Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 8.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





ЗАГИБІЛЬ БРАСЛАВЩИНИ: ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП НА УКРАЇНУ В ЖОВТНІ 1654, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЗБОРИ ПІД ШАРГОРОДОМ, ОБЛОГА БУШІ — ОПОВІДАННЄ КОХОВСКОГО, РЕЛЯЦІЯ ЧАРНЄЦКОГО, КАПІТУЛЯЦІЯ ТИМОНІВКИ, НАСТУП НА БРАСЛАВ, ПРИХІД ТАТАРСЬКИХ ПЕРЕДОВИКІВ, БОЇ ПІД БРАСЛАВОМ, ВИХІД КОЗАКІВ З БРАСЛАВА, МЕНҐЛІ-ҐЕРАЙ ПРОСИТЬ ПОЧЕКАТИ, КОРОЛЬ ВІДКЛИКУЄ ПОТОЦКОГО, ЙОГО РЕЛЯЦІЯ КОРОЛЕВІ.



Тим часом як московський уряд проголошував зимовий спочинок, восени 1654 р., польський уряд, своїм звичаєм, готовився до зимової кампанії. Перед усім на Україні — щоб вирвати її з рук московського царя. Цілком справедливо оцінювалось, що се підірвало б і московську акцію і на Білій Руси — а на Україні можна було рахувати на Орду. Становище зайняте новим ханом Магомет-ґераєм: потвердженнє союзу з Польщею, ультиматум козакам, обіцянка негайної помочи Полякам на козаків, коли вони не розірвуть союзу з Москвою, рішили справу наступу. Покладаючись на обіцянки хана, коронні гетьмани рішили не гаючи часу рушити військо на Україну не вважаючи на неособливі його сили.

Коховский — що сам був у сім поході і являється тому вірогідним джерелом — одним з головніших джерел для сеї кампанії 1), каже що в розпорядженню гетьманів їх було 20 тис. кінноти і 8 тис. пішого війська, а нові контінґенти напливали слабо. Проте, незважаючи на дуже погану пору — неустані дощі і непролазне болото на дорогах, 27 жовтня розпочато похід з-під Тернополя на Поділлє, в напрямі на Бар.

Головні відділи були такі: королівський — з Стефаном Чарнєцким, тоді обозним коронним на чолі; відділ вел. гетьмана Потоцкого (особисто ще не присутного); відділ польного гетьмана Лянцкороньского. Чернигівський воєвода Тишкевич, воєвода браславський і староста камінецький Петро Потоцкий, каштелян галицький Цетнер, хорунжий коронний Конєцпольский, яворівський староста Собєский (пізніший король), кн. Дмитро Вишневецький, Потоцкий староста виницький, Балабан і Шомберґ стояли на чолі инших полків. Був також невеликий відділ, 900 мушкетерів пруського курфірста Фридриха Вільгельма. Сподівались помічних полків від господаря молдавського і Ракоція.

Збірнім місцем визначено Шаргород — там надіялися зійтися з Татарами. Конєцпольский, сподіваючись використати сей похід, щоб вернути собі свої українські маєтности, вислав наперед своїх служебників: Подчаского і Коморовского з грізним універсалом до підданих своїх наддністрянських і побожських, даним “в обозі під Камінцем 27 жовтня”. Сповіщав їх що сам король, не можучи далі зносити українського своєвільства, іде з коронним і чужоземним військом на приборканнє непокірних, отже ті що не з злої волі, а з примусу мусіли пристати до своєволі, можуть тільки покорою королеві і дідичові свому урятувати себе від помсти і кари, від жовнірських загонів та инших тому подібних перспектив 2).

Сю місію приборкання і пімсти взяв на себе перед усім Чарнєцкий, що проводив передовим полком і своєю енергією викликав не тільки у сучасників, але і у пок. Кубалі отсю ентузіястичну характеристику: “Той куди прийшов, все в чорне обертав 3). Його жовнір обходився самою кашою; вода замісць горілки, сухар замісць пірника, вуженина замісць печени, жолудки виполіровані, кінь, котрий іде — нехай іде, а як не може — нехай лежить. Де міг узяти взяв, де не міг — щастя пробував”.

