[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

ВРАЖІННЯ ВІД ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО АКТУ, ПОГОЛОСКИ ПРО МОСКОВСЬКУ ПРОТЕКЦІЮ ТА ЇЇ ПЕРСПЕКТИВИ, ПОГОЛОСКИ ПРО РОЗЧАРОВАННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Тепер треба з'ясувати по змозі, як фактично відбувався сей перехід козацької України під московський протекторат, і які вражіння й настрої викликав.

Я почну з оповідання київського висланця, печерського черця Макария Криницького-одного з висланих від митрополита і печерського архимандрита емісари для того щоб анулювати заяви випущені московською місією і козацькою адміністрацією. Де він зложив своє оповіданнє, зістається невідомим, бо й джерело, звідки походить се оповіданнє незвісне ¹), і саме воно нічого не поясняє крім того, що з Київа Криницький поїхав 15 січня ст.ст.-хоча далі в тексті сказано, що виїхав він ще 13 січня, зараз по приїзді московських дворян, висланих з Переяслава для переведення присяги і переписи козацьких кріпостей (Кикина з товаришами). Але оповіданнє настільки інтересне, що я вважаю потрібним його навести ціле:

“Післаний він від митрополита київського і архимандрита печерського умисно на те, аби вчинити маніфестацію в луцькім ґроді про те що Москва, наїхавши на Київ, вимагає від о. митрополита, архимандрита і всього духовенства неслушної річи: аби від короля відступили і за пана його не мали, а московському государеві поклонились і присягли. Про те також, що все духовенство вчинити того не хоче, і як не було ніколи ребілізантами, так і на будуче того не бажає. Про се чинять маніфестації по ґродах-післали до в. кн. Литовського ксьондза Шпаковского, з київського бернардинського конвенту, що весь час при отцю митрополиті пробував.

“Розповів (Криницький), що посли московські ²) і архимандрит з черцями пятого дня януарія за старим калєндарем в'їхали до Переяслава, і на водохрещеннє московський архимандрит відправляв церемонію. Другого дня приїхав до Переяслава Хмельницький і скликав на раду чернь, об'явив свою волю-що вже добре надумався ³) і вибрав за пана московського царя. Відповіли, що йдуть за волею старших.

“Дня 8 Хмельницький у двох з Виговським віддав присягу і підданство московському цареві, на що йому присягли навзаєм посли ⁴), і віддали від царя корогву булаву і богату кучму. Потім дня 9 присягли полковники: Джеджала, Тетеря переяславський, ніжинський, прилуцький і инші-котрих не знає. Старого війта переяславського хорого принесено на ліжку, аби присяг, і він другого дня після присяги помер. Богуна, кажуть, не було. Зазначені пункти післані до царя, які там умови-не знає ⁵).

“Задніпрянські міста Москва займає ⁶), теж чинять у Київі й инших: має в них бути московська старшина. До Київа 13 дня януарія-ст. кал.-того дня що той чернець виїхав-приїхали московські писарі, а третього дня мала бути сама Москва- котру проважають полковники, а Хмельницький поїхав.

“Москва вимагає присяги від митрополита і духовенства; вони її ще не складали, бояться, аби старших духовних не перемінили ⁷).

“На питаннє, чи Хмельницький в тім порозумівся з ханом ⁸), не вмів відповісти. Каже, що Орди на Україні нема, і він не сподівається братерства з ними надалі. Орда- кудою йшла через Україну, поступала по-неприятельськи: Паволоч і Хвастов знищила.

“Про Могильницького ⁹) каже, що живе в Чигрині. Не думає, аби тої зими козаки пішли на війну. Про шлюб доньки Хмельницького з Московитом не знає ¹⁰). Тимошева вдова в Чигрині, в дуже малім поважанню, і все від неї забрано”.

Послухаймо тепер вражінь нашого шляхетного земляка, Якима Єрлича.

