Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 7.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





МОСКОВСЬКИЙ НАСТУП НА ПОЛЬЩУ: ПІДГОТОВКА І ПЛЯНИ ОПЕРАЦІЙ, ВЕСНА 1654, ПОСОЛЬСТВО ПУЗИЛЕВИЧА ВІД ПОЛЬСЬКИХ МАҐНАТІВ ДО МОСКОВСЬКИХ БОЯР, МОСКОВСЬКА ВІДПОВІДЬ, ВІДОЗВА ДО БІЛОРУСЬКОЇ ЛЮДНОСТИ. ПОХІД ЗОЛОТАРЕНКА НА БІЛОРУСЬ, ПЛЯН ОПЕРАЦІЙ, ЗМІНИ В РОСПОРЯДЖЕННЯХ, ПОСИЛКА З ЦЬОГО ПРИВОДУ ДО ГЕТЬМАНА ПІДДЯЧОГО СТАРКОВА, ВИХІД В ПОХІД ЦАРЯ, СВІДЧЕННЯ ЦАРСЬКОЇ ЛАСКИ ГЕТЬМАНОВІ, ПРИПИНЕННЯ ПЕРЕПИСИ ДОХОДІВ; ПОСИЛКА ЗОЛОТА ВІЙСЬКУ З ПРОТАСЬЕВИМ, ДОМАГАННЯ РЕЄСТРУ, СТАРКОВ У ГЕТЬМАНА, 10-12 (20-22) ЧЕРВНЯ, ЗІБРАНІ НИМ ВІСТИ, ПЕРШЕ ШВЕДСЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У ГЕТЬМАНА, ШВЕДСЬКА ДЕКЛЯРАЦІЯ І ВІДПОВІДЬ ГЕТЬМАНА. ГЕТЬМАН У КИЇВІ- КОНФЕРЕНЦІЯ З ВОЄВОДОЮ А. БУТУРЛИНИМ, ЛИСТ ДО ЦАРЯ З ЯКИМЕНКОМ 1 (10) ЛИПНЯ, ПОСОЛЬСТВО ДО ДОНЦІВ СУХИНІ.



Москва в сім часі, в місяці квітні, ладилася до наступу на Польщу. Ще в березні вислано на західній фронт, до Вязьми, артилєрію. 2 н. с. квітня цар урочисто випроваджував армію призначену до Брянська, під проводом Олексія Трубецкого, для операцій-в залежности від обставин-чи то в напрямі північно-західнім, Рославль-Смоленськ, чи то в полуднево-західнім, Стародуб-Київ 1). Полудневі операції, як ми знаємо, ще з березня доручено бояринові Василю Борисовичу Шереметьеву, з базою в Рильську 2). Але се були тільки прикриття, головні ж операції мали розвиватися в напрямі Вязьма-Смоленськ. 25 травня виправлено туди передовий полк, за ним “великий полк”, а 28 виїхав на сей західній фронт сам цар.

З Польщі в сім часі прибув останній післанець-королівський дворянин Пузилевич: він привіз грамоти від сенаторів до бояр, з датою 17 н. с. квітня. Сенатори ніби то робили останню пробу запобігти війні-але підчеркували, що цар розірвав договір, вийшов в стан війни і тим звільнив короля і Річпосполиту від усіх з'обовязань прийнятих ними трактатом вічної згоди; лиха словено-російська мова, котрою писаний сей лист, з свого боку затемнювали неясну і невитриману лінію сеї декларації. Сенатори переходили історію дипльоматичних зносин польсько-московських, констатували, що польський уряд ретельно виконував договір і все робив для задоволення московської сторони. Спеціяльно спинялись на останніх переговорах з великими послами, представляючи справу так, мовляв було осягнене повне порозуміннє і великі посли виїзжаючи клялись і присягались, що польській стороні не треба боятися ніяких ворожих кроків з московської сторони. “И како ся нынЂ все стало с веліим удивленієм нашим противо вЂчным докончаніємъ и сненіем (!) мира, крестным цЂлованіем покрЂпленного, и вмЂсто сего что в. государь ваш имЂл кончити зачатое чрез великих и полномощных пословъ своих ходатайство и по братской дружбЂ привести к сему вЂроломного лестного змЂнника Хмельницкого со всЂм воинством Запорозским-что ж бы ся с истинным и проведным покореніем в г. нашему поклонил и о милосердіе за преступства свои просил, — сам (цар) с ним совокупился. Крестное лобзаніе от них взем мЂста и городы е. корол. в л. и Речипосполитой, не имЂющи ни единого к ним приступства позабирал не отповЂдне. Всей черни обитателем тамошным присягати себЂ на послушаніе велЂл вослЂдованіем от вЂка нЂкогда не слышанным, противо всякой слушности, противу вЂчному докончанію, крестным лобзаніем укрЂпленным”.

“Удивляется весь миръ сицевому послЂдованію. Бог с небеси зрящи на се месть и казни за таковую нещирость готовит. УтЂшится язычество с сицевых нещырых поступков меж государствами христіанскими!”.

Сенаторы вказують, що за таким порушеннєм договору ті права на московську корону “и приступу к государству московскому”, котрих свого часу вирікся був Володислав, відновляються знову-“вливается на особу е. корол. в л., и слушне ceгo доходити и упоминатися может”. Остерігають бояр перед відповідальністю, яка спаде на них, коли вони не відведуть свого государя від війни, котру він розпочинає. Обіцяють їм з свого боку всякі старання для відновлення договору, і просять негайно відписати, що вони і вся дума царська про се думає 3).

В дорозі сього післанця затримано (між ин. вяземському воєводі було з Москви наказано, нібито припадком зробити підчас його переїзду військову муштру, щоб заімпонувати великими силами й бойовою готовістю). Прийнято вже після того як цар виїхав на фронт, 29 н. с. травня, і потверджено, що війна буде 4).

