[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 13.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





ПОХІД ГЕТЬМАНА НА ВОЛИНЬ З А. БУТУРЛИНИМ-МАРШ ПІД БЕРДИЧІВ, РЕЛЯЦІЯ З ЯК. СОМЧЕНКОМ, 15 (25) ВЕР., ЦАРСЬКЕ ПОТВЕРДЖЕННЄ ПОХОДУ. ПРИСИЛКИ РАДИВИЛА-ЖДАНОВИЧ З КУНІЦКИМ, ГЕТЬМАН ВИСИЛАЄ ЖДАНОВИЧА ДО ЦАРЯ, НАКАЗ Ж-ЧЕВІ, ВІСТИ ПІД'ЇЗДІВ, ПЛЯН МОРСЬКОГО ПОХОДУ.



Ржевский і Богданов писали в своїм звідомленню, що рушивши 5 вересня н. с. з Фастова, гетьман того самого дня прийшов до Романівки (“Романкова”) і тут зійшовся з військом А. Бутурлина 1). Се подтверджує в своїх звідомленнях і А. Бутурлин. Маємо дві його одписки, одна післана зараз і початку походу; Бутурлин сповіщає, що одержав 22 серпня (1 вересня) царський наказ, і наставав на гетьмана, щоб той ішов під Луцьк не гаючися. Гетьман відмовлявся, що мусить наперед дочекатися Ногайців, та послів молдавських і мунтянських, що прийдуть з підданством цареві. Нарешті сказав Бутурлину, щоб він ішов наперед, а він, гетьман, піде за ним, і Бутурлин рушив того ж дня, очевидно, 4 н. с. вересня 2). Друга одписка продовжує історію походу: дійсно 6 вересня гетьман догнав Бутурлина в Романівці, але відси знову пустив його наперед, давши провідником якогось Микиту Козачинського, козака Паволоцького полку, а сам пішов за ним “не спішно”, “пустим місцем, Чорним шляхом”. Так доперва 16 вересня наспіли вони оба: наперед Бутурлин, а за ним Хмельницький, “під пустий городок Бердичів”, — і тут застряли на кілька тижнів. На всі нагадування Бутурлина, щоб іти під Луцьк не гаючись, “жилими місцями” гетьман відповідав, що московське військо, прислане з Бутурлиним, замале для такого далекого походу (Бутурлин сам потверджує, що воно дуже змаліло особливо підчас Фастівської стоянки і пізнішого походу). А на Трубецкого він не покладається, аби він дійсно пішов під Луцьк-тим більше, що від нього нема ніяких відомостей. Про польське ж військо йому прийшли певні відомости, що король і гетьмани з усім коронним військом ідуть против нього під Дубно. Ногайські Татари, що обіцяли з ним іти на Поляків, його підвели: пішли назад побоюючись хана, і тепер гетьман мусить трімати значну частину свого війська, щоб стерегтись від Татар, бо Поляки закупили хана, приславши великі гроші з Яскульским. Про все се гетьман післав цареві сповіщеннє з своїм гінцем, пояснюючи, чому він не може наступати на Поляків. Супроти сього Бутурлин став намовляти його, коли вже він сам не хоче йти під Луцьк, нехай вишле в сім напрямі скілька полків, щоб промишляти над польськими людьми, і довідатися про Трубецкого, тоді гетьман післав пять полків під проводом черкаського полковника Якова (Воронченка), і з ними Бутурлин також вислав частину своїх людей 3).

