[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 13.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





ГОНЕЦЬ ЛИТВИНЕНКО, ГОНЕЦЬ ГОРКУША, “ПРЕЛЕСНІ ЛИСТИ” ПОЛЬСЬКІ, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО БОГУНА, ПРОПОЗИЦІЇ КОРОЛЯ, ПРИГАДКИ ПОСЛАМ, НЕРВОВІ НАСТРОЇ В ЧИГРИНІ, ОСТОРОГИ ЦАРСЬКОМУ УРЯДОВІ.



Під той час мабуть уже наспів гонець гетьманський Василь Литвиненко, що привіз перепросини гетьмана, що він не може приїхати до Москви, і заразом трівожні вісти про наступ польських і литовських військ та небезпеку від Татар. Трівожні відомости прийшли і від київських воєводів. Вони з одного боку потверджували вісти гетьмана про небезпеку від в. кн. Литовського; наступ литовських військ і аґітаційні листи Радивила, що ширилися по Україні і в самім Київі: заклики до повороту назад під королівську зверхність, обіцянки повної амністії, помочи і ласки з боку короля. З другої сторони переслана воєводами відповідь гетьмана з приводу непорозумінь з митрополитом накликала до обережности: гетьман зовсім не поспішив з репресіями на митрополита за його “измЂну”, як сподівались київські воєводи, а з ними й московський уряд. Ні, він став по стороні митрополита, вважав недопустимим відбирати від митрополита церковні землі й обіцяв післати цареві нагадати, що йому не годиться ламати прав церковних і надань старих князів київських: не відбирати, а додавати слід би!

Через свого гінця Литвиненка гетьман нібито просив царя, щоб дав митрополитові якісь инші ґрунти, коли софійські ґрунти потрібні для кріпости, — так написано в царській грамоті. Але можливо, що устно переказане було так постилізоване царською канцелярією-умисно можливо лекше, а в дійсности те що переказував гетьман звучало ближче до листа гетьмана до митрополита і для царських ух зовсім неприємно.

Нагадував гетьман також про своїх послів, щоб їх скорше відправили, і потішили царською ласкою-сповнивши військові прохання в повній мірі.

Чи сей гінець застав іще Богдановича і Тетерю в Москві, чи вони вже виїхали, саме перед його приїздом, се лишається неясним 1). Але зовсім ясно, що царський уряд відчув деяку неяковість: зрозумів що поставився до українських справ занадто шорстко і безоглядно і не виявив потрібної уважливости до бажань і настроїв своїх нових підданих, вхопивши їx за присягу-так наче б то з нею все скінчилося. Найбільше яскравий вираз сього збентеження, се грамота гетьманові з приводу сього софійського інциденту. Розповівши докладно його історію, цар запевняє гетьмана, що він “не велить ламати стародавніх церковних прав, а зверх прежнього нагорожати буде”, і коли прийшлось узяти софійський ґрунт під нову кріпость київську, то тільки “для сбереженья” самих же церков. Уже ж наказано гетьманові дати митрополитові взамін инші землі де йому сподобається, — щоб він “в том оскорбленья никакова не имЂл”, і тепер доручається гетьманові написати про се митрополитові, щоб він “о том не оскорблялся”. Після тільки що виготовленого наказу тому ж гетьманові “прислать митрополита къ Моск— для “исправленья” се був виразний відступ назад. З приводу гетьманського виправдання, що він не може зараз приїхати до Москви, з огляду на польський наступ, теж не згадуючи вже нічого про приїзд виписано гетьманові великі компліменти за його “неліностні” заходи коло оборони. З приводу одержаних вістей про “прелесні листи” розіслані Радивилом цар переконував гетьмана триматися міцно свого підданства і підтримувати своїми універсалами “черкаську людність” у вірности і певности що до царської опіки і ласки 2).

