[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 12.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна





ПІД ЖВАНЦЕМ, ВІДОМОСТИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ЗІБРАНІ ПОЛЯКАМИ, ВІДОМОСТИ БРАНЦІВ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ЖОВТНЯ, СИТУАЦІЯ В СЕРЕДИНІ ЛИСТОПАДА, НЕБЕЗПЕКА БЛЬОКАДИ ДЛЯ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА.



Мали приємність зробити свідком своїх сучавських тріумфів і московського гінця Вонифатьева, що приїхав до польського табору саме підчас сих пересувань в напрямі на Бар і назад. Вислано його в середині серпня, з царською грамотою 31 с. с. липня, що до ріжних жалів, які мали вирецитувати великі посли, додавали ще деякі біжучі урази: підстароста Нарбут прислав до вяземського воєводи листа з неправильним королівським титулом, а пограничні поміщики з Ржевської околиці скаржилися на розбійничі напади людей з-за польської границі 1). Гонець мав віддати сю грамоту великим послам, але стрів їх, коли вони вже вертали, і післали його до королівської кватири. 10 н. с. жовтня король дав йому авдієнцію під Жванцем і прийняв царську грамоту- але уніятський епископ Суша при тім звернув увагу двору, що в сій царській грамоті теж єсть дефект: цар не назвав короля братом як годиться. Ухопилися за се, щоб прочитати нотацію цареві. Одному з королівських секретарів, Млоцкому доручено звернути увагу гінця на сю помилку: от мовляв, цар так суворо упоминаєтся за польські прописки, а його власна канцелярія допускає он які помилки. Млоцкий мав зробити сю увагу начебто від себе, а не з королівського наказу, “.бо з такими гінцями нема звичаю вести переговорів, і їх роля обмежується тим, що вони передають в королівські руки листа і одержують відповідь”; потім він мав повезти цареві офіціяльну королівську грамоту на сю ж тему 2). Гінцеві ж рішили показати тим часом польський тріумф над козаками при відправі, що була призначена на день 14 н. с. жовтня, але як з тексту звідомлення виходить, той же хорунжий Осіньский, що прийшов закликати гінця на відпускну авдієнцію, пояснив йому як се буде зроблене. “Нинішнього дня (в переддень відправи) вислано з Камінця відділ жовнірів, щоб вони тих арештантів-розбійників, що розбивали по дорогах і сидять у вязниці в Камінці, повязали і завтра повели до обозу тоді як гонець буде їхати до короля на відправу-аби він їх побачив, і як побачивши спитає, що то за люде, жовнірам велено говорити, що вони здобули Сучаву і ведуть тих козаків, що билися з Поляками і були взяті в полон у тім бою. І про Тимоша Хмельницького будуть йому говорити, що його вбито. Але і Сучави не взято, і Тиміш жив-сидить у Сучаві, а під Сучавою вхоплено всього тільки двох козаків, і вони сидять за вартою в обозі. Отже що ті жовніри завтра говоритимуть, аби гонець тому в нічім не вірив”.

Дійсно коли другого дня Вонифатьева повіз полковник Мінор на авдієнцію, в дорозі наїхали вони відділ жовнірів, що вели до обозу 12 чоловіка повязаних. Вонифатьев не хотячи робити приємности, не став питати, але за нього Мінор і пристав Млоцкий спитали тих жовнірів відки вони їдуть, і що то за людей ведуть, і жовніри їдучи з ними почали оповідати: полковник Кондрацкий з польським військом взяв Сучаву, де був замкнувся Тимошко Хмельницький з своєю тещею домною, жінкою старого воєводи Василя; з ним було 15 тис. козаків. Тимоша вбито з гармати, козаків що були в Сочаві (частину) порубано, а 3 тисячі взято живцем, і се вони ведуть таких до обозу. Ті ж козаки, що піддалися добровільно, присягли королеві, що з королем вони воювати не будуть, і їх пустили добувати Хмельницького. А скарби волоської княгині везе полковник королеві сам” 3).