Тепер знайшлася реляція гетьмана, згадана у Бутурлина-вислана “з табору під Криловцями” 4), 15 (25) вересня, з Якимом Сомченком, гетьманським швагром і пізнішим гетьманом, а тоді сотником Переяславського полку. Гетьман в ній писав: “Вже сповіщали ми, що по смерти Іслам-ґерая пристала до нас вся орда Камамбет-мурзи, бажаючи знову бути з нами в брацтві, як давніше і помагати против Ляхів. Ми післали до них, до Криму Михайла Богаченка, але його нема й досі. Потім післали до ногайських мурз, що кочували недалеко Чигрина, аби вони йшли до нас в поміч, як обіцяли, але й вони наших післанців затримали. Тим часом дворянин твого ц. в. Ів. Ів. Ржевский приїхав під Фастов з твоєю грамотою, щоб ми йшли з військом Запорізьким в Польщу, — і ми зараз за воєводою Бутурлиним пішли. Тут нас здогонили в дорозі наші післанці від ногайських мурз-прийшли з нічим, а ті Татари що пішли були, вернулися назад, відказуючи на військо. В тім же часі дано нам знати, що від польського короля поїхали до нового хана Магомет-ґерая з грошима-намовляти його щоб дав їм поміч, і так чути, що дехто з татарської старшини й пообіцяв їм дати поміч, а Магомет-ґерай присяг перед цісарем турецьким, що нас задурить обіцянками і на українні городи ударить. Про се й господар волоський пише, щоб ми не убезпечалися, бо й паша сілістрійський переправи на Дунаю ставити велів. Ми сповняючи твій указ вийшли з України і вже недалекі від Дубна, посилаємо нашвидку сі відомости і будемо чекати скорого указу. Але як би неприятель став наступати, і про се до нас дійшли нові відомости, то ми будемо вертати і городів наших боронити-не дай боже якого спустошення на Україні, з того неприятелі наші мали б велику потіху! Коли б вони наступали, ми тоді проситимемо змилування твого ц. в., до землі припадаючи: не подай нас у розпуку, але великим військом споможи. Бо що був нам указ твій-сходитися з кн. Трубецким під Луцьком, ми й досі від нього не мали й не маємо ніякої відомости. Ті Ляхи що під Зборовим стояли, відійшли в глибину, почувши, що я з України (вийшов)-далі мене відвести хочуть. А Кримська та Ногайська орда мають іти просто на Чигирин, Корсунь та инші городи наші: про се нам напевно кажуть невільники, що виходять від них, бувши у них по 9 і 10 років. А коли б Ляхи де недалеко від нас з'явилися, будемо доходити від них певних вістей, і зараз їx донесемо твому ц. вел. 5).

Виговсысий додає деякі подробиці і пояснення в своїм листі Бутурлину, післанім з тим же Сомченком, разом з ріжними документами, що могли мати інтерес для московського уряду. Були там листи від воєводи Стефана, що остерігав від змови Турків і Татар, і королівські прелесні листи, що привіз Федорашко Дименко. Сей “житель ямпільський”, колишній “сотник наддністрянський”, виявив перед королем, що він постраждав, збираючи йому певні відомости-просидів за се півтора роки в вязниці (невідомо саме де). За се дістав від короля похвальний лист, а далі привилей на уряд полковника наддністрянського, з дорученнєм вербувати людей на військову службу Річипосполитій, з амнестією для сих завербованих за попередню участь в бунтах 6). Але він, очевидно, сі привилеї, а також мабуть і инші відозви до людности, привіз гетьманові, і подав деякі новини про польські заходи до війни. Король збирає невільників-Татар, які знайдуться в Польщі, таких навіть, що по кільканадцять літ у ній прожили: дає їм одежу і коней і посилає до Криму. Вся надія його на Орду. Для сього він зводить військо з позицій в глибину Польщі щоб там зійтися з нею і т. д. 7).

Левонович і Гуляницький тимчасом привезли від царя грамоту, у відповідь на гетьманського листа з проханнєм директив. Цар повідомляв про свої успіхи, між иншим описував погром, що задав 24 н. с. серпня Радивилові Трубецкой під Шепелевичами, в районі р. Друти (на захід від Шклова). Се, очевидно, затримало похід Трубецкого під Луцьк, але цар тим не менше не відкликував свого попереднього наказу, і настоюючи, щоб гетьман з Бутурлиним з своєї сторони розвинули енерґійніші операції против польських і литовських військ, нічим не натякав, що Луцьк перестає бути орієнтаційним пунктом сих операцій 8). Гетьман же в такій неясній ситуації не вважав можливим наступати: приходу Трубецкого, коли він “промишляв”, хоч і з успіхом в районі Горішнього Дніпра, ясно-не було що сподіватися на Поліссю, а своїми силами, з додатком невеликого і плохого відділу А. Бутурлина, і при непевній позиції Татарської Орди, він не хотів викликати на бій польського війська. Тому не вважаючи на поклики царя далі стояв під Бердичевим, маркуючи свою активність тільки під'їздами, що він на спілку з Бутурлиним посилав під польські війська.