В актах посольства заховалося дві чернетки грамот без дати, що мали служити відповіддю на сей відклик сенаторів. Перша писана від імени царя і заховалася в цілости, друга дефектна-держана іменем бояр. Викладові сенаторів противставляється добре звісний уже нам аспект московський-приблизно той сам, що в соборній ухвалі. В царській грамоті історія дипльоматичних зносин викладається більш сумарно, в боярській з більшим накладом імен, фактів і всяких подробиць. Фінал царської грамоти, після викладу образ нанесених царській чести на переговорах з великими послами: “Та ще ви, брат наш, не памятаючи вічного договору і хрестного цілування-як не годилось би христіянським государям супроти христіянських государів, замишляючи злі замисли на наше Московське государство, зсилалися й договори чинили з спільним неприятелем християн-з кримським ханом. З-часта змовлялися з ним всякими способами воювати і розоряти наше Московське государство. А сього року минаючи нас прислали до наших бояр і думних людей нібито від своїх панів-рад, а не від себе гінця Станислава Пузилевича, безчестячи тим нас, наше цар. вел. Бо того ніколи не бувало, щоб пани-рада минаючи нас зсилалися з нашими боярами, і се безчестє порушує вічний договір. Наші бояре ухвалили того гінця скарати на смерть, але ми його пожалували, веліли смертю не карати, тільки затримати до якогось часу. Але нарушеннє вічного договору з вашої сторони з тих усіх пунктів стало явне, і ми видівши так від вас, брата нашого, явні грубости і неправду-що ви чинили нестерпимі безчестя і догани батькові і дідові нашому, і нам- всеї Великої і Малої Росії самодержцеві, многі недодержання і нарушення вічного договору, а також не стерпівши невинного гонення над православними християнами- не хотячи допустити їх до підданства бісурменам, спільним неприятелям християнським, веліли їх, як людей від присяги вашому к. в. вільних і від підданства свобідних, прийняти під нашу високу руку, з великими князівствами Київським і Чернигівським і всею Малою Руссю. А за ваші многі неправди і досади, за злі безчестя і порушення вічного договору, попросивши у бога милости, покликавши в поміч пресв. богородиці і святих російських чудотворців і оборонюючи себе силою хрестною, хочемо на вас стояти і за неправди ваші мстися скільки милосердний бог нам поможе. Се вашому кор. вел. знати. А ми свідчимося перед богом і всіми християнськими вел. государями, що з нашої сторони вічного договору додержувано кріпко, а нарушено його з вашої сторони, брата нашого многими неправдами і злими досадами” 5).

До білоруської людности видано славну відозву: “В Польське королівство і Литовське князівство, синам матери нашої-Грецької церкви: православним грецького закону архієреям, єреям, всьому священству й чернечому чинові і всім православним християнам всякого чину, літ і стану, в містах, місточках і селах! Здавна благано нас від св. Східньої Церкви і всих православних християн Малої Росії, аби ми помогли їм, як годиться щоб вірні вірним помагали. І ми змилувалися: Малу Росію- православних християн постановили прийняти, під державу єдиного пастиря словесних овець-Христа бога нашого. А тепер оповіщаємо, що наше величество, зібравшися з множеством війська, зброїмося на кривдників і нищителів Східньої Церкви-Поляків. Аби господь змилосердився над всіми нами, православними християнами і через нас-св. Церква від гоненія визволилася і грецькими старими законами красувалася... Отже скільки вас, православних християн, Господь на те добре діло напутить, ви ще перед приходом нашим царським відділіться від Поляків як у вірі так і в вигляді: хохли, що маєте на головах-пострижіть, і кождий нехай озброїться против неприятелів божих 6). Ми ж про всіх котрі добровільно перед приходом нашим до нас відозвуться і вірні нам будуть, дамо війську твердий наказ, щоб їх доми і достатки були охоронені від військового нищення 7).

Се був, як бачимо не тільки відклик до православної солідарности-але й укрита погроза, що всі хто не піде за сим покликом підпаде військовому розоренню!

Збираючи на полудневій границі доволі значну частину свого війська для оборони України від Татар і Поляків, московський уряд жадав собі компенсації з козацької армії на смоленськім фронті. Чи тільки з мотивів компенсації, чи і з політичних-рахуючи, що присутність козацького війська полекшить окупацію Білоруси, — підтримає потяг православної Білоруси до Москви, прикладом України? Чи вважали користним і безпечнішим, аби в заміну московського війська, що мало вести операції на українській території, було українське військо при московськім, як свого роду застав? Сі мотиви також здаються мені можливими і навіть правдоподібними.

Ми вже знаємо, що відправляючи козацьке посольство на великодніх святах, цар наказав гетьману вибрати з задніпрянських лівобічних полків 18 тисяч козаків і бути їм готовими, під проводом ніжинського полковника Івана Золотаренка і переяславського Павла Тетері, для операцій на білоруськім театрі війни, коли прийде царській наказ 8). Сей наказ був висланий в першій половині травня з Тимофієм Спасителевим: йому очевидно було доручено допильнувати, щоб гетьман виконав се дорученнє, і випровадити сей помічний корпус на театр війни: до Вязьми, або Дорогобужа (під Смоленськ) 9). Гетьман не отягався-бо ж ми знаємо, що Золотаренко й так поривався звести боротьбу з литовськими військами за новоздобуту козацьку територію-Стародубівщину. Але Тетерю посилати туди не схотіли: може бути тому, що Золотаренко хотів сам вести сі операції. Бо причини, подані на те від Хмельницького в грамоті до царя не дуже переконують:

“З наказу в. цар. вел. давно вже ми веліли Іванові Никифоровичу (Золотаренкові) рушитися і до боку в. ц. в. йти, і з ним, згідно з волею в. цар. вел. іде 18 тисяч. Велілисьмо йому скоро поспішати з усім полком Ніжинським. Але дуже в. ц. в. перепрошуємо- не гнівайся на нас і на Тимофія Спасителева, що Переяславського полку з Павлом Тетерею не посилаємо. Бо почувши про неприятелів наших Ляхів, що вони на нас готуються, веліли ми полкові Переяславському й иншим полкам спішно перейти на сей бік Дніпра, й иншим полкам збиратись. Бо вість нам прийшла, що ті Ляхи перші на нас хочуть ударити: казав Окунь (взятий в полон підчас нападу) що вони затягнули 10) на нас і хочуть ударити сюди на Умань і Білу Церкву. Тому ми неодмінно пробуваєм в поготові й на обережности, і просимо тому також в. ц. в. прислати нам до Київа спішно Шереметева з військом, для одсічи Ляхам” 11).

Замість полковника переяславського гетьман визначив в похід чернигівського і зараз же вислав Спасителева, щоб він з Золотаренком ішов на Стародуб 12).

