[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 17.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна





ПОЧАТКИ ПЕРЕГОВОРІВ ПРО ЗАМИРЕННЄ, ПЕРШИЙ З'ЇЗД КОМІСАРІВ ПЕРШІ ДНІ ГРУДНЯ н. с., ПЕРШИЙ З’ЇЗД КОМІСАРІВ 13 ГРУДНЯ, ЗАКІНЧЕННЄ ТРАКТАТІВ 15 ГРУДНЯ.



Поки аталик їздив туди-сюди, приготовляючи формальні переговори, звісний нам полковник Клодзіньский (товариш Кондрацкого з Сучавської експедиції) був висланий з кількома ротмистрами під Гусятин на звіди і для того, щоб скріпити залоги сусідніх містечок. Несподівано наскочив на нього, підстерігши на нічлігу, татарський відділ і сильно погромив і розпорошив; в гарячій сутичці тяжко ранено його самого, вбито кількох старших офіцерів. Татари захопили три хоругви з усіми корогвами, бубнами й т. и. і з тріумфом привезли ханові; весь полк розігнано; гонячи утікачів Татари підкотили 4 грудня під сам табор. Чарнєцкий з Сапігою, писарем польним, стрівши недобитків з сього полку, поспішили на побойовище, але не могли нічого зробити, забрали тільки тіла побитих. Королівське військо було дуже стрівожене і чекаючи наступу головних сил три дні простояло в лавах, готове до битви 1). Момент був незвичайно серйозний. Радили на всі боки, що робити, і тут знов виринув був проєкт (у самого короля чи його прислужників)-виступити з комонником на неприятеля і шукати битви. Навіть пророблено було таку демонстрацію виступу- більше мабуть для вражіння на Татар, щоб змусити їх до більшої вирозумілости в вимогах, ніж з серйозними замірами битви. Сей виступ, що за деякими відомостями стався під день 8 грудня-свято Непорочного зачатя 2), мабуть послужив основою лєґенди про побіди над козаками і Татарами, що наведено вище.

Про наступ на Орду і козаків в дійсности не могло бути мови, і треба було приймати ті умови, які вони давали, стараючись тільки представити їx перед своїми кругами в можливо сприятливих формах, та й се було не легко. “Далисьмо неприятелеві потіху (погромом Клодзіньского), і як перед тим він сам зачіпив нас згодою, так тепер, набравши до нас зневаги, став стягатись і відмовлятись-закидаючи те, що король знаючи про присутність хана, не післав йому досі ніякого листу як до брата і приятеля свого. Пре се був 7 грудня присланий третій лист від Сефер-казі візиря через Ахмет-казі аталика, з домаганнєм, щоб ми робили, що маємо робити, а не тратили часу в порожніх словах: твердо трималися зборівських пактів, маючи на увазі, що хан не по упоминки сюди прийшов, але щоб і тих привести до послушенства, що були причиною тих війн. В сій справі зібрано сенаторську нараду, і по довгих намовах король дав свій лист до хана з поздоровленнями і побажаннями, повідомляючи його, що він, король, з звичайною асистенцією вийшов в сі краї для уґрунтовання спокою. Дивується, що хан, невважаючи на всі запевнення в вічній приязни, далі пристає з його ребелізантами; але що в листах свого візира, адресованих до канцлєра, він дає знати про свої бажання покою і ґрунтовної згоди, — король теж не від того, і посилаючи свої поздоровлення, з свого боку висловляє бажаннє, щоб візир у тій справі порозумівся про се з канцлєром. Дав і пан канцлєр осібного листа про се до Сефера-казі аґи, домагаючися, щоб були вільні з обох сторін дороги для послів, і обопільне довірє. З сими листами, з Ахмет-казі аталиком вислано в кільканадцять коней і наших послів: Войниловича і Бечиньского. Їм доручено вияснити місце сих трактатів і з яким числом (делєґатів і їx асистенції) мають вони бути зачаті. Для прискорення справи вони вибрались зараз же в ночи з 8 грудня-аби задоволити довгі очікування в сій справі”.

