[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ ВЕСНИ І ЛІТА 1654: ЗАХОДИ В КРИМУ, ПОСОЛЬСТВО САВИЧА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА 16 КВІТНЯ, ЛИСТ ДО ВІЗИРЯ, ХАН ДОМАГАЄТЬСЯ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ, ГЕТЬМАН ДОМАГАЄТЬСЯ ПОМОЧИ ХАНИ ПРОТИ ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЯСКУЛЬСКОГО.



Очі Східньої Европи, чи східнєевропейських політиків у сім моменті-на весну 1654 року (місяць квітень-ближче означивши) буди звернені на Крим. Чекали, яку позицію хан, ставши польським союзником і не переставши бути союзником козацьким, займе супроти сього нового факту-переходу козацтва під протекторат московського царя, котрого він умовився з королем воювати на спілку з козаками?

В лютім, майже одночасно, як ми знаємо, король і гетьман козацький вислали своїх послів до хана, щоб вплинути на нього в бажанім для себе напрямі. Польський посол Яскульский “через лихі дороги” поспів до Бахчісараю на 7 квітня, другого дня мав розмову з візиром, і третього-авдієнцію у хана; про сі авдієнції він сам доволі широко і хвалькувато росповів в реляції висланій на кілька адрес: канцлєрові, гетьманові, його помічникові Стан Лянцкороньскому (слідом призначеному польним гетьманом) й ин. 1). Від козацьких послів, на жаль, не маю докладних реляцій-тільки те що розвідали про се в Криму московські посли, і те що переказав потім, в травні, після свого повороту посол Савич. Загальна лінія ясна, хоча ми не знаємо, скільки козацьких послів і гінців за той час перемінилось: маю вражіннє, що було їх чимало.

7 березня н. с. записують московські посли в Криму вісти козацьких послів Опанаса і Лукіяна, що прийшли від гетьмана: очевидно се як раз ті, що поїхали з Чигрина 14 лютого. Вони, видно, що не мали авдієнції, нічого в Криму ще не чули, і розповідали, що знали виїздячи: Татари зачіпають гетьмана балачками про спільний похід на Москву, гетьман відмовляється, він мусить чекати війни з Польщею; московське військо вже стоїть під Смоленськом, забрало вже богато королівських міст, і т. д. 2).

19 (29) березня московському послові Ладиженскому в Бахчисараї місцевий піп оповідав те що чув від ченців, вхожих до ханського гарему, так що перед ними хан і ханша не мають ніяких секретів. Оногди сидів хан в палаті з своїми найближчими людьми: Сефер-казі аґою й иншими найвищими достойниками, і радився з ними довго. Ханша чекала його і без нього не сідала до столу. Коли хан нарешті прийшов, у пізню пору, питала вона його, чому він так довго не йшов, чого він сидів і над чим радився. І хан сказав, що раніш він був у згоді з гетьманом Хмельницьким і з усім Запорозьким військом, а тепер у нього виходить з ними “пря”: він замирився з польським королем, а козаки не хочуть миритись. Він мав намір іти з козаками і з польським королем разом на Московське царство-тепер ся війна не можлива.

А сьогодня-продовжує Ладиженский оповіданнє попа-були у хана козацькі посли. Сказали йому, що гетьман з усім військом віддався під царську руку і хрест йому цілував. Хан розсердивсь і хотів тих послів убити. Але вони не злякалися смерти і переказали до нього, що вони люде малі, прийшли в посольстві і вбивати їх нема за що; тим хан Запорозького війська до себе не прихилить, а коли справді таки надумає йти на Московське царство, то козаки його за Перекопом стрінуть, і “зовсім не честно завернуть”. Хан сих слів послухав, відкликав свій смертний наказ і велів послів відправити, а щоб натомість прислали з Запоріжжя нових послів 3).

Під 2 н. с. квітня московські посли записують: прийшли посли від азовського “князя”, і дали знати, що на море вийшло до 60 човнів (“стругів”) азовських козаків, в кожнім чоловік 40 до 60 і більше. Прийшло було від гетьмана Хмельницького богато козаків- вільних людей, і вони пішли разом з Донцями на море. З того у Азовців і Кримських Татар, що недалеко морського берега кочують, повстала велика трівога й Іслам-ґерай велів поставити великі кораблі при морськім березі, де можна сподіватися приходу Донців і Запоріжців (“Донских Козаков с Черкасы”) 4).

