Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 22.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна





ВІСТИ ПРО ГЕТЬМАНА, ОПОВІДАННЯ ПРО ТИМОША, СМЕРТЬ ТИМОША, РІЖНІ ВЕРСІЇ, ВІДЗИВИ ПРО ТИМОША.



Особа гетьманича в сім часі займала уяву не менш ніж казкові Лупулові скарби що він стеріг, і діставала все нові інтерпретації. Підчас весілля Лупулівни Поляки малювали його брусом і грубіяном, що не вміє не стати ні сісти, ні слова промовити. За першого походу на Волощину представляли його руїнником і тираном-кровожером, що тільки те й робить, що когось стинає власною рукою. Тепер знов попадає він в доволі незвиклу в нашій традиції ролю розпустника, еротомана, садиста, і т. д.

Анонімний польський автор “Короткої Нарративи” пояснює його несподівану смерть тим що се йому “між иншими екскурсами розпуста з цілим жіночим двором господаревої не на добро послужила”.

Доні в своїй депеші 18 вересня переказує історію, що розповідалася в польськім обозі, і очевидно послужила підставою до такої характеристики. “Від початку замішання богато жіноцтва для небезпеки поз'їздилося з околиці до Сучави; але в сім непевнім захисті їм довелося витерпіти більші переслідування і насильства від Тимофія, ніж могли їх спіткати в чистому полі від розбещених вояків. У вівторок 9 вересня 1) він задумав весело провести день і запросив дам, їв і пив без міри, а потім велів танцювати; але за тим пішли тисячі зневаг для чести сих жінок, так що вони кинулися до ніг воєводини (жінки Лупула) благаючи її не дозволяти їх так ображати в своїй хаті і на своїх очах. Та хотіла вгамувати сього хлопа і виговорювала йому за таку грубіянську зневагу, але він на се відказав: “Стара курво, через тебе я замкнений в сім місці, поставлений на явну небезпеку утрати життя і слави. Видай мині зараз гроші, золото, срібло і дорогоцінности, які маєш тут, аби я міг принаймні задоволити своїх товаришів!” Воєводина відрікла, що на теперішній час досить буде і невеликої суми, бо в сім місці нема й способу витрачати гроші. Той по пяному розлютувавсь і відповів, що коли його жаданнє не буде сповнене негайно, то її синок буде стятий в її присутности. Перелякана воєводина впала до ніг сього тирана, але він ні трохи не змилосердився й велів привести неповинного хлопця. Тоді мати побігла до покою. Де був її синок, і вхопила його на руки, постановивши позбавити себе життя, щоб не побачити такого видовища, а одночасно доручила кільком Німцям, що тепер замісць мурів охороняють особу воєводини, передати 100 тис. угорських червіних Тимофієві як викуп свого власного життя і життя свого сина. Так скінчилися сумні сі танці, і ввечері дві панни втікли звідти і розповіли лоґофетові що сталось, а він з усякою чемністю вирядив їх до Яс. Тимофій же, одержавши таку значну суму, стратив всякі инші бажання крім одного: утікти з тим золотом, що він вирвав у воєводини. Вибравши найвідважніших людей він попробував се, але опинившися на незахищеному місці, зрозумів неможливість охоронити себе й свій багаж; велів відставити його назад, а сам пішов пробоєм на Угрів. І хоча з обох сторін були значні страти, видно вже було перевагу козаків-але Кондрацкий зручно вдарив збоку і змусив їх відступити, хоч і з немалими стратами з нашої сторони-бо козаки не тікали і не переставали відстрілюватись. Кондрацкий велів своїм злізти з коней і йти за неприятелем аж до мурів. Тут наші стріли свіжі козацькі сили, і всякий наступ кінчався смертю: коли хтось видирався на мури діставав косою по ногах і падав мертвий. Особливо потерпів відділ Денгофа з 500 драґонів-стратив богато офіцерів чужоземних і польських. Кажуть, що їх (мабуть Поляків взагалі) загинуло до 800, а Угрів, Волохів і Мунтян до 1500. Кажуть, що й неприятель стратив таке ж число, але про се нема певної відомости. Але важна звістка, що самого Тимофія ранено з гармати в бік, як пише Денгоф. Були й такі листи, що його ранено в ногу і по трьох годинах, коли йому її відтяли він був у безнадійному стані, а деякі Вірмени що приїхали з волоського табору, кажуть, що вже й помер” (с. 557-8).

