней — вертатися до дому і ладити ся до походу ⁵). Звістка цілком правдоподібна. Коли в Паволочи як в козацькім передовім пості збиралися недобитки, що приходили з-під Берестечка, з'їздилися полковники й инша старшина (як се бачимо з попереднього оповідання) — мусіли бути й наради й розпорядження що до дальшого маршруту, збірних пунктів і способів дальшої оборони. Але можливо, що де що про ті універсали й розпорядження належить уже до дальших нарад і розпоряджень, що безпосереднє по паволоцьких нарадах наступили в Білій Церкві. Наради і розпорядження, розпочаті в Паволочи, продовжувались в поході на Білу Церкву, куди пішов штаб і старшина, тим часом як рядове військо, стомлене тяжкими переходами з-під Берестечка, росходилося за маршрутами до дому і на збірні пункти. Одинокий універсал, який досі маємо, походить з-під Білої Церкви:

Богдан Хмельницький гетьман з військом Запорозьким п. п. полковникам: білоцерківському, винницькому, браславському, уманському, паволоцькому доброго здоровля од Господа Бога мило бажаємо! Ознаймуємо вам, що прирадили ми з товариством, щоб не відкладаючи ні до тижня ні до двох неділь, таки зараз були готові й збиралися до купи. Тому наказуємо, аби ті вищезгадані полки, будучи близькими до Білоцерківського, збиралися під Білу Церкву, а я буду зараз збирати під Корсунем тамошні полки, бо треба нам бути чуйними — аби нас неприятелі наші в домах наших не застали. Коли (про них) відомости одержите, в день і вночи давайте знати, і ми теж, що почуємо, помітимо і врадимо, будемо вас сповіщати. Тільки ще раз вас напоминаємо, аби сьте зараз збиралися і були готові. Орда теж на поготові. Маємо надію, що потіхи наші неприятелі мати не будуть! А вас при тім Ботові поручаємо. Дано під Білою Церквою 7 липня 1651.

Освєнцім наводячи сей універсал (с. 363), згадує, що сі листи Хмельницького тоді богатьма вважали ся за фальшовані: мовляв Хмельницький в Криму, а ті листи пускають ся на здуреннє Поляків. Аж те, що Поляки довідалися про побут Хмельницького в Любарі, каже він, потвердило, що Хмельницький був тоді на волі, і міг такого універсала видати ⁶). На копії Освєнціма стоїть дата 2 липня (очевидно старого стилю), але правдоподібніша дата в збірці Ґоліньского, котру я й поставив тому під текстом — 7 липня.

Приймаючи на увагу всі обставини, нарада з старшиною в Білій Церкві могла відбутись не раніш 15-6 липня н. с., і дата Ґоліньского (с. ст.) сьому вповні відповідає. Зміст універсалу теж не має в собі нічого непевного. Против королівського війська, що наступало з Волини (в даний момент, 26 липня воно тільки що рушилось, і стало над Іквою, але наслідком катастрофи розвідча служба козача, видко, теж прийшла до розстрою, і відомостей певних про наступ не було) ⁷) — треба було утворити заслон, і се було положено на вичислені в універсалі пять західнє-полудневих полків, і базою для них визначено Білу Церкву (як в першій кампанії, 1648 р.).

Одночасно треба було думати про скріпленнє північного фронту.

Відомий нам московський бранець Забабурин каже навіть, що Хмельницький з Паволочи проїхав у Київ, і тут у нього 13 липня (3 ст. ст.) була рада з козаками, і на тій раді гетьман і козаки ухвалили піддатися цареві з лівобічними городами в підданство; а після сеї ради гетьман розпустив козаків до дому “для запасів”, і зібравши запаси, знову велів збиратися у Київі, щоб тут стояти проти Поляків ⁸). Але не вважаючи на видатну детальність сеї звістки, сей побут Хмельницького в Київі здається мині мало правдоподібним: хронольоґічно він не вміщається в тодішній ітінерарій Хмельницького, а про побут його в Київі в тодішнім гострім моменті ми безсумнівно знали б більше. А так звістка Забабурина стоїть одинцем, не знаходячи собі потвердження, і здасться мині, що він тут помішав Київ з Білою Церквою, оповідаючи не як наочний свідок, а з ріжних чуток. Инші звістки говорять тільки про письменні розпорядження гетьмана що до київського фронту.