Ще більше такого переконання про потребу дещо обережніш і ласкавіш поступати з “черкаськими підданими” набрав царський уряд після приїзду другого гетьманського гінця, Филона Горкуші, що поспів слідом. Сим разом маємо про се посольство докладніші дати. Єсть гетьманський лист до царя, з 21 березня, привезений сим гінцем, дата його переїзду через границю-28 с. с. березня і приїзд до Москви 7 с. с. квітня. Гетьман сам пересилав той Радивилів універсал, про який тільки доносили царські воєводи; пересилав універсал королівський й инші прелесні листи отримані його полковниками (вичислені далі), і запевняючи в непохитній своїй вірности, повторяв проханнє скоршої відправи посольства з потвердженнєм прав і свобід, щоб утішити і укріпити в вірности людність-бо инакше ворожі “прелести” можуть зробити вплив! Гетьман і запевняв і страшив одночасно. Грамота його дуже характеристична й інтересна з сього погляду. На жаль, маємо її тільки в московськім перекладі. Наводимо з нього головніше, також у перекладі:

“Одержали ми певну відомість про Ляхів з універсалу кн. Радивила, гетьмана в. кн. Литовського-про їх лукавство і неприязнь до твого цар. вел., що вони всю богоданиу честь цар. вел. принижують і безчестять, і всеконечно ворогують. Отже зараз ми той Радивилів універсал разом з грамотою нашою військовою посилаємо твому цар. вел., аби ти краще зрозумів і переконався в такім великім безчестю, що вони тобі задають, спокушаючи і підбиваючи нетвердих у вірі з-поміж війська Запорізького і всього Руського народу. Пробують відвернути їх від присяги, що вони зложили тобі згідно з Христовою заповіддю, — і заохочують служити королеві польському та Річипосполитій. Чого їм Боже не поможи, в тім їх ділі лестивім, лукавім і неприязнім! Нас же-Б. Хмельницького, гетьмана твого війська Запорозького, все військо Запорозьке і весь православний нарід Руський нехай (Бог) укріпить і утвердить невідступними в тій присязі, що ми тобі вчинили, і щоб не було того аби ми що небудь лукаве помислили або злобу якусь кували! Тільки молимо тебе: зволь нам права, привилеї, вільности і всі добра, отчизні і дідизні, з віків від князів благочестивих і від королів надані утвердити навіки і укріпити своїми грамотами. А послів наших і тих гонців наших з тим усім не затримуючи зволь одпустити. Аби ми, Б. Хм. гетьман твого війська Зап., ту неізреченну ласку твого цар. вел. всьому війську Запорозькому і всьому мирові російському християнському об'явили, обвеселили, утвердили і в присязі твому цар. вел. непохитними учинили! Бо коли їx не обвеселиш і не пожалуєш усім, почнуть недобре мислити, за прелестю Радивиловою! Але ми, Б. Хм. гетьман, все військо твоє Запорозьке і весь мир християнський Російський утверждаємо й укріпляємо надією на неізреченну милость твою, і наказуємо нітрохи в ній не сумніватися! А що далі почнуть і ковати будуть ті нерозумні наші вороги, ми зараз докладно дамо знати твому цар. вел. Тепер вони військо збирають на три частини: в Плоскирові, в Полонному і в Литовській землі; ми се прочувши веліли всьому війську бути готовими, а твоє цар. вел. вели Донському війську на море не ходити, а бути на поготові, щоб від Дону і від Дніпра замішаннє зробити Татарам, якби вони захотіли від нас відступити, а Полякам помагати. А як що Татари лишаться в приязни з нами-нехай Донські козаки нам помагають” 3).

Колекція “прелесних листів” переслана гетьманом з сею грамотою була така. Насамперед-королівський універсал, виданий до війська Запорозького (полковникам, осавулам, сотникам, отаманам і всім людям війська нашого Запорозького) на першу вість про присягу, зложену цареві; дата 21 н. с. лютого в Варшаві. “Дішла нас тими часами відомість, наче б то злий зрадник наш Хмельницький не вдоволився таким немилосердним пролиттєм крови християнської з його причини, за весь той час внутрішнього замішання, ані таким множеством загублених і до поганської неволі забраних душ. На останок своєю зрадою він піддав іще вас в вічне панованнє цареві московському, вольностям вашим небезпечне, і проти вашого умислу і волі приневолив вас йому присягати. Одначе знайшлося між вами богато й таких-постійних в присязі й послушности нам, котрі зради того бунтівника остерігалися, швидко від нього відступили і присяги нам ламати, а комусь иншому віддавати не схотіли. Ми як сю вірність і постійність з приємністю прийняли і відповідно похвалили, так і тих, що через неволю за великим натиском і насилуваннєм до присяги, як то нам дано знати, хрест цілувати мали, — з звичайної нашої до підданих ласки остерігаємо, абисьте в спокою лишались і в прирожденнім вашім сеї Річипосполитої підданстві. А як наші війська наступатимуть, на той час аби були готові. Ми ж як усіх до ласки нашої й оборони прийняти хочемо, так і в давніх правах і вільностях непорушно тримати обіцяємо” 4).

