[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





РІЗДВЯНИЙ СПОЧИНОК. ПОЛЬСЬКИЙ ДВІР ПОВІДОМЛЯЄ ДИПЛЬОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ, ЩО БРАСЛАВЩИНУ ОПАНОВАНО. ПАСИВНІСТЬ ГЕТЬМАНСЬКОГО ОСЕРЕДКУ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ, М. ИН. ПОСЛОВІ ТУРГЕНЕВУ, ТУРГЕНЕВ В ЧИГРИНІ 14 ЛИСТОПАДУ, РОЗМОВИ З ВИГОВСЬКИМ, АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА. ЗНОСИНИ З МОЛДАВСЬКИМ І МУНТЯНСЬКИМ ГОСПОДАРЕМ І З РАКОЦІЄМ, ПОСОЛЬСТВА ЛИСОВЦЯ І КРЕХОВЕЦЬКОГО (С. 1023), ГЕТЬМАН НАГАДУЄ, ЯК ЙОГО ПІДВЕЛИ З ТРУБЕЦКИМ, ТУРГЕНЕВ ОПИСУЄ ПРИЇЗД ЗОЛОТАРЕНКА, НАЗДОГАД ГЕТЬМАНОВІ, ВИСИЛКА ДО КРИМУ УСТОКАСИМОВА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 20 Н. С. ЛИСТОП.



Для козацького штабу сей польський наступ не був несподіванкою. Ми бачили що гетьман, просячи у царя війська в перших днях жовтня, і в своїх листах і через бранців і перебіжчиків, висланих з його посольствам до Москви, досить докладно поінформував царську ставку і про початок польського наступу, і про його завдання- йти на Браславщину, на Ставище і Умань 1). Тиждень пізніш в середніх днях листопада н. с., коли до гетьмана приїхав царський посол Денис Тургенев з піддячим Портомоиним, він їм ще докладніш представив ситуацію. Посли приїхали з звідомленнєм про закінченнє кампанії на Білоруси і з перепросинами за те що московський штаб, захопившися білоруськими операціями, що називається-вивів в поле гетьмана і лишив його без обіцяної підтримки з свого боку і навіть без усяких інформацій. Посол-як звичайно в московській дипльоматії-не дуже ясно, а більше натяками і недомовками мав пояснити, як се воно так сталося, що давши гетьманові з літа наказ іти під Луцьк на схід з армією Трубецкого, в дійсности туди Трубецкого ані кого небудь иншого на його місце не післано, так що гетьман міг би попасти в дуже серйозну небезпеку, коли б справді став виконувати сі московські директиви. Заразом Тургеневу доручено було заручитися помічю гетьмана для московського посольства до Криму-товмача Кутлумамета Устокасимова, що мав зложити поздоровленнє на ханстві новому ханові і подати пропозиції відновлення приязни. Нарешті мав Тургенев з Портомоиным можливо докладно розвідатися про політичну ситуацію і дипльоматичні зносини гетьмана та роздобути від Виговського всякі секретні документи 1).

Приїхавши до Чигрина 14 н. с. листопада. Тургенев застав Хмельницького в Суботові, нездоровим, чи може просто втомленим після походу, але 15-го бачився з Виговським, а 16 мав таки авдієнцію у гетьмана. І Виговський і гетьман, хоч мали всі причини бути дуже незадоволеними на необачне й легкодушне поводженнє з ними і козацьким військом в такій відповідальній справі як воєнна, стратеґічна, одначе держалися дуже стримано і нічим не виявляли незадоволення. Але і в інформаціях були видимо досить здержливі. Тим не менше дещо з того що послові довелось почути і довідатись (богацтвом змісту його звідомленнє не визначається) має деяку вартість для зрозуміння ситуації.

Можна одмітити, що форми авдієнції були досить прості і ніяких особливих гонорів послам не показано; дарунки ними привезені були скромні-сорок соболів самому гетьманові, і сорок соболів і дві пари Виговському-передані йому секретно на дворі. Гетьман дуже дякував: “Велике царське жалуваннє до мене, і відплатити не маю чим!” 3). На інформацію про царські подвиги на Білоруси (се було офіційне звідомленнє про здобуттє Смоленська) гетьман відповів як звичайно-побажаннями перемоги над усіми ворогами. Потім посли виложили царське дорученнє гетьманові: виправити до Криму товмача Кутлумамета, що цар посилає до хана; гетьман обіцяв 4).

За обідом посли поставили запитаннє, що сталося з тими заявами молдавського господаря-мовляв присягає цареві, шле до нього послів, і мунтянський господар і семигородський князь теж хочуть піддатися цареві? були від них якісь посилки, мав гетьман з ними потім якісь зносини і що йому відомо про їx наміри? Гетьман пояснив, що він тоді посилав своїх послів: до мунтянського господаря Демка Михайловича Лисовця 5) та писарів Івана Ковалевського і Федора Погорецького, а до Ракоція корсунського писаря Івана Креховецького, і він знає, що ті його посли у мунтянського господаря і Ракоція були і поїхали назад, але тут їх перейняв воєвода Стефан і тримає у себе у Ясах. Гетьман двічі писав йому, щоб він їх пустив, але Стефан нічого не відповідає: показав себе неприятелем, з королем і з ханом підтримує зносини, намовляє Татар на Україну.

При тім гетьман звернув увагу на грізну ситуацію: баша сілістрійський Сіауш уже перейшов Дунай. Станислав Лянцкороньский прийшов під Бар і хоче на Україні зійтися з ордами, здобувати Браслав, Чечельник та инші українські городи. Насувається війна. Мамет-ґерай, новий хан збирається з великими силами воювати Україну разом з Ляхами, і в недовгому часі треба сподіватись його приходу. Навіть такі Ногайські Татари, що над Дніпром кочували і завсіди з козаками тримались, перевозяться на кримську сторону-очевидний знак розриву. Тому треба, щоб цар дав наказ Шереметьеву з товаришами підійти на українську границю, і на випадок польського наступу помагати козакам.