Довідавшися, що київський полковник відслонив з півночи Київ, гетьман написав йому грізного листа, що він кинув Київ без його волі, і загрозив військовим судом; велів йому вертати назад і не допускати до Київа литовського війська, а він, гетьман, пішле йому в поміч ще двох полковників. Митрополитові висловив догану за його малодушність перед литовським наступом (про неї зараз далі): радив йому жити в Київі спокійно та молитись Богові за православну віру, щоб вона від рук єретицьких була свобідна. А хоч би й прийшлось йому з Київом попасти до рук єретиків (кальвина Радивила та його війська), то не годиться йому страхатись, тільки мужно стояти за віру, хочби й довелось прийняти від Бога вінець мученика. А полковників та козаків своїми листами від оборони Київа нехай він не відвертає ¹1). До подніпрянського і задніпрянського козацтва розіслано універсали з наказом всім, хто лишався на місцях для охорони, або вернувся з походу, аби спішно йшли на збір: козаки задніпрянські до Переяслава, а правобічні на р. Русаву, на Маслів Став ¹¹). Сам гетьман виїхав до Корсуня, і тут була його штаб-кватира від двадцятих чисел липня н. с.

До свого Чигрина, здається, він не поїхав. Чи з політичних причин се було не час — відриватись від операцій звязаних з орґанізацією оборони, чи пережита родинна траґедія зробила йому прикрим се місце, трудно вгадати. Родина його з'їхалася до Корсуня і тут, в останніх днях липня, або перших дня серпня н. с. ¹²) відбулося нове весіллє гетьмана з удовою, Анною на імя. Одна польська реляція зве її жінкою одного з полковників, що перейшов до Поляків під Берестечком ¹³), в другій польській звістці зветься вона “козачкою Филипихою”. Можливо, що був се полковник Филип, чи “Филипець”, як його звуть вісти 1651 р.: після берестецької кампанії про нього не чути. Польський обозовець, що під днем 6 серпня н. с. записав сю звістку, каже, що в польськім таборі “всім се дуже смішно” ¹⁴) — так як тоді, коли король розповідав про родинну траґедію гетьмана, і траґічну смерть його попередньої жінки. Але в сім кроку гетьмана не було мабуть ніяких елєментів легкодушного настрою: крім психольоґічних мотивів — бажання визволитися від споминів про сю сумну пригоду, мабуть в високій мірі впливали тут і політичні міркування: бажаннє скріпити свої звязки і свій авторитет сим кроком. На місце романтичної авантюри з якоюсь Полькою наступив солідний, свій звязок з поважною козацькою родиною. В момент захитання поваги гетьмана і довіря до нього, наслідком так сумно програної кампанії, підозрілого виїзду з табору і т. д., се було дуже своєчасно.

Примітки

¹) До поданого вище наведу отсе оповіданнє Освєнціма, що перечисляє ті ріжні версії: “Про самого Хмельницького від ріжних ріжні приходили відомости. Одні доводили, що він з тридцятьма кіньми козаків пішов до Криму з ханом, з тим щоб там побусурманитись і віру поганську прийняти — бо стратив надію на відновленнє козацького імени; се потрведжували й післанці господаря волоського, що були у хана під той час як він переправлявся через Дніпро вище Сан-Кермену на той бік: запевняли, що його там тоді бачили на власні очі. Инші твердили, що хан велів його оковати і взяв з собою щоб помститися над ним за таку ганьбу і страту війська, через те що він (Хмельницький) запевняв його, що військо наше слабе і мале. Було богато й таких, що потверджуючи сю новину, додавали як певне, що він у хана викупився, давши йому півтораста тисяч золотих чи талярів, і той пустив його вільно” (с. 362).

