[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





СКЛАДАННЄ ПЕТИЦІЇ ДО ЦАРЯ В ЛЮТІМ 1654 Р., ПЕТИЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО ДО ЦАРЯ, ЇЇ НАВЕРСТВОВАННЯ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 17 (27) ЛЮТОГО 1654, ДЕПУТАЦІЯ М. ПЕРЕЯСЛАВА, ДЕПУТАЦІЯ. ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО.



Конкретне уставленнє відносин до нового протектора, після того як його повномочні представники відмовилися зафіксувати загальну формулу ненарушимости українських прав, вільностей і володінь, що їм була запропонована в Переяславі, було головним ділом, що займало старшину, зібрану в Корсуні й Чигрині в січні й лютім 1654 р. На превеликий жаль, ніяких відгомонів не долетіло до нас від тих нарад, що велися над проєктом козацьких петицій, що мали бути подані на затвердженнє цареві. Перед нами тільки результат-сама петиція в 23 пунктах за підписом гетьмана і військовою печатею 1), подана московському урядові козацькими послами 14(24) березня. Вона не заховалася в ориґіналі, а тільки в московській копії, з приписаними дяком царськими резолюціями при поодиноких статтях. Наскільки при тім заховано первісну форму, а наскільки поправлено під московське, лишається невідомим; що поправлено-се ясно; але мабуть змісту не змінювано. З огляду на велику вагу сього документу я вважаю потрібним навести московський текст-переклад (виправляючи подекуди буквальні помилки, що затемнюють зміст) поруч нього дати свобідніший переклад його на сучасну українську мову:

Божію милостію, великій государю царю и великій княже АлексЂю Михайловичю, всеа Великія и Малыя Русіи самодержче, и многихъ государствъ государю и обладателю, твоему царскому величеству, мы Богданъ Хмельницкій, гетманъ войска Запорожского, и все войско Запорожское и весь міръ христіянскій Російскій до лица земли челомъ бьемъ.

З божої ласки великий государю!-Твому царському величеству ми Б. Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке, і весь мир хрещений Руський низько, до землі челом бємо!

Обрадовався велми съ пожалованья великого и милости неисчетные твоего царского величества, которую намъ изволилъ твое царское величество показать, много челомъ бьемъ тебЂ государю нашему, твоему царскому величеству, и служити прямо и вЂрне во всякихъ дЂлехъ и поведЂніяхъ царскихъ твоему царскому величеству будемъ во вЂки. Только просимъ велми, яко и въ грамотЂ просили есмы, изволь намъ твое царское величество въ томъ всемъ пожалованье в милость свою царскую указати, о чемъ посланники наши отъ насъ твоему царскому величеству будуть челомъ бити.

Зрадівши вельми з твого великого пожалування і незлічимої ласки твого цар. величества, що ти нам зволив показати, дуже тобі дякуємо, і служити щиро і вірно, в усяких справах і наказах царських, будемо тобі вічно. Тільки просимо вельми-як і в грамоті просили єсмо — пожалуй і покажи свою ласку у всім, що у тебе проситимуть посланники наші:

1. Въ началЂ изволь твое царское величество подтвердити права и волности наши войсковые, какъ изъ вЂковъ бывало въ войскЂ Запорожскомъ, что своими правами суживалися, — и волности свои имЂли въ дображъ и въ судахъ; чтобъ ни воевода ни бояринъ ни столникъ въ суды войсковые не вступался, но отъ старшихъ своихъ чтобъ товарищество сужены были: гдЂ три человЂка казаковъ, тогда два третьяго должны судить.

1. Насамперед, будь ласкав-потверди наші військові права і вільности, як з віків бувало в війську Запорозькім, що судилися своїм правом і вільности свої мали в володінню і в судах. Нехай ні воєвода ні боярин ні стольник не мішаються до військових судів, але щоб товариство від старших своїх судилося- де три чоловіка козаків, то два третього мають судити.

2. Войско Запорожское въ числЂ 60.000 чтобъ всегда полно было.

2. Військо Запорозьке в числі 60 тисяч аби завсіди було вповні.

3. Шляхта, которые въ Росіи обрЂтаются и вЂpy, по непорочной заповЂди Христо†тебЂ, великому государю нашему, твоему царскому величеству учинили, чтобъ при своихъ шляхетцкихъ волностяхъ пребывали, и межъ себя старшихъ на уряды судовые обирали и добра свои и волности имЂли, какъ при королехъ полскихъ бывало, — чтобъ и иные увидя таковое пожалованье твоего царского величества, клонилися подъ область и подъ крЂпкую и высокую руку твоего царского величества со всЂмъ миромъ христіянскимъ. Суды земскіе и градцкіе черезъ тЂхъ урядниковъ, которыхъ они сами себЂ добровольне оберутъ, исправлены быть имЂють, какъ и прежде сего. Такожъ шляхта, которые казну свою имЂли по крЂпостямъ, на маетностяхъ, тогда и нынЂ любо чтобъ имъ поплачено, или на маетностяхъ довладЂти дано.

