Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна





ПОСОЛЬСТВО МИТРОП. ГАВРИЇЛА І ГР. БОГДАНОВА, РОЗМОВА ВИГОВСЬКОГО З БОГДАНОВИМ, ЗНОСИНИ З ХАНОМ, РАКОЦІЙ І ЛУПУЛ, СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, ГЕТЬМАН І СТАРШИНА ВПОВНІ ОПАНОВУЮТЬ СИТУАЦІЮ, ДЕПРЕСІЯ І НОВЕ ПІДНЕСЕННЄ НАСТРОЇВ.



Разом з тим переведено ревізію дипльоматичних відносин. Важно було відповідно прийняти і відправити московське посольство, що прибуло в сім часі: митрополита назаретського Гаврила (що їдучи до Москви через Україну по милостину повіз був листа цареві від гетьмана, і тепер повертав назад) і з ним післаного московського піддячого Григорія Богданова. 13 (23) липня вони були прийняті гетьманом: з початку сам митрополит, потім з піддячим разом. Митрополит з-початку устно переказав царську відповідь, а потім подав на письмі, в записи “білоруського письма” (не знати, чи се на Москві виготовили таку запись, для точности, чи вже тут у Корсуні українські писарі зафіксували митрополитові те що він мав сказати). На жаль сеї записи ми не маємо, але єсть в актах Малоросийського приказу інструкція: “митрополиту назарецкому Гаврилу сказать Б. Хмельницкому, гетьману — войска Запорожского”, з датою 5 (15) червня 1). Митрополит мав сказати гетьманові, що при нім приїздили з Польщі посли: Вітовский, Обухович і Обринский, просити помочи у царя на козаків і Татар, але цар не згодився їм помагати, тому що Хмельницкий воює за віру і за свої незносні кривди, а цар одної з ним віри; нехай краще король з козаками замириться і православія не кривдить. А гетьман і військо нехай покладаються на царя і не ймуть віри ніяким “ссорным рЂчам”: цар радий, щоб вони жили в своїй вірі і повольности, буде їх жалувати далі, а вони нехай йому служать і добра хотять і хана стримують від походу на Московське государство.

Як відповідь на ті горячі слова, які гетьман переказував цареві через сього самого Гавриїла і Арсенія Суханова, в листопаді минулого року, сі кисло-солодкі фрази звучали як іронія. Та ще при тім, як бачимо з звідомлення Богданова, митрополит ніби то від себе, але очевидно — з московської ж інспірації додав, що він дивується, якже се гетьман, відкликуючися до інтересів православної віри, сам держить “брацтво і спілку” з бісурменом, кримським ханом, що в сім брацтві руйнує православну людність, побиває і забирає в неволю? Митрополит, живучи в бісурменській неволі, може посвідчити, що союз з бісурманами не може бути користним: закон їх обовязує шкодити “гяурам”, і найкращий тому доказ — поведінка кримського хана в останній кампанії: як він зрадив Запорозькому війську, і самого гетьмана взяв в неволю, очевидно на те щоб видати його королеві. Гетьманові треба залишити сей союз і всяко вистерігатися хана, щоб він йому не наробив великої шкоди.

Гетьман здержливо відповів, що се він і сам розуміє: через хана програлося кампанію, бо як той його захопив з собою, військо боячися, що Орда почне грабувати їх країну, покинуло обоз і побігло й собі для охорони своїх родин 2). Але неволя змушує до сього союзу: воюючи з Польщею сам на сам, гетьман мусить бути в приязни з ханом. От коли б цар прийняв козаків в підданство, тоді вони б ханом не дорожили: гетьман тоді самого хана привів би в підданство цареві, а як би хан тримався б і з Польщею, се теж зовсім не було б страшним! 3)

