[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна





ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ З РОДИНОЮ В КОРСУНІ, НАРАДА В ПОЛЬСЬКІМ ТАБОРІ, ТРІВОГА ВІД ТАТАР, ПЛЯНИ МОРСЬКОГО ПОХОДУ, ЛИСТУВАННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО З ПОТОЦКИМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ З СТАРШИНОЮ СИЛКУЮТЬСЯ РЕАЛІЗУВАТИ БІЛОЦЕРКІВСЬКІ ПОСТАНОВИ.



Нагадую, що за білоцерківською угодою польське військо мало вступитися з Київського воєводства й зайняти кватири на Браславщині-поки що, до спорядження реєстру, на схід не далі Животова над Роською. Хмельницький з'обовязався зараз відправити Татар, які пробувають на території Річипосполитої і до будучого сойму- до нового року инакше сказавши, або привести Орду “до услуг й. кор. мил.”, або розірвати всяку приязнь з нею. Литовське військо, зараз по підписанню, не чекаючи всяких після-трактатових учт і церемоній, поспішило чим скорше в напрямі Поліся до в. кн. Литовського. Польське-відправивши загальний попис (на котрім нарахувалося всього 18 тисяч, “як польського так і чужоземного”) рушило на захід в напрям Волини-де хотів розложити частину його на зимові кватири гетьман Потоцкий (“в воєводстві Браславськім, занявши частину Поліся і Волини” 1). Начальство над ним він передав свому помічникові польному гетьманові Каліновскому. А щоб договоритися з Хмельницьким про ріжні подробиці розкватировання і вимовити собі право розложити військо по цілій Браславщині тепер же, виправив до нього свого післанця, полковника Маховского: він мав провести Хмельницького, в дорозі про се поговорити і очевидно-при тім розвідатися наскільки козацький гетьман і військо беруть собі серйозно білоцерківські з'обовязання.

Анонімний польський військовець, що з Маховским проводив Хмельницького до Корсуня, дав нам цікаву картинку того що там йому довелось побачити: “З'їхалася вся родина Хмельницького: жінка з дітьми, чотири доньки вже доростаючі і два малі сина, а третій Тиміш, старший, котрого гетьман хоче женити з господарівною”. При собі в Корсуню Хмельницький лишив цілі полки Канівський і Черкаський, при них ще богато иншого військового люду-але не вважаючи на тільки що покінчену тяжку кампанію, що виголодила всю околицю, в гетьманській кватирі було достатно і дешево, так що в контрасті до того голоду, що тис польське військо, Поляки не могли тому досить надивуватись. “Хліба досить, пива гарнець 3 гроші, меду 6 гр., вівса осьмачка, що буде з люблинський корець-10 гр., корець крупи 2 злоті, яєць сім за 1 гріш, курка за полторак, а найдорожче-3 гр., пара куропатв (бо вони їх не люблять) 4 гр., кварта горілки 6 гр. Взагалі дуже дешево, і вони нічого не роблять, тільки пють почавши від рана і до ночи, а все на здоровє свого пана гетьмана і Хмельницький з старшиною приладжуються теж до такого настрою, справляють часті бенкети” 2). Гетьман і старшина раді з замирення-себто виявляли такий настрій, — і ті козаки що пють зістаються в реєстрі в старих оселях (Київського воєводства); “а виписані з 40 тисяч, і ті що мусять виходити з шляхетських маєтностей-не дуже: треба побоюватися, щоб вони не вибрали собі за провідника когось иншого та не почали якихось бунтів-бо на таке заноситься”. Взагалі козаки не дуже вірять згоді і не хочуть спродавати коней: автор сеї цікавої реляції з тим і їздив, щоб купити собі у козаків доброго коня-бахмата, але трудно було добитися, щоб продали 3).

