[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна





НАСТУП ЛИТОВСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОГРОМ НЕБАБИ, РАДИВИЛ ПІД ЧЕРНИГОВОМ, ПОГРОМ КОЗАКІВ ПІД ДИМЕРОМ 16 H. CT. ЛИПНЯ 1651, ПЛЯНИ РАДИВИЛА.



Тим не менше ситуація була більш ніж серіозна. Не було заслонів ні від Польщі ні від Литви. Польське військо, правда, “лізло на раку”, але литовське заганялося уже в саму середину козацької території, сміливо і дуже енерґійно, і почуттє безпомічности і безборонности деморалізувало людність. Малодушне поводженнє київського духовенства і маґістрату супроти литовського наступу-було дуже небезпечним симптомом. Поки гетьманові й старшині вдалось наново піднести настрій-що було для них завданнєм моменту, сей період депресії в середніх тижнях місяця липня був дуже грізний і небезпечний, і особливо нервував наступ Радивила: коли б він був випав скорше на два тижні, він міг би дійсно підрізати всю енерґію сопротивлення 1).

Проголосивши війну козаччині ще 14 червня, Радивил витратив ще майже три тижні, щоб рушити своє військо фактично. Передовий полк під проводом Мірского, що демонстрував перед козацким посольством свій похід під Смоленськ, він вислав 1 липня н. с. за Дніпро-щоб він переправившись під Гомелем заслонив йому перехід під Лоєвим, а сам три дні пізніш рушив в долину Дніпром, — посадивши тяжку артілєрію і частину пішого війська на байдаки, а тяжчий обоз лишивши під Речицею 2).

Мірский без труду розгромив козацьку чату, що стояла на переправі і та, прибігши, дала знати Небабі, що польський відділ, не дуже великий перейшов Дніпро. Небаба, не підозріваючи, що Радивил сам буде там-бо ж іще не вернули посли від нього, і можна було думати, що він далі займає становище нейтральне: веде переговори, — без ніякої обережности рушив з Чернигова і напав на полк Мірского. Непомічений ним Радивил тим часом переправлявся через Дніпро і обійшовши його підчас битви вдарив з боку з своєю кіннотою. Небаба “неуважний полковник”, як його зве Самовидець, попав в таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє призвище: бився в-руч, затятий в праву руку боронився лівою і не піддавшись живим зарубаний був на місці 3). “Мужно з нами стрівся, але подібно як Кричевський, сам поліг убитий і людей всіх стратив”-писав Радивил з поля битви своїй жінці, 6 липня, — в день коли в берестецькім обозі приймано козацьке посольство. Богато лягло на місці, кільканадцять попало в неволю-“між ними братанич Небаби, писарі військові, хтось з сотників, і козаки Чернигівського і Ніжинського полку, бубни і корогов 14”, — як вичисляє реляція. Сих бранців, вислухавши їх зізнання, зараз же постріляно і порубано тут же. Чимало “черни” пішло в розсипку, але чоловіка чотириста заложилося в таборах окопавшись, і поки стомлене литовське військо забралось другого дня до наступу, виявилося, що комонник з старшиною в порядку відступив до Чернигова 4).

Натомість прийшло посольство від міщанської Чернигівської громади з заявами покірности і благаннями не нищити міста і людей. Міщане обіцяли видати всіх причетних до війська, що знаходилися в місті, і Радивилові видко скортіло взяти в руки се огнище бунту: не вдоволившися міщанською капітуляцією, він 9 липня всім військом наступив на Чернигів.

Але тут його чекало повне розчарованнє:

“В неділю, себто 9 сього місяця, ранесенько став під містом і полишивши за собою військо, сам з кількома хоругвами вчинив під'їзд. Зараз вийшла конна сторожа-але ніякими фортелями не дала себе заманити. Князь поміркував положеннє місця, оборонність і сили; взявши все під увагу: сильні вали, в котрих вони стали обозом, за ними новий міський паркан (за весь час війни вони неустанно сипали й будували)-одно і друге густо обсаджене людьми, а сам він приступив тільки з комонником.

“Отже не маючи ніякого фортелю прийшлося б не без великих утрат вести людей до штурму цілком відкрито через просторі оболони. Порадившися з старшиною і не хотівши рискувати цвітом війська-хоч у кінноти була така охота, що з коней готові були зсідати, — він тільки ,запрезентував шик' (казав поставитися лавою) і вислав трубача з напоминаннєм. А сам зараз відступив і в милі став на становище, маючи надію, що може неприятель або за ним піде, або принаймні вилазку вчинить. Але ні одного ні другого: так замкнулися, що ані живого духу не випустили з окопів” 5).