На відпускній авдієнції Вонифатьев одержав королівську грамоту-в ній здержливо відповідалося на царські жалі-відкладаючи инше до задуманого посольства Млоцкого, і з тим Вонифатьев поїхав, одержавши деякі інтересні документи-як напр. оті листи Хмельницького з Борку, мабуть умисно йому підсунені польськими “приставами”, аби Москва знала, що Хмельницький королеві кориться без усяких застережень 4).

Відомости одержані в обозі Вонифатьев збирав в такім образі. Хмельницький стоїть з ханом під Білою Церквою, збирає військо. Козаків при нім 30 тис., татарського війська 40 тис. З-під Білої Церкви розіслав він татарські загони під ріжні українські міста, і оден такий загон зайняв коней і худобу під Баром і язиків забрав 5), під Кремінцем, під Луцьком, під Теребовлею забрали тутешніх людей, а Пропоєск (?) спалили, людей витяли і в полон позабирали. Боїв у коронного і литовського війська з козаками не бувало; 300 чоловіка післано з королівського табору при кінці вересня в під'їзд, але до 7 (17) жовтня вони не вернулися, і відомости від них нема. З королем стоїть 20 тис. кінного і пішого війська; наоколо зробили рів і вали, а через Дністер поставили міст-для війська що буде з-під Сучави йти до обозу (л. 74-5).

В тих днях, 10-15 жовтня, як оповідає Доні, були трівожні вісти від воєводи Стефана і Кеменя з огляду на сподіваний похід Хмельницького і хана, і знову виникло питаннє, чи не йти королеві самому на Волощину, рятувати союзників і польське військо що ще було під Сучавою. Доні каже, що 12 жовтня в королівській кватирі в сій справі відбувалася нарада, і плян походу на Волощину відкинено старими міркуваннями, що відомости про похід Хмельницького можуть бути фальшиві, підстроєні Лупулом, а перехід на волоську територію може викликати ускладнення з Туреччиною. Потім поруч вістей про капітуляцію Сучави прийшли инші заспокоюючі відомости. Польський роз'їзд, що пройшов на 30 миль на схід і привів з собою якогось козака з Ямполя, приніс на 20 жовтня відомість, що про Татарів ніде не чути, і про Хмельницького такі поголоски, що з огляду на слабі свої сили він навіть не відважується триматися на Україні, бо пішли чутки, що після капітуляції Сучави король з молдавськими і семигородським військом посуне на Україну. Селяне, особливо на Браславщині, прагнуть спокою і королівського приходу 6). А що до хана той козак з Ямполя розповів, що через Ямпіль переїздив післанець від баші сілістрійського до хана з наказом султанським, аби жодним чином Хмельницькому не помагав і до Польщі не вступав. З другої сторони Януш Радивил, мовляв, повідомляв, що хоч його військо не велике, більше як 7 тис. зібрати йому не вдалось, але він готов з свого боку підтримати королівський похід на Україну, як попереднього разу. Під впливом сих звісток знову рішено було відновити похід на Браслав. 20-21 мали перевести перегляд війська і після сього рушити в похід 7). Але сі пляни знову перебили точніші відомости отримані від бранців-козаків і Татар, захоплених польськими під'їздами при кінці жовтня. Маємо їх-на жаль, переважно не в автентичнім тексті, а в формі “авіз”, підсумків і переповіджень зроблених ріжними неофіціяльними кореспондентами з обозу- того матеріялу, на якім, мовляв, сі язики сходились 8).-

Хан збирався йти на Сучаву, але почувши про смерть Тимоша сам затримався, а туди післав тільки своїх людей. Був післанець до хана (з-під Сучави?), щоб він козакам не помагав; хан на се відповів: “Коли Поляки сучавських скарбів рушати не будуть, не дам помочи козакам”. Але його післанець з Татарами таки пішов під Сучаву. Про те що Сучаву взято в ханськім війську ще не знали 9).

Хан мабуть скоро вернеться, лишивши з Хмельницьким Муняк-султана, але то ще не знати напевно. З-початку поспішав, але потім, як прийшли листи від баші сілістрійського, не так уже спішиться. Що сам король в обозі, про се в татарськім війську відомо, але воно не спішить наступати, бо коні худі-вигодованих коней Татари мають мало. Хмельницький настає, щоб наступати на короля скорше, але хан вимовляється, хіба під наставаннями Хмельницького буде наступати.