Поки Маховский їздив, здається, прийшов лист від приятеля Потоцкого, господаря Лупула, з ріжними трівожними відомостями 4). Мабуть відти пішли чутки про намір Хмельницького вибратися з Татарами в новий похід на Волощину: господар алярмував і кликав в поміч Потоцкого, і той вважав потрібним обороняти вірного союзника Польщі, давав йому в тім напрямі обіцянки і в такім тоні писав до короля. Були також вісти про турецьке посольство у Хмельницького, про прихід нової татарської орди під проводом нуреддін-султана. З другої сторони-відомости про своєвільні купи, що загрожували спокоєві 5).

В звязку з сими та иншими трівожними вістями в польськім таборі видно відбулась нарада, і рішено було, що для нагляду за козацьким військом і за Хмельницьким, для підтримування з ними звязку буде краще, щоб головний королівський комісар і випробований посередник в козацько-польських відносинах Адам Кисіль з Київа переїхав до Богуслава, в ближче сусідство гетьманської резіденції. В звязку з сім Кисіль мав дістати Богуславське староство — між ним і Потоцким в сім часі уставилася велика згода і солідарність, як посвідчує лист Потоцкого до канцлєра, в початках листопада, — з проханнями якоїсь нагороди для Кисіля: чи того Богуславського староства чи чогось иншого 6).

Щоб розвести небезпечний українсько-турецький союз та відвернути апетити Хмельницького від Волощини, рішили вернутись до старого пляну: напустити козаків на Туреччину, звернути увагу Хмельницького на морські наїзди та заохотити до морського походу.

Про се все написано до Хмельницького зараз-же, так що він відсилаючи назад Маховского з Корсуня, 9 листопада, мав змогу відписати Потоцкому на обидва його листи разом. Відповідь його дуже характеристична для ситуації, тому я наведу з неї дещо 7).

Гетьман висловляв своє вдоволеннє з перспективи мати воєводу Кисіля в ближчім сусідстві; заявляв свою готовість разом з ним занятись суворими репресіями на своєвільників: списавшися з воєводою, він визначить кількох своїх уповноважених, аби вони творили при нім карну комісію і не відсилаючи справ до гетьмана зараз же на місці чинили суд і розправу і екзекуцію над своєвільниками. Натомість що до польських кватир, що мали зістатись під началом Каліновского, просив наказу їм, щоб вони “не наприкрялися людям відразу 8), — бо краще спочатку приласкавши помалу привести все до давнього звичайного ефекту”.

До сеї писаної остороги инші голоси з польською табору дають ще инші обмеження, мовляв тоді ж поставлені з боку Хмельницького: щоб до Різдва війська на Браславщині все таки не росквартировувались і не збирали стації 9). З свого боку-запевняє Хмельницький-він дав наказ всім полковникам, аби бувші реєстровці, з 40-тисячного реєстру не чинили ніяких перешкод своїми претензіями поза Київським воєводством, а хто хотів зістатися в реєстрі, аби переходив до королівщини Київського воєводства 10).

Що до своїх відносин до Татар, Хмельницький в розмовах ніби-то признавався, що до нього дійсно прийшов нуреддін-султан з усею кримською силою, але в своїм листі він запевняв Потоцкого, що так сю силу обернув, аби вона нічим не була шкідна Річипосполитої. Так пише Потоцкий королеві 11). Турецький чауш приїздив раніш, і Хмельницький його відправив, мовляв, ще перед закінченнєм білоцерківських переговорів, без яких небудь небезпечних для Польщі доручень: “Зволь ваша милость знати, що я щиро заходячись коло святого спокою, ніколи нічого такого не написав, що чимсь хоч найменшим може образити маєстат королівський і Річпосполиту, і коли навіть посол цісаря отоманського приїхав до нас з ріжними погрозами, аби шукаючи його помочи ми (в усім) з ним порозумівалися і тільки против Річипосполитої справу вели, ми тільки політикою його збували, і так я його з нічим відправив” 12). На поклик до морського походу відзивався радо: “Що пригадуєш ваша милость про страшні наїзди і зачіпки морські, — скоро тільки Бог милосердний все щасливо заспокоїть, подумаємо про се і порозуміємося з вами, наш милостивий пане і добродію, — бо єсть іще й старі недороблені човни, що можуть на сю потребу здатись” 13).