Іґноруючи попередні зносини Хмельницького з Москвою, він представляє собі справу так, мовляв Хмельницький підчас Жванецької кампанії помітив, що хан хитнувся в сторону короля, тому скоро тільки вернув на Україну, зараз вислав до царя посольство, піддаючи йому військо і всю Україну, і цар “не памятаючи присяги-своєї і свого батька, і вічного договору с Польшею, приймає тих зрадників і висилає до Київа своїх думних бояр і воєвод, щоб вислухати присягу по всіх українських містах, містечках і селах”. В'їзд до Київа ¹¹) тих воєвод був такий: напереді йшов або їхав козацький полк, потім вели коней царських-12 турецьких коней, в ріжних капах з золотоглаву до самої землі і з золотими сідлами. За тими кіньми йшов полк синів боярських, гарно вбраних, в соболях, на турецьких конях в уборах з золота і перел. Між ними були 4 корогви, дуже великих і дивних, коштовної чудесної роботи: на одній лев, на другій одноріг, на третій Мелюзина (русалка), на четвертій чудодива морські. За ними воєводи ¹²). Процесія духовних вийшовши з Св. Софії їx стрічала і відпровадила до церкви. Позаду йшов знов полк зрадників і розбійників. Кілька день пізніш вислухано присягу духовенства й міщан київських, від великого до малого, і дань на них вложено.

Чорнобильський протопоп так писав чернобильському підстарості в початку лютого н. с. ¹³): “Просив я слізно Господа мого, аби річи добре стали, але як бачу-зле! Бо видав нас усіх Хмельницький московському цареві в неволю, по Володимир, по Турів, і ще далі.

“Сам з військом своїм присяг, і місто Київ силою ¹⁴), під страхом кари мечної, змусив до того, що присягло. Тільки духовенство не присягало, а ті всі міста і місточки присягли. Не знаю, що буде з Чорнобилем; дуже скоро будуть змушені зробити те саме. Сам оглядав я своїми очима нещасливими, як Москва на Київ наїздила. Від царя були такі особи-називані шумно ¹⁵) як тільки бути може (вичислені Бутурлин, Алферьев, Лопухин і “стольник царський”), з ними тисяча коней Москви, два полки козаків. Перед корогвами їх ведено 9 турків ¹⁶), пишно вбраних в капи. Потім ішли їх корогви, дуже гарні червоно-рябі ¹⁷): на одній лев, на другий одноріг, на третій риба морська з дівочим лицем в короні. Потім ведено 8 турків прибраних в капи з сріброголову ¹⁸) по саму землю. За ними самі йшли, пішо, в Золоті Ворота, де їх стрічали о. митрополит і все духовенство-за слізами світу не бачило, а й. м. о. митрополит з жалю аж обумирав. І ще був з ними архимандрит з столиці-він присягу читав коли міщани присягали, протопоп із столиці й инші черці й дякони, в пишних ризах. А самого гетьмана не було.

“Воєвода московській іде на Київ з ста тисячами: Німців пятдесят тисяч і Москви стільки ж ¹⁹). Сих гостей скоро сподівайтеся до себе і тримайтеся пильно в обережности! Сорок тисяч Донців і 80 тисяч козаків-сі против Орди, а цар з усею силою рушився з столиці під Смоленськ. Того всього скоро сподівайтеся, і лист мій всім моїм мил. панам і добродіям ознайміть, а мене в ласці своїй панській ховайте, аби я за вами був безпечний свого життя в Чорнобилю-бо не маю чим своїх діток вивезти-тільки що живемо.

“У Чорнобиль заїхав стольник царський Василь Петрович Кикин ²⁰) в четвер 26 явуарія ²¹). Добре зробив єси, що до нас не поїхав — був би в руках. Було з ним 5 хоругов люду, і вже дістали про тебе відомість і пильнували ²²). Богато було крику-плачу, як міщан до присяги гнали. Цар обіцяє всіх при правах і маєтностях заховати, хто добровільно піддасться і охреститься, і ще понад то права запевняє”.

Відомий нам ротмистр Павша пише Радивилові з Мозиря 2 н. с. лютого ²³): “За певну річ доношу в. кн. м.-так як би сам в. кн. м. очима своїми на то дивився, — що той зрадник Хмельницький з полковниками своїми задніпрянськими виконав присягу московському цареві 22 січня в Переяславі і одержав від московського царя через тих чотирьох воєводів, а пятого архимандрита дарунки: шаблю, булаву і кілька пар сороків соболів. Полковникам дано по сороку соболів, сотникам по дві пари, отаманам по парі. Потім як вони зложили присягу, гнали до присяги міщан переяславських; ті завзято спротивлялись, а війт тамошній, бувши хорим, коли його веліли як хорого принести до церкви Пречистої, мусів присягу виконати, і в жалю вмер на третій день по тій присязі своєю смертю ²⁴).