Золотаренко зараз же почав ладитися в похід, і 21 н. с. червня 13) доносив цареві з Новгороду Сіверського, що він з 20 тисячами козаків і арматою іде на Гомель і поволі посуваючися буде шукати де краще війти в звязок з царською армією. Він сподівався, що його ближчим товаришом в сих оперціях буде кн. Трубецкой з своїм військом, але царський штаб роздумав инакше і постановив післати його на полудне замість Шереметьева, що перед тим, після трівожних вістей про великодний польський наступ на Поділлі дістав був царський наказ іти до Київа 14). Шереметьев стояв на поготові під Путивлем, але остаточного наказу не дістав, очевидно з огляду що наступ на Поділлю припинився, і тепер як гетьман просив приспішити його марш на Україну, йому (Шереметьеву)-дано було наказ лишитися далі на “черті” (на лінії полудневих московських укріплень), для охорони від татарського нападу-з огляду на трівожні вісти привезені від гетьмана Перфирьевим 15). Підтримувати його мали з своїми полками: з Яблонова кн. Ромодановский (вперше він тут виступає в плянах воєнних операцій на Україні), з Путивля Зюзин, з Козлова Пушкин. На випадок коли б хан з великою Ордою продерся через полудневу лінію укріплень, вони мали йти за Ордою “укрепясь обозом” аж під Москву, щоб тут дати йому бій 16). На Україну ж замість Шереметьева мав іти Трубецкой з Брянська. Але видимо московський уряд трохи побоювався, чи гетьман не буде незадоволений такою зміною. Тому до нього вислано 4 (14) червня піддячого Григорія Старкова з царською грамотою і устними поясненнями, чим викликана ся переміна-аби гетьман нею “не оскорблявся”.

Се був момент з одної сторони радісний, з другої дуже відповідальний для московського престижу: цар саме того дня став ставкою на границі, в Вязьмі, і були проголошені перші московські успіхи. Прибула депутація з пограничного (з литовської сторони) Дорогобужа, з повідомленнєм, що польська залога з наближеннєм московського війська втікла до Смоленська, і маґістрат піддався цареві “з радістю”. Вважали потрібним “обрадувати” сим і Україну.

Саме перед тим (всього кілька день) був даний наказ про висилку до гетьмана московських людей для списання доходів в українських містах. На жаль, заховався тільки початок інструкції Максиму Ладиженскому, що з піддячим Винюковим мав їхати до гетьмана з царською грамотою “и для переписи в черкасских городЂх и мЂстЂх доходов и всяких угодей по ту сторону ДнЂпра” (на правім боці очевидно). Він має дату 29 травня ст. ст. 17). Ладиженский мав, явившися до гетьмана, нагадати йому, що говорилося в Москві в справі платні Запорізькому війську-що про се буде пізніше царський указ. Тепер, мовляв, вони -Ладиженский з піддячим-прислані “для переписи и смЂты всяких доходов во всей Малой Россіи”, а як всі ті доходи спишуть і зрахують, тоді буде указ про платню (жалованье) війську Запорізькому, за рішеннєм в. ц. в. Нехай же гетьман подасть, скільки в Малоросії, на тій стороні Дніпра в городах і містах королівських, в панських і кляшторних маєтностях оранд і всяких инших доходів грошима і натурою збиралося, і дав на то розпись. Коли гетьман дасть розписи королівських і панських доходів, то їм узяти сі розписи для прикладу 18), і сказати гетьманові щоб він видав їм універсали до тих городів, де вони будуть описувати всякі доходи-аби їx люди слухались. Коли ж гетьман скаже, що не має розписи доходів, то нехай скажуть, що об'їдуть самі їх списувати. Нехай їдуть, а приїхавши... Тут уривається ся інструкція на найбільш цікавім: як московський уряд уявляв собі процедуру переписи.

Тепер постановивши потішити гетьмана, цар дав наказ припинити подорож на Україну Григорія Унковского і Максима Ладиженского (Унковский мабуть мав переписувати лівий беріг, а Ладиженский правий), велів виправити їх на фронт 19), і справу переписи доходів взагалі було знято 20); натомість рішено негайно вислати Запорізькому війську для роздачі золото з царського скарбу, згідно з царською обіцянкою.

В грамоті, що повіз з ставки Старков 4 (14) червня цар повідомляв про свій прихід на границю, до Вязьми, і закликав гетьмана до походу на короля з свого боку, в порозумінню з кн. Трубецким, котрого він посилає замість Шереметьева, з огляду на вісти привезені Перфирьевим. Трубецкой прийде до Київа з великим військом і в порозумінню з гетьманом розпочне операції против Поляків. Ніякого конкретного пляну їх царський штаб іще не визначав-се сталося пізніш 21).

Крім ближчого вияснення мотивів сеї зміни, і так би сказати-перепросин гетьмана за сю переміну, Старкову доручено було делікатно розвідати у Виговського, начеб то ненароком, не з царського доручення, а від себе, — чому гетьманська канцелярія не вживає на своїх грамотах нової, московської печати з царським іменем, що була виготовлена на проханнє самого ж військового писаря, заявлене в Переяславі. Може вона загубилась і тепер гетьман не важиться просити нової? 22). Инакше кажучи- Старков мав довідатись, чи не навмисне гетьман уникає сеї маніфестації свого підданства, і натякнути, щоб він її не уникав.

І розуміється-розвідатися про ситуацію-тільки скоро, і як можна скорше-“не гаючись ні години” повернутись 23). З сього також можна міркувати, що в царській ставці чимсь затрівожилися в українській справі, що до війська і гетьмана. В результаті довших роздумувань і з'явилося рішеннє: перепись українських доходів припинити, а тим часом виплатити війську Запорозькому і його старшині царське жалуваннє золотом з царського скарбу. Про се царська канцелярія повідомила з Вязьми 9 (19) червня боярську колєґію, що правила справами в Москві, наказала приготовити золото на 60 тис. козаків-“по меншому золотому” (спеціяльно для сього їх вибито), для старшини великі золоті, для гетьмана і писаря соболі, виготовити грамоту до гетьмана з датою 13 (23) червня в Дорогобужі, та скласти інструкцію царському дворянину Петру Протасьеву, висланому з сим з царської кватири, придавши йому з приказу якого небудь доброго піддячого 24). Сей Протасіев мав відвезти до кватирі гетьмана золото на 42 тис. козаків, а на 18 тис. козаків білоруського корпусу і для тамошньої старшини велено прислати до царської кватири. В інструкції наказано описати спеціяльний церемоніял. Приїхавши до гетьманської кватирі Протасьев мав оповістити гетьмана, що він привіз золото від царя (“с нашим жалованьем з золотыми”)-щоб гетьман зібрав старшину і військо (“рядовых казаков”). Коли гетьман визначить йому авдієнцію в присутности війська (так очевидно треба розуміти), Протасьев передаючи грамоту має об'явити гетьману, старшині і “рядовим козакам” “наше жалованье-золотые” і для роздачі попрохати у гетьмана “росписи” (реєстру). Тоді гетьманові і писареві віддати жалуваннє, а полковникам і всім начальним людям і рядовим козакам роздати жалуваннє за гетьманськими розписями. А котрих полковників і начальних людей при гетьмані не було б, Протасьев мав просити гетьмана виправити його з золотом у ті полки, котрих не буде при гетьмані, тому що йому велено роздати золото “всім на лицо”; приїхавши до котрого небудь полку, він має взяти у полковника розпись і так само роздати золото “на лицо”. Коли ж би гетьман почав говорити, що їздити Протасьеву по полках неможна, з огляду на наїзди неприятеля-щоб він здав золото для неприсутніх гетьманові, а він їм роздасть, або перешле, як тільки можна буде проїхати, то Протасьеву на се не приставати і “настояти” на тім, щоб гетьман його таки виправив до тих полків, давши йому провідників, бо він має такий наказ, щоб сам роздав золото по всіх полках. “И гетьману говорить всякими мЂрами, чтоб в полки с нашим жалованьем, з золотыми отпустил ево самово. А будет гетман учнет ему говорить упорно, что ему в полки за проЂздом от воинских людей отпустить ево не мочно, и проЂхать ему никоторыми мЂрами не умЂть, и познает он, Петр, что ему за войною в тЂх полкЂх отнюд быть не мочно, и Петру наше жалованье золотые на тЂх людей, в которые полки ему гетман Ђхать не велит, отдать по самой послЂдней мЂрЂ (в самім крайнім разі) гетьману”.