Коли під кінець листопада всі полки і сам Потоцкий добилися нарешті під Шаргород 4) — з тяжким обозом і арматою — що потрібувала 4 дні, аби подолати просторонь яку проходило піше військо за день — доохрестні міста і місточка: Мурахва, Красне, Черніївці поспішили піддатися, щоб не стягнути на себе жовнірського завзяття. Тільки многострадальна Буша знову відмовила послуху. 6000 мешканців засіло тут, в неприступних замках, що пишалися назвою племінниць Камінця — як каже Коховский; на 12 тисяч рахує він міщан, дораховує богато ріжної дружини з сусідньої Волощини. Перші приступи Чарнєцкого, післаного під місто 28 листопада, були відбиті, з численними стратами Поляків; впало чимало визначних офіцерів, і сам Чарнєцкий дістав кульку в ногу. Але не кинув міста, і діставши підмогу від гетьманів, далі здобував його, наступ за наступом. Даремно закликав обложених щоб піддалися: вони не годилися, і штурханцями відправили парляментера-трубача 5). На польські наступи відповідали против-виступами і вибивали Поляків з занятих позицій. Так пройшов другий день завзятої облоги — поки Чарнєцкому не вдалось нарешті дослідити слабше боронене місце укріплень, над ставом, де вода не була так глибока щоб служити непоборимою перешкодою. Тут удалось добитись до укріплень і підпалити їх. Деревляні будови обхопив огонь — але обложені замісць того щоб ратуватися від сеї небезпеки підданнєм, рішили згинути, не піддаючись: сповідаючись один перед одним кидалися на ворожу зброю, або вбивали одні одних; навіть жінки кидалися в огонь, або в криниці. Особливо між польськими вояками прославилася відвага жінки сотника Завистного, що потім як убито її чоловіка сіла на підпалену бочку з порохом, щоб вилетіти в повітрє, а не дістатися на наругу ворогові. Протягом ночи місточко з сьома церквами і кільканадцятьма тисячами людей згоріло до тла. Мало хто викрався в потемках і врятував своє життє. Жовніри розповідали, що в одній з печер, знаючи її неприступність сховалося було більш як 70 людей 6), але обозова служба вислідила сей сховок, за ріжними познаками, що лишили жінки, погубивши хустки в утечі, то що. Післано туди ротмистра Целярія, щоб їх здобути; він обіцяв помилуваннє, коли піддадуться, але ті не приймали сеї ласки, чи не вірили їй і на слова відповідали вистрілами. Тоді Целярій постановив узяти їx без проливу крови. Помітили вгорі маленький струмок і рівчаками справили його в печеру, так що він залив її. Завзяті погинули в воді, але не піддалися. “Так згинула Буша”, кінчить се яскраве, як рідко у нього оповіданнє Коховский 7); Костомаров старався його розцвітити в своїй історії, а пок. Старицький зробив темою історичної повісти.

Натомість реляція головного актора сеї траґедії — Чарнєцкого королеві дуже суха і схематична, хоч доволі многословна 8). Він підчеркує свою уважність, з котрою він оглянув ситуацію, об'їхавши місто наоколо з ночи, по горах і долах, перше ніж почати приступ. Давши обложеним погуляти на герцях, він виманив їx на сусідню гору, і тоді перейшов також в наступ, погромив їх вилазку, і як любили висловлятися польські вояки, — “в'їхав на них до міста”, захопивши підчас погоні за ними одну з міських фірток. На обложених напав страх, і польське військо здобувало одну лінію валів за другою, і було б опанувало місто — але було занадто втомлене, так що Чарнєцкий мусів припинити битву, і післав до гетьмана просячи свіжого війська. Очікуючи його, Чарнєцкий післав до обложених парляментера, радячи їм піддатись, але вони відмовились, і коли тим часом наспіло піше військо від гетьмана, Чарнєцкий повів рішучий наступ. На його команду піхота перейшла в-брід воду, в найбільш приступнім місці, і се остаточно зломило відвагу обложених. Правда і польське військо понесло значні утрати, але їх не жаль, завважає Чарнєцкий, — бо сею ціною знищене місце здавна зване розбійничою норою (spelunca latronum), і з знищеннєм Буші 130 міст і місточок між Дністром 9) і Богом впадуть до ніг короля і зложать йому вічне підданство. “Камінець і Бар і все Подільське 10) воєводство не забудуть щиро помолитися богові за щасливе пануваннє в. кор. в., бо жаден з тутешніх обивателів не міг спокійно покласти голову від сеї люзної наволочи. Не менше і бідний люд волоський тішиться з знищення сих своєвільних людей”. Гетьман Потоцкий хоче тепер іти просто на Хмельницького не тратячи час на облогу Ладижина, з огляду на його тверду позицію; а Браслав козаки, мовляв, самі покинули, почувши, що Бушу здобуто зараз побачимо, наскільки ся відомість була передчасна.