Грамота Радивила подібного змісту тільки в більш патетичнім тоні: “Всім взагалі і кождому окремо, всякого стану людям, що в тім нещаснім внутрішнім замішанню і скуті пробувають при війську Запорозькім, а тепер хотіли б дотримати чести, віри і прихильности його кор. милости і Річипосполитій. Одержав я відомість, що віроломний неприятель московський, допущений до держави й. к. м., приймає присягу підданства від підданих короля і Річипосполитої. Неволею мучить і на вільні серця й сумління суворо наступає-поки прийде до скінчення з тим неприятелем і до справедливої пімсти, котру йому Бога за йото віроломство через руки наші готує! Отже я вас напоминаю і для любови до Бога й отчизни прошу, аби сьте того ярма-гіршого від поганської неволі-на себе не брали, а вірности й прихильности королеві й Річипосполитій дотримали, і хоч цілими полками, хоч одинцем переходили чи то до коронного війська, чи до в. кн. Литовського, хоч і до мене самого. Бо ж відомо вам, що я розлиття крови християнської не бажав, але думав про згоду і святий спокій, і тепер беру вас на свою душу, що нікому з вас волос з голови не спаде, а навпаки-за таку цноту і жичливість всякий-а особливо з старшини-дістане відповідну своїй гідности нагороду”, і т. д. 5).

Вище наведений королівський універсал з 21 лютого був очевидно висланий на руки коронного гетьмана, і призначався мабуть перед усім для Богуна, як пограничного полковника, про котрого пішла чутка, що він не схотів зложити присягу цареві 6). Вповаючи на се думали спокусити його гетьманською булавою і всякими иншими благодатями, щоб відступив від Хмельницького і вивісив корогву льояльности до короля і Річипосполитої. Гетьман Потоцкий, одержавши сього королівського листа, доручив якомусь православному шляхтичеві Павлові Олекшичу поїхати з його листом і сим королівським універсалом на переговори до Богуна. Маємо його листа, і листа того Олекшича до Богуна, котрим той пробував дороги до славного козацького героя: “Милостивий пане полковнику! Міркую так, що кожна добра людина жалує того, що наше внутрішнє замішаннє не то що до якогось заспокоєння не приходить, але до ще більших труднощів. Тому доручив я панові Олекшичу в певних справах від й. кор. милости і від мене зійтися й порадитися з в. мил.-у всім тім прошу в. м. йому вірити й вашій приязни себе поручаю. В Підгірцях 10 березня. В. мил. жичливий приятель Станислав Потоцкий, вел. гетьман” 7).