3. Шляхта яка на Руси знаходиться і тобі велику государю нашому, згідно з непорочною Христовою заповідю присягу зложила, аби при своїх вільностях зіставалась, з поміж себе старших на уряди судові обирала, маєтности і вільности свої мала, як за польських королів бувало. Аби й инші, побачивши таку ласку твого цар. вел., хилилися під владу, і під кріпку і високу руку твого царського величества з усім миром християнським. Суди земські і гродські мають справуватися урядниками, котрих шляхта сама собі обиратиме, як досі було. Також та шляхта, що мала гроші на маєтностях заставом, має право на зворот грошей, або щоб дали їй досидіти на маєтностях свій час.

4. Въ городЂхъ урядники изъ нашихъ людей чтобъ были обираны на то достойные, которые должны будуть подданными твоего царского величества исправляти или урежати, и приходъ належачей въ правду въ казну твоего царского величества отдавати.

4. По містах урядників щоб обирано з наших людей, людей гідних, котрі б підданими твого цар. вел. правили й рядили, а належний прихід по правді до скарбу твого цар. вел. віддавали.

5. На булаву гетманскую, что надано со всЂми принадлежностями староство Чигиринское, чтобъ и нынЂ для всего ряду пребывало.

5. На булаву гетьманську як надано було Чигринське староство з усіми приналежностями, щоб і тепер зіставалось, для всяких потреб управи.

6. Сохрани Боже смерти на пана гетмана, — понеже всякъ человЂкъ смертенъ, безъ чего немочно быти, — чтобъ войско Запорожское само межъ себя гетмана избирали, и его царскому величеству извЂщали, чтобъ то его царскому величеству не въ кручину было, понеже тотъ давный обычай войсковой.

6. Боронь Боже смерти на пана гетьмана-тому що всяк чоловік смертен, і без того не може бути, — аби військо Запорозьке само між собою гетьмана вибирало, і його цар. вел. сповіщало. Нехай то й. цар. вел. не буде в гнів, бо то давній військовий звичай.

7. ИмЂней казатцкихъ чтобъ никто не отнималъ: которые землю имЂютъ и всЂ пожитки съ тЂхъ земель, что бы при тЂхъ имЂніяхъ, добровольно владЂли, — вдовъ послЂ казаковъ осталыхъ, чтобы и дЂти ихъ такіе жъ волности имЂли, какъ предки и отцы ихъ.

7. Маєтків козацьких аби ніхто не відбирав: котрі ґрунти мають, щоб усіми пожитками з тих ґрунтів свобідно володіли. І вдови, після козаків позосталі й діти їх щоб такі самі вільности мали як предки й батьки їх.

8. Писарю войсковому чтобъ по милости его царского величества 1000 золотыхъ для подписковъ, также и мелницу для прокормленья, что великой расходъ имЂетъ.

8. Писареві військовому з ласки й. цар. вел. тисячу золотих для підписків, а для прогодовання млин-бо має великий розхід.

9. На всякого полковника чтобъ по мелницЂ было для того же, что росходъ великій имЂютъ, но когда милость будетъ твоего царского величества-и болше того чЂмъ твое царское величество пожаловати изволишь.

9. На кождого полковника по млину щоб було, для того що мають великий розхід, а як буде ласка твого цар. вел., то щоб і більшим їx пожалував-яка твоя воля буде.

10. Также на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ и по мельницЂ, а на писаря судейского по 100 золотыхъ.

10. Також судям військовим по 300 золотих і по млину, та на писаря судівського 100 зол.

11. Также ясауломъ войсковымъ и полковымъ, что на услугахъ войсковыхъ всегда обрЂтаютца и хлЂба пахать не могутъ, по мелницЂ бъ имъ было, просить твоего царского величества.

11. Також осавулам військовим і полковим-тому що завсіди знаходяться на послугах військових, на хліб орати не можуть-просимо твого цар. вел., щоб по млину їм було.

12. На подЂлку снаряду войскового и на пушкарей и на всЂхъ людей работныхъ у снаряду просимъ твоего царского величества, изволь имЂти твое царское милостивое призрЂнье, яко о зимЂ, тако и о станахъ; такожде на обозного 400 золотыхъ.

12. На роботу коло армати військової, на пушкарів, і на всіх робочих коло армати людей просимо твоє цар. вел., май ласкаву увагу-на зиму, на становища, також і на обозного 400 зол.

13. Права наданые изъ вЂковъ отъ княжатъ и королей, какъ духовнымъ и мірскимъ людемъ, чтобъ ни въ чемъ не нарушены были.

13. Права з віків надані-від князів і королів, як людям духовним, так і світським, аби в нічім не були порушені.

14. Послы, которые изъ вЂка изъ чюжихъ земель приходят къ войску Запорожскому, чтобъ пану гетману и войску запорожскому, которые къ добру были, волно приняти, — чтобы то его царскому величеству въ кручину не было; а штобы ямЂло противо его царского величества быти, должны мы его царскому величеству извЂщати.

14. Послів, що звіку до війська Запорозького з чужих земель приходять, аби панові гетьманові і війську Запорозькому вільно було приймати-таких що з доброю справою. Нехай то не було б в гнів й. цар. величеству. А коли б щось було против й. цар. величества, то гетьман і військо повинні й. царське величество сповіщати.

