Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 13.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна





ПОХІД ТИМОША НА МУНТЕНІЮ, БИТВА ПІД ТОРГОВИЩЕМ 27 ТРАВНЯ 1653, УТЕЧА ТИМОША, ОПОВІДАННЯ КОЗАКІВ.



За сей час Тиміш потерпів свій погром під Торговищем 1), 27 н. с. травня, і по сім мусів податися назад до батька, щоб організувати наново волоську кампанію.

Гетьман так розповідав про се в розмові з московським післанцем Яциним, чи Яциною, 3 (13) червня:

“Ходив (Тиміш) з своїм козацьким військом на Волоську землю і город волоського господаря Яси очистив, а Мутьян і Угрів з Волоської землі вигнав. Потім пішов на Мутьянську землю з тестем своїм: було з ними 2 полки козаків, 12 тисяч, та Волохи. Не допускаючи до своєї Мутьянської землі Мутьяне і Венгри тричі заступили їм дорогу і ставали до бою против них в Волоській землі, але Бог поміг моєму сватові і синові: тричі вони збили тих Мутьян і Угрів, і тоді Мутьяни давали моєму синові окуп, щоб він у їх землю не вступав. Але син мій послухав тестя і війшов у Мутьянську землю”.

Дальшу історію продовжили згідно з гетьманським оповіданнєм “богато козаків, сотники й рядові, що були там” 2), і Яцина від гетьманського оповідання переходить до їх відомостей:

“Як господар волоський і Тимофій війшли в Мутьянску землю, йшли сім день і як прийшли близько города Торговища, — Мутьяне з Уграми не допускаючи до Торговища, стріли їх обозом у 3 верстах. Як почали полки сходитись і становитись до бою, під той час 6 полків Волохів зрадило воєводі Василеві, перейшли до Мутьян і почали битися з їx руки, а решта Волохів побігла в розтіч до своєї землі. Та ще під ту пору пішов дощ, рушниці замокли, і їx козацьке військо в таборі стали Мутьяни обступати наоколо своїм військом. Тимофій з тестем побоявшись того кинули свій обоз і нашвидку втікли до Яс, і з ними втікло коло 500 чоловіка, а всі козаки лишилися в обозі. Ті козаки, що зісталися в обозі, билися з Мутьянами до вечера з обозу ручним боєм. Але в тім часі Мутьяне зловили козака, і він сказав, що гетьманич з тестем нашвидку виїхали з обозу, бо в поміч йому йде козацьке військо й орда, і він з тим військом хоче сеї ж ночи обступити ваш обоз і відтяти вас від Торговища. Мутьяни злякались того і тої ж точи побігли до міста, до Торговища, а козаки побачивши, що Мутьяне втікли, того ж вечора розбіглись. Але богато козаків пропало в Волощині. Побивали їх Волохи-розбійники з гір. А гетьманич тепер з тестем в Ясах, а жінка господаря й досі в Камінці Подільськім 3).”

Данило Виговський, що приїздив з ріжними дорученнями від гетьмана з його подільського табору, оповідав так московським послам Матвееву і Фомину 4):

Гетьманський син Тимофій з військом, з 8 тис. козаків, взяв і вирубив город Сороку, містечко Жареку, місто Яси та инші міста в володіннях волоського господаря. А повоювавши волоського господаря схотів повоювати і Мутьянську землю (за те що той господар) зробив бунт на Тимофієвого тестя, волоського господаря, щоб посадити на його місце свого брата. Був він на р. Яловиці 5), і мутьянський господар, довідавшись, що він іде на нього війною, прислав свого післанця, щоб Тимофій на нього не наступав, а взяв скільки поніс шкоди він і козаки, очищаючи (Волощину) від повстання: на каждого чоловіка по 30 золотих червоних. Полковник Демко намовляв Тимофія на мутьянського господаря не наступати, а взяти те що він дає; але Тимофій на полковника розсердився, вихопив шаблю й порубав йому руку, а на мутьянського господаря таки пішов. Але як перейшов за ріку, мутьянське військо і німці венгерського господаря напали й відбили у нього армату, і козаків вирубали з півтори тисячі або й більше. Тоді Тимофій став з рештою козаків табором по сей бік Яловиці і написав з гінцем свому батькові, щоб ішов йому в поміч. Та не дочекавши батька кинув увесь скарб і вибравши кращих козаків утік в ночи до краю свого тестя, до Яс, і після того мутьянські люде зловили козака, і той їм на допиті сказав, що Тимофій стоїть в обозі, чекає батька з військом і Татарами: ті вже в пяти милях. Через те мутьянське і венгерське військо покинуло козаків і вернуло до міста. А козаки що лишилися в обозі, довідавшися, що Тимофій утік до Яс, поділили між собою його скарб і все що здобули в Волоській землі і пішли також до Яс, до Тимофія.