Польські провідники попробували використати вражіннє від сього крівавого епізоду, каже Коховский, і розіслали нові універсали до людности, радячи не накликати на себе подібної загибели, а покоритися своїм панам. “Сильно упало серце неприятелеві, як те місто взято-бо вони дуже покладались на нього, і повтікали були туди з богатьох инших, досить оборонних, хоч я посилав за тим поспільством, затримував і обіцяв їм, що можуть бути безпечні”, писав гетьман потім королеві 11). Коли заклики лишилися без наслідків, стали в штабі говорити, що треба все се Побоже привести до послуху силою. Почали з Тимонівки, де засів звісний нам сотник Махеринський, “голова тамошнього повстання”, як величає його Коховский — “той що його в. кор. м. увільнив — був у царя і одержав від нього Тимонівку з сусідніми селами” 12)

Чарнєцкий приступив до неї з своїм полком 5 грудня, оглядав місцевість для приступу і намовляв міщан аби піддались і не стягали на себе нещастя. Відповіли з фурією: “Самі ви, Ляхи, піддайтеся нам: тих, що вас колотять, видайте, ми вам дамо їсти й пити, і вернетеся до домів своїх” 13). Але Махеринський не схотів іти слідами Буші, вимкнувся нібито на оглядини замку й утік, і тоді впав дух і у міщан: прислали просити милосердя, і Потоцкий велів їх лишити і не чіпати, може бути заохочений тим, що видали трьох Москалів, “котрих мали у себе богато”. Перш одначе ніж прийшли туди його люди, своєвільні вояки впали в замок і ограбували його гладко, лишивши людей тільки з життєм.

Посім знову стали радити: чи йти за королівським наказом і як найскорше наступати на Київ, а відти за Дніпро, чи чекати тут на Побожу Татар, і вже сполучившися з ними далі йти в неприятельське кубло — така була гадка війська. Кінець кінцем рішили насамперед занятися Браславом, де засів Богун, Зеленський, Пушкар, і з ними 12 тисяч козаків, як говорили — одборного війська. Туди ж подався Махеринський з Тимонівки й ріжні инші місцеві ватажки.

На звіди знову вислано Чарнєцкого, з легким полком, і він постарався можливо непомітно підійти під Браслав, з півночи “від України і Немирова”. Але залога трималась обережно, і коли показались польські під'їзди, їх зараз стали витати густо з самопалів. “Піхоти по валах як очерет”, і кінне військо стояло на поготові 14). Тому що сильний дощ не сприяв яким небудь операціям, Чарнєцкий вернув того дня, 8 грудня назад, і два дні пізніше вислав під'їзд по язика. Але козаки “трималися в великій обережности”, і ніякого путящого язика взяти не вдалось, а те що вдалось почути і помітити, свідчило про значні і добре приготовані до боротьби сили козацькі: була сама старшина і козаки, без жінок і дітей. Чарнєцкий дав знати гетьманам і чекаючи їх рішення став в милі від міста, в селі що звется Witecki, Witce (може Вигнанка?).

13 грудня він рішив попробувати щастя. Приступив під місто “хотячи визнати їx силу”, як каже дневник, “Застали ми їх в повнім порядку: все піше військо наоколо міста, за пішаками комонник, приблизно в числі 10 тисяч, наскільки можно було зміркувати. Вдарились ми добре, і відразу зігнали з поля; але вони тримались і кожного разу поправлялись. Трохи хлопів упало трупом, і у наших чимало постріляно коней, кількох (людей) убито, аж нарешті ми їx таки відтиснули до міста. Потрівала ся комедія і сей танець повних пять годин. Наступав уже вечір, і п. обозний велів звести військо до тої ж Витечки, сам з драґонією прикриваючи відступ.

“Простояли ми там комонником, без возів цілий тиждень, тримаючи в руках нерозсідланих коней, а льодом попольовуючи. Потім прийшли до Тульчина, до пп. гетьманів, і як я розумів, праці і труди п. обозного прийнято тут нежичливо”.

