Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 12.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





ЦАРСЬКІ ЖАЛУВАЛЬНІ ГРАМОТИ, ПРИВИЛЕЙ ВІЙСЬКУ, ПРИВИЛЕЙ ШЛЯХТІ, НАДАННЯ ГЕТЬМАНОВІ, НАДАННЯ БОГДАНОВИЧУ І ТЕТЕРІ, ГРАМОТА ПРО МИТРОПОЛИТА.



Жалувані грамоти публічного характера мали бути такі: а) грамота війську Запорізькому, б) грамота православній шляхті, в) грамота митрополитові і духовенству. Але в останній момент рішили митрополитові грамоти не посилати, щоб примусити його самого приїхати до Москви і тут проробити всі реверанси і чолобиття; в актах зістався лише начерк: “Малыя Россіи духовнымъ всякого чину людемъ имЂніеми своими: или митрополичьими и епископскими и монастырскими и церковными владЂть всякому своимъ по прежнимъ правамъ и привиліямъ невозбранно”. Про четвертой же державний стан — міщанський, як бачимо, наче призабули: загальну грамоту відразу замінили окремі грамоти. В даний момент стояли перед урядом чолобитчики переяславські, за ними мабуть передбачались уже київські, що приїхали згодом. Се відповідало традиціям Річипосполитої, що теж не знала єдиної міської верстви, а тільки низку окремих міських республік, упривилейованих безпосереднє королем і з ним безпосереднє звязаних. Се був аспект настільки ж користний для московського уряду, наскільки погибельний для ідеї Української держави; в якій мірі свідомо постарались його використати московські політики, лишається неясним, також і становище в сій справі гетьманського уряду; але в кожнім разі сей принцип паралєльних привилеїв, переведений нібито при його участи був для української державности ударом в наслідках необчислимим. Те що принаймні в ідеї являлось предметом договору з царем козацького війська як загальнодержавної репрезентації, кінець кінцем розложилося на рід рівнозначних привилеїв, і уряд міг покликатися при тім на самі козацькі прохання (п. 17 гетьманської петиції і п. 12 устних пропозицій послів). Привилей війську, що мав бути привилеєм загально-державним, конституційною хартією Української республіки, зійшов в значній мірі завдяки тому на привилей клясовий, рівнорядний з шляхетським, хоча й затримав дещо з загально-державних питань, як право заграничних дипльоматичних зносин.

Характеристично, що в московськім реєстрі експедіованих грамот привилей шляхті, як першому станові поставлено навіть на першому місці, а за ним уже привилей війську Запорозькому 1). Тільки що фактично з шляхетського привилею нічого не вийшло, тому що шляхетська верства в дійсности злилася з старшинською, і старшина перейняла її бажання й ідеольоґію.

Привилей війську виглядав так:

Божіею милостію, мы великій государь царь и великій князь АлексЂй Михайловичъ, всеа Великія и Малыя Росіи самодержецъ пожаловали есмя нашихъ царского величества подданыхъ, Богдана Хмельницкого, гетмана войска Запорожского, и писаря Ивана Выговского, и судей войсковыхъ, и полковниковъ, и ясауловъ, и сотниковъ и все войско Запорожское.

З ласки божої ми великий государ (і т. д.) пожалували сьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького війська, і писаря Івана Виговського, судей військових, полковників, осаулів, сотників і все військо Запорізьке.