Татари взагалі не радо йшли на сю війну, тільки що Хмельницький і воєвода Василь наставали. Пустошити міста заборонено, видано гострий наказ щоб Руси не чіпали, за своєвільство кількох Татар повішено. Постачають з міст припаси скільки треба за листами ханськими. Але бракує кожухів. Більше як місяць не думають тут бути: як би навіть хотіли, то не можуть-через Калмиків. Всі орди від хана б відступили, як би він схотів тут зазимувати 10).

Хмельницький стоїть уже на Деребчині під Шаргородом, день дороги від Орди 11). З ним 20 тисяч козаків (або як инші рахували-козацтва доброго разом з “мотлохом” понад 30 тисяч). Хан привів всю Орду-з виїмком добрудзьких. Мало що їх менше ніж було під Берестечком, але козаків значно менше: богато повимирало від повітря, инші йти не хотіли, тільки козацька старшина та приятелі Хмельницького лишаються в війську.

Відносини між гетьманом і мурзами напружені, як ми вже то чули, — хан старається їх годити: “Татари вирубали були одно містечко, — хан велів їх скарати на смерть”. Щоб трохи заінтересувати Орду, вислано під'їзд на Волинь-Татар з козаками, коло 12-13 жовтня: вони захопили несподівано Заслав, Корець, Острог, наловили шляхти, з жінками і дітьми 12). Після такого приємного початку сі наїзди повторювано і далі 13).

“Солтана-калґу 14) вислав був (хан) з кільканадцятьма тисячами з Василем господарем давнішим в одсіч Сучаві, але довідавшися в дорозі про жінку і скарби, що їх забрано, він вернувся назад, а татарська кіннота, збочивши, підійшла під наше військо, і тоді погромлено хоругов п. Тележиньского на Дністрі” (про сі погроми польського війська, що в неладі йшли з-під Сучави, ширше оповідає “Нарратива”).

Козацьке військо що було в Сучаві, в порядку прийшло до козацького обозу, і віддали Хмельницькому, як бранця, ротмистра Могильницького, приставленого до них від Маховского, щоб він відвів їх до королівського обозу. Хмельницький їx відправив додому, наказавши скоро вертатись. Воєвода Василь з Хмельницьким, але з ним тільки сто Волохів; чи будуть його провадити на господарство, не знають 15).

“Татари далеко більше ради радять ніж козаки” 16). “В день виїзду з війська (26 жовтня) була (у Татар) рада над тим, чи далі стояти на Руси, довший час, чи вертати до Криму. Ту раду пустив хан на все татарське військо, і воно кричало, і все на тім згодилися, що не маємо кожухів і не маємо що їсти, й инші недостатки нам докучають: краще вернутись. Хмельницький пригадує присягу, що хан не повинен від нього відступати; на се Орда відповідає: під Камінцем немає поживи; не маємо кожухів, зима перед нами; досить тобі, що частина Орди зістанеться при тобі. Раду відложено на 20 день, аби тим часом довідатися, чи король лишиться на місці, чи буде наступати, чи піде назад; в залежности від того хан відложить пробуток війська на Україні, але з тим щоб все ж таки перед снігом вернутись, лишивши 20 тисяч при Хмельницькім. Коли Татари на нього нарікають, Хмельницький потішає їx надією на ясир: “Моя голова в тім, каже, що вас наділю невільниками”. Настоює на тім, щоб обидва війська (татарське і козацьке) наступали ближче; але чауш турецький остерігає хана: коли наступиш на королівське військо, Порта поставить на твоє місце иншого хана”.

Так оповідав Татарин Ґенестий 17); він каже, що сам на власні очі бачив чауша в Ямполю, — він приїздив, мовляв, з наказом, щоб Орда не мішалася до війни короля з козаками. В дійсности таке толкованнє було пущене мабуть з ханського осередка, щоб пояснити стриманість його супроти козацьких плянів наступу. Далеко правдоподібніш переказує се турецьке посольство оден з авізантів-що чауш привіз від Порти “гарячу заборону ханові-не пустошити землі Волоської і Мультянської і під карою смерти не заганятися в волоські границі” 18). Взагалі те що знаємо з тодішніх царгородських настроїв, не промовляє про турецьку інтервенцію на користь Польщі.