Так виправляв новий чернигівський полковник Пободайло-“котрого здається против його волі поставили собі головою”-помилки свого “неуважного” попередника. Але рана нанесена була глибока, погром такого сильного козацького війська й утрата одного з визначніших полковників зробила сильне вражіннє по Україні. Ми бачили, як сею сумною вістю привитали Хмельницького по приїзді його з-під Берестечка. Подніпровє було збентежене. Козаки що досі трималися, не вважаючи на обходні операції Павші 6), на вість про погром Небаби кинули свої позиції над Припетю під Бабичами і відступили на Овруч. Чорнобильська залога вступилась так само як і любецька 7).

Смоленський рейд козацький, полишений без підтримки, теж був ліквідований висланим туди відділом драґонів кн. Сапіги, разом з місцевим посполитим рушеннєм. В крівавій битві під Кричевим, обложеним козацьким військом, погинуло немало литовської шляхти, але козацьке військо було розгромлено, Кричів визволений, і після сього литовське військо пішло виганяти козаків з Рославля: що з ними сталось, я не знайшов безпосередньої вказівки; можна думати, що вони відступили назад тою ж дорогою, якою прийшли, через московську територію.

Стольник литовський Ґонсєвский, висланий з більшими силами для того щоб збити припетське крило козацьке, не мав після того богато роботи: Антін полковник київський, полишивши свої припетські позиції, сам відступив до Київа. А коли Ґонсєвский вислав свої під'їзди під Овруч, против розложених там сил Горкуші, той також став спішно відступати під Київ. Ґонсєвский тоді спішно рушив і собі за ними. Козацьку залогу поставлено над Ірпенем під Димером (15 клм. від Київа) і тут в середині липня сталася битва, що рішила долю Київа. Коли Ґонсєвский, ставши в Димері 16 липня н. ст., вислав свої під'їзди під козацькі позиції, козацьке військо жваво кинулось на них; але коли на те наспів з головними силами Ґонсєвский, їм прийшлось спішно тікати на позиції, і “полковники”, як їх глухо згадує Ґонсєвский (Жданович з Горкушею) не важились їх боронити, і спішно звели своє військо до Київа. Ґонсєвский взагалі представляє сю битву як блискучу побіду — кріваву для козаків, майже безкровну для литовського війська 8). Навпаки, козаки казали, що литовське військо в сій битві було побите і від Київа відбите, тільки київське міщанство і духовенство піднявши паніку, змусило козаків щоб вони очистили місто. До сеї київської паніки ми вернемось, поки що зістаємось при факті, що після сеї битви на Ірпеню козацьке військо вступилося під Київ, і дорога литовському війську була відкрита.

Відомість про се, 20 липня принесена до головного литовського табору що стояв під Любечем, змусила штабову верхівку переглянути й змінити свої пляни. Досі, вважаючи київську заслону досить сильною, Радивил не вважав можливим добувати собі дорогу до Київа, маючи зліва сильний козацький корпус, що опиравсь о Чернигів. Він був вислав до Київа (можливо що зараз же після погрому Небаби) заклик до піддання — маємо таку звістку перед ірпенською битвою 9), Радивил міг тоді пробувати добути добровільну капітуляцію — під вражіннями погрому Небаби. Але вести наступ на київську заслону, маючи по лівій руці непоконаний Чернигів, він не рішався. Не здобувши Чернигова своїм наїздом 9 липня, він рішив повести з ним боротьбу більш витрівалу. Розіслав кінні роз'їзди в тил Чернигова, щоб розірвати його звязки з періферією і запобігти громадженню нових сил, а сам очікував артілєрії, щоб з нею рушити на Пободайла 10). Допіро потім мав наступити марш на Київ, або ще далі — марш за Дніпро, в напрямі Вишнівеччини (на Лубні й Прилуки): глибокий обхід Київа, плян менш ефектовний, ніж негайне опанованнє, але з стратеґічного становища-зламання українського повстання, безсумнівно далеко серйозніший і в наслідках важніший 11).

