Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 14.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





МОСКОВСЬКІ УСТУПКИ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВНОСТИ, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ 12 (22) КВІТНЯ, ЦАР ПОЛИШАЄ ДОХОДИ В РУКАХ ГЕТЬМАНА, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ ВИГОВСЬКОМУ І БОГУНОВІ.



Московський уряд прийняв сі остороги досить поважно-до деякої міри пішов за прикладом турецького султана, що вказував йому гетьман, тільки не хотів зафіксувати свої уступки як нормальний стан. Допустив тільки як тимчасовий стан ту державну незалежність і фактичну повноту влади гетьмана, що виробилася в часі війни, і не схотів зріктися вже здобутої позиції-московських воєвод в Київі, в новім городі на ґрунтах Св. Софії.

З купи листів висланих з сього приводу на Україну (було їх більше десятка) на перше місце з сього становища випинається особливо отсей, що я наведу в скороченню. Оповістивши своє “милостиве слово” гетьманові і всьому війську Запорозькому, цар нагадує їм проханнє послів, “щоб уставити число війська Запорозького реєстрових (списковыхъ) козаків 60 тисяч і давати їм по 30 або хоч і по 25 золотих польських на чоловіка”.-“И отъ насъ, вел. государя, имъ, посланникамъ сказано, и на писмЂ дано, что Малые Россіи въ городЂхъ и мЂстахъ какихъ доходовъ збирается, и про то намъ не вЂдомо: и для переписки тЂхъ доходовъ посылаемъ дворянъ; а какъ тЂ наши дворяня доходы всякіе опишутъ и смЂтятъ а въ то время о жалованьЂ на войско Запорожское по разсмотрЂнью нашъ царского величества и указъ будетъ”. Отже сю свою недавню резолюцію царський уряд впливом гетьманських осторог рішив змінити: висилку дворян для перепису українських доходів він постановив відкласти, і полишити збір доходів далі в руках гетмана, з тим щоб з тих доходів було роздано платню козакам, а инших зборів, понад потреби війська в виплаті “жалування”, щоб з міст не робилось-аби вони не почували ніякого обтяження:

А нынЂ мы великій государь, жалуя тебя гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское, для службы, указали тебЂ послать собрать на писаря и на списковыхъ: на ясауловъ, и на обозного, и на судей, и на полковниковъ, и на сотниковъ, и на казаковъ на щездесятъ тисячь человЂкъ наше царского величества жалованье Малые Росіи со всЂхъ городовъ и съ мЂстъ и съ уЂздовъ, со всякихъ арендъ, и оброчные деньги противъ прежнихъ звычаевъ, какъ и какими людми сбирано напередъ сего, и роздати имъ, по чему доведетця, а иныхъ никакихъ лишнихъ поборовъ съ мЂщанъ имати не велЂли, чтобъ отъ того мЂщаномъ никакіе тягости не было. А сколко арендъ, оброчныхъ денегъ, и писарю и обозному и судьямъ и полковникомъ и ясауломъ и сотникомъ и списковымъ казакомъ нашего царского величества жалованья роздано будетъ, и тебЂ бъ о томъ къ намъ, великому государю, для вЂдома отписати подлинно. А впередъ наше царского величества жалованье писарю и судьямъ и обозному и полковникомъ и ясауломъ и сотникомъ и списковымъ казакомъ будетъ по нашему царского величества разсмотрЂнью, какъ наши царского величества дворяня отпишутъ и смЂтятъ доходы 1).

Тепер же ми-жалуючи за службу тебе гетмана і все військо Запорозьке, веліли тобі післати зібрати наше царське жалуваннє на писаря, і на реєстрових: на осавулів, на обозного, суддів, полковників, сотників і козаків, на 60 тисяч чоловіка, з усіх городів, міст і повітів Малої Росії і з усяких оренд і всякі річні оплати згідно з давнішим звичаєм, так як збирано давніше, і через тих же людей (урядників). Роздати їм, скільки вийде, а більше ніяких зайвих зборів брати з міщан не казати-аби від того не було між ними ніякої тяготи. А скільки з тих оренд і річних оплати буде роздано писареві, обозному, суддям, полковникам, осавулам, сотникам і реєстровим козакам нашого жалування, ти се відпиши нам для відомости докладно. А потім наше жалованнє писарю, суддям (і т. д.) буде визначено рішеннєм нашим, відповідно тому як наші дворяне опишуть і підрахують доходи.