Инші автори авіз, чи то на підставі свідчень инших бранців, чи з власної інтеліґенції додають до освітлення сих відносин дещо не позбавлене значення. Оден з них пише: “хан уже хотів відійти, ледво його Хмельницький упросив і закупив, що він згодився почекати ще 20 день-термін тому коло с. Мартина. Причина, чому він (хан) так квапиться назад, те що пішов сюди він проти волі Порти, від котрої мав чауша з тим, щоб він до нашої і волоської війни не мішавсь, та ще Калмиків на себе дуже сподівається” 19). У другого читаємо такі пояснення: Татари так спізнились, не вважаючи на часті посольства і заклики Хмельницького, тому що там худі коні, і хан тільки на те рушив з Криму, щоб дістати сучавські скарби; помилившися в сій надії, аж тоді “звернув на Русь і привязався до Хмеля”. Третій додає, що Хмельницький прохає хана наступати на короля, обіцяє йому певну побіду, але мурзи не радять, побоюючися повторення Берестечка. Хан велів свому війську зібрати провіянт на 10 день-стільки, видно, хоче ще там стояти, але тим часом має вислати великий під'їзд 20).

Надходили вісти про татарські наїзди на Волини, напад на “сучавчиків”, які мандрували до королівського табору, про пустошення Подністровя-“над волоським берегом хлопів стинають, кількасот хлопів замкнулися в однім замочку, добре боронилися небожата, кілька днів їх здобували” 21). А далі такі відомости принесені в останній день жовтня: хан з усею Ордою стоїть не так далеко-під Шаргородом, “збирається вислати великий під'їзд під королівський табор, а за гарячими проханнями Хмельицького хто зна чи й не лишиться зимувати на Україні-бо вже Хмельницький для Орди збирає провіянт” 22). Під сими вражіннями 6 листопада відбулася в королівській кватирі велика рада над дальшим пляном, що його робити: далі стояти безчинно під Жванцем, чи йти на неприятеля? 23). Ракоцій, приславши двохтисячний полк на поміч, разом з таким же полком молдавським, через посольство своє заохочував короля до рішучого наступу, обіцяючи прислати більше військо 24). Війшовши в конфлікт з Хмельницьким, він і воєвода Стефан бажали собі, щоб король приборкав його-щоб він не схотів потім віддячити їм за Сучавську історію. Але гадки польського штабу двоїлись; як посереднє внесеннє пропоновано, щоб король лишився з пішим військом в Жванці, а комонника пустив против неприятеля; але кінець кінцем і на се не рішились.

До царя вислано з Млоцким королівську грамоту датовану 15 листопада. Король починав від московських нарікань в справі польських прописок 25), нагадував, що з московської сторони також бували прописки і вказувалися польською стороною, і висловляв бажаннє, щоб такі помилки, що діються “не от злобы и недомыслу, а от неостереганья и неведомости писарей”, не були приводом до неприязни і “разорения мира”. Навпаки-щоб любов і приязнь між обома державами ширилась і росла “на попрание поганых бисурман”. Для сього король уважав потрібною висилку мішаної пограничної комісії для розбору “порубежных дЂл” і залагодження всяких починених кривд. Далі подавав до відому ліквідацію Сучавського епізоду:

“Доносимо при сім про успіхи нашого війська-що за помічю Бога вседержителя військо козацьке, обложене в городі Сочаві на Волощині з Тимошем, сином Хмельницького, по тім як Тимоша вбито, не можачи витримати потуги і натиску воєнного нашого війська, висланого під Сучаву щоб потлумити і половити тих бунтівників, — цілком піддалось і просило ласки і пробачення свого проступку. Ми як пан християнський, памятаючи і ваше клопотаннє в справі козацькій через великих послів, їм нашу ласку показали, відібрали від них присягу, що вони нам і Річипосполитій за ласку їм показану будуть вірні, і більше против нас не воюватимуть, і дарувавши їм життя вільно їх пустили”. Ще раз витягав з сього волоського епізоду докази того, що козаки непотрібно прикривають своє непокорство мотивами віри: “Бо не тільки в нашій великій державі, але і на Волощині вони так богато церков грецького закону поруйнували, золото, срібло, ріжні церковні сосуди й окраси позабирали, і наводячи поган-бісурмен на християн, не мало подали в бісурменську неволю людей християнських. Як і тепер се відомо від нашого війська висланого на під'їзд, і від ухоплених козаків і Татар, приведених в тих днях до нашого обозу, що вони знову підняли против нас хана кримського з усіми ордами. Але ми твердо покладаємось на Бога, що він тих бунтівників і разом з ними поган з ними сполучених подасть нам в християнські руки, під зброю нашого війська” 26).