“І взагалі-писав гетьман, — бачить Бог моє сумліннє: ми будемо свідчити наші щирі заслуги королеві й Річипосполитій против иншого неприятеля. Рач в. м. на нас покладатись, а ми будемо одностайно старатись-як тільки буде наказ королівський, — заробити добру славу Короні польській”.

Се була, як бачимо, обіцянка звернути козацьку зброю, куди звелить король: на Турка, на Крим, на Москву, на Швецію. Але ні вона, ні запевнена гетьманом повна готовність громити непослушних і приводити в послух панам і старостам не задоволила і не заспокоїла польський штаб. Вражіння з того, що привіз Маховский, найкраще віддає Освєнцім. Загальний вислід: непевність заключеного замирення: “як легко часом списати згоду, так тяжко потім її витримати і утрівалити”. Застереження зроблені Хмельницьким в справі розкватирування прийняті були як образа. “Тяжко було вождям і воякам приймати від підданого умови й закони-але вважаючи на несприятливі обставини, прийшлось своє невдоволеннє затаїти-щоб з малої причини не розривати уставленої згоди”. Але найбільш занепокоїли вісти про Татарську Орду і пляни спільного походу на Волощину. Маховский привіз як певне, що велика орда під проводом нуреддін-султана стоїть недалеко під рукою Хмельницького і за два тижні збирається іти походом на Волощину з козаками: вести Тимоша по наречену. Маховскому ніби то вдалося навіть добути листа від хана до Хмельницького дорученого йому в дорозі до Корсуня в Богуславі, 3 жовтня 14). Я вже говорив вище про нього. В нім ніби-то стояло:

Приятелю мій, запорозький гетьмане! Доброго здоровля бажаю (вам) і писареві, полковникам, отаманам і всьому війську Запорозькому на довгі літа. Посилаю вам в поміч брата свого нуреддін-султана, Субанґазі-аґу й инших аґів, беїв, все військо, що знайшлося, сам тільки з малою частиною 15) в Кримі зістаюся. Військо се як найскорше за помічю божою до вас прийде, а ви, як воно дійде, Бога в поміч без жадної пихи взявши, неприятелеві відпір давайте. А прошу щоб пянством так як перед тим не бавились, твердо ставились, Бога про побіду просили, і про все що буде діятись негаючись через швидкого гінця знати давали. Вам жичливий Іслам-ґерай хан великої Орди Кримської власною рукою.

Але вже Рудавский скептично поставився до сього листу 161), — і я думаю, що він мав рацію: лист мабуть апокрифічний. Одначе в польськім таборі прийняли се все за факт.

Родина Потоцких особливо взяла собі до серця вістку, що Хмельницький збирається новим походом на Лупула. Андрій Потоцкий, староста галицький, в листі писанім з обозу, під першим вражіннєм 17) сих вістей Маховского і товаришів, затрубив на ґвалт-не давати “в жертву сеї несамовитої й пяної бестії невинного чоловіка за те одно, що він був вірним і жичливим королеві”. Король повинен зараз же післати військо в поміч господареві, “бо коли б написав тільки листа” “тому піякові”, “то буде тільки ніщо (firka) у нього”. “Так то гарно справив згоду пан Кисіль-на свою користь”. Султан турецький певно не зістанеться невтральним, бо після перевороту, що стався в Царгороді в місяці серпні, до керми прийшли люде неприхильні Хмельницькому, які не стерплять його нападу на отаманського васаля, і т. д.

