[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 16.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна





ДЕПУТАЦІЯ МІСТА КИЇВА, СУПЛІКА КИЇВСЬКОЇ ГРОМАДИ, ЦАРСЬКІ ПРИВИЛЕЇ М. КИЇВУ-ЛИПЕНЬ 1654 Р., ВИКЛЮЧУВАННЄ КОЗАЦТВА З МІСЬКИХ ВІДНОСИН.



Але в Київі царський представник уже був, і в процесі затвердження привилеїв київських козацький режім відсунено від впливів на міське самоврядуваннє ще більш рішучо і читко! Я позволив собі вище висловити здогад, що питаннє про потвердженнє київських привилеїв виникло вже підчас присяга. Але занявся сею справою київський маґістрат уже після повороту козацького посольства, коли стало відомо, як пішла справа з переяславськими привилеями. Очевидно, була вислана депутація до гетьмана, і він 25 с.с. квітня видав київському маґістратові свою рекомендацію, в формі прохання до царя. Я подаю її в перекладі, бо писана вона під московський стиль:

“Жителі міста Київа велико зраділи, що святі місця наших преподобних отців печерських і самий той їx богохранимий град Київ, зложивши з себе тяжке іго неволі короля польського, під кріпку і високу руку благочестивого государя, твого цар. вел. піддались і на превелику ласку твою себе віддали. Велико подякувавши за се Богові, бють вони чолом і тобі, дуже втішившися тим, що зволив наділити правами нас і весь мир християнський. Тепер же посилають післанців своїх, міщан своїх київських, до пресвітлого лиця твого з проханнєм, аби ти їx рачив милостиво пожалувати-права, привилеї і вольности їx стародавні, од віків їм надані від благочестивих княжат і панів російських і від королів польських потвердити і при всіх судах і вольностях права майдебурського полишити, як і перше їх мали, за короля польського. За се й ми, Б. Хм. гетьман і все військо Зап. благаємо і за них клопочемось і просимо: рач їх у всім пожалувати милостивими щедротами твоїми-аби й инші городи і граждане і весь мир християнський з того тішився, до тебе прибігав і годив, вірно служив, сприяв і всякого добра хотів. А по сім аби твоє цар. вел. многолітствував і благополучно деньствував, на всіх неприятелів своїх як на львів і василисків і аспидів наступав і їx попирав. Господа молимо” 1).

Дав також рекомендацію до “свого друга милого” В. В. Бутурлина Іван Виговський, а другого листа до нього виготовив ще й сам маґістрат, нагадуючи його обіцянку, дану їм мабуть при присязі, що цар всі їх старовічні права потвердить і що нового будуть просити, дасть їм 2). Такогож самого листа, того ж дня, виписала громада до патр. Никона, до котрого повелося останніми часами звертатися за протекцією 3).

Рекомендації гетьмана і Виговського були дуже цінні для маґістрату супроти того, що ледви чи не головним завданнєм своєї депутації він уважав одібраннє ріжних земель і доходів, що вважалися за міські, а з рук польських окупантів перейшли в руки козацькі, і від них треба було їх вирвати. Узброївшися сими рекомендаціями маґістрат звернувся до місцевих московських воєвод з проханнєм пропуску для депутації, що складалася з війта, бурмистра, райці, двох лавників і одного цехмистра. Вважаючи на дозвіл гетьмана (спеціяльно покликаючись на се-в передбаченню можливих пізніших незадоволень козацької сторони) воєводи не бачили причини заперечити маґістратові сього заміру, і десь 7 с. с. травня депутація виїхала, а 12 була на границі 4). 25-го приїхала до Москви і на явці в приказі про мету свого приїзду заявила: Приїхали просити жалувальних грамот на давніші свої привилеї, і на землі, що відібрали насильством від війта, бурмистра і міщан шляхта, ксьондзи до своїх кляшторів, і тепер тими землями володіють козаки, а надані їм були (сі землі) від великих князів руських і від королів литовських.

