Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 14.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





БУНТИ Й ЕМІҐРАЦІЯ — ГЕТЬМАН ПРОХАЄ НАКАЗІВ ПОГРАНИЧНИМ ВОЄВОДАМ, ЩОБ СВОЄВІЛЬНИКІВ НЕ ПРИЙМАЛИ, А ПОВЕРТАЛИ НАЗАД. ГЕТЬМАН ПРИПИНЯЄ ПОХІД І ПОВЕРТАЄ ПІД БІЛУ ЦЕРКВУ, ЛЕГКОДУШНІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЦАРСЬКОГО ШТАБУ, ПОСОЛЬСТВО КЛИШІ — РЕЛЯЦІЇ З 22 ЖОВТНЯ. ПОСОЛЬСТВО ДО РАКОЦІЯ. ПОСОЛЬСТВО ВІД НОВОГО ХАНА, ЙОГО УЛЬТИМАТУМ ГЕТЬМАНОВІ, КОЛИ ВІН НЕ ВІДСТАНЕ ВІД МОСКВИ, ВІДПОВІДЬ ГЕТЬМАНА З КОРСУНЯ 29 ЖОВТНЯ С. С., ПЕРСПЕКТИВА ВІЙНИ З КРИМОМ, ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРЯ КОНДРАТЕНКА В СПРАВІ ПОМОЧИ НА ТАТАР, ПІД'ЇЗД БРАСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ І ЕКСПЕДИЦІЯ ГОРІ ПРИПЕТТЮ. ІНСТРУКЦІЯ КОНДРОТЕНКОВІ І ТОВ. ДРУГЕ ПОСОЛЬСТВО НА ДІН СУХИНІ.



Як бачимо, вага всього посольства — в бажанню усправедливити перед московским царем, що наказаний козацькому війську похід під Луцьк припиняється і гетьман зводить військо назад. Гетьман і старшина мали всяку підставу гніватися на московський штаб за те що він йому накинув якісь апокрифічні операції, які не спиралися на ніяку реальну підставу й висіли в повітрі. Коли завдання Трубецкого змінено, гетьмана треба було зараз повідомити, і взагалі тримати в курсі всіх подробиць сих операцій, в яких він мав брати участь. Можливо, що цар і його штаб хотіли просто, щоб гетьман робив діверсію на Україні, звязуючи операції коронного війська, але тоді треба було поставити йому виразно се завданнє і полишити йому самому детально розробити його на стратеґічному полі, котре він знав прегарно, а московський штаб дуже мало, або й зовсім ні. Тим часом йому давали цілком конкретне завданнє, обумовлене операціями московського війска в сім напрямі, а в дійсности московського війська туди не посилали. Якби то вийшло, коли б гетьман справді посунув під Луцьк, повз польське військо, щоб зійтися з Трубецким, і виявилось, що Трубецкого там не було? Але я вище висловив гадку, що гетьман знаючи всю стратеґічну обстанову мабуть ні на хвилю не вірив в можливість сього пляну, і всяко отягався від сього походу — так само як не покладався на охорону границь від Татар, доручену Шереметьеву. Московський штаб доказував, що він може безпечно здати охорону України від Татар на Шереметьева і йти на захід, але гетьман міркував, що Шереметьев може й здасться для охорони московської границі, але України він не скільки не забезпечує від татарського спустошення. Але сих міркувань ні він, ні Виговський не вважали за добре висловляти щиро: очевидно, встигли перейти до глибокого переконання, що щирими з Москалями ніколи не треба бути, тому викручувалися ріжними арґументами — які московському уряду мусіли здаватися непереконуючими і не щирими.