Таким чином царський уряд хотів зробити сею роздачею золота широко відому і голосну маніфестацію: все підчеркується, що се цар роздає золото безпосереднє всім і кожному “на лицо”.

При тім ще друга делікатна справа доручалася Протасьеву-дістати вдруге автентичну султанівську грамоту, що Виговський уже раз передав був з Матвеевим, і її потім повернено. На жаль царська грамота не каже, на що урядові знадобився знову сей ориґінал, але настільки його було треба, що Протасьеву доручалося-коли б Виговський сказав, що вдруге він тої грамоти без відому гетьмана дати не може, — просити про се самого гетьмана, хоч се було звязане з очевидним риском-підвести Виговського. Правда, Протасьеву мало бути наказано, аби ніяк не згадував того, що грамота ся вже була в Москві, але очевидно се не так легко було замаскувати звертаючися до гетьмана.

Грамота до гетьмана, виправлена в приказі згідно з сим наказом, з датою 13 (23) червня “на стану в Дорогобужі” 25), починалася з пригадки, як гетьманські посли Богданович і Тетеря просили царя затвердити військовий компут (число війська Запорожського) 60 тис. і визначити йому жалуваннє. “І ми вас пожалували, веліли вчинити число війська Запорізького за вашим чолобиттєм в 60 тис. А з огляду на нинішню службу 26) веліли тобі, гетьманові, післати й зібрати наше царське жалуваннє на писаря, на осавулів, на обозного і суддів військових, на полковників, сотників і реєстрових 27) козаків 60 тисяч; з усіх городів і міст і уїздів, з усяких оренд і оплат 28), згідно з давнім звичаєм-так як збирано давніше і через тих самих людей, і роздати по скільки вийде, а далі жалуваннє Запорізькому війську буде йти за нашою ухвалою, відповідно до того скільки збиратиметься в Малій Росії доходів 29).

Тепер же жалуючи тебе, гетьмана, і все військо Запорозьке, давнім звичаєм предків наших, як у них водилось (в відносинах) до підданих, — тому що ви пошукали собі нашої государської милости і вчинилися під нашою високою рукою в вічнім і вірнім підданстві, післали ми до тебе і всього війська Запорізького з нашим жалуваннєм, з золотими нашого дворянина Петра Протасьева і піддячого Івана Амирева”.

Тільки всього; цар не поясняв, як буде далі-чи будуть все таки доходи переписуватись, чи будуть без переписи передані в розпорядженнє гетьманського уряду, з обовязком виплачувати з них платню війську. Фактично знявши з порядку дня справу переписи, московський уряд одначе не хотів звязувати себе на будуче якими небудь катеґоричними, далекосяглими заявами, і зіставив справу “завішеною”, як говориться.

Далі цар висловляв надію, що гетьман і військо бачивши таку його ласку, далі служитимуть йому щиро. Повідомляв про успіхи свого білоруського походу і гетьманові радив енерґійно воювати Поляків: “І ти, гетьмане Б. Хм., зібравши військо і зсилаючись з нашими воєводами, над неприятелями нашими промишляй і ,поиск чини' скільки тобі біг помочи подасть” (написано було і зачеркнено: “чтоб тому неприятелю нашему, польському королю за помощию божею отпор дать нынешним лЂтом”).

В інструкції Протасьеву і Амиреву 30) датовану тим же днем, насамперед дано вказівки відповідно наведеним вище директивам, а потім дані ще такі доручення:

В розмові з Виговським розпитати, з чим приходив до гетьмана в місяцю маю післанець сілістрійського баші і з чим його гетьман відправив?

Які були наслідки “прелестных листов” що присилали “в Запорізьке військо” король і гетьмани Потоцкий і Радивил? Чи наслідком тих листів не “од'їхав” хто небудь з Запорізького війська до короля, і чи не помітно в пограничних містах якоїсь “шатости в черни”.

Далі наказано поставити писареві таке питаннє:

“Як у цар. вел. були посланники їхні С. Богданович і П. Тетеря, вони говорили боярам: Коли ц. в. пожалує гетьмана і військо Запорізьке, звелить число війська вчинити в 60 тис., то гетьман зараз учинить “смотр и розбор”-хто буде козаком чи мужиком. За указом ц. в. їм сказано, що ц. в. їх пожалував-велів бути такому числу реєстрових (“списковых”) козаків: нехай посланники скажуть гетьманові, щоб він негайно зібрав козаків, зладив реєстр (“список”) і за своїм підписом (“рукою”) скоро прислав його цар. вел-ву. Але того реєстру досі цар. вел-ву не прислано. Нехай писар пояснить: чи реєстри (“списки”) у гетьмана зроблені? коли зроблені, чому їx цар. вел-ву не прислав? коли ж реєстрів не зроблено, то чому не зроблено? Як тільки козаків розберуть і реєстри спишуть, нехай гетьман зараз їх пришле ц. вел.”. (Делікатний наказ зараз же перевести реєстрацію, не знати-чи для управильнення виплати жалування козакам, чи для управильнення оподаткування тяглої людности).