Як бачимо, повної ясности лінії нема і в сій грамоті. Все тимчасово. Одну річну платню війську гетьман має виплатити сам, і для того адміністрація і фінанси лишаються безроздільно в його завідуванню. Як довго? Не гарантується йому більше як рік. І в сім році його право оподаткування обмежується: він не може збирати з міщан більше понад те, що потрібне для виплати війську. Дальшу виплату визначить цар на підставі переписи доходів, що зроблять його дворяне. Чи збиратимуть ті доходи московські дворяне до царського скарбу і звідти буде виплачена платня? Се лишається неясним, в царській волі. Може так, а може й ні. Може бути, що доходи будуть тільки переписані й зраховані, щоб визначити цифру річної данини, яку гетьман буде обовязаний виплачувати до царського скарбу-так як він пропонував на взірець васальних князівств Отоманської Порти. В такім разі він сам збиратиме сі податки. Може й платню війську виплачуватиме сам, в таких розмірах, які визначить цар в залежности від цифри переписи. Може цар нічого більше й не жадатиме до свого скарбу, понад сю виплату війську. Але все се не виясняється-цар лишає собі в тім вільну руку.

В дійсности, поки гетьман живе-цар не рішиться його обидити і зробити перепис. Гетьман може й відчуває сю можливість. Раз Москва відступила-може відступити й другий. Але відносини зістаються неясними, се темна сторона даної уступки.

Инші грамоти 12 квітня ще менш конкретні. В них відчувається бажаннє уряду сказати щось приємне, підняти симпатії до себе, морально привязати українське поспільство, військо, старшину-але уряд не рішається вийти за межі фразеольоґії. Чи не знає, що конкретно сказати, як далеко йти в уступках, чи взагалі не хоче себе нічим конкретним звязати? Чи в якійсь мірі одно і друге?-се трудно сказати. Але супроти сеї загальниковости нема інтересу докладніше спинятися на фразеольоґії каждої грамоти, на її повтореннях.

Перша грамота адресована гетьманові, цар похваляє його за вірність, показану в тім, що він прислав універсал Радивила, а українську людність підтримує в вірности цареві. Цар нагадує ті мотиви, з яких він прийняв Україну під свою руку-щоб забезпечити православним свободу від польського гоненія, і заохочує всіх твердо стояти в своїй присязі, у всім покладаючися на царську ласку, запевнену жалуваною грамотою 2).

Друга-гетьманові ж, у відповідь на його проханнє, щоб цар як найскорше потвердив “права, привилеї й свободи” і відправив козацьких послів. Цар відповідає, що він уже післав з послами свої грамоти в потвердженнє “прав, привилеїв, свобід і дібр”. Нехай гетьман “утверждає” старшину і чернь в вірности цареві, “бо від нас, вел. государя окрім милости і вільностей, ніякої тяготи не буде”, а від королів і сенаторів окрім неволі й гонення благоденствія ніколи не бувало”. “Хоч вони в чім і присягають, ніколи в тій присязі не стоять, а шукають всякого зла; а ми вас, православних християн хочемо тримати у всякій милости” 3).

Третя-пригадуючи старі прохання, переказані через Богдановича і Тетерю, щоб цар як найскорше послав військо на Смоленськ, цар дає знати гетьманові, що піде туди сам після Зелених свят, а військо на Псков, Брянськ і Великі Луки вже післано. З литовських пограничних міст приходять люди з оповіданнями, що гоненіє православної віри від Ляхів гірше від давнішого: прохають, щоб цар їx визволив з неволі й прийняв під свою руку. Цар заохочує гетьмана й військо, щоб вони з свого боку “над польськими й литовськими людьми промишляли і за їх неправди їм мстили” 4).

Четверта-вже наведена вище, про платню війську (теж за проханнями послів, Богдановича і Тетері 5).

Пята-цар похваляє Богуна й гетьмана за вірність виявлену в інціденті з Олекшичем; наказує гетьманові привести до присяги Богуна й його товаришів, які не зложили присяги при Бутурлині-“на всім тім, на чім ви, гетьман і військо Запорозьке, присягу зложили 6), і наказати Богунові, щоб він і далі не піддавався на неприятельські спокуси, а цар буде держати до нього милость і жалуваннє 7).

Шеста-в справі Донців: згідно з висловленими бажаннями цар післав Донцям накази; гетьман має повідомити Донців, і ті будуть відповідно поступати: чи лишати Татар в спокою, чи воювати 8).