На сю ж тему мав секретну розмову з Богдановим Виговський. Виясняв мотиви, з яких цареві треба тепер же прийняти в підданство “Малую Русь”: се принесе цареві велику територію, веливі доходи з промислів і з торгівлі, забезпечить від Польщі, так що та ані думати не посміє про війну з Москвою; навпаки, Польщу і Литву можна буде так само привести в підданство. Коли ж цар, не зволить прийняти їх, козаків, в скорости, і їм прийдеться піддати ся польському королеві, то польський король напевно почне зараз війну з царем, і козаків зараз почне намовляти і грошима задобрювати, щоб йому в тій війні помогли — щоб православних Малої Руси з царем посварити і до кровопролиття привести. Він, писар, сильно побоюється, що король в такім разі дійсно привів би таки до того, що козаки разом з Поляками рушили б на Московське царство, а кримський хан поготів! Відомо цареві, як король з ханом на Московське царство замишляли, і козаків на поміч закликали: їх злий умисел тільки тому й не здійснився тоді, що гетьман і військо Запорозьке рішучо відмовилося йти на православну Москву: за те й хан довго на гетьмана гнівався. А тепер цареві сам час (“большое время”) прийняти православну Малу Русь під свою руку — тому що з боку польського короля виявилися явні неправди, які дають цареві на те повне право 4).

Правдоподібно не без звязку з сим той же писар поінформував про те, що розповідали товариші з Литовського війська, захоплені і прислані роз'їздом полк. Мозирі. Мовляв, чули вони від Радивила, що король і сенатори доконче хочуть з козаками замиритись, чекають їх послів. А коли козаки не пришлють, то король і сенатори задумують розіслати тайні універсали до митрополита, київського духовенства і всіх людей світського й духовного чину по всіх городах, аби вони намовляли і всяко приводили Запорозьке військо, щоб воно з королем замирилось і знову було у нього в підданстві. А для того їм сього хочеться, що з Москвою неминучий розрив: цар домагається неможливих річей — кари смерти на таких великий людей за дрібні проступки (прописки в царських титулах). Се дає привід уважати згоду за зірвану; тому замирившися з козаками король і сенатори задумують почати війну з Москвою, щоб загамувати усобицю з козаками (звернувши їх сили й інтереси на сю війну) 5).

Сі представлення не знаходили в Москві сприятливого відклику. Там очевидно досить песимістично задивлялися на козацьку справу і вже не мали охоти до інтервенцій. Саме коли Богданов приглядався українським справам на місті, московській уряд, одержавши відомости про берестецьку катастрофу, вислав обіжника до пограничних воєвод з інструкціями, як їм бути з козаками, що приходитимуть на московську границю, потім як вони “пошли розно” з табору: невеликі ватаги, 20-200, які посилатимуться на те що прийшли від гоненія польського, оселяти на пограничу, а великі партії, такі що приходитимуть з своїми полковниками навіть, — справляти на Волгу, дальше від границі 6). Очевидно, московські політики передбачали повний розвал і ісход козацького війська і меньше всього мали охоту тепер вязатися з ним.

Про зносини з Кримом Богданов зібрав такі відомости. Хан і його міністри прислали листи, обіцюють прислати з Крима нові сили, до 100 тисяч, в поміч тим мурзам, що зісталися з Хмельницьким “без наказу кримського царя своєю охотою”. Копії сих листів Виговський дав Богданову 7).

Московські післанці, що сиділи в Криму, записавши під днем 18 (28) липня спішний поворот хана з нещасливого походу 8), три дні пізніш нотують приїзд козацьких послів: “Липня 21 (31) прислав гетьман Хмельницький до Іслама-гірея царя трьох чоловіка козаків, щоб цар прислав йому в поміч Татарів воєнних людей, і цар з тими козаками переказав Хмельницькому, що він пішле до них своїх воєнних людей з ближнім чоловіком калґи-Караш-аґою. Тих козаків відправлено з Криму 1 серпня, а Караш-аґа пішов до Запорозьких козаків 5 (15) серпня; кажуть, що Татар пішло з ним тисячі три або чотири. Та по 20 (30) серпня Караш-аґа стоїть у Перекопі і невідомо чи піде до козаків” 9).

На свою реляцію диванові на свій останній похід хан дістав прихильну відповідь і заохоту до дальшого підтримування козаків — царгородська реляція Лупулові, цитована вище так оповідає:

“Порта відправила того капеджілар-кіаю 13 серпня, і посилає Мустафу аґу до хана з шаблею і кафтаном і з таким писаннєм, щоб коні годував і військо готовив і обережно в річах поступав. При тім щасливим його називає: “де прийдеш, всюду здобуваєш славну перемогу”, а брата ханського заохочує такими словами: “нехай готується на війну, той Хмельницький буде його кликати в поміч”, — наказує йому, аби як тоді так і тепер ішов на військо короля й. м.

Так от хан представив свою справу перед Портою — що вона ще йому поблажає.

