Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





ПАНОРАМА МІСЦЬ: ГЕТЬМАНСЬКА КВАТИРА В БОГУСЛАВІ, ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕТЬМАНА, ПАТРІЯРХ У ГЕТЬМАНА.



Взірцем сього морального риґоризму являється для Павла сам гетьман, і він в сім аспекті описує своє побаченнє з ним.

“Виїхавши з лісу (Ісайківського)-обгороженого парканами ріжних мешканців, і його вузького шляху, ми після милі дороги наблизилися до великого міста з укріпленнями і замком, іменем Богуслав. Човнами (чи паромом) переїхали ми велику ріку на ймя Рось і тут уже чекали нас 6 священиків сього міста, в ризах і з корогвами, а з ним півча й всякі инші люди. Військо мало корогву христолюбивого і войовничого гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, в смуги, і з хрестом на ратищу. Всі чекали нас на березі річки, і коли наш владика-патріярх вийшов на беріг, вони впали перед ним на землю. Як звичайно він поцілував їх хрест і ікони, а вони цілували його хреста і правицю. Потім повели з великою парадою і пошаною до церкви богородиці-головної в сім місті; друга церква Трійці, а третя св. Параскеви. В сій церкві замісць паникадила висить великий оленячий ріг з богатьма паростями: кінці оброблено так, що туди вставляються свічки 1).

“Сам же гетьман Хмель з полками своїми стояв за містом. Йому дали знати про наш приїзд, і в середу пізнім ранком прийшла відомість, що гетьман їде привитати нашого владику-патріярха. Ми вийшли на зустріч йому з нашої кватири-тудою йшла дорога до замку, де було приготоване приміщеннє для гетьмана. Він надїхав від міської брами з великим супроводом, і в нім ніхто б не пізнав гетьмана: всі були в гарній одежі і з богатою зброєю, він же був одягнений в просту коротку сукню і зброю мав незамітну. Побачивши здалека нашого патріярха, він зійшов з коня, і за ним позсідали й ті що були з ним. Підійшовши до патріярха вклонився і двічі поцілував край його одежі; потім поцілував хреста і правицю патріярха, а той поцілував його в голову. Де очі ваші, господарі Молдавії й Валахії? де ваше величаннє і пиха? кожний з вас менший якого будь з підвладних йому полковників- господь правосудно і справедливо наділив його своїми дарами і щастєм, недосяжного царям (маючи на увагу його смиренність, очевидно). Він узяв під руку нашого патріярха і крок за кроком пішов з ним, аж запровадив до середини замку-і при тім плакав! Потім вони сіли за стіл, з ними полковники. От читачу, міг би ти бути свідком розумности його мови, його лагідности, покори, смиренности і сліз! Він був дуже рад нашому патріярхові, незвичайно його полюбив і говорив: “Богові дяка, що помилував мене побачаннєм з твоєю святістю за мого життя”. Він богато розмовляв з патріярхом у ріжних справах, і послушно виконав усе, що той просив. А самі: господар Валахії кир-Константин і старшина волоська дуже боялися гетьмана, щоб він ненароком не з'явився у них з своїм військом, за те що господар Матвій побив і забрав в полон козаків й иншого наробив після того як його військо побило козаків. Вони дуже просили патріярха попросити за них гетьмана і дістати від нього листа, який міг би їх заспокоїти, і гетьман послухав патріярха і післав такого листа. Также і новий господар молдавський Стефан дуже боявся гетьмана, через те що вбито його сина Тимофія й инші погані убійства починили Молдаване серед козаків. Гетьман також вибачив їм, і післав їм листа в відповідь на їх писання.

“Після того гетьман розпитував патріярха в ріжних справах, і по розмові піднесли ми йому дарунки на тацах, покритих їх звичаєм хустками: кавалок каміння з Голгофи з кровю Христовою; посуд з святим миром; пакуночок уксусного мила, мила пахущого, мила алєпського, карамель, финики, абрикоси, ладан, касію, килим великий і коштовний малий, риж, посудину з кавою- котру він дуже любить.

“Против нього сиділа старшина: писар і десять полковників, всі з голеними лицями, як то у них звичай, бо й імя козака значить такого, що голить бороду і величається вусами; а полковник значить те саме, що баша або емір.

