Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 21.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна





ДРУГА КАМПАНІЯ ТИМОША, ОБЛОГА СУЧАВИ, ТЯЖКЕ СТАНОВИЩЕ ОБЛОЖЕНИХ.



З козацької сторони на “презирливі і гострі слова” післані з товаришами Ждановича гетьман Потоцкий одержав, десь коло 20 серпня, іронічну відповідь козацького гетьмана на своє попереднє проханнє вільного приступу до своєї воєводської столиці: козацький гетьман давав йому волю йти до самого Дніпра-тільки без кровопролиття. На лист післаний з товаришами Ждановича відповіди не було. Хмельницький відповів на нього висилкою свого війська на Молдаву-против нових союзників Польщі. Виступ був формально нейтральний: гетьман підтримував Лупула, що ще не перестав бути польським громадянином, не обвинуваченим в ніяких шкідливих для Річипосполитої вчинках. Але король обовязався Ракоцієві оборонити Молдаву від козаків, і фактично гетьман висилав своє військо против польського війська.

В наведенім вище оповіданню, як його записав від гетьмана Фомин 27 н. с. серпня, говорилось сумарно про посилку з Лупулом Тимоша і 20-тисячного козацького війська, “два тижні тому”, себто коло 13 н. с. серпня. Але тут мабуть злито до купи два ріжні моменти: виїзд Тимофія з Лупулом, що стався мабуть в перших днях серпня, і вихід головного козацького війська, призначеного на Молдаву, що справді могло рушити коло 13 серпня. Тиміш з Лупулом полетів наперед, взявши кілька тисяч козаків і по дорозі, під Кальниболотом зійшовшися з двохтисячною Ногайською ордою, і коло 10 серпня був уже над Дністром. Павло з Алєпа каже, що Тиміш перейшов Дністер в понеділок Успенського посту”, Успенський піст того року почався в понеділок, і очевидно сей день, 11 н. с. серпня розуміє Павло 1). З сим сходиться звістка воєводи Стефана з 20 н. с. серпня, що Тиміш уже став під Сучавою, і деякі инші вказівки 2).

Хмельницький оповідав Фомину 27 н. с. серпня, що перейшовши Дністер під Сорокою без якої небудь перешкоди, бо Сорока стояла порожня, Тиміш з Лупулом стріли “заставу” в милі від Дністра, “тисяч до двох” Мунтян, Волохів і Ляхів, — напали на них в ночи і погромили. Язиків з сього погрому, як першого трофею походу, Хмельницький сподівався в тих днях, і з вістей присланих йому знав, що по сім Тиміш кинувсь під Сучаву, визволяти тещу, а Лупул-очевидно з дуже малою військовою охороною для безпечности перейшов назад за Дністер і лишився тим часом в гетьмановій землі, в Рашкові, щоб дочекатись дальших козацьких контінґентів: очевидно з тих 20 тис. козаків, що гетьман назвав Фомину. Стефанів “поручик”, що попав був у неволю, втікши прибіг 1 вересня до свого патрона з вістю, що до Лупула прийшли до Рашкова ще два козацькі полки, і Лупул вибирається з ним в поміч Тимошеві 3).

Той же налетівши так само несподівано на Сучаву, під носом угорського і молдавського війська, що її облягали, проскочив до замку, знищив ворожі шанці, і сполучився з сучавською залогою. Маємо про се реляцію Стефана польському канцлєрові Кориціньскому, написану безпосереднє по сій події. Він пише, що одержав (під Сучавою) відомість з Яс про султанського посла, що привіз йому кафтан “як то звичай єсть” (при інвеститурі), і поїхав з Сучави до Яс, “а син Хмельницького почувши, що я вийшов звідти, промкнувся до Сучави з Ордою й козаками”. В сей мент наспів з своїм військом Кондрацкий, 19 серпня Стефан з'їхався з ним над Жіжією, і зараз рушив під Сучаву. Прийшовши туди 21 серпня, “застав козаків, що стояли під Сучавським замком і спішно сипали шанці, довідавшися про наше військо”. Стефан скаржиться Кориціньскому, що се дав їм знати (про експедицію Кондрацкого) Яні Грек з Жванця, що бувши у Лупула митником в Хотині й тепер посилає йому всякі відомости, — Стефан просить на будуче “запобігти сьому лихові”. Кондрацкий попробував викликати козаків на битву, але вони не хотіли виходити з табору; Кондрацкий двічі приступав до табору з своєю кіннотою-зсадивши її з коней, і з Стефановою піхотою, але їх обстрілювано одночасно з замку і з козацького табору, і се змусило його оден і другий раз занехати сей наступ і перейти до облоги. Стефан запевняє, що козаків з облоги не випустить, але з одної сторони-просить вислати військо на Україну, аби заступити дорогу новим козацьким полкам, що міг би Хмельницький прислати сучавському відділові, а з другого боку-прохає у короля кілька сот німецької піхоти і армати для облоги 4).

