Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





VII. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА


БУТУРЛИН НА ГРАНИЦІ, БОГУН СТРІЧАЄ МОСКОВСЬКУ МІСІЮ, СТРІЧА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ЗНАЧІННЄ ЦЕРКОВНИХ МАНІФЕСТАЦІЙ



Того ж останнього дня 1654 року ст. ст., коли Москва виповідала війну Польщі, в'їздила до Переяслава надзвичайна московська місія — Бутурлин, Алферьев, Лопухин для полагодження “великого земського діла”: здіснення ухвали земського собору в справі приймлення під протекторат царя “Запорозького війська з городами і землями” і оформлення сього переходу їх під московський протекторат 1).

Ще 1 листопада ст.ст. приїхала вона на українську границю, до Путивля, але тут просиділа трохи не два місяці, чекаючи з одного боку — повороту з походу гетьмана, з другого — ріжних додаткових присилок і інструкцій з Москви, потрібних для сповнення даного доручення. Перед усім було велено їй чекати в Путивлі гетьманських клейнотів для інвеститури: корогви, булави, кафтана і шапки, і без того за границю не їхати 2). Потім коли сі клейноти прийшли, виявилося, що корогва в дорозі попсувалася: підмокла і малювання від того потерпіло (“писмо поисщеплялось”, як висловлялися інструкції), отже в Москві велено робити нову корогву, яка мала бути прислана місії, і вони її мали почекати. Потім прийшов наказ не чекати, і тим часом передати гетьманові попсовану корогву, з попередженнєм, що вона має бути замінена справною, — але кінець кінцем нова корогва наспіла перед виїздом місії з Путивля, й інцидент таким чином був ліквідований. Чекали також “образцового письма” — тексту церемоніяльних промов, що мали бути виголошені при інвеститурі, і “присяжних записів” — тексту протоколів присяги, що мали бути переведені з українською людністю на знак її переходу під московський протекторат. Се ж був факт величезного значення з становища традиційної політики Москви: об'єднання під рукою московського царя всіх володінь старої Руської, Київської системи — спадщини Володимира Великого, праотця московської династії. Політична гадка московских політиків напружено працювала, силкуючися вложити в сі тексти промов і присяг далекосяглий зміст, котрий потім можна б було як найповніш використати в інтересах московської політики. Наздогін посилалися ріжні доповнення і зміни вироблених текстів, все нові й нові інструкції. На жаль ся кореспонденція заховалася тільки в части, і не використана належно в нинішнім виданні актів посольства, зробленім Карповим — що не дооцінював, а може — й не мав охоти з відповідною виразистістю представляти сю сторону місії. Положивши в основу посольське звідомленнє Бутурлина він переважно тільки згадує про зміст листування царя з послами, цитованого в сім звідомленню, тим часом як повний текст сих листів мабуть дав би не одну конкретну вказівку й освітити сю далекосяглу політичну роботу — що мала такий вплив на дальші політичні відносини України і Москви 3). Але я не міг узяти на себе сеї роботи — проробляти на ново акти посольства.

Ще 3 (13) грудня приїхав від гетьмана до Бутурлина до Путивля полковник Богун — або як його зве посольське звідомленнє — “полковник кальницький Іван Федоренко”, відряджений від гетьмана для звязку і супроводу місії. Він сказав, що гетьман призначив їй побаченнє в Переяславі, і доручив йому, Богунові, провести їх туди, а він, гетьман, в такім разі до них туди ж неодмінно приїде — хочби довелось для того навіть учинити тимчасове замиреннє з королем 4). Але Бутурлин мав ще тоді з Москви наказ без клейнотів до гетьмана не їздити, і тому “віддавши чость” Богунові, і давши дарунки йому і його синові відправив їx назад за границю, до того часу поки місія одержить з Москви відповідні інструкції. Богун лишив у них двох своїх козаків для зв'язку, а сам виїхав до Ромна, чекати вістей 5). 17 (27) грудня Бутурлин одержав з Москви ті клейноти, а також і всі потрібні “записи”, і заповів Богунові, через його козаків, що 20 (30) грудня він з товаришами рушить з Путивля до Переяслава — щоб він повідомив про се гетмана, згідно з його наказом:

Дійсно того дня, 30 н. с. місія виїхала 6), але заїхала недалеко, бо другого дня — відїхавши всього лише яких 10 верст від Путивля, одержали уманські вісти, від Стрешнева і Бредихина, про звісне вже нам гетьманське сповіщеннє за жванецьке замиреннє з королем, і устні доповнення козака, що з тим сповіщеннєм приїхав: що гетьман замирився з королем на підставі Зборівського договору, і в Київі буде з'їзд і договір з Поляками про поворот польських урядників до козацьких міст і т. ин. 7).

