[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 17.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна





КРИМСЬКІ ВІСТИ, ХАН ГРОЗИТЬ РОЗРИВОМ.



Про Татар, які були в сім поході, Виговський дав такі пояснення:

“Хана з гетьманом не було, тільки Маєк-султан, другий-Кучюк, малий султан, та багатир Шабей перекопський, і з ними 30 тис. Татар; а всіх Татар казали мурзи 50 тис. Ногайські мурзи були такі: Калебет-мурза, Салтан-мурза, Нагнат-мурза, Салтан-Мурат мурза, Урак-мурза, Оказ-мурза, Татар з ними було 8 тис., прийшли вони до війська недавно. А як я відправляв з Умани турецьких послів, приїхав кримський Татарин з листом з відомістю до гетьмана, що йде до гетьмана в поміч хан-перевозиться на річці Чакові, і з ним кримських Татар, Кабарди, Азовців, Очаківців, Білгородців 150 тисяч. Про се хан писав гетьманові з своїм гінцем, і я того гінця відправив до хана з Умани з тим що гетьман з усім військом з-під Бедрихового Городка пішов (до дому), бо настав у війську голод, хліба й поживи не стало. А ханові написав, щоб він прийшов до гетьмана, як що наступатиме король. А гетьман лишив при собі кримських Татар 30 тисяч- з ними Сартлан-мурза, Арелак-мурза, Тайман-мурза, та всіх ногайських мурз-з ними Татар 8 тисяч, вони стоять в ріжних місцях по сій стороні Дніпра, 6 миль від Чигрина на полі над Саксаганню, на Інгульці, на Інгулі, на Жовтих водах, на Сурських байраках коло Дніпра” (л. 73-4).

До інформацій Виговського про українсько-татарське напруженнє знаходимо в реляціях з Криму московських послів такі доповнення.

5 (15) липня приїхав до послів князь Маметша і розповів, що муйнацький царевич вернувся з походу з військом, перестрівши на Перекопі хана (що вийшов на війну в Литву 3 н. с. липня, виславши наперед себе, 1 липня нуреддін-царевича). Царевич стояв з військом за півдня дороги не доходячи Камінця Подільського, а гетьман з козаками поблизу від нього. Чи наступатиме на гетьмана король справді, чи ні, се невідомо. Татари ж приходили до царевича з великими наріканнями, що вони так довго стоять, чекаючи королівського наступу, і просили дозволити їм повоювати гетьманські маєтки (розумій-його володіння) 1). Царевич їм заборонив-щоб ханської присяги не нарушали і гетьманських маєтків не воювали. Ті не послухали, повоювали і забрали в полон богато козаків з жінками і дітьми, — перекопський князь Батирша їх не стримав. Гетьман про се написав царевичеві-що так він нарушив ханську присягу. Царевич послав йому сказати, що то Татари зробили йому ту шкоду самовільно, без його згоди; а полон, який відшукав, відіслав йому, тільки богато полону Татари завезли до Криму і Ногайських улусів. І до хана гетьман писав про се: щоб царевич своєї присяги не порушив, відібрав той полон від Татар, що до Криму пішли, і йому, гетьманові, відіслав. За тим листом відібрано полон у тих Татар, що прийшли з походу до Перекопу, а в Криму і по Ногайських улусах цар велів своїм копичеям відшукати і в Перекоп прислати. Князя Батиршу перемінив і на його місце призначив Караш-аґу-за те що той не стримав Татар і хана з гетьманом посварив. А гетьманові написав, що він полон поверне-аби гетьман за се йому не мстив, і на будуче він того Татарам заборонив. А за його, гетьманським, листом, хан з Криму вже вийшов і стоїть на Перекопі-але нехай гетьман йому напише, як що той королівський прихід непевний-то він вернеться з Перекопу до Бахчисараю, щоб йому даремного “конобою” не робити 2).