Одержавши листи, Олекшич послав Богунові такого цікавого листа: “Велико ласкавий до мене пане полковнику, мій милостивий пане і брате! Діставши з ріжних місць відомости, що твоя милость не віддав присяги на підданство цареві московському, взяв король й. мил. велику приязнь до твоєї милости, і тому наказав й. мил. п. гетьманові коронному, аби виправив мене сюди до Межибожа, щоб я з твоєю мил. поговорив. Аби сказав тобі іменем й. кор. м. і пана гетьмана, що король насамперед пробачає твоїй мил. все що сталося в минувших роках допустом божим, і не тільки тобі самому, але й усім пп. полковникам, сотникам і черни, котрі б схотіли стати з тобою в повинній вірности й. кор. мил., не вяжучися з царем московським і Хмельницьким. За те обіцяє король твоїй милости самому гетьманство запорозьке, шляхетство і староство на Україні, котре тобі сподобаєтся. На се готов присягнути й. мил. п. гетьман (Потоцкий) й инші сенатори, а кор. й. м. то потвердить, і вільности, здавна війську Запорожському надані, дотримати обіцяє, і тільки того хоче король й. м. від твоєї мил. і від тих, що при тобі схочуть стояти, аби сьте відступили від підданства цареві московському і від послушности Хмельницькому. Бо й самі бачите, на що вже пішло, що Хмельницький, бувши вашим товаришом, нині став вашим паном, і без вашої відомости вийнявши вас з-під влади прирожденного пана, під котрим ви родилися, піддав вас чужому цареві. З того розсудиш т. м., на яку довгу заноситься війну! Ні ми ні діти наші кінця її не діждуть, а все буде відбуватися кровю нашою православною, і на нашій землі будуть ті війни чинитися! Легко можеш бачити, як за сі літа, самі тільки між собою воюючись, до якого спустошення землю привели, а що ж коли ті всякі народи війдуть до землі нашої? Безсумніву прийде остання погибіль православного імени!

“І се не малий смуток наводить нам і всій братії нашій, хто з одної крови йде у Східню Церкву за єдину матір уважає, коли чувмо, що московський патріярх велить духовним нашим і всьому мирові християнському, щоб присягти йому, відступивши від пречестнійшого отця святого патріярха константинопольського, котрого владі піддані церкви наші від св. отців і предків наших. Тому ж ми й унії з Римським Костелом не хотіли прийняти, щоб не противитися нашому пастиреві старійшому, котрого нам Бог дав.

“Тому я, добра бажаючи твоїй мил. і одної віри будучи, прошу щоб ви, ваші милости, мали взгляд на нарід православний, і такими суворими війнами і внутрішнім замішаннєм його не нищили, і від тої ласки божої, котра вам трапляється, не відверталися, але щоб поклонились панові свому прирожденному, під котрим Бог дав нам родитися, і під ним ми в одній тій самій вірі без страху при вільностях наших жили! Аби покорившися доброму панові той потоп що кровю християнською ллється, припинили! Тому чекаю від твоєї мил. відповіди на сей лист мій, і щастя народу нашого на будучі літа. Пересилаю і лист од його мил. п. гетьмана коронного, для кращої відомости, і прошу твоєї милости, аби якогось вірного приятеля зволив прислати до мене, аби мені з ним про все докладніше поговорити. Маю я й універсали, королівською рукою підписані, з коронною печатю: приймає він там твою мил. і всіх хто при тобі буде стояти під ласку свою панську, коли її захочете. Я й їx пришлю твоїй мил.-тому що я з давньої жичливости і приязни до тебе всею душею і серцем добра тобі бажаю. Нехай хто як хоче собі поступає, а ти добровільно поклонитися зволь, на ніщо не оглядаючись. Я твою милость на душу свою беру, ти ні в чім не сумнівайся: надіюсь на Бога, що се твоїй мил. обернеться в вічну радість. Дано в Межибожу 16 марта 1654 р. Твоєї мил. жичливий брат і слуга Павло Олекшич” 8).

Сі грамоти без сумніву зробили дуже сильне вражіннє на московський уряд. Вони дали зрозуміти, або хоч відчути, на яку уперту й серйозну боротьбу за українські душі заноситься. Добре, що Богун-така чесна душа, і гетьман теж, вони не спокусилися на польські обіцянки, не піддались на польські арґументи, і всі сі прелестні листи вірно переслали до Москви. Але як поставились сим разом і надалі ставитимуться до таких прелестів инші полковники, осаули, сотники і весь мир християнський, до котрого сі листи звертались? Московські політики мусіли відчути, що арґументи видвигнені серйозні! Навіть гасло православної віри-і те мало другий кінець, що обертався проти Москви! Вірність царгородському патріярхові-се не штука! Московські круги ще й не видвигнули на позицію сього постуляту-залежности України і Білоруси від московського патріярха, а противники вже апріорно встигли се виміркувати, чи з деяких необережних, невідповідальних московських натяків ухопили! Дійсно, заносилося на боротьбу довгу, розпучливу, на життє і смерть між Москвою і Польщею за “руські отчини”. Кінця краю їй не було видно, і очевидно-перед усім треба було скріпляти для неї позиції в самій Українській землі, в війську, в старшині, між народом!..

