Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 15.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна





ІСТОРІЯ ЗАМИРЕННЯ, ОПОВІДАННЄ ВИГОВСЬКОГО ПРО КАМПАНІЮ, ОПОВІДАННЯ ВИГОВСЬКОГО І ГЕТЬМАНА ПРО ЗАМИРЕННЄ, ИНШІ УКРАЇНСЬКІ ОПОВІДАННЯ.



Про саме замиреннє маємо з української сторони сучасну анонімну записку, навічь в двох варіянтах. Один, коротший, прислав до Москви мабуть Бутурлин — він міститься при його реляціях з місяця січня 1654 р. 1). Другий, довший переховується разом з иншими актами Жванецької кампанії, переданими до Москви з гетьманської канцелярії, в “Польських Справах 1654 р.” 2). Обидва дістали ріжні московські підправки в мові й стилю, так що я вважаю за краще навести сю записку в дещо реставрованій формі, комбінуючи обидва тексти, в цілості — як одну з небагатьох з української сторони.

“Початок перемиря хана кримського з королем польським.

“Прийшовши під Гусятин, Татари піймали Ляха, чоловіка простого, не служебного, через котрого зараз написали до Стефана Кориціньского, канцлєра королівського, без відомости нашої, щоб король бився з ханом. Которий той Стефан Кориціньский за відомом королівським відписав до Сефер-казі аґи, канцлєра ханського, що “король, пан мій, яко пан дідичний, має волю в своїй землі чинити, як хоче, і з чим хан кримський прийде, з тим буде прийнятий: будь з війною — (король) на війну готов, будь з миром — і мирові рад”. Потім Сефер-казі аґа відписав йому, що коли король під Жванцем буде сидіти, ми підемо ваші городи руйнувати; коли ж хочете правдивої згоди, присилайте послів. Вони виправили були з табору королівського Гаврила Войниловича з товаришами, 80 чоловіка, котрих Татари ногайські перенявши погромили, коней і все забрали, листи повідбирали і подерли. Войнилович вернувся назад, і як вернувся, післали знову Сефера-товмача з листом від короля. Пише король, щоб пани-рада ханські приїхали до короля для миру. Хан про сей мир нас тільки сповістив, а вислав своїх радних людей: Сефер-казі аґу, канцлєра свого, Субган-казі аґу підскарбія, Ширин-бея; Муртузу-бея, Батиршу-аґу, Каммамет-мурзу, Батир-аґу й богато инших мурз, і з ними було зо дві тисячі, але потім всі роз'їхалися, і було з ними ледви чоловіка з 500 3). [А до гетьмана війська Запорозького прислав Сефер-казі аґа й инші беї, щоб під Камінець приїхав або сам, або замісць себе когось прислав, і гетьман війська Запорозького прислав 6000 козаків й Івана Остафієвича Виговського, писаря військового, з ним Самійла Богдановича Зарудного суддю військового, Івана Гуляницького полковника корсунського, Григорія Сахновича полковника миргородського, Івана Богуна полковника винницького, з товариством. Ті післані приїхавши під Камінець з військом стали в полі недалеко від Камінця; Татари переговорювалися, а до тих післаних вище йменованих не приїздив ніхто ні від короля, ні від панів-рад, і вислані від гетьмана нікого свого до них не посилали, ні писали, ні з'їздилися] 4). Першого дня договорювалися над тим, що (Татари) хотіли, аби король дав в застав ханові чотирьох великих панів — але на тих трактатах з нашого війська не було нікого, і не звали наших, а коли котрийсь наш козак на ті трактати з'явився, то лаяли і туди не пускали. Шостого дня вчинили згоду між собою — ханські висланці з королем і панами-радами, і ми при тій згоді мали там свого шпига. Король дав в застав ханові сина Лянцкороньского, воєводича руського, і другого — племінника маршалкового, а хан королеві Мамбет-мурзу. При тих же татарських трактатах поступився король нашому війську Зборівський договір — мабуть обманюючи нас, а зговорившися з Татарами 5). Бо як тільки Сефер-казі аґа з иншими ханськими висланцями прийняв застав, то прислав був і до Івана Виговського, щоб він побачився з панами-радами; але вище йменовані Татари почали ухилятися 6) від пана гетьмана війська Запорозького і відрадили: “Зовсім непотрібно вам бачитися, бо вже мир учинено”. То почувши вислані від п. гетьмана війська Запорозького зараз повернулися з усім військом під Гусятин, і тої ж ночи як відійшли від Камінця, стали в своїм таборі, а з-під Гусятина пішли по святім Миколі, в 7 день декабря минулого 1652 (!) року. Про се хан присилав до п. гетьмана Сефер-казі аґу й инших — відмовляти від того, а щоб гетьман і полковники з ним ішли. То їм обіцяли, але ми пішли під Бедрихів Городок, а хан пішов просто під Старий Константанів. Під Бедриховим Городком ми ухвалили на раді 7), щоб гетьман ішов просто на Україну, і гетьман пішов на Летичів, а з Летичева на Літин. В Літині догонили нас ханські посли Кірим-аґа і Байрактар — щоб гетьман ішов під Дубно. Але гетьман велів тим послам відмовити, що “ми не підемо 8), бо не знаємо, який мир з королем, а ви нас хочете обманути; та під сю пору і коні і військо стомилось”. Ханські посли сказали: “Коли гетьман і ви, старшина, не підете, буде на вас наша старшина гніватись!” А ми тим послам відказали, що ми приязни не розриваємо, але за ханом не підем. І гетьман написав свого листа до хана і до инших (беїв), що (ми) війною піти не хотіли 9), але приязнь як приязнь заховуємо 10); “а коли ви будете нам зле мислити, то вже як Бог схоче, так сотворить: хто почне неприязно ставитися, той від Бога буде осуждений”. З тим листом післали сотника уманського полку, і ще від нього не маємо відомости” 11).