Архид. Павло так оповідає про се. В суботу по вознесенні (31 травня н. с.) прийшла відомість (до Яс), що Василь господар з зятем і військом козацьким побиті й тікають. Після того як протягом кількох днів щодня приходили вісти, що вони чотири рази погромили війська угорські й волоські і побили їх множество, настали знову погані, трівожні вісти, і нарід знову почав ховатися по монастирях. Про господаря й його зятя пішли чутки, що вони пропали, але вівторок (3 н. с. червня) вони несподівано з'явилися в палаті-та в вигляді цілком мізернім, і зараз післали Хмелеві звідомленнє про все що сталось. Потвердилося, що вони таки чотири рази побили війська угорські, волоські й сербські; ніхто не міг їм противстати. Вони підійшли на день дороги під Торговище, господар Матій вийшов їм на зустріч з великим військом. Греки й сеймени госп. Василя напали на них і пробившися до самого Матієвого шатра, погромили його добро; самого Матія ранено в ногу і вбито під ним коня. Військо його було готове піддатися Василеві й козакам, але тут настала буря, дощ з великим градом, просто на Василеве військо і на козаків-бо вітер був против них. Молдаване налякались; козаки перестали стріляти через сильний дощ, а Волохи почали стріляти з гармат і рушниць і перейшли в наступ. Молдаване перші пішли в ростіч, а за ними й козаки. Неприятель гонив за ними три дні, побили множество і забрали в полон; ті що втікли до Яс, покидали зброю, щоб лекше було тікати. Господар з зятем з невеличкою дружиною втікли тяжкою дорогою на Галац-щоб не було погоні. Погром стався ві второк перед вознесеннєм, перед заходом сонця, а до Яс відомість прийшла третього дня-ві второк перед заходом сонця, восьмого дня після битви. Козацьке військо, яке ще заціліло, пробувши три дні пішло до дому, тому що настала велика дорожня: великий хліб продавали за піястра. Тимофій якийсь час лишивсь, але потім і він поїхав до батька, сподіваючись від нього помочи-але не отримав, тому що той на нього гнівався. Василь лишався сам, жахаючись несподіваного наступу ворогів. Жінку з сином і всіми скарбами він забрав з Камінця і примістив в неприступнім мурованім замку Сучавськім, зібравши там багато всякого запасу на всякий випадок, і став набирати нове військо на місце того що йому зрадило. Післав по поміч до хана-але той йому не поміг. Натомість прийшла радісна вістка, що Хмель післав в поміч кілька тисяч козаків. Коли вони прийшли, Василь роздав їм гроші й дарунки, велів давати все їсти й пити, вони стали табором наоколо міста. Від султана прийшло нове потвердженнє на господарстві, аґи привезли Василеві три почесні халати, останнім приїхав аґа султанської скарбниці з халатом і грамотою; господар виїхав йому на зустріч з козацьким військом і з парадою великою в'їхав з ним до міста.

Про Стефана ж потверджувались відомости, що він прийшов у свої села, при границі Угорщини й Валахії, з угорськими й волоськими військами, збирає військо молдавське і люди з тих місць його слухають. 5 (15) липня Василь виступив против нього; з ним пішли купці й Греки, з своєї прихильности до нього; разом з козаками було їх коло 4 тис. Волохів зібралося коло 11 тис., а з Стефаном було, як казала розвідка- тільки 2-3 тис. Коли обидва війська зійшлися, Василеве могло б перебити неприятеля навіть дручками, не то що шаблями, так їх було мало. Але вони стояли твердо, знаючи, що Молдаване не будуть битись, і справді вони облишили свої корогви і покинувши Василя, спільно з Стефановими людьми напали на козаків і Греків. Тих було мало, і Стефан погромив їх; на чолі стояли грецькі купці і наняті ними вояки з Василевим братом й иншими свояками, — побачивши перемогу Стефана вони кинулись тікати. Се було в полуднє 6 (16) липня, в середу 6). Василь кинув усе і з кількома прибічниками утік на швидкім коні-так як кинув усе й раніш, коли його погромили Волохи. Дав зараз знати до Сучави, щоб чекали терпеливо, поки прийде з військом, а сам виїхав до козацької землі й оселився в першім їх місті-Рашкові, піславши Хмелеві і свому зятеві відомости про все що сталось. З козацького ж війська ті що добре їздили й мали проворних коней, повтікали до своїх країв, а пішаків побили Венгри. Молдавани теж були ворожо до них настроєні й побивали їх уже першим разом, коли їх побили Волохи і вони тисячами переходили через їх країну. Теж саме було й тепер, тому що вони прийшли в поміч їх ворогові Василеві 7).