Але Горкуша привіз ще иншу серію паперів, що вимагали також серйозної уваги. Вони показували, як близько до серця бере керівна старшина вислід свого посольства, своїх петицій цареві, конкретизацію Переяславської умови, і як треба обережно до сього ставитися, хотівши привязати до себе нових підданих.

Насамперед, Горкуша подав навіть свою посольську інструкцію. Перший раз, що нам попадає до рук така, доволі інтимна річ; шкода що вона теж перейшла через московську стилізацію!

“Наказ Филонові Горкуші до Москви:

1. Прийшовши перед й. ц. вел. насамперед їх звичаєм низьке чолобиттє до лиця землі вчинити і тоді сказати (наступає привитальна формула).-“Всі вісти про неприятеля, які можна було провідати, гетьман подає до відома твого цар. вел. сею грамотою, котру пильно просить прийняти”.

2. Коли застане в Москві своїх послів, нехай нагадає їм іменем своєї старшини, щоб доходили вільности козацької, шляхетської, духовного і всякого иншого стану, і щоб зараз на все взяли привилеї-як то ширше написано в листах до них.

3. Коли б і в дорозі стрів послів, однаково має відвезти грамоту й. цар. величеству і сказати те що тут наказано. А вважати, щоб слово в слово казати, коли про одну річ будуть питати двічі.

4. Оповістити, що підбігали (Поляки) під Немирів, ухопили одного чоловіка й пішли. Другим разом підбігали під Копіївку, несподівано впали до місточка, але козаки поправившися корогву у них відібрали і всіх їх погромили; було тих Ляхів до 300 або й більше; забрані в полон від великих ран померли. Вони оповідали, що король дуже затрівожився, як почув, що ми піддалися цареві праведному, і пани-рада так урадили: Дамо їм вільности й права більші ніж цар московський- той не схоче таких вільностей дати як ми. Казали також, що король післав до кримського царя, до Німців і Угрів по військо; але гетьман і вся старшина мають надію на Бога і на государя.

5. Бушу Ляхи і Волохи обложили вже три дні, але наші з города вельми бють. Нинішній господар волоський Стефан дав Ляхам у поміч 2 тис. війська, і ті люде тепер під Бушею.

6. Про Гаврила Федоровича (Самарина, московського післанця до господаря) не знаємо чи пішов до Волох чи ні; як тільки буде відомість, зараз дадуть знати до Путивля.

7. Коли стануть питати, чому гетьман до царя не поїхав, сказати, що неможна було, бо вся б Україна в ніщо б пішла. Повідомити також, що коли ще відомість прийде (з фронту), то й сам гетьман рушить (на фронт). А до Буші вже велів іти полкам Уманському, Браславському та Винницькому.

І просити скорого одпуску” 9).

Листи до послів від Хмельницького і Виговського, за їх виїздом передані також цареві, були не менш інтересні; своїм змістом вони через голову послів адресувались теж до царя. Гетьман писав (знов приходиться перекладати, бо се не ориґінал, а теж московський “список”, себто пів-переклад):

“Мій ласкавий пане Самійло, суддя військовий, і пане полковнику переяславський! Хоч ми милостям вашим дали певний наказ у всім, одначе поновляємо і сим нашим писаннєм, щоби-сьте, мил. в., так о добро посполитое дбали і постановляли, щоб з луччим всього християнства станів всяких було на пришлі часи. Однаково памятаєте в. м і самі, як В. В. Бутурлин словом й. цар. в-ва нас утверждав, що й. цар. вел. не тільки права і привилеї од віку нам дані буде ласкав нам потвердити і при вільностях наших стародавніх заховати, але ще й свої особливі (вільности) покаже людям всякого стану.

“Чиніть же так в. мил., і пильно того доходіть, щоб усе було як у наказі, і привилеї ц. вел. щоб негайно без усякої проволоки були через вас прислані.