Далі інтересне оповіданнє Виговського. Вертаючи до Чигрина з військом він так представив московським послам, Стрешневу і Бредихину, хід кампанії та її закінченнє:

“Польський король відправивши великих послів царських, з усею силою пішов на козаків і хотів до ґрунту зруйнувати церкви божі і їx самих (козаків), а перед собою підступом розіслав листи свої по городах, ніби то він як правий і вірний володар іде оглядати землю свою і городи: щоб козаки й міщани жили собі спокійно, без усякого страху, ніякої кривди одні одним не чинили, а на королівський прихід приготовляли всяку вигоду, по силам своїм. Він же їх задоволить в усяких потребах їx в теперішній усобиці.

“Гетьман же почувши про королівський прихід і пізнавши його фальш, зібравсь і пішов против нього, аби стрінути не допустивши до своїх городів, а до помочи покликав кримського хана. Хан прийшов в поміч з усею Ордою, і так зійшлися на Богу, а з Богу гетьман з військом, а хан з Ордою пішли на короля. Король же, почувши про хана і гетьмана, що вони йдуть на нього, вернувся з-під Камінця 12) і став обозом під Жванцем; а гетьман став під Баром, а хан під Зіньковом. З-під Зінькова хан присилав до гетьмана, радячи підійти всім ближче до королівського обозу — гетьманові з військом і ханові з Ордою, щоб нічого не пускати королеві до обозу. І гетьман з-під Бару пішов і став під Гусятином, а хан з Ордою з-під Зінькова приступив до обозу, і так Орда заняла всі дороги до короля і не пропускала нічого до обозу. А у Венгрів, Мутьян і Волохів, що прийшли в поміч королеві, Татари відогнали коней і їх погромили, і вони того злякавшися, пішли до своїх країв.

“Так королеві стало від Татар тісно і голодно, і з тої тісноти й голоду вояки і Німці в його обозі почали пухнути й мерти. Побачивши таку біду (незгоду) і тісноту, почав він зноситися з ханом і потайки від козаків просити у нього згоди; а хан на то писав, що нехай король дасть бій йому й Орді — а то став в обозі й окопався, а бою не дає, — або хай заплатить викуп: тоді хан піде собі геть. На те король відписав ханові, що він у своїй землі — стоїть як хоче; а хан прийшов до чужої землі і коли хоче — битись, нехай приступає до королівського обозу — він йому дасть бій, коли хоче миритися — буде з ним миритись. І після того король післав своїх послів до хана для замирення, але Татари не допустили їх до хана: половили, пограбували, а декого й побили. Тоді королівський канцлєр написав в секреті до Сефер-казі аґи, що король був післав своїх послів для переговорів, а Татари їх не допустили до хана, пограбували й порубали, зробили то не добре, так що послів посилати більше не можна, а коли хочуть згоди, то нехай Сефер-казі аґа з'їдеться для переговорів з канцлєром в Камінці.