Далі довідуємось, що хан відшукав 600 чоловіка полоняників і відіслав їх зараз гетьманові копичайським аґою, а на будуче обіцяв заборонити того своїм Татарам 3). Але відомости привезені муйнацьким царевичем розхолодили його охоту до походу. Про се докладніш іще сказав послам візир Сефер-казі 31 с. с. липня: цар бувши в союзі з гетьманом, пішов був в похід і дійшов до Перекопу, але почувши від муйнацького царевича, що той бувши у гетьмана довгий час, своїх людей голодом поморив, а приходу королівського сим літом напевно сподіватись не можна було, — цар через те вернувся від Перекопу назад 4).

Тому коли 21 с. с. липня приїхав від гетьмана з Чигрина отаман Федір Шелонський, з новим, ще пильнішим проханнєм-тому що король уже відійшов зі Львова з великим військом, а наперед себе вислав 40 тисяч, і треба їх скоро сподіватися-таку, мовляв, вість привіз оден Лях, що був у короля близьким чоловіком, але впав у смертну провину і тому мусів утікати, — то хан на сю вість не пішов. Відправив тих послів з таким листом, щоб гетьман йому написав про королівський прихід вість певну, а не так щоб робити йому непотрібний конобій і великі шкоди, як муйнацькому царевичеві з його людьми. Одержавши певну вість, цар з військом до гетьмана прийде. І в Бахчісараю сподіваються нової присилки від гетьмана в скорому часі, а коли цар і після другої посилки не поспішить, то гетьманові з козаками против короля не устояти 5).

А поруч того були серйозніші, принціпіяльніші причини незадоволення-відзначені вже в вище наведених московських реляціях. До хана приходили відомости про переговори гетьмана з московським царем про протекторат; се рішучо розминалося з давнішими плянами спільного походу з козаками на московські україни, і хан уважав потрібним рішучо остерігти гетьмана від такої політики-щоб вона не розірвала союзу Криму з козаками. Про се розповів 20 (30) липня московському товмачеві його знайомий, що чув від того ж князя Маметші в Бахчисараю: “Відомо стало цареві, що гетьман Б. Хмельницький просить великого государя, щоб прийняв його під свою високу руку в вічне підданство (“холопство”), і вел. государ його під свою руку прийняв і велів йому поставити городи на Осколі, Донці і князь-Івановому лугу. Цар посилав до гетьмана Татарина Сефер-атали(ка), докладно про се провідать, і написав гетьманові, щоб він стояв при договорі і при присязі. Тоді коли король до нього прийде, нехай напише, і цар з військом до нього прийде в поміч на короля; коли ж гетьманові і козакам захочеться спокою, нехай гетьман з козаками переходять на життє за Дніпро на кримський беріг, і поставлять собі городи на вічне мешканнє. Коли ж гетьман не дотримує присяги, і се правда, що він просився в вічне підданство (холопство) великому государеві, то хан порозуміється з королем і піде з ним на козаків війною, з великими силами” 6).

На жаль, не видко, коли саме післав хан сю осторогу гетьманові, і в якій формі, так само-яку відповідь дав гетьман. Але в головному-ситуація ясна.