В депеші з 12 листоп. Доні натякає на якийсь плян-“наскільки сміливий, настільки й небезпечний”, що був прийнятий в королівській кватирі в початках місяця, але на жаль не поясняє в чім він полягав і що його перебило: чи був се якийсь атентат на Хмельницького, чи проби підкупу?..

Тим часом ханська кватира пересунулася під Бар, а татарські загони стали щільно підбігати під польські позиції під Камінцем. Післанець Сефер-казі Темирбій оповідав потім на допитах, що Орда хотіла йти під королівське військо волоським боком Дністра, але мусіла відступити від сього пляну, з огляду на остороги Порти, щоб не “псовано” Волоської землі. Козацьке військо наступило з морозом в горішнє Побоже, в обхід польському війську. Правда, татарські бранці, приведені до польського табору 8-9 листопаду оповідали про миролюбні настрої хана: хоч богато мурз домагаються бою, він не хоче запускатися в битву з Поляками, і бранці думають, що на спільній раді, що матимуть хан з Хмельницьким 10 листопада, буде порішено вислати послів для переговорів про замиреннє 27). Але сі віщування не справдилися, а факти свідчили навпаки про пляни аґресивні. Польський штаб затрівожився; замість ділєми-наступу чи вичікування неприятеля на позиціях, перед ним стала перспектива неприятельського обходу його власних позицій, ізоляції від своєї власної території і нарешті-бльокада чи облога в Жванці, з доволі непевними виглядами. Надходили морози, неприготоване для зимової кампанії німецьке військо гинуло на очах. Угорські й волоські помічники жахалися зими і збиралися додому. Ланові полки рвалися теж до повороту. Нічого не давши своєю присутністю, тільки даремно виголодивши околицю, вони волочились по селах і розбивали, а люди навзаєм робили на них засідки й били.

В середині листопада,оден татарський загін підступив під Солобківці, в семи милях від Камінця, майже на північ, і вирубав містечко Хрептиїв коло Ушиці, показався під Студеницею, і се було прийнято за грізні симптоми-чи не наступу і облоги? Тому вислано великий кінний під'їзд, щоб розвідатися в ситуації, і йому удалось добути досить цінних язиків-переловивши ханське посольство до Ракоція і Матія Басараба: звісного вже нам аґу Тохтамиша. Їхав він туди з листами і устними пропозиціями, ніби то від хана-але операція ся робилась очевидно для Хмельницького, з його таки ініціятиви, по всій правдоподібности. Хан намовляв Ракоція відновити союзні відносини відставши від короля, инакше грозив розривом і війною 28). Місія не вдалась, але відомости дані Тохтамишом і його слугами-почасти вже використані нами вище-дають деякі цікаві подробиці до ситуації, доповнюють їх також свідчення инших бранців-і се майже все, що можемо використати для сього моменту.

Татарський кіш стоїть за дві милі від Бару, хан простояв три дні, коли бранці виїхали, але збирався переходити за ріку, щоб приступити ближче під королівське військо. Вже після виїзду Тохтамиша мали вони відомість, що була у хана рада з мурзами, чи наступати на короля і битися, чи стояти чи ні, і як довго; мурзи, мовляв дуже нарікали на хана, що велів їм повернути ясир, який вони назбирали в ріжних місцях (мабуть козацької території); кінець кінцем хан їх заспокоїв, і вони згодились “пробувати битви”. Перед радою такі були мови між мурзами: “Коли підійдемо під короля, не стримаємо (війська від битви, і се очевидно вважалося небезпечним риском); утікати перед часом-великий стид; маємо що їсти і чим годувати коней, а тим часом можуть бути посли (від короля), і так погодимося” 29). Инший Татарин з менших передає се так, мовляв на раді, що відбулася по їх виїзді з табору, збирались “поговорити про те що щоб післати послів до короля” 30).