Царя під той час в Москві не було, він виїхав на війну; тодішній правитель Москви князь Пронський зараз же післав спішне повідомленнє цареві, переслав лист гетьмана і просив директив, як поступити з сими депутатами. Тим часом прийняв від них привезені документи і супліку писану іменем “бурмистрів, райців, всіх міщан і народу-жителів богохранимого Київа”. Супліка досить інтересна, я наведу з неї головніше, розвязуючи дуже тяжку і незручну будову періодів:

“Ми жителі богохранимого града Київа: бурмистри й райці з усім убогим народом, несказанної радости бажаючи і під кріпку і високу руку благочестивому государеві себе піддаючи-всі скільки нас лишилося в тім святім городі, мечем і огнем розвойованім, через війта-старшого голову нашого і через братію з-поміж нас вибрану, перед пресвітлим лицем в. цар. вел. припадаємо до землі і чолом бємо. Сподіваємось, що як той богохранимий град Київ з віків від благочестивих князів і государів був устроєний і украшений: святими церквами-котрих знаки і місця видні досі від того украшенія, оселеннєм (посадом) умних людей народу християнського благочестивого, і наданнєм їм від щедрої милости як столичному городові свому російському ріжних грунтів і місць, котрих жителі того города, предки наші на кількадесять верст мали навколо, по обох сторонах ріки Дніпра, — так тепер той богохранимий град під щасливим царством і милостю в. цар. вел., яко государя християнського православного, буде ще стройніший і красніший, як церквами божими, так і людьми-той святий град Київ в. цар. вел. Так ми були й запевнені від бояр В. В. Бутурлина та І. В. Олферьєва, що в. цар. вел. поверне нам те, що предкам нашим надане було від княжат і государів російських. Права, привилеї і вільности що нам належать з ріжних надань-від старих королів польських наданих, землі і місця 5) що від предків наших і нас самих силоміць поодбирали духовні римські і шляхта, чинячи гоненіє на нашу благочестиву віру. На сих землях і грунтах оселили вони собі села і як хотіли господарили, і в самім місті не малу частину, звану Біскупій Кінець, ті духовні римської віри зайняли. Все се просимо нам повернути в одно місце, як состави одного тіла. Крім того бємо чолом про потвердженнє нам привилеєм війта Богдана Самковича, котрого ми собі вибрали доживотним війтом і старшим головою того богохранимого града, згідно з правами нашими, як то ширше посвідчує писаннє того вибору від усіх нас йому дане”... 6)

По сій супліці подано реєстр привилеїв міста Київа з зазначеннєм їх змісту, дуже старанно виготовлену-правдоподібно ще в Київі-вибірку з сих постанов, тих які маґістрат бажав мати потвердженими, а два останні королівські привилеї в повнім тексті. Осібно пункти про актуальні потреби, яких нема в привилеях-поверненнє забраних від міста ґрунтів, звільненнє на довгий час від податків з огляду на знищеннє міста-се мабуть було списане в процесі обговорення київських дезідерат з приказними в Москві.

Привезений матеріял спочатку послано до царської кватири, разом з переяславськими паперами-чи для орієнтування в зроблених прецедентах, чи може просто для того, щоб знати, як з депутатами говорити: бо в кватирі сподівались, що київська депутація може захоче особисто представитись цареві, і дано відповідні розпорядження що до її подорожі. Але депутати не поїхали, а розглянувшися в їх паперах в кватирі видко переконалися, що справа занадто складна, щоб відти давати які небудь директиви. Цар наказав боярам розглянувши справу подати резолюції на затвердженнє патріярха, що заступав царя підчас його неприсутности (наказ з 6 с. с. червня). Вибрані з привилеїв пункти, подані депутацією, розглядалися приказними, порівнювалися з привилеями, і на підставі сього бояре виносили резолюції, які оголошувалися депутації. Її завваження ще раз обмірковувалися, і потім се подавалося на останнє рішеннє патріярхові. В актах Посольського приказу заховалися три такі редакції пунктів чи “статей”-подібні до козацьких. Перша писана самими Киянами і подана боярам, на боці дячі поміти-результати розмов з делєґатами і даних ними пояснень. Друга-се московська, приказна копія, з резолюціями бояр, з відсилками до привилеїв, але ще без результатів шукань по привилеях за потвердженнєм київських петицій. Третя має вже сі вказівки з привилеїв, пороблені очевидно за поміччю делєґатів, і остаточні резолюції патріярха. Вся ся робота зайняла досить часу-не менше місяця. Результати її були зібрані в привилеях виданих міщанам-відомо їх пять, і в додатковій інструкції київським воєводам, котрої копію чи паралєльний текст був даний також голові делєґації, війтові Сомковичу (чи була йому видана також копія “статей” з резолюціями, се неясно-в опублікованих актах єсть тільки загальна дяча поміта про акти “віддані війтові Б. Сомковичу з товаришами” 7).