3 жовтня н. с. сюди приїхав новий післанець Радивила, підчаший стародубский Куніцкий, з Антоном Ждановичом що його Радивил нарешті пустив на Україну 9). В листах Ян. Радивила і його брата Богуслава до гетьмана і Виговського привезених Куніцким і потім пересланих цареві з тим же Ждановичом, не богато можна було вичитати. Радивил писав гетьманові, що він умисно випросив у короля Ждановича й його людей, аби мати нагоду, відправляючи їх на волю, засвідчити тим фамілійну приязнь свого дому до війська Запорізького. Але заразом він сподівається за посередництвом Ждановича прийти до порозуміння з ним що до “заспокоєння отчизни”; просить також повернути вязнів з війська коронного і литовського, між ними ротмистра Могильницького (що вів якісь секретні переговори з гетьманом, і був у нього затриманий) 10).

В інструкції Куніцкому-теж пересланій потім до Москви, читаємо такі пляни Радивила. Гетьман погодиться замиритися з Польщею на підставі Білоцерківського трактату, король того певно не відмовить; з огляду що саме заприсяженнє умови нічого не ґарантує, обі сторони мають поставити ручителів, а з сторонніх-князь семигородський і хан кримський, як союзники Польщі і приятелі війська Запорізького будуть пильнувати того договору і будуть всяко підтримувати покривджену сторону при яких небудь непорозуміннях. Януш і Богуслав Радивил беруть на себе ролю заступників війська Запорізького, віри руської і персональних інтересів Хмельницького в усім що виходить за межі білоцерківських постанов. Аби лиш козаки не втягали в сі справи московського царя, котрого інтервенція буде “осилом” на всякі їx вільности, бо ж певно Москва не буде ласкавіша до них ніж власній своїй крови, і царська неволя певно буде далеко тяжша, ніж та з котрої пощастило війську Запорізькому вийти. Треба мати на увазі, що в Польщі хочуть доконче підняти на поміч Туреччину, і се грозить страшним спустошеннєм руським землям, коли б на їх території прийшло до боротьби таких двох монархів як цар московський і султан турецький: треба замиритися з Польщею, щоб уникнути сеї небезпеки. І тут маленька, але інтересна деталь: супроти московської, а мабуть і коронної небезпеки-треба поширити козацтво на білоруську територію.-“Війська Запорізького треба мати як найбільше, і спеціяльно-які полки на Білоруси (мали б бути)-щоб в потребі могли дати поміч князям їх милостям” (Я. і Б. Радивилам) 11).

В інструкції Ждановичу Я. Радивил доручив переказати, що хоч він, Януш, не одержав відполвіди на два попередні листи і на устне дорученнє дане через писаря київського, але не хоче кидати такого важного і спасенного діла як заспокоєннє Річипосполитої. З огляду що гетьман обіцяв договоритися в сій справі через Ждановича, Я. Радивил посилає його самого. Від короля він має запевненнє, що той бажав заспокоїти військо Запорізьке; треба тільки до того діла притягти ще хана, і Радивил просить гетьмана сим занятись. За Річпосполиту Радивил ручить, що від неї не буде труднощів-тільки треба вести справу без проволікань 12).