“Хан прийшовши до сеї землі, хотів спішно йти під королівське військо, але Хмельницький просив і затримував, тому що бачив свої малі сили, і більш над усе боявся, аби хан його не кинув як під Берестечком. І перед радою, що мала бути, чули ми від богатьох мурзів таке, що хан з кіннотою своєю й козацькою мав скоро підбігти під королівське військо” 31)-попробувати несподівано напасти. Але очевидно на раді, згідно з бажаннями Хмельницького наче б то, рішено ще продовжити тактику вичікування і окружування королівського війська.

“Козацький табор недалеко від татарського 32); вони завсіди стають на день дороги від коша; але полковники і мурзи підтримують далі такі ж приязні відносини, як і перед тим” 33). “Хмельницький і Виговський тільки раз були у Сефер-казі, инші ж писарі і полковники приїзжають часто” 34). “Хмельницький у хана був раз, давно, ще під Шаргородом-і того дня прийшло до хана зо 200 козаків: скаржилися, що Татари забрали їм коней і богато козаків постинали; на се хан сказав: “Коней пізнавайте в коші, а хто вже неживий-нехай лежить” (нема чого підіймати суперечку за мертвих) 35).

“Ще Хмельницький не дав ханові і одного гроша, тільки годує хана обіцянками: то обіцяє воєнне щастє, то великі податки (дани) з тих земель, що під Хмельницьким”, казав Тохтамиш. “Стації з України не давано ханові ніякої, навіть худоби: хіба полковники дають до ханської кухні хто що має; ясиру нема ні трохи, — потверджував його товариш Темербій-даючи тим зрозуміти причини невдоволення з Хмельницького і бажання пошукати якоїсь сатисфакції за понесені труди від польської сторони. Прощальні слова хана до себе на виїзді Тохтамиш переповідав так: “Застанеш мене на Руси, задумав я зимувати, і зістанусь тут, поки або не поміряюся з королем на добре-або не погоджуся”. Таку рішучість хана Тохтамиш поясняв тим, що Орда має добрих коней і се дає їм змогу витримати на Руси довго. Хмельницький пильно просить хана, аби Орда витривала до кінця війни, хоч би й мусіла зимувати: каже, що пропаде, коли б ханське військо повернуло не довівши війни до кінця.








Примітки


1) Польські справи 1653, кн. 83 стовб. 7-акти посилки Вонифатьева, царська грамота на л. 7-25, наказ Вонифатьеву л. 31.

2) Розповідає се Доні в депеші з 16 жовтня, с. 556.

3) Звідомленнє Вонифатьева тамже стовб. 7 л. 69-72.

4) Супроти підстроєної сучавської маніфестації повстає питаннє, чи ті листи Хмельницького з Борку не були теж підроблені; але час, місце і зміст листів, я думаю, виключають таке підозріннє.

5) Про сей заїзд оповідає “Нарратива”-як про се говорили в таборі. Богуслав Радивил, бувши державцем Барського староства з 1500 людей вибрався навідати се своє староство, а Хмельницький, наступаючи з ордами, й одержавши відомість про сю експедицію на Бар, подумав, що то сам король вибрався під Бар-вибрати місце для обозу, і вислав на швидку 20 і кілька тисяч Татар, щоб захопити його там, і ледви сі Татари не захопили Радивила. Очевидно сей інцидент теж прохолодив охоту до походу на Бар.

6) Сі відомости так переказує варшавська реляція 26 жовтня (Acte с. 239): “Татари пішли. Хмель має при собі тільки 6 тис. козаків: всі його покинули. Король наступає не стрічаючи ніякого супротивлення (nеmіnе resistente). Хмель замишляє втечу на Запоріжє, і за 4 тижні сподіваються кінця війни”.

7) Доні с. 561.

8) Архив Ю. З. Р. III. IV с. 678: свідчення татарських бранців, в московськім перекладі, — післані з королівської кватирі, вони були перехоплені Татарами чи козаками і з иншими актами жванецької кампанії передані до Москви. В збірці Міхаловского окрім конфесат Ґенестия ще два такі підсумки з 3 і 4 листопаду-с. 691-6, в збірці Ґоліньского-з 6 листопаду, с. 657, також в “Нарративі” переказано сі вісти доволі близько до “авіз”; дещо переказують перехоплені польські листи в Архиві Ю.З.Р. III. IV с. 769, 776, 785.