15. Какъ по иныхъ земляхъ дань вдругъ отдаетца, волили бы есмя и мы, чтобъ цЂною вЂдомою давать отъ тЂхъ людей, которые твоему царскому величеству належатъ; а если бы инако быти не могло, тогда ни на единого воеводу не позволять и о томъ договариватца. Раз†бы изъ тутошныхъ людей обобравши воеводу, человЂка достойного, — имЂеть тЂ всЂ доходы въ правду его царскому величеству отдавати.

15. Воліли б ми, щоб так як по инших землях данина віддається разом, щоб і нам віддавати певну суму за тих людей, що належать до твого цар. величества. А як би так не могло бути, тоді на ніяких воєвід не годитись, і добиватись того (щоб їх не було); хіба щоб з тутешніх людей вибирати воєводу, чоловіка гідного, і він би мав всі ті доходи віддавати й. цар величеству по правді.

16. А то для того имЂютъ посланники наши договариватца, что наЂхавъ бы воевода права бы ломати имЂлъ и установы какіе чинилъ, и то бъ быти имЂло съ великою досадою, понеже праву иному не могутъ вскорЂ навыкнути и тяготы такіе не могутъ носити; а изъ тутошнихъ людей когда будуть старшіе, тогда противъ правъ и установъ тутошнихъ будутъ исправлятися.

16. А то тому мають наші посланники того добиватись, бо воєвода приїзжий ламав би права, заводив (нові) постанови, і з того була б велика досада. Бо люди не можуть скоро привикнути до иншого права, і не можуть зносити таких (новозаведених) тягарів. А коли старшина буде з тутешніх людей, вона правитиме згідно з тутешніми правами і установами.

17. Прежде сего отъ королей полскихъ никакова гоненія на вЂру и на волности наши не было, всегда мы всякого чину свои волности имЂли, а для того мы вЂрно и служили; а нынЂ, за наступленье на волности наши, понуждени его царскому величеству подъ крЂпкую и высокую руку поддатца: прилежно просити имЂютъ послы наши, чтобъ привилья его царское величество намъ на хартіяхъ писаны, съ печатьми вислыми, единъ на волности козацкіе, а другій на шляхетцкіе далъ, чтобъ на вЂчные времена непоколебимо было. А когда то одержимъ, мы сами смотръ межъ себя имЂти будемъ и кто казакъ, тотъ будетъ волность казацкую имЂть, а кто пашенной крестьянинъ, тотъ будеть должность обыклую его царскому величеству отдавать, какъ и прежде сего. Такоже и на люди всякіе, которые его царскому величеству подданные, на какихъ правахъ и волностяхъ имЂютъ быти.

17. Давніше, як не було ніякого гоненія від королів польських на віру і на вільности наші, — ми мали свої вільности для всякого стану, і тому вірно служили. Тепер же, як стали наступати на вільности наші, ми були змушені піддатися під кріпку і високу руку й. цар. величества, і посли наші мають пильно просити, щоб й. цар. вел. дав нам привилеї, на перґамені писані, з завісними печатками: один на вільности козацькі, а другий на шляхетські-аби на вічні часи було непохитно. А коли їx одержимо, самі будемо між собою пильнувати, і хто козак-той буде вільність козацьку мати, а хто селянин від рілі-той буде звичайне послушенство віддавати його цар. величеству, як і давніше віддавав. Також (привилей) про всяких людей підданих й. цар. величества-на яких правах і вільностях мають бути.

18. О митрополитЂ помянути имЂютъ, какъ будутъ разговаривати, и о томъ посломъ нашимъ изустный наказъ дали есмо.

18. Про митрополита мають згадати, як будуть на переговорах-про се далисьмо послам нашим словесний наказ.

19. Такожде просити прилежно послы наши имЂютъ его царского величества, чтобъ его царское величество рать свою вскорЂ прямо къ Смоленску послалъ, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупиться, для того что войска нынЂ принужены. Чтобъ никакой ихъ лести не вЂрили, естьли бъ они имЂли въ чомъ дЂлать.

19. Також пильно мають просити наші посли й. цар. величества, щоб негайно післав військо своє просто на Смоленськ, ні трохи не гаючись, аби неприятель не міг приготовитися і з иншими (державами) з'єднатись. Бо тепер військо його стомлене. Нехай ніяким витівкам їx не вірять, якби вони почали робити в чім небудь.

20. И то надобное дЂло припомнити, чтобы наемного люду здЂ по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000 или какъ воля его царского величества будетъ, хотя и болше.

20. І то потреба пригадати, щоб цар (поставив) наємного війська тут по границі від Ляхів для всякої безпечности тисячі зо три, або й більше, — як воля буде й. цар. вел.

21. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили: просить и нынЂ его царского величества, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ.

21. Такий був звичай, що завсіди війську Запорозькому платили. Просити й тепер й. цар. вел., щоб на полковника (давалося) по 100 єфимків, на полкових осавулів по 200 зол., на військових осавулів по 400 зол., на сотників по 100 золотих, на козаків по 30 золотих.

22. Орда еслибы имЂла вкинуться, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на них наступити; такожде и Донскимъ казакомъ готовымъ быть; а нынЂ еще въ братствЂ, дать сроку и ихъ не задирать.

22. Як би мала напасти Орда, тоді треба на них наступати від Астрахани і від Казани. Також і Донським козакам готовим буть. Але поки (Opдa) ще в брацтві (рахується)-дати час і не зачіпати.