День походу на Чернигів був визначений на 20 липня 12)-коли саме наспіла від Ґонсєвского відомість про битву під Димером і уступленнє київського війська. Сю новину взято під серйозну розвагу, і в результаті кількаденних міркувань і обговорювань сеї справи, 25 липня 13) рішено до дальних розпоряджень короля лишити під Черниговом обсерваційний відділ 14), а самим як можна спішно йти під Київ. Армату і угорську піхоту виправлено водою, байдаками; решта пішого війська пішла з кіннотою берегом; зійтися мали під Сорокошицями (Сорокоцицями). Йшлося тяжко. “Литовське військо з-під Чернигова до Київа комонником ішло, тяжких переправ мали без кінця (gwałt): одного дня пять мостів самі собі побудували, другого дня сім разів пливали”, переказує реляцію Радивила Млоцкий. Байдаки также спізнилися, так що се викликало деяку затримку. Під Межигорським манастирем коло Вишгорода по сім визначено схід головного походу з відділом Ґонсєвского. Радивил спішив використати київську паніку і безпомічність, щоб опанувати Київ і його околицю, поки Хмельницький зможе прийти їм в поміч.








Примітки


1) Операції на північнім фронті, кінчаючи білоцерківською угодою оповідає Rerum in m. d. Lithvaniae per tempus rubellionis russicae gestarum commentarius-згаданий в літературі Хмельниччини (VIII. II с. 202). Як зазначив Смирнов в своїй моноґрафії (с. 228), “коментарій” сей стоїть дуже близько до Реляції Януша Радивила про його операції 1651 р., що на неї покликається Пасторій, і очевидно-він вийшов від самого Радивила чи від котрогось з його двірських літератів. Инша реляція, такогож очевидно походження заховалася серед матеріялів, що привіз того року до Москви гонець Старий-Польські справи 1651 р., столб. 7: “Роспись из обозу в. кн. Литовского испод Киева, августа месяца 1651”; на жаль вона тут подана в такім лихім перекладі, що місцями цілком затрачує зміст. Документальний матеріял не зібраний разом, найбільше листів żв збірці Starożytnosci Historyczne І с. 314 дд. Доповняю її невиданими документами Осол. 225 і 2286. З старої літератури найважніше Kotłubaj, Źywot Janusza Radziwiłła, Вильно, 1859. Новіша студія: Я. И. Смирновъ, Рисунки Кіева 1651 г. по копіямъ ихъ конца XVIII в., в Трудах XIII археол. съЂзда въ ЕкатеринославЂ, 1905, т. (1908), тут м ин. ґрунтовна розвідка, що приносить і деякий невиданий матеріял: Князь Янушъ Радзивилъ в его кіевскій походъ 1651 г. (ст. 213-374, кварто). Між ин. пок. автор дошукувався згаданої реляції, привезеної Старим, за вказівкою Бантиш-Каменского на портфелі Мілєра Cosacica, але не міг знайти тих портфелів (с. 283); правдоподібно, сі портфелі містили копію з актів Старого.

2) Сей плян подав він 30 червня до відома королеві, — Сапіга повідомляє королевича: “Князь гетьман польний литовський повідомляє з-під Речиці, що 6 день має мати забаву з козаками під Лоєвим: хоче пустити частину війська в тил їx табору, а з частиною наступити в чоло і замішати неприятеля, що стоїть там в великій силі”-Збірка Піноччі і теж саме Осол. 225. л. 411-2.

3) “Небаба бачучи такий тягар на собі, почав відступати пішо, але тут його товариш з-під хоругви п. старости мозирського добре заїхав: довго він від того товариша боронивсь і вруч з собою ширмували, бо й той товариш зіскочив з коня, не можучи його взяти з коня; другий товариш поспів йому в поміч, і тут його приборкали вдвох, бо ніяким чином не хотів себе дати живцем узяти, і коли йому затяли праву руку, став лівою боронитись, так що його вбили на місці”. Освєнцім с. 349.

Його костюм: “На Небабі жупан отласовий зелений, коштовний панцир, поверху лосина шкіра з золотими ґудзями й таким же шнурком: шабля в оправі, перстень на пальцю і хрест золотий. Товариш, що його вбив, узяв каптан, в котрім було 7000 злотих золотом-то йому князь й. м. дарував, а Небабу велів поховати і висипати велику могилу”.-Теки Наруш. 145 с. 400.

