[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 20.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

ПЕРЕХОПЛЕНІ ЛИСТИ РАДЗЄЙОВСКОГО ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО і ВИГОВСЬКОГО, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У КОРОЛЯ, ІНСТРУКЦІЯ ПОСЛАМ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МІСІЯ ЗАЦВІЛІХОВСКОГО і ЧЕРНОГО.

23 липня зібрався сойм, що мав своїм головним завданнєм поухвалювати асіґнування на заплату старого війська і наєм нового. Він мав бути шестинедільний, але з огляду на мало сприятливі обставини його рішено скоротити до трьох тижнів. В дійсности протягся майже на чотири (до 18 серпня). Король захорував, і се загальмувало справи. Хорував довго і тяжко, і сойм проходив без інтересу. Ухвалено кредити на нову пятдесяттисячну армію-але хто міг сподіватись сі асіґнування зібрати по всім попереднім? Камінчанам за їх подвиги надано ріжні пільги і асіґновано 20 тис. злотих на заложеннє провіянтових магазинів, на випадок нової облоги (коронний гетьман окремо нагадував королеві про потреби забезпечення Камінця). При тім поухвалювано дещо і на випадок козацького наступу на Галич і Львів-що дуже перетрівожився і перенервував суспільність ріжними алярмами після Батозької катастрофи ¹). Але найбільше займала присутніх роздача вакансій опорожнених Батогом і всякими смертями. Руське воєводство дістав після Вишневецького браславський воєвода Лянцкоронский; по нім браславське воєводство син покійного гетьмана Петро Потоцкий, староста камінецький; чернигівське по Каліновському житомирський староста Криштоф Тишкевич. Були й инші зміни. Канцлєр Лєщиньский став примасом, а його місце заняв дотеперішній підканцлєр Кориціньский.

Велику увагу викликали також, і ще раз дали привід помірятися силами ворогам і прихильникам попереднього підканцлєра Радзєйовского оті перехоплені його писання до війська Запорозького, що згадав я вище. Вони наспіли вже в середині серпня- мабуть і вплинули на те, що сойм протягнувся довше ніж думалось. Ще при кінці травня, чи в перших днях червня, вислав Радзєйовский з Стокгольма з сими листами одного з своїх дворян, Ясєньского на імя. Головний лист був адресований на імя Хмельницького; другий-коротший на імя Виговського. Радзєйовский сподівався, що обидва перейдуть через руки Виговського, і в тім що був до нього адресований головно просив заховати сю його посилку в секреті і знищити листи по перечитанню, аби вони не попали як небудь до польських рук, як то було з гетьманським архивом під Берестечком, де впав до королівських рук і оден лист Радзєйовского, що правда-досить невинного змісту. Сим разом він писав доволі відверто, і мав всякі причини не бажати розголошення сього писання в польських кругах-коли не з огляду на самого себе, то з огляду на своїх приятелів, яких мав іще в Польщі чимало.