Автор оповідає далі погроми над Греками, і облогу Сучави Стефаном-до неї ми перейдемо далі, а тепер виберемо що цікавіше для нас з оповідання М. Костина 8).

Він починає з цілком справедливих міркувань, що Лупул зробив велику помилку не задоволившися відібраннєм свого господарства від Стефана. Коли б вигнавши Стефана він зайнявся укріпленнєм свого становища в Молдавії, відправивши Тимоша до дому, то мовляв ніхто б більше й не наважився піднятися против нього. Але покладаючись на козацьке військо, котре показало себе всемогучим в останніх подіях, він захотів відомститися за свою обиду Басарабі і Ракоцієві, і в тім підтримував його Тиміш- мовляв він собі потім з Мунтенії піде до дому через Семигород (с. 331).

Наперед виступив Тиміш з козацьким табором, і другий нічліг мав при мості через річку Бирлад, тут переглянув своє військо і роздав їм гроші від воєводи. Відси пішли на полуднє. До Василя збіралось все більше людей, так що на границі Молдавії й Мунтенії у нього було вже коло 8 тисяч війська. При границі стояв спатар Дікул і з ним воєвода Стефан-з пішою дружиною, 300 чоловіка. Їx передову сторожу військо Василя стріло недалеко Текучі й погнало перед собою, а перейшовши Серет війшло до Мунтенії, запалило Фокшани, — скрізь де йшли козаки курилися села, хати й збіжа бідних, в нічім неповинних селян (333).

Дікул з Стефаном чекали їх над р. Мілковом недалеко Фокшан; було з ними коло 9 тис. і вони заняли позиції над рікою. Против них вийшов наперед Василь воєвода з своїм молдавським військом, а козаки трохи позаду ставили свій табор. Мунтяне з Молдаванами завели герці над річкою, але коли побачили, що надходить козацький табор, кинулись тікати хто куди міг. Василь з Тимошем пішли тоді на Торговище, руйнуючи все по дорозі. Але воєвода Матій того не злякався і зібравши військо зайняв дуже добру позицію на рівнині між р. Яломницею й багнистими і трудним до переходу потоком Гінтою. В поміч Дікулу він вислав відділ сеймеиів, але ті в дорозі дістали відомість, що Дікулове військо розбіглось, і повернули назад, але під Тележною догоняла їх кіннота Василя. Василь і Тиміш думали, що тут сам Матій з головним військом і міркуючи, що війська у нього мало, кинулись з усіми силами. Але Матієві сеймени зручно вивирнулися без великих утрат, пострілявши трохи козаків-між ними згинули й два сотники. Сей успіх підняв настрій Матія. Тиміш же розпалившися від сеї нещасливої потички завзявся знищити Матія. Він не схотів вертатися до свого табору, а так як захопила його ніч під Тележною, лишився ночувати в Кукурештах, в боярському маєтку, де застав готовий стіл; добре повечерявши і випивши, Тиміш велів запалити сю садибу (334).