23. Кодакъ городъ, который есть сдЂланъ на рубежЂ отъ Крыму, въ которомъ панъ гетманъ всегда по 400 человЂкъ тамъ имЂетъ и кормы всякіе имъ даетъ, чтобъ и нынЂ его царское величество какъ кормами, такъ и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Таже и тЂмъ которые за порогами Коша берегуть, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать, понеже нельзя его самого безъ людей оставляти.

23. В Кодацькій фортеці, що поставлена на кримській границі, пан гетьман завсіди по 400 чоловіка тримає і всяку поживу їм дає. Нехай і тепер й. цар. вел. зволить забезпечити її як поживою так і порохом до армати. Також і тим що за Порогами стережуть Кіш, аби й. цар. вел. зволив свою ласку показати, бо не можна його самого без людей полишати.

Уже на перший погляд, переглядаючи сю петицію, кидається в очі її безсистемність. Положити сю безсистемність на рахунок московських дяків ніяк не можна, вона була очевидно в ориґіналі, і поясняється мабуть тим, що петиція ся складалася мабуть не від разу-вона носить на собі сліди ріжних перерібок і доповнень, які були результатом довгих і змінних в своїм складі нарад, що відбивали на собі ріжні погляди, настрої і течії в війську. Ледви чи можливо при нинишнім стані матеріялу скільки небудь докладно відзначити сі ріжні редакції й зміни; я принаймні в даний момент до сього не берусь. Але деякі розходження і наверстовання таки хочу зазначити.

Петиція починається, як бачимо, загальним постулятом потвердження прав і вільностей війська Запорозького, що звучить як повтореннє такого ж загального постуляту, поставленого в Переяславі: спочатку гетьманом-перед присягою, потім депутацією старшини, що 12 (22) січня жадала писаної деклярації послів про незайманість “вольностей, прав і маєтностей”. В другій розмові 10 (20) гетьман розгорнув її в ширшу формулу: незайманости привілєґій “станів війська Запорозького”: шляхетського, козацького і міщанського, їx станових орґанізацій і установ, і маєткових прав. Отсю тезу ми бачимо розгорненою в отсих пунктах петиції: 1-козацькі привілєґії, 3-шляхетські, 4-міщанські, 7-маєткові права козацькі, 13-ненарушимість прав і надань духовного і мирського стану (те що зачіпив гетьман в останній розмові 10 січня). Сі от пять пунктів становлять основу петиції, можливо її перший начерк. Він доволі стисло розвивав те що начеркнено було в переяславських переговорах-розвивав переяславську умову в тіснішім значінню.

До сих проєктів одначе примішалася серія деталів військового устрою, на нинішній погляд зайвих, які являються архаїчним пережитком колишніх “ординацій війська Запорозького” Відти силою інерції вони перейшли до Зборівського трактату, а з сього трактату-що в українсько-московсько-польських переговорах 1653 року став нормою полагодження козацько-українських потреб, примішалися і до переговорів старшини з Москвою. Се пункти петиції 2,5,8,9,10,11,12. Змістом своїм сюди належать також 21 і 23; але 21 пункт явно доданий потім, можливо так само додатковий і 23.

Пункт 2 — про 60-тисячний реєстр війська, і 5-про Чигринське староство обговорювались і в Переяславі, очевидно-з ініціятиви гетьмана чи старшини (вище с. 768). Можна допустити, що з сих розмов вони попали і до першої редакції петиції, з нашого погляду-не дуже потрібно, на погляд її авторів-як дуже важні моменти в комплєксі заховання вільностей і маєтностей. Инші пять пунктів могли виникнути при обміркуванню п. 4-про доходи царського скарбу, або того питання, що в переяславських протоколах записано як мову Виговського про “описуваннє на государя королівських, панських і всяких міст”-що належало б передати на військо з сих доходів (як се й зазначають царські резолюції: давати з тамошніх доходів) або з тих одписаних на царя маєтностей (млини). При тім, очевидно, мусіло виникнути питаннє про платню і всьому війську, по анальоґії старих ординацій; але в переяславських переговорах гетьман висловився, чи обмовився против сього, і тому мабуть сей пункт не пройшов тут, а по довгих дебатах вискочив далі під кінець (пункт 21).

Трудно також сказати, чи належали до першої редакції, чи з'явилися додатково два пункти кардинальної конституційної ваги: право вільного вибору гетьмана військом (п. 6) і право гетьмана вести заграничні дипльоматичні зносини (п. 14). Переяславські протоколи не заховали розмов на сю тему. З питаннєм військових вільностей вони звязані, але не так близько. Право вільного вибору гетьмана в попередніх ординаціях трактувалось; але в Зборівськім і Білоцерківськім трактаті його вже не згадано, очевидно-як річи самозрозумілої.