“Хмельницький з усіми достатками і добитками своїми виїхав, і взявши щось з армати пішов до Миргороду, а звідти всі стада й худобу пригнали над Самару. Полковникові переяславському Тетерухові ²⁵) і ніженському-швагрові свому велів відпровадити трьох воєводів до Київа, щоб відібрали замок, місто і присягу від міщан, і вони третього дня ²⁶), з 6 тис. козаків і 500 Москви війшли до Київа. Хто був старшим воєводою, не міг довідатись-тільки то мені дали знати мої (люди), котрих я вислав іще перед Різдвом до о. митрополита, що старшого звали Микитою. Той Микита став у київського війта Сумковича; другий Василь Василевич, став у Левка, цехмистра кравецького, на Широкій вулиці; а третій став у міщанина при Вишгородській брамі. Невелику стацію привезено їм до Київа з Баришполя, Воронкова й инших ріжних міст, і роздано Москві. Коли Москва в'їздила, полковник Пішко велів стріляти з гармат, і в місті їх приймав, і всякі їм достатки давав. Другого дня обіслано весь київський маґістрат і поспільство, аби йшли до присяги. Ті дуже відмовлялись і не хотіли йти, але козаки гнали їх як худобу. Маґістрат виконав присягу в мурованій церкві Пречистої, на ринку, за їх московською ротою (присягою), що вони дали, і той архимандрит ту роту читав. Поспільство-ж одні у св. Спаса, другі у св. Микити, треті у Пречистої Наберезької ²⁷) виконали присягу, за тою ж ротою, але не називали себе власним хрещеним іменем, і після тої присяги сильно на них нарікали, а Бога просять, аби військо й. кор. м. як найскорше наступило: обіцяють охочо піддатись. Ту волю царську, що їм проголошено, дуже немило прийнято. Бо дано їм таке правило (kondycya), щоб простий нарід уборів (ochędostw) не вживав, в жовтих чоботях не ходив, тільки в ходаках та сермязі, жінки-в убранню власного виробу, а бавовни і крашених полотен вживати заборонено. На се все поспільство не годиться, і виглядає війська й. кор. м. як Бога.

“Й. м. о. митрополит присягати не схотів, так само о. архимандрит і все духовенство-вимовляються тим, що не мають згоди від константинопольського патріярха. Не знаю, чи в тих днях їx не примушено (до присяги), але знаю, що така деклярація від них була. Уманський і браславський полк не схотіли з Хмельницьким мати зносин, ані їхати на ту присягу до Переяслава, і так та половина України відірвалася.

“З Київа знову два воєводи мали виїхати 6 с. м. до Чорнобиля-полишивши в Київі свого воєводу. А відібравши Чорнобиль і зіставивши там залогою Броварську сотню-дуже добру, задніпрянську, а другу Вишгородську, а третю Димирську, а старшим якогось Москвитина, і добре обсадивши Чорнобиль, — Київський полк має попровадити воєводу-не знаю котрого-на воєводство Чернигівське Остер, Козелець, Любеч, Лоїв: вже по сто чоловіка пішло збройно на ті полки до Любеча. Любечани біжать до мене з тими відомостями, і в Брагинщині велика трівога”. (Автор висловлює гадку, що тих Любечан і инших жичливих людей можна було б ужити для бунтування Задніпрянської України і правобічної, пообіцявши їм від короля ріжні милости, і в пізнішім листі, 28 березня н. ст. Павша сповіщає, що Любечан і Лоївців, які мешкають по ріжних містах-в Чернигові, Ніжині, Острі, Козельці, він намовляв аби вони ширили універсали, роздані їм від Павші, з закликами до вірности королеві, і селяне з любецьких сіл, що на сім, правім боці Дніпра, обіцяли зістатися вірними королеві).

“Донесли мені також петриківські купці, що бувши в Київі чули, нібто Москва має поставити сильну залогу в Київі, другу в Чернигові, третю в Переяславі (З того приводу Павша звертає увагу на потребу скріпити залогу в Мозирі).