Докладно спинятися на сих актах нема потреби 8). Головний привилей широко розповідав, як прийшло до того, що цар прийняв під свою руку гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорізьке і “всю Малую Русь” з городами і з землями- аж до моменту присяги. Робило се таке вражіннє, начеб царський уряд уважав потрібним пояснити київським міщанам, які не брали ніякої участи в проханнях про підданство, що вносилися від гетьмана і війська, як се вони опинилися під царською рукою і мусіли Москві присягати. Повторялось те, що стільки разів розповідалось в офіціяльних поясненнях-в посольствах до Польщі, на земських соборах і нарешті в промовах Бутурлина з товаришами в січні того року. Як гетьман і військо мусіли повстати на короля в обороні православної віри; як в інтересах її просилися під царську руку, але цар не годився приймати з огляду на вічний договір з Польшею, і одначе Польша сей договір нарушила образами царського титулу, а хоч цар пропонував анулювати сю справу замиреннєм з Запорозьким військом і заспокоєннєм православної церкви, Поляки сього не прийняли, і так договір розірвався. Тоді цар прийняв під свою руку “Запорозьке військо і всю Малую Русь”-що стали свобідними від присяги королеві, через те що він переступив свою присягу що до православної віри. Все се розповіджено многословно, за прийнятим шаблоном, але зовсім не пояснено, в яких відносинах стояла до сеї справи “Малая Русь”, і які відносини були між нею і козацьким військом, і як воно так вийшло, що просились козаки, а прийнято “Малую Россію”!

Московські дяки обійшли се делікатне питаннє таким механичним способом, що там, де давніше говорилося про гетьмана і військо, сим разом дочеплено і “Малую Русь”-й виходило так ніби то вона і “в прошлых годЂх і в нынешнем во 162 году” прохала царя прийняти її під свою руку, і цар пропонував королеві, щоб ліквідувати всі порушення договору, помиритися “с войском Запорожским и со всею Малою Русью”-про що до сього часу не було мови. Вперше в грамотах Переяславу царська канцелярія висунула сей мотив. Правда, вже в інструкціях Бутурлину московські політики висунули сю ідею, що цар приймає назад не тільки військо Запорозьке, але і свої предківські князівства Київське і Чернигівське, і потім се підчеркнуто в похвальних грамотах Бутурлину за щасливе переведеннє сього діла. Але тільки в наданнях Переяславу починає підчеркуватися, що присягу зложило не тільки військо, але і “вся Малая Русь”, і в грамоті Бутурлину на дворечество, з датою 8 травня здійснене ним діло характеризується так, що він привів до присяги під царську руку не тільки козацьке військо, але і “великія княжества Кіевское и Черниговское и всю Малую Русь” 9). А тепер в наданнях Київу сю Малую Русь пристібнено заднім числом і до попередніх чолобитень про царський протекторат.