Нарешті-“Як буде гетьман Б. Хм. відпускати їх до вел. г. і дасть їм листа, подивитись на печать того листу: коли лист запечатаний новою (зачеркнено “золотою”) государевою печаттю, післаною з С. Богдановичем і П. Тетерею, з написом государевого імени-то листа прийняти. А коли буде лист запечатаний давнішою військовою печаттю, “підписаною на королівське імя”, то мають вони, Протасьев и Амиров, “поговорити гетьману злегка”, що за указом ц. вел. і за їх же проханнєм була післана від цар. величества гетьманові з їх посланниками С. Богдановичем і П. Тетерею нова (зачеркнено “золота”) печать, надписана “на государеве імя”, тому що гетьман з усім військом Зап. і всею Малою Русею вчинилися під високою рукою ц. вел. в вічнім підданстві. А от його лист до ц. вел. запечатаний давнішою військовою печаттю, підписаною на королівське імя, се зроблено недобре, нехай би гетьман велів печатати листи новою (зачеркнено “золотою”) печаттю, щоб цар. вел. за те не погнівався. Але говорити то гетьманові, від себе по любви”.

Хмельницький тоді саме рушив з Чигрина 31), 10 (20) червня Старков застав його табор під м. Межирічем, дві милі від Расави, і того ж дня був у нього принятий. Передавши грамоту, Старков устно пояснив, що Трубецкой іде до Київа з великим військом, кінним і пішим, і з поважною арматою-аби гетьман ні в чім не оскорблявся: не думав, що затримуючи Шереметьева хочуть зменшити московську поміч козакам в війні против Поляків.

Гетьман відповів, що він вповні покладається на царя, а оскорблятись не має причини, коли замість Шереметьева цар посилає з великим військом Трубецкого. Сим розмова з гетьманом обмежилась.

Другого дня була розмова з Виговським: Старков насамперед заговорив про печатку, і Виговський пояснив, що прислана з Москви печатка нездатна-“нема чим притиснути, і слова не всі виходять”, тому він велів зробити на місці таку саму, але “з руководью” себто з пресом, і за тиждень вона вже буде готова. Про ситуацію він розповів, що польське військо збирається під Камінцем, Львовом і Дубном, під сю хвилю там війська може бути тисяч 20, що найбільше 25, а як і всі сили зберуть, не буде їx 40 тисяч. Волохи і Угри запропонували королеві по 2 тисячі війська, але за гроші. Новий мунтянський воєвода Константин з Волохами і Венграми не в добрих відносинах: Венгри приходили на мунтянську землю, хотіли забрати скарби попереднього воєводи, і Константин їх побив. Хан обіцяв Яскульскому прислати 30 тис. орди, але сам іти не хоче; він думає посадити на молдавськім господарстві знов старого Василя, і Волохи хотіли б скинути Стефана через його пянство. Запорізькому війську хан поставив ультіматум: розірвати присягу цареві і вернутися в підданство королеві; коли козаки того не зроблять, він піде на московські і козацькі городи разом з польським королем. Ногайців і Степових Татар у гетьмана в послушанні нема; від Ногайців військо чекатиме “покорення” ще з місяць, і коли не буде-поводитиметься з ними, як з неприятелями. Виговський уже писав на Запоріжже, велів зловити й прислати якогось Татарина “доброго” (значного), — що від нього на муках довідаються про кримські пляни, Виговський то зараз цареві донесе. Але для розвідування вістей від чужоземців треба йому соболів: ті що були вже минулися 32).

Другого дня, 12 (22) гетьман відправив Старкова, і з ним післав цареві грамоту-з датою “з Межирича 11 червня”. Дякував, що цар приняв до уваги відомости передані через Перфирьева і наказав Шереметьеву стояти “на черті”, а до Київа посилає з великим військом Трубецкого, — обіцяв з ним у всім порозуміватися. Висловляв утіху з приводу походу царя на Поляків і далі писав про себе: “І ми з військом твого цар. величества рушили єсьмо на того ж неприятеля, польського короля: збираємо на Росаві військо і з помічю божою і твого цар. вел. промишляємо (починаємо воєнні операції). А твому цар. вел. даємо до відома, що хан з султанами і старшиною ще в Кримі, і нам він неприятель. Ногайці перейшли на сей бік і з Очаківцями, Перекопцями і Білгородцями хочуть помагати Ляхам. На наші пограничні городи набігають і в полі людей хапають-але бог їм не поможе! Ми веліли Запорозьким козакам їx бити і кошовому отаманові на Запоріжже післали грамоту, аби зловив кримських Татар, і про все докладно нас оповістив. А що у нас тепер діється, ми тебе, вел. гос. докладно повідомляємо. Знаємо, що Мунтяне Ляхам не поможуть, тому післали по поміч до Венгрів. А тепер одно лядське військо під Камінцем, друге на Глинянськім полі, третє під Дубном: гетьман коронний Потоцкий, гетьман польний Конєцпольський.

В закінченню гетьман бажав цареві великих побід і “безсмертної слави від безсмертного царя Христа” і констатує, що відправив Старкова згідно з царським бажаннєм без затримки 33).

В сих вістях Виговського і Хмельницького варта уваги отся згадка про “польного гетьмана Конєцпольского”. Се не безінтересний відгомін боротьби за булаву, що йшла весь час від весіннього сойму, і закінчилася на новім соймі, скликанім в червні 34). Король переконався, що не зрікшися булави, себто командування арміями, він не дістане кредитів на військо і не зможе урухомити свого війська, що через неоплаченнє спало в Короні до мізерної цифри 8 тисяч, тимчасом як сума незаплаченого жолду перейшла чотири міліони злотих. Він пообіцяв віддати велику булаву коронну Потоцкому, литовську Яну Радивилові, тим формально залагоджено конфлікти попереднього сойму і куплено нові асіґнування на військо. Король мав підставу потім гірко посміятися з шляхти, що добилася передачі головного командування в Короні в руки цілком нездатного до сих обовязків 76-літнього дідуся, в Литві в руки людини яка вже зложила плян державного перевороту (в переговорах з Ракоцієм) і незадовго явно підняла повстаннє на чолі литовської армії. Король загвоздив свою уступку віддавши меншу литовську булаву відомому нам Ґонсєвскому, свому повірникові, щоб через нього паралізувати діяльність Радивила. На польну ж булаву коронну конкурентами виступили воєвода руський Лянцкороньский і хорунжий коронний Конєцпольский син великого гетьмана Станіслава. Вісти про сю кандидатуру, як бачимо, дійшли до гетьмана-але вони були не вірні, бо кінець кінцем король віддав малу булаву Лянцкороньскому, сильно образивши тим одного з українських “королевят” і пхнувши його також у табор “мальконтентів”. 17 червня була офіційно проголошена ся роздача 35).