Посли Хмельницького, що були затримані, дістали відправу і мають з Константинополя рушити до свого пана 28 серпня. Порта посилає з ними свого посла Османа чауша з листом і кафтаном. Коли козаки прощалися з Портою, їм сказано: “Добре чините, що горнетеся під оборону нашу. Бог учинив нас стовпом всього світу, до нас удавайтеся як до свого прибіжища — і ніколи того не пожалуєте.

До Хмельницького написано від Порти так: Пишемо до хана, аби він рушався кождого разу як потрібуватимеш ханської помочи. Отже й тепер збирай як найскорше своє військо, а як тільки збереш, дай знати ханові: він-знай то-піде сам з своєю силою, аби сьте тої осени на Поляків наступили, аби неприятелі не тішились.

Таку то заохоту дають Турки Татарам і козакам до нападу на коронні землі. А про вашу господарську милость козацькі посли так в Константинополю представляють, що в. м. не козакам, але Полякам сприяє. З того приводу Порта [пише до Хмельницького: чули ми, що вам трохи не пощастило, але се не важно: збирайте велику силу й старайтеся дати неприятелям відсіч.

Від Ракоція прийшов до Порти лист 11 серпня: дає знати, що козаки дали битву Полякам, з обох боків не мало розлилося крови, але козаки зістались при своїй давнішій силі, і маємо надію, що візьмуть над Поляками гору 10).

Козак Семен Сірий з товаришами, що їздили в посольстві від гетьмана до Ракоція і саме вернулись, оповідали Богданову, що Ракоцій обіцяв одночасно в гетьманом наступити на Польщу; але вони тепер не думають, щоб Ракоцій справді післав своє військо на Польщу, як довідався, що козаки не додержали поля королеві, бо самому йому против Польщі стати не під силу 11). Про мунтянського воєводу казали Богданову, що він має порозуміннє з гетьманом, а волоський у всім йому ворог, і доньки за гетьманового сина дати не хоче. Турецький султан обіцяв прислати поміч на Польщу, але не відомо з яких причин війська не прислав, і обіцянки не додержав 12).

Лупул-примилювавшись до гетьмана так недавно, поки він стояв в зениті можливостей-тепер дійсно робив все можливе, щоб його утопити. Як найспішніш передав до Царгороду і ширив в урядових, кругах поголоски про козацьку траґедію, щоб відвести Порту від підтримування козаків против Польщі. “В день і в ніч” летіли його курієри до Царгороду з сими вістями, і таку саму мабуть роботу він вів у хана і у сусідніх башів, щоб припинити їх звязки і поміч Хмельницькому. “З Волощини прийшла новина, що посли йшли від Порти до Хмеля з корогвою і дарунками на війну з Короною-але в листах додається, що сі посли будуть відкликані, бо з Яс дано знати в день і в ночи до Царгороду про те що стало ся”-пишуть з королівського табору 19 липня, очевидно-за відомостями від господаря, що хвалився такою щирою роботою 13). “Післанці мої 1 с. м. (серпня) таку мині відомість принесли-пише він Потоцкому два тижні пізніш, — що Отоманська Порта дуже здивувалася і заразом- затрівожилася довідавшися з моїх листів про щасливу побіду в. к. милости над домашніми і сторонніми неприятелями. Великий візир спочатку не хотів вірити сим відомостям: казав, що се річ неможлива, аби таке величезне військо козацьке й татарське могли Поляки погромити: зараз післав до моїх аґентів і кілька разів питався їх, чи та відомість певна. Коли ж вони потвердили, що то певно, зараз їм наказав, аби сих вістей не розголошували, а ховали в глибокім мовчанню. Инші ж Турки повірили, що сили козацькі і татарські розбиті: казали, що Біг карає кожного бунтівника-того ми і в нашій державі дізнали. Збентежені сею відомістю, вони затримали послів Хмельницького, котрих були ласкаво прийняли і з великими говорами трактували і обдарували, а при них і одного чауша в посольство до Хмельницького були визначили. Також були післали до сілістрійського баші шаблю і три кафтани: оден соболиний, а два літні, — аби військо турецьке збирав, господаря волоського і мунтянського з собою взяв-Хмельницькому на поміч проти короля. Але тепер з тою відомістю всі їх пляни повідпадали. Що далі будуть з тими послами робити, я в. м. повідомити не занехаю” 14).