Сьома грамота-Виговському, нагадує прохання війська і обіцянки служити цареві, “а на Кіевское и Черниговское княженія и на всю Малую Русь иного государя не хоЂти”. Похваляє Виговського за те, що він в тій присязі стоїть міцно, і звертає його увагу на те саме, про що той писав-про прелесні листи короля і сенаторів, зайво виясняючи йому польське лукавство. Доручає намовляти і “наводити на все добро” козаків і міщан, щоб вони “на ніякі прелести не піддавались”. “А ми будемо вас держати в милостивому жалуванні й опіці (презрЂньЂ), і на давніші ваші права і вільности наші жаловальні грамоти вже дані, щоб бути вам у своїх вільностях і спокою без усякої неволі” 9). Отже понад сказане в грамотах нічого нового цар не знаходить іще додати: чи з страшенної обережности і скупарства, чи в додатку ще і з незнання: що б таке дати, що було б і приємне сим “Черкасам” і не дуже звязувало б уряд.

Таку ж саму грамоту написано самому Богунові, чигринському полковникові Трушенкові, а може було їх і більше. Були мабуть листи і від декотрих бояр, напр. Бутурлина. Все се було вислано з Горкушею, що поїхав з Москви 13 с.с. квітня, разом з дяком Перфильевим, висланим до молдавського господаря 10).

Але того самого дня приїхав до Москви з цікавими вістями дезертир з Радивилового війська, полковник Клявдіус з Льотрінґії, і цар вважав потрібним поділитися з гетьманом його відомостями. Полковник, мовляв, був у Варшаві підчас сойму і там довідався певно, що король і сенатори постановили за всяку ціну замиритися з козаками: прийняти всі їх жадання, а потім заспокоївши вичекати догідного моменту, і тоді непомітно з усіх сторін окружити і всіх винищити, аби не лишилось ні одного “християнина”. Бо папа обовязав короля і сенаторів клятвою, щоб здобули і знищили козаків-тому що не даються привести ніяким способом “къ соединенію римской вЂры”. Цар рекомендує гетьманові дати знати про такі “злі замисли” старшині і всьому війську, аби вони на королівські й сенаторські прелести не піддавались, против них стояли непохитно, і мстилися за “їх грубости и разоренья”. З свого боку цар, маючи на увазі переказані через Горкушу відомости про польський наступ на Бушу, дав розпорядженнє В. Б. Шереметеву з товаришами йти під Київ, і за відомостями, які будуть від гетьмана, московські воєводи мають йому помагати і воювати з польським і литовським військом 11).

Сю грамоту, датовану 14 квітня, мабуть повіз наздогін царський гонець, щоб передати Горкуші.








Примітки


1) Акты Ю. З. Р. XI. 562.

2) Акты X с. 563-5.

3) Тамже с. 566-7.

4) Тамже с. 567-8.

5) Тамже с. 568-9.

6) Се можна вважати за признаннє, що присяга гетьмана і старшини мала характер умовний, була зложена “на щось”; але припускаючи деяку стилістичну недокладність, можна подумати й так, що цар розуміє ті приречення, які складали гетьман і старшина присягаючи.

7) Акты X с. 570.

8) Тамже с. 571.

9) Акты X с. 574-6.

10) Тамже с. 577-8. Подаю невиданую ще грамоту Богунові, з збірки Бантиша-Каменського в рукоп. відділі бібліотеки Академїі Наук С.Р.С Р.