Утомлене молдавське і козацьке військо ледво спочило 2-3 години, а вже сурми заграли похід. Василь дуже спротивлявся і радив Тимошеві, щоб дав війську постояти ще день, аби добре випочило і як слід приготовитися до бою. “Але кому се говорити? кому радити? людині самої дикої вдачі! Полковники не сміли йому й слова сказати, бо за будь яке слово він кидався на них з шаблею, як на собак; полковник Богун з перевязаною рукою ходив як божевільний. Тут причина, що воєвода Матій здобув таку побіду, як не траплялось йому ніколи в життю-хоч як богато він воював. Бо хто міг би думати, щоб неприятельське військо погромило козаків з їх табором? Що може зрівнятися з гарматною стрільбою козаків? Скажуть, що у воєводи Матія були не тільки Мунтяни, але й Серби, Венгри, Поляки, се правда, але Поляків було небагато і що вони могли б зробити, коли б у козаків був такий лад, як звичайно буває у них? Сеймени з Сербів або Венгрів- з Мунтян їх не брали-в стрільбі не можуть рівнятися з козаками, так як не можуть рівнятися з козаками й мунтянські драбанти. Полишаючи на боці волю божу і говорячи тільки з людського становища я думаю що побіда воєв. Матія над Гінтою була з одної сторони наслідком нерозуму Тимоша, з другого-відваги Матія, і безсумнівно більше значіння мало перше. Бо коли б козацьке військо дало бій одноцільним табором, не розриваючи його на три части- так як розірвав його Тиміш, та повело свою стрільбу, то який би не був відважний Матій, не втік би він біди: або вбили б його або ранили; і сеймени не витримали б довго козацького огню. Вся причина була в нерозумі Тимоша, що ніяк не хотів ні радитися з ким небудь ні питатися своїх полковників чи кого небудь иншого. Подумайте тільки, що втомлене походом військо того самого дня мало йти в бій маючи табор розірваний на три частини-і ви зрозумієте, чому так пройшла ся битва”.

“Коли воєвода Василь побачив, що порадами нічого не осягнеш, він тяжко зітхнувши і віддавши все в руки Тимоша, став на чолі свого війська і вийшов на фронт. За ним ішов Тиміш з своїм табором, скригочучи зубами на Молдаван, що вони хваляться, ніби то се вони здобули побіду під Фокшанами і над Тележною. Козацький табор тяжко посувався багнистою узькою долиною-а через Гінту був тільки оден місток. Перейшовши потік Василь став з своїм військом на лівім крилі, а праве і центр полишив козакам. Але Тиміш не хотів прилучити свого табору-“Нехай, каже, молдавські витезі (vitezii Moldoveni) без нас б'ють Мунтян!”. До повного божевілля дійшов!” (335).

Матій тим часом упорядкував своє військо як найкраще: свій табор окружив шанцями; на правім крилі поставив сейменів і мунтянське військо, в центрі став з “левенцями” (кіннотою), з драбантами і рештою сейменів, а против козаків поставив Поляків і Венгрів, і так кілька годин чекав наступу. Василь кілька разів посилав до Тимоша, щоб підійшов ближче з своїм табором, але Тиміш відмовлявсь: “Нехай ті пани починають, я потім прийду!” Василь бачив себе змушеним наступали, і його війско зачало герць, далі пішли в наступ його Німці, за ними Молдовани, і збили Мунтян так, що якби Тиміш підтримав їх в той мент, битва була б виграна. Але він упустив сей момент, і дав Матієві змогу поправити ситуацію, і тоді тільки коли вже Матій виправив свій центр, він нерозважно нарушив свій табор і посунув против мунтянського центру частину свого пішого війська з кількома арматами, не прикривши їх табором. В сю хвилю Матія ранено в коліно кулею, але він не переставав керувати битвою. А його польський полк вичікавши момент, ударив на неприкрите козацьке піше військо, декого побив, декого поранив і погнав назад до табору. Се викликало депресію, “бо очі всіх були звернені на козаків”. Збентежений Тиміш не знав що робити. Даремно кричали йому козаки: “Скажи ж ясно, чи маємо наступати чи окопатись нашим звичаєм” 9). Наступило повне замішаннє, а тут іще піднялася буря, страшенний вітер і злива, просто в лице Василевому війську. Матій своєю канонадою збільшав сю нечувану бурю. Василь, побачивши, що його військо розбите, присунувся під охорону козацького табору, що Тиміш зпочатку розірвав, а тепер пробував відбудувати-але через сильну зливу не міг нічого доказати. Кінець кінцем козацька кіннота посідала на коней і з Тимошем і Василем воєводою пустилися тікати, лишивши табор і нещасливу піхоту (335-7).

“Ніхто б не подумав, що вона може виратуватися, після того як кіннота її покинула, але дивна вдача козаків у нещастю! Після того як вся їх старшина і самий гетьман утікли, вони з-поміж себе вибрали ватажка (сарu), замкнули табор і боронилися до вечера, а вночи запалили вози, чагарник, а самі пішли пішо, всі як оден, без усякої незгоди, і прийшли сюди” (на Волощину). Тут Тиміш перепочив днів з десять і пішов до дому, лишивши у воєводи Василя 200 козаків під проводом полковника Глуха (338).