Так уже від самих початків на сім найважливішім пункті — спільної зовнішньої політики, властивого мотиву союзу, чи об'єднання, виявилося непогодженнє, недовірє, а на московський погляд — “шатость”, коли не чиста “измена”. Але відомість про сю несубординацію гетьмана наспіла до царя під радісну хвилю здобуття Смоленська, і сі радісні вражіння, і загальна постанова — припинити сьогорічну кампанію знейтралізували неприємні міркування, чи реаґування, які могла б викликати иншим разом ся несубординація. Не чекаючи більш ніяких інструкцій від царя, гетьман з Бутурлиним завернув від Бердичова і став під Білою Церквою. Коли саме — не можу сказати; але 22 н. с. жовтня він був уже тут — відси послав до царя в посольстві наказного полковника білоцерківського Яцка Клишу і сотника Михайла Осиповича (чи Осипенка) — з новими язиками приведеними з-під Острога 1) Сі вісти, привезені останнім під'їздом висланим з-під Бердичева, були, очевидно, головним стимулом для сього посольства: потішити царя сим, хоч невеликим успіхом, і осолодити йому неприємність самовільного повороту козацького війська з походу. В листі до царя що віз сей Клиша гетьман писав: “Виславши до твого цар. вел. Антона Ждановича, ми порадившися з воєводою А. В. Бутурлиним послали були новий загін під війська польські, і він під Луцьком збив полк лядський. Вбито самого полковника Станислава Ґурского, і мало хто живий утік, а котрих взято живцем — декотрих порубали, а декого до нас привели, і вони розповідали перед нами на допиті, що хан присяг Ляхам на братерство і тепер зійшовшися разом, мають вони вдарити на твого царського величества пограничні городи 2). Тому ми — вважаючи на те щоб усі городи твого цар. вел. були цілі, назад завернули з військом Запорізьким і поставили всі полки на границях для охорони від неприятелів, а стольника А. В. Бутурлина — коло Білої Церкви”.

При тім гетьман констатував, що козацькі загони були аж за Луцьком, але ніде там не було ні слуху про армію Трубецкого, ні відомости, де він обертається. Натомість про орди татарські відомости певні, що вони мають зійтися з Ляхами і вдарити на Україну, а посольства козацького з Криму досі назад не відправлено. Від очаківського бея привезено лист, і гетьман вважав за потрібне прислати його цареві. Бей сповіщав гетьмана, що з новим ханом, котрого що-йно виправив від себе до Криму, він мав розмову про його відносини до козаків. Хан заявив бажаннє підтримати союз і брацтво з козаками, зложене його братом і попередником, аби тільки козаки розірвали брацтво з Москвою: в такім разі всі кримські сили будуть готові на кождого неприятеля гетьманського. Союз Кримців з королем, що на нього скаржився гетьман в своїх листах до бея, нічого не нарушає в сім союзі, бо ж замиреннє сталося на тім, щоб вони (Поляки, очевидно) не нападали на козаків, а козаки на них. Инакше сказавши, Кримці знову висували плян спільного походу на Москівщину. Гетьман звертав увагу цара на сі залицяння, запевняв його, що козаки сим “прелестям” не вірять, але повторяв своє прохання більшого московського війська.

Разом з Клишею він виправив також Грека Юрия Константинова, що приїхав з дорученнями від старця Арсенія, з царгородськими і всякими иншими вісями 3); ми вже вище познайомилися з ними.

В тихже днях мабуть вислав гетьман посольство до Ракоція — в середині листопада воно було там 4). Кілька день потім, до табору гетьманського, вже в Корсуні мабуть, приїхали посли що були затримані в Криму до приїзду нового хана, і з ними татарський посол Тохтамиш-аґа з листами від хана Сефер-аґи і Карач-бея. Новий хан виїхавши до Криму в середині жовтня став під Перекопом і тут приймав заяви вірности від беїв і мурзів. Політичний курс він прийняв той, який йому диктували Сіауш-баша сілістрійський і візир Сефер-ґазі: союз з Польщею і війна з Москвою, і ті беї і мурзи, що так недавно запевняли Хмельницького про свій твердий намір не вважаючи на ніщо далі триматися козаків, не наважилися піднести свою голову против сеї політики ханського дивану. Новий хан загамувавши. фамілійну усобицю Ґераїв 5), зайняв сильну позицію, спираючися на партію Сефер-ґазі і твердо продиктував свою політику 6). Об'явив її й козацькому посольству, що ставилось тут перед ним, і відправив з таким листом до гетьмана:

“Пане гетьмане війська Запорізького, приятелю мій! Відпустилисьмо ваших післанців з Перекопу. Як померлий хан Icлам-ґерай війшов в союз і брацтво з вами, так і я, ставши ханом кримським, хочу бути з вами в приязни. Скоро тільки приїхав до Перекопу, зараз зложив раду з аґами, беями і всім поспольством кримським, і на ній всі призволили, аби з вами далі також приязнь була, як і досі. Бо се правда, що ви нам потрібні, як і ми вам: без нас ви ніщо, але й нам добре з вами бути. Так богато разів ми наступали з вами на неприятелів твоїх, і така присяга була між нами, щоб ми ніколи не розривалися, і не відступали від себе. І тепер ми так само разом готові йти на всякого неприятеля — тільки з тим ладаяким Москалем ні єднайтеся! Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте в приязни: знаєте що ми слова додержали, і коли ви від Москви відлучитеся 7), а Поляки схочуть на вас наступати, вони будуть великим неприятелями нам. Але більш того, що вони дотримають слова, що не будуть на вас наступати. Але знайте: коли зломите присягу нам, будете зараз же мати богато неприятелів: Венгри, Мунтяни, Волохи готові зараз іти на вас. Тому звольте бути з нами в згоді і брацтві, на всякого неприятеля (нашого) наступати, а ми також готові йти против вашого неприятеля. Тепер же хочемо переконатися в приязни вашій: чи хочете дійсно бути в приязни, себто — відстати від Москви і жити в приятельстві з нами? Тоді коли б вам треба було війська, маємо його зараз на поготові: всі Ногаї, і орди Білгородські, і ті що стоять на тім боці поблизу вас. Себто коли б Поляки наступали на вас без причини. Дано в Перекопі 8 жовтня 1654. Вам всього добра зичливий Магмет-гирей, хан кримський” 8).

Сефер-казі в листі датованім 5 жовтня с. с. виправдувався, що не міг відправити козацьких послів перед приїздом хана, і висловляв побажаннє, щоб гетьман послухав поради хана: розірвав свої відносини з царем — від котрого не мав і не матиме ніякої користи, а щоб лишився непорушним старий союз козаків з Ордою 9). Те саме, тільки в характерніших і яскравіших виразах писав Карач-бей, викручуючися з своїх недавніх обіцянок і запевнень неодмінного братерства:

“Ясновельможний, милостивий пане гетьмане війська Запорізького, до мене многомилостивий пане, приятелю і брате! Його милости панові писареві, також панам полковникам, сотникам, осавулам і всьому війську Запорізькому брацьке поздоровленнє! З слів товмача вашого Гулус-казі ми зрозуміли всю правду. Як були ми братами і приятелями вашими, так і тепер того не зміняємо. Тільки твоя милость знаєш, що Москва мої неприятелі, а ти тепер з Москвою побратався. Я тебе як добрий приятель остерігаю, потім посилаю братерський лист — твоя милость не слухаєш! Яка тобі від Москви буде користь? Вони в лаптях ходять. А ви з нами. живете, і ми завсігди готові до приятельства (з вами). За для вас із Поляками побраталися. Коли з королівської сторони буде яка небудь причина, ми з королем братерство розірвемо і до вас на поміч підемо. Коли ви маєте таке сильне військо і хан вам помагає — чого вам боятись? Ми ж і заставців польських задля вас узяли, щоб на вас ніхто не наступав. Ти слухай хана, а більше не слухай нікого! Як би тобі була якась кривда, ми всі готові одноконно йти. Кинь! Я твоїй мил. добрий брат і злого тобі — ви знаєте — не бажаю! Що я тобі бажаю, нехай на мою голову буде. Тільки доконче Москви відступіть!” 10).