Пересилаючи Ян. Радивилові наведенний вище лист чорнобильського протопопа ²⁸), 11 лютого, він додає до його вістей такі новини від себе: “Полк кр(оп)ивенський і полтавський відірвались від Хмельницького і не схотіли присягати цареві московському. Великий пострах пішов між поспільством. На ринку переяславськім гультяї одного разу при зборі вівса силоміць немало Москви кіями погаласували і овес від них відібрали. І сам Хмельницький був в немалім страху, так йому сказали: Ми за котів душ наших продавать не будемо, як ти продав, і пана свого зрадив” ²⁹). Від Чорнобильців дуже мало у кого відібрав присягу-силою, і міщане таможні нерадо Москву прийнявши, роз'їхались і як бога виглядають війська (королівського). І так доношу-що й уся Україна того собі бажає. Отець митрополит і архимандрит київський іще не присягали і присягать не хочуть, так заявили, що краще їм умерти, ніж віддати присягу цареві московському, і при сій деклярації стоять” ³⁰). В иншім листі тогож Павші маємо такі відомости з місяця березня:

“До Київа війшло кілька тисяч Москви і в валу на площі коло св. Софії стали. Зараз місту і манастиреві печерському і всій волости чернецькій, селам і містечкам найближшим наказано привезти з диму по 3 палі дубові: хочуть на тім валі ставити і місто фортифікувати.

“Той зрадник Хмельницький мешкає в Чигрині разом з Виговським, а їх жони з дітьми, і невістка також за Дніпром в Миргороді-живуть з усіма достатками. Тим часом їздив сам зрадник до Путивля і там з тими московськими воєводами порозумівався. Військо московське стоїть в Комарицькій волости і ще нікуди не рушається-через недостачу сіна. Свіжа залога козацька прибула до Чорнобиля-їх не більше 150 коней, а Москви між ними тільки 30. Минулого тижня вже не дозволили нашим купувати збіжа, і вигнали небожат з міста, взявши по 4 золоті від воза як мито, і виправляючи їх з міста велено їм казати: коли хочете мати хліб, виходьте сюди до нас з жонами і дітьми, буде вам ліпше! Теж саме в Іванкині (?) сталось. А з Котельні й инших містечок прийшло минулого тижня до Норинська більше ста коней, а що лишалося ще людей на тім пожарищу, всіх забрали з жінками і дітьми на свої вози і повезли з собою на Україну: не лишилось людей крім кількох баб у шпиталю.

“Та чорнобильська залога наказала міщанам і всій волости, щоб привезли по 3 палі-хочуть фортифікуватись, так само і в Горностайполі. Як Горностайпільці так Чорнобильці обіцяли мені зіставатися жичливими, але я вже сумніваюсь, бо вже ті залоги стали, і почали вже за царя молитись, і московські церемонії відправляти.

“В Чернигові досі залоги ще не було; козаки сидять по домах і коней годують, хліб готують. Те саме по всій Україні діється.

“На полковництво київське прислали з Чигрина Яненка полковника. Той зрадник приїхавши показав свою нелюдськість: велів стяти Пішка, попередьього київського полковника. Що за причина, не можу довідатись, але так доносять, що був нам прихильний.

“Маю також певну відомість, що Хмельницький вислав послів до хана, й іменем царським його прохає, аби стояв при війську московськім і козацькім-обіцяє йому від московського царя грошей у-двоє против того, що мав би він дістати від короля, і сина свого обіцяє дати в застав, — аби тільки пристав до московського царя.

“То також доношу, що минулого тижня війшли були лижники-казали мені, що було їх 400; прийшли до села Дернович, ухопили хлопа і на муках взяли у нього деякі відомості; спаливши село й замучивши кілька хлопів, повернули до Дніпра” ³¹).

Молдавський воєвода доносив королеві, що йому написали з Рашкова-з крайнього погранича козацької території. “14 фебруарія дано мені знати напевно, що якийсь Москаль, якого звуть “воєводичом”, приїхав 12-го до Рашкова від московського царя, і козаки його прийняли з найбільшою пошаною. Сказав їм, що Хмельницький вирікся приятелювання з ханом і став “голдовником” (васальом) московського царя й віддав йому всю Україну. “Тому така тепер воля царя нашого, аби ви всі були йому вірними голдовниками яко панові християнському!” Скликав на. другий день всіх до церкви і велів присягати на вірне підданство. При тім обіцяв їм (козакам, очевидно) кожному на рік осібно з царського скарбу по 20 талярів і барву (жупан)-аби тільки щиро служили. А в кожному місті має бути старостою Москаль. Сю присягу в четвер (12 лютого) козаки в Рашкові виконали, а другого дня той Москаль мав їхати до Мясковки, і так їздячи від міста до міста мав приводити козаків до присяги на вірне підданство (holdowanie), а сповнивши се, має зістатися в Браславі. І нічого иншого сі неприятелі не мають на гадці, тільки спільними силами вдертися до держави в. к. м. і нищити, а здобувши побіду-мати собі столицю в Київі” ³²).