Але сі заходи і похвалки господаря і його аґентів лишились без ужитку. Не тільки вісти про козацьку траґедію, а навіть і двірський переворот що стався в Царгороді в серпні й змів саме найближчих протекторів Хмельницького і козаччини, не вплинув на відкликаннє визначеного, а далі таки й висланого до нього посольства, той Осман-чауш, що вже двічі їздив до козаків і згадується аґентами Лупула як визначений до нового посольства, на 28 серпня, дійсно виїхав в тім часі на Україну Московський вістун Іван Юденков, що побував у козацькім таборі під Білою Церквою в другій половині вересня н. с. в своїй реляції записує, що при нім, як він був в обозі, “приходив до гетьмана турецький посол “Асмаи-чеуш”-щоб гетьман пристав в підданство у турецького (султана) і дав йому поміч на Венеціян. І писар Іван Виговський сказав йому, Іванові, що гетьман того турецького посланника хоче відправити з тим, що він у нього (себто султана) в підданстві бути не хоче і людей йому на поміч не дасть; він сподівається царської ласки-що цар його пожалує і прийме з усім Запорозьким військом під свою руку; коли ж його царської ласки не буде, то вже прийдеться йому робити як краще” 15).

Докажу звідомлення Богданова- цінні нам як одинокий образ того, що діялося в таборі Хмельницького в липні. З гетьманом під Корсунем він застав лише коло 4 тисяч козаків Корсунського полку, инше військо розпущено до дому. Але їдучи назад, за Дніпром стрічав він богато козаків, що йшли на збір під Переяслав “з великою охотою і в порядку” (“не торопко”).

Татар при Хмельницькім кочувало коло 30 тисяч, як оповідали Богданову, в 5-6 верст від Корсуня, з 24 чи 25 мурзами, на чолі їх новий бей перекопський Канмамбет, наступник Тугай-бея. Судячи з того що в листах хана і його міністрів обіцялась присилка власне сього бея, виходить, що тут під Корсунем стояли вже не тільки ті мурзи, що пішли з гетьманом з Волини, але й ново прислані від хана 16).

З Богдановим гетьман вислав листи до царя, його найвпливовішого дорадника боярина Бориса Морозова і царського тестя Милославского; зміст їх невідомий Місяць пізніш поїхали посли від війська-полковники Семен Савич і Лукіян Мозира з товаришами; Виговський сподівався, що то він поїде, але вийшло инакше. Деклярації сього посольства незвісні-але до певної міри їх ілюструють розмови гетьмана з путивльським післанцем Бурим, що приїхав до нього два дні по виїзді його послів. Гетьман заявляв перед ним своє бажаннє бути під рукою московського царя, а з Ляхами миритись він не буде: на тім, мовляв, присягли всі вони-гетьман і полковники і все військо, щоб їм стояти всім за одно, против Ляхів, і з сим він послав своїх послів- Савича з товаришами 17).

Загальне вражіння від перегляду української ситуації, даного сими двома посольствами, таке що гетьман і старшина протягом місяця, що пройшов з фатального дня 30 н. с. червня, коли вони покинули козацьке військо під Берестечком, вже опанували сю ситуацію. Опанували швидко, енерґійно, талановито. Вона була дуже невесела, ся ситуація, але поправлялась, з українського становища, швидко і успішно. Тяжкі удари, їй задані, не пройшли; можна сказати-вони не пройшли ніколи, але національний організм давав собі раду з заданими ранами. Депресія, зневіра, ворожнеча, що під впливом берестецької траґедії, під вражіннєм глибоких пережитих страждань, прокинулися в українських масах против козацької верстви й її проводирів, коли не пройшли-то принаймні стратили свою гострість. Під впливом енерґії, виявленої керуючим осередком, нарід почув свою суцільність, і не рахуючися більше з дефектами внутрішніх відносин, замкнувся в собі, звернувши всі сили на самооборону. Перелом стався так скоро-на протязі кількох тижнів-що польські політики і коменданти, які власне будували свої пляни повного приборкання України власне на сих моментах депресії, зневіри і знеохочення до козацького проводу, майже нічого не встигли осягнути. Поки вони добилися до того українського осередку, де проходив сей процес відбудови, він уже закінчився, і Україна стріла їх знову озброєна до зубів і готова до боротьби на життє і на смерть.