Ся вість збентежила Бутурлина i товаришів: чи не буде після сього безпотрібна й їх місія; вони стали табором тутже “на степу”, де сі відомості дістали, і післали гінця до Богуна, щоб він приїхав, “для великого царського діла” і вияснив, наскільки сі відомости правдиві: “а вони не побачившися з ним, з табору не рушаться” 8). Але перше ніж Богун одержав сього листа, прийшли инші вісти, ще того самого дня — приїхав піддячий Старков, відряджений від Бутурлина до Чигирина, і привіз листи Виговського і Хмельницького з — під Гусятина 9), що вони участи в жванецькім замиренні не брали. Привіз також відомости, що другого дня по нім, 29 н. с. грудня дружина гетьмана мала виїхати до Переяслава — очевидно, щоб приготовити все на приїзд гетьмана; за нею мала виїхати жінка Виговського, а за кілька день і сам гетьман: він уже переїхав через Білу Церкву і мабуть на 23 грудня с. с. буде в Переяславі. Про замиреннє його з королем нема ніяких відомостей, ніякого потвердження — він сам рішучо заперечує се. Сі листи і відомости вивели Бутурлина з нерішучости: він післав до Москви звідомленнє, що з огляду на них не буде чекати Богуна, а другого дня, 22 грудня поїде до пограничного українського містечка Корибутова, а до Переяслава звідти перед себе посилає одного з своїх людей 10).

Тої ж ночи приїхав Богун, і потвердив, що гетьман приїде до Переяслава на саме Різдво, або скоро після Різдва. Другого дня разом з ним Бутурлин з товаришами поїхав до Корибутова. За десять верст до міста стрів їх син Богуна Тимофій з сотнею. козаків під корогвою; зсівши з коней вони повідомили, що стрічають їх за гетьманським наказом. Разом поїхали до Корибутова і тут другого дня в місцевій церкві московські попи й ченці, що були при місії, відправили передріздвяну службу і разом з місцевим духовенством проголосили многі літа царскій родині. А Бутурлин повідомив гетьмана безпосереднє і крім того осібно через Стрешнева, що вони в'їхали в межі України й їдуть до Переяслава, і від гетьмана та Виговського отримали також листи, що вони довідавшися про їх приїзд, виїхали з обозу й їдуть, просто до Переяслава 11). Того самого дня, 23 с.с. грудня Бутурлин з Вогуном приїхали до Красного, де їх стрічав городовий отаман Филоненко з козаками, а перед брамою міста священики з святощами, і запровадили з процесією, з дзвонами до міської церкви, служили знову службу за царське здоровє, і потім стріляно з гармат, а московську місію приймано всякою стравою і всім потрібним для людей і коней. В місті перебула вона святвечір, тому що не можна було зібрати підводи, і виїхала тільки на Різдво, після ранньої служби. Переїхали через Кропивну і в ночи прийшли до Іванець, — і скрізь їх стрічали з тою самою парадою. Лохвицький сотник Остап Грабаренко привіз листи гетьмана і Виговського, писані в Корсуні на святвечір, я дані йому від миргородського полковника Лесницького: гетьман почувши, що місія ще в дорозі, постановив заїхати для деяких справ до Чигрина і про се сповіщав. До того сотник додав ріжні новинки з театру війни: як Виговський з Лесницьким і писарем Мужилівським їздили до хана підчас його переговорів з королем; чули, що король хотів миритися з гетьманом на зборівських умовах, але гетьман не захотів; і Виговський у короля не бував, а як вертався від хана, так говорив: “Хвалити Бога, що здорові відійшли від них”. Гетьман оповістив полковникам царську ласку: що цар приймає їх під свою царську руку, полковники оповістили про се всіх козаків, і всі раділи з того 12).