Житомирський староста Тишкевич (титулярний чернигівський воєвода) доносив канцлєрові з Войславич 1 березня:

“Повернувши застав своїх післанців, що повернулися від Хмельницького нічого не добившися в справі мого майна. Бо той зрадник, розірвавши ліґу з ханом, сам (піддався цареві московському, і всю Україну віддав йому в руки: при моїх післанцях передав йому Київ. Віддав усю Чернигівщину, Київ і Браслав аж по сам Тетерев, і ріжні Москалі понаїздили сюди, відбираючи аж по Паволоч наші володіння ³³). По великодню найдальше за два тижні будемо мати неприятеля коло Люблина-наскільки мої могли вирозуміти. Поспів би й скорше, але дивляться на ті війська, що пішли на Смоленськ і Полоцьк-щоб лекше нас підійти, розірвавши наші сили. Сам Хмельницький трохи не під вартою; конференцій йому з ніким не позволяють ³⁴). Козаки теж самі між собою замішались ³⁵), не знають куди обернутись і дивляться на ті річи. Бо Москва так проголосила: хто з хлопів, шляхти та козаків хоче бути під московською владою, аби до них приставав і присягав на то ³⁶); хто не хоче-аби за Тетерев переходив. То тільки, що ніяких насильств не чинять над тими, котрі добровільно від них відриваються, а тим що до них пристали, обіцяють охорону і всякі вільности від царя” ³⁷).

Альбрехт Радивил записує під місяцем січнем-але очевидно заднім числом як то кажуть.

“Хмельницький, казячися з ненависти (до Польщі), помітив, що згода між ним, нами і Татарами (уложена під Жванцем) дуже непевна, і покликав до помочи московського (царя)-і сього місяця присягнув (йому) в Переяславі. Але що варварським московським звичаєм всі у них звуться “холопами” (rustici subditi), жахнувся від сеї назви, і схиливши голову на руку, казав собі принести горілки. Випивши зложив присягу. Зараз по тім Москаль зайняв місця і замки, особливо Київ-прислав туди двох воєвод і наказав будувати замок коло церкви с. Софії” ³⁸).

Ґоліньский записує в своїх записках:

“До Київа приїздив московський патріярх з 40 тисячами (війська)-відбирав від Руси присягу, від панів і хлопів, на підданство і послушенство цареві московському і йому самому-аби виріклися свого константинопольського патріярха. Був і в Переяславі, і по инших містах. Хмель сам присягу зложив, і козаки з ним; приводили Русь до того, що піддалася московському цареві; декотрі того не хотіли, і попи инші від того відмовлялися, але инші годилися. Хмельницький збаламутив і підбив Москву: збратався з ними і сполучився против Корони польської, а при Хмельницькім і Виговський теж, його секретар-був то шляхтич польський, що до Хмеля пристав і з ним віддав присягу патріярхові московському-за се (патріярх) зробив Хмельницького князем всеї Руси в Київі. Від московського царя дано йому дарунки: булаву саджену рубинами, шаблю, корогву і шість сороків соболів. Полковникам і осавулам по сороку, сотникам по дві пари, иншим по парі, по одному. Скоро тільки Москва опанувала Київ, Білу Церкву, Чигрин, Брацлав-зараз вона взяла Русь в своє послушенство міцно, і стала собі брати з Руси, що хотіла” ³⁹).

Бізаччіоне переказує такі відомости отримані з Польщі: “Хмельницький присяг цареві і перехрестився на московське, і цар зажадав, щоб уся старшина присягла також, і найкраще місто щоб було віддано його намісникові. Але козаки, що вийшли з Сучави, не схотіли присягти московському царю кажучи, що виходячи з Сучави вони присягли навпаки. Богдан так розсердився, що велів стяти декого з їx старшини ⁴⁰), і у Поляків се розбудило надію, що між козаками почнеться на сім ґрунті незгода-богато було таких, що не хотіли московської влади, і оден з видніших старшин звернувся до Потоцкого обіцюючи викликати повстаннє. Йому були видані листи, яких він жадав, і він їx поширював, щоб поглибити незгоду. Але патріярх вислав накази, підтримані Богданом, щоб по всій Україні “попи або священики грецькі, маґістрати по містах і всі повіти заприсягли на послух цареві, а хто відмовлявся, зараз їх арештовано і відіслано до Москви. Се він підбивав царя до війни з Польщею і добивався того щоб козаки перехрестилися, і щоб усе духовенство зреформувалося на московський лад (393).