Натомість цілком ясно, що пізнішою верствою-иншим варіянтом відносин до московського протектора в порівнянню з тим що говорилося в Переяславі, і що згідно з тими переяславськими переговорами виложено було в першій частині (першій редакції) петиції, — являються отсі три важні пункти 15,16,17. Вони звязані одною ідеєю й становлять одну цілість. Може бути, до них належить і п. 14, право дипльоматичних зносин, се трудно рішити. З другого боку можливо, що п. 17 з'явився самостійно від 15-16; але він має також характер пізнішого наверствовання-другого варіянту трактування питання про вільности, ніж то бачимо в п. 1, 3, 4. Докладно окреслити межі сього наверствовання, як сказав уже, я при наявних засобах не берусь. Але в сій частині петиції (п. 14-17) ясно відчувається инший дух і напрям: зробити з України замкнене державне тіло, васальну державу під протекторатом московського царя, закриту для всяких вмішань московського уряду та його аґентів до внутрішніх українських справ. Досить неясна і здержлива стилізація петиції (п. 15) знаходить собі коментарій і виясненнє в устних переговорах українських послів на теми петиції в Москві 13 (23) березня. Вони тут досить ясно, як побачимо далі, висунули сей проєкт, що лежить під п. 14-17 петиції: цар зовсім не посилає воєвод на Україну, натомість на підставі підрахунку українських доходів, що зробить якийсь довірений царський уповажений, буде уставлена сума річної данини, яку буде виплачувати гетьман цареві, “подібно як турецький султан (одержує) з Угорської, Мутьянської й Волоської землі” 2).

Сим перечеркувалися всі переяславські балачки про те, щоб військовим орендарям принаймні дозволили вибрати доходи за умовлені роки, щоб збори царських доходів вели місцеві люди і віддавали царським воєводам і т. д. Ніяких царських воєвод, ніяких царських міст і доходів, єсть Україна як васальна держава, на чолі її військо, на чолі війська гетьман. Він один репрезентує державу перед московськими зверхниками, і поза ними ніяких сепаратних відносин і зносин з московським урядом українських установ, чи станів, чи окремих людей! Се те що ми, сучасні історики, правники і т. д., відгадуємо як провідну ідею українських політиків в їх відносинах до Москви. Воно безсумнівно істнувало в плянах і бажаннях провідних українських кругів; принаймні-були тут люди, які досить ясно собі се уявляли й бажали, і в сім напрямі справляли події. Але або вони самі не досить ясно, послідовно і рішучо проводили сю політику, або не знаходили відповідної підтримки у тої частини своєї верстви, яка вважала зайвим ставити крапки над і, обгострювати відносини задля таких принципіяльних справ. Чи тому що вважала їх не досить реальними і важними? чи тому, бо думала, що на практиці московський уряд своїх централістичних, окупаційних плянів здійснити не зможе, отже нема чого утрудняти відносини даного моменту задля фікцій, які однаково не здійсняться?

В кождім разі, як ми бачимо, в петиції зісталось поруч себе одно і друге: і постуляти української державности, і сі дрібні виторговування для війська, для старшини ріжних маловажних уступок з будучого московського режиму, що має заступити колишню польську управу і війти, на правах єдиного господаря, у всі подробиці місцевих відносин. І пізніше в Москві військові посли в своїх переговорах вели мову на двоє, роблячи пропозиції з обох варіянтів, можливих і допустимих в залежности від волі царя. І тому ж разом з військовою депутацією, що їхала уставляти відносини України як держави до її протектора, їхала й депутація переяславських міщан-за згодою і відомом гетьмана очевидно, щоб випрохувати у царя сепаратні привілеї для своєї громади-всупереч інтересам війська, як суверена. Тому ж військові посли везли приватні документи гетьмана і писаря, і мали доручення випрохати у царя потвердженнє на старі їx маєтности і надання новихє За їх прикладом такі самі пляни робили собі посли. Народні герої, оборонці української державности сходили на дрібних звичайних чолобитчиків, роблячи небезпечні для української державности прецеденти і ослаблюючи в московських очах свою позицію народніх і державних представників!

Кінцеві шість пунктів “петиці”, подочіплювані, очевидно, в останній момент, мають такий же гетероґенний, несуцільний характер. Два пункти 19 і 20 мають на оці стратеґічні вимоги даного моменту: на театрі польськім і на театрі кримськім. Але бажаннє висловлене в п. 20-щоб цар для безпечности розложив своє військо на границі України з Польщею, мало серйозне значіннє, і викликає сильні сумніви що до своєї доцільности супроти воєнних компетенцій гетьмана і незалежности війська в своїй діяльности. Пункт 18, про митрополита додано мабуть в результаті якогось прохання від нього. П. 23 про Кодак-се маловажний додаток до петицій про кошти на військові потреби, — чи докинений в останній хвилі, чи може спихнений на кінець важливішими справами. Але пункт 21, про платню всьому війську мав дуже серйозне значіннє-і загально-принципіяльне і аґітаційне.