Хмельницький і старшина опинилися в незвичайно складнім і труднім становищі. З одної сторони вже дозрівала справа московського протекторату над Україною і воєнного союзу України і Литви против Польщі, котрого військо козацьке нетерпляче чекало, щоб зробити останній розрахунок з Польщею. По всяким міркуванням московське посольство Матвеева повинно було привезти рішуче слово, і гетьман з старшиною нетерпеливо чекали його почути. Але з другої сторони і перспектива польської кампанії, що висіла над Україною, і ще більше-кріза волоських плянів більше ніж коли небудь вимагали від гетьмана заховання приязних відносин з Туреччиною й Кримом. Треба було сприятливого становища Порти до Тимоша і Лупула. Треба було помочи Татар, а що найменше-приязної нейтральности супроти конфлікту з Польщею, з Мунтенією, Ракоцієм, Стефаном і т. д. Ми бачили, як гетьман старавсь укрити і розвести сі посольства, що так неприємно зійшлися під сю хвилю на Україні. Порта так невчасно зажадала оформлення васальних відносин гетьмана, якогось харачу, можливо що й передачі їй Камінця 7). На сім грунті виникли неприємні змагання між старшиною і балачки в війську. З другої сторони-Татари так неприємно себе повели на Україні і викликали ще гостріше незадоволеннє. Хмельницький "манив” як міг і кінець кінцем роздрочив і одну сторону і другу-і Татар і військо. Татари кидали його, в війську навис бум. Волоська афера стала осередком незадоволення. Гострий конфлікт виник між гетьманом і його невідступним дорадником писарем, що почав робити собі популярність у війську коштом ухильчивої політики гетьмана в інциденті з полоном. Кінець кінцем, як вірити Виговському (вірити мабуть треба!), гетьман тихенько, по східньому зробив кінець кільком найбільш небезпечним провідникам опозиції й помирившися з Виговським, рішив зліквідувати неприємну і небезпечну ситуацію і раптово обірвав невдалу кампанію, щоб почати наново.








Примітки


1) В ориґ.: имение.

2) Кримські справи 1653 р. кн. 34 л. 175-8.

3) Тамже л. 179.

4) Тамже л. 190.

5) Тамже л. 179-180.

6) л. 181-2. Подібне в посольськім звідомленню Хомякова і Клочкова, ст. 88: коли приїхали до Криму гонці, хан розпитував у них московські новини, і коли почув, що Хмельницький хоче піддатись Москві, а московський цар збирає на Польщу велике військо, то післав до Хмельницького сказати йому, що коли він боїться польського наступу, то нехай перейде за Дніпро на Кримську сторону, а московському цареві нехай в підданство не піддається, бо инакше хан буде його воювати.

7) Наведу ще небезінтересні балачки люблинського ігумена Сави Попеля перед московським посольством (Репнина з товаришами), 12 (22) липня:

Вість прийшла до короля і панів-рад, що Хмельницький стоїть обозом під Білою Церквою, а Кримських Татар нема, всі пішли, а то тому: Прислав турецький султан до Хмельницького чауша про те, щоб він, коли вже обіцяв бути у султана в підданстві, то нехай на то зложить присягу; і об'явив йому статті, як султан держатиме Хмельницького з військом. На сам перед має він, як обіцяв-здобути і віддати султанові Камінець Подільський. А на себе наложити дань, дати на то письмо, і нинішнього року зібрати й прислати дань за перший рік. Дани тої положив султан на Хмельницького, за попередньою умовою на рік 10 тис. зол. червоних, тисячу волів і 10 тис. овець. А султан пришле йому в поміч на Поляків і на Литву кримського хана з усіма людьми і своє турецьке велике військо. А Хмельницький почувши такі річи від чауша, загородився і прислав до короля своїх послів, 12 чоловіка, не з покірним проханнєм, а так що коли король буде їx держати за Зборівським договором, то він з військом буде у нього в підданстві, а як ні, то він буде з королем воювати. Чаушові ж Хм. нічого не сказав, став "поманювати”, а чауш побачивши се, велів кримським людям від нього відступити. А король, довідавшись, що кримські люде від Хм. відступили, і про чауша, — питався його післанців, чому то вони про того чауша затаїли і йому не сказали. Тоді король десятьох з тих післанців віддав за варту, а двох відправив з тим, щоб Хм. прислав йому зараз того чауша. Отже коли Хм. чауша пришле, то король довідається, з чим того чауша було прислано. І вони (люблинські ченці чи православні взагалі) думають, що король з Хмельницьким, на яких там буде можна умовах, таки замириться. Але тепер, довідавшися, що Татари відступили від Хм., (Поляки) умисно поспішають з посполитим рушеннєм, щоб зараз, під сю хвилю наступити на Хм. Половина коронного й литовського війська має йти на Київ, а друга буде в резерві ("для посилку”) під Глинянами.-Польські справи кн. 84 л. 96-8.











Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 17.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.