“Але як Богдан побачив, що московські висланці взялися списувати все що було на Україні: людей, худобу, міста, замки і села, стало йому завистно, і він знову став накликати Татар, і спровадивши їх вигнав з Київа Москалів, що війшли були туди. Се приспало підозріння Орди, а він бачучи себе між Татарами, Москалями і Поляками, за поміччю сих ворогів що чигають на погибіль людську, сподівається утриматися спираючись то на одних то на других, і вяжучися з обома против Поляків” (с. 394).

Записки Theatrum Europaeum також відбивають в собі той інтерес, з яким політики сумежних країв придивлялись і прислухались до наслідків нової політичної комбінації. Насамперед читаємо про нові порядки заведені на Україні московськими воєводами і попами; відомости походять очевидно з Браславщини: спеціяльно згадується приїзд московського воєводи до Немирова-де він пробув уже два місяці. Всього було прислано на Україну 7 воєводів; привівши Хмельницького і полковників до присяги вони з 14 попами об'їхали край, церкви посвячено на ново і заведено нові порядки; “наче новий світ заложено”. Полковники і старшина мусіли присягти, що надалі у них не буде ніякої приязни (порозуміння) з Татарами, ніякого послуху католицькій владі. На Євреїв неповинні ані дивитись ані їx терпіти між собою; побачивши Єврея треба за ним плювати. А коли б хто небудь щось купив у Єврея, буде на 2 місяці відлучений від церкви. Козаки мусіли зложити приречення, що вони не будуть напиватись, не вживатимуть табаку ні инших міцних напитків” (609-610).

6 березня отримано в Варшаві відомість з України, що Хмельницький не вдоволившися тим що віддав московському (цареві) найкращі українські міста, ще й перехрестився на московське, і з ласки царя став київським князем: Московіти коронували його в одній з київских церков на князівство київське-спеціяльно для того виготовленою шапкою ⁴¹). Об'явив при тім, що хто хоче в тих церквах зістатись, мусить так само як він перехреститись. Козаки були тим дуже незадоволені. Богато з них збунтувалось і перейшло до польського табору, між иншим й Богун (Bocham)-котрому король написав, що поскільки він схоче бути вірним і послушним йому і Річипосполитій, буде наставлений над Запоріжським військом і одержить булаву ⁴²). А далі (підчас літнього сойму) читаємо вже таку звістку, що з страху і недовіря перед своїми Хмельницький утік до Москви ⁴³).

Потім наступають чутки про розчарування Хмельницького:

Хмельницький при тім усім мав тільки ту мету, щоб стати самому володарем України і в ній панувати ⁴⁴), але скоро побачив, що його обдурено в тих лукавих плянах. “Він поділив (для свого панування) всю Русь на 7 воєвідств, повідомив царя, що він для кращого правління ⁴⁵) поділив край на сім частин. Вел. князь московський був рад то почути, зараз вислав туди сім своїх воєводів, і ті прийняли в своє володіннє згадані воєводства та стали збирати всі доходи кождий з свого воєводства, так що Хмельницькому ледво лишилось щоб собі зібрати на прожиток ⁴⁶). Побачивши себе так гірко обманутим він післав до в. князя і став просити щоб принаймні одно воєводство було полишене для його утримання, але дістав від царя таку відповідь: Русь його (царева), і він (Хмельницький) також. Ся відповідь так збентежила Хмельницького, що він уже став над тим думати, якби себе забезпечити. Послав до турецького цісаря своїх послів і просив його помочи” ⁴⁷). Свій союз з Московським (царем) виправдував так, що він мовляв не звернений проти Отоманської держави ⁴⁸) і т. д.

“Незадоводений з царя Хмельницький обмінювався з ним гострими писаннями. Цар йому робив закиди, що він йому не помагає згідно з даним приреченнєм, коли цар задля нього розірвав свою згоду з королем польським. Коли Хм. буде далі так поводитись, то цар тільки потягне дзвін за язик, і від того гуку (Хмельницький) зараз опорожнить окуповану ним Україну. А Хмельницький йому на се відповів: Він так само не отримав обіцяної царем платні для війська. А коли (цар) схоче в дзвін дзвонити, він заграє на козі, від котрої (цар) затанцює йому на Москівщині і вискочить назад до свого краю” (з окупованих білоруських земель) ⁴⁹).