“Бо якби потім була людям якась нужда, то самі то бачите-могли б ми бути в великій небезпеці від черни; зараз би почалися бунти, коли б й. цар. вел. не потішив через вас людей особливою своєю ласкою. І то поміркуйте-щоб напотім, коли б якісь безправства поспільству діялися, не надумали люди починати чогось за універсалами від Радивила недавно присланими-хоч досі того й не хотіли; відайте в. м., що простого чоловіка легко обманути коли йому якась досада прийде. Для кращого зрозуміння один універсал і туди (до Москви) посилаємо.

“При тім і то не завадить пригадати, з якою приязню присилав своїх послів до вас до Браслава цісар турецький-хоч і бісурменин. Обіцяв нам з ласки своєї не тільки потвердити наші вільности, але й сугубими наділити; на всі статті наші, права, віру і вільности годився, і ніякої данини не домагався, тільки щоб ми на війну були готові. Одначе ми йому не піддались, а воліли цареві православному піддатися, і так розуміємо, що він як цар православний ще краще нас нагородить. Тому й по-друге бажаємо, щоб в. м. все як найкраще справили, і самі ви просіть найскоршої і найлуччої відправи-бо і ми скоро рушаємо на неприятеля. Тому й в. м-м. треба поспішати з усім добрим, щоби сьмо і до війни людей тих краще повабили-бо й охотвіш підуть і нічого злого мислити не будуть, коли будуть пожалувані значною милостю й. цар. вел.

“А що найбільше, що й король нині прислав універсал свій до всього поспільства, щоб до нього приклонялися-обіцяє їм всякі вільности, яких їм буде треба. Треба промишляти, щоб люде ні на сю ні на ту сторону не ухилялися, і з привилеями треба поспішати, для того що вже війна тут починається: під Немировим і під Кошівкою з нашими вже билися, а тепер Бушу облягли-тільки ми веліли їм відправу дати. Писали ми у всі полки і городи, щоб з нашої сторони люде не передавалися (на польську); запевняємо їх, що й. цар. вел. нам у-двоє більше вільности надав, ніж король.

“Про Донців також нагадайте, щоб на море не йшли. Бо Татари всі видпровадилися (з України) зовсім на той бік, під Ослан-городок 10). Коли б зрадили, тоді щось треба буде починати з ними, а поки що і нас одних досить 11). Коли ж будуть нам помагати, тоді ніякої зачіпки не можна чинити, і для сього ж самого треба їм (тим часом) дати спокій. Докладніше про все. Филон Горкуша розкаже, а ми як найскоршого повороту в. м. чекати будемо, і Господу Богу милости ваші поручаємо” 12).

Лист дає відчути нервовість чигринського осередка: сі кількаразові повороти до того самого-силкування дати послам як найсильніші арґументи за необхідність виповнити цілком домагання війська і не лишати місця для невдоволення військової черни і “поспільства” з нового протекторату, для вагань між гетьманом і королем. Виговський, що був правдоподібно автором і сього гетьманського листа, ще від себе вважав потрібним розвинути сю ж тему: не знати, чи мав таке переконаннє, що від того виграє справа, чи хотів нагадати про себе і підчеркнути свою ролю. В листі адресованім до Тетері він в додаток до листу гетьмана підчеркує необхідність всіми силами доходити прав всіх станів, духовних і світських, і все то стверджувати привилеями, нічого не проминаючи з наказу, і при всім нагадувати запевнення дані в Переяславі царським словом. “Коли б, не дай Боже, мали що небудь уняти (обтяти) і людям хоч би найменша досада була в якій небудь справі, тоді і нам і вашим мил. була б від черни велика небезпека-і дуже треба б було вистерігатись- чого недай Боже!” Відкликуючись до Радивилового універсалу, післаного до Москви, додає до того: “Таких немало розсіяно по Українах; зволь в. м. розсудити і їм (боярам) показати, як треба запобігати тому, щоб посольство не піддалося сим намовам-коли б йому були потім які небудь досади (від московських воєводів і зборщиків очевидно) і вільностям стародавнім уйма”. “Запобігаючи тим прелестям (універсалам Радивша і короля) розписано скрізь універсали, щоб тому не вірили. Післали ми також універсали, щоб шляхта погранична (українська), яка там пробуває, нас трималася: запевняли їх жалуваннєм царським, віддаючи їм їх маєтности (дозволяючи приїхати й війти в володіннє), і всяке задоволеннє кождому, хто тільки до нас пристане” 13).