Что въ нынЂшнемъ во 162 году, какъ по милости божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою онъ, гетманъ Богданъ Хмельницкой и все войско Запорожское, и вЂру намъ великому государю и нашимъ государскимъ дЂтемъ и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, онъ гетманъ Богданъ Хмельницкой и все войско Запорожское посланниковъ своихъ Самойла Богданова, судью войскового, да Павла Тетерю, полковника переяславского. А въ листу своемь къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, гетманъ писалъ и посланники его били челомъ, чтобъ намъ, великому государю его, гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское пожаловати, велЂти прежніе ихъ права и волности войсковые, какъ издавна бывали при великихъ князьяхъ рускихъ и при королехъ полскихъ 2), что суживались и волности свои имЂли въ добрахъ и судахъ, и чтобъ въ тЂ ихъ войсковые суды никто не вступался, но отъ своихъ бы старшихъ судились, подтвердити, и прежнихъ бы ихъ правъ, каковы даны духовного и мірского чину людемъ отъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ, не нарушить, и на тЂ бъ ихъ права дати нашу государскую жалованную грамоту, за нашею государскою печатью. И чтобъ число войска Запорожского списковое учинить шестдесять тысячъ; а было бъ то число всегда полно. А будеть, судомъ божіимъ, смерть случитца гетману, и намъ бы великому государю поволить войску Запорожскому, по прежнему обычаю, самимъ межъ себя гетмана обирати; а кого оберутъ, и про то намъ великому государю объявляти 3). А что на булаву гетманскую дано староство Чигиринское со всЂми приналежностями, тому бъ и нынЂ мы великій государь пожаловали, велЂли при була†быть. ИмЂней казацкихъ и земель, которые имЂють для пожитку, чтобъ у нихъ отнимать не велЂтъ; также бы и вдовъ послЂ казаковъ осталыхъ дЂти поволности имЂли какъ дЂды и отцы ихъ. Послы которые издавна приходятъ къ войску Запорожскому изъ чужихъ земель, чтобъ гетману и войску Запорожскому, которые будуть съ добрымъ дЂломъ, тЂхъ бы принимати позволить; а толко бъ что имЂло быть противно нашему царскому величеству, о томъ бы извЂщалъ намъ великому государю.

В нинішнім 162 році гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке за ласкою божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство, і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке своїх посланників Самійла Богданова суддю військового та Павла Тетерю полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке, — веліли потвердити їх права і вільности військові, які були за вел. князів руських і королях польських — що судилися (розумій: своїм судом) і вільности свої мали в маєтках і судах, — аби в ті їx військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб їх давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських ми не нарушали, і на ті їx права дали нашу жалувальну грамоту за нашою, государською печаттю. Щоб військо Запорізьке реєстрове ми означили в шістдесять тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили війську Запорізькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об'являть нам. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіми приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель які мають для прожитку, аби відбирати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорізького війська з чужих земель, котрі будуть з чимсь добрим, тих гетьманові і Запорізькому війську аби ми лишили приймати, а колиб щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.

И мы великій государь, наше царское величество, подданного нашего Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского и все наше царского величества войско Запорожское пожаловали, велЂли имъ быти подъ нашею царского величества высокою рукою, по прежнимъ ихъ правамъ и привиліямъ, каковы имъ даны отъ королей полскихъ и великихъ князей литовскихъ, и тЂхъ ихъ правъ и волностей нарушивати ничЂмъ не велЂли и судитись имъ велЂли отъ своихъ старшихъ по своимъ прежнимъ правамъ, а наши царского величества бояря и воеводы въ тЂ ихъ войсковые суды вступати не будуть. А число войска Запорожского указали есмя, по ихъ же челобитью, учинить спискового 60,000, всегда полное. А буде, судомъ божіимъ, смерть случитца гетману, и мы великій государь поволили войску Запорожскому обирати гетмана, по прежнимъ ихъ обычаямъ, самимъ межъ себя; а кого гетмана оберутъ, и о томъ писати къ намъ, великому государю, да томужъ новообраному гетману на подданство и на вЂрность вЂру намъ великому государю учинити, при комъ мы великій государь укажемъ. А при була†гетманской староству Чигиринскому со всЂми его приналежностями, которые прежъ сего при немъ были, указали есмя быти по прежнему Также и имЂній казатцкихъ и земель, которые они имЂють для пожитку, отнимати у нихъ и вдовъ послЂ казаковъ осталыхъ у дЂтей не велЂли, а быти имъ за ними по прежнему. А буде изъ которыхъ пограничныхъ государствъ учнутъ приходить въ войско Запорожское къ гетману къ Богдану Хмелницкому 4) послы о добрыхъ дЂлахъ, и мы великій государь тЂхъ пословъ гетману принимать и отпускать поволили. А изъ которыхъ государствъ и о какихъ дЂлехъ тЂ послы присланы и съ чЂмъ отпущены будутъ, и гетману о томъ о всемъ писати къ намъ великому государю вскорЂ. А буде которые послы отъ кого присланы будуть съ какимъ противнымъ къ намъ, великому государю дЂломъ, и тЂхъ пословъ въ войскЂ задерживать и писать объ нихъ къ намъ великому государю вскорЂ жъ, а безъ нашего царского величества указу назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полскимъ королемъ безъ нашего царского величества указу ссылки не держать.

