[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 11.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





НАКАЗ ГЕТЬМАНОВІ ЙТИ ПІД ЛУЦЬК, ГЕТЬМАН У КИЇВІ, В СЕРПНІ 1654, ВІСТИ ТАФЛАРІЯ — ПРО ЗНОСИНИ МИТРОПОЛИТА З КОРОЛЕМ.



Самому гетьманові царський уряд спочатку не хотів давати якихось конкретних стратеґічних завдань-очевидно почуваючи свою повну некомпетентність в обстанові українського театру війни. Відповідаючи, з сотником Якименком, на лист Хмельницького, писаний після київської наради, на його поради-не здаватися на лядські прелести і як найбільше енерґійно наступати на білоруськім фронті, і дати директиви українським і московським силам на Україні, що вони тут мають робити цар обмежився тільки загальними побажаннями. Подаючи до відома гетьмана, що він посилає на Оршу-в глибину білоруської території, в обхід Смоленська свою армію під проводом Черкаского, цар писав 24 с. с. липня (3 серпня): “А тоді Б. Хмельницькому, гетьману й. цар. вел. війська Запорізького, з стольником нашим А. Бутурлиним і всім нашим військом іти б на корунні й литовські городи, на залюднені місця 1), де можна сподіватися польського й литовського війська, і промишляти над польськими і литовськими городами і містами, щоб не утратити нинішнього літа. А на котрі городи тобі гетьманові з стольником нашим іти, і ми се діло положили на тебе”.-Нехай тільки гетьман промишляє над неприятелем і сповіщає про се царя 2).

Але два тижні пізніш після того як Радивила вибито з його позицій на Дніпрі- з-під Орші і Шклова, в царській кватирі став викришталізовуватися плян ще глибшого обходу білоруського театра-припетським Полісєм. Рішено було пустити в сім напрямі свобідну армію Трубецкого, що не брав участи в кампанії против Радивила. А гетьманові з Бутурлиним наказати щоб звязалися з ним десь на Побужу чи що: щоб ішли на Луцьк, а остаточно орієнтувалися на Люблин 3)-крайній православний пункт на заході, з котрого в минулих роках були вісти про боротьбу православних за віру, надії їх на Москву і т. д. 4).

Наказ Бутурлину дано 9 (19) серпня, а до гетьмана, після останніх досвідів з Золотаренком, що значить розгойдати козацький штаб, вислано спеціяльне посольство: дворянина Ів. Ржевского з піддячим Гр. Богдановим, з дарунками, грамотами і устними арґументами про необхідність сього походу.

19 (29) серпня вони були у Київі і тим самим днем датований лист гетьмана, післаний з Київа з його агентом Тафларієм Греком 5). Але Ржевский гетьмана не бачив, і навіть не згадує в своїм звідомленню-очевидно не застав, бо инакше не мав би клопотів про підводи до фастівської кватири. Воєводи посилали в сій справі до полковника, щоб він велів дати послам підводи і провідників; полковник відповів, що готових підвод він не має, і щоб їx зібрати по селях (“в уЂздЂ”), треба йому 2-3 дні. Тоді воєводи послали до війська і бурмистра: веліли їм говорити, щоб вони для скорости зібрали з київськими міщанами хоч невелику скількість підвод. Але бурмистр прийшов до воєводи тільки з тим, аби заявити, що за царською грамотою з міщан ніяких підвод брати не можна, і він підвод дати не може. Посли мусіли їхати своїми кіньми. Епізод дуже інтересний для тодішніх адміністраційних взаємовідносин, але жалко, що зайнявшись сею підводною справою, посли нічого не написали про сей приїзд гетьмана 6).