Се оповіданнє “Нарративи” цінне з того погляду, що дає нам цілком докладні відомости про хід переговорів про замиреннє, як зараз побачимо, і своїми вказівками позволяє нам притягти сюди і поставити на місце документи, що до тих же Тек Нарушевича заблукали з фальшивою датою, і без “Нарративи” може б і трудно було б зробити потрібну поправку. Се “лист до кримського хана від й. к. м. Яна Казимира зі згодою на пропоноване замиреннє”, і лист канцлєра до Сефер-казі, з тою ж датою — 8 октобра 3). Зміст їx буквально сходиться з змістом поданим у Нарративі для листів висланих 8 грудня, так що не лишається ніякого сумніву, що дата мусить бути 8 грудня, і таким чином сі листи, з одної сторони-вповні потверджують оповідання “Нарративи” і дозволяють нам далі спиратись на ній, а з другого боку-вони ясно освітлюють і твердо зафіксовують сей момент в розвою переговорів. Король 8 грудня дійсно вислав ханові листа, висловлюючи здивованнє з його поведення; з союзу хана з збунтованними королівськими підданими; заразом повідомив його, що він з приємністю довідався від свого канцлєра про переговори завязані канцлєром ханським, і дає свою повну згоду на їх продовженнє. Канцлєр висловляє жаль, що розпочате листуваннє обірвалось, — згоджується, що мабуть його листи були зле перетолковані у візира і викликали фальшиві вражіння. “Тепер король, довідавшися, що в. м. бажаєш замирення між ханом і королем, посилає свого листа з пп. Габріелєм Войниловичом і Войцехом Бечиньским, дворянами своїми, з поздоровленнєм і запевненнєм, що всі хто приїде на переговори, матиме свобідний проїзд і безпечний поворот назад”. Канцлєр просить дати їм авдієнцію-аби не вийшло знов якогось непорозуміння, як з перекладом попередніх листів, і порозумітися що-до місця і учасників переговорів.

Але тут знову вийшла халепа. Як оповідає автор “Нарративи”-і його оповіданнє потверджується обозовою реляцією 17 грудня-се посольство: аталика з Войниловичом і Бєчиньским на півдорозі з обозу до Камінця перейняв ногайський мурза Мустафа, поставивши ще з вечера засідку, і хоч аталик зараз почав крик, остерігаючи, що се посли до хана, вони на те не вважаючи почали ловити й бити їx людей, і самих не дуже гонорували-самому аталикові шапку з голови здерли, і тільки як стало вже світати, розібравши, що се справді везли королівського листа, мурза Мустафа пустив тих послів і велів повернути їм усе забране-і справді все їм повернули, крім шапок. Але їхати далі до хана в такім подертім і побитім вигляді, з виваляними в болоті листами, посли вважали вже не можливим і вернулись до жванецького обозу, разом з аталиком, що по сім інціденті теж не схотів ставитися перед ханом і намовляв канцлєра переписати листи наново і вислати вдруге 4). Се і вчинили, тільки післали вже з листами не послів, а Татарина-товмача Сефера, разом з аталиком, а Чарнєцкому, придавши йому 4 тисячі війська, доручили очистити від усяких самовільних застав і обсадити своїми людьми посольську дорогу між Жванцем і Гусятином, щоб не повторилось чогось подібного. Обережність себе оправдала-бо без сього аталик повертаючи з ханським послом три дні пізніш, налетів би на таку саму засідку якогось старости Яворского, як польські посли на ногайську, а так завдяки Чарнєцкому пішло вже без пригод.

Сі три дні 9-11 від виїзду аталика і до повороту його з ханським послом, що мав бути фактичним закладнєм з татарської сторони для польських послів, пройшли спокійно-але Поляків брала трівога, що за сим спокоєм може критися новий фортель: ануж Татари, заспокоївши обіцянкою трактатів, тим часом розпустили свої загони в тилу польського війська і беруть ясир? 5). Побоюваннє було не безпідставне, і тому всі радісно відітхнули, коли 11 грудня-як датує “Нарратива”-приїхав аталик з ханським послом. “Сим разом наші поспішили против свого звичаю і прийнятої кунктації-заходились і забігали як ніколи, щоб як найжвавіше використати сю прихильну згоді ситуацію”-завважає її автор. “Того ж дня король прийняв від посла ханського листа-з поздоровленнєм і заразом намовою до повного замирення обох сторін, з тим додатком, що після Зборівських пактів хан ніколи не з'явився б тут з своїми силами, коли б не завзявся з самої справедливости замирити короля з козаками. Але заставою п. Корицкого-висланою на то перед кількома днями, хан не хотів вдоволитись і домагався через того посла п. старости Яворского, а від себе обіцяв мурзу з значної фамілії”. Другого дня, 12 грудня, визначено комісарів-тих що ми вже знаємо, а місцем переговорів призначено Камінець. Зараз вони й зібрались рушити під Камінець, в супроводі двох тисяч кінного війська і кількасот німецької піхоти, і на сей час наспів присланий на застав Камамет-мурза, родич візиря-“як казали Татари, чоловік дуже звісний в Криму і богатий”. Він першим ділом остеріг комісарів — “мабуть випробовуючи настрої і серця”, щоб були обережні-аби їx не заскочило на переправі яке небудь військо, і се було взято під увагу для всяких обережностей в поході комісарського конвою. Стали перед Новим замком Камінецьким і побачили перед собою значну частину татарських сил- більш як 10 тисяч, на віддалі яких “півчетвертої милі”. Сефер-казі того дня відмовився від переговорів, мовляв-треба і польській і козацькій стороні спочити після дороги. 13 грудня теж пройшло головно в розміщеннях обох військ на нових позиціях — прийшли відділи найважніших мурз і стали лавою против польського війська. “А з боку трохи оподалік козацький табор з Виговським”. З обох сторін під'їздили вояки: з польської до Татар і навпаки, розпитуючи за своїх знайомих і побратимів, — щоб по тім запросивши до себе їx хапати, тільки се їм не вдалось.