На жаль, не маємо ближчих відомостей про переговори. В своїм звідомленню про татарське посольство висланім цареві 3 н. с. листопада гетьман каже, що він негайно відправив “з нічим” як ханського посла, так і посла сілістрійського баші, що теж прислав свого посла “з прелестю”. Зробив се, аби не давати їм з своєї сторони якої небудь “вини”, себто приводу для порушення договору. З того мусів міркувати, що відповіди були дані ухильчиві, можливо заспокоюючі. Але тим не менше гетьман і його дорадники ясно здавали собі справу, що се був ультіматум, і так гідно і достойно постилізовали відповідь ханові, що повіз назад аґа Тохтамиш:

“З листу в. ханської милости, як і з слів посольства зрозуміли ми, що хочеш триматися брацтва як і покійний Іслам-ґерай. Ми тому дуже раді з усім військом Запорізьким, але дивує нас, що в. хан. м. кажеш, аби нам відступити від царя московського. Се не можливо — так як в. x. м., думаємо, нічого злого не замишляєш на цісаря турецького 11). А що в. x. м. у листі своїм додаєш: коли ми не відступимо від московського царя, то задумав на нас обернути Угрів, Мунтян і Волохів, а сам разом з Ляхами хочеш пустошити наші краї, то ми то почувши назад повернули і з усім військом Запорізьким чекаємо на границях приятнішого листу в. x. мил. Не даємо найменшої причини до розірвання приязни — бо памятаємо добре, що бог за зламаннє присяги карає суворо — як суворо колись скарав за кривоприсягу кор. Володислава, що присягши на вічну приязнь цісареві турецькому і пірвавшися з усім військом під Варною марно загинув. Міркуючи се, ми щоб не стягнути гніва божого, ламати присяги жадним чином ані можемо ані хочемо. Не шукаючи ніякої причини до порушення приязни будемо благати бога за нашу справедливу справу, і кожному неприятелеві нашому, стоячи на границях наших, будемо давати відправу і готові за се вмирати. А бог всемогучий боронитиме кожного справедливого, а несправедливому віддасть пімстою. Що ж в. x. м. заповідає нам Угрів, Мунтян, Волохів і велику силу Кримську — ми на те не вважаємо. Покладаємо надію не в великости війска царя московського, ні в силі війська Запорозького, тільки в богу єдиному, що в момент нищить великі війська, коли вони супротивляються його волі святій.

“Сподівались ми инакшого від в. хан. м., на підставі листів і з устної заяви посла баші сілістрійського, що свідчив нам ласку цісаря турецького і неодмінну зичливість в. хан. мил. Так инакше діяться — а все через обопільних наших неприятелів. Розсуди сам, в. x. м., з панами аґами, беями і всіми мурзами, що слушніше було, не манячися обіцянками обопільних неприятелів наших зіставатися в братерстві з нами, як жили ми сім літ, вкупі їли хліб і сіль зложивши приязнь ще з небіжчиком славної памяти Тугай-беєм. Годилося б і тепер в. x. м. прислати до нас когось гідного на потвердженнє вічної приязни між нами. Ми того з охотою чекаємо на границах наших і бажаємо того, щоб не тільки ми, але й по нас наступники наші в часах потомних з того тішитися могли. Знай то, в. x. м., що Поляки не тільки Німців, але й инших чужоземців богато на нас підняли, ми ж хоч маємо тільки частину війська держави нашої 12) і зичливих нам союзників, нашої присяги по-вік зламати не хочемо 13). Аби тільки в. x. м. хотів зіставати в братерстві з нами! В такім разі післанця свого посилай як найскорше. Ширше розповість тобі про все посол твій Тохтамиш аґа, ми ж себе поручаємо при тім жичливій приязни в. x. м. Дано в Корсуні 29 октябра 1654. Вашої x. мил. у всім зичливі слуги Б. Хмельницький гетьман війська Запорізького” 14).