То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорізького і все наше військо Запорізьке пожалували — веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привилеями, даними їм від королів польських і вел. кн. литовських, і тих прав і вільностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давнішим правам їх, а наші царського величества бояре і воєводи в їx військові суди мішатися не будуть. Число Запорізького війська, за їx власним проханнєм, веліли ми означити в 60.000 реєстрових, і щоб завсіди се число було повне. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорізькому війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас, великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім кого ми вкажемо. А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству, по попередньому, з усіми приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів які зістаються по козаках, ми не веліли відберати, а бути при нихъ по давньому. А коли почнуть приходити в військо Запорізьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимсь добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою противною нам, великому государеві, — таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і з польським королем без нашого указу зносин не мати.

И по нашему царского величества жалованью, нашимъ царского величества подданнымъ, Богдану Хмелницкому, гетману войска Запорожского и всему нашему царского величества войску Запорожскому быти подъ нашею царского величества высокою рукою, по своимъ прежнимъ правамъ и привиліямъ и по всЂмъ статьямъ, которым писаны выше сего 5). И намъ великому государю 6) и сыну нашему, государю царевичу князю АлексЂю АлексЂевичу и наслЂдникомъ нашимъ служити и прямити и всякого добра хотЂти и на нашихъ государевыхъ непріятелей, гдЂ наше государское повелЂнье будетъ, ходити и съ ними битись и во всемъ быти въ нашей государской воли и послушаньЂ на вЂки.

І з ласки нашої підданим нашим: Богданові Хмельницькому гетьманові і всьому війську Запорізькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привилеям і по всім вище писаним статтям. Служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексієвичеві і наслідникам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі во віки.

А о которыхъ о иныхъ статьяхъ намъ великому государю, нашему царскому величеству, тЂ вышеимянованные посланники Самойло и Павелъ имянемъ Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, и всего нашего царского величества войска Запорожского били челомъ и подали нашимъ царского величества ближнимъ бояромъ: боярину и намЂстнику казанскому князю АлексЂю Никитичю Трубецкому, боярину и намЂстнику тверскому Василью Васильевичу Бутурлину, околничему и намЂстнику коширскому Петру Петровичу Головину, думному дьяку Алмазу Иванову статьи, и мы великій государь тЂхъ статей выслушали милостиво, и что на которую статью наше царского величества изволенье, и то велЂли подписать подъ тЂми жъ статьями, да тЂ статьи съ нашимъ царского величества указомъ велЂли дати тЂмъ же посланникомъ Самойлу и Павлу.

А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького гетьмана і всього війська Запорізького били чолом про инші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу Трубецкому, Василеві Василевичу Бутурлину, Петрові Петровичу Головину і думному дяку Алмазові Іванову, — ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями, і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.

И хотимъ 7) его Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское держать въ нашемъ царского величества милостивомъ жалованьЂ и въ призрЂньЂ, и имъ бы на нашу царскую милость быть надежнымъ.

І хочемо ми його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорізьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванню — нехай вони будуть певні нашої государської милости.