А балакучий анекдотист Кравс розписує Тимошеву розпусту фарбами ще яскравішими: “Коли козаки (укріпивши свій табор під Сучавою) почули себе безпечними завдяки сильним шанцям, захотів Тиміш задоволити свою хіть-бо мав бути спеціяльний син Венери. Викликав до себе з замку свою тещу, Лупулову жінку, ніби то в важних справах, і як вона прийшла, добивався від неї, щоб вона з ним спала, і навіть силоміць хотів її знасилувати. Тоді побачивши його хіть — а була вона теж поганка, з черкеського татарського роду, донька султана, — впала вона на коліна і з слізми просила пожалувати її честь, нагадуючи йому, щоб подумав про свого тестя, нещасного вигнанця-не робив такої кровосумішки, а як уже має охоту до жінок, то вона має в замку гарних дівчат, боярських доньок: вона їx до нього пришле, і котрі йому сподобаються, він собі може з ними забавлятись. Через таке її противленнє і плач Тиміш пустив воєводину не рушивши її, казав відправити до замку, що був тут ще при шанцях, а до табору його мусіли з тим же супроводом прислати 11 дівчат, і він три найгарніші з них лишив у себе, а решту пустив назад до замку, але з тою умовою, що на його бажаннє вони мусять знову ставитись у нього. А з тими трьома, що він лишив у себе, він забавлявся вдень і вночи, і так і життє своє стратив, як зараз побачимо” (с. 215).

Тут Кравс оповідає менш інтересну історію про “польського трубача”, що був у козацькім таборі, але як притис обложених голод, то він утік до польського табору, де знайшов свого колишнього пана, польського полковника, і щоб ратувати собі життє, відкрив йому секрет козацького наступу, що має статися в ночи: мовляв він для сього й прийшов, щоб остерігти Поляків та врятувати себе таким чином. Далі викрив їм місце Тимошевого шатра-що визначався значком зеленої фарби. Пояснив, що в тім шатрі Тиміш забавляється звичайно з молдавськими дівчатами. Пушкар взяв се на увагу і вцілив саме в Тимошеве шатро, так що куля влучила в нього і відірвала йому задню частину його тіла, не зачіпивши тої дівчини, що була з ним- “особливо її помилував Бог” (с. 216-7).

Костомаров розповів сю історію ще в більш романтичній формі. Дмитро Вишневецький, колишній претендент на руку господарівни, хотів відплатити Тимошеві за те що він відбив у нього дівчину; він обіцяв великі гроші тому хто покаже Тимоша, і якісь шляхтичі, “вирятовані від смерти завдяки Тимошеві”-показали його пушкарям, пушкарі і влучили в нього. Жерела процитовані до сього оповідання, не кажуть нічого про сього романтичного Тимошевого соперника 2). Дм. Вишневецький не згадується в польськім таборі під Сучавою, і здається взагалі прийшов до королівського війська пізніше, і я не маю змоги тут занятись розслідуваннєм, чи пок. наш історик зачерпнув його з якогось пізнішого джерела, чи сам скомбінував сю романтичну подробицю.

Деякі польські джерела натомість складають сю пригоду на Тимошеву охоту до піячення. Згаданий уже автор “Короткої Нарративи” так оповідає цілу пригоду: “Доходять до нас відомости про смерть Тимоша, постріленого з гармати. Лежав під шатром і відпочивав-чи то стомлений частими битвами, чи то добре напившися (solennie ріаnу)-як то з козаками буває. Місце того шатра незадовго перед тим показав пушкарям козак-що втік відти. Пушкар так зручно нарихтував гармату на те місце, що куля розбила скриню, що стояла поблизу і дошки розлетівшись від сильного удару так його вразили, що скалічили йому ногу від бедра, і він не так по рицерськи від гармати, як по хлопськи-від пня мусів здихати. З гнівом, без усяких розпоряджень умер в три дні потім, з такими словами, що як собі за життя постелив, так на тім світі спати буде. Ще за життя спух так, що ні одної з суконь старого господаря не ставало на нього” (тут автор додає як одну з причин того його розпусту).

Пок. Костомаров переказуючи сю звістку, дещо змінив її і пустив в оборот як цитату таку характеристику Тимоша: “Тиміш козацьким звичаєм любив випити і лягав спати під шатром”. В такій формі се пішло в оборот, тому що сеї цитати не можна було сконтролювати, бо Нарратива не була видана (та й досі не видана)-тим часом її автор висловив се тільки як одно з можливих припущень. Ще слабший натяк можна добачати в словах Коховского.-Коли союзники почали з подвоєною енерґією обстрілювати козаків, з огляду на чутки, що Турки наближаються на виручку, “угорський пушкар нарихтувавши гармату на найвищий намет, добре влучив у свою ціль: Тимофій з товаришами сидів при столі 3) коли залізна куля, розбивши колесо воза, двома уламками оси вдарила його в ногу і голову, так що мозок вискочив, і страшна рана притягла негайну смерть; вхопила компанія нагло позбавленого притомности-але з утратою голови не лишилось і життя” 4) Коротше дає подібний же образ Павло з Алєпа: Тиміш сидів у своїм шатрі й пив (вино) і в той час вцілили йому з гармати в голінь його вороги Ляхи, що прийшли в поміч новому господареві, на злість Хмелеві й козакам: помітили Тимофія й вцілили його; сильно він страждав від сеї рани і за кілька день помер” (107).