Се вражіннє підтримують і спостереження, що правда припадкові, частинні й поверховні, які могли зробити польські круги-ті розвідчики і всякого роду кореспонденти, що на підставі ріжних відомостей-язиків, під'їздчиків, перебіжчиків і т. д., старались виробити собі суд про ситуацію. Освєнцім, на підставі вістей, які приходили з ріжних кінців Української землі, так характеризував стан річей при кінці липня н. с.: “Хлопство українне, вислизнувши з небезпеки, в котрій було після розпорошення, повернувши додому було так збентежене, що цілком забувши бунт і своєволю, з охотою приймало підстаростів і урядників і почало їм віддавати своє підданство. Але почувши, що шляхта (посполите рушеннє) пішла до дому, а король повернув до Варшави, і його при війську немає-бо його імя було для них страшне, а військо йде так ліниво як на раку, — стало знову вертати до своїх злих прикмет і бунтів: реґіментарів і військо без короля легковажити, наступати на панів і підстаростів, дерти їх універсали, змушувати до утечі, наново вирікшися підданства, та почало громадитися до куп, заохочене універсалами Хмельницького” 18).

В середині липня в польськім штабі з приємністю оповідалося ріжні анекдоти на тему крайньої депресії козацтва, зачерпнені з тих облав і нагінок, що робилися над берестецькими недобитками, які безрадно блукали по лісах, не знаючи куди звернутись. “Вчора п. гетьман казав постинати кількох, а шляхтича Залєского, разом з ними зловленого-розстріляти; кажуть так: “Воліємо аби нас пани наші стинали, аніж хлопи, побратими наші, що від нас відступають”. Бо се правда, що хлопи козаків самі бють, бачучи свою біду” 19).

В иншій реляції з театру війни: “Паволочане прислали до п. старости кальницького-просять милосердя і хочуть видати бунтівників і війта, що був фактором Хмельницького, та і всі инші піддаються й самі бють козаків, де тільки покажуться” 20)

Ведучи нетрудні облави на сих недобитків, вважали, що з селянством і міщанством справа буде полагоджена самою амнистією. “Черни розіслано універсали, що король пробачає всякі вини, аби лише по містах живність для війська готовили та попсовані переправи поправляли” 21). Припускали, що з боку сеї черни більш ніяких жадань і не буде, як тільки даровання їм життя 22). Політична роля Хмельницького вважалася скінченою. “Шість тисяч козаків замкнулося в Чигрині, і як прийшов до них Хмельницький з 5 тис. Орди-заплативши викуп ханові, і хотів, щоб вони його прийняли, ті не схотіли його пустити. Так сказали йому: “Якого пива наварив, сам його і випий”, і не пустили-далі вартують його Татари. Взагалі сподіваємося в скорім часі, що хлопи повидають усіх бунтівників і принціпалів” 23). Серед козацьких дезертирів, що поперебігали до королівського війська, висувалася знову кандидатура на булаву Забуського: “Козаки домагаються мати гетьманом Забуського, і він ним буде. Бунтівників сама чернь видає і бє”. На переді коронного війська проєктувалося вислати Забуського з другим таким перекінчиком-Яськом, на чолі трьохтисячного полку, і се мало бути-так думали-атракційним моментом для тамошнього козацтва 24).

Але не пройшов іще кінець місяця, як иншим вітром повіяло по Україні, разом з вістями про нові універсали Хмельницького.

“Ціоншковский і Ястшембский приїхали до Прилуки”, пише служебник Вишневецького з Шаргороду 30 липня -“з пошаною прийняті: (люде) раді були універсалам королівським, і реєстрові козаки показували їм ((Цьоншк. й Ястш.) свою охоту, а потім в ночи на замок напали, так що вони ледво втікли: ранену челядь і коней (повстанці) забрали і відпровадили до липовецького сотника, якогось Виторина, що стоїть в кількасот коней в Липовцю 25), а Богун в Жи(во)тові ґрунтується. Козаки почали були на голову тікати за Дніпро, але тепер вертають з-за Дніпра на сю сторону. Кажуть, що найняли сорок тисяч Орди, обіцявши їм по 10 талярів, і вже казали хлопам ті гроші складати; здається та Орда стоїть над Синєю Водою, 6 миль. від Умани” 26).

“На Подніпровю хлопи дуже бунтуються”, пише каміненький староста, Потоцкий молодший. “Кажуть: “Волимо на голову погинути ніж панам звикле послушенство. віддавати 27). Хоч Хміль програв, ми можемо виграти, і иншого гетьмана мати зараз (можемо)”. Піддані як тільки збіже зберуть і змолотять, зараз на Україну уходять. Причина непослушенства того хлопства-вони так говорять: “І ви не раз від нас тікали, а одначе збиралися (знову), то і нам за перше нещастє має з лихвою нагородитись” 28).