В своїм листі до гетьмана він рекомендував себе як старий приятель Запорозького війська, що мовляв і потерпів за те, що був прихильником порозуміння з ним. Король-каже Радзєйовский-зненавидів його вважаючи, що то він був ініціятором шляхетської опозиції під Берестечком, що відмовилася від походу на Київ, і поступив з ним до крайньої міри несправедливо. Але таку ж несправедливість терпить і військо Запорізьке від короля, що завзято всякими способами силкується його знищити, не вважаючи на всі його заслуга Річипосполитій, котра завдячує йому, Запорізькому війську, всі свої бувалі перемоги й славу колишню. Король не заховує його прав і вільностей і не додержує раз даного слова. Тому першою гадкою Радзєйовского, після того як на нього впала королівська неласка, було-вдатися до Запорізького війська, знаючи його прихильність. Але боячись, що тим тільки збільшить королівське завзяттє на козаків, він за краще вважав удатися на шведський двір (до прирождених ворогів польської галузи Вазів), і тут він дійсно знайшов для себе добре утриманнє, і вмів, мовляв, заінтересувати королеву Христину кривдами і жалями Запорізького війська: вона заявила йому, що готова війти в зносини і в союз-коли козаки того хочуть. Тому Радзєйовский, висилаючи свого дворянина до них, радить зараз же вислати на шведський двір одного або двох послів, з повновластю від гетьмана і всього війська, аби вони могли зараз же уложити з королевою правосильний трактат. Було б добре, щоб між ними була людина, яка говорить по грецьки: се улекшило б зносини, бо королева дуже добре говорить і пише по грецьки. Могла б то бути духовна особа: королева була б рада мати постійним резідентом при собі якогось православного духовного, щоб через нього порозуміватися з Запорізьким військом в усіх справах. Він, Радзєйовский, певен, що у війська з королевою уставляться добрі відносини, “бо то пані воєнна (з інтересами до воєнної справи), і дотримує всім слова-як свідчить її договір з цісарем, що у всім додержується нею”. З власного досвіду він може посвідчити й благородну вдачу-пережиті нещастя обернулися йому в потіху, з того часу як він потрапив до сеї королеви, “котрій чудується весь світ, а все королівство і всі піддані-як йому доводиться чути, з неї вдоволені”. “Що до гойности нема на світі такого короля що міг би з нею в тім рівнятись-козаки в тім, дасть Біг, самі переконаються. З Польщею у неї свої порахунки, які дозволяють їй кожної хвилі розпочати війну з польським королем. Правда, король шукає з нею порозуміння, і в вересні мають в Любеку з'їхатися комісари польські з комісарами шведськими, але знаючи нестаточність короля, королева не сподівається, щоб та комісія до чого небудь привела. Нехай тільки козаки поспішать з висилкою своїх послів, та держуть справу в секреті, аби вона не вийшла на яв перше ніж дійде до кінця. У королеви готове “огнисте військо”, сусідство близьке: як тільки прибудуть посли і буде завязаний нерозривний союз, військо може зараз рушити, королева сама піде в похід, і Радзєйовский з нею. Одна шведська армія пішла б через Інфлянти просто на Білу Русь до Могилева і могла б легко зійтися з Запорізьким військом. Друга б пішла через Прусію просто на короля, і так в короткім часі була б Україна звільнена. Військо козацьке тим часом нехай не ріскує і з військом польським не зачіпається, підтримує союз з Татарами, шукає порозуміння з Ракоцієм, а господареві волоському не звіряється.

В листі до Виговського Радзєйовский ще раз підчеркував прихільність королеви до православної віри-“чого дізнають ті що сюди приїдуть”, і давав ріжні технічні вказівки що до переїзду послів-ще більше мав їм пояснити і покермувати його післанець Ясєньский ²).

Але сей Ясєньский провалився з своєю місією, і листи його опинилися в руках не гетьмана Хмельницького, а гетьмана Потоцкого, що й переслав їх і самого посла на сойм в середині серпня ³). Тут з сього приводу розгорілася завзята дебата між противниками Радзєйовского, що скористали з сього інціденту, щоб його до решти утопити, і його прихильниками, що старались його можливо вигородити. Противники взяли гору, і до конституцій соймових було внесено постанову, що вимовляючи подяку Богові за таке щасливе переловленнє таких страшних писань, проголошувала Радзєйовского за зрадника державі, на віки позбавленого чести, і т. д. ⁴). Плани, які він хотів заховати в найглибшій тайні аж до здійснення, набрали найширшого розголосу. Листи широко пішли по руках, і я певен, що слідом з сойму дістались і до своїх адресатів: запорозького гетьмана і писаря, і були прийняті ними в повній мірі під увагу. Заходи гетьмана-добитися пропуску козацьким послам до Швеції через московські землі, підняті ним в осени того року, були спричинені як раз листами Радзєйовского. Але справа не пішла так скоро, як він собі бажав, і його протекторці і аматорці грецької мови і православя королеві Христині вже не вдалося патронувати козацької справи.