Гетьман Потоцкий в листі до короля 18), здаючи справу з одержаних вістей і пересилаючи лист Хмельницького, теж вимовлялися за інтервенцію в волоській справі- тільки в виразах більш здержливих. Стримувавсь і від таких песимістичних поглядів на ситуацію, як його молодший свояк, бо се ж і не в його інтересах було-представляти згоду, тільки що ним самим заключену, за помилкову і шкідливу, навпаки, — він далі боронить її перед урядом як своє діло.

Він переказував новини одержані з Царгороду: хан писав до Порти просячи, щоб йому прислано в поміч трьох башів-обіцяв з ними здобути Камінець й инші міста й замки опанувати. На те одержав від Порти таку відповідь: “Те чого ти домагаєшся, здійснити неможливо, бо час не відповідний-инші справи заходять; одначе з козаками приязнь тримай, і коли будуть домагатись помочи, то давай”.

Новий візир, що настав після погрому прихильників Хмельницького, взагалі прихильніший Польщі, ніж попередній: висловляв бажаннє побачити в Царгороді польського посла, і Потоцкий просить подумати, чи не добре було б се бажаннє здійснити. На запевнення Хмельницького, що з боку Орди Польщі нічого не грозить, він не вважає можливим спуститись: коли Татари прийшли, з пустими руками не підуть: або впадуть до Польщі, або загостять до Волощини-на котру Хмельницький відгрожується через свої пляни женячки Тимоша. В такім випадку треба б було ратувати господаря волоського як сусіда і вірного королівського слугу, недавно наділеного польським горожанством. Він, Потоцкий, в сій справі вже з ним порозумівається і далі порозуміватиметься: ставить короля до певної міри перед фактом.

Одночасно Потоцкий написав Хмельницькому. Хмельницький відповідаючи каже, що одержав від нього два листи оден по однім; оден з них був писаний 14 жовтня-значить одночасно з реляцією королеві про місію Маховского. Але ми ніодного з сих листів не маємо-і про зміст їх можемо судити тільки з згаданої відповіди Хмельницького писаної 22 жовтня 19).

Потоцкий писав йому в справах загальних політичних і в своїх власних, більш персонального характера. Він просив позволити його служебникові Славковскому війти в урядованнє в Черкасах-його старостві, як його представникові (підстарості). Просив знову за свого дворянина Яскульського (що виконував його ріжні дипльоматичні доручення в Криму і в Туреччині), щоб він міг війти в володіннє своїми маєтностями-державами в старостві Черкаськім. З сфери загальної політики порушував знову ті ж справи: про Орду, що прийшла в поміч Хмельницькому, про воєнну послугу, котрої Річпосполита сподівається від війська козацького. В особій цидулі Потоцкий давав гетьманові якісь (ближче не пояснені в відповіді Хмельницького) приятельські довірочні остороги-просячи в разі чого негайно йому донести. Можливо, що тут говорилось про можливість козацьких повстань против самого Хмельницького, за поміччю Татар: Потоцкий обіцяв козацькому гетьманові всяку поміч і підтримку в разі потреби, аби він тільки його завчасу повідомив 20).

Все се писалось, очевидно, в дружелюбних тонах, з усякою чемністю, — особливо згадана “цидула”, котру Хмельницький в своїй відповіди і цінив як надзвичайний знак довіря 21). Проте в польськім штабі рішено було далі триматися з усею обережністю: держати військо в цілости, не розпускаючи, на тих становищах де се діялося- під Бердичовом, на Білопіллю і в Махновці 22), поки не виясниться історія з Татарами. За причину-перед Хмельницьким очевидно, виставлено се, що на Браславщині людність ще не заспокоїлась-ідуть бунти. Так оповідає Освєнцім. На той час коли можна буде військо розпустити, рішено було розложити його, згідно з бажаннями Хмельницького, тільки в західній частині Браславщини, не далі лінії Погребища-Саврань на сході, не займаючи навіть усієї Уманщини, і дати наказ щоб вояки виберали стацію в дуже невеликих розмірах (“давши уставу дуже слабу згідно з бажаннєм Хмельницького”, як висловлюється тойже Освєнцім).