Зроблено нову пробу помирити короля з иншим небезпечним мальконтентом, Єр. Радзєйовским: принесено від нього благального листа до сойму, маленька донька баніта виступила перед королем з суплікою батька і простершися перед троном прохала змилуватися. Король не дав рішучої відповіди: ображеного підканцлєра однаково боялись пускати до Річипосполитої як і лишати вільну руку його інтриґам за кордоном 36). Дійсно, його акція против Яна-Казимира в сім часі прибирала дуже небезпечні форми, і саме в сім часі його заходом їхав до козацького гетьмана шведський посол з далекосяглими дорученнями.

Але на соймі не відчували всеї грози ситуації, більше заняті двірськими усобицями, ніж зовнішніми неприятелями Річипосполитої. Москва опанувала Дорогобуж, Білу, Рославль, на північнім фронті Полоцьк-але сим вістям не вірили, і не надавали особливого значіння 37). Ситуація не здавалась грізною. Хан прислав посла для оформлення союзу; Ракоцій шукав ласки Річипосполитої: права горожанства для синів і міністрів своїх, обіцяв поміч свою і союзників, хоч і з ріжними застереженнями. Бєґановский описував в своїм посольськім звідомленні прихильність виявлену Портою.

Литовські посли ухвалили посполите рушеннє, 18-тисячний (небувало великий) компут війська і високі податки. Посли коронні дали згоду на 35 тис. війська і позволили королеві в крайній потребі скликати посполите рушеннє і в землях коронних-хоч і з ріжними застереженнями 38).

Про козаків були такі вісти, що Хмельницький з Московським військом іде на Константинів. Козаки приступали під Бар, але з великою шкодою мусіли відступити і пішли під Камінець 39).

Тим часом Хмельницький в Білій Церкві саме тоді приймав того першого шведського посла, що зумів до нього доїхати. Був то досить голосний потім ігумен Даниіл, Грек-еміґрант, що проживав у Парижі-як запевняє архидиякон Павло, що здибав його в Київі. Він зве його “папа Ілія”, хоча в офіціяльних актах посольства він зветься Даниїлом Греком з Оливної Гори (Oliweberg de Graecani), a на своїх листах підписується Даниїлом Атенянином. Очевидно імен у нього було взагалі багато (оден час підписується Андрієм). Оповідав, що королева шведська перед тим уже два рази посилала своїх післанців, але Поляки їx ухопили раз і другий; сам він дістався до Хмельницького через Царгород-так казав Павлові. Чи привіз які листи, чи мав тільки устні інструкції, лишається невідомим, не маємо нічого писаного, що він приніс. З тих листів і інструкцій що він повіз від гетьмана, виходить, що ініціятивну ролю в сих посольствах відгравав Радзєйовский, що ще в 1652 році, виїхавши з Польщі, як знаємо, старався звязатися з козаками. Хмельницький передав з Даниїлом листи до нього і до королеви.

Лист до королеви писаний латинською мовою, з датою “з обозу під Білою Церквою 28 червня старого стилю”, був такий: “Найясніша королева Шведів, пані наша найповажніша! Дуже високою потіхою була для нас відомість, що приніс нам з краю в. найясн. високости о. Даниїл, монах (чину) св. Василия, заходом яснов. Єроніма Радзєйовского, підканцлєра короля польського. Кілька разів силкувалися ми в наших справах порозумітися листами з в. найясн. вис., і через наші краї і через инші землі, але не було на те волі божої — що ми вважаємо своїм нещастєм. Але тепер, коли з волі божої настала ся щаслива нагода, і ми можемо в усіх справах налагодити наші зносини з в. найясн. вис., — ми вислухали й прийняли з довірєм від о. Даниїла, і посилаємо з ним же відповідь. Просимо приятельсько: все се з довірєм прийняти і без ніякого загаяння до нас назад прислати і отця Даниїла і нашого Яні 40), і просимо у Всевишнього довгих і щасливих літ в. найясн. високости. Вашій найясн. вис. найзичливіший у всім приятель Б. Хмельницький з усім військом Запорізьким”.

В листі до Радзєйовского, післанім з тимже Даниїлом, гетьман висловляв в ще сильніших виразах свою втіху з причини завязаних відносин, після того як він даремно старався здобути пропуск для своїх послів через Московську землю, а королева так само не діставала пропуску для своїх післанців. Висловляв своє спочуттє підканцлєрові як товаришеві нещастя, що спіткало одного й другого в польській отчизні, і заявляв свою втіху, що бодай серед чужоземців знайшов Радзєйовский належне признаннє і пошану 41).

З листів Виговського до королеви і Радзєйовского, післаних разом з гетьманськими, довідуємося, що Радзєйовский передав з Даниїлом також лист до Лупула. Виговський висловляв жаль, що не може передати зараз-“бо і його вдарив такий самий нещасливий фатум, як і в. м.-за ті добродійства, що він чинив ворогові свому”. При нагоді обіцяв все таки передати, а що до української політики запевняв Радзєйовского, що військо Запорозьке миритися з Поляками не буде, бо зложило присягу цареві. “Цар за нас унявся, сам з сильним військом пішов на Литву, нам наказав іти на Польщу і своїх людей в поміч прислав; ми тих неприятелів будемо громити, і бог за невинно розлиту кров християнську помститься. Я на те все військо Запорозьке справляю, і в. м. будь в тім певен і веди свої замисли до щасливого кінця, вповні покладаючися на приязнь мою і всього війська Запорозького” 42).

Устно Даниїлові дано такі доручення (з його слів їх потім списано в Стокгольмі і зложено до архиву):

Подяка за те, що за весь час козацької війни з Польщею Швеція не помагала сьому неприятелеві.

Досі гетьманові не вдавалося завязати зносини ні через Русь (Russiam), ні через Польщу, але тепер після замирення (расеm) козаків з царем гетьман просить шведського короля 43) підтримувати зносини (amicitiam).

“Вельможний (excellentissimus) гетьман запорозький з усім військом пропонує вічну приязнь і обопільну поміч против усіх неприятелів.

Обіцяє з доброї волі (цілком щиро), що ніколи не замириться з Поляками, бо вже не раз вони розривали заприсяжену згоду.

Кождого разу як мирилися Поляки з “панами козаками” (dominia Cosackis), вони намовляли їx напасти разом на Швецію, з такою умовою що завойовані землі дістануться Полякам, а пограбоване добро козакам. Але вельможний гетьман завсіди відповідав: коли вони далі будуть таке говорити, то він не хоче й приязни їх- бо він не хоче по неприятельськи поступати з королем, який його ніколи не скривдив.

Гетьман обіцяє королеві шведському-коли той буде вести війну з Поляками, в ніякім разі не миритися з ними без відому його-“хочби вони йому половину Польщі давали”.