Божіею милостію отъ великого государя (титул) войска Запорожскаго Винницкому полковнику Ивану Богуну: ВЂдомо вамъ всЂмъ православнымъ христіяномъ, какіе напередъ сего отъ польскихъ королей и отъ пановъ радъ за благочестивую христіанскую вЂру и за святые божіи церкви были вамъ многіе неистерпимые злости и гоненія и поруганія, чего и надъ погаными бусурманы и надъ Жидами не дЂлаютъ, и хотЂли православную христіянскую вЂру, въ которой есте породились, и васъ всЂхъ до конца разорить и искоренить. И вы, неистерпя тЂхъ злыхъ мученій и разоренья и за многіе королевскіе и сенаторскіе къ вамъ злогти и разоренья и кривоприсяжство, били челомъ и милости у насъ, великого государя, просили чтобъ васъ изъ той злой неволи высвободить и принять подъ нашу государскую высокую руку съ городами и землями. И мы, великій государь, для православные христіянскіе вЂры и святыхъ божіихъ церквей, а не для иного чего, только для того чтобъ благочестивая христіянская вЂра отъ Латынь въ попраніи и въ поруганіи, и церкви божіи въ разореніи, и вы всЂ, православные христіяне, отъ благочестивыхъ божіихь церквей въ отлученіи не были и отъ гоненія бъ ихъ были свободны, подъ нашу государскую высокую руку васъ приняли, и гетманъ, Богданъ Хмельницкій, и все войско Запорожское и вся Малая Русь, учинясь подъ нашею государскою высокою рукою, вЂру намъ, великому государю по непорочной евангельской заповЂди учинили, что служить намъ, великому государю й нашимъ государскимъ дЂтямь и наслЂдникомъ вЂрою и правдою и во всякихъ мЂрахъ добра хотЂли и быть подъ нашею царского величества высокою рукою съ городами и съ землями навЂки неотступнымъ, и на Кіевское и на Черниговское княженіе и на всю Малую Русь иного государя никого не хотЂти. И нынЂ намъ, великому государю, нашему царскому величеству, вЂдомо учинилось, что нЂкоторой врагъ прелестникъ, напоенъ ядомъ злодЂйственнымъ, по повелЂнію королевскому и сенаторскому, Литвинъ Павликъ Олешковъ, писалъ къ тебЂ прелестной листъ, хотя тебя отовратити отъ нашіе государскіе милости, и именемъ его королевскимъ обЂщевая тебЂ честь и имЂнья. И ты, ревнуя по благочестіи, на ту его прелесть не уклонился и то письмо прислалъ нашего царскаго величества къ гетману къ Богдану Хмельницкому. Да и самъ, Янъ Казимеръ, король, хотя православные церкви божіи разорить и благочестивую христіянскую вЂру искоренить и васъ все войско Запорожское отъ благочестивые вЂры и отъ насъ, великаго государя, отъ подданства лестью отовратить, разослалъ въ черкаскіе во многіе городы универсалы, обЂщая имъ чести и пожитки и въ правдЂ своей будто вЂру и постоянство. И мы, великій государь, тебя полковника, за ту твою службу и постоятельство, что ты на ихъ прелесть не уклонился и за благочестивую вЂру стоишъ твердо и непоколебимо, жалуемъ милостиво похваляемъ; а про то вамъ всЂмъ вЂдомо подлинно, что и напередъ сего онъ, Янъ Казимеръ, король, и паны-рада и вся РЂчь Посполитая, учиня съ вами многіе договоры и присяги и послЂ того вскорЂ тЂ свои договоры нарушили и вамъ, всему войску Запорожскому, всякое злое поруганье и разоренье многое чинили и ни въ чемъ въ правдЂ своей не устояли, и впередъ такимъ клятвопреступникомъ вЂрить ни въ чемъ не годится, потому что они черезъ клятву въ правдЂ своей николи не стоять, а папежъ римской отъ тое ихъ клятвы разрЂшаетъ. И тебЂ бъ, полковнику Ивану, за благочестивую православную христіанскую вЂру и за святые божіи церкви стояти твердо и непоколебимо и намъ великому государю, и нашимъ государскимъ дЂтемъ служити безо всякаго сомнЂнія и на прелести ни на какія не уклонятся, а будетъ впередъ польской Янъ Казимеръ, король и паны-рада или кто нибудь учнутъ къ вамъ присылати листы съ такою жъ прелестью, призывая васъ подъ королевскую власть по прежнему и перенимая будто на свои души и королевскую ласку обЂщаючи, и тебЂ бъ тЂ листы отсылати къ гетману къ Богдану Хмельницкому, а тЂхъ людей, съ кЂмъ такіе прелестные листы присланы будуть велЂти задерживать до нашего царскаго величества указу, Черкасъ и мЂщанъ и всякихъ людей отъ того уговаривати и наводити ихъ на всякое добро, чтобъ они намъ, великому государю, потому жъ служили по святой непорочной евангельской заповЂди безо всякіе шатости и сумнЂнья. А мы, великій государь, учнемъ васъ держати въ нашемъ царскаго величества милостивомъ жалованьЂ и въ призрЂньЂ во всемъ по прежнимъ правамъ и вольностямъ, и тЂ ваши прежніе права и вольности подкрЂпили и на то на все наши государскіе жалованные грамоты дать вамъ велЂли, чтобъ по нашему государскому жалованью быть вамъ въ вольностяхъ своихъ и въ покояхъ безо всякіе неволи, и вамъ бы на нашу государскую милость быти надежнымъ. Писанъ въ государствія нашего дворЂ въ царствующемъ градЂ Моск†лЂта отъ созданія миру 7162, мЂсяца АпрЂля ... дня.

11) Акты X с. 572-4.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 14.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.