4) Докладна реляція в двох варіянтах, з 13 і 16 липня з несвижського архиву в теках Нарушевича 145 с. 213 і 241; коротша, але з деякими подробицями про Небабу, наведеними вище, з того ж архиву, тамже с. 399. Друга писана зараз по битві 7 липня, в двох копіях-у Освєнціма с. 348 і в Staroż. с. 317 (також Краків, академії ркп. 342 с. 115). Лист Радивила до жінки у Освєнціма с. 348.

5) Реляція 13 липня-Теки Нарушевича с. 216-7. В “Коментарію” про невдалу екскурсію під Чернигів замовчано. Натомість до польського штабу, видко, були післані реляції дуже оптимістичні-їх переказує Мясковский в листах з Любару з 4 серпня (лист до короля виданий в Памятн. II ч. 12, инший до стольника вєлюньского, невиданий, в Осол. 2286). “Литві ведеться добре: кн. Радивил Чернигів вирубав, пішов під Остер і Ніжин; п. Ґонсєвский, стольник литовський, ставши під (Ди)мером, двох полковників погромив”. Сі відомости привіз до коронного табору післанець Ґонсєвского і відти сі передчасні тріумфи пішли до Польщі. Кореспондент Сопіги Млоцкий пише йому з Варшави 19 серпня, разом з вістями про побіду Ґонсєвского над козаками під Димером і підданнє Київа: “Чернигів (Радивил) взяв штурмом, (з Київа козаки) повтікали, скоро тільки довідалися, що Чернигів взято”. Автоґр. 221 л. 294.

“Самовидець” пише, що решта чернигівського війська, стративши свого полковника, вернулась до Чернигова і дала тут Радивилові-“за которими притягнул под Чернигов”, таку відправу, що він “там нЂчого не вскуравши, назад повернул на Любеч” (с. 27).

6) Маємо реляцію Павші Радивилові про сі його операції; в Staroż. І 314 вона датована “д. 24 червня з обозу литовського під Речицею”, означеннє місця хибне, часу не можу провірити, бо копія в ркп. Краків. Академії 342 с. 113 не має дати. Павша доносить, що він заглубившися в Овруччину (се могло бути виконаннєм інструкцій даних Радивилом при кінці червня), мав щасливу потичку на ріці Норини під Народичами з тамошніми козаками (їх начальником сі копії називають Натульчича чи може Натальчича, Зозуленка і Сагайдачного). Він погромив їх в битві, приступом здобув містечко, випаливши і вирубавши людей, що поховалися в церквах; навіть узяту в Полон старшину жовніри не хотіли лишати живими: всіх вязнів порубано, і тільки з самою здобичею уходили назад на Припеть. На переправі через Словечну приготовились їх погромити козаки Ждановича і Горкуші, але головному полкові вдалося відступити, обійшовши сю заставу, і мало що вона урвала.

За відомостями, одержаними від бранців, Жданович стояв тоді під самим Чорнобилем, а Горкуша в чверть милі від нього; між ними вийшла, мовляли, суперечка за худобу забрану в сім краю: приведено було більше як 8 тисяч штук до табору, більшу частину відправлено до Київа, а меншу полишено в таборі; походила вона мабуть з маєтків литовських панів, котрих до останнього розриву Хмельницький держав у своїй опіці. Так знищено Чорнобильську волость Сапіги, за котру він півроку тому так унижено дякував гетьманові, що тримає її в своїм протектораті (вище с. 221).

7) “З обозу литовського, з-під Любеча 18 липня: від п. стольника литовського, що тепер старшує над полком Бабичським, сьогодня прийшла відомість, що Оркуша на вість про побіду над Небабою рушив з місця і пішов до Київа, і по сім Чорнобильці ворота нашим відкрили і видали решту козаків Смольському, що туди був післаний. Він полишив там задню сторожу, а сам знищив сторожу козацьку (заслону полишену військом що відступило на Київ), кількасот побив і значних вязнів узяв”-Теки Нарушевича 145 с. 218.

8) Сю небезінтересну реляцію Ґонсєвского записав Ґоліньский, с. 512 під таким заголовком: “Копія листу до й. м. кс. референдара в. кн. Литовського від й. м. Ґонсєвского, стольника в. кн. Литовського з обозу з-під Овруча 18 серпня 1651 р.” Сей заголовок невірний: лист писаний не з-під Овруча, а з-під Київа, і не в серпні, а при кінці липня, мабуть зараз по одержанню “субмісії” київського духовенства і маґістрату з 24 липня, долученої до сеї реляції. Я наведу з неї дещо.