Поробивши розпорядження і передавши команду Каліновскому Потоцкий виїхав з табору до себе на Поділлє, 22 жовтня, не чекаючи відповіди Хмельницького. Він був до решти зломаний хоробою: ревматизм не давав йому навіть підписати своє імя.

Хмельницький відписав того дня, як Потоцкий кидав свою армію, листом повним чемности 23). Обіцяв дати урядованнє підстарості Потоцкого в Черкасах-самім серцю й осередку козаччини, і наказати послушенство підданим старостинським і того пана Яскульського, що за ним вставлявся Потоцкий. Висловляв тільки надію що Потоцкий дав з свого боку інструкцію, аби його підстароста поступав з підданими лагідно-“приласкав їх”. Заявляв своє горяче бажаннє-скоро тільки скінчиться ревізія реєстру, “вже розпочата в українних містах”, — послужити Річипосполитій всім військом Запорозьким, щоб “компенсувати грудьми своїми руїни Корони польської, що сталися за допустом божим”. Найбільш рішучим способом заперечував чутки про орду нуреддін-султана що, мовляли, стоїть під Чорним Лісом: нуреддін і не був на Україні-вернувся від Перекопу з усім військом, почувши про білоцерківське замиреннє, а Буджацьку й инші орди, що кочували поблизу, він давно вже відправив, через своїх післанців, на їх давні кочовища, і вони відійшли “в глибину країв своїх”. Обіцяв пильно слідити за якою небудь небезпекою на границях Річипосполитої, повідомляти про се коронного гетьмана і своїми силами також їх обороняти-хоча в данім моменті такої небезпеки не передбачав. Навпаки, коли б йому, Хмельницькому, була потрібна польська поміч, він по неї звернеться до коронного гетьмана (а не до якоїсь сторонньої держави, треба розуміти). Аби тільки Бог дав як найскорше скінчити ревізію реєстру: до її переведення нехай хоругви не поширюють своїх становищ в Браславщині-“доки ми той плєбс заспокоїмо, а там де вони стоять уже-нехай занадто не наприкряються простим людям”, — про се Хмельницький “унижено просить” Потоцкого, а по закінченню ревізії козацьке військо буде готове “против кождого неприятеля”.

Взагалі лист, держаний в дуже загальних тонах, був повний напруженої льояльности і в самих рішучих виразах запевняв Потоцкого в бажанню козацького гетьмана виконати Білоцерківську умову й віддячитися Ричипосполитій за замиреннє. Я думаю, що він мусів зробити користне вражіннє на Потоцкого, тим більше що факти йшли в парі з словами козацького гетьмана. Він дійсно енерґійно працював над заспокоєннєм “плєбса” (се далі побачимо досить яскраво). Татар на українській землі дійсно не було, і походу на Волощину не було видно: чутки про се були фальшиві, як виявилось. Се з усею рішучістю потверджував окремим листом Виговський, що взяв тут на себе ролю польського щирого повірника, і ще якийсь анонімний польський конфідент, що з свого боку давав катеґоричні свідчення в сій справі. Орда пішла до своїх кочовищ; з Тавани писали її провідники до Хмельницького закликаючи до спільного походу на Черкесів або на Дунай-просили десять тисяч козаків, але не добилися нічого. Татарське військо сильно потерпіло від мору, і певно вже по козацькій стороні не піде. Бей очаківський, що прислав свого післанця до Хмельницького з заявами приязни, дістав від нього не дуже чемну відправу: “Єсть у нас свій пан і король”. “На Волощину були замисли, але побоялись іти: гетьман не велів”.