9 травня н. с. розповідав вже сказаний піп, що йому довелось побачитися з послом Савичом, і він довідався від нього таке про його розмови з ханом. На першій авдієнції Савич, мовляв, сказав ханові таку промову: Прийшли чутки до гетьмана і до війська Запорізького, що хан з усею Ордою підіймається на московського царя. Отже коли піде сам хан, або пішле кого небудь з військом на Московське царство, — тим нарушиться його приязнь з гетьманом і військом Запорізьким: гетьман з військом стрінуть хана за Перекопом, пішлють своїх людей Дніпром і морем. А з другої сторони Донські козаки, за приводом гетьмана, підуть на Крим Азовським морем. Ледви чи ханові тоді вдасться й себе зберегти (а не то що Москву опанувати) 5).

Хан від сих слів так розгнівався, що вставши з свого місця вдарив Савича в лице, з такими словами: “Перше ваш гетьман і всі Запорізькі козаки вчинили дружбу зі мною, а тепер піддались під царську руку!”. Але Савич, не злякавшися того повторив: “Так, ми тепер в вічнім підданстві Московського царства, під високою царською рукою” 6). Хан велів вивести Савича з палати, але тогож самого дня закликав його до окремої кімнати, і говорив йому сам-на-сам: “Як же се ваш гетьман і всі ви, козаки, забули мою приязнь і раду (дружбу и совЂт)?” Але Савич, мовляв, на се сказав йому: “Яка твоя, царю, приязнь і рада? Приходив ти до нас в поміч на польського короля, а тільки покористувався ясиром-польським та козацьким. Набрав собі з своїми людьми полону, забогатився, а нам, козакам, ніякої помочи не вчинив!”

Хан на се, мовляв, сказав Савичу: “Се я не знаючи того, що ви козаки, піддалися під руку московського царя, дав польському королеві своє слово, що вчиню йому поміч против московського війська. А тепер з моїми кримськими людьми до польського короля не піду. Я післав від себе Каплан-мурзу до Татар мині послушних: до Білгородців, Очаківців і Ногайців, що на Дніпрі кочують-велів їм іти на московські українні городи. Се тому що дав слово польському королеві в тім, що йому поміч учиню-щоб польський король не нарікав”. А Савич на те сказав: “З тими Татарами ми й самі упораємось”.

І потім хан ще сказав полковникові: “На що ви, козаки, моїх Ногайських Татар побили 6000, і ширинського князя взяли і держите у себе?”. Полковник відрік: “Той ширинський князь з Татарами великої шкоди наробив, тому козаки сами з ним і порахувались”. І так поговоривши відослав його, а потім іще другий раз кликав до себе і дарував йому одежу 7).

Савич оповідав по своїм повороті в Чигрині, що він в Криму пробув півтора тижня, а як виїхав з Криму, тому тоді, 9 с. с. травня, був другий тиждень 8). Виходить, що він виїхав з Криму коло 10 н. с. травня, приїхав до Криму не пізніш 1 травня н. с., а поїхав з Чигрина до Криму мабуть коло 20 квітня н. с. Під 1 н. с. травня московські посли згадують приїзд від Хмельницького гінця Кіндрата Сидоренка, чи Сидоровича, з відомостями про польський наступ, і з проханнєм, щоб хан поміг козакам проти Поляків. Під тим же днем оповіданнє товмачів, що вони чули про сей наступ від послів Хмельницького Семена Савелова (очевидно Савича) і його товариша Федора: наступ учинив Потоцкий, з 20 тисячами війська, — вони побили козаків, і козацький гетьман просить у хана помочи. Але хан відповів, що поміч він пришле тільки тоді, як матиме докладніші відомости про сей наступ: пошле тоді скільки можна буде, а тим часом для безпечности посилає двох ногайських мурз.