“Висланий від князя на те щоб стоячи над Припетю боронити границь в. кн. Литовського від неприятельських наступів, мав я в однаковій дістанції двох козацьких полковників, кождого з кільканадцятьма тисячами війська: Антона Ждановича, київського полковника, під Чорнобилем, а Горкушу (Orkusa), поліського (polskiego) полковника під Овручом. Бажав я наперед спробувати київської сили, але коли я вже був на виході, під'їзди дали мині знати, що на вість про щасливу побіду кн. Радивила, що він погромив задніпрське військо і самого його реґіментаря Небабу на місці положив, Антін злякавшися втік з-під Чорнобиля під Київ. Прийшлось мині рушитися з лекшим військом на Овруч-полишивши всі вози в обозі, аби того другого полковника заскочити. Але й той не додержав пляцу-поспішив до Київа на вість про ту ж побіду.

“Пішовши за ним в погоню, не вдалося мині його догонити, бо кидаючи тягарі утік до Антонового табору. Дійшов я його вже сполученого, під Х...м (щось зіпсоване), в пяти милях від Київа, і 16 дня с. м. під Димером, в милі від них став. Другого дня кинув частину охотника на під'їзд, і як тільки їx побачила козацька сторожа й дала знати до табору, так густо висипали за міст через Ірпень ріку до шанцу, споруженого з тої сторони від нас. Повідомлений про се, вискочив я на поміч, щасливо вдарив на шанці-так що і шанці, і міст той, дуже довгий, і болота просторі вкрилися трупом, а полковники, уратувавши себе і недобитків спаленнєм мосту, втікли тої ночи до Київа. (Відомости про сей погром, і про князя-тут дещо вирізано при оправі) так їx настрашили, що і з Київа обидва полки почали тікати, забираючи хто що міг А митрополит київський з духовенством своїм і все місто прислали субмісію такого змісту, що віддають в руки (наші) місто й армату і благають з плачем життя собі й черни київській, а містові оборони-посилаю копію їx супліки, принесеної мині їх послами, а скоро будуть і самі у ніг маєстату королівського з належним підданством...

“На закінченнє листу подаю до відому, що Виговський, писар Хмельницького, біг через Київ за Дніпро, бунтуючи поспільство і потішаючи його, що хан, обдарований Хмельницьким, вернеться з Ордою в поміч йому, а полковникам (очевидно Ждановичеві й Горкуші) велів збиратися на раду до Корсуня”. (Далі відомости про Хмельницького, подані вище с. 308).

Зміст реляції Ґонсєвского Радивилові переказує отся невидана реляція з литовського обозу 25 липня:

“На саме рушеннє звідси під Чернигів прийшла від й. м. п. стольника в. кн. Л., поставленого над Бабичським полком, така відомість, що він пустився в погоню за київським полковником Антоном і його намісником Оркушею, коли вони уступалися з-під Чорнобиля, і догонив їх над рікою Ірпенем, під Димером, тільки в 6 милях від Київа. Неприятель, переправившися з табором, виставив на тім березі сильні шанці, щоб зборонити нашим переправи, але не витримав відважного наступу спішеної кінноти і пішого війська: викурений з шанців, мусів тікати: одні мостом побігли до табору, инші на болота. Наші сильно на них ударили: рубали і з мосту скидали, гонивши до половини мосту, що йде майже на півмилі; і ті що втікли на болото, не відсиділися, бо наші жваво кинувшися на них, частину вистріляли, а частину випекли (!). Остаточну перемогу то тільки стримало, що половину мосту запалили за собою, і тим дальшу погоню за собою утруднили. Густо ліг труп: наповнилися ним окопи, болото, міст, і сама ріка. Між иншим поліг Воропай (Worpay), великий осавул, которого головою оба сі полковники вели справи. У наших, з ласки божої, шкоди не було (вичислено втрати). Міцна надія на Бога, що військо при своїй охоті ледви в Київі опреться. Відти-як оповідають язики, і шпиги що повертають, — козаки йдуть в глибину України. Коли б тільки Бог пощастив тому замислові під Черниговом: там замкнулося немало недобитків Чернигівського полку, также з Ніжина, Борзни, Батурина, Мени, просто-з усеї Сіверщини, більше як 40 тисяч козаків”.