“Гетьман і Виговський про ті зносини до того часу не знали. Коли ж за тим листом (канцлєра) Сефер-казі та Сефер-аґа поїхали від хана на переговори до Камінця, хан прислав до гетьмана свого товмача, щоб гетьман теж їхав під Камінець на переговори з королем, бо у хана з королем іде на згоду. Гетьман тоді переказав ханові з товмачем: Покликав він, гетьман, хана з Ордою в поміч собі на неприятелів своїх Ляхів, і годилось би миритися з королем йому, гетьманові, а не ханові. Хан до гетьмана прислав вдруге, що він з королем мириться і замирює козаків за Зборівською умовою, і коли гетьман сам на згоду не поїде, нехай пришле писаря Івана Виговського та кращих полковників, двох або трьох. Тоді гетьман післав Виговського і полковників: миргородського, полтавського і винницького на згоду під Камінець, а з ними козаків, вибраного кращого війська для безпечности тисяч з 5. Виговський з полковниками під Камінець поїхали і стали недоїздячи за милю або більше. Поїхав Виговський в намет до Сефер-казі аґи й говорив йому:

“Казали нам приїхати — а на яку згоду? про се ж у нас ніякого порозуміння не було, і про що хан з королем переговорюються, того ми не знаємо — хіба Сефер-казі нам скаже?” 13). На се Сефер-казі відповів, що вони ведуть переговорив з королем і Ляхами з тим, щоб їм помиритися і козаків замирити за Зборівським договором, а замирившися йти на весну всім війною на Московське царство, і як вони (Татари) зачнуть переговори з канцлєром, він, Сефер-казі, пошле по Виговського і полковників. Виговський відрік, що йти на Московське царство їм, козакам, не можна ніяк, і так побувши у Сефер-казі поїхали назад до свого становища.

“Коли потім Сефер-казі аґа і Сефер-аґа зійшлися в наметі з канцлєром і з коронним маршалком, Виговський післав до них у намет свого товмача, щоб непомітно підслухати, на чім вони договорюються з канцлєром та з маршалком, бо Виговського і полковників вони до тих переговорів не покликали, і козаків, коли котрий прийшов у намет, виправляли геть. Той товмач підслухав, що вони договорюються на тім, щоб хан з королем замирившися пішов геть, за се одержить 100 тисяч червоних золотих, а Сефер-казі і Сефер по 20 тис., а в заруку король аби дав ханові двох або трьох сенаторів. Гетьмана ж і полковників вони при тім замирюють без усякого забезпечення 14): Сефер-казі каже, що гетьман і все військо Запорізьке в їx волі: а Ляхи говорять Сефер-казі, що на з'їзді не має бути від гетьмана нікого тому, що гетьман і все військо Запорізьке здавна королівські (піддані), і вони з ними замиряться окремо. І так порозумівшися про згоду на тім з'їзді роз'їхалися. В заставі дали ханові сина попереднього канцлєра та сина коронного маршалка, а король дозволив ханові й Орді брати ясир у своїй землі коло Львова і на Заліссю по селах, але не в містах” 15).

“Виговського ж оден Татарин, приїхавши до нього з приязни остеріг, щоб він берігся: Ляхи дають за тебе Татарам великі гроші, аби тебе зловили й їм віддали. Тому Виговський і полковники, побачивши їх лукавство й побоюючися від них всякого лиха поїхали до гетьмана і все йому розповіли. Після того гетьман післав Виговського до Сефер-казі і велів у нього допитатись, на чім вони договорилися про згоду. Виговський їздив до Сефер-казі й питався, і той йому сказав: хан з королем замирилися на тім, що король дасть ханові 100 тисяч червоних золотих, а Сефер-казі і Сефер-азі по 20 тис., і дозволив ханові брати ясир коло Львова і на Поліссю і дав в заставі сина давнішого канцлєра та сина кор. маршалка. А гетьмана і все військо Запорізьке хан замирив з королем за Зборівським договором: щоб козаків було 40 тисяч, і король давав їм гроші. Тепер вони і все військо відпічнуть, а на весну йти всім їм воювати Московське царство, тому що з королем замирилися. Виговський на се спитав, чому їх до тої згоди не закликали і договорювалися без них. Відповів Сефер-казі: Тому по нього не прислали і (не покликали) на договір, що він чоловік сердитий, а якби хоч в яких словах вийшла сварка, то до згоди б і не прийшло. На се Виговський сказав: Хоч хан з королем замирились, та гетьман, полковники і все військо з королем не мирились і з ним воювати Московське государство не підуть. Їм ані думати не можна такого великого християнського государя прогнівати — йти його землі воювати. Непристойне се діло православним християнам з православними ж воюватись, а до гетьмана і всього Запорізького війська від царя (діється) велика ласка: польський король богато разів просив у царя помочи на козаків, а цар жалуючи їх задля православної віри, не дав королеві ніякої помочи, а гетьмана і військо Запорізьке пожалував, дозволив приїздити до своїх городів, хліб, сіль і всяку поживу свобідно купувати: якби не царська ласка, так їм і прогодуватись би нічим було.