”Сам Хміль чоловік літній, але щедро наділений щасливими прикметами: нелукавий, спокійний, мовчазний, але людей не цурається. Всіми справами займається сам; в їжі, питтю й одежі поміркований-в способі життя подобиться великому між царями Василеві Македонянинові, як про нього оповідає історія. Хто його побачить, здивується і (каже: “так отсе той Хміль, котрого слава й імя розійшлися по всіх світах!”. Нам оповідали, що в землі Франків складалися на похвалу йому поеми і оди про його походи, війни з ворогами віри і його побіди. На вигляд він непоказний, але з ним бог-се найважніше. Молдавський господар Василь був великий на зріст, суворого вигляду; його воля виконувалася без заперечень; слава його була по цілім світі, маєтки й богацтва його були великі, але се не помагало йому: і в першій війні, і в другій і в третій-богато разів мусів він тікати. Тим часом наскільки більше твоє імя і твої діла від твого зверхнього вигляду, Хмеле! Се вірно, що бог з тобою-поставив тебе на визволеннє вибраного народу з неволі язиків, як колись Мойсей визволив Ізраільтян з неволі фараонської: той потопив Єгиптян у Червоному морі, а ти знищив ще гірших від них Ляхів своїм гострим мечем. Слава богові, що здійснив через тебе такі великі діла!

“Коли хтось приходив до нього під час столу з жалями, або звертався з мовою, то він говорив потиху, щоб ніхто не чув: такий у них звичай. А що до порядку за столом, то він сів нижче, а нашого патріярха посадив на першому місці-згідно з честю яка йому належить у зібраннях. Не так як господарі Валахії та Молдавії, що самі засідали перше місце, а архиєрея садовили нижче від себе.

“На стіл подали миску з горілкою і її черпали ложкам ще гарячу. Перед гетьманом поставили в срібнім кубку кращої горілки, і він подав з-початку патріярхові а потім випив сам і почастував кожного з нас-так як ми стояли перед ним. Подумай про таку смиренність-поздоров його боже! у нього нема окремих чашників і стольників щоб подавати страви і напитки, як то ведеться у царів і правителів! Після того поставлено на стіл розписні глиняні миски з вареною солоною рибою, і трохи иншої страви. Не було ні срібних полумисків і кубків, ні срібних ложок або чогось подібного-хоч у кожного його служебника по кілька скринь повних полумисків, чарок, ложок і всяких коштовностей з срібла і золота. Але вони в поході нічого того не вживають; що инше-як бувають дома.

“Перед заходом сонця гетьман попрощався з нашим патріярхом, провів його за браму, і сів на свою бричку, запряжену тільки одним конем. Не було царських карет, прикрашених дорогими матеріями і запряжених кількома гарними кіньми-хоч гетьман мав їх тисячі. Під дощем-зливою поїхав він до свого війська, укрившися білою бундою від дощу. Від'їхавши переслав грошей на дорогу з перепросинами, а також дав листи до всіх підвластних міст, щоб нам давали страву і питтє, коней і підводи дурно. Також листа до царя і до путивльського воєводи” (32-5).

Другого дня, в четвер 22 (с. с.) червня патріярх виїхав з Богуслава на Київ. “Дорога наша йшла через табор козацького війська і Хмеля. Вони вже рушили були в похід, але гетьман післав до патріярха і запросив до себе, відложивши для сього свій виїзд. Ми в'їхали в середину війська і ти читачу, мігби побачити, як тисячі і сотки тисяч, випереджували оден одного, юрбами поспішали, щоб поцілувати правицю і хрест патріярха. Кидались на землю, так що коні (патріяршої підводи) спинялись і ми сердилися на таку їх силу. Та нарешті ми доїхали до шатра гетьмана Хмеля-маленького і непоказного. Гетьман вийшов на зустріч патріярхові й поклонився до землі. Тоді патріярх прочитав над ним молитву на війну і побіду, просячи божого благословення йому і війську. Гетьман, підтримуючи патріярха під руку, запровадив його до свого шатра. Там не було дорогих килимів, тільки проста застілка на підлогу. Сам він перед тим був при столі, де стояла страва і він обідав- але там не було нічого, крім вареного кропу (?)-хоч ми бачили як його служба і вояки ловили рибу в сусідніх ставах. Вважай, який він повздержний в іжї.

“Він почастував нас горілкою, ми встали і він вийшов з нашим патріярхом, щоб його відпровадити. Так ми поїхали. Його козаки не мають і шатрів, а ставлять дерева або гиляки, і покривають їх своїми кереями, як шатри для охорони від дощу. Задоволяються незвичайно малим-нехай благословить їх господь!” (37).








Примітки


1) Такі паникадила з рогу видко траплялись на Україні частіш, і дуже дивували Павла; він перед тим згадує таке паникадило в Лисянці: “з оленячих рогів, таких як ті, що в них з'явився Христос Євстафієві і говорив з ним” (с. 30).











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.