З принципіяльного погляду постулят-чисто шкурницький, він повертав військо з того загально-державного, репрезантативного характера, на яке воно вибивалося протягом всього сього півстоліття, назад на становище наємного війська, яким воно хотіло бути в початках свого істновання. Проєктував зробити його царськими служальцями за ціну річної плати 2 міл. золотих, що мали збиратися з українських же міст 3). Коли в инших постулятах військо хотіло затримати за собою становище провідної керуючої верстви держави (військо Запорозьке-се те що ми б назвали Українською Республікою, керованою військом)-тут воно зводить себе на становище наємного царського війська. Але, як я кажу, він, сей поступят, граючи на таких шкурницьких мотивах, мав безумовно аґітаційний характер. Прошу пригадати вісти Стефана воєводи, що козакам обіцювано від царського протекторату по 30 талярів і по жупану на рік. Хто обіцював? Думаю, що не той роз'їзжий московський дворянин, який приводив до присяги, а козацька старшина, якій припало нелегке завданнє зганяти до сеї присяги козаків, й вона мусіла для того видумати що небудь приємне для козацьких слухів. Коли при укладанню петиції виникло се питаннє, се стало мабуть з таких власне демаґоґічних мотивів. Але при тім могло бути й таке міркування: раз Москва хоче збирати доходи з українських міст і сіл, нехай же платить козацькому війську: тим способом щось з українських доходів повертатиметься назад.

17 (27) лютого складаннє петиції мусіло бути приблизно закінчене: тим днем датовані грамоти гетьмана до царя, що мали повезти посли, і 20 с.с. лютого вони вже були в дорозі 4). Як взірці тих привилеїв, що старшина допрошувалася у царя, і підтвердження традиційности і законности її петицій-прецеденти тих постулятів, що вона ставила цареві, до петиції були додані такі документи-в офіційних копіях київського ґроду, де їх було зареєстровано в березні 1650 р.: королівський привілей війську Запорозькому, даний під Зборовим, королівське потвердженнє Зборівських пактів, потвердженнє прав на Терехтемирівську фундацію і наданнє Читинського староства на гетьманську булаву 5). Крім того гетьман післав-з своїм пасербом Кіндратом, чи з військовими послами, копії привилеїв на свої маєтности-для їх потвердження і примноження 6).

Загальна грамота гетьмана до царя — звісна дотепер тільки в московському “списку” 7)-виглядає в перекладі так:

Божою милостю великому государеві цареві і вел. князеві Олексієві Михайловичу всеї Великої і Малої Росії самодержцеві й инших многих держав государеві і обладателеві, вашому царському величеству 8) Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького і все військо Запорозьке низько до лиця землі чолом бємо. Од многих літ многочастно ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке, борючися з Ляхами і натиск їх відбиваючи, шукали помочи у Бога, і грамотами своїми через посланників своїх до пресвітлого лиця благочестивого царя, твого царського величества, чолом били і благали, щоб нам православним християнам буть під кріпкою і високою рукою Бога всемогущого і царя благочестивого, твого царського величества. І от тепер. Бог всевідущий і всебаровитий несказанними своїми судами божеськими заодно обоє зробив: і Ляхам, ворогам нашим, гординю їх прискромив, і мисль добру в серце цареве тобі великому государеві 9) вложив: що твоє царське величество, поревнувавши по Бозі вседержителі і вірі православній східній, пожалував церков божих і місць святих і над народом Руським 10), благочестиво-християнським змилосердився, нас-Богдана Хмельницького гетьмана війська Запорозького і все військо Запорозьке і весь мир православний руський 10) зволив милостиво пожалувати, ущедрити, захистити і під міцну і високу руку свою царську всеконечно прийняти. І як ближній боярин твого царського величества, намістник тверський Василь Василевич Бутурлин, окольничий і намісник муромський Іван Василевич Олферьев і думний дяк Ларіон Дмитрович Лопухин з наказу твого царського величества з грамотою до нас приїхали і про ласку безмежну царську нам оповістили, корогви військові й жалуваннє велике твого царського величества нам віддали, трактати докладні 11) про всякі справи з нами вчинили і несказано нас урадували, тоді ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський по городах, селах і хуторах 12), старшина і чернь, сповняючи непорочну заповідь Христа, Бога нашого, з доброї і справді не вимушеної волі і рішення нашого, не маючи ніякого лукавства в серці, вчинились-мо віру (присягу) совершенну тобі великому государеві 16), і хоч які відомости мали про сусідніх царів, що запобігали нас до себе прилучити, ми не дбаючи про них яко невірних, всею душею тебе єдиного благочестивого великого государя нашого 16) вибрали, полюбили і всім серцем, силою і мислею до твого царського величества пристали.

“Тому сміливо покладаємось на безконечну милость твого царського величества, що коли будемо чогось просити у тебе, великого государя нашого, то сподіватимемось і одержати, бо всяке увірили ми слову твого царського величества, як той ближній боярин твого царського величества з товаришами умовив і завірив і в тій вірі нас непохитно утвердив 13). Тому посланників наших Самійла Богдановича, суддю військового, і Павла Тетерю, полковника переяславського, з товаришами з сею грамотою нашою до пресвітлого лиця твого царського величества відправляємо і просимо, аби твоє царське величество зволив їм праведні очі свої показати і милостиве ухо прихилити і благань наших не відкинув. Про що вони пічнуть говорити і благати твоє царське величество, зволь їх ласкаво вислухати і нас, Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський руський 14), духовних і світських людей, у всякім чину сущих, що від тебе 15) ласки чекають, — зволь пожалувати й ущедрити. Права, церкви, привилеї і всякі свободи й держави добр 16) духовних і світських людей, у всякім, чину і стані 17) сущих-хто що мав од віків, від князів і панів благочестивих, від королів польських надане в державі Руській 18) — за що ми кров свою проливаємо, тримаючи то від дідів і прадідів і не даючи тому пропасти, — просимо, ей, просимо, і до лиця землі упадаючи велико просимо твого царського величества-зволь затвердити і грамотами своїми государськими укріпити на віки.