“Сефер-казі аґа розсердився і говорив: Хан і (Татари) безнастанно приходять гетьманові в поміч, гетьмана і їх (старшину) у всім слухають, а гетьман хана і їх не слухав? Виговський відповів: Гетьман покликав хана й їх собі в поміч против своїх неприятелів Ляхів і тим гетьман їх збогатив — досить їм і того, що через гетьмана вони стали богаті.

“Приїхавши до гетьмана (Виговський) переказав йому слова Сефер-казі і гетьман почав з полковниками радитися, щоб іти геть — бо він з королем не мирився, а від царя прислані посли до нього і всього війська Запорізького: ближній стольник і дяк, а їдуть боярин, окольничий і думний дяк, і такі великі люди не були б післані без милости. Певно, що до гетьмана і всього війська Запорізького знайшов цар у себе ласку повну. Тому гетьман розпустив своє військо і пішов до дому, а хан з Ордою пішов за королівським дозволом воювати польську сторону. Прислав (хан) до гетьмана, щоб ішов з ним воювати польські городи, або лишив полковників і козаків. Гетьман хоч і не з доброї волі, а не хотячи хана дражнити, велів був лишитися козакам і з ними старшині. Але козаки гетьмана не послухали, з ханом не зістались, а пішли всі до дому” 16).

Сам Хмельницький на офіціяльній авдієнції в Чигрині тимже послам так описував закінченнє кампанії. “З королем і з Ляхами у нього ніяких переговорів ні з'їзду в справі замирення не було, порозумівався з королем кримський хан, і для переговорів про згоду з'їздились: канцлєр і подкоморій 17) коронний від короля, а Сефер-казі і Сефер-аґа від хана. А договорились і замирились на тім, що король дасть ханові 100 тисяч червоних, а Сефер-казі і Сефер-азі по 20 тис. за те що хан від короля вступиться; а в поруку за ті гроші король дав двох чоловіка: сина давнішого канцлєра і сина маршалкового, а хан дав королеві мурзу, що мав від короля одержати ті гроші. А він, гетьман, і все військо Запорізьке на тім їх договорі не були, і як хан та король між собою договорились, гетьман з військом Запорізьким пішли до дому, не зсилаючись з королем та Ляхами, а покладаючись на ласку цареву. Хан же згідно з своїм договором з королем пішов з Ордою на королівські городи, поза Львів і на Поліссє по ясир-бо король дозволив йому брати по селах, тільки не в містах” 18).

Переяславський полковник Павло Тетеря розповідав людям Бутурлина, за листами, що писав йому гетьман, рушивши з-під Гусятина до дому: “Хан мирив гетьмана з королем, а гетьман на тім миру з ханом не був, і з королем не бачився, ані письма між ними ніякого не було, а знає він, гетьман, тільки те, що хан узяв від короля в заставі трьох закладнів за гроші: сина Любомірского, конюшого коронного та сестринця Лянцкороньского. Гетьман тепер розпустив усе військо додому і сам рушив з-під Гусятина, почувши про приїзд Бутурлина з товаришами, щоб з ними побачитись і все вчинити згідно з царським наказом. Хан з Ордою лишились іще під Гусятином, піславши своїх Татар в загони під “литовські” (польські) городи по ясир” (с. 201).

Переяславський козак Цицюренко (пізніший полковник і наказний гетьман) розповідав, як він чув. Був під Камінцем з'їзд: хан прислав Сефер-казі аґу, від гетьмана був Виговський, від короля канцлєр коронний. Канцлєр казав Сефер-казі, щоб хан з Ордою вступився і козакам не помагав, а вони (Поляки) потім з козаками управляться. На те Сефер-казі відказав, що хан того не зробить, від козаків не відступить. Просив він на тім з'їзді у Ляхів, аби (випустили) київського полковника Антона, що був перед тим післаний від гетьмана в посольстві до короля і там його затримали, а король щоб замирився з гетьманом на тім, як була згода під Зборовим; Ляхи ж просили в тім почекати — що у них буде сойм. А писареві Виговському Ляхи на тім з'їзді сказали: “Ви наші хлопи, упораємося з вами потім”. І на тім з-під Камінця роз'їхалися, неприсягши (“утвержденія меж ними никакова не было”) 19).