13 грудня відбувся перший з'їзд комісарів: з обох сторін по 12 коней з'їхалися “на три стріли луку”. З татарської сторони Сефер-казі, Періс-аґа, Ахмет-мурза й инші. Татари чекали, що польські комісари, під'їхавши засядуть з коней для привитання; але Поляки стримались від яких небудь реверансів, і навпаки-почали з дорікань на всякі обиди з татарської сторони, — “невдячність за дізнані від короля добродійства”. “Татари на се коротко відповідали, а Сефер-казі відізвався з тим: коли не будуть виплачені затримані упоминки, козаків король не заховає при зборівських пактах, загонів до Висли не пустить і нарешті-двох що найзначніших панят не дасть на заруку до Криму, — в такім разі даремні всі говорення, і треба віддати назад закладнів: від них п. старосту Яворского, а з нашої сторони Камамет-мурзу, і рішити справу зброєю. Наші дали досить міцні і поважні рації на то все, вказуючи, що зробивши перший початок до трактатів, (Татари) не мають причини ставити з свого боку такі кондиції, що не могли б бути прийняті, і не вдасться їм вимогти таких уступок у польської сторони, цілком ненарушеної в своїх силах. Коли хан з козаками розійдеться — і не буде брати ясиру в землі, через котру переходитиме, то упоминки з ласки короля і за причиною пп. комісарів будуть йому виплачені, — инакше мала надія (на замиреннє) і даремні будуть всі переговори”.

Таким чином перша розмова не дала нічого конкретного; татарські вимоги і тон мало, мовляв, доброго обіцювали, але рішено продовжувати переговори. А тим часом стало відомим, що хан, посунувши кіш під Солобківці, вже ладиться напевно в дорогу, вважаючи замиреннє цілком забезпеченим, бо йому дано знати, що король радо прийме його умови, коли він трохи з них попустить. “Козаки ж зайшовши милю за Оринин 6), стали недалеко Камінця”.

“Тому що нашим сильно не подобались умови, і вони не бачили ніякої можливости замирення, рішили вони (комісари) написати королеві про всю сю умову і просити його, щоб висловив свою гадку, чи кінчати трактати, чи занехати. Але коли занехати, то треба сильно і сміливо наступити з військом, і арматою, аби сим страхом і рішучістю змусити неприятеля попустити з своєї пихи. Коли кінчати- нехай король дасть комісарам асекурацію, аби були безпечні від нагани Річипосполитої. Коли ceй лист прийшов до короля, зараз в обозі затрубили алярм, і військо охоче почало в ночи готуватись, сподіваючись, що вони вийшовши в ночи, над раном будуть битись з неприятелем 7). Але память про непевність воєнної фортуни не виходила з голови. Сподівались, що неприятель другого дня вже не буде ставитись так гордовито, і взяли за краще вжити кунктації, того шкідливого в завзятости своїй відкладання до завтра. Хоч язики, захоплені того дня, казали, що Орда голодна, не зможе далі триматись, і хан не зістанеться довше як три дні, слухаючи безнастанні нарікання своїх Татар на Хмельницького-що мусять його охороняти, кинувши свої хати, a тим часом Калмики напали там і наробили великої шкоди.

“Поки прийшла відповідь короля, і була неділя, наші відложили закінченнє трактатів на 15 грудня. Жалували тим часом, що ся частина кінного війська пішла з комісарами, і її трудно назад вернути до обозу на випадок якби Орда напала, а тут за кілька день мусіли б зістатись без поживи і без коней. Здавалося кращим, якби король приїхав, сюди, а тимчасом спробувати б воєнного щастя. Були й инші причини до незадоволення: наші привели кільканадцять Татар до Камінця і з ними приятелювали, поїли і затримували у себе, а Сефер-казі довідавшися про се навзаїм затримав у себе п. стольника Сендомирського і Бєчиньского і не хотів пускати, доки ті ординці не вернулись усі до одного. але другого дня, 15 грудня таки зложили згоду, устно, без усякого письма. Козаків полишено при давніх вільностях, але коронному війську полишено вільний вступ на Україну, а панам повороти до їх маєтностей. Що до числа козаків, лінії і реліґії зборівських чи білоцерківських пунктів-коли можна вірити 7)-не було ніякої згадки. Упоминки обіцяно-поскільки б не пустошили тої землі, через яку будуть іти, і надалі їх мали платити, давнім звичаєм-коли хан буде неприятелем, неприятелям а приятелем приятелям (Польщі). Згодилися дати й закладнів-чого найбільше ті домагались: воєводича руського (Єроніма Лянцкороньского) і підкоморія Сендомирського Олєсніцкого, королівських покойових, а нам навзаїм-Мулан-аґу з кільканадцяттю коней, чоловіка значного роду”...