“Бо таке ж государське слово твого царського величества нам той ближній боярин твого царського величества з товаришами обіцяв: “і більше тих річей 19) одержите від великого государя, його царського величества, коли попросите-більшими, рече, свободами, державами і добрами пожалує його царське величество, паче королів польських, княжат старих російських-тільки чолом бийте і вірно служіть його царському величеству”.

“Отже вдруге і втретє припадаючи до лиця землі твому царському величеству, благаємо, аби все що просимо тепер і будемо просити потім, від тебе, великого государя нашого, нам одержати. Аби ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, все військо Запорозьке і весь мир православний руський, у всякім чину і стані проживаючи, зрадувалися і звеселилися безконечною ласкою і пожалуваннєм твого царського величества, тобі 16) щиро (сприяли, прямо і вірно служили до кінця життя нашого; за твоє царське величество на всіх ворогів і неприятелів міцно ставали і кров свою проливали: аби тільки Богові небесному вірували і поклонялися і царя єдиного під сонцем благочестивого, твого царського величества слухали й покорялися в роди і роди до віку. А твоє царське величество, як орел гніздо своє покриває і дітей своїх любить, так і нас вірних слуг своїх і підданих своїх під покровом крил твоїх зволь ласкою своєю від усіх ворогів наших ненавидящих і обидящих, що воюють на вас, покривати, пильнувати і міцною рукою і військом своїм царським хоронити і завсіди в ласці своїй премногій заховувати- паки просимо, щей паки і паки просимо!

“Більше того в грамоті не пишемо: посланники наші скажуть тобі 16). А ми себе глибокій ласці і несказаній щедроті твого царського величества віддавши, на віки Господа Бога, царя превічного благаємо, аби вашому царському величеству дав на пресвітлих престолах пресвітлого царства Російського многолітствувати і щасливо довгоденствувати, а всіх царей земних підручниками своїми мати, од нині й до віку, того щиро бажаємо. Дано в Чигрині місяця февраля 17 дня року 1654. Вашого царського величества вірні подані, найнизші й вірні слуги Богдан Хмельницький гетьман з військом й. цар. величества Запорозьким”.

Друга грамота, з того ж дня, рекомендувала цареві депутацію міста Переяслава, що їхала разом з військовою 20). Інтерес її неґативний-тим що вона ніже єдиним словом не підкреслювала якогось підрядного становища сеї переяславської депутації супроти військової, або того що переяславська громада стоїть під протекторатом війська, або що клопотання її являється якоюсь частиною загальної військової петиції. От так собі, їдуть до царя дві депутації від нових його підданих, одна від війська, друга від міста Переяслава, і кожда за себе просить, а гетьман і військо-не знати з яких мотивів-при тім просить за Переяславців. Розуміється, при охоті в сім останнім факті можна добачати вияв протекторату чи зверхництва гетьмана і війська над міщанською верствою. Але перед новими зверхниками України наче б то треба було ясніш розкривати сі взаємовідносини і обминати все що могло викликати якісь неясности. Але се той пункт, який в самій свідомости Українців міг бути дуже неясним. З становища польського державного права Запорозьке військо і котра небудь громада міського права були двома соціяльними орґанізаціями в тій самій більш менш площі, підпорядковані королеві в двох ріжних вертикалях. Тепер місце короля займав цар в ролі верховної влади, і може бути, що й сам писар військовий Іван Виговський, що експедіював одну і другу грамоту, не підозрівав, що загальну петицію в справі прав України супроти Москви, і справу потвердження привилеїв міста Переяслава треба якось скоординувати. Але московські політики, які не дивилися на справу через призму польської конституції, і елєментарні принципи державного права розуміли досить твердо, правдоподібно в повній мірі порахувалися з допущеним гетьманом прецедентом: звертання українських громад до царя безпосереднє за потвердженнєм своїх прав і привілеїв, ще перше ніж були уставлені взаємовідносини України в цілости до її нового протектора. Та кінець кінцем в сім не було нічого несподіваного, коли одночасно сам голова Української держави посилав на потвердженнє цареві документи своїх приватних маєтків.