Але тим часом стали наступати вже перші вістуни татарського наближення 8 грудня прийшли два мурзи, з плохіших що правда, і з ними 150 Татар з 300 кіньми. На радощах гетьмани казали їм дати 100 черв. і кілька штук атласу — але вони заявили, що такі дарунки годяться хіба їх джурам, а їм належать соболі, ферязі та коні в дорогих уборах, “а ті мурзи скурві сини — оден у виверненім кожусі, а другий у мусульбаші баранами підшитім, а соболів хочуть! що ще то буде, як сама старшина прийде” — завважає автор дневника. Прибіг також посол ханський з звістками, що ближчі орди йдуть певно. Але з другої сторони прийшла вість, що на виручку Браслава йде московське військо з Бутурлиним. Тому гетьман скликав воєнну раду, що робити далі. Ухвалено другого дня йти всіми силами на приступ: наперед піхота, а за нею вся кіннота: мають зійти з коней і йти на приступ, “аби зломити першу фурію неприятеля”.

Але господь був ласкав на Поляків. “Козацька фурія” сама вступилась: прибіг якийсь Сербин, що був між козаками в Браславі й передався до Поляків, і сповістив, що козаки покинули Браслав і пішли до Умани, спаливши браславський замок, місто і міст на Богу.

Про се маємо козацьку реляцію в передачі Андрія Бутурлина, з слів білоцерківського полковника: 4 (14) грудня був бій під Браславом; в нім поліг сам наказний гетьман, що провадив військом — військовий осавул Василь Томиленко, і на його місце вибрано прилуцького полковника Воронченка. Взяті в полон польські язики заповідали скорий прихід великої орди, і Воронченко, бачучи перевагу неприятеля, велів спалити Браслав і відійшов з усім військом. Білоцерківський полковник Макар Москаленко прислав наперед свому наказному Яцині Люторенку щоб готовив Білу Церкву до облоги, а 10 (20) грудня прийшов і сам з полком 15).

З польської сторони чуємо, що Чарнєцкий поривався бігти за козаками наздогін, коли прийшли вісти про їх відступ, але Потоцкий не дав згоди на се: від виходу козаків пройшло вже 30 годин, і не було надій догонити їх на таких страшних дорогах; висловляв признаннє Чарнєцкому, що так їx настрашив, але радив не займати. “Давня приповідка: неприятелеві, як тікає, будуй міст! дай Боже гнати його і за море, або до Московського царства; не добуваючи зброї”, міркує автор дневника, висловлюючи мабуть настрій війська 16).

Чарнєцкий тому пішов під Браслав, побачити що там сталось і пошукати язиків. Браслав дійсно застали цілком опорожнений козаками і спалений; все ж удалося зловити кілька язиків: оден був якийсь заволока шляхтич з-під Люблина, инші два були за хірурга і аптекаря в козацькому війську, а ще двоє селян; вони розповідали, що козаки потерпіли великі страти підчас приступів Чарнєцкого: забито самого гетьмана (наказного), корсунського сотника — зятя Хмельницького, полк. Зеленецького ранено в бік, Махеринського в ногу і т. д., а козаків убито 50 и 70 ранено — не так то богато.

Під'їзд висланий з-під Браслава “по Надбожу” зловив ще двох козаків, і вони оповідали, що навіть з Умани козаки втікли до Дніпра. По сих звідах Чарнєцкий вернувся до головної гетьманської кватирі, де між иншим мало рішитися, чи знищити Браслав до решти чи поставити тут залогу і до деякої міри поправити 17).

Тим часом, 20 грудня приїхав до гетьманської кватири посол від султана Менґлі-ґерая, що йшов з ордою, з побажаннєм щоб до його приходу Поляки стрималися від воєнних операцій 18). А від короля Потоцкий одержав листа з “горячим” побажаннєм, щоб старий гетьман “для певних причин” кинув похід і вертався 19). Все се в додатку до инших мотивів — тяжких доріг і потреби дати війську відпочити, спонукало гетьманів зробити святочний перепочинок на яких півтора-два тижні. Гетьман повідомив про се короля в черговій реляції своїй з 20 грудня; з Нестервара-Тульчина, котрої вступні звістки, — про Бушу і Тимонівку, я вже використав вище, а тепер наводжу дальше: “В Браславі зібрались були і міцно замкнулися: Мисько званий Дубина, наказний гетьман, Богун кальницький і коршівський (!), полковник браславський Зеленецький, Грило (?) лубенський, Пушкаренко полтавський... Я спочатку післав на них п. обозного коронного, і вони вийшли против нього, бились, і він їх зганяв з поля. Потім післав іще п. старосту винницького й инші полки, щоб їх вивабити в поле — але вони від свого фортелю не відставали — билися з нашими, кільканадцять їx убито, кількадесять ранено, і зігнано з поля. При тім забито наказного гетьмана, а Зеленецького підстрелено. Раховано їх на 20 тисяч, а що найменше було 15 тисяч самих козаків.