Але провівши таким нехитрим способом, під полою Запорозького війська Малую Русь під царську руку, автори грамоти далі лишають цілком на боці се військо, наче його зовсім не стало ні в Малій Русі, ні в Київі, і воно там не грало ніякої ролі. Грамота констатує, що потім як цар звелів прийняти під царську руку Запорозьке військо і всю Малую Русь, “гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Малая Русь присягу нам і нашим дітям і наступникам учинили-щоб буть їм під нашою власною рукою у вічнім підданстві”. “І мая 25-безпосереднє продовжує вона-приїхали нашої отчини, города Київа війт Б. Самковський, та бурмістр і райця з товаришами бити чолом нашому цар. вел., щоб їx пожалувати-права і привилеї надані від королів польських потвердити і нашими грамотами укріпити. І ми підданих наших-міщан города Київа пожалували-веліли їм бути під нашою високою рукою на старих правах і привилеях, наданих від королів польських, і тих прав і привилеїв веліли ми в ні чім не нарушати”.

Далі йдуть рішення в ріжних спеціяльних витаннях, порушених делєґатами: податкових, маєткових і судового процесу. На них нема що спинятися, відзначу тільки одну характеристичну деталь: подані делєґацією автентичні королівські грамоти цар велів лишити в царській казні, а делєґації дати копії завірені дяками! 10).

Инші грамоти спеціяльного характеру. Одна потверджує війтові Сомковичу доживотні права на його уряд і на всі доходи, згідно з королівським привилеєм 11). Друга на прохання бурмістра “Івана Ситькова”, потверджує права бурмістра, райців і лавників на річні виплати з ратушних доходів, згідно з королівськими привилеями 12). Третя-з маленьким вступом в новім стилю (“какъ по милости Божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою великіе княжества Кіевское и Черниговское, и гетманъ Б. Хмельницкій, и все войско Запорожское, и вся Малая Русь”) на проханнє цехмистрів Семена Дядченка з товариством поновляє права і привилеї київських ремісників 13). Четверта-з вступом історичним, за оповіданнєм війта Сомковича і товаришів про гоненія від панів-рад і всеї Річипосполитої на православну віру і знищеннє Київа підчас Радивилового наступу. На проханнє київських міщан, щоб їх звільнено від подимного і чопового на двадцять літ (“когда учнуть сбирати со всей земли посполитой 14) подымное и чоповое на жалованье ратнымъ людемъ”), звільняє Київ від тих поборів на 10 літ. “А какъ тЂ лготныи годы отойдутъ, а нашъ указъ о поборехъ когда учиненъ будетъ, и имъ тЂ поборы собирая отдавати въ нашу царского величества казну на вспоможенье ратнымъ людемъ съ иными городами вкупЂ” 15).

Доповненнєм до сих грамот, як я вже згадав, служила інструкція київським воєводам, писана другого дня по їх видачі, 17 с. с. липня. Вона почасти розвивала казуси згадані в головнім привилею, почасти інформувала про инші питання, поставлені перед урядом з боку київської депутації. Нам варто спинитися на деяких з сих справ-вияснених почасти в інструкції, почасти в статтях.

Лишаються судовий імунітет-за маґдебурським правом, але в певних справах війт з бурмистрами переводять лише слідство і потім передають справу на рішеннє воєводів.

Київський склад зістається в силі згідно з старими привилеями; оплати з приїзжих купців має збирати маґістрат і передавати воєводам.

З міських доходів Кияне далі, згідно з привилеями, мають давати воєводі 3 тис. золотих (депутація просила звільнення від сього датку на 10 літ, але бояре відмовили).

Право безплатного торгу за київськими міщанами зістається, але тільки в межах “черкаських городів”-на московській території мають платити.

Кияне просили повернути до міста села надані руськими князями “тому років зо 200”, потім забрані ксьондзами і шляхтою, а тепер “тими всіми містами володіють козаки” 16). З огляду що привилеїв на сі землі Кияне показати не могли, бояре їм відмовили, але депутація дуже просила дати їм принаймні млини на ріці Котирі-котрою володіє тепер київський полковник. Бояре положили резолюцію: какъ служба минетъ, тогда государевъ указъ будетъ; а ныне для службы (що козаки несуть службу на війні) полковника оскорбить нельзя” 17).