В листі до Бутурлина, пересилаючи йому, “любимому другу маєму друголюбное цЂлованіе”, Виговськвй просив його ті два універсали, королівський і Радивилів, що посилаються тепер в ориґіналах, з автентичними печатками, показати самому цареві та просити його, щоб він негайно помстився Полякам за ті непочесні вирази на його адресу, що містять ті універсали. А послів козацьких щоб відправлено “з усім добрим, аби весь мир (український розуміється) утішився- бо ми кажемо, що його цар. вел. ще луччі вільности дасть ніж король” 14).

Таким чином гетьман і його канцлєр сповіщали царя, що під натиском обставин, — які посвідчали переслані універсали короля і Радивила і відомости з фронту, вони мусіли так би сказати-вже видати певні векслі царським іменем українським масам, покладаючися на запевнення, дані знов таки царським іменем в Переяславі Бутурлиним. Цар мусить примножити вільности всякого стану людей і не допустити ніякої “досади” з боку своїх воєводів і зборщиків. Инакше ситуація буде безповоротно зіпсована, маси відвернуться від гетьмана і царя, підуть за покликами короля, і фронту не можна буде утримати під польським натиском.








Примітки


1) Ми не знаємо докладно, коли саме приїхав Литвиненко, але з того, що черновик царської грамоти гетьманові, написаної в відповідь на привезений Литвиненком гетьманський лист, позначений “мартом” (Акты X с. 542), треба думати, що він приїхав принаймні за кілька день до 1 квітня с.с. В згаданій царській грамоті гетьманові не сказано виразно, що Богданович і Тетеря вже поїхали, а тільки, що їм дано відпуск. Може бути, що се тільки стилістична форма, а може й справді нічого більше не можна було сказати, понад то, що їм дано офіціяльний відпуск-що сталося ще 19 с.с. березня. Дуже правдоподібно, що Литвиненко їx у Москві ще застав, і тільки його приїзд і пригадка гетьмана прискорила експедицію грамот. Але грамота про присилку митрополита до Москви, що так була тепер не на місці-чи не була вона уневажнена при тім? Чи вона була вже в руках послів, і назад її брати не годилось? Кінець кінцем, ми маємо тільки чернетки царської канцелярії і не маємо певности, чи всі вони були в дійсності вислані.

2) Акты X с. 545-6.

3) Акты X с. 547-550.

4) Акты X с. 549-2.

5) Тамже с. 551-4.

6) Звісний нам єромонах Макарий Криницький розповідав, що король його хотів післати до Богуна “казати йому, щоб він до короля вернувся”; дістав на се 100 талярів, а інструкцію має йому дати підканцлєр. Але він, Макарий захворів, гроші прожив і до Богуна не поїхав. Виходить що тоді сю справу доручено Потоцкому. Білгород. ст. 382 л. 378.

7) Акты X с. 561-2: в тексті замісць пану Олекшичу-пану ОлексЂю, очевидна помилка. Титул гетьмана в підписи очевидно також доповнений: великий гетманъ польскій. Заголовок: “Переводъ съ польського писма, что писалъ гетманъ полской Станиславъ Потоцкій къ полковнику войска Запорожского къ Ивану Богуну”.

8) Акты X с. 555-8, заголовок: “Перевод съ полского писма, что писалъ Павелъ Олекшичъ къ Ивану Богуну полковнику бряславскому”.

9) Акты X с. 559-562.

10) Тут в ориґіналі щось помилено, й інтерпункцію дано невірну; я думаю, що зміст має бути такий, як я отсе переклав.

11) Не досить ясна стилізація сього місця стає яснішою при порівнянні з листом Виговського до Бутурлина.

12) Акты X с. 553-6.

13) Акты X с. 557-560, дата 12 березня очевидно помилкова: всі грамоти датовані очевидно одним днем-21 Березня.

14) Акты X с. 561-4.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 13.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.