Що лежало за сими льояльними інструкціями? Правда, все се писалось іще перед повним розривом Радивила з королем, що наступив після королівської “протестації” 19 вересня-акту обвинувачення на Радивила і литовських маґнатів які йшли з ним. Але розрив і тоді був уже настільки близький, так висів в повітрі, що ніяк не можна увірити, щоб дійсно поза сі директиви виложені в офіційних інструкціях, Радивилові посли нічого більше не мали сказати гетьманові. В розмові з київськими воєводами Жданович сказав, що Радивил вважає ділом безнадійним боротися з царем, і коли його, Радивила, цар не пожалує, він піддасться з усею Литвою шведському королеві 13). Се натякає на ті істотні, цілком не льояльні з польського становища можливости, що мав Куніцкий і Жданович розгорнути перед козацькою старшиною; але щось конкретніше про се не можемо сказати.

Гетьман вважав за найкраще вислати Ждановича до царя особисто, щоб він там сам безпосереднє поділився богатими відомостями про польсько-литовські відносини, зібраними за більше ніж цілорічний побут в полоні. В листі до царя, післанім з Ждановичом 8 н. с. жовтня, місія Куніцкого згадана побіжно-що він нічого доброго не сказав, “з прелестьми приходив”, тому гетьман його з нічим назад відправив.

Натомість уважав потрібним повідомити царя про вісти привезені з під'їздів, післаних на Волинь. І так полковники, вислані за порозуміннєм з Бутурлиним під обоз кн. Домініка Заславського, дня 28 н. с. вересня здобули польський табор між Острогом і Межиричем, погромили Андрія Суходольского, старосту литинського, полковника кн. Заславського з усім його полком і привели “в язиках” живцем Миколая Міроша “суддю того ж полку”. Захопили наїздом містечко Межирич і сам Острог, забрали ріжну зброю, корогви і бубни, “тільки християнам там будучим неправди не чинили” 14). Міроша гетьман післав цареві з Ждановичем живцам, просив тільки розпитавши повернути назад, бо Мірош обіцяв дати за себе в обмін сина козака Яреми з уманського полку, що перебував в польськім полоні, а Ярема козак війську Запорізькому давно заслужений. Вісти того Міроша гетьман коротко збирає в своїй грамоті так. Коронне військо стоїть далі під Зборовим, чекаючи татарської Орди, що має привести з Криму Яскульский під Животів-і туди “на схід” рушать тоді коронні гетьмани з-під Зборова, а король з посполитим рушеннєм 10 тисяч війська з Чарнецким і Маховским посилає він на Литву против Москви. Сподівається ще помочи від Волохів, Мунтян і Венгрів.

Сам гетьман також дістав вісти, що Татари збираються на Україну; гетьманського посла досі з Криму не пускають, а білогродський бей з нічим відправив післаного до нього сотника браславського. Новий хан не доходячи Криму має стати на полях білгородських і там збиратиме всі орди, а Сіауш-баша сілістрійський іде з-за Дунаю. Вже й тепер Татари підпадають під полудневі полки: Чигиринський, Корсунський, Уманський, Браславський-богато наробили шкоди.

З огляду на все се гетьман вважає недоцільним далі стояти під Бердичевом, і рішив повертати з московським військом назад, а царя просить прислати більше помічне військо, з огляду на трівогу, що підіймається на Україні перед небезпекою від Ляхів 15). Під'їзд висланий від гетьмана під Луцьк, щоб довідатися що-небудь про Трубецкого, не добув там ніяких відомостей про нього, і взагалі ніяких вістей від нього нема. Гетьман за порозуміннєм з А. Бутурлиним вислав новий підїзд під коронне військо для вістей, так само в степи кримські і білогородські. В пограничних городах (від Волини) будуть поставлені залоги, а сам гетьман повернувши на полудневу границю буде промишляти проти Татар і Турків 16).

Виговський в листі післанім до В. Бутурлина, з тим же Ждановичом, коротко потверджував те що писав гетьман, спеціяльно що до вістей привезених від бея білогородського тим браславським сотником, про приготовання до походу на Україну і царські городи 17). Посилав ріжні листи одержані останніми часами-від бея і каймакана турецького, від воєводи Стефана-з запевненнями приязни і порадою далі вести зносини з Ракоцієм 18); реляції свого кореспондента-розвідчика Остафія Остаматенка з Умани про непевне поводженнє воєводи Стефана, про інтриґи його, спільно з воєводою Щербаном і Ракоцієм проти Лупула в Царгороді: задарюваннє султанських міністрів, щоб його стратили і т. д. 19).