“Недостежа (?) й Іванчул полковник браславський універсали розіслали по Подніпровю (очев. Подністровю) і коло Богу-аби поспільство збиралося на Деребчин. І не думають бути панам своїм послушні. Післали до баші сілістрійського, аби їх прийняв, якби їм тісно було, і видав пропускні листи; всі готові на возах” 29).

“Прийшов хлоп з України і розповів, що Хмель в 400 коней стоїть під Корсунем, і туди велів збиратися всім; але козаки по домах своїх хліб готують. Почавши від Хвастова всі хлопи табором стоять з козаками з усіми своїми достатками” 30).

“Дають знати, що двох Тишів, братів рідних, хлопи з козаками, набігши в 200 коней, живими взяли; челядь побили, а котрі боронилися, з домом спалили. Було се в Ходоркові. По тім хлопи пішли табором. По инших місцях теж хлопи таборами тягаються, чекаючи більшої громади хлопів, і повно того хлопства всюди” 31).

“Виговський з Хмельницьким, зрадники, бігають, бунтуючи Україну, аби до нього збирались; тому дурна і завзята чернь таборами йде під Корсунь. Богун під Прилукою збирає військо, а від хлопів по таляру витягає на Татар: каже, що йому 40 тис. обіцялось, і кожному по 10 талярів платні мається дати на місці, і живність. Два полковники подністрянські збираються під Деребчином (коло Шаргороду) на старосту камінецького-що стоїть у Барі, несповна 4 милі. Взагалі війна війною, і як бачу, тяжко нам буде-аж до зими: хіба зимою їх за ласкою божою (можна буде) поконати: бо вони або на Запоріжжє уступляться, або до дому мусять рушити і розійтись. А хлопи не вірять, що військо йде на Україну, кажуть: “Вони мусять вернутись під Краків, боронитись від Ракоція і від тих, що їх наш гетьман на бунтованнє людей розіслав” 32).

Знову вставала Україна!








Примітки


1) Малорос. приказу ст. 5814/3 л. 1-4.

2) Вище с. 286.

3) Акты Ю. З. Р. III с. 461-5.

4) Акты Ю. З. Р. III с. 474-6.

5) Тамже с. 470-1.

6) Акти помістного столу — вказав В. Д. Юркевич в своїй доповіди про заселеннє Слобідщини за Хмельницького.

7) Акты Ю. З. Р. III. с. 470, переклади листів хана, його візира (?) і скарбника тамже с. 458-9.

В збірці Міхаловского (с. 644) є ще ніби пізніший лист; хан повідомляє про висилку нуреддіна-султана, Сефер-казі аґи, Субан-газі аґи й инших аґів і беїв і всього війська, скільки його знайшлося, сам тільки оден зістався в Криму, і радить давати тверду відсіч неприятелеві, “взявши в поміч Бога без жадної пихи”, — не бавитися піянством, як перед тим, а молитися Богові про побіду”. Копії в ркп. 1056 краківської академії, в Теках Нарушевича 145 с. 352 — з ріжними відмінами; копія Академії має поясненнє: oddany 3 octobra w Bohusławiu. Але мині сей лист здається сильно підозрілим: докір в пянстві в такім листі не на місці, скорше він мині здається польським фабрикатом — див. далі, с. 377.

8) Небезінтересно, як про сей похід оповідали в Криму:

“Іслам-гірей цар і нуреддін царевич прийшли до Криму з війни, з Польської й Литовської землі, а полону польського й литовського ніхто з Татар з собою до Криму не привів, бо польських людей зібралося богато, і в бою під Сокалем (!) вони перемогли царя і нуреддіна: побили у них богато Татар, забрали шатри цареві і коней забрали богато з саквами і з усім, а цар і нуреддін з останком людей ледво втікли, і після того більше у козаків не стояли: тікали до Криму в день і в ночи. А декотрі мурзи і Татари прийшли до Криму після приходу царя піші. А гетьман Хмельницький з козаками тепер у своїх козацьких городах, а в Сокалі сидить козаків небогато, обложив їх польський король, і тим козакам ледви чи можно сподіватися помочи від Хмельницького. А чи сподіватися згоди чи війни у Хмельницького з польським королем — того ніхто з Татар добре не знає”. — Крим. справи кн. 30, 1650-1 р. л. 218-9.