Натомість сучасний лист з обозу представляє сю пригоду підчас сну: “Тимошка вцілено коли він відпочивав в своїм шатрі: пострілено його в ногу над коліном, і поки його донесли до замку, мав здохнути, така певна відомість” 5). Таке ж оповіданнє Костина: “Тиміш згинув від гарматної кулі що вдарила його коли він спав у своїм шатрі: хоч він лежав на землі, куля влучила його, і через три дні він помер” (с. 343).

Инакший образ дають козацькі оповідання записані на гарячих слідах подій московськими послами. Галицький козак “Степан Радивилів”, що був при гетьмані, коли прийшла вість про смерть Тимоша, розповідав так: “Приступав до Сучави богато разів волоський господар Степан Лоґофет, і з ним було Ляхів, Мутьян, Венгрів і Шведів 25 тисяч, і побито їх на приступах з 10. А Тимофій сидів в облозі 12 тижнів, і було з ним в облозі козаків 8 тисяч, і побито козаків і померло тисячі зо дві. Був у них великий голод, їли коней і шкіру. Підчас приступу зрадили Тимофієві три Ляхи, визволені ним від смерти, вони сказали волоському господареві і Ляхам, що в Сучаві великий голод, і розповіли де буває Тимофій. Він був під той час у своїм шатрі, і вони почали стріляти з гармат до його намету; Тимофій з намету вийшов, а вони намет збили. Тимофій сів в обозі серед возів (в телЂгах), а з гармат вози розбито, і дерево від воза вдарило Тимофія по нозі; від того удару нога у нього пухла і прикинувсь до того удару злий огонь (ґанґрена); пролежавши шість день він помер” 6).

Реляція писана з польського табору за свіжими відомостями, 21 вересня, представляє Тимоша при роботі в момент коли влучила його куля.-“Вийшов до гармат, що стояли перед його шатром, аби їх як найкраще нарихтувати на наших, але в той час пушкар (польський) так нарихтував (на Тимошеве шатро), що вцілив до тої гармати, при котрій стояв Тимошок, — колесо розлетілось і вісь вдарила його в коліно, з того коліно розпухло і за три дні він помер, 15 с. м.” 7).

Подібно і у Рудавского з Твардовским. “Занятий був розширеннєм шанців, коли гарматна куля розбила йому голінь, і він з того вмер; тіло його, кажуть, так розпухло, що ні одна з одежин воєводи Василя не могла його вмістити-хоч і той був досить тілистий” (Рудавский). “Прохожувався, знать, по замкових валах, звернувши увагу на деякі непорядки при гарматах, коли умисно пущена туди куля з великої “колюбрини” нашого обозу, вдарила в колесо гармати, і уламками, що розтріснули наоколо, ранила його смертельно в ногу” 8)-каже Твардовский і додає до сього характеристичну кондолєнцію: “Можна з того не хибно пізнати божий суд над ним. Бо чому ж не подоліла його инша зброя, а тільки гарматна куля, що то- каже старе прислівє-кого гром з хмари мине, куля забє: сліпий припадок несе її туди де Бог уцілити призначить. Але чи не справедливіше було йому опинитись на палі, або бути на чверти розтягненим Діомедовою чвіркою? або такою смертю що вимислив фалярід (тою що лєґенда наділила Наливайка)? або нарешті щоб на ножах його рознесли зболілі матери, жони і сироти, щоб кричав до смерти і був вороннєм похований? Та досить і того: здохлий пес не кусає!”

Мало що здержливіше надгробне слово Коховского: “Такий кінець дістав сей страшний, крівавий автор батозької різні: скінчив життє ще нужденніш від гарматної кулі, аніж відбирав життє у наших через наємних різунів. Відомий більше своєю жорстокістю аніж воєнною заслугою (virtute), нижчий був від батька розумом (ingenio), але перевищав його хибами. Кощунив на святих, приятелів зраджував- все по пяному. Все боже і людське грозився шкереберть перевернути; папу, султана, королів обкидав лайками. Тільки від пятого стану і від завзяття свого виявляв він таку безоглядну відвагу (in audaciam praeceps)”.