Як бачимо, козаки-участники складали вину на зраду волоського війська Лулула та на стихійне нещастя-страшний дощ; двір Лупула винуватив у всім Тимоша. Але результат малюється досить одностайно-часом перебільшено. Напр. Ракоцій в своїй реляції будимському баші, писаній місяць пізніше, не входячи в подробиці, констатує такий вислід: козаки стратили артілєрію, обоз і всю піхоту 10) і се було перебільшеннєм. Царгородський резідент Реніґер зі слів турецького аташе Ібрагім-аґи, що був при воєводі Матію і слідив за всім, щоб дати докладне звідомленнє диванові, подає такі подробиці: з Тимошем було 30 тисяч козаків і 5 тис. ріжного війська, в тім і Татари; Лупул крім своїх Волохів мав дві тисячі німецьких мушкетерів і 36 гармат; всього війська у них було до 40 тис. На границі тримав заставу воєвода Стефан з 9 тис., але супроти переважних сил неприятеля мусів відступити до головного війська, що мусіло дати битву під Тарговиштами не чекаючи приходу семигородського війська, що поспіло аж на другий день після битви. Тиміш лишив при собі 10 тис. вибраного козацького війська, а решту вислав наперед; страшно пустошачи край, сей аванґард приступив під військо Матія і погнав його передові полки. Але Матій привів їх до ладу і наступив з своїми силами, маючи на правім крилі воєводу Стефана, на лівім свого спатаря, а сам командуючи центром, де поставив артілєрію. Битва трівала сім годин. Артілєрія Матія наробила замішання в козацькому війську, і воно кинулось тікати. Пять тисяч козаків впало в руки волоського війська, Матій всіх їх велів побити, але Татарів лишив. Богата добича впала в руки його війська в таборі: “З повозу молодого Хмельницького йому принесено тисячу нових цехінів-він їх велів виміняти на таляри й роздав війську. Принесли йому гарну соболину шубу Лупула й иншу гарну одіж-він велів її оцінити і видати її вартість воякам” (Наступає оповіданнє про захоплений в річах Лупула лист візира-наведене вже вище) 11).

Кілька цікавих подробиць додають конфесати Волохів-утікачів з Лупулового війська, захоплених людьми П. Потоцкого і присланих до Камінця в перших днях червня. Бранець Стратин Волошин, з недобитків битви над рікою Яломницею оповів початки кампанії: “Та війна обопільним під'їздами почалася в четверток 22 травня під Фокшанами: під'їзд козацький з волоським побив на голову Мультанів і Угрів. В понеділок (26) Мультани, щоб помиритися вислали другий під'їзд: 500 семенів і турків; мультанська кіннота не витримала, а селяни обороною рукою приняли на собі військо волоське і козацьке”. Бранець Іван, з хоругви Фокші, капитана Лупулового, розповів про саму битву “над річкою званою Яловець, в 3 милях від Торговищ”. Ві-второк, тому тиждень. Угри і Мультани перейшли згадану річку, з Турками якогось баші-було з ними тисяча семенів, і вони вдарили вступним боєм на Тимошка Хмельниченка 12) і Василя господаря волоського. Розгромили кінноту, взявши тільки на шаблі й палаші, “без апараментів воєнних”, і змусили її тікати. Оперся тільки табор козацький, де лишилися разом з козаками господареві німці й семени. За кіннотою козацькою і Волохами гонили до болотистого урочища, на волоську милю, і на тому урочищу сила козацької й волоської кінноти полягло від Волохів. Господар Василь з Хмельниченком і деякими боярами волоськими, після того як прогнано козацького гарцівника, втікли до Га(ла)цу на Дунай, і туди подались “розгромленці” волоські й козацькі 13). Угри й Мультани розгромивши козацьку й волоську їзду, вернули до козацького табору і добували його; о вечірні здобула шаблею козацький табор, забрали там 18 гармат з усім “апараментом воєнним” і велику здобич. Стефан, новий господар, прислав туди боярина Андроника, спатаревого брата, аби відділив усіх хто назве себе Волохом, і відділивши їх усіх козаків вирубали в пень.

“Богун і Носач з частиною своїх людей-між ними богато ранених-утікли до Яс, і з ними трохи й нас Волохів-розгромленців. Горечко розбійник, що з тисячею опришків був з військом Хмельниченка і Василя господаря, ледви самошост утік з тої битви. На нас, Волохів напали люде п. воєводи браславського і припровадили до Камінця”.