Розуміється, на се братерство в таких обставинах надій було мало, і коли військо Запорізьке не хотіло розривати з Москвою, то мусіло готовитися до війни неминучої і негайної. Так гетьман і писав цареві, висилаючи з Корсуня 3 н. с. листопада Богдана Кондратенка з товаришами:

“Як у попередніх грамотах наших повідомляли ми твоє царське величество про замисли неприятельські, так і тепер даємо знати з певних відомостей, що посли наші, задержані досі в Криму, після приходу до Криму нового хана Магмет-ґерая від нього відпущені, і свого посла Тохтамиша-аґу він прислав з тим щоб ми від твого цар. вел. відлучились, а з ним брацтво заприсягли і були разом по давньому, а як того не зробимо, обіцяв на нас наступати з ордами Кримськими” і т. д.

Гетьман повторяє, що з тих причин кинув похід на Волинь і вивів полки на полудневу границю, просить царя написати до Шереметьева й инших пограничних воєводів, щоб за відомістю від гетьмана йому помагали, а на Україну прислати 15 до 20 тис. московського війська. Повторює також проханнє дозволити робити човни — “бо як Ляхи — неприятелі шукають на нас ріжних способів, так і нам треба промишляти, щоб їм не дати потіхи”. Подай новини, що Татари перейшли Бог на Пещанім Броді. Під'їзд Браславського полку ходивши під польський обоз, зловив товариша Глинського, котрого гетьман посилає цареві живцем для допиту, таксамо православного шляхтича Радула Ластовецького, що добровільно передався до козаків 15).

В інструкції Кондратенкові доручалось перед усім представити Москві татарську небезпеку — ілюструючи листами візира і Карачбея 16). Гетьман вислав посольство до мунтянського господаря — ще 1 вересня, і до князя семигородського — але від них нема вісти, і щоб довідатися про своє посольство писав він недавно до господаря молдавського. Той сам боїться наступу і хоче замкнутися в Сучаві. На них нема надії. Про Поляків Ластовецький оповідає, що на пилипівські заговіни конче хочуть наступати на Україну і з тими козаками, що їм піддадуться, воювати дальші городи 17).

Потрібне московське військо — але посли мають представити цареві, щоб московським воякам заборонено було брати людей в полон “в городах наших черкаських і пограничних” — “не так як погані не дай боже” — “аби чернь, побачивши таку тяготу не стала остерігатися, ,не заблюлася’ (Москви і гетьмана, себто), коли (неприятелі) почнуть наступати і людей манити (“прельщати”) на свій бік”. “Бо ми для того під високу руку й. цар. вел. піддалися, щоб чернь почувала себе безпечною” (безстрашно пребывала) 18).

Разом з сим післав гетьман нове посольство на Дін — того ж самого Лукіяна Сухиню, з товаришами, 9 чоловіка, повідомляючи про небезпечний оборот, що взяли кримські справи після донського посольства, що приходило літом. Тоді Кримські й Ногайські орди свідчили своє бажаннє бути в брацтві з козаками, а тепер новий хан ставить свій ультіматум, і всі ті відомости, які приходять до Запорізького війська потверджують, що хан спільно з Поляками і Турками готовить наступ на Україну і на московські городи. Гетьман супроти сього просить Донське військо приготовити новий морський похід на Крим більший від попереднього: “далеко більше як 30 човнів” 19), і чекати указу від царя і вісти від гетьмана, щоб іти ними на Татар. Також післати до Калмиків і підняти їх до походу на Крим. — Донці відписали потім, що вони се зробили ще з-літа 20).








Примітки


1) Акт посольства в стовбці 1636 Сибирського приказу л. 247-280.

2) Тут, за новою вірнопідданчою термінольоґією розумілися українські городи; як звичайно покорочую ріжні етикетальні вирази.

3) Сибир. прик. стовб. 1636 л. 264-271.

4) Monum Hung. XXIV, c. 486: лист Ракоція з 16 листоп. згадує про приїзд козацьких послів.