Далі протягати соймову сесію вже не можна було. Але козацьке посольство тільки над'їздило-нунцій записує в своїй депеші з 17 серпня, що козаків чекають сьогодня, найдалі завтра. “Кажуть, що вони везуть виправдання з останніх подій: мовляв, вони були спровоковані до того польською стороною-що признавали й самі Поляки, і готові піддатися судові комісарів, щоб вони провадили справу і покарали винних. На будуче обіцяють абсолютний, вірний послух, а за те що сталося просять пробачення і милосердя. (Поляки) вважають се за чергову стратеґему Хмельницького, щоб приспати увагу уряду і затримати воєнні приготування, тому що наближається зима, для них не зручна, і нема послуху серед Руського народу, як давніш-бо люде вражені і розгнівані на нього (гетьмана) за те що він утік з Татарами і покинув їx, видавши на різню під Берестечком. Инші до сього додають, що (Хмельницький) стратив надію на прихід хана, бо хан неможе поспіти так скоро і з такими силами, як їм треба” ⁴).

Посполите рушеннє супроти такої нової ситуації відкликано, натомість далі робилися заходи коло орґанізації сильного війська для зимової кампанії. Вербували й наймали його за кордоном, по ріжних краях-тим часом поки посли і комісари мали випробувати ситуацію дипльоматичною дорогою-і протягти час.

Тому що далі сойму відкладати не хотілось, посольська палата вибрала з поміж себе комісарів: по шість від Малої Польщі, Велико-Польщі і в. кн. Литовського, щоб вислухати разом з сенаторами і дати відправу козацькому посольству ⁵).

В депеші 24 серпня нунцій формулує козацькі пропозиції вже не на підставі чуток, а власних заяв послів. Козаки домагаються відмовлення Зборівського трактату, за те готові розірвати з Татарами, дати заставників на забезпеченнє своєї послушности, посередником ставлять молдавського господаря. За те що сталося просять вибачити, бо вони були примушені погрозами Каліновского, що завзявся добути Хмельницького живого чи мертвого. Нунцій додав знов, що сю козацьку покору вважають не щирою-вимушеною тим що козаки не знаходять ні довіря ні послуху у Руського народу і стратили надію на поміч Татар. Одні кажуть, що Татар покликав султан на поміч против Персії, инші-що вони пустилися в поміч Калмикам, коли ті збунтувалися против Москви; досить, що нема на них надії. Тому сподіваються, що козаки не будуть обстоювати Зборівських пактів і згодяться на скільки небудь гонорові умови ⁶).

В секретних нарадах (короля з сенаторами і посольськими комісарами, очевидно) було постановлено не пускатися в які небудь переговори з козацькими послами, а вислати з ними своїх послів. Вибрано на них старих благоприятелів Хмельницького, з-перед повстання: бувшого комісара Миколая Зацвіліховского і білоцерківського підстаросту Жиґмонта Черного. 30 серпня вироблено їм таку інструкцію:

“Насамперед посли й. кор. мил. постараються вияснити всю великість проступків війська Запорізького, а особливо їx гетьмана урожд. Б. Хмельницького, що забувши своє християнське походженнє, стільки разів зломив свою присягу Богові, королеві і вітчині. Стільки душ християнських в неволю поганську дав забрати-которих муки, домагаючися пімсти від Бога, в день і вночи небеса пробивають. Стільки крови християнської виточив. Костелів і церков Богові і святим посвячених спустошив. Св. сакраменти потоптані і віддані на наругу поганству, свідчать на нього стоячи перед очима божими.

“А поминувши давніші провини, нехай нагадують йому, як лукаво поводився він з королем і Річею посполитою тепер, по недавній, присягою потвердженій угоді Білоцерківській. Як союзи складав з Татарами, як своїми посольствами підбивав на неприязнь против своєї вітчини Отоманську Порту. Як приймав посольства від чужих держав без відомости і запитання короля й. мил. Як видавав неприятелям листи, навіть інтимні, писані до нього від короля і від ріжних сенаторів і урядників Річипосполитої, та укладав ворожі пляни. Все се не було тайною для й. кор. мил.