Ширше описує сей Тимошів похід під Сучаву М. Костин — зпід його літературних прикрас і явно непріязних настроїв супроти козацької інтервенції прозирають все таки ріжні інтересні конкретні подробиці, і те сильне вражіннє, що зробила ся нова козацька блискавиця; я подаю його оповіданнє в скороченню.

Незадовго (після того як Стефан обложив Сучаву після погрому Лупула під Ясами) прийшла вість, що Тимуш з 9 тис. козаків війшов через Сороку до Молдавії, і Василеві прихильники вхопили капітана Грумезу, що стеріг границю під Сорокою. Стефан зараз звернувся по поміч до Ракоція і короля Казимира, і від Ракоція прийшов зараз Стефан Петкі з 4 тис. німецького війська, а Кондрацкий, камінецький полковник, дістав наказ, коли б козаки війшли до Молдавії, зараз іти в поміч Молдаванам, і він се й зробив. Довідавшися, що козацьке військо прийшло над Прут і Татар з ним нема, Стефан пішов заступити їм дорогу де небудь над Жіжією, сполучившися з Петкі й Кондрацким. Петкі дійсно наспів, але Кондрацкий спізнився, і без нього Стефан не посмів виступити проти козаків. Тиміш прийшов під Сучаву і почав грабувати монастирі; приступив під Драгомирну і почав стріляти з гармат, а коли монахи піддалися, забрав всі церковні богацтва; поховалось там богато купців і бояр з своєю ріднею-їх жінок і доньок козаки насилували і взагалі поводились не як християне, а гірше від поган; коли б Тимуш мав досить часу, не лишив би ціло ні одного монастиря. Тим часом, на той день прийшов Кондрацкий і прийняв командуваннє. На воєнній раді в Григорештах над Серетом він висловився за негайний, раптовий напад на козаків. “Козацьке військо як тільки викопає собі укріплення не тільки під такою твердиною як Сучава, а просто над якою небудь річкою, стає цілком недоступним; в сій хвилі вони ще не окопались і мабуть не знають про нашу присутність, а коли її почують то до завтрашнього дня не перевірять-бо на чолі їх стоїть людина молода і нерозсудна. Але як тільки вони нас помітять, зараз почнуть копати шанці. Ми повинні впасти на них, поки у них нема укріплень, так раптовно, щоб вони й канонади не встигли почати. А коли не вдасться їх погромити відразу, поки вони не поробили укріплень, то потім не то що ми всі разом, але щоб прийшов і сам король польський і князь семигородський-нічого не зроблять”.

Другого дня Кондрацкий повів наступ, і поки козаки його займали герцями, він вичікував зо дві години Угрів і Молдаван. Тим часом козацьке військо, поки одні частини їх боронилися від Поляків, — другі шпарко насипали землю на вози і за короткий час уже мали високі укріплення. Поляки попробували їх штурмувати, але не дочекавшися угорського і молдавського війська, відступили і вночи зайняли оден з горбів під Сучавою. Сюди до них прийшли Угри і Молдавани. Козаки ж за ніч так укріпили свій табор, що ні гадки не могло бути його здобути. Так справдилися слова Кондрацкого. Ніхто й не приступав до табору, тільки Тимошеві Татари і козаки виходили з табору й заводили герць. Татари пробувши два дні, стали добиватися щоб їх випущено з табору-поки не погинули їх коні. Тиміш впав в безпамятний гнів і стяв голову мурзі, тоді Татари тої ж ночи вийшли з табору й пішли під Чернівці, а далі повз Хотин до Могилева; хотинський паркалаб хотів заступити їм дорогу, але кінець кінцем сам мусів тікати від них.

Стефан воєвода поставивши гармати, став обстрілювати козацький табор, а з міста обстрілював замок. Козаки від того терпіли мало, поробивши сховки в землі; виходили на вилазки, і одного разу кинувшися на гармати, одну з них навіть захопили, але Поляки відігнали їх і після того вони виходили тільки по воду і фураж поки їх не замкнули з усіх сторін. Досі Костин (с. 340-3).