Дана сія наша царского величества жалованная грамота, за нашею государственною печатью, въ нашемъ царствующемъ градЂ МосквЂ, лЂта отъ созданія міру 7163, мЂсяца марта 27 дня. Божіею милостію, великій государь царь и великій князь АлексЂй Михайловичъ, всеа Великія и Малыя Росіи самодержецъ 8).

Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаттю в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7163 г., місяця марта 27 дня. З божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всеї Великої і Малої Росії самодержець.

Як бачимо, у вступній частині (“наррації”) зісталась ще ся ідея, що військо репрезентує всі верстви України, “людей духовного і мирського чину”, але у головній частині (“експозиції”) уряд полагоджує тільки справи військової верстви — так як і в тексті статей, до котрого відкликається грамота, він виявив тенденцію проминути справи инших кляс людности. Тільки через недогляд мабуть полишив він пункт про митрополита, в принципі ж, очевидно, хотів трактувати козацьке військо як суспільну верству, анальоґічну з иншими — як то ще виразніш показав своїм привилеєм шляхті.

З сього боку сей шляхетський привилей набирає чималого принципіяльного значіння, хоча на практиці й не був переведений. Я виймаю з нього головну частину, з деякими скороченнями в титулятурі то що:

Въ нынЂшнемъ во 162 году, какъ учинились подъ нашею государскою высокою рукою гетманъ Богданъ Хмелницкой и все войско Запорожское и вся Малая Русь, и вЂру намъ и нашимъ государскимъ дЂтямъ и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, онъ гетманъ Богданъ Хмелницкій и все войско Запорожское посланниковъ своихъ Самойла Богданова да Павла Тетерю, чтобъ намъ его, гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское пожаловати, позволити шляхтЂ благочестивой христіянской вЂры, которые въ Малой Росіи обрЂтаютца и вЂру намъ на подданство учинили, быти при своихъ шляхетцкихъ волностяхъ и правахъ и привиліяхъ, и старшихъ себЂ на уряды судовые выбирати межъ себя; и добра свои имЂти свободно, также какъ и напередъ того при королехъ полскихъ бывало и суды земскіе и градцкіе отправляти черезъ тЂхъ урядниковъ, которыхъ они сами межъ себя оберутъ. И мы великій государь для челобиться подданного нашего Богдана Хмелницкого и всего войска Запорожского, шляхтЂ, которые пребывають въ нашей царского величества отчизнЂ въ Малой Росіи, велЂли быть подъ нашею высокою рукою, по прежнимъ ихъ правамъ и привиліямъ, каковы даны имъ права и привилія и водности отъ королей полскихъ. А волностей ихъ пшяхетцкихъ ни въ чем нарушивати не велимъ, и старшихъ имъ себЂ на уряды судовые земскіе и градцкіе выбирати межъ себя самимъ, и маетностями своими владЂть поволили, и судитись имъ межъ себя, по своимъ правамъ, поволили. И по нашему жалованью, нашіе отчины Малые Росіи жителемъ, шляхтЂ, быти подъ нашею высокою рукою по своимъ прежнимъ правамъ и привиліямъ, въ волностяхъ шляхетцкихъ свободно безо всякіе неволи, во всемъ по тому какъ въ сей нашей государской жаловалной грамотЂ написано, и намъ (и сыну нашему царевичю АлексЂю АлексЂевичю) 9) и наслЂдникомъ нашимъ служити и всякого добра хотЂти, и на нашихъ непріятелей, гдЂ наше царское повелЂнье будетъ, ходити и съ ними битися, и во всемъ быти въ нашей государской волЂ і въ послушаньЂ навЂки 10).

Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися під нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і П. Тетерю, щоб ми його, гетьмана, і все військо Запорозьке пожалували: шляхті благочестивої віри, що пробуває в Малій Росії і присягу нам зложила, щоб ми дозволили бути при своїх шляхетських вільностях, правах і привилеях: старших з-поміж себе вибирати собі на уряди судові, маєтностями своїми володіти свобідно, як то бувало давніше за королів польських, і суди земські й гродські відправляти через урядників, яких вони з-поміж себе виберуть. То ми на проханнє підданого нашого, Б. Хмельницького, і всього Війська Запорозького, тій шляхті, що пробуває в нашій батьківщині — Малій Росії, веліли бути під нашою високою рукою на давніх правах і привилеях, як були їм надані права, привилеї і вільности від польських королів. Вільностей їх шляхетських ні в чім порушувати не позволимо. Вибирати їм старших з-поміж себе на уряди судові, земські і ґродські, маєтностями своїми володіти і своїм правом судитися ми їм позволимо. Мають сі мешканці нашої батьківщини. Малої Росії, — шляхта — жити під нашою високою рукою за своїми давніми правами і привилеями, в вільностях шляхетських свобідно і без якої небудь неволі, так як у сій нашій жалувальній грамоті написано, служити і всякого добра бажати нам, сину нашому Олексієві і наступникам нашим, на наших неприятелів, куди буде від нас звелено ходити і битися з ними, а нашій волі в усім бути послушними.

В сій грамоті звертає на себе увагу, що шляхта тут явно не зараховується до війська Запорозького, ані не стоїть під його владою: військо Запорозьке і шляхетська верства входять в поняттє Малої Росії як складові частини, одна від другої незалежні. Поняттє зверхности чи протекторату Запорозького війська нічим не підчеркнене: військо тільки клопочеться за шляхтою, можливо лише тому, що опинилося в ролі посередника між царем і “Малою Росією”, як ініціятор її переходу під царську зверхність. З сього боку принципіяльне значіннє шляхетського привилею велике — хоч практичне значіннє потім було ніяке. Але в березні того не передбачали: се найкраще ілюструє ваганнє самих послів — Богдановича і Тетері, де їм користніше рахуватися: чи в війську чи в шляхетській верстві, що за польськими традиціями могла б опинитися в безпосереднім присуді київського воєводи (дивись зараз нижче, с. 827).

Инші привилеї — характеру маєткового, вони принципіяльно важні як санкція царського права на безпосереднє розпорядженнє земельним фондом України.

Таке наданнє Чигринського староства “з усіми приналежностями” на гетьманську булаву Запорозького війська, “для всякого урядства”, “по прежним правам и привиліям”, як наперед сього було надано від королів польських (в резолюціях на статті 14 березня, п. 4, було зпочатку написано: “противъ привилья королевскаго”, на взірець королівського привилея, але потім зачеркнено) 11).

Дивним дивом не було видано окремо привилея на Терехтемирівську фундацію і уходи р. Самари, хоч про се і посли просили в перших розмовах, 13 березня, і королівський привілей на взірець привезли.

Натомість гетьман дістав надання in optima forma на Гадяцьке староство. Як перший в ряді сих царських надань, що принесли Україні таку руїну, політичну, соціяльну і національну воно варто уваги і я так само наводжу з нього головну частину:

Пожаловали есмя подданого нашего Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, за православную христіянскую вЂру и за святые божіи церкви крЂпкое и мужественное стоянье, и къ намъ великому государю и ко всему нашему Російскому государству многіе и вЂрные службы: что въ нынешнемъ во 162 году, какъ по милости божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою онъ Богданъ Хмелницкой, гетманъ войска Запорожского и все войско Запорожское и вся Малая Русь, и вЂру намъ великому государю и нашимъ государскимъ дЂтямь и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ онъ, гетманъ Богданъ Хмелницкой посланниковъ своихъ Самойла Богданова да Павла Тетерю, и тЂ посланники намъ имянемъ Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, били челомъ, чтобъ намъ его, гетмана, пожаловати, велЂти ему дати изъ нашихъ царского величества черкаскихъ городовъ городъ Гадичь со всЂми угодьи въ вЂчность ему и потомкомъ его. И мы его, Богдана Хмелницкого, гетмана войска Запорожского, за его къ намъ и ко всему нашему царского величества Російскому государству многія вЂрныя службы, пожаловали, велЂли ему и потомкомъ его тЂмъ городомъ Гадичемъ вдадЂть такъ, как прежъ того городъ Гадичь былъ за прежними вотчиники, со всЂми къ нему приналежностями. И по нашему жалованью Богдану Хмелницкому, гетману войска Запорожского, и дЂтемъ его и потомкомъ его тЂмъ городомъ Гадичемъ, со всЂми къ нему приналежностями, владЂть такъ, какъ тотъ городъ прежъ сего во владЂньЂ былъ у прежнихъ вотчинниковъ, а иному никому въ тотъ городъ не вступатися 12).