А от дещо з того, що говорилося в війську:

Уманський козак Грицько, що привіз до Умани гетьманський лист про замиреннє, оповідав, що чув в таборі під Гусятином — звідки виїхав 17 н. с. грудня (гетьманський лист був датований 6 с. с. грудня): “Гетьман з своїм військом і хан з-під Гусятина, з давніших своїх таборів відійшли на дві милі. Для договору з'їздилися з королем від хана Караш мурза перекопський та Ширин-бей мурза, а від гетьмана писар Іван Виговський та полковники: Іван Богун і Джалалий (Жижеловъ) кропивенський. Хан і гетьман замирилися з королем на тім, що король даватиме ханові дань; а з гетьманом (король) замириться на тім, як був договір під Зборовим. На тім і присягали. А як бути польським урядникам в козацьких городах, про те буде з'їзд і договір у Київі. Для вірности взяв хан у короля синів Потоцкого та Лянцкороньского, і канцлєрового сина — шурина Каліновского, а хан дав натомість сина своєї сестри. У гетьмана ж король нікого не взяв і йому нікого не дав. Король потім пішов з табору до Камінця, а гетьман став у Сатові (Шатаві?); хан же з Ордою того самого дня хотіли йти по ясир в пограничні литовські городи, з тим щоб гетьман чекав тут хана й Орду з польських городів: там Татари не забаряться — пішли людно і конно, вибране військо. І гетьман чекає хана тут (в Шатаві?), згідно з його бажаннєм — щоб Поляки Татарам не зробили без гетьмана якої небудь шкоди; і тому ще гетьман чекає, аби Татари вертаючи не поруйнували козацьких городів”.

А на запитаннє послів, чому ж хан пішов на польські городи після замирення, козак пояснив: “Як хан і гетьман мирилися з королем, хан за свої витрати домагався від короля заплати — або щоб дав йому взяти ясир з кількох городів. Король казав йому, щоб узяв собі в заплату полон з козацьких городів, але хан відказав, що він гетьманові в тім присяг, що козацьких городів він не руйнуватиме, і що Татари в загонах, бувши в війську, взяли козацького полону, він той полон вернув гетьманові. Тоді король позволив ханові взяти полон з 12 польських міст, і на те він і пішов у польські городи” 20).

Донські козаки, що були в козацькім таборі “з початку і до відходу, послані від війська в Петрівку, чоловіка з двадцять”, так оповідали: “Кримський хан з королем помирився, король дав йому в заставі трьох панів — а на чім саме — того вони не чули, тільки чули, що хан випоминав королеві, що він поніс великі трати, і король дозволив йому брати ясир. Хан для ясиру пішов по селах, і до гетьмана присилав, щоб ішов з ним для охорони, або щоб прислав оден-два полки. Але гетьман того відмовив і почувши про царських послів, присланих щоб прийняти присягу, спішно пішов із обозу. З королем же ніяких зносин не мав і ніякого договору не зложив” 21).








Примітки


1) Акты ЮЗР. X с. 241-2.

2) Видано в Архиві ЮЗР. III. IV с. 777.

3) Вар 200.

4) Я взяв в ломані дужки доповненне ширшого варіянта.

5) Від сього місця почавши і до кінця в тексті Бутурлина зведено до короткого закінчення: “Бо як тільки ми відступили від Гусятина, хан захотів, щоб ми пішли з ним до Польщі-городів добувати. Ми ж бачучи, що не добре, не пішли, а вернулися до своїх городів, а хан знову посилав за нами своїх післанців; Кирій-аґу і Мустаф-аґу: чому ми їx не послухали і відмовились? За те вони й тепер на нас гніваються, і ми від хана не маємо ніяких відомостей”. Акты Ю.З.Р. X c. 241.

6) прижатца, помилка?

7) усовЂтовали есмя.

8) что ныне пойдем, — се “ныне” мб. мы не.

9) Так я се розумію, але можна зрозуміти й так: “хоч (ви) не схотіли йти війною” (на короля).

10) Можна й так розуміти: за приязнь будемо відповідати приязню. 11) З сих слів видно, що сю реляцію писано зараз по повороті з походу, але після нового року ст. ст., як показує вище подана згадка про грудень як попередній рік.

12) Треба б було: з-під Бару.

13) Се я перевів на першу особу.

14) “А гетмана де они и полковниковъ замириваютъ просто”-с. 114.

15) “Да король же де велЂлъ крымскому царю и ОрдЂ около Львова и на ЗалЂсью въ своихъ городЂхъ имать полонъ въ селахъ и въ деревняхъ, кромЂ городовъ”--с. 114.

16) Акты Ю. 3. Р. X с. 111-4.

17) Перекрутив дяк замісць: маршалка.

18) Тамже с. 127-8.

19) Акты Ю. З. Р. X с. 202.

20) Акты X с. 89-90.

21) Акты X с. 250.











Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 15.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.