Гетьман замирився (pacem iniit) з царем московським, і бажав би щоб шведський король також підтримував приязнь з ним. “Але коли б з якої небудь причини московський цар почав війну з в. кор. мил., то вельможний гетьман запорозький обіцяв бути по стороні в. кор. милости”.

Гетьман просить короля показати свою ласку Радзєйовскому — бо почуває себе обовязаним йому.

Коли король потрібуватиме коли небудь війська, гетьман пошле йому скільки він зажадає? 44).

Гетьман і писар адресовали свої листи королеві Христині, але тимчасом 6 червня вона формально зріклася корони на користь свого стриєчного брата Карла-Ґустава, за котрого її хотіли видати заміж, але вона не хотіла виходити; Карла-Ґустава проголошено королем з іменем Карла X, і сей енерґійний амбітний войовник, “головний комендант шведського війська в Німеччині” саме відкривав нову сторінку в історії Швеції. Можливо, що виїхавши разом з Даниїлом з Білої Церкви до Київа, гетьман довідався тут про зміну в Шведськім королівстві, і тим належить поясняти, що в устній інструкції залунали такі енерґійні, войовничі ноти, яких не було в листах адресованих до королеви Христини з Білої Церкви. Правда, справа зречення Христини на користь Карла-Ґустава була рішена уже перед тим і мабуть була звісна в політичних кругах. Проте проголошеннє Карла королем могло зробити вражіннє у нас-так як зробило в Варшаві 45). І дуже інтересна ся нота, яка зараз же залунала з боку нашого уряду: Україна бажала б, щоб між Швецією і Москвою не доходило до конфліктів, і Україна могла зістатися в приязни з обома державами, але коли б прийшло між ним до конфлікту, вона готова стати по стороні Швеції, коли та війде з нею в союз. Становище України до Москви підчеркується, як свобідне, звязане з Москвою тільки мирним договором (рах), не більше: Україна може вповні свобідно собою розпоряджати, і проєктує Швеції союз як рівна з рівною. Се початок новокоалиції дуже далекосяглої-яка могла б відограти в історії України далеко значнішу ролю, якби сього моменту не проґавили наші державники XVII віку, з самим Богданом у головах.

Про згаданий приїзд гетьмана до Київа досі не було скільки небудь ясного уявлення: докладніші вісти про нього знайшлися в листі гетьмана, що він виправив з миргородським сотником Кирилом Якименком з Київа 1 липня ст. ст. Про се посольство досі тільки згадувалося в пізнішім листуванню, тепер знайшлися його акти в документах Сибирського приказу: воно відкриває тут серію гетьманських посольств досі мало або й зовсім невідомих, що дає цілком нове освітленнє зносинам гетьмана з московським урядом. 8 посольств протягом яких небудь місяців, в другій половині 1654 року-се зовсім нова картина незвичайно жвавих звідомлень, зносин і представлень з боку гетьманського уряду, може власне піджвавленого шведським посольством і свідомістю можливости нових політичних комбінацій і виходу з тої московської матні, в котрій він так прикро почув себе після військового посольства місяця березня.

Гетьман писав в згаданім листі з Київа 1 липня:

“З наказу твого цар. вел. бувши в Київі 29 червня, на свято апостолів Петра і Павла мали сьмо розмову з стольником і воєводою Андрієм Василевичом Бутурлиним, післаним з військом твого цар. вел.: що нам війську Запорізькому з твоїм військом робити: чи стерігти своєї землі, чи йти на Ляхів у Польську землю? Про се ні вісти ні указу від тебе нема. А що нам стало відомо, що Ляхи хочуть просити у тебе миру, — сьому не треба вірити: се вони твоє цар. вел. манять і ведуть на прелесть. Твого великого імени і хан страшиться, і орди татарські до нас присилають такі вісти, що хотіли б бути з нами в вічнім братстві-але ми не віримо і їх остерігаємось. І тобі, вел. государеві, теж треба б зараз іти на Литву з військом своїм: не гаючися пустошити їх землю, а хто буде коритися, тих милувати-бо не всі кровопролиття бажають; всяким прелестям же лядським і литовським не вірити ні трохи. Ми ж, Богдан Хмельницький гетьман і все військо чекаємо твого наказу: куди нам з Фастова йти? Бо дальші краї, Подільські та Волинські спустіли від частих походів, і Ляхів коло нас нема: повтікали до Польщі. Аби нам з війском Запорізьким і з А. В. Бутурлиним, що ти післав, в голод не впасти! Просимо скорого указу і грамот, і при тім себе превеликій ласці твого цар. вел. поручаємо 46).

В наказі-що Якименко теж подав в приказі, гетьман давав деякі відомости про ситуацію: українське і московське військо стоять під Фастовим: чекають указу. Татари стоять готові, але куди підуть невідомо. Стефан воєвода далі тримається Поляків: дві його хоругви приходили під Рашків, на козацьку територію, побили кільканадцять людей, декого забрали в неволю і відійшли назад на Волощину. Лупула відставлено з Криму до Царгороду 47).

Крім того Якименко повіз проханнє сього полковника Гр. Сахновича Лісницького, щоб цар потвердив за ним його батьківщину-с. Лісники. Про се ж писав і Виговський до Бутурлина, щоб той поклопотався за Сахновича.

Гетьман пробув тоді в Київі не менше тижня: маємо його листи з 4 (14) липня. Оден вже згадувався: гетьман просив царя за Видубицький манастир і його ігумена, Клим. Старушевича що їхав до царя-просити за свій монастир 48). Другий писаний до кн. Трубецкого і був очевидно вислідом наради з полковниками 49) і воєводами в справі воєнних операцій. Гетьман одержав від Трубецкого повідомлення, що замість іти на Україну він одержав наказ іти на Могилів і се зміняло цілком стратеґічний плян. “Писав ти до нас в попередній грамоті, що за наказом царським маєш з нами зійтися в Київі і з королівськими людьми воювати, скільки Бог поможе. А тепер ти нас сповіщаєш, що вже на Могилів пішов. Нам, так далеко будучи, трудно там з вами сходитися, але конче того потрібно, щоб в. м. післав скоро по указ до царя- як вам звелить з нами сходитися. Бо ми тут зійшлися з боярином (!) А. В. Бутурлиним і стоїмо з військом Запорізьким під Фастовим. Ми теж післали до й. цар. вел. по указ-де він звелить нам з вами сходитись: чи на Луцьк, чи кудись на Люблин скаже йти, і тут будем чекати його указу. А в. м. скоро нас повідоміть, де ви пробуваєте з військом і який буде царський указ, і де його ц. в. щасливо тепер пробуває-про се найскоршої відомости бажаємо” 50).