Примітки

¹) В Чтеніях Моск. Общ. исторіи, за р. 1861 кн. 3, воно було видане разом з листом чорнобильського протопопа (що нижче), без усякого пояснення звідки їх узято. Але копія в бібліотеці Красіньских ркп. 4032 л. 31-2 така близька до сього друку, що дуже можливо, що відси її й узято. Сам Криницький, попавши в лапи київського воєводи в осени 1654 р., розповідав що митрополит його вислав ще в 1653 р. на трибунал, в справах печерських маєтків, і він там був арештований, поки не надумали його вислати з королівськими листами до Богуна-Білгород. ст. 382 л. 378. Карпов вважав Теодосія Василевича автором обох оповідань: Криницького і чорнобильського протопопа-Прав. Об. 1874, І с. 114.

²) Попсовані ймення пропускаю.

³) naradził.

⁴) ktore mu wzajem przysięgli posłowie.

⁵) Punkta namienione do cara posłali, quibus conditionibus nie wie. Також звістка в духу Величка-Костомарова.

⁶) odbieraia.

⁷) obawiaia się aby starszych duchowienstwa nie odmienili-не ясно: чи духовенство боїться, що Москва їx поскидає, чи боїться присягати Москві, аби їм король не відібрав урядів.

⁸) iezeli Chmielnicki dokładał się w tym hana.

⁹) Се той Могильницький, очевидно, що був післаний з сучавськими козаками, вище ст. 594.

¹⁰) Про сю чутку, що Хмельницький видав доньку за царського свояка, доносили з Яс на початку лютого: “Дано знати господареві, що Хмельницький в Чигрині справляє в тих днях весіллє: видає доньку за синовця московської цариці” (бібл. орд. Красіньских ркп. 4032 л. 41-від Стан. Кунарского до коронного мечника Лянцкороньского 2 лютого).

¹¹) У Єрлича під днем 24 січня, що ніяк не виходить.

¹²) Вичислені три члени місії і четвертий стольник Кикин висланий наперед до Київського полку.

¹³) Копія видрукована в Чтеніях 1861, III, має дату 22 січня. Копії в збірці Русецких ркп. 39 с. 218 і в Теках Нарушевича (147, с. 407), з помітою Несвижського архиву Радивилів згідно датовані 27 січня, ся дата правдоподібніша. Несвижська копія і Русєцких писані польською мовою з рутенізмами, друкована-ще більшою мішаниною польської й української; є значні відміни і в тексті, комбіную їx варіянти.

¹⁴) Вар: srodzie-суворо.

¹⁵) Szumnie jako moze bydz na imię-однаково в обох копіях. Можна розуміти й так: пишно (прибрані), а на ймя такі то.

¹⁶) Себто турецькі коні.

¹⁷) czerwono rabye, czerwona rabie, czerwania i rubaia.

¹⁸) Срібної парчі, брокату.

¹⁹) Наруш.: з 100 тис. Німців і 50 тис. Москви, видима помилка.

²⁰) Так в Рус. i Несвиж. копії, правда призвище не зовсім вірно, але можна пізнати, в друкованім же Bieloszerstow, незнати звідки. Кикин дійсно звався Василь Петрович.

²¹) Ся дата: четвер 26 січня, зложена з двох копій, дійсно цілком відповідає калєндарю (26 січня ст. ст. був четвер) і дає дату листу: він значить писаний другого дня, 27 с. с. січня.

²²) В друк. копії тут кілька приватних прохань, я їx пропускаю.

²³) Теки Нарушевича 149 с. 473.

²⁴) dobrowolnie, своєю смертю, себто не був убитий.

²⁵) Се імя в ориґіналі попало не на місце, після ніжинського.

²⁶) dnia 6 februarii — очевидно помилка.

²⁷) Na Bareski.

²⁸) “отця протопопа Атанасія, що вмисно виїздив за 6 міль до чорнобильського села Стеколища і вислав той свій лист до свого (себто чорнобильського) підстарости, що пробуває у мене (в Мозирі)”-сі слова поясняють походженнє наведеної вище чорнобильскої реляції.