“А на останок-як він поступив під Батогом з королівським військом. Сили поганські на них спровадив, з ними їх цілком знищив і згладив, і против звичаю всіх войовників знущався над спійманими і завойованими. Стільки голів значних панят і шляхти віддав під шаблю поганську і не пожалував навіть їх трупів-лишивши їх на жир звірям, заборонивши їx ховати”.

Але король готов забути всі сі злочини, щоб не ятрити далі усобиці і не відпихати від себе гетьмана, коли він з військом горнеться до нього з покорою.

“Іменем короля й. м. нехай се скажуть йому посли, — запевнять і забезпечать його, що коли король переконається в статечній вірности гетьмана і війська супроти його маєстату і всеї Річипосполитої, — він не тільки пустить в непамять всі сі великі провини, але і до ласки своєї королівської, до відзнак і добродійств допустить його самого і потомство. Нехай запевнять у всякій безпечности не тільки його персонально і потомство його, але що ся безпечність покрив також і всіх тих, що приставали і пристають з ним до сього часу-як шляхетського так всякого иншого стану, і се їх гонорові в будучности не буде шкодити. А що ґрунтовне і статечне замиреннє вимагає більшого часу і уваги, посли порозуміються що до місця і часу, коли б могла зложитися комісія. Король не залишить її обіслати, взявши за посередника самого господаря. А на доказ щирости гетьмана і війська Запорозького буде від них вимагати, аби перше ніж та комісія збереться, Хмельницький і військо дали в заставу отсих осіб: від гетьмана його молодшого сина, а від війська тих козаків, які будуть їм вказані. Сі заставці будуть пробувати при королі, поки не будуть сповнені всі умови постановлені комісією.

“Нарешті нехай нагадають їм обіцянки, дані їх послами, і домагаються аби вони їх сповнили, і дали докази свої вірности і жичливости до короля і всеї Річипосполитої. А король, очікуючи тих доказів, велить своїм військам не поступати далі як до Чуднова” ⁷).

В такім духу дано офіціяльну відповідь і козацьким послам другого дня, на парадній авдієнції, даній їм в Уяздовській палаті. Введені перед короля козацькі посли, числом три, простерлися перед королем. Підканцлєр виголосив до них промову від королівського імени, де заявлялося, що хоч страшні злочини вчинені козаками против Бога, короля і вітчини, варті найсуворіших кар, але король з вродженої своєї добрости приймає їх покору і покуту і готов чекати доказів їх вірности і служби. Пробачає їм провини за прикладом Христа і допускає до уцілування своєї руки. Посли дістають безпечний поворот і з ними надсилаються королівські, які докладно вияснять Хмельницькому і війську королівські побажання.

По сій промові козацькі посли були підведені до ніг короля, що сидів під балдахином, і впавши перед ним вони поцілували підлогу, потім його ноги-і нарешті руку, “котру він їм милостиво простяг”. Після того як козаків відпущено, король з сенаторами відбув секретне засіданнє, і там були прочитані наведені вище інструкції послам, що виїздили разом з козаками. Так описує сю ласкаву авдієнцію нунцій і додає, що чув: уряд постарається умисно протягнути сі переговори про замиреннє доти, поки збереться таке військо, що могло б приборкати козаків ⁸).

Треба сказати, що так розуміли сю королівську ласку і в козацькім війську і в широких кругах Річипосполитої. Козацькі посли так поясняли московському урядові історію королівського посольства. “Сього року, в середині вересня прислані були від короля до гетьмана Б. Хмельницького на комісію пан Зацвіліховский та Черний, — а робилось се на те аби обманути ⁸): ніби то для згоди, щоб тим приспати їх увагу, а за той час зібрати військо і напасти на них несподівано та знищити. А се їм, козакам, від шпигів стало відомо, що Поляки хотять їх обманути: коли Поляки вишлють комісарів на комісію, в тім же самім часі виправлять і військо на козаків; тому вони, козаки, відклали ту комісію до 1 січня, а для забезпечення веліли готовити против них військо” ¹⁰).