Можливо що в звязку з сими ж воєнними нарадами стояла висилка посольства на Дін-Лукіяна Сухині та Герасима Лобачевського з товаришами. З донської грамоти, писаної у відповідь в серпні, ми довідуємося, що гетьманське посольство, ставилося на Дону 12 с. с. липня-значить могло бути вислане як раз з київських нарад. Гетьман-довідуємося звідти ж, повідомляв донських побратимів, що Запорозьке військо перейшло під московського царя, прийнявши обовязок служити йому як служить Донське військо. Повідомивши царський уряд про ворожі замисли хана, він одержав наказ вести против нього воєнні операції і закликає до того ж Донське військо. Донці, як побачимо далі, обіцяли зараз же йти морем-човнами і степом-кіньми, як тільки будуть вісти, що Орда дійсно підіймається 51). Чи давав в тім напрямі гетьман якісь конкретні дірективи в тій хвилі, з донських листів не видко: можливо, що тим часом він просив тільки своїх донських товаришів бути на поготові.








Примітки


1) Дворцовые разряды II с. 402, 408.

2) Акты Моск. Гос. II с. 367.

3) Подлинныя польскіе грамоты москов. архиву загран. справ Ч. 93.

4) Польські справи 1654 N 5 л. 119.

5) Польські справи 1654 р., стовб. 5, л. 119-158; на чернетці нема ніяких поміток коли і як вона післана, й імя гонця пропущене.

6) Розбивка в сій славній фразі наша.

7) Надруковано у Соловьева с. 1664, з Польских справ 1654 р.

8) Акты X с. 506.

9) Тамже с. 677.

10) Затягнули-властиво найняли військо.

11) Акты X с. 675.

12) Тамже с. 678-18 с. с. травня Спасителев виїхав з Чигрина до Золотаренка.

13) З датами сього листу не все в порядку, самий же лист досить інтересний, так що я наведу з нього дещо в перекладі: “За повеліннєм в. цар. вел. Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорізького і жичливий слуга в. ц. в., призволив іти (нам) на услугу в. ц. в. з військом Сіверським Запорізьким. За тим наказом, я проти ворогів нашої віри православної і вашого ц. вел. дня 15 (?) червня рушив до Новгородка Сіверського з військом, котрого прибрали сьмо 20 тис. конного й пішого з гарматами й припасом гарматним, маючи між собою намір пристойний (?) іти до міста Гомеля, де, кажуть, мають бути душмани і неприятелі наші... Помалу поступаючи сею стороною Дніпра, містами і городами литовськими, будемо дивитися, де маємо з військом при боку моїм будучим побачити пресвітлий престіл в. ц. вел.” Акты XIV с. 127-8. Перед тим 9 (19) червня (Акты X с. 681) Спасителев доносив цареві-видимо незадовго перед тим приїхавши до Золотаренка, що у нього буде 20 тис. козаків, 7 гармат і 2 пищалі, і що до нього приїхало кільканадцять чоловіка білоруської шляхти: Поклонський та инші. Спасителев настоював, щоб Золотаренко післав Поклонського, як найвизначнішого з поміж них, до царя, але Золотаренко післав його до гетьмана, натомість післав до царя инших.

14) Царська грамота 14 (24) квітня, Акты X с. 574.

15) 24 с. с. травня цар отримав від Шереметьева запитаннє, чи має йти з Путивля до Київа, як був йому наказ. 25 приїхав Перфирьев з вістями, і Шереметьеву післано наказ із Путивля йти до Білгорода або до “Карпового Сторожевья” і там стерегти границю від Кримців і Ногайців. Двор. Разряды II с. 423 і Акты X с. 605 і 568.

16) Дворц. Разряды III с. 423.

17) Акты X с. 673.

18) “Для примЂру”-се може значити “для орієнтування”, але може бути і “про око”. В кожнім разі ясно, що московский уряд ні в якім разі не хотів вдоволитися гетьманськими датами, а постановив перевести перепись самостійно.

19) Тамже с. 685-6.

20) В кожнім разі ясно і певно, що перепись не відбулася-хоч Равіта-Ґавроньский (II с. 366) пробував довести безпідставність сумнівів що до її переведення.

21) Акты X с. 658-9.

22) Тамже с. 660, пор. с. 246, вище с. 764.

23) Інструкція тільки в фрагменті-с. 660-2.

24) Малорос. справи б. архиву загр. справ 1654 № 39 (ненумеров.). Карпов не завважив сеї частини актів посилки Протасьева, і видав в X т. Актів Ю. З. Р. тільки те що знайшов в ст. 5824 б. архиву юстиції.

25) Тамже, Малорос. справи 1654 № 39.

26) “И для нынешние службы...”

27) Списковых.

28) Оброчные деньги.

29) “А впредь наше ц. в. жалованье на войско Запорожское будет по нашему ц., в. разсмотренью, как нам, в. г. вЂдомо учинитца, сколько в Малой Россіи всяких доходов в зборе будет”. Такої грамоти гетьманові в квітні не знаємо; чи не перестилізовується тут, в новім аспекті, і з відповідними змінами, те що писалося гетьманові, коли посилалося на перепись доходів Унковского і Ладиженского-вище с. 910.

30) Тамже, в Малорос. справах № 34.

31) Молдавський посол, виправлений коло 15 червня н. с. казав, що Хмельницький 17-го має рушити з Чигрина. Жерела XII с. 322.

32) Акты X с. 665-7.

33) Акты X с. 667-70.

34) Відкрився 9 червня, мав трівати до 29, але фактично протягся до 20 липня. Кубаля III с. 249.

35) Memoriale Радивила, ркп. Оссол. с. 203.

36) Memoriale під 25 червня, Коховский с. 425.

37) Memoriale під 23 червня.

38) Тамже під 20 липня.

39) Новини з сойму 7 липня у Ґоліньского c. 693.

40) В листі гетьмана він по латини зветься просто Ioannes, але в листі Виговського-Jani; очевидно се був Грек, приданий Даниїлові від гетьмана. 41) Архив Ю. З. Росії III том VI с. 65-67.

42) Тамже с. 69.

43) За сей час місце Христини зайняв король Карло-Ґустав (нижче).

44) Архив III VI с. 70-71.

45) Кубаля Szkice III с. 151.

46) Сибир. приказу ст. 1636 л. 6-9.

47) Тамже л. 10-2.

48) Акты X с. 738-40, пор. вище с. 855. Другого дня Старушич зголосивсь у воєводи і 6-го виїхав до Путивля — тамже с. 690.

49) Нагадую присутність в Київі Лісницького.

50) Акты Ю. З. Р. XIV с. 62-3.

51) Донскія дЂла IV с. 876-7.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 7.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.