²⁹) У sam Chmielnicki w strachu niemałym pozostał, y to mu odniesli, ze my za kotki dusz naszych nie będziem przedawali, iakos ie ty przedał y pana swego zradził. Kotki-очевидно московські соболі так згірдливо названі.

³⁰) Далі ще такі новини: “4 лютого орда впала на Україну, була в самій Білій Церкві, немало шкоди наробила і назад повернула. Уманський полк не мало відгромив у неї на Киівчім (Kiowczym) броді. Ще давніше принесено, що підчас коли хана не було в Криму-був з Хмельницьким, Калмицька орда з Донцями немалої шкоди наробила в Криму”.-Бібл. орд. Замойских ркп. 1807 л. 101.

³¹) Збірка Піночі в краківськім маґістр. архиві, ркп. 310, дата: з Мозиря 28 березня.

³²) Жерела XII с. 285 — ориґінал був тоді в Kop. Метриці в Москві. В ркп. Разнояз. F. 63 л. 17 (тепер варшав. унів.) за сим листом до короля міститься такийже до канцлєра, з припискою де воєвода оповідає вісти привезені з України ще другим вістуном: Хмельницький ставши васалем московського царя, мав намір іти разом з московським військом на Валахію, Мунтенію і Семигород, але потім змінив плян і хоче наперед розправитися з польским військом, щоб воно не вдарило йому з тилу. Потім наступає ще лист секретаря воєводи до канцлєра, 17 лютого, де переказуються відомости ще иншого “каралаша”. Згаданий воєводою московський боярин обіцяє “козакам і лихим і добрим на рік по 20 червоних, по 20 соболів і барву”, а иншим хто не має рушниці обіцяє доставити. Далі йде звістка вже самого секретаря, що у воєводи був вчора “чернець Москаль, що уміє по грецьки”, “удає, що їде до Константинополя в приватних справах”, але Вінярский радив воєводі його обшукати, підозріваючи, що він їде від царя і Хмельницького до патріярха константинопольського, “з котрим (Хмельницький) має свої зносини”; результат ще невідомий.

³³) Упускаю міркування на тему облишення соймових сварок, а рятування Річипосполитої перед видимою небезпекою.

³⁴) Очевидно Москалі.

³⁵) distracti.

³⁶) aby się do nich wiązał cum iuramento.

³⁷) Наступають знову поради що до внутрішньої згоди і притягнення союзників: “післати до хана, — знаю, що пішле кількадесять тисяч на послугу королеві; нехай ідуть під Умань, а наше військо збирається під Дубно-там треба зібратись на війну, поки поспіє посполитий похід, без котрого не можна обійтися. Не зашкодило б тепер же написати і до князів союзників, тільки боюсь, щоб реліґія не стала на перешкоді молдавському і мультанському, бо Москва такий претекст взяла, що все що робить, робить для віри”, і т. д.-Теки Нарушевича 147 с. 517-9.

³⁸) Осолін. 117 л. 199 об.

³⁹) Осол. рукоп. 189 с. 680 і 681.

⁴⁰) Мабуть се про Федоровича.

⁴¹) Wie der Chm. an deme nicht genügt gewesen, dass er die besten Ukrainische Stätte dem Moskowiter übergeben, sondern sich auch aut Moskowitisch umbtäufen, durch dessen Favor sich zum Kiofischen Fürsten machen und durch die Moskowiter auf das Furstentum Kiof in einer Kiofischen Cerkien oder Kirchen kronen lassen mit einer dazzu bereiteten Mütze-c. 610.

⁴²) zum Haupt über die Zaporowische Bulawa gestellt werden solte.

⁴³) retirirt hatte-c. 614.

⁴⁴) Indem er anderst nicht gemeynet als über die Ukraine selbsten ein Herr su seyn und darinnen zu dominiren.

⁴⁵) besserer Regierung willen.

⁴⁶) also dass Chmielnicki kaum woher er das Brod zu nehmen übrig geblieben.

⁴⁷) с. 611.

⁴⁸) с. 615.

⁴⁹) wolte er nur eine Glocke ziehen lassen auf deren Schall er wol bald die occupirte Ukraine wieder räumen solte. Worauf ihme Chm. geantwortet: würde er die Glocke läuten lassen, sо muste er eine Sackpfeiffe anzustimmen, die ihm bald nach Moscovien könte tantzen und wieder in sein eygen Land springen machen — 618.

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 6.]