Лист волоського воєводи, принесений Потоцкому його післанцями, з датою 14 липня, нам відомий, хоч у тексті видимо скороченім; він дає поняттє про те що ті післанці могли оповідати, і варт того, щоб його навести: “Я вислав був свого післанця з дарунками до хана, охороняючи сю нещасну землю, і він з'їхався з ханом під Ожоговцями, коли той іще йшов до Хмеля.Взявши у нього відправу, він (післанець) лишив одного Волошина при Азерказі азі, аби той приглядався дальшим подіям. Весь похід він був при нім, тільки тепер, як хан тікав програвши битву, він під Пилявцями відстав від Татарського війська і сьогодня приїхав до мене, оповідаючи таке: Хмель, побачивши програну, відірвався від свого табору з 200 кіньми козаків, і прибігши до хана, з плачем просив його, аби йшов назад — запевняючи його, що, неприятель подасться, побачивши, що хан вертається. Хан жадним чином вертатись не хотів зараз, обіцяв, що зробить то завтра. Два дні дороги їхав з ним Хмельницький, і знов гаряче просив, аби хан вернувся, представляючи йому, що військо козацьке, зіставшися в облозі, напевно згине, коли не буде мати скорої помочи від Татар. Хан прихилився до Хмелевого прохання і завернув мурз з вибраними Татарами, але не знати, з якими інструкціями, бо з вечера (мабуть перед від'їздом волоського післанця з-під Пилявець) вони знову догонили хана, кажучи, що нічого не могли зробити. Се хан і сказав Хмелеві — котрого тепер не хоче пустити від себе: правда, в день він ходив свобідно, але в ночи ханські еймани його стережуть. Я так розумію, що хан веде його з собою, аби взяти його скарби, що на думку хана мусять бути великі. І то також запевняв мій післанець, що Татари були дуже збентежені, і коли б була за ними якась погоня — котрої вони найбільше й боялись, не богато б їх дійшло до Криму; скрізь на переправах топилися (б) і гинули. Ранених дуже богато везуть з собою. Отже я одержавши таку нехибну відомість про того зрадника, тої ж години в. м. м. панові подаю до відома”. — Осол. 2286 л. 174.

Кореспондент королевича Кароля-Фердинанда переказує так сю реляцію волоського післанця: Хмельницький ходить на волі, але під сторожею; неустанно благає хана, аби вернувся, запевняючи, що осягне всі свої замисли, тим більше, що король і посполите рушеннє пішли з поля. Staroż. І с. 334.

В листі Бжостовского з обозу над Іквою 17 липня: “От певна реляція одної шляхтянки, пущеної від хана з-за Константинова — вчора прилюдно оповіла перед королем: Бувши кілька день при хані бачила вязнем Хмельницького і кількох значних козаків. Хмельницький в червовім оксамитнім жупані. Хан велить його вязати за ноги під коня, коли всяде на коня, а коли зсяде — руки назад, і одну ногу до рук. Чула як він (хан) йому казав: “Пошлю тебе до короля і викуплю своїх: єсть їx кілька мурз в неволі і царевич”. Чула та шляхтянка також, що Татари грозили плюндрувати Україну — ваше побратимство (a wasz pobratymstwo) — Осол. 225 л. 411 об. (початок листу в Staroż с. 329-330).

Инший, анонімний в нашій копії лист до королевича з Бродів називає сю шляхтянку й по імени: “Повернула сила вязнів, котрих хан покинув, коли довідався про утечу козаків і знищеннє їx табору; між ними шляхтянка Пьотровска, яка згідно з ними каже, що Хмель сам-пят під тяжким наглядом, бо на день і на ніч його звязують — так кажуть (хан очевидно): “Ти своїх звів, і мене позбавив моїх добрих войовників — мурз”. Хоче дотримати того зрадника, аби увільнити з неволі своїх мурз. Потім вони (Татари) почали дуже швидко тікати — тому минув тиждень в середу”. — Осол. 2286 л. 176.

Обозові чутки з дня 27 липня: “Кажуть, що татарський хан пустив Хмельницького в самій сорочці й кожуху, вибивши нагайками, а до того ще мусів заплатити добрий викуп. Мав іти на Запоріжжє, але не хотів, аби хлопство йшло з ним за Дніпро, казав: “Я вже більше з паном воювати не буду, а ви як давніш відправляли свої повинности, так і тепер своїм панам чиніть”. Staroż І с. 335.

Львівські чутки, лист Бжостовского з 26 липня: “Тільки що оповідав мині товариш (з полку) п. краківського, що 2000 люду, викликані з Камінця, вийшовши з королівським ординансом, стріли за Константиновим Джеджалу, що гетьманив в таборі замісць Хмельницького. Билися з козаками, бо Джеджала зібрав до 4000 кінних, побили козаків, і Джеджалу між иншими взяли — кажуть, пішов вязнем до п. гетьмана (Потоцкого). Бо силу вязнів набрано. Того вже Джеджалу раз проголосили мертвим: челядник п. воєводи київського казав, що пізнав в таборі убитого, і князь конюшний литовський закладався з п. підканцлєром литовським на 100 угорських (золотих), що Джеджалу вбито, але видко, що инший полковник, а Джеджала бранцем. Хан в полях відпасує коні. Хміль в кайданах. Запевняє хана, що нашим сприкриться, і вони (козаки) можуть вернутись і з більшим щастєм доказувати свого. Отже хан позволив йому писати універсали, аби збиралися до хана і сухарі готовили. Чи будуть того козаки слухати, не знаєм; але всюди наші їx бють”. — Осол. 225 л. 415.