В посольство первісно намічався сам таки Виговський. Се ми знаємо з царського розпорядження путивльському воєводі, як йому належить приймати гетьманових посланників Виговського і Тетерю: наказувалося прийняти і одпустити “честно”, вислати на зустріч дворян добрих і т. д. Кілька день пізніше, коли виникли сумніви, чи приїде сам Виговський, післано иншу грамоту: коли б він не їхав, то посланників прийняти звичайним порядком, як приймали попередніх. Можливо, що московський уряд висловив був бажаннє, щоб на переговори приїхав такий щирий для царя і приємний приятель як Виговський. Але замість нього поїхав військовий суддя Самійло Богданович (Зарудний). Ще Григорий Кирилович осавул браславський, Кіндрат Якимович пасерб гетьмана, Герасим Гапонович отаман чигиринський і Ілля Харків або Харитонович-сі значаться послами. Яков Іванович-товмач військовий. Якийсь Іван Іванович-теж в категорії послів. Сильвестр ігумен монастиря Спаса з Новгорода Сіверського-не знати чи в ролі військового капеляна, чи просто по милостиню. Далі 12 чоловіка “товариства” (значні військові товариші, мовлячи пізнішою термінологією), на жаль без усяких пояснень, і навіть переважно без прізвищ (про одного знаємо, що се був син судді Богдановича). “Піддячий”, себто писар; 24 звичайні козаки; два “трубачі”-один полку Переяславського, мабуть Тетерин, а другий “трубач также”; нарешті 16 хлопців. Провадили в дарунку цареві від гетьмана 5 дорогих турецьких коней-“аргамаків”. Окремо їхала депутація міста Переяслава: війт Іван, бурмистр і райця, при них хлопці і підписок, і два делєґати від переяславських цехів 21). 25 с. с. лютого вони вже були в Путивлю і зараз же відправлені до Москви 22).

Але згодом, коли виявилось, що Виговського в депутації нема, в Москві з'явилось бажаннє-щоб приїхав сам гетьман. Царська грамота, і звідомленнє про те як її гетьманові доручено, до нас не заховались, або принаймні-досі не виявлені. Ми маємо тільки царську грамоту, без точнішої дати 23), писану в відповідь на виправдання гетьмана, чому він не міг сповнити царського бажання-особисто приїхати до Москви. З неї довідуємося, що йому “було з царської ласки велено приїхати до великого государя-видіти його пресвітлі очі”, десь в першій половині березня очевидно; мотивів, на жаль, не подано, і ми їх не знаємо. Бачимо тільки відповідь гетьмана: він відписав з своїм післанцем Василем Литвиненком, що тій царській ласці був рад, і хотів їхати до царя, тільки вийшла перешкода від Ляхів, що саме повели наступ від Поділля і від Стародубщини. Гетьман мусів приготовити військо для негайної відсічи, і сам зібрався до походу, тому просив царя не погніватися за неприїзд-коли упорається з неприятелем, не загається приїхати.








Примітки


1) Так описують сю петицію московські дяки підчас переговорів 1657 р. “Як були в 162 (1654) р. посланники Самійло Богданович і Павло Тетеря, і подали статі “за гетьманською рукою і за печатью”, “на которыхъ статьяхъ подъ государевою высокою рукою гетману ихъ и всему войску Запорожскому въ подданст†быти.” (Акты XI. с 743). Ориґіналу не можна вже було знайти і в поч. XVIII в., коли цар Петро велів в 1709 р. розшукати ориґінальні статті Б. Хмельницького (Акты X с. 115-6). Та копія що заховалася в актах посольського приказа має заголовок: “Списокъ съ писма (!) съ бЂлоруского писма, каково прислали запорожскіе посланники Самойло Богдановъ да Павелъ Тетеря марта въ 15 день 162 году”-Акты X с. 445.

2) Акты X c. 141, див. нижче.

3) Для анальоґії нагадаю постанови куруківської ординації: старшому 600 зол., двом осавулам військовим по 150, обозному, писарю й судді по 100, осавулам полковим і сотникам по 50, козакам по 10 зол.-див. в. т. VII с. 558. В московських переговорах посли казали, що полковники отримували з королівських доходів по 300 зол., сотники по 100, козаки по 30 зол. Акты X с. 439

4) 21 с.с. лютого в Кропивні стольникові Полтеву говорили, що гетьман післав своїх послів до царя, а 25 с.с. лютого вони були вже в Путивлі, Акты X с. 337 і 425.

5) Тамже с. 453-462.

6) Тамже с. 463-470.

7) Акты с. 432-6.

8) Тут повний довгий царський титул.

9) Малий титул.

10) російскомъ.

11) “розговоръ пространный”-розговор се дипльоматичний термін, вже ми його бачили, власне в значінню дипльоматичних переговорів-с. 619.

12) деревняхъ.

13) Мушу завважити, що сі слова звучать, як певна гра слів, бо віра-се і віра і присяга: “увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоколебимыхъ утвердил — се можна б перекласти: “запевнив нас так як би присягою”, а може значить, і — “запевнив присягою”!

14) Російскомъ.

15) Володіння.

16) ПреимуществЂ.

17) Въ государст†Російскомъ.

18) Над словом “рЂчей” инший перекладчик вгорі написав “дЂлъ”.

20) Тамже c. 435-7.

21) Акты X с. 427-8.

22) Тамже с. 425. Небезінтересна розпись грошей виданих з московського скарбу на дорогу в Москву і на утриманнє депутації, на 2 тижні-степенованнє ранґів: судді і полковникові по гривні на день, гетьманському пасербові і ігуменові по 2 алтини (12 денег), иншим послам і значним товаришам, сім чоловіка, по 10 денег, иншим козакам по 8 денег, слугам по 4 деньги, на аргамаків по 8 денег на кожного, на простих коней по 6 денег.

23) На чорновику Посольського Приказу (Акты X с. 542) неповна дата: “лЂта отъ созданія міра 7162 мЂсяца марта... дня”, значить писалось се перед кінцем березня с. с., з того можна думати, що першу царську грамоту гетьманові післано не пізніш початків березня с.с.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.