Примітки


1) Про се довідуємося з листу Потоцкого до короля, з 14 жовтня (у Міхаловского, с. 645, з датою 4 жовтня, правильнішу дату дає копія в теках Нарушевича-№ 145 с. 329), з відповіди Хмельницького Потоцкому 9 жовтня (у Міхал.646 і копії в ркл. Осс. 2286 с.306, инша в Теках Нарушевича №145 с. 349 з помиленою датою 9 листопада, доповняє текст Міхаловского деякими цінними варіянтами), і з оповідання Освєнціма під місяцем жовтнем с. 376-7.

2) Равіта-Ґавроньский мило парафразує се оповіданнє: “Ціла та громада (родина Хмельницького) впала як на жир до Корсуня на славу... Всього було-хоч брести... Так виглядала українська біда, так бідував під час найлютішої війни руський хлоп, що про утиск і біду його розписувано так широко... Весело святкували, щасливо викрутившися з берестецької засідки і набирали сил до нової війни-до котрої завсіди був охочий Хмельницький-привидця й розбійник найстарший, як його називає Єрлич, православний Русин. Вигулявшися в Корсуні, на Різдво поїхав до Чигрина” (с. 190).

Останнє теж невірно: в Чигрині Хмельницький був уже в 20-х днях жовтня, як видно з наведених вище листів Кисіля.

3) Лист писаний з польського табору після повороту-Staroż. Polskie с. 353.

4) Здається, се не той лист господаря без дати, що у Міхал. ч. 243: судячи з того що пише Потоцкий 14 листопада, в тім листі господаря, що він посилав королеві, мусіли бути инші вісти.

5) В листі Хмельницького присланого з Маховским (дата: Корсунь 9 жовтня) читаємо: “Тепер посилаємо лист до тої своєвільної купи, аби розійшлась, а якби не розійшлась-казав я її громити як своєвільників”. Се виглядає як безпосередня відповідь на тільки що отриману звістку, мабуть в листі Потоцкого, що він післав наздогін за Маховским.

6) “Пан воєвода київський і зручно і пильно ходить коло затримання покою. Листи його, котрі посилаю, покажуть в. милости також і то, чого він просить за сі, такі значні й коштовні праці свої. Поручаю його ласці в м. і гаряче прошу, аби його чесність (virtus) і заслуги були відзначені-чи тим пустим Богуславом, чи чим небудь иншим” — в Архиві ЮЗР. III. IV с. 626 се місце подекуди попсоване, справляю з копії в Осол. № 2286 л. 210 (iako dextre tak i pracowicie й т. и.).

7) Як я вже згадав вище, ми маємо його лист з 9 листопада в двох варіянтах: оден надрукований у Міхал. с. 646, і подібна копія з невеликими відмінами в Осол. 2286; другий, ширший в теках Нарушевича. Але, як побачимо нижче, мусів бути ще инший лист Хмельницького, судячи з листу Потоцкого 14 листопаду.

8) Се слівце zrazu пропущене в тексті Міхаловского, а єсть в копії Осолін.

9) Лист Андрія Потоцкого у Міхал. с. 647 і оповіданнє Освєнціма с. 376.

10) В тексті Міхаловского помилка: dobrodzieja IKM, замість: dobr IKM як у Нарушевича.

11) В звіснім нам листі Хмельницького з 9 жовтня сього нема, значить Маховский привіз ще инший, писаний перед приходом другого листу Потоцкого. Потоцкий пише: "Він устно подав до моєї відомости, і се певно, що до нього прийшов в поміч нуреддін-султан з усею кримською силою; правда, в листі він заявляє, що так тут орду розправив, що вона землі в. к. милости шкодити не буде; але той неприятель не звик даремно робити походів і вертатись до дому”. З контексту виходили, що се Хмельницький, а не Маховский сказав про орду, і се стоїть в явній суперечности з пізнішими запевненнями Хмельницкого, що орди не було на Україні. Але коли навіть се “устне” оповіданнє прикласти до Маховского, то таки у Потоцкого виходить, що Хмельницький писав йому щось про орду на Україні. Чи Потоцкий щось помішав, чи Хмельницький дійсно говорив инакше в Корсуні, а пізніше вирікався в листах своїх?