Павло з Алєпа записує такі оповідання. “Тимофій що дня виходив, на ворогів і побивав їх тисячами-ніхто не міг противстати його великій відвазі. Що дня виїздив з табора з невеликою купкою людей на буланім коні, котрого дуже любив: побивав, ранив і гонив ворогів; достовірні люди оповідали про нього, що він убив з власної руки 1300 Німців, купою нагромадивши перед собою. Стріляв з лука правою рукою і лівою, рубав шаблею, стріляв з рушниці зпід черева свого коня і так побивав ворогів. Аґа-скарбник, що приїздив з Стамбула від султана в справах Молдавії й їздив з капіджі-башею до Стефана, що був тоді під Сучавою, повернувся здивований джиґитовкою й сміливістю Тимофія, захоплений його юнацтвом. Ніхто не міг влучити його ні з рушниці ні иншою зброєю, такий він був чудовий їздець: крутився на сідлі як блискавиця. Скільки жалю завдав він Полякам-значним і простим: сам оден з власної руки вбив їх кілька тисяч, як то оповідали нам люди, додаючи, що своїм мечем він убив 7000 Евреїв”.

“Що дня привозили до нас у Яси, до шпиталів і монастирів по кілька ароб з тисячами ранених, а від побитих на місці земля засмерділася. Гармати з замку і з козацького табора побивали й розганяли силу ворогів” (107).

Характеристика тим замітніша, що писалася в тодішній столиці воєводи Стефана, під безпосередніми вражіннями облоги.

На ріжноголосих подробицях ріжних оповідань, сучасних і пізніших 5) не буду спинятись. Облога козацького табору почалась як бачимо, 21 серпня н. с. і протяглася до 10 жовтня. Спочатку тісної бльокади не було, і козаки досить свобідно робили собі експедиції в околиці (між нашим екскурсія на Драгомирну скінчилася тим, що частині козаків відтято поворот до табору і винищено). В перших днях вересня-коли прийшов Денгоф з драґонами і гарматою (вислано його 2 вересня), і Стефан назбирав більше війська, бльокаду затіснено, вихід козакам загорожено, і вони стали все більше терпіти від недостачі води і фуражу.

Денгоф і Кондрацкий повторили проби приступу, але вони не вдавались; козаки сильно укріпили свій табор, високо висипавши вали, а під ними наробивши вовчих ям з заткненими в них косами, і там погинуло немало Поляків і Семигородців, між инших славний угорський герой капитан Мартин Неметь. Крім оборони козаки робили зручні вилазки і нераз робили великі шкоди неприятелеві. Одного разу вони здобули вже неприятельські шанці і захопили гармати, тільки не дали їм вивезти; иншим разом підійшли до бльокгаузу, з котрого обстрілювано замок з найбільших гармат і ледво чи не знищили. Але голод і недостача води, також неприятельська канонада сильно докучали їм. Коні і худоба в замку і в козацькім обозі в великій скількости здихали без паші, і сморід робив повітрє неможливим. Пробували викопати криниці, але здається безуспіху. Але не вважаючи на все стара господарова з своїми Волохами і Тиміш “в небезпеках сміливий” (як його атестує польський автор) 6) з своїми козаками твердо тримались, сильно бились і чекали виручки від гетьмана. З напруженою увагою взагалі всі наоколо чекали, що з того буде: чи виручить гетьман свого сина, чи не поспіє?

1 вересня Стефан алярмував канцлєра, що за одержаними відомостями “старий Хмельницький за тими полками (що прийшли до Лупула в Рашкові) тягне з військом своїм к Дністрові-або сина свого ратувати, або битися з військом королівським”; просив польський штаб мати на нього пильне око, щоб не впав несподівано 7). Гетьман Потоцкий запевняв своїх союзників, що він захистить Волощину від Хмельницького, посунувши своє військо під Могилів 8). Король писав до цісаря, просячи стриматися від яких небудь неприязних кроків на семигородській границі, що могли б відтягнути увагу і сили Ракоція від боротьби з козаками 9). Богато сенаторів, і здається сам король висловлювалися за те щоб з-під Львова йти під Сучаву самим і покінчити з Тимошевим військом; з огляду на трудний перехід був намір пустити наперед кінноту, а за нею йти з обозом і пішим військом. Але потім роздумалися-очевидно під вражіннєм вістей про наближеннє Хмельницького-що міг би війти до Галичини і відтяти коронне військо від краю, тому кінець кінцем взяли середній курс-на Камінець 10). Йшли одначе так повільно, нерішучо, вичікуючи відомостей і раз у раз вагаючися що до своїх рішень і намірів, що справа розвязалася без них.