З сього виходить, що Савич з товаришами був уже перед приїздом сього Кіндрата Сидоренка. Яскульский згадує приїзд козацького посла в останніх днях квітня-подає копію листа, з датою 16 квітня привезеного тим послом, і звістки про дуже непочесну (дуже шпетну) авдієнцію йому дану: “За кожним словом-перепрошую за слово- “бришеш, такий і такий сину, хлопе!”. Кубаля 9) вважає, що се тоді приїхав Семен Савеч, але з наведеного вище московського оповідання виходить, що се був той гінець, Кіндрат Сидоренко, а Савич приїхав мабуть раніш. Хто привіз листа Хмельницького, котрого польський переклад заховав нам Яскульский, зістається незовсім ясним-Савич чи той гонець Кіндрат. Дата листу 16 квітня с. с. для Савича неймовірна; або вона помилена, або привіз її гонець. Кінець кінцем се не так важно, важніше, що зміст сумнівів не викликає. По вступних фразах тут читаємо: “Що ми писали з попередніми послами-згадуючи про поновленнє присяги 10), то се було не з моєї волі, а цілого війська, тому що на тих переговорах під Камінцем нам не було подано нічого певного, ані привилеїв виданих на зборівські пункти, тай досі ми нічого не маємо, навпаки-замість згоди великий неспокій і війна. Крім того декотрі частини війська вашого повертаючи наробили нашим людям великих і незносних кривд, так що військо (козацьке) прийшло в сумнів. Але діставши тепер запевненнє в неодмінній ласці вашій і вічно нерозривну присягу, ми велико в. цар. м. дякуємо і з свого боку обіцяємо в. цар. мил., що во віки вічні в нічім не порушимо нашої присяги, а по нас-наші потомки. Засвідчивши сю присягу Богом нашим, ми відновляємо її також сим нашим листом-бажаючи дотримувати її вічно-хіба-б, не дай боже, наступила якась велика неласка в. цар. милости-з несправедливого наговору 11) наших неприятелів. Ми того-богом свідчимося- не бажаємо, а навпаки-унижено просимо, аби в. цар. м. пан наш милостивий, не давав віри, коли б хто нас фальшиво обмовляв. Бо неприятелі наші там (у хана) на нас фальшиво наговорюють, а самі нам видимі і явні копають ями. Ми покладались були на ту вчинену згоду і чекали королівських привилеїв-а замісць згоди Потоцкий з польським військом з 5 тис. Угрів і з Волохами під проводом Ґліґора Гурмаса наступив і спустошив богато місточок, забиваючи людей, і пройшов був під саму Умань. Але за божою поміччю, потіхи не мали, а навпаки-з великою шкодою мусіли тікати назад. Але маємо відомість, що готують іще більші сили, бо й Радивил зближається з військом до Любеча і Лойова. Тому-коли б ті війська зблизилися, просимо унижено у в. цар. м. помочи-згідно з вічним союзом; ми се відслужимо з нашої сторони услугою против каждого неприятеля.

“А що до Москви-що ми з нею завязали приязнь, то ми се зробили згідно з порадою в. цар. м., а також тому, що бачили, як вони (Поляки) з ріжних країв наймають військо против вас. Чому б того не мали й ми зробити? краще мати більше приятелів! Що наші посли говорили перед в. цар. м., що Москва здобула вже Смоленськ та инші міста, то була у нас тоді така відомість, але потвердження того досі не маємо; як тільки буде щось нове про се і в инших справах, так не загаємося сповістити в. ц. м., пана нашого мил. Що до затримання Татар, видали ми універсали, аби їх випущено на волю, коли б іще де небудь були: з тим листом Татарин з нашими козаками поїхав шукати по містах. А ширше про все оповістить в. ц. мил. посол наш Семен Савич”.

В примітці додано такі сенсації про соймові ухвали, розповіджені ніби то капеляном Потоцкого, що попав до рук козаків під Уманью. Він мовляв сказав, що військо польське не збиралось на козаків, але такий був наказ короля і всеї Річипосполитої, і сам сей капелян чув на соймі-що на весну, скоро трава добре пуститься, замість короля, з вибору Річипосполитої (сойму), піде його менший брат королевич Кароль з військами польськими, угорськими, мультянськими, німецькими й иншими просто на Умань і там чекатиме Татар: уже при сім поході він велів Потоцкому знайти добре місце на обоз. Сі відомости, мовляв, потверджуються також листом, що знайшовся при однім убитім на Литві. З огляду на се Хмельницький пильно просить хана порадитися з своїми аґами й беями і дати йому пораду, що має робити, і не відмовити в помочи- тим більше, що не козаки дають привід до сеї війни. Просить дати відповідь через послів: сам він, зібравши полки, буде її чекати 12).

В збірці Ґоліньского заховався також лист гетьмана до Сефер-казі, з датою попереднього дня (25 квітня-значить нового стилю) 13)-близький змістом, але коротший, з проханнєм в кінці скоршої відправи посла Семена Савича 14).