“Після сеї проби мали ми зараз на них наступати з усім військом, але наступила непогода, безнастанні дощі, так що військо ані витримати їх, ані рушити не могло. Вони ж тим часом довідались від язика, що ми збираємося на них-бо роблено деякі приготовання до штурму, військо побільшалося тими хоругвями, що йшли позаду: воєвода браславський прийшов в 600 коней, Татар прийшло 200 коней, і пішла чутка, що надходить більша орда. Отже кинули Браслав і пішли за Бог 20); армати частину лишили, частину з собою були взяли — але і ту мусіли кинути: частину коло мосту, инші за Богом.

“Жаль мені, що тих пташків випустилося, незле вони зібрались були до тої клітки! Але спричинило то саме небо, перешкодивши страшною непогодою і через неї і тепер не можемо рушитися з місця, за для великого болота. Але і за те богові дякую, що взято те місце, досить оборонне, без утрати в людях в. кор. мил. Увільнено майже всю ту частину краю між Дністром 21) і Богом, і я рішив дати війську трохи спочити, в тій місцевости — найкращій для прогодовання, чекаючи орди, про котру досі не мав ніяких відомостей. Аж тепер прийшли листи від п. стражника 22), що він уже вертає з Криму, діставши прихильну відправу, — і приїхали посли від Менґлі-ґерая султана, що іде до нас з Ордою: вони заповідають його прихід до нас з ордами найдальше за тиждень. Кілька день перед тим аґа буджацький через свого мусталика і п. Корицкий листом своїм повідомили нас, що йдуть ще два мурзи білгородські, а з третім аґою 100 коней прийшло з власної охоти тиждень тому, і добре ставилися під Браславом” 23).

По козацькій стороні фронту маємо таку реляцію від московських драгунів висланих від А. Бутурлина в поміч уманському полковникові, з 20-х днів грудня н. с. (Бутурлин одержав її в Білий Церкві 24 н. с.). Уманський полковник Семен Урьяненко був з полком в Браславі з наказним гетьманом Воронченком; богато було під Браславом боїв з Поляками, козаки покинули Браслав і перейшовши Бог стали в Куні і Соболівці. Потоцкий стоїть за Богом, чекає Орди, щоб з нею наступати на Умань 24).

В реляції писаній королеві з пізнішою поштою, Потоцкий подавав ще такі відомости про розквартируваннє війська, (на жаль тільки не все добре в тій копії, що ми маємо). Воєвода Тишкевич (здається) як замісник гетьмана став з пятьма полками в Тростянці; польний гетьман з другими пятьма в Олександрівці; Чарнєцкий з двома полками кінноти, з арматою і пішими реґіментами в Ладижині — все наоколо Нестервару. Гетьман розіслав універсали до підданих, радячи їм піддатися своїм панам. До нас заховався такий універсал адресований до підданих Бершадської волости кн. Вишневецьких — з погрозою, що непослушним, навіть і дітям їх і немовлятам їх не буде помилування, і орда, що має прийти, забиратиме їх без усякої перешкоди 25). Але — додає гетьман в реляції — майже всі міста полишені їх мешканцями — тільки з деяких, як от в Чечельника і з-за Богу з Винниці й Стінки прийшли з заявою покори 26).

В Варшаві на підставі наведеної реляції гетьмана було об'явлено дипльоматичним представникам, що польська армія опанувала Браславське воєводство і його фортецю, вигнавши відти 15 тисяч козаків, і вже прийшло до неї 600 Татар, з відомістю, що скоро прибудуть і головні сили 27).








Примітки


1) Climacter I с. 443 дд.

2) Копія надіслана від Хмельницького з Романом Андрієнком, в московському перекладі, Сибир. прик. стовб. 1636 л. 319.

3) Притока до його імени.