Инакше, розуміється, промовляє над його могилою Павло з Алєпа. Розповівши про оден з його останніх учинків: спустошеннє вірменського монастиря в Сучаві 9), він завважає: Шкода мині його юнацтва, його намірів-як він говорив нашому патріярхові прийшовши до Молдавії за першим разом: “Я прийшов не тільки на те, щоб вернути трон моєму тестеві, але й визволити з рук ворогів Велику Церкву”. “Читач зрозуміє його слова”-себто його замір визволити від Турків Православний Схід, завважає обережний підданець Порти, не відважаючися висловитися ясніш.

Theatrum Еurораеum (417) записує передсмертні слова, мовляв переказані попом, що був при тім (“помогав ховати”): “Маю двох батьків, що за мою кривду відомстять”-очевидно про рідного батька і про тестя.

Варто зазначити, що оповіданнє про Сучавську облогу в сім німецькім збірнику, що інформував Центральну Европу про східнє-европейські події цілком свобіне від усяких лєґенд, котрим розписували особу Тимоша місцеві анекдотисти, і ставиться до його проводу в сучавсьгій кампанії з великим признаннєм і повагою.








Примітки


1) Годиться з калєндарем.

2) Костомаров цитує (с. 531) Коховского, Величка і Рудавского, але там нема нічого про Дмитра Вишневецького.

3) discumbebat-се слово значить і “бути при столі” і “спати”, тут воно очевидно має перше значіннє.

4) І с. 386. Кубаля, посилаючись на Кравса (с. 376), додає подробицю, що козаки вхопивши Тимошкового трупа, трясли його, хотячи оживити, “але що був без голови, трудно йому було ожити”. Автор взяв сі слова в лапки, наче вираз якогось джерела, але у Кравса сього нема, ся фраза розвиває слова Коховского і я не знаю чи автор десь знайшов їx в такій формі-чи від себе додав те “оживленнє”-не Тимоша вже, а свого оповідання

5) Міхаловский с. 670, лист з 23 вересня.

6) Акты Ю. З. Р. X с. 53-4. Павло Яненко-Хмельницький, що проважав тіло Тимоша до Чигрина, росповів те ж далеко ляконічніш, але дуже точно: “Тимофій сидів в Сочаві і коло Сочави в окопах півтреті неділі, а вбито його з гармати по нозі; лежав чотири дні, і як його не стало, тому нині девять неділь” (також с. 58). Се говорилось 2 листопада н. ст. і буквально сходиться з звісткою воєводи Стефана, бо за 9 неділь буде як раз 12 н. с. вер.

Але цікаво одмітити, що перше ніж прийшла у військо автентична відомість про Тимошеву смерть, поширилася чутка про се в фантастичних формах. Перший раз почули про се посли 17 н. с. жовтня в Прилуках, від одного бужинського козака: у Тимоша був бій з Поляками і Венграми, в тім бою Тимоша ранили: пробили йому з мушкета литку. Потім 21 жовтня оповідав тим же послам челядник Виговського за Дніпром: “Гетьманів син Тимофій з козаками побив Ляхів і Венгрів під Сочавою, і на радощах став з козаками стріляти і його в тій стрільбі підстрелили з мушкета в ногу; хто його підстрілив, не відомо, але він від тої рани помер; про те все писано до гетьмана і гетьман писав про се до Чигрина: велів сина свого поминати і сорокоусти по церквах давати, а жінки і челядь їx тепер ходять у жалобі” (с. 43). Се була неофіціяльна відомість, і в Жовнині, 21 жовтня, городовий отаман заперечив її-що се брехня, ніби Тимоша застрілено: він писав батькові, що його ранили-аби батько його пожалував, прийшов скоро в поміч. І в Чигрині Юрко Хмельниченко і наказний полковник Томиленко говорили послам про Тимоша, як про живого-що гетьман післав йому військо на ратунок (с. 44 і 45). Лист, що про нього оповідав жовнинський отаман, дійсно міг бути висланий з Сучави і донесений з значним опізненнєм до війська.

7) Acte с. 234.

8) Wojna domowa c. 98-9, се повторяє, коротше тільки, також Величко. Подробиці сього оповідання відчуваються також у наведенній історії про Дмитра Вишневецького в творі Костомарова.

9) (Перед смертю) “він зруйнував вірменський монастир в Сучаві, вбив настоятеля, священиків, монахів і всіх Вірмен, що шукали там захисту; вони були дуже богаті і він забрав усе майно, всі драгоцінности, силу золота, перел, каміння-самого золота було дві бочки” — с. 108.











Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 22.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.