5) Смирнов, Крымское ханство с. 562.

6) Дещо з листування у Кубалі III с. 390 прим. 66.

7) В москов. перекладі: “А когда вы не отлучитеся от Москвы”, явна помилка.

8) Московський переклад з польського тексту, присланого від гетьмана цареві з Тургеневим — Акты Ю. З. Р. XIV.c. 115-7. Кубаля (IIIс. 390) помилково називає сей лист виставленим 9 с. с. листопаду, замість жовтня і висланим до царя 8 грудня — він був висланий цареві 10 с. с. листопада. Каже, що маємо польські ориґінали — не каже ближче де. Не зовсім ясно, чи сей ханський лист і так само листи Сефер-ґазі і Карач-бея привіз козацький посол, чи Тохтамиш; та се не так важно — бо приїхали вони мабуть разом.

9) Сибир. приказу ст. 1636 л. 291-2.

10) Тамже л. 293-4.

11) Так як підданство хана султанові не перешкоджає союзові з козаками, так хан не повинен жадати, щоб задля сього союзу козаки стали неприятелями московського царя.

12) Czesc wojska naszego panstwa. Цікавий, бо рідкий вираз.

13) Не зовсім ясно, присягу з ким не хочуть козаки ламати? мабуть з Москвою?

14) Памятники III ч. 32, “з рукописи Щорсівської бібліотеки”. На жаль без усяких пояснень. Дата 29 октобра не зовсім правдоподібна, ледви чи могла тут бути дата нового стилю, для старого стилю вона запізна, зараз нижче бачимо, що 24 жовтня с. с. гетьман повідомляв царя, що він уже відправив ханського посла.

15) Сибир. приказу стовб. 1636 л. 285-290. З пізніших записок довідуємось, що в тім же часі ходив під'їзд з Київа горі Припеттю, дійшов до Петрикова; петриківські міщане прийняли їx з парадою, присягли цареві, і непускаючися далі, під'їзд з сим маленьким тріумфом повернувся назад, а до царя вислано “з сеунчом” героя сього походу, кн. К. Волконского — Акты Ю. З. Р. XV с. 290-l.

16) Ci листи в інструкції послам наказано віддати до рук В. В. Бутурлина, щоб він їх підніс цареві: правдоподібно, Виговський пильнував, щоб царські справи переходили через руки “приятеля”.

17) На устному допиті 3 (13) грудня перед В. Бутурлиним і Л. Лопухиним сей Ластовецький розповів: гетьман Потоцкий і Лянцкороньский все літо стояли під Зборовим і в Підгайцях, але війська — хоч в компутах зазначається з 20 тисяч, при гетьманах було тисячі 4, і то лицарського, бойового люду було небогато, решта люди плохі, не бойці. “Коли козаки погромили Ґурского” під Острогом, “то гетьманське військо стало тікати з-під Зборова, тільки сторожа богато затримала. A за чотири тижні до Пилипівки (коло 25 жовтня н. с.) гетьмани пішли на Камінець під Тернопіль, і розіслали універсали по городах, де військо було на лежах, аби сходилося до них під Тернопіль, і як військо збереться, гетьмани хочуть ударити на козацькі городи: на Ставище і Умань. До хана після погрому Ґурского гетьмани з-під Зборова післали на семи возах грошей, сукна й иншого краму через Волоську землю на Хотин: просять прислати за ті гроші війська тисяч з 20. З волоським, мунтянським і угорським князем уставлено так, що зійшовшися під Хотином вони разом з Татарами підуть просто відти на Ставище і Умань — двома військами, щоб відразу вдарити на козаків великим військом. Котрі козаки будуть до них передаватись, тим показувати ласку, щоб привабити і приєднати всі до себе, а тоді з'єднатися разом і йти на Московські городи. — Сибир. прик. ст. 1636 л. 300-4.