4) Маршрут Потоцкого дає його лист до підканцлєра з 28 січня “Сьому пошту експедіюю, рушивши військо на Україну: першу на самім виході з-під Тернополя, другу з-під Гусятина, третю з-під Животова, четверту з-під Буші, пяту з Нестервару, шосту з Тростянки, сьому теперішню”. — Осол. ркп. 3564 л. 334 об.

Прихід польського війська під Шаргород гетьман сігналізував Шереметьеву десь в останніх днях листопаду: Поляки бються під Шаргородом з полковником Браславським, Татари сприсяглися з ними випустошити всю Україну, гетьман просить Шереметьева йти в поміч. Шереметьев одержав сього листа 5 н. с. грудня і повідомляючи царя нагадував, що у нього нема наказу щоб іти на Україну. Його одписка в 158 ст. Сівського столу, л. 121.

5) У Костомарова: розстріляли, се не вірно, взагалі текст Коховского передано у нього більше ніж свобідно.

6) У Костомарова 70 жінок.

7) Climacter I с. 444-6. Коротко в дневнику Міхалов. с. 732 і y Твардовского с. 129. На жаль, не віднайшлася післана з Буші реляція Потоцкого. Дивно, що Грабянка, йдучи звичайно за Коховским, цілком проминув такий героїчний епізод.

8) Вона заховалася в німецькім перекладі a Theatrum Еиrореum с. 620-1, бев імени (автор називається просто „значним офіцером”) і з фальшивою датою „Буша 30 грудня”, тимчасом походить з ранішого часу, може з 30 листопаду (сама дає дату першого приступу 28 листопаду). Що автором був Чарнєцкий се цілком очевидно з порівняння його оповідання (держаного в першій особі) з оповіданнями инших реляцій і відомостями про його ролю в сім епізоді.

9) В друкованім помилково Dniper.

10) В друк. Pudlascische.

11) Початок реляції з Нестервару, Теки Наруш. л. 148 с. 1007

12) Реляція гетьмана королеві.

13) Міхал. 732, Коховский с. 447-8.

14) Так пише анонімний дневник збірки Міхаловского, с. 733. Коховский оповідає трохи инакше: Розвідчики Чарнєцкого підійшовши під місто застали брами відкриті, на валах ніякої сторожі, але Чарнєцкий зміркував, що се звичайні штуки Богуна, тому підійшов під місто з своїм полком на поготові, і справді при його наближенню вали виповнилися військом, гармати почали стріляти, і Чарнєцкий не запускаючися в небезпечну битву, звів військо. Вісім разів потім поновляв він приступи під місто, без результату — поки Богун рішився дати рішучу битву, і після неї кинув Браслав. В тексті я тримаюся дневника, написаного за гарячими слідами подій, 22 грудня.

15) Сівського столу стовб. 158 л. 255. Коротке звідомленнє гетьмана див. нижче.

16) Міхалов с. 734.

17) Міхалов. c. 736.

18) Се пише Лянцкороньский в своїй реляції підканцлєрові, 9 січня — у Ґоліньского с. 729.

19) В листі Потоцкого до Сільніцкого, 20 грудня, Ґолін. с. 733.

20) В копії на Boh.

21) В копії: Dnieprem.

22) М. Яскульского, що їздив в друге осіннє посольство до Криму.

23) Теки Нарушевича 148 с. 1007 — лист без дати, але її дає пізніший (там же с. 991) — він каже, що сей попередній лист був писаний в Нестерварі 20 грудня. Теж само більше менше читаємо в листі до ротмистра Сільніцького, з додатком отої звістки про лист одержаний від короля, що я подав вище. Лист до Сільніцького в виїмках у Ґоліньского с. 734.

24) Сівського столу стовб. 158 л. 290.

25) Універсали в московськім перекладі в Польських справах 1654 р. № 2 л. 90, дата 18 грудня під Фалчином (читай: Тульчином).

26) Реляція без дати (але очевидно з середини січня з Тростянця — пор. вище с. 1014) в Теках Нарушевича с. 991.

27) Жерела XVI с. 198-9, депеша з 10 січня.

28) Лист гетьмана післаний з Кіндратенком 3 н. с. листопада, наказ йому, мабуть дещо пізніший, і оповідання Ластовецького, післаного з Кіндратенком до царя вище 957. Звертаю увагу, що дата виступу польських гетьманів подана Ластовецьким вповні сходиться з Коховским (4 тижні перед Пилипівкою — се коло 27 жовтня н. с.).











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 8.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.