“Але про козаків в тих переговорах говорено дуже виминаючо 9)-тим тільки обмежились, що вони мають бути заховані при давніх вільностях. В тій купі, що трактували, не було ні Хмельницького ні Виговського, ані кого небудь з козаків. Навпаки-як кажуть-дано добру потіху, що коли б козаки з того були незадоволені, що король порозумівався з ханом не задоволяючи їх 10), то хан з приязни (до короля) радо готов буде зносити сих зарозумілих зрадників-королівських підданих, так само як обіцяв радо всяку поміч королеві на випадок коли б Москва схотіла напасти на його землі в будучім році. По такій от умові обидві сторони, повні три години провівши над сим, забравши закладнів, і запевнивши одні одних в приязни своїй і своїх держав, попрощавшись і засвідчивши приятельські почуття вернулися кожда до себе”.








Примітки


1) Іду в головнім за оповіданнєм “Нарративи”, досить докладним-його потверджує обозова реляція Морштина, друкована в збірці Міхаловского ч. 295, також і у збірці Ґолиньского і в Академ. ч. 1056, вона дає дату для погрому Клодзіньского-ніч під 3 грудня.

2) Описує його “літературно” Коховский с. 401-2; дуже подібний виступ побачимо тиждень пізніше. Автор реляції завважає, що трактатів не можна було розірвати, бо “з малими силами, з збідованим військом трудно було на них (неприятелів) наступати-прийшлось би на пропаще пробиватися до дому” (Міхалов. с. 715-6). Се поясненнє автора, що то була тільки демонстрація, і про дійсний наступ на неприятеля не можна було думати, може бути в повній мірі приложено і до виступу 8 грудня. Та могло їx бути й ще більше.

3) Тека 147 с. 263-6; королівський лист має в заголовку дату 8 октобра, а в кінці листу-6-го, лист канцлєра-8 октобра тільки в заголовку. Ясно, що се день правильний.

4) “Сьогодня вернувся козацький бунчук-але сила побито; поручник не знати чи не помре; забрали у них коней. Ординці виправдуються тим: “на що ж почали тікати, коли йшли з послом?” По друге: “По що ходять з послом по-ночи!” “Кажуть що се по злодійськи”-Міхалов. с. 715.

5) Та ж “Нарратива” с. 179.

6) Назва зіпсована: Horyn, Chocim, гіпотетично ставлю Оринин.

7) Про сю оружну демонстрацію-трактуючи її як демонстрацію тільки (вище с.707) оповідає обозова реляція Міхалов. ч. 302.-“Довідавшися про тверді умови поставлені з татарської сторони, король рішився виступити з кінним військом, і о півночи з неділі на понеділок (з 14 на 15 грудня) військо було вийшло з обозу-аж перед світом прийшла відомість, що (Татари) відступають від перших двох вимог, і король велів війську вертати, а п. комісарам написано, аби вони рішили так, щоб можна було оповістити людям (jako mozna rzecz ludziom)”. Між хронольоґією сеї реляції і “Нарративи” ріжниwя на оден день; в “Нaрративі” сей виступ діється з 13 на 14, але я думаю, що дата реляції вірнішa. День остаточного порозуміння доволі згідно означається 15 грудня. Темберский додає ще другого дня урочисті поздоровлення і т. ин., але се може бути і літературні додатки.

8) Вар. б. петерб. ркп.: De numero kozakow, o uniey y religiey Zborowskich ani Białocerkiewskich punctow (Нар.: w zborowskich ani Białocerkiewskich punktach) (si credere fas est) nulla mentio. Цікаве застереженнє, зараз далі зрозуміємо його значіння.

9) recuse, в копії Нар. се слово опущене.

10) Так я перекладаю сю еліптичну фразу: Ale owszem, ut fertur, dobra iakas otucha, ze iezeliby k. i. m. z hanem swoie miewal conferentie nie contentuiąc, gotow y han przyiazni postrzegszy durnych zdraycow y poddanych krolewskich znоsіс.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VI. Стор. 17.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.