Пожалували ми нашого підданого Б. Хмельницького, гетьмана війська Запорозького, за показану ним кріпку і мужну оборону православної віри і святих церков і за велику і вірну службу нам великому государеві, і всьому нашому Російському царству. Як сього 162 р. за ласкою божою, Б. Хмельницькій і все військо Запорозьке і вся Мала Росія учинились під нашою високою рукою, зложили присягу на вічне підданство нам і нашим дітям і наступникам, і прислали в місяці березні своїх посланників: С. Богдановича і П. Тетерю, — вони били чолом нам іменем Б. Хм., гетьмана війська Запорозького, щоб ми його пожалували: веліли дати з наших цар. величества черкаських городів город Гадяч з усіми приналежностями на вічність йому і його потомкам. І ми його, Б. Хм., за його вірні служби нам і війську нашому царству пожалували: звеліли йому і потомкам його володіти тим городом Гадячом, так як він належав попереднім власникам, з усіми приналежностями. Так от за нашим наданнєм Б. Хм., діти і потомки його володітимуть тим городом Гадячом, так як володіли попередні власники і ніхто більше не матиме до нього права.

Дві инші царські грамоти потверджували королівські грамоти подані від Хмельницького — одну на Суботів і Новоселицю (“владЂть по прежнему, какъ за нимъ было напередъ сего, и по сей нашой грамотЂ свободно”), другу на Медвідку, Борки й Камянку (“владЂти во всемъ по тому, какъ объ нихъ въ королевскихъ привиліяхъ написано — по прежнимъ королевскимъ привилеямъ и по сей нашей грамотЂ свободно”) 13).

Видано також грамоти на маєтности Богдановичу і Тетері, за їx проханнями. Тим часом як прохання гетьмана були переказані тільки устно, сим разом маємо прецікаву супліку обох послів козацького війська в сій справі, по тім очевидно, як дано було (я думаю на останній авдієнції, 19 березня) принціпіяльну згоду на сі надання. З огляду, що супліка звісна тільки в московській перерібці, я подаю її в перекладі:

“Як нас царське величество милостиво пожалував, то ми за се низько чолом бємо і просимо привилеїв, на перґамені золотими словами писаних: мині — судді — на містечко Імліїв Старий, з підданими які там будуть, і з усіми землями що до нього належать, а мині — полковникові — на містечко Смілу, теж із підданими які там будуть, і з усіми землями які до нього належать, і з селянами, які будуть на тих землях, з усіми приналежностями: полями, лісами, уходами й озерами, які б не були, з усім як давніш бувало. І щоб ми мали власть над своїми підданими (“были волны в своих подданых”) — як хочемо ними рядити і володіти (“уряжати и обладати”) — ми і діти і наступники наші, які б мали ті маєтности від нас отримати, і щоб до них (маєтностей) ніхто не мав ніякого діла на вічні часи.

“Також щоб нам на тих своїх землях, які ми будемо мати з милостивого жалування його ц. вел., вільно було селити людей, які туди приходитимуть, млини ставити, і всякі пожитки приспособляти, які бували перед тим, або ми собі зможемо придбати і вимислити, без якої небудь перешкоди від кого б то не було.