Татари покинули Тимоша скоро по приході на Волощину; де котрі польські звістки кажуть, що їх тріпнув в дорозі до Сучави Кондрацкий 10), Стефан же хвалився, що деякі Татари стали йому в поміч-може бути ним перекуплені: далі читаємо, що якийсь буджацький мурза з 700 Татар передався на польську сторону і брав потім дуже діяльну участь в битві з козаками. На жаль, не заховалося ближчих і докладніших відомостей про те, що стримало дальші посилки від гетьмана. В польських обозових реляціях згадуються то листи від Тимоша до батька, то від батька до Тимоша перехоплені на дорозі: Тиміш скаржиться на Ляхів, що його обступили, просить батька прибувати на ратунок 11). Богдан пише синові, щоб він не сподівався від нього помочи, бо він наперед мусить розправитися з Поляками; або що Тиміш взявся проти його волі помагати Лупулові і тому не має чого сподіватися від нього. Але тих листів ніде не видко, і можливо, що все се тільки були балачки. До того ж деякі проникливі політики казали, що сі листи Хмельницький пише більш для замасковання свого заміру йти на Волощину-тільки перебили йому ріжні перешкоди 12). Козак-бранець, приведений з Поділля оповідає: Хмельницький тричі розсилав універсали, щоб ішли на Волощину рятувати Тимоша, але не хочуть його слухати 13) і т. д.








Примітки


1) Пер. Муркоса. с. 164.

2) Жерела XII ч. 295 і 299. Стефанів поручик, що приніс йому відомости про Лупула 1 вересня, пробув у полоні у Лупула 3 тижні, значить попав до нього коло 10 серпня н. с.-знову се сходиться з датою першого наступу.

В депеші зі Львова 11 серпня у Тайнера Monumenta є згадана звістка, що Хмельницький 6 серпня став над Дністром, і до нього прийшло 10 тис. війська; очевидно мова про Тимоша.

3) В листі до Кориціньского 20 серпня Стефан писав, що Лупул лишився в Ямполі, але відомости Хмельницького були новіші, і в листі з 1 вересня Стефан згадує про Лупула в Рашкові.

4) Жерела XII ч. 295. Hurmuzaki Док. IX ч. 57.

5) Оповідання Нарративи, Коховского, Кравса, инші ще менше варті. Листи господаря Стефана-Жерела XII с. 252 дд. Депеші Доні ч. 19-21. Відомости з обозу у Ґоліньского с. 647 (28 серпня) і 648 (3 вересня), Міхаловского с. 669 (15 вересня).

6) Narratywa: І sаm Tymosz in periculo audax wycieczkę uczyniwszy, tak dalece Węgrow wsparł, że działek pomnieyszych mało iuz nie stracili, gdy by była znowu większa potęga opugnatorow wstrętu nie dawszy natarczywego naieznika między szance nie wparła (c. 148- л.7).

7) Жерела XII ч. 299.

8) Acte c. 224, Моnum. Hung. XXIII с. 121, Жерела XII ч. 300.

9) Жерела XII ч. 301.

10) Вісти з королівського обозу 28 серпня: “Прийшла відомість, що Тимошко в обозі з 12 тис. козаків; чимало що дня їx уривають і воду їм відтяли; просили помочи у батька, і він довідавшися про облогу, задумує піддатися Туркові. Того ж дня мав король нараду: гетьман, сенатори. Король іде під Галич, а відти комонником хоче йти до тої Сучави, бо так скоро не можуть зібратись, а король й. м. потягне поволі за ними-бо переправи дуже лихі.

“Сьогодня знов кажуть, що Хмельницький довідавшися, що син його в обозі, тягне з великою силою під Камінець: з козаками, з Татарами, і так чувати, що має ріжні замисли, бо не одного боїться. А у нас так міркують, що коли Хмельницький йде до нас, то і ми наближаємось до нього-бо від Галича (до Камінця?) 12 миль, а від Камінця до Сучави 6, і то все по дорозі-хоч до одного міста, хоч до другого” (Ґоліньского с. 647).

11) Міхалов. с. 669.

12) Міхалов. с. 668.

13) Депеші Доні з 12 вересня, с. 553 і 556.











Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 21.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.