Другого дня, 26 с.с., місія була в Прилуках — де її стрічав сам полковник Вороненко, і дав відомости про Стрешнева і його одісею. Потім, 27-го, через Галицю й Биків, їхали на Переяслав; стали ночувати в Бикові, і тут привезли їм піддячі вісти з Переяслава від полковника Тетері: хан мирив гетьмана з королем, але гетьман на тих переговорах не був і з королем не бачився, ані листування між ними не було; гетьман знає тільки, що хан узяв від короля в застав за гроші трьох людей; тепер гетьман пішов з — під Гусятина, а хан ще лишився: розіслав своїх людей по городах по ясир. А переяславський козак Тимофій Цицюренко оповідав, що під Камінцем був такий з'їзд: від хана Сефер-казі аґа, від гетьмана Іван Виговський, від короля канцлєр. Канцлєр намовляв Сефер-казі аґу, щоб хан з Ордою від козаків відступили — то вони потім з ними упораються, але Сефер-казі аґа відрік, що хан того не зробить, від козаків не відступить. Випрошував у Ляхів на тім з'їзді полковника Антона, що вони затримали, і намовляв замиритися на зборівських умовах, але Ляхи просили їм лишити на те час — буде про те сойм. А Виговському сказали: “Ви наші піддані (холопы), ми з вами потім упораємось”. І з тим з-під Камінця роз'їхались, до нічого не договорившися 13).

З Бикова на Басань, Баришівку і Війтівці (де заночували) останнього дня року поспіла місія до Переяслава. Скрізь її стрічали з церковною і воєнною парадою, а в Переяславі особливо. За пять верст перед містом перестрів полковник Тетеря, а з ним сотників, отаманів, козаків чоловіка 600 або й більше — під корогвою з музикою: з сурмами й бубнами. Коли місія наблизилася, зсіли з коней і Тетеря виступивши на зустріч Бутурлинові сказав таку промову (її переказує московське звідомленнє, але не знати наскільки точно, тому й передаю її вітійство тільки приблизно):

“Благовірний боярине благовірного царя й инші панове! Радісно приймаємо ваш щасливий прихід. Від довшого часу горіло в нас серце наше, тішачися поголоскою, що йдете до нас, сповняючи царську обіцянку, що православне і преславне військо Запорозьке буде під великою рукою великодержавного восточного царя. Тому й я, менший серед рабів(!) того ж війська Запорозького, маючи уряд в богоспасаємім городі Переяславі від богоданого нам гетьмана Зиновія Хмельницького, вийшовши на стрічу до вас, радісний привіт віддаю благородіям вашим і низький поклін з усім військом, що в тім городі пробуває. А на відпочинок від труду подорожнього війти до господ міста Переяславського пильно вас прошу” 14).

Перед брамою Переяслава, “не доходячи сажнів за сто”, шпалєрами стояли козаки і стріляли на салют місії. Потім “не доходячи сажнів за 50”, стрів її протопоп Григорий з духовенствами, з святощами і свяченою водою, і наоколо “всенародное множество с женами и дЂтьми; с великою радостью”. Після того як Москвичі поцілували хреста і образи і були покроплені святою водою, протопоп сказав їм таку орацію — котру я навожу в ориґінальнім тексті звідомлення: “Радостію исполняєм ся, благородніи царстіи мужіе, внегда зримъ благополучноє благородія вашего отъ царского пресвЂтлого величества пришествіє. О немъ же слухомъ уха услышавше, мы меншіє и нижайшіє богомолцы ваю, съ радостію благородію вашему въ стрЂтеніє изыдохомъ, чающе, яко нынЂ Господь Богъ пришествіємї вашимъ усердноє желаніє исполнилъ православія нашего, єже совокупити ся во-єдино Малой и Великой Росіи подъ єдиною великодержавного благочестивого царя восточного крЂпкою рукою. Єже мы отверстыми сердцы воспріємше, желаємъ усердно, да не точію сію Господь Богъ намъ соединитъ Малую Росію, но и всего міра царства да покоритъ подъ єго царского пресвЂтлого величества непреборимую руку. Желающие же радостно благородіям вашимъ благопривЂтствуємъ и духовно цЂлуємъ. ЦЂлующе васъ, царстіе мужіе, съ радостію Вамъ глаголемъ:


Радуйте ся, сынове Сіони!

радуйте ся горы высокіе!

радуйте ся ребра сЂверова!