“Також і того просимо, щоб вільно було нам держати всякі напитки для своїх підданих, вино курити і оренду тримати, як то звичайно єсть на Україні, і при всім тим звичаю пробувати, який у тім краю ведеться.

“А нам, просимо, нехай буде вільно хоч у реєстрі війська Запорозького бути і з ним службу відбувати, чи бути в присуді воєводства, ґроду і земства київського і сповняти службу, як земяне і шляхта Київського воєводства, і судитися однаково з ними, тим же правом, згідно з правами потвердженими привилеями й. цар. вел.

“І все се обом нам, як ми однаково, слово в слово прохаємо, нехай буде з милостивої ласки й. цар. вел. написано в привилеях і позволено, все що ми тут згадали. Бо ми нічого не написали тут пусто, але згідно з звичаєм, який у тих краях ведеться” 14).

Грамоти обом петентам дійсно видано буквально однакові, але без усіх тих подробиць, котрі вони там хотіли бачити виписаними, а цілком коротко: “Билъ челомъ намъ онъ, Самойло, чтобъ намъ его пожаловати: велЂти ему и дЂтемъ его дати въ маетность мЂстечко ИмлЂево Старое со крестьяны и со всЂми угодьи какъ было напередъ сего, — и мы, вел. государь, пожаловали: то мЂстечко ИмлЂево Старое ему и дЂтемъ его въ маетность со крестьяны и со всЂми угодьи дати велЂли” 15). Грамоти сі, очевидно на проханнє обдарованих, були передані не публично перед усім посольством, як грамоти гетьманові, а в секреті, у дворі Бутурлина, і як потім вияснилось з слів Тетері (в 1657 р.), він і инші такі обдаровані навіть і на Україні не посміли потім своїх привилеїв показати: про то не знало ні військо, ні гетьман, і як би в війську довідалися про випрошені ними маєтности, то їх зараз би побили: почали б говорити, що всі міста мають належати цареві (себто війську), а поодинокі козаки крім плати не мають нічого дістати, і т. д. 16).

Крім сих привилеїв уряд передав через послів такі грамоти до Хмельницького:

Загальне повідомленнє про полагодженнє справ переказаних через посольство — “что писали к нам, и посланники ваши били челом, чтоб стародавния ваши права и привилія и волности духовного и мірского чину людем велЂти потвердити и нашими государевыми грамотами укрЂпити, и мы тебя, гетьмана, и все войско Запорожское пожаловали: прежніе ваши права и привилія нашею государскою жалованною грамотою подтвердити велЂли”, і з тим послів їx відпустили. Послали з ними також нову печатку військову — з царським іменем, “тому що попередня військова печатка має імя королівське, і тепер тою печатею печатати не годиться” 17). Про се, як пригадуємо собі, просив царських послів в Переяславі Виговський, і се інтересне як ще один вияв безпосередніх звязків царських актів місяця березня з переяславськими переговорами. В московських переговорах ся справа не згадується, але в Москві, як бачимо в цілім ряді фактів, пильно памятали зміст переяславських переговорів, як основу нових українсько-московських взаємовідносин — властиво все те що необережно дали у себе вирвати підчас сих переяславських переговорів гетьман і старшина в напрямі тіснішої залежности України від московського уряду.

Друга грамота була малоприємним суроґатом тої грамоти митрополитові і духовному чинові, що обіцяли “статті” останньої редакції. Обміркувавши звідомлення київських воєвод про “измЂну” митрополита, виявлену ним в переговорах про будову кріпости на церковних ґрунтах, московські політики рішили стриматися від яких небудь чемностей на адресу київського духовенства, поки митрополит не дасть відповідного “исправленья”. В другій грамоті до гетьмана царський уряд викладав йому детально сей київський інцидент і наказував, щоб він приставив до Москви митрополита. В першім начерку було написано більш мягко: щоб гетьман написав митрополитові, аби він приїхав до Москви, але се зачеркнено і написано, щоб гетьман “велів прислати митрополита до Москви”, “чтобъ онъ въ томъ дЂлЂ — для чего онъ нашимъ воеводамъ въ томъ мЂстЂ гдЂ они обыскали угожее мЂсто, города ставити не давалъ, — исправленіе о себЂ дал” 18).