А. Бутурлин в реляції післаній цареві, мабуть з тим же посольством, теж повторяв цареві приблизно ті самі відомости: гетьман закликав його до себе, розповів йому більше менше те саме, що написав потім цареві 8 н. с. жовтня, і просив написати все се цареві, щоб той прислав більше військо. Сам Хмельницький, з огляду на вісти про Татар, вертає до Чигрина. Але на пораду Бутурлина згодився вислати на Поляків миргородського полковника Лісницького, і Бутурлин також післав з ним свого капитана Количева, 8 н. с. жовтня 20). Що до Радивиловиго посольства Бутурлин ще перед тим доніс цареві про приїзд Куніцкого, і похвалявся, що се він намовив гетьмана післати до царя Ждановича, з листами Радивила, і гетьман його послухав 21).

В інструкції даній Ждановичу гетьман доручає йому устно докладніше вияснити небезпеку, яка загрожує Україні з татарської і польської сторони, і небхідність кинути сей навязаний похід під Луцьк та пильнувати своєї території-особливо полудневого погранича. Се більше менше те саме що пише гетьман в своїм листі, подекуди навіть і ті самі слова 22). Нове те-що гетьман повіряє цареві своє бажаннє будувати човни для морського походу-для продовження донських операцій очевидно, і просить на се згоди царя. Нарешті порушується інтересна справа: утечі козаків від війська за московську границю. Гетьман просить царського наказу до пограничних воєвод, щоб вони тих своєвільників не приймали, а назад повертали, бо вони сильно бунтують людей: тікають не заслужившись перед військом, “набунтовав и начиня многие воровства”, себто кинувши похід, наробивши замішання, попсувавши настрій-викликавши опозицію проти гетьманського правління і старшини 22). Так очевидно треба розуміти рівняючи з сим раніший о місяць лист гетьмана до путивльського воєводи Зюзина в справі таких втікачів:

“Згідно з присягою ми, гетьман, у всім заховували вірність, і далі заховуватимемо непорушно. Але тут богато є таких своєвільників і убийців, що наброївши тут або вбивши кого небудь тікають у землю й. цар. вел. Так от і тепер у Гадячу і Веприку і в инших городах деякі бунтівники наробивши заколоту (смятенія) і богато лиха, почали виходити до царської землі. Тому пильно просимо тебе післати грамоти у всі пограничні городи і села, до воєводів і приказчиків, аби тих бунтівників (мятежников) і убийців, що приходять без наших листів, ловили, вішали, стинали і в неволю брали, а майно забирали на государя.

“ Богато тих своєвільпиків іде також без нашого відому на Тор і там збирається: зволь післати й туди: тих своєвільників знищити, бо то недалеко від в. милости. На се треба вважати, щоб се своєвільство було знищено, і цареві служили вірно, тому ще раз просимо тих своєвільників не пропускати через границю, а з Тору зігнати” 23).

Ясно, що мова йшла не про яких небудь кримінальників, а про бунти і розрухи глибшого, політичного характера, що відбивали в собі трівожні настрої і незадоволення української людности і козацтва. Як жалко, що ми маємо про се так мало і те що маємо-маємо в дубових московських перекладах, так що нелегко навіть відгадати ориґінальну фразеольоґію.

Про становище гетьманського уряду до еміграції взагалі будемо говорити далі.








Примітки


1) Акты XIV с. 30.

2) Тамже с. 67-8.

3) Акты XIV с. 69-72.

4) Тепер Крилівка коло Нехворощі, 20 км. на схід від Бердичева.

5) Сибир. приказу стовб. 1636, л. 121-7

6) Польські справи 1654 р., № 2 л. 11: перший привилей, короля з 28 червня, л. 76-другий привилей з 10 вересня 1654 р., 75 — лист гетьмана коронного, де він обіцяє свою протекцію всім що пристануть до Дименка.

7) Сибир. прик. 1636 л. 137-142.