радующе же ся внійдите въ богоспасаемый градъ сей,

совЂтуйте мирная, благая и полезная всему христіанству,

яко да вашимъ благоустроеніемъ подъ его царского пресвЂтлаго величества тихо осЂняющими крилы

почієтъ и наше Малыя Росіи православіе”.


По сій промові всі війшли процесією до соборної церкви Успенія, й ікону Спаса, дану від царя Бутурлинові в дорогу, несено разом з місцевими святощами. За святощами йшли пішо Бутурлин з товаришами, а з гармат на майдані тим часом давали сальви. В соборі відбулася коротка відправа з многолітством цареві і його родині, і після того старшина, козаки й міщани відпровадили місію, під нові гарматні сальви, на її кватири, і прислано їм сюди страву й фураж.

Так малюється сей вхід представників нового протектора України. Донесеннє старанно підчеркує його церковно-ритуальну сторону, старанно витримувану і з московської і з української сторони, відповідно тому, що новий політичний звязок України з Москвою мотивовано перед усім нібито реліґійними причинами. З другого боку, всі ті неустанні цілування московськими висланцями українських ікон та инших святощів, кропленнє їх українською свяченою водою, спільні відправи попів і черців московських з українськими мали демонструвати повну реліґійну солідарність і тотожність православія московського з українським. Попередніми часами вона була сильно захитана московськими ортодоксами, що добивались перехрещування українських обливанців, ставили під сумнів православність українського священня і т. д., і польська сторона, як ми бачимо, попробувала була заграти на сій струні, доказуючи, що московська віра зовсім не те що українська; може не без впливу сього епізоду московські урядові круги звертали особливу увагу на сю маніфестацію одновірности.

Розуміється, на тім що записано в посольськім звідомленню, се не кінчалося. Без сумніву вся та чимала церковна братія, додана від московського уряду для сеї мети до місії, не тільки парадувала в процесіях, але й при кожній нагоді підчеркувала, маніфестувала, поглиблювала сю сторону акції. Тому я відзначив її і в наведених вище церемоніяльних протоколах.








Примітки


1) В останній хвилі, коли сей аркуш мав іти до друку, серед актів Малор. приказу 1669 р. знайшлися деякі папери сеї місії і між ними начерк царського указу про її висилку, він буде поданий в додатках — конкретного він не дає нічого.

2) Акты X с. 148.

3) На стор. 178-180 тексту, і в примітці до нього на ст. 180 читаємо, що після того як Бутурлин повідомив царя, що Хмельницький кличе його на з'їзд до Переяслава, з Москви післана була спочатку одна грамота, 8 грудня, потім наздогін друга, 11 грудня. При них післано 5 текстів “записів”, і “письмо почему им государево жалование объявить”, і клейноти. Перед тім була виправлена грамота з наказом не дочекавшися “писма къ вЂрЂ приводного” і нової корогви з Путивля не виїздити; але сеї грамоти не післано, мабуть тому, що “письмо” і корогва в той час поспіли, і замість отсеї грамоти була післана інструкція разом з письмом і корогвою. Наздогін післано якісь приписки до висланих записів “про Кіевъ и про Черниговъ и про всю Малую Русь — “приписати противъ того какъ въ государевой грамотЂ написано, а на томъ ихъ къ вЂрЂ приводити, да и въ городЂхъ потому жь къ вЂрЂ приводити велЂть”. Перша грамота попсована, друга ціла, з богатьма поправками”, але ні одної ні другої Карпов не подав — хоч і сі поправки, і ті тексти що пересилалися з тими листами, не позбавлені інтересу для дослідника.

4) Акты X с. 168-4.

5) Тамже с. 168-170. В ст. 5823/12 л. 220 лист Богуна з Ромна 9 (19) грудня, в москов. перекладі: він дякує за гостинність і обіцяє засвідчить перед гетьманом їх приязнь.

6) Акты X с. 180 і 183.

7) Вище с. 698.

8) Акты X с. 183-5.

9) Наведені вище с. 692.

10) Акты X с. 185-8.

11) Акты X с. 191-3.

12) Акты X с. 194-7.

13) Акты X с. 198-202, вище с. 698.

14) Акты X с. 205. Як би бути певним, що промова списана з “образцового письма” Тетериного (що вповні можливо!), то його риторський словянський стиль мав би чималий літературний інтерес; але певности в сім нема, тому я навожу в ориґінальнім тексті тільки промову протопопа, тамже с. 206.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.