Якийсь “Білорусець”, прийшовши до Вязьми, так оповідав про сойм: “Постановили були сенатори на соймі всіх козаків побити, і йти на них посполитим рушеннєм, та видячи свою безсільність: що козаків більше ніж польського і литовського війська, рішили на соймі перше відправити козацьких послів, говорити з ними про замиреннє, щоб бути з ними в згоді, і війни між ними щоб не було. А замирившись хотіли зібрати військо й піти на козаків та несподівано напавши побити” ¹¹).

Поруч того далі ходили чутки, що се властиво маґнати польські завзялись на козаків і на Русь, а король держиться більш поміркованої тактики. Через то польські пани на нього невдоволені, хочуть отруїти, чи скинути, і він утік з Польщі до Литви- що ставиться до нього більш прихильно-так само як козаки. Литва супроти того не хоче брати участи в війні з козаками, що задумують козаки, і навіть хотіла б увійти з ними в порозуміннє, і т. д. ¹²).

Примітки

¹) Vоllumіnа legum IV с. 172. Досить докладно оповідає про сей сойм Theatrum c. 227.

²) Листи Радзєйовского видані в Памятниках III с. 161-5.

³) Історію сього провалу досить широко оповідають Коховский (с. 336 дд.) і Рудавский (с. 116), але дуже розходяться в подробицях; нам входити в сі подробиці нема потреби. Лист С. Потоцкого, з повідомленнєм про увязненнє Ясєньского-Памятники III с. 168.

⁴) Жерела XVI с. 151-2.

⁵) Volumina legum IV с. 171.

⁶) Жерела XVI с. 152.

⁷) Ojcz. Spominki II с. 85-7.

⁸) В друкованім тексті в сім місці щось несправне, але в головнім зміст ясний-Жерела XVI с. 153. Коротка згадка про се у Рудавскаго с. 119, в Theatrum c. 227.

Белєтристично розмальоване оповіданнє у Коховского с. 397 дд. Між ин. у нього козацькі посли на доказ неповинности в батозькій катастрофі показують лист-пересторогу Хмельницького Каліновскому, що мовляв був знайдений в його кешені після смерти. Невидана записка Ґоліньского, двічі з деякими змінами повторена в його дневнику, с. 583 і 588 (варіянти подаю в скобках):

“Післав і Хмельницький пять послів своїх на сойм, до короля й. м. і Річипосполитої, перепрошуючи їx, аби вибачили йому і синові його погромленнє війська і забраннє обозу. Виправдувались, що він в тім нічого не винен, бо часто остерігав п. гетьмана своїми листами, аби був в обозі обережний, бо Татари близько і своєвільні козацькі купи, що хотять йото навідати в обозі (Поляки то собі злегковажили, і самі причину дали й оказію, зачіпивши хлопів за Дністром, розумій-Дніпром). При тім обіцяв бути вірним підданим, як присяг, і пактів дотримувати, і воювати неприятеля коронного на будуче, в 40 тисячах. А коли б йому того не пробачили, а хотіли мститися і з ним воювати, то мусів би пошукати собі иншого пана-і боронитись (вар.: який би його боронив). А тим часом сі посли козацькі їдучи до Варшави писали з дороги до Хмельницького, даючи йому знати, що війська готового в Польщі нема зовсім, тепер час Ляхів бити. (Також татарський посол приїхав від хана на сойм до короля й. м.-виправдатися, що він про тих своєвільників не знає і знати не хоче, й вони то без його волі й наказу вчинили, а він тримає згоду і братерство з королем і готов іти куди йому король скаже, хоч би на козаків- аби тільки король зволив прислати звичайну данину за козаків-невиплачену і теперішню). Тимчасом й. м. п. гетьман (Потоцкий) вислав під'їзд, і той піймав кількох козаків і одного Татарина: сього Татарина вислали сі посли (козацькі) з дороги до Хмельницького. В Варшаві козацькі посли чолом перед королем били, просячи милосердя, згоди і відправи. Їx задержано на-після сойму, а король й. м. з п. сенаторами мав зчаста таємні наради”.