8) Саму назву Луцька одначе з черновика царської грамоти вичеркнено. З початку було: “И тебЂ бы (знаючи про побіди на Білоруси) с стольником нашим А. В. Бутурлиным [самому итти к Луцку однолично] не мешкая и войска в войну распустити и прося у Бога милости над польськими и литовскими городами промышляти”. Потім взяті в ламані скобки слова зачеркнено і дописано на переді: “итти самому и стольнику А. В. Бутурлину” — Сибир. приказу ст. 1636 л. 110-111.

9) Про переїзд Куніцкого через Київ доносили цареві київські воєводи. Куніцкий приїхавши звернувся до них за пропуском і поясняв, що його післав Радивил до Хмельницького з листом “и говорить о добром дЂле, как бы кровопролитие уняти”, привіз також лист до митрополита: проханнє Радивила, щоб митрополит відпустив до Слуцька михайлівського ігумена Теодосія Василевича. 19 вересня с. с. Куніцкого виправлено з Київа до гетьмана. Новгор. ст. стовб. 212 л. 83.

10) Сибир. Приказ 1636-акти посольства Ждановича, л. 177-8-лист Ян. Радивила до гетьмана з Минська 10 вересня л. 182-3; до Виговского з тою ж датою л. 179-171; лист Богуслава Радивила до гетьмана з Слуцька 18 вересня (доданий до листа Януша при переїзді Куніцкого через Слуцьк, з проханнями за писара берестейського Бобровницького, що попав у неволю до Золотаренка, і за Теодосія Василевича архимандрита слуцького-щоб його скорше “до овечок своїх пущено”); л. 183-5 до Виговського, з тою ж датою. Про Могильницького вище с. 594.

11) Тамже с. 188-195, переклад дуже лихий, — місцями незрозумілий.

12) Тамже л. 196-9.

13) Так переказує розмови Ждановича з київськими воєводами царський наказ їм же з 9 (19) жовтня, Сівського столу стовб. 158 л. л. 661-9: польський король і вся Польща в своїм безвихіднім становищі хочуть піддатися турецькому цареві, а Радивил з Литвою шведському королеві.

14) Про сей мабуть козацький наїзд згадує Ґоліньский перед здобуттєм Смоленська (с. 714): козаки вирубали Острог і кілька хоругов погромили, але як пішли з полоном назад, заступило їм дорогу військо (польське), вирубало козацький табор (тут якісь помилки, але зміст ясний) і відібрали здобич. Скоро потім козаки взяли Дубно і порубали кілька сот людей, але се мабуть пізніший наїзд, коли козаки погромили полк Ґуркого-нижче с. 955.

15) “А любо то великие смятения в Украине через неприятелей Ляхов дЂются, однако мы посовЂтовав с А. В. Бутулиным послали есмо загон-часть войска для взятья вестей под войска ляцкие."

16) Грамота з 28 с. с. вересня в “таборі під Крилювцями", з додатковою цидулою, в стовб. 1635 Сибир. приказу, л. 157-166.

17) Тамже л. 222-5.

18) Тамже л. 170-173 i 171-6.

19) Тамже л. 200-8.

20) Тамже л. 148-150.

21) Тамже л. 147.

22) Сибир. приказу ст. 1636 л. 167-9: “Наказ пану Антону Ждановичю, полковнику киевскому, что имЂетъ говорити боярам и думнымъ людемъ и о томъ просити именем всего войска Запорожскго.