З сих листів можна зміркувати, що березневі посли принесли десь в тім часі, в середині квітня н. с., доволі прихильну ханську відповідь-що старий союз Орди з козаками зістається непорушеним, але заразом-запитання що до нового союзу, козаків з московським царем та їx становища супроти московського наступу на польського короля, ханового союзника. На сі питання й прийшлось відповідати Савичу, котрого вислано тим часом, перед поворотом перших послів 15). Висилка такої визначної особи — старого канівського полковника, показує, яке значіннє гетьман і старшина надавали сьому моментові: не допустити до розбиття кримсько-українського союзу, не дати ханові виступити з королем спільно проти козаків. На такий випадок військо грозило ханові походами на Крим і на море, з боку Донського і Запорізького війська. Але ситуація була сильно утруднена тим, що за той час польські посли не тільки постаралися представити в можливо різких і небезпечних формах нову зміну козацької політики-присягу Москві і випровадження на Україну московських воєводів, але й густо посипали сі політичні арґументи польським золотом-принаймні в обіцянках, коли не в готових дарунках, щоб виробити потрібний настрій в ханському осередкові 16). Через те Савича так прикро прийнято, і хан навіть-коли вірити московській реляції- посунувся до такого недопустимого знущання над послом. Можливо, що ся брутальна поведінка мала маскувати перед Поляками дійсну політичну лінію-зовсім не таку рішучу, і тому офіційне звідомленнє Савича, дане в Чигрині, після повороту, 18 н. с. травня, не спиняючись на ханських ексцесах, не представляло висліду посольства дуже песимістично.

Виговський перед московським послом формулює місію Савича в такім запитанню: чи хан буде помагати козакам в війні з Поляками? Коли Савич передав ханові лист гетьмана, що ставив се запитаннє, — хан з своїми людьми, мовляв, довго думали, і питали посла, з яких причин гетьман і військо покинули короля і перейшли під царську руку “без відома хана”. Савич преказував звісне вже нам мотивуваннє, що козаки се мусіли зробити через утиски їx вірі, руйнуваннє їх землі, побиваннє людности-“як і тепер Ляхи за королівським наказом під Уманню і під иншими городами стільки домів зруйнували і попалили, самих козаків, їx жінок і дітей побили і в полон забрали”. Хан тим дуже був збентежений, і нічого не сказав на се, але потім вернувся до свого першого питання: як же се цар уже Смоленськ і инші городи у короля забрав, і до козацьких городів прислав своїх воєводів, і козаки їx прийняли-а ханові про се нічого не кажуть? Савич спростовував, що царські воєводи тільки в Київі, більше ніде нема; про московське військо, чули тільки, що цар пішов на короля, але чи взято Смоленськ і инші городи, то не відомо. Кінець кінцем хан і його люде так сказали: коли козаки з царем не розмиряться, то вони, Кримці, пішлють військо Ляхам на козаків. В тім напрямі впливали на хана молдавський і мунтянський воєводи і угорський Ракоцій: всі вони з'єдналися з королем і ханові радять також помагати королеві на козаків.

В розмові з самим Савичом, що сталася другого дня, 9 (19) травня, московський посол мав нагоду безпосереднє від нього почути, що хан і “кримські люде” гніваються на гетьмана і всіх козаків, за те що вони без відома хана відстали від короля і учинилися в підданстві цареві, і жадають, щоб вони з королем і Ляхами помирились та йшли з ханом воювати Московське царство. Савич, мовляв, на те відповів, що се буде залежати від гетьмана: як гетьман звелить, так вони і зроблять.

В листі від хана до гетьмана Потоцкого, що привіз в копії Савич Виговському від ханського писаря, поляка, колишнього приятеля, — хан повідомляв Потоцкого про свій намір післати до козацького гетьмана свого посла з домаганнєм, щоб козаки відступили від царя і вернулися в підданство королеві, — инакше хан почне воювати козаків 17). Таким чином хан фактично пускав справу в проволоку і обіцяв помагати королеві умовно-коли не дійде порозуміння з гетьманом. Такий був реальний результат місії Яскульского.

З звідомлення його довідуємося, що першу свою розмову з візиром, по перших церемоніяльних авдієнціях, він мав 10 квітня. Засвідчивши приязнь короля до хана, виложив його жалі на Хмельницького, і прохання, щоб з огляду на нововідновлену приязнь з королем хан надалі “випустив з протекції” козаків. Потім, розповівши, як Хмельницький “піддався з Україною Москві”, переказав проханнє короля, аби хан став до помочи королеві против Москви і против козаків. Візир заявив згоду-коли король виконає свої обовязки що до обіцяного ханові харачу, але по такій нібито катеґоричній відповіді — каже Яскульский, хан скликав султанів, мурз, аґів і беїв на нараду, і радився з ними три тижні. Згода візира таким чином зовсім не була рішаючою, та і в словах його, наведених у Яскульского, єсть згадка, що Орда виконує накази Бога і його намісника-себто султана, і хан очевидно мав бажаннє вичікати вказівок з Царгороду. Тим пояснюється такі довгі наради хана з мурзами і беями, згадані у Яскульского: вони скінчилися, аж тоді як прийшов султанський чауш з директивами ханові.