Анонімні львівські новини з 20-х днів липня: “Про Хмеля така відомість була: був у хана вязнем, але випустив його, потім як усі шкоди йому нагородив, і сказав відрахувати йому за них в Чигирині певну суму”. Осол. 2286 л. 178.

З листу Лупула до Потоцкого з перших днів серпня, на його запитання про хана і Хмельницького: “Хан пішов простою дорогою до Криму, а Хмельницький в сто коней повернувся; що той бунтівник схоче робити, повернувши на Україну, не можу знати, тільки знаю напевно, що відпущений — бо посол Ракоція, що сюдою повертав бувши у хана, там уже його не застав, а мав до нього лист, і мій післанець, що тамже у хана був, потверджує, що хан його пустив на волю”. — Осол. 225 л. 420.

З листу Мясковского 4 серпня: “Хмель відкупився від Татар: уконтентував хана немалою грошевою сумою, і при тім дістав запевненнє скорої помочи. Для того став під Корсунем”. Осол. 2286 л. 180.

Се виглядає, як відгомін реляцій Ґонсєвского, висланих з-під Київа коло 25 липня; в варіянті їх, адресованім до референдаря в. кн. Литовського, ми поруч тихже фраз, що читаються в листі Мясковского, маємо такі відомости: “підчас коли орди, погромлені й. к. милостю, відходили, — він з Виговським і кількома конфідентами, боячись, аби поспільство його не видало так сильно (rączo) скочив, що з полудня до смерку 20 миль зробив, а другого дня взяли його Татари й віддали ханові; а Виговський утік. Хан уже велів був узяти його (вираз неясний, який значить кару на тілі, екзекуцію і подібне), але він тим викрутився, що пообіцяв заплатити зараз усі шкоди, які собі хан рахував. Тому кинувся до сина до Чигирина, аби зараз виплатити умовлену суму післаним від хана мурзам, і богато дав дарунків в воєнних уборах і конях, щоб придбати ласку надалі” (у Ґоліньского с. 512).

²) Памятники изд. Кіев. Ком. II с. 594-5.

³) С. 363. Освєнцім подає при тім і дату побуту Хмельницького в Любарі — 9 липня. З огляду на дальшу звістку про трьохденний побут його в Паволочи і дату білоцерковського універсалу, 2 (12) липня, для Любара можна б було сподіватися трохи ранішої дати; але можливо що дата Освєнціма й вірна, а дату білоцерковського універсалу треба посунути на кілька день наперед (див. нижче).

⁴) Staroż. polskie І с. 276-7.

⁵) Я подам все цікавіше з сього невиданого листу з супроводом листу Потоцкого до короля, де він додав і від себе дещо з того, що чув від присланих людей і з инших джерел. — Ротмистр пише: “Сьогодня, година на день, я став в Любартові, і вже передня сторожа догнали в полі кількох козаків, і вони наложили головами. Про Хмеля й Орду докладно поінформує в. м. сей міщанин, або краще сказати — підстароста любартівський, що знає всі подробиці. Посилаю ще тернопільських міщан, що називають себе приходнями — мовляв запустилися були з Тернополя до Любартова, і на шляху їx сторожа забрала. Оповідають, що вийшли універсали з Хмелевої ради, що він мав під Паволоччю з тої сторони (Паволоч була пограничним містом, і тут мова про її східню, козацьку сторону) — аби збиралися до Маслового Ставу, а ті убожші що пішо (йдуть) аби йшли до дому й готовили сухарі — про се ширше поінформують в. м. ті з Паволочи, що були в самій раді. Одначе посилаю до Паволочи для певнішої відомости пана Забуського на добрих конях, наказавши йому аби яко мога вистерігався ворожого поступовання. Бо і тут в Любартові вони чого иншого сподівалися, але вони побачили всяку скромність (з боку польського війська) — що не стинають, то думаю, що й инші міста з наступом війська схочуть покоритись. Посилаю виростка, що втік від Орди з Животова; твердить, що (Татари) ніде нічого не брали, тим менше — не стинали, тільки стацію накладали на них по всіх містах. Не обтяжали себе, мабуть для того щоб дати відітхнути коням і скорше повернутися з степу”.