Третя грамота дуже коротка, містила офіційне повідомленнє про війну з Польщею і участь в ній козацьких континґентів: те що було поставлено перед козацьким посольством на останній авдієнції:

“Постановили ми за православну віру, за святі церкви, і за ріжні грубости і неправди короля польського Яна Казимира самим іти на нього, і посилаємо своїх бояр і воєвод. А в тім поході наказуємо бути з нами двом полковникам Запорізького війська: Іванові Золотаренкові та Павлові Тетері, і з ними 18 тисячам Запорізьких козаків — вибраних кращих людей з задніпрянських козаків. І ти, гетьмане наш, нам послужи — тим полковниками вели бути готовими і чекати нашого наказу, а як наказ прийде — спішно йти з військом” 19).

Всі сі грамоти, як і вичислені вище надання, датовані одним днем. 27 с. с. березня, очевидно — днем фактичного відпуску посольства з Москви.

Крім царських грамот передали через послів свої листи до гетьмана деякі визначніші бояре, в відповідь на листи гетьмана, котрими він просив їx клопотатися перед царем, аби той дав “милостивий указ” в справах, доручених послам, і відправив їx не затримуючи. Такого листа писав боярин Морозов, тесть царя Ілля Милославский. Без сумніву писав і патріярх Никон, тільки того листа нема ні ориґіналу, ні чернетки. Передані через послів також царські дарунки гетьманові, взамін його коней — 5 сороків соболів кращих, по 500 карб. за сорок, разом 2500 крб., велика для того часу сума.








Примітки


1) Акты X с. 511.

2) Було написано і зачеркнено: “и великихъ князЂхъ литовскихъ и при княжатахъ рускихъ”.

3) Се потвердженнє 6 пункту козацьких статей 14 марта, вище с. 786. “Боронь Боже смерти на пана гетьмана, — тому що всяк чоловік смертний, й инакше не може бути, — аби військо Запорізьке само між собою гетьмана вибирало і його царське величество сповіщало, — аби царське величество тим не ображався, бо то давній військовий звичай” (чтобъ войско Запорожское само межъ себя гетмана избирали и его царскому величеству извЂщали, чтобъ то его царскому величеству не въ кручину было, понеже тотъ давный обычай войсковый) — “Государ велів і бояре приговорили: бути так як вони просять”

4) Зачеркнено: “и ко всему войску Запорожскому”.

5) Зачеркнено: “во всякомъ покоЂ и свободЂ безЂ всякія неволи служити имъ”.

6) Дальші слова про царевича дописані иншою рукою.

7) Се той пункт, що українські політики XVIII в. вважали основною ґарантією українських прав: “За всЂ свои службы, за всЂ принесенныя Россійской имперіи пользы Малороссійскій народъ за лучшее и всЂхъ сокровищъ дражайшее возмездіе почиталъ слЂдующія обнадеживанія: “А мы васъ всегда будемъ сохранять при прежнихъ вашихъ правахъ, привилегіяхъ и вольностяхъ и въ томъ бы вамъ на вашу государскую милость быть благонадежнымъ”.

8) Акты Ю. З. Р. X с. 489-494.

9) Дописано.

10) Акты X с. 495-6 (титули покорочено).

11) Акты X с. 496-7.

12) Акты X с. 497-8.

13) Тамже с. 499-500.

14) Акты X с. 487-8.

15) Тамже с. 501-2.

16) Акты XI с. 764-5.

17) Акты X с. 502.

18) Тамже с. 504-5.

19) Акты X с. 506.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 12.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.