9) Архив ЮЗР. с. 786-8, незручний московський переклад.

10) Архив с. 787-8.

11) Татарин Ґенестий, з дружини Камамет-мурзи, взятий до неволі 30 жовтня (а з коша вийшов 26 жовтня), оповідав на допиті 2 листопада, що вже минуло 20 день, як хан став при місточку, котрого він назвати на ймення не міг, але з його оповідання і з свідчень инших бранців виходило, що се Шаргород (Міхалов. с. 697). Значило б се, що хан прийшов туди коло 12 н. с. жовтня, але се не правдоподібно.

12) Міхалов. с. 695, пор. 687, Єрлича під 3 жовтня с. с.

13) На се лементує в своїх записках власник Олики Ольбр. Радивил: “Татари, побачивши, що наше військо нічого не робить, тільки сховавшись за укріплення чекає нападу неприятеля, а само нічого понад те не задумує, — розійшлися загонами по Короні, страшенно попустошили її землі, позабирали бранців, попалили села. Бо шляхта і селяни, покладаючись на військо, свобідніш жили дома, отже Татари їx застали несподівано, і під кінець місяця (листопада) спустошили Волинь і всі мої маєтности обернули в попіл, з виїмком кількох міст (і моєї Олики), що противстали і непустили (до себе) ворога. Скрізь віддавалася луна крику і сліз” (Memoriale л. 199).

14) Так Міхаловск. с. 696, але се не можливо: калґа зіставсь в Криму, як ми вже бачили, і як потверджує Ґенестий.

15) Архив Ю.З.Р. с. 787-8.

16) Міхалов. с. 696.

17) Тамже с. 697.

18) Тамже с. 696.

19) Голіньского с. 657.

20) Міхалов. с. 695-696.

21) Відомости 14 листопада у Ґоліньского с. 659-вони перебиті згадкою про напруженнє між Хмельницьким і мурзами, наведеною вище.

22) Міхалов. с. 696. Радивил записує в своїм “Меморіялі”: “Хмельницький ставши недалеко, просив хана, аби не виходив з Польщі, а лишився на зиму: тим способом змусить короля до справедливої угоди, матиме змогу робити загони на Руси і з здобичи та бранців зібрати великі богацтва; послухав сеї ради, на нашу біду” (с. 199).

23) Ґоліньского с. 657.

24) Жерела XII с. 269.

25) Грамота була писана російською мовою, місцями не дуже вдалою, і тут саме вийшов стилістичний недогляд, московським урядом потім порахований за велику образу цареві і взятий за безпосередню притоку для розірвання дипльоматичних відносин і виповідження війни. “Паметна нам, как вы, брат наш, на многих посольських разговорах о приписки з нашое страны в поименованию и титлах вас, брата нашего, сотворенные и соделанные истязалися”. Себто ніби сам цар “спорився” за титули в “разговорах”.

26) “Подлинные польские грамоты” москов. архивосховища ч. 92.

27) Депеша Доні з 12 листопаду, c. 673.

28) Сі листи хана і Сефер-казі до Ракоція і Матвія видав Кубаля, в додатках с. 407-8, тамже свідчення татарських бранців с. 405-6, все з рукоп. Осолін. 1453 с. 385 дд. Декотрі також в збірці Русєцких ркп. 41 с. 227 дд. Як дату їx перехоплення подає день 20 листопаду анонімний лист в збірці Міхалов. с. 701. Досить широко оповідає про сей епізод Theatrum Еurораеum, с. 419.

29) Свідчення післанця від Сефер-казі Темербія.

30) Свідчення Татарина Асана (Рус., в Ос. він названий Гезар, так і у Кубалі).

31) Свідчення Темербія.

32) В виданню Кубалі тут пропущено слова, і дано хибну інтерпункцію, що зміняє зміст; в рукописі все ясно.

33) Свідчення Гасана.

34) Темербій.

35) Гасан і Кельдибай.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 12.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.