Маємо про нього таку реляцію київських воєводів:

Августа в 12 день приїхав до Київа з обозу війська Запорізького гетьман Б. Хмельницький та писар Іван Виговський з товаришами, а з Київа поїхали до себе, до обозу 18 серпня. А бувши в Київі оповідали воєводам: прийшли до них до Київа з полковником Тетерею посли від ногайських мурзів, четверо Татар: Караш з товаришами; гетьман відправив їх договорившися і заприсягши на тім, що ногайські мурзи і улусні люди прийдуть до гетьмана “на схід” (зійдуться з військом), і тоді гетьман з тими мурзами піде зараз на коронне військо 7).

Се також дуже характеристична риса-що гетьман і полковники, приймаючи ногайських післанців ані подумали зробити участниками сих переговорів царських воєводів. Не втаємничив їх гетьман і в ті справи, що привели його до Київа, а можна думати, що се були вісти привезені Тафларієм про зносини київського духовенства з польським урядом. Гетьманський штаб висилаючи Тафларія до Москви, щоб він поінформував царя про всі польські замисли, мабуть уважав потрібним провірити докладніше, що то були за посольства від митрополита до короля, донесені раніше Рафаїлом, тепер розкриті Тафларієм. Треба було докладніш випитати митрополита і уставити з ним разом певну спільну лінію тактики. Але в листі до царя, висланім з Тафларієм і датованим, виходить, переднім числом-19 (29) серпня, гетьман про се не згадував, а рекомендував царській увазі ті відомости про політику Польщі, Молдавії і Семигороду, що вдалося Тафларієві зібрати 8).

Лист до Золотаренка, датований 16 серпня, стоїть в очевиднім звязку з ногайським посольством. Докоривши Золотаренкові, що він не інформує його про операції на білоруськім театрі, гетьман сповіщає його, що по смерти хана йому вдалось уставити приязні відносини з Татарами, і він вибераєтья разом з ними на Ляхів 9).

Сим вичерпуються наші безпосередні звістки про сей приїзд гетьмана до Київа, але дещо світла може кинути те що потім Тафларій розповів у Москві.

В московськім протоколі зазначено, що бувши в Варшаві вязнем (попав в неволю ще під Берестечком разом з своїм свояком чи товаришом Юриєм) Тафларій сього року був покликаний до короля, і той його обіцяв пустити на волю, з тим щоб Тафларій і його товариш Юрий відвезли його універсали в військо Запорізьке і аґітували там в польських інтересах. Для заохоти король сказав Тафларію, що православне духовенство по давньому хоче бути під королівською рукою: митрополит і ріжні инші духовні персони присилали з тим ченців до короля.

В звязку з сим Тафларій довідався-від короля ж чи з инших джерел, що перед великоднем дійсно приїздили до Варшави два ченці від митрополита й иншого духовенства: казали що ніяк не хочуть бути під Москвою, Москва їx хоче перехрещувати; нехай король збирає військо і визволяє їх, а вони по можности з Київа самі вибють московське військо. Король виготовив універсали до духовенства, козаків і всякого стану людей, і хотів їx післати для розповсюдження на руки Богунові, тільки щось перебило сю посилку. Тафларієві ж дало для розповсюдження пять універсалів, котрі він привіз гетьманові. Крім того він привіз вісти про Стефана воєводу, що він працює для Польщі, і султана старався прихилити до польської політики-щоб він наказав ханові, аби з королем стояв против Москви, і т. д. Але коли б його, воєводу Стефана повідомити про успіхи московського війська в Литві, то на гадку Тафларія він перемінив би свою польську орієнтацію на московську. Мунтянський воєвода королеві не помагає і хоче бути нейтральним-не схотів дати помочи Стефанові, котрої той просив у нього. У Москві потім Тафларій остерігав і щодо окупованих Білорусів-щоб московські політики не покладалися на них, бо хоч вони Москві й піддались, але не всі щирі для неї, і вже йому доводилося чути від деяких Могилівців, що з Поляками їм було краще жити як з Москвою 10). Притім поясняв, що коли він свої вісти про митрополита, Богуна і т. и. гетьманові розповів, гетьман сказав, що він се знав давно, і знає що йому з сим робити, а пошле його до царя-нехай там се скаже. Та дуже природно було гетьманові, в звязку з сими вістями про київських духовних, побачитись і поговорити з митрополитом і з воєводами, і сим мабудь треба пояснити його приїзд до Київа, принаймні між иншими причинами, що лишились нам незвісними.