9) Тамже л. 219-20.

10) Збірка Піноччі, рк. 310 ненум.

11) акти Ю. З. Р. III с. 473.

12) Тамже с. 474.

13) Збірка Піноччі ркп. 310, теж саме Осол. 225 л. 412, дата 17 липня. В иншім листі з Бродів 18 липня: “Прийшли листи від господаря волоського, дає знати, що 4000 Турків, що були переправилися з другою ордою за ханом, дуже спішно і шпетно завернулися, довідавшися про ханову утечу. Додав і се в своїх листах, що до Порти дав знати про сю побіду короля й. м., для того аби затримав хоругов, кафтан і шаблю, що мали післати Хмелеві, і козацьких послів аби там затримано; сподівається, що в малім пошанованню буде там се хлопство, коли з його писання довідаються про його погром” Staroż. 332, Осол. 2286 л. 171 об.

14) Осол. 225 л. 420. В польських кругах богато ходило відомостей про посольства до Хмельницького, що не дійшли до нього через Берестецьку катастрофу. “Князь воєвода руський зловив якогось посла, що йшов до Хмельницького-чи від Греків чи від Турків, і шаблю дуже добру зараз відбив, а самого (посла) ще ні-при людях зіставив по тій стороні”, реляція з-під Берестечка Осол. 2286 л. 171.

15) Польські справи 1651 р. столб. 1 б. с. 370-1.

16) Акты Ю. З. Р. III с. 459 і 470.

17) Справозданнє Василя Бурого в Путивлі 28 серпня с. с.: “Були вони в обозі у гетьмана черкаського Б. Хмельницького на річці на Русаві коло Маслового Ставу; гетьман зараз же закликав їx до свого шатра і взявши листа і прочитавши, говорив йому, Василеві, що він, гетьман, і все черкаське військо хочуть бути під государевою високою рукою в вічнім холопстві, а з Ляхами у них миру не буде: на тім він, гетьман, і полковники і все військо Черкаське цілували хрест між собою, щоб їм против Ляхів стояти всім за одно. А до тебе він, гетьман, послав своїх послів: Семена Савича, Лукіяна Мазура, Івана Нечипоренка з товаришами перед його, Василевим, приїздом за два дні. І був він, Василь, у гетьмана 2 дні, і гетьман дав йому, Василю з товаришами грошима 50 єфимків, і відправив їх з честю. А гетьманом Хмельницьким черкаського війська зібрано богато, в чотирьох обозах: сам гетьман з Черкасами і обозом стоїть на Ресаві, і з ним Татар тисяч з шість; а другий черкаський обоз коло Білої-Церкви; а третій обоз в Ставищі; четвертий обоз стоїть під Київом, і гетьмана Радивила в Київі обложили; а инший ще черкаський обоз стоїть під Черниговом. Та ще гетьман Хмельницький жде до себе мурз і Татар: Бей-мурзу з товаришами й хоче незадовго йти на Потоцкого з товаришами. А Потоцкий з Поляками стоїть табором в Хвастові, від обозу Хмельницького 60 верст. А як він, Василь, їхав до Путивля, в дорозі з Лубень писав до нього гетьманський післанець Семен Савич з товаришами, щоб він, Василь, підождав їх в Ромні, аби їхати до Путивля разом”.-Білгор. вісти ч. 349 ст. 12-15.

18) С. 364-5.

19) Реляція королевичеві з Бродів 18 липня-Ос. 2286 л. 176 об. (в скороченню сей лист в Staroż. І с. 330, але тут сього нема).

20) “Новини з-під Ямполя” 27 (липня)-бібл. ординації Красіньских 4032.

21) Рел. з Бродів 18 липня.

22) Вище с. 310.

23) Новини з Ямполя.

24) Львівські новини з. 23 липня-тамже л. 177

25) Liponi.

26) Осол. 2286 л. 178.

27) Zwykle posłuszenstwo oddawać.

28) Oc. 2286 л. 178 об.

29) Тамже л. 178: відомости з 25 і 27 липня.

30) Также, вісти з 29 лилия.

31) Тамже, вісти з 30 липня.

32) Лист Мясковского з 4 серпня-Ос. 2286 л. 180 об.











Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.