Первие: объявить то, что посылали полковника паволоцкого до Крыму, тогда и до сего времени задержали и не отпускают. Вдругоряд посылали сотника полку Бряславского до бЂя белогородцкого, тогда и оттуль до нас ни с чЂмъ отправили. Которой сотник подлинно то повЂдает, что новой хан крымскиі не идучи до Крыму на полях Белогородцких и Бучацких сталъ и тамъ Татаром крымским, нагайскимъ, белогородцкимъ и иным всЂмъ сходитися велЂлъ. Также и Сияуш-паша силистрЂйской через Дунай перевозится на сю сторону. А сшедшись с ханомъ крымскимъ просто на Украину итти имЂютъ, какъ уже под городы пограничные Татаровя подбегаючи людемъ обиды чинят. Сего ради остерегаючи мы, чтоб Украины вцЂле пребывали (В иншому спискові: “чтоб Украина вцЂле пребывала” (л. 220)), и тЂ неприятели не попустошили, — назад с войскомъ к Украине возвращаемся. I вмЂсте с АндрЂемъ Васильевичемъ Бутурлинымъ на пограничье будемъ. А иные полки, гдЂ не бесстрашно будетъ, тамъ росправимъ для данья отпору тому неприятелю. А естли тЂ неприятеля великими силами на нас наступати будут, — тогда молити е. ц. в., чтоб нас большими ратьми своими пособствовал. Понеже что есми от тЂх же неприятелей через семь лЂт Украину боронили, а ныне, сохрани Боже, какого от них испустошения, тогда тЂж бы неприятели ис того тЂшилися. Ныне докуды что будетъ, писали есмо до Шереметева, чтоб он близко нас будучи пособствовал.

Такожде то подлинно, что Турки и Татары какъ на его ц. в-во отвещеваютъ(В нашому спискові: “понеже, какъ слышимъ” (л. 211).). также и на нас, і войска готовят, а собрався всеми силами на Украину ударити имЂютъ. Какъ бо слышимъ (Себ то відгрожуються.), цесарь турецкиі ис Фрянками мирится, то уж никуда инуды, только на нас всЂ силы свои обратітъ. Тогда панъ Антонъ у е. ц. в.-ва и у всЂхъ бояр договариватися имЂетъ, чтоб они думали і в то получали, какъ бы Украина цЂла пребывала. Сохрани убо Боже упадку на Украины (!), тогда бы дорога пряма неприятелю всюды была. А понеже многих умыслов тЂ неприятели на нас выискивают до зношения нас, тогда просити имЂетъ пан Антонъ е. ц. в.-ва, чтоб нам, войску запорожскому, чолны морские дЂлати повелЂлъ.

А что нЂкоторые казали, не будучи заслужеными, но какъ впрямь своевольники, побунтовав и много своровав, в слободы е. ц. в-ва за рубеж уходят-тогда молити е. ц. в.-ва, чтоб грамоты свои розослалъ къ бояромъ, на границах будучимъ, чтоб таковых своевольников не приімали и назад выганяли; тЂ бо своєвольники много людей бунтуют (лл. 167-169, те ж саме на лл. 209-211 з дуже незначними одмінами в тексті і без напису на початку).

22) В царській відповіди гетьманові на посольство Ждановича Сибир., приказу ст. 1636 л. 220-1: “Да полковникъ же Онтон Жданович извещал нашего цар. величества бояром: приказал де ему бити челом... ты гетманъ нашъ, что казаки незаслуженые в войске Запорожскомъ забунтовав и починя многие воровства, убегают в наши, ц. в., слободы, — и чтоб нам, в. г., тЂхъ бунтовниковъ велЂти высылати назад. И о том нашъ указ в украинные наши городы к бояром нашимъ і воеводам посланъ: Которые воры збежали из нашихъ Черкаских городов і вперед от какова воровства учнут бЂгать, а из нашихъ черкаскихъ городов полковники или сотники и атаманы к нимъ отпишутъ, — и они б бояре наши і воеводы тЂхъ воров сыскивая велЂли отдавати в наши черкаские городы, А ты б, гетман нашего ц. в., отписал от себя к полковником и к сотником и к атаманомъ и к инымъ урядникомъ, — которые воры, учиня какое воровство, и из наших черкаскихъ городов в украинные городы збежали, и они б в тЂ городы писали к бояром нашимъ і воеводом: хто имянемъ и от какова воровства збежали. Так же і вперед которые учнут бЂгать, — и они б потому ж писали и посылали к бояром нашимъ і воеводам тЂмъ воромъ росписи”.

23) Акты Ю. З. Р. XIV с. 77-8, “список” з ориґіналу, з Фастова 26 серпня.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 13.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.