Приписка: “По написанню сього листу-з богатьох поважних міркувань стала ординація князя й. м.: полишивши залоги в Любечу і в Лойові самому рушитися з усім військом просто до Київа”.-Осол. 225 л. 417-8.

Треба завважити, що наслідком тісного звязку операцій Ґонсєвского з походом Радивила в сучасних звідомленнях і в пізніших оповіданнях про сей похід бітва під Димером представляється також безпосереднім ділом Радивила. Так і в цитованих вістях Млоцкого напр. мішається те що робив Гонсєвский і що робив Радивил, так що нераз трудно й розріжнити.

9) Про висланий до Київа лист від Радивила оповідав путивльський купець, що виїхав з Київа 5(15) липня: при нім прийшов до полковника лист від гетьмана Радивила, щоб Кияне добили чолом королеві і Річипосполитій, а коли не дібють, то він, Радивил, на них прийде скоро, і в Київі від того великий страх. У Смирнова с. 273.

10) Вище наведена реляція 13 липня про невдалу екскурсію на Чернигів кінчиться такими відомостями: “Князь й. м. повернувся (з-під Чернигова) до Любеча, і туди визначили іти возам і тягарам обозовим. Але боком пустив від Десни на Слабунь (Slabun) кілька татарських хоругов і 18 значків люзної челяди, додавши (до кожного) одного товариша. Аби лівим крилом загорнути все що трапиться і не допустити хлопам скуплятись і переправляти підмоги за Десну. Застали ми там в домах пустки, але в полях богато збіжа і худоби, і військо значно підживилося. Тепер, відпічнувши трохи, мало що не навідуємо вже, порядно, з арматою, пана Пободайла, теперішнього чернигівського полковника, котрого здається против його власної волі вибрали собі за голову на місце Небаби. Чекаємо тільки доброго язика і висланих шпигів”.-Теки Нарушевича 145 с. 217-8.

В цитованій вище реляції 18 липня з-під Любеча (перед одержаннєм відомости про битву під Димером): “Сьогодня князь й. м. виправляє добру чату за Чернигів ік Седньові, відтинаючи сукурс місту: пана підстолія, п. оберштерляйтнанта Ґанскопфа, п. майора Нольда, п. старосту радунського і кілька инших хоругов”-тамже с.218.

Цитований кореспондент Сопігів Млоцкий, пустивши 19 серпня передчасну вість про здобуттє Чернигова, тиждень пізніш дає кращі відомости від самого Радивила: “Князь (Радивил) чекає (в Київі) королівської резолюції, що йому скаже робити далі, бо Чернигів лишився позаду нездобутий, і в нім козацького гультяйства замкнулося сила. Додає в своїм листі, що хоче знову вернути до Чернигова, бо хоч лишив там чимало війська, але не хоче мати неприятеля в тилу”.-Автоґр. 221. л. 294.

11) Сей плян, досі незвісний, відкриває невидана реляція Бжостовского зі Львова 26 липня: “Писав я, що й військо литовське не стоїть дурно. Коли знищили табор під Любечом, будуть братися просто до Київа, або поза Дніпром, волостьми князя воєводи руського” (do Kiiowa prosto albo po Zadnieprzu, na włosci x. р. wdy ruskiego)-Осол. л. 228 л. 414 об. Можна думати, що се був не стільки плян Радивила-якого більше вабив київський тріумф а lа Болеслави, як побажання Вишневецького і приятелів. Може бути, що з сього становища треба оцінювати і згадку двірських записок Осол. 225 л. 419 об.: “дня 22 (серпня) листи від п. краківського, в котрих сповіщає, що лишивши п. Пшіємского під Любаром з арматою і піхотою, він сам з комонником пішов за Дніпро (мабуть-до Дніпра), тим більше що польний гетьман литовський війшов до Київа і пише королеві й. м., що йому далі велить чинити? чи йти за військом за Дніпро, чи вертати під Чернигів де замкнулося козаків до 40 тис.” І далі: “Декотрі наші чати пішли за Дніпро”.

12) Сю дату походу на Чернигів подає згадана реляція про похід Радивила на Київ, привезена з Литви Старим.

13) Пор. вищенаведену реляцію 25 липня, її закінченнє на с. 325.

14) Див. вище, на с. 326, що переказує Млоцкий з реляції Радивила.











Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.