18) “Наказ послом нашимъ до е. ц. в. Первие: пришедши съ листомъ говорити то: Божіею милостию, в. г-рю (цар. титул) Богдан Хмельницкиі гетманъ со всЂмъ войскомъ вашего ц. в. запорожскимъ до лица земли, яко вЂрные подданные, челомъ бьют и листъ отдают. А когда будет е. ц. величество спрашивать о здоровье пана гетмана і всего войска, — отвещати: бож. мил. и твоимъ в. г. (цар. титул) счастьемъ, — всЂхъ от'Ђхали есмя здорово.

“А если будут спрашивати любо предъ царемъ его милостью или в приказе о какие вЂдомости, говорити: Листы бЂевъ, аговъ татарскихъ, которые прислали до пана гетмана — а листы тЂ чрез нас пресылают, что изволь ваша царская милость ис тЂхъ листов татарских обо всем выразумЂть — неприязнь великую татарскую, что до нас ханъ в всЂ бЂі и аги пишуть: когда от твоего ц. в. не отлучимся, имЂютъ всЂми силами снявся с Венграми, Мутьянами и иными на нас наступать. А Татаровя, приготовя себЂ запасов на 2 месяца на Пещаной Брод через Буг перешли.

“А что послалъ его милость, панъ гетманъ посланцовъ своихъ до господаря мутьянского еще 1-го дня сентября, тогда до сего времени нЂт и про них не слыхать. Также и до венгерского послали есмя, и до сего времени про нихъ не слышеть. Тогда есмя вскоре уже ныне послали листъ до господаря волоского, чтоб намъ дал знать о тЂхъ послах наших, естли задержаны, понежо какъ вЂдомость имЂетъ (!), что и господарь волоскиі из Ясъ совсЂмъ вывозился і в Сочаве запертися имЂет.

“О чолнах докладывати его ц. в.-ва: укажетъ ли на море чолны готовить, понеже писано і в листу о томъ до е. ц. в. и Турки подлинно на войну готовятца; листы татарские посылаю, которые отдайте до рук Василью Васильевичю и просити, чтоб ц. в-ву поднесъ.

“По взятью въ языцех Глинского, передался до нас добровольно Радулъ Ластовецкиі, который прежде на Украине живал, он же и казака старинного Велебневского тамъ въ неволе будучего от Ляховъ вывел, который совешенно пространнее словесно, что тЂ неприятели мыслят, о всемъ исповЂсть. Той же Ластовецкиі сказывал, что Ляхи на пришлые заговейна однолично снявся с Татары на Украину ударити имЂютъ, понеже какъ слышел, что Ляхи ни о чемъ не пекутца, только чтоб Украину извоевать. А Ляхи то сказывают, что когда придемъ в Украину, и естли казаки передаватися станут, тогда имЂютъ с тЂми и иныхъ воевати.

“Бити челом имЂют послы наши его царскому величеству усердно, чтоб нам войска своего с 15 или зъ 20.000 на помочь прислать.

“И о том его царскому величеству послы наши известити имЂют, чтоб полону ратные люди его царского величества в городах нашихъ Черкаскихъ и пограничныхъ не имали, не такъ какъ поганые. Сохрани убо боже, когда Ляхи наступати будут и прельщати имут, чтоб увидя такие тяготы чернь не заблюлася. Понеже для того емся под высокую и крЂпкую руку е. ц. в. поддалися, чтоб чернь безстрашно пребывала” — л. 295-9.

19) “противу тЂx его государевых неприятелей Турокъ и Татар крымских и ногайских готовили б мы струги на Крым — горазно больше тритцати стругов”, так переповідають зміст гетьманського листу Донці відписуючи гетьманові.

20) Грамота від Донського війська до Хмельницького мабуть 5 грудня — Малор. справи б. архиву загран. справ, 1654 № 36, ненумеровані. Донці, відправляючи Сухиню й товаришів, відписують гетьманові і своїм звичаєм при тім докладно повторяють зміст гетьманського листа. Посольство Сухині прийшло на Дін 18 (28) листопада.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 14.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.