Потоцкий, пересилаючи королеві сього листа з-під Ямполя 22 липня, повторяє: “Хмель в Паволочи був три дні, і звідти мав вислати універсал аби заможніші (zazywni) козаки збиралися під Маслів Став, а убожші готовили собі живність і сухарі.

“З Животова дають мині знати, що повз те місто йшов хан, і се мині також подано, ніби то на двох місцях хлопи мали громити Татар: під Охматовим і на Кінськім Броді. Чи правда се чи ні, але се треба мати на увазі, що той зрадник видав ті універсали: видко, що сподівається помочи від Татар; таки се й неправдоподібно, аби їх спілка так легко могла розірватись”.

З огляду на се його лякає лихий стан польського війська, що швидко розтає в поході: “одні утікають, инші вмирають голодом зморені, бо такою йдеться пустинею, що й за гроші купити нічого не дістане”. Треба продовжити плату повітовому війську на нову чверть — “бо в другій чверти найбільше буде роботи з тим хлопством”. “Найбільша з усіх робота тепер — шукати способів як найскорше заспокоїти сю колотнечу. Панове українці вже повисилали до своїх підданих, запевнюючи їм свою ласку і закликаючи до послушенства; що справлять виправлені (до них) післанці, дам знати з найближчою оказією. Таборові остатки (з-під Берестечка) щодня зменшує шабля в. кор. милости; думаю, що не богато буде таких, що дістануться до дому limina patriae salutabunt)” — Осол. 2286 л. 174-5.

⁶) Сі чутки, що універсали Хмельницького сфальшовані, для заохоти козаків і людности, переказує також нунцій в реляції з 5 серпня, с. 131.

⁷) Польські обозовці одначе перебільшують собі сей брак відомостей у Хмельницького, уявляючи собі, що він мовляв дуже довго не знав, чи наступає на нього посполите рушеннє, чи ні: докладні відомости про те, що сталось під Берестечком — що посполите рушеннє в похід не пішло, і король на Україну теж не піде, гетьман мав уже в 20 числах липня — див. Акты Ю. З. Р. III с. 471.

⁸) Польські справи 1651 р. ст. 1 б. л. 161-2, те саме, але трохи коротше в білгород. столбці 323 л. 185-6.

⁹) Акты Ю. З. Р. III с. 472-3.

¹⁰) Тамже, с. 472-3.

¹¹) Тамже 461 і 473-4.

¹²) Міркую з того, що московський посол про сей шлюб не згадує, а він поїхав від гетьмана 28 липня, 5 серпня ж про сей шлюб знали в обох таборах — литовськім і польськім.

¹³) “А о Хмельницьком вЂсти такие єсть, что радость (весілля!) была в Корсуне, а понял у РЂи (!) полковника казатцкого, которой переЂхал к королю под Берестечком — жену его взял. И безпрестанно к себе збирает людей, и немного собираетца. А Татар у себя имЂет 2000, а давал им деньги и заслуженье, и всегда их к себЂ ожидаетъ. А на Дон послал по донских Козаков”. Се приписка реляції про операції Радивила, що кончається його в'їздом до Київа (4 серпня) — звідомленнє Старого, Польські справи 1651 р. столб. 7 (див.нижче с. 321). Тому сі відомости належать до 4 або 5 серпня н. с.

¹⁴) Дневник з польського обозу, під 6 серпня: “Перед вечером конфронтуються ріжні відомости. Кн. воєвода руський мав таку, що Хмельницький оженився і взяв козачку Филипиху (poiął kozaczkę Fylippichę) — що всім дуже смішно”, Staroż. І с. 277-8.

Між ріжними новинами, що подає з Варшави литовському підканцлєрові королівський секретар Млоцкий 27 серпня: “Хмельницький, заохочуючи до себе чернь (przychęcaiąc ieszcze czern do siebie) оженився в Корсуні з козачкою вдовою: там почав збирати військо, сподіваючись обіцяної на осінь помочи з Орди” — Автоґр. коресп. Сопігів б. петерб. бібл. 221 л. 294.

В невиданім дневнику двірського походження — Ос. 225 л. 419 об., разом з відомостями від Радивила про його вступ до Київа: “Хмельницький в Переяслові оженив ся з богатою козачкою”.

Згадки про його ожененнє також в Transsylvanla І с. 189, у Рудавського с. 80.

Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 7.]