Примітки


1) Се відповідь на побоювання гетьмана, що Поділлє й Волинь настільки спустіли, що там трудно було б стояти з військом.

2) Брульон царської грамоти з 24 с. с. липня в Сибир. прик. стовб. 1636 л. 18-38.

3) При інструкції дворянинові Ржевскому, що посилався до гетьмана на те, аби його рушити в сей похід, додано розрахунок віддалень від Смоленська, Орші, Мстиславля, Київа і Фастова до Луцька і Люблина; показано також віддалення від Мстиславля до Могилева, від Могилева до Луцька і Люблина, від Луцька до Люблина. Сконстатовано, що віддалення до Луцька і Люблина від Фастова і Київа однакові, і нарешті висновок: “Итить к Луцку”. Мстиславль тут названий як виходний пункт походу Трубецкого (його армія здобула Мстиславль при кінці н. с. липня, цар одержав про се відомість 30 липня, Дворц. Разряды с. 435), Могилев дає йому напрям, останній пункт Люблин. Очевидно, на гадку царського штабу, Трубецкой мав іти через Білорусь. Звертати йому на Луцьк в такім разі не було рації, він названий як орієнтаційний пункт, де мають звязатися між собою армія полуднева, Хмельницького-Бутурлина, і північна Трубецкого, і в порозумінню наступати на Люблин.

4) Вище с. 626.

5) Акты X с. 771.

6) Звідомленнє Ржевского і Богданова в Актах XIV с. 12-3.

7) Розрядн. приказу Новгород. столу ст. 212 л. 194. В сій справі також реляція Бутурлина: “Августа в 12 день приезжалъ к нему из города Каменки под Хвастово в обоз переяславской полковник Павел Тетеря, а с ним Большово Ногаю от мурз посланцы. А сказывал ему полковникъ Павел Тетеря, что ногайские мурзы с Татары под е. ц. в. высокою рукою быть хотят, и на польсково короля з гетманом и с ним итти войною готовы, и прикочевали они с женами и з детми к Черкасскимъ городомъ”-тамже л. 96.

8) Акты X с. 773-4.

9) Лист дуже інтересний, тільки на жаль в московськім “списку”. Я вважаю потрібним навести його в сучасній українській мові і транскрипції, справляючи деякі явні помилки:

“Мій ласкавий пане полковнику ніжинський!

“Дивне діло, що від такого давнього часу-як єси став з військом під Гомлем, окрім пересилання (отриманих) листів ніякими відомостями не відозвавсь єси, — ні про й. цар. вел. ані про себе самого ні малої відомости не присилаєш.

“Тому пильно вас напоминаємо, аби сьте зараз скоро се писаннє наше до вашої милости прийде, виписавши про все, де й. цар. вел. пробуває, також і про своє пробуваннє-де тепер знаходишся і чи Гомель ще тримається, здобутий чи піддався, й инші відомости, котрі з котрих будь країв до вас дійшли, про все докладно нам в день і в ночи знати дай.

“Ми ж узявши бога на поміч і вчинившися знову в неодмінній приязни з Татарами по смерти ханській з-під Фастова разом з Ордою далі в Польщу на Ляхів рушаємо. А від вашої мил. і вторицею бажаємо, абисьте нам про все як найскорше знати давали-инако не чинячи, і по сім господу богу в. милость поручаємо. Дано в Київі августа 16 дня літа 1654. Вашій милости і всім зичливий приятель Богдан Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”-Акты Ю. З. Р. XIV с. 150.

10) Акты X с. 773-4.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 11.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.