“Додав іще той Іван, що Хмельниченко коли тікав з Василем господарем мав на поводі коня полового лисого, а четвертого дня по тім бачили того коня під хлопом, і з того міркують, що його вбито-бо того коня він уживав і полюбив”.

“Козацького війська з Хмельниченком було 20 тисяч” 14).

Зібравши своє погромлене військо, Тиміш відступив з Лупулом до Яс, і тут зістався кілька тижнів, помагаючи тестеві укріпити своє становище в краю. Воно в тім менті не було зле. Як знаємо, Лупул добився від дивану потвердження на господарстві, а з Камінця-що його жінку з двором і рештою скарбів вислали до нього до Яс 15). Козацького престижу понесена під Тарговиштем аварія теж не нарушила особливо. Тшебіцкий в своїй записці, поданій імперському соймові 13 червня, як ми бачимо не вважаючи на сей погром, представляв ситуацію незвичайно грізною. Коли козаки переможуть в війні, серед людности Польщі знайдеться маса елєментів, які пристануть до Козаччини. Гасло реліґійної свободи збільшить сили козацтва і поза її межами: на Шлезку і в инших краях Німеччини знайдеться богато таких, що задля сеї свободи підуть за козаками 16).

Розуміється, польське правительство навмисно ударяло в найбільш зловіщі ноти; але, очевидно, польський посол не став би себе осмішувати і брати такі тони, коли б не припускав у своєї авдиторії певних суголосних настроїв: свідомости дуже поважної небезпеки з боку татарсько-козацької спілки, при такій активности, яку виявило козацтво в останніх подіях. Хіба припустити, що текст Тшебіцкого писався ще перед останніми вістями про погром під Тарговиштем!

Безсумнівне натомість сильне і прикре вражіннє, що зробив він у війську. Вся мунтянська авантура Тимоша, його поведінка і погром, взагалі вісти принесені козаками-поворотнями, в звязку з віроломним поведеннєм покликаних гетьманом Татар викликали сильне незадоволеннє на гетьмана і трохи не привели до отвертого бунту в війську. Про се незвичайно цікаві відомості принесло нововідкрите посольське звідомленнє Матвеева і Фомина з місяців червня-липня 17). Се незвичайно цінне джерело до сього часу було незвісне, тим часом і саме посольство було не без значіння в розвою подій, а вісти в нім уміщені виїмково цікаві; тому нам треба можливо повно використати все що воно дає для освітлення моменту.








Примітки


1) Так називається се місто в наших відомостях, етимольоґічно правильно, в румунській транскрипції Targoviste, Tergovistea.

2) В мунтянськім поході, чи в Барі, де Яцина застав гетьмана? Мабуть друге.

3) Акты Москв. гос. II с. 325-6.

4) Оповідав в Переяславі 13(23) червня, а казав, що “тиждень тому сьогодня” як післав його гетьман до Чигрина спід Камінця.-л. 8-12.

5) Яломіца, або Яломніца.

6) День сходиться з календарем.

7) Пер. Муркоса с. 97-103.

8) Оповіданнє Кравса було вже подане вище с. 512.

9) dupru obiceiul nostru.

10) Жерела XII с. 231.

11) Жерела XII ч. 261, реляція Реніґера з 9 червня.

12) na Timoszka Hmielnicenka.

13) Текст в сім місці видимо несправний, я його перекладаю приблизно.

14) Ґолінський с. 631-2, з помітою, що ті конфесати вислано з-під Глинян 12 мая (!), а в Кракові отримано “дня 17 сього місяця” (червня чи липня, не ясно).

15) Реляція нунція з 29 червня-Жерела XVI с. 178. Краві підчеркує реквізіції, що тоді поробив Лупул, “грабуючи церкви й монастирі щоб зібрати нові кошти на військо”-с. 212.

16) У Рудавского (с. 135): Praetextus ipse libertatis augeret potentiam kosakorum. В тексті віденського державного архиву, в справах поданих в Жерелах XII с. 228: Praetextus ille libertatis religionis. Се текст ориґіналу.

17) Звідомлення знайшлося в так званих “Безгласных столбцах” Розрядного приказу Московського архиву, № 74 ч. 1. Початку нема, починається днем 5 с. с. червня, коли посольство виїхало з Конотопа.











Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 13.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.