12) В друкованім тексті се місце скорочене, в копії Нарушевича повніш.

13) Теки Наруш. — у Міхалов. коротше.

14) Сю поміту має копія в збірнику Краківської Академії № 1056 л. 35.

15) В копії Міхаловского, с. 644, сих слів бракує зовсім, у Коховского (с. 298) quoquam, “мало з чим”, в копії Академії-з половиною, що неправдоподібно.

16) “Пішла чутка по устах польських, що Іслам-ґерай брата свого з сорокома тисяч. людей в жовтні до Польщі Хмельницькому післав, але скоро виявилось, що се вигадка, хоч не бракувало й копії ханського листу, котру я й маю у себе”-с. 92.

17) Лист писаний 13 жовтня, в день повороту Маховского-Міхал. с. 647.

18) Міхал. с. 644, для контролі вживаю згаданої копії Наруш. 145 с. 329 (з несвижського архиву).

19) Памятники изд. Кіев. Коміссіею, I-II c. 605.

20) Я так думаю з огляду на чутки, що ходили в тім часі по Польщі й заховались для нас у Ґоліньского. Він пише, що Татари прийшли до Хмельницького після замирення, і Хмельницький “показував їм дорогу до Волох”, аби помститися над господарем: сплюндрувати його землю за те що не хотів дати доньки за його сина Тимошка. “Але Татари, не можучи витерпіти без добичи, з'єдналися з гультяйством козацьким, не принятим до реєстру, змовилися вдарити на наших і окружити. Хмельницький довідавшися дав знати пп. гетьманам, що Татари з гультяями хочуть ударити на військо, се напевно, — нехай будуть обережні, бо сам він не може тут нічого зробити ані їх стримати. І так татарське військо вдарило на коронне військо, але застало його готовим, завдяки пп. гетьманам. Вийшла битва, і як оповідали згідно — наших загинула тисяча, а Татар з гультяйством, що замішалося між Татар, — згинуло сила, так що мало їx уйшло. Хмельницький виправдувався, що в тім не винен, бо то було без його дозволу і наказу. Потім Татари з України усунулись” (с. 537). В Theatrum Europaeum зареєстровані такі звістки, зачерпнені очевидно з ріжних джерел:

Після підписання Білоцерківського трактату прийшли до козацького табору в великім числі Татари; Хмельницький відправив їx з нагородою до дому. Татари були тим незадоволені, попустошили козацькі оселі і взявши велику добичу пішли. Але Хмельницький післав за ними сина з 10 тис. козаків і той їx погромив і відобрав добичу (с. 84).

Стало відомо напевно, що богато тисяч нереєстрованих козаків (очев. випищиків) і збунтованих селян вийшло на татарську границю, тому що вони були незадоволені з угоди і хотіли з чужою поміччю далі вести війну з Поляками, поки не добються того що козаки стануть реєстровими а селяне будуть проголошені свобідними (с. 85).

21) Про сю цидулу Потоцкого говорить очевидно Виговський (Памятники II с. 604): він показував її Хмельницькому і намовляв його згодитись на ухвалену польським штабом лінію Паволоч-Саврань: доводив йому, що се для безпечности самої старшини буде добре (очевидно супроти небезпеки козацького або народнього повстання), і Хмельницький, мовляв, на се погодився. Одначе в своїм листі тільки подякував за щирість виявлену тою цидулою, але про лінію Паволоч-Саврань не згадав, і очевидно-в дійсности її не приняв.

22) Білопіллєм датовані листи гетьмана Миколая Потоцкого і старости Андрія Потоцкого 13 і 14 жовтня. Про Махнівку як місце польського табору каже Освєнцім.

23) Він носить в Памятниках I-II с. 604 дату 22 жовтня в Чигрині, — але про Чигрин в самім тексті ніякої згадки не має.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.