Се властиво одинокий пункт, що згадує козаків, але в якій ролі? насильників і узурпаторів, які піднявши боротьбу з польськими панами в дійсности перехопили тільки узурповані ними володіння. Тільки з огляду на воєнний час московський уряд не рішається зараз зробити лад з сими надужитцями!

Отже — на підставі привилеїв, котрі уряд потверджує на проханнє гетьмана, привилейовані міста, як Київ, фактично цілком виймаються з влади і присуду козаків. Істнованнє козацького війска цілком іґнорується в сих московських привилеях-потвердженнях.

Цар входить в функції і права застережені королеві. Прероґативи королівських урядників переходять на царських воєвод. Московський уряд дуже пильнує тих доходів, що йшли до королівського скарбу, або на королівських урядників (з сих фіскальних мотивів навіть заховує митну границю між старими московськими провінціями і ново-прибулою Малою-Руссю).

Війську козацькому і гетьманському режімові нічого не зістається в межах сих привилейованих громад; вони тут тільки інтрузи, узурпатори і насильники.

Такий тяжкий удар ідеї нової української державности задавали сі привилейовані міста-котрі козацтво не постаралось увязати з своїм фактичним володіннєм, і навіть так необережно поставило потвердженнє їх привілєґій своїм постулятом перед московським урядом-зробило умовою свого піддання цареві!








Примітки


1) З ориґіналу видано в Собр. госуд. грам. III ч. 172, з “списка” в Актах X с. 607.

2) Акты X с. 609-612.

3) Малороссійская переписка Оружейной палаты ч. 18.

4) Здається, досі не звертало на себе увагу, що призначався в депутацію війт Йов Самойлович, і навіть він показаний, що прибув до Путивля, але в Москві виступає війт Богдан Сомкович, з протоколом свого вибору-Акты X с. 605, 607, 614.

5) “мЂста”, — тут може значити і ґрунти і міста.

6) Акты X с. 611-614; супліка ся дати не має, і Карпов позначив її кінцем с.с. травня, вважаючи нібито написаною на місці в Москві, але стилізація останньої фрази і підпис показує на Київ як місце, де її складено і нема причини вважати се містифікацією.

7) Акты X с. 658.

8) Перегляд їx (неповний) в цитованій статті Карпова, і повніше в статті В. І. Щербини “Боротьба Київа за автономію в збірнику “Київ та його околиця”, с. 181-2, на жаль теж дуже коротко. Замітка ак. Перетцав Записках Іст.-Філ. Відділу УАН т. II-не додає нічого до сього матеріялу.

9) Акты X с. 289.

10) Ся грамота м. Київу надрукована в Собр. Госуд. грамот III ч. 176 і потім в Полном Собраніи Законовъ ч. 133.

11) Видана з ориґіналу київського маґістрату в IV т. Актов Исторических, ч. 83 і з приказної чернетки в Актах Ю. З. Р. X с. 647.

12) Ориґінал — очевидно так само з архиву київ. маґістрату, опинився в бібліотеці Самарського університету, відти видав її акад. Перету в. II т. “Записок істор.-філ. відділу Укр. Акад., с. 195. Чернетка в актах Ю. З. Р. X с. 653.

13) З ориґіналу київського маґістрату видана в Актах Истор. IV ч. 84. чорновик в Актах Ю. З. Р. X с. 651-3.

14) Нижче ся фраза повторена трохи відмінно: когда учнуть обирать посполито ратнымъ людемъ подымное”

15) Акты Ю.З.Р. X с. 650-1.

16) Димер, Демидово, Козаровичі, Глібовка, Ясногородка, Холм, Туровче, Мокрець, Петровці, Преорка, Мостищі, Котир-річка з млином, Сирець-річка з млином, Креничі, Кривковщина, Вигуровщина і Рожевка-Акты X. с. 626.

17) Акты X с. 656-8.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VII. Стор. 16.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.