Примітки


1) Реляція адресована канцлєрові надрукована в Ojcz. Spominki. І с. 131, реляція кор. гетьманові-в хроніці Єрлича, на адресу Станислава Лянцкороньского-в Памятниках Київ. ком. III нового вид. ч. 21; на адресу конюшого коронного в записках Ґоліньского с. 705; текст однаковий, деякі ріжниці можуть походити від переписувачів; в реляції гетьманові і конюшому є кінцеві приписки, яких нема в инших текстах.

2) Кримські справи 1653 р., ст. 17.

3) Тамже під 19 березня с. с.

4) Тамже під днем 23 березня.

5) Піддячий, переказуючи розмову, раз-у-раз переходить з третьої особи на першу, і навпаки; я витримую в кожній реляції що небудь одно.

6) Фразеольоґія очевидно постилізована на московське.

7) Тамже під 29 квітня.

8) Акты X с. 592.

9) Szkice III с. 141; він додав до грубих виразів переказаних у Яскульского ще деякі, не показуючи джерел.

10) Очевидно-союзу хана з козаками, розуміти-проти Поляків.

11) udania.

12) Памятники III ч. 20 нового вид. (Копія в Красін. 4032 л. 48, здається прислана Оболенским-поміта не чітка).

13) Се копії переписані для Піночі, колєґи Ґоліньского (від нього він, видно, одержав і вклеїв до своєї збірки сю копію) листів одержуваних від Яскульского: його реляція з 2 травня, адресована кор. конюшому, з припискою відмінною від инших текстів: Wielu murzow do ruznych р. р. polskich dla bratowania sie posyłam z upominkami i т. д. За нею отсей лист з хибним титулом, ніби листу Хмельницького до хана, коли лист звертається до Сефер-казі аґи (мабуть переписувач в поспіху пропустив дійсний лист до хана, що був в його ориґіналі і під заголовком списав наступний лист до візира). Потім “копія ханського листу до Хмельницького”-згаданого теж в реляції Яскульского, що він її посилає (“Як йому Орда відписує, показує цидула, котру посилаю”), але переписувач уриває сю копію (див. нижче с. 895), перепрошуючи за “шпетне писаннє”, бо писав цілу ніч, кінчить “над днем”, і мусить перервати, бо їде з паном до староства Ломжинського. На обороті фасцикулу адреса: Memu wm. panu ojcu, j. m. р. Bartholomeiowi Pien(o)cemu, rajcy kazimierskiemu przy Krakowie oddac nalezy. Осол. 189 с. 712.

14) Наведу деякі фрази з сього листа до візиря: “Ми теж навзаєм ніколи не мислимо розривати нашого братерства і приязни порушати, навпаки-потверджуємо ще й сим нашим писаннєм, богом свідчучися, що не мислимо ніякої неправди-хіба-б за наговором неприятеля (мабуть так, місце попсоване) наступила якась неласка з вашої сторони. Бо неприятелі завсіди там ями копають, де росте добра приязнь. От і тепер! ми згідно з запевненнєм і умовою під Камінцем все виглядали привилеїв королівських, згідно в зборівськими пунктами, а замість згоди Поляки-сам Потоцкий з військом польським і т. д.-на наших пограничників, забезпечених згодою напав... Яка ж се згода? Бачить то бог, що ми ніколи не даємо причини, а в. м. у всім винуєте нас! Як нам не боронити голів своїх і не старатися о приязнь панів охочих до того-коли вони з ріжних земель спроваджують до себе людей”, і т. д.

15) Мої міркування про хронологію посольств все таки гіпотетичні, супроти ріжних непевностей в наших джерелах; а головне-зміст переговорів, досить ясний.

16) Виговський оповідав слівзі Савича, що Яскульский привіз “великі гроші і дарунки”, щоб прихилити хана, аби поміг Полякам на козаків-Акты X с. 589, а сам Яскульский в своїй реляції пише, що “dla smarowniejszego zkleienia tey przyiazni” пообіцяв візирові 8 тисяч талярів. Батир-азі тисячу, двом товмачам по 100 зол., і настоює, щоб ті гроші були ретельно виплачені при віддаванню ханові “упоминків”-“бо вони досить щиро працювали коло того” (обробляли хана і диван)-Пам. с. 202.

17) Акты X с. 599.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.