⁹) “А чинячи то на обманъ, будто о згодЂ, а темъ ихъ оплошить”.

¹⁰) Акты ЮЗР. III с. 484.

¹¹) Польські справи 1653 р. столб. І л. 61.

¹²) 5 липня звісний нам протопоп конотопський Дмитро Мировицький, що служив митрополитові для зносин з московськими воєводами, приїхавши до Путивля розповідав: “Був він у Київі червня 11 (12), і казав йому митрополит: в Польщі у Варшаві був у короля в великий піст сойм (треба розуміти: з'їзд сенаторів), і на тім соймі пани-рада і сенатори задумували сього літа воювати козаків, а король з козаками воювати не схотів, бо він з ними замирився вічним миром. Сенатори Корони Польської на короля кричали і так говорили, що ти нам не король, видав ти нашу землю козакам; називали його здрайцею й хотіли вбити. І він побоявшися панів утік в Варшави до Вильна, і при нім з панів канцлєр польський та пан Пісочинський” (Пол. спр. 1652 р. ст. 1а, вязка 90).

Вяземець Угрим Шумилов, побувавши за кордоном, оповідав 6 (16) серпня такі річи: Оповідав йому Юрка Берсененок, що Поляки посадили на королівство нового короля-ксенжу Рекуча (Ракоція), а старий король Казимир у Литві, вийшов з Варшави до Вильна. А Литва Полякам в нічім не помагає за те що вони вибрали нового короля на королівство. А Поляки посадили на королівство Рекуча тому, що він хоче своїми грошима три роки наймати людей-битися з козаками (тамже, ненумеровано).

Торжчанин Гундоров, посиланий за кордон “для вістей”, повернувшися розповів дня 14 (24) серпня таке: З усіх литовських городів пішли гетьмани і сенатори і всі литовські люде посполитим рушеннєм к городу Берестю, а венгерський гетьман Рокош з польськими гетьманами і сенаторами з усіми польськими і наємними людьми (військом) против короля Казимира: хочуть Рокоша посадити на королівство польське і литовське, а короля Казимира з королівства зкинути. Боїв у Рокоша з Казимиром і всім посполитим рушеннєм треба сподіватися після Успення, 27 або 30 серпня, або в початку 161 року (після 1 вересня). А Хмельницький з полковниками і запорозькими козаками стоїть за короля Казимира, але з Рокошем і з польським військом не бються, і з королем у них на 5 день серпня замирення нема. А по всіх Литовських городах бояться приходу государевого (царського) війська і війни (тамже).

Міщанин Давидка з Орші оповідав 12 (22) жовтня: “Був він в Могилеві, і говорив йому бурмистр і райці, що прийшло до Польщі з ріжних країв військо в поміч польському королеві-битися з козаками. І так казали, що Руси не бути: котрі руські люде не приймуть люторської віри, тих рубать-православних християн, щоб православної віри не було”. Той же бурмистр переказував йому, що говорять між собою смоленські урядники: “Нашого Казимира короля бодай чи не отруїли, ледви чи він живий”. “І той же Давидко казав, що Поляки вибрали на королівство ксенжа Ракуча, і Польща йому присягла, і у Поляків а Литвою свари: Литва хоче через те відстати до козаків-хотіла післати послом до козаків пана Кременевского (одного а тих смоленських урядників)-щоб козаки з Литвою не бились”.

Попередня     ТОМ IX     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IV. Стор. 20.]