При тім гетьман згадав, як його підвели з Трубецким, і Тургенев з Портомоиним стали переказувати московські пояснення-наведені вже вище-як се воно так вийшло, що Трубецкой ішов під Луцк, а опинився під Горами, на північ від Могилева. Гетьман прийняв сі дивні пояснення з приязною миною-побажав дальших успіхів.

По сім Тургенев виложив останню справу: розповів як приїздив до царської ставки Золотаренко, яка йому честь і жалуваннє було, і війську роздано золото. Се було сказано, очевидно, як пригадка, що старий гетьман досі не виконав своєї обіцянки: не зложив цареві візити. Гетьман так се зрозумів і відповів: “Писав мені наказний гетьман, що він у й. цар. вел. під Смоленськом був, бачив царські пресвітлі очі, його ласку і жалуваннє велике. Я теж дуже на таке велике діло охотився, щоб Бог дав мені побачити пресвітлі царські очі, тільки бог не сподобив: Ляхи перешкоджують, а тепер знов і Татари на нас повстали. А що цар. вел. післав Запорізькому війську золото, за се я чолом бю й. цар. вел., що пожалував військо Запорізьке-всіх наділив своїм жалуваннєм” 6).

На сім авдієнція закінчилася. Гетьман (а властиво мабуть більше писар ніж гетьман) занявся висилкою до Криму того Устокасимова. В своїм звідомленню він писав потім, що гетьман властиво не хотів відправляти його до Криму, з огляду на “ccopy” з ханом: до нього новий хан присилав з погрозами, а Хмельницький йому на те відписав, що погроз його він не боїться. “І ходили Черкаси під новий кримський город Іслам-керман, що поставив був цар Іслам-ґерай, і забрали під тим городом 15 кримських Татар та 120 штук худоби” 7). Але се говорилось мабуть перед авдієнцією, або так собі, “між иншим”, — бо на авдієнції 6 (16) гетьман без усяких заперечень з першого ж слова згодився Устокасимова виправити-так принаймні написано в посольськім звідомленню Тургенева; він каже далі, що 18 н. с. листопада гетьман відправив Устокасимова, придавши йому чигринського козака Грицька Іваненка, і листи до хана, калґи, нуреддіна та инших “ближчих людей”, просячи заховати старі добрі відносини, як були за покійного хана. Велів їм їхати до Крилова, а там взяти собі провідників 8). В своїм звідомленні Устокасимов пише, що виїхав він з Чигрина 24 н. с., а заїхав до Криму 30-го.

21 мала відбутися відправа Тургенева. Про се повідомив його писар і притім передав з ним чимало листів: лист хана, привезений Тохтамишом, два листи воєводи Стефана, і кілька вістових листів з польського погранича, з трівожними вістями про симптоми польського, татарського і турецького наступу. Полковник браславський Михайло Зеленський і уманський (наказний) Семен Одеяненко з 13, 15 і 16 н. с. листопада, сповіщали про польський марш на Бар і вказували Умань і Чечельник як на цілеві пункти Орди 9). Сі документи мали, очевидно, побудити московський уряд до швидчої військової допомоги-скоршого маршу на Україну армії Шереметева. Опису відправи Тургенев не лишив. В листі своїм позначенім 10 (20) листопаду і переданім очевидно на прощальній авдієнції гетьман по етикетальнім вступі писав цареві:

“В давнішнім нашім листі писали ми твому цар. вел., що як посилали ми покійного Демка осавула військового до Стефана господаря волоського, то він при Демку осаулі хрест нам цілував, обіцюючи під рукою твого ц. вел. бути і з нами вічно в приязни жити, і після Никифора гінця мав прислати своїх послів, великих бояр до твого цар. вел. По тім ми до нього кілька разів посилали наших післанців і в листах нагадували, щоб він вислав своїх великих послів до твого ц. в., а з нами жив у приязни, як присягав. Але вже більш як 8 тижнів, що ми не маємо від нього найменшої відомости, і нічого нам не пише. Посилали ми також своїх післанців до господарів угорського та мунтянського, закликаючи їх листами, щоб вони приклонилися під руку твого ц. в. і з нами в приязни жили; але Стефан господар затримав у Ясах наших післанців-тих що від мунтянського господаря верталися і тих що поїхали від нас до короля (!) угорського, вже більше двох тижнів. Ми до нього двічі писали, щоб він їх не затримував і пустив; як тільки вони вернуться, зараз ми про все напишемо твому ц. вел. Тепер же маємо певну відомість, що Стефан господар виїздив у гори ніби з трівоги перед Татарами, а (на правду) мав там тайні наради з послами польськими, татарськими й инших країв, і там ухвалено, зібравшися разом усім ордам-кримським, ногайським, черкеським, очаківським, білгородським, з Уграми, Волохами і Ляхами ударити з усіх боків на наші українські городи. Ми маємо надію на Бога, що ті неприятелі потіхи не матимуть, але для всякої певности і безпечности поставили всі задніпрянські полки на границі, а самі станемо 10) в Корсуни. До всіх полковників розписали листи, аби були готові; а звідки неприятелі наступатимуть туди підемо з усім військом Запорізьким. А твоє цар. вел. до землі упадаючи просимо пильно: не забудь нас, розпиши листи до В. Б. Шереметьева й усіх воєводів пограничних, аби нам поміч давали -бо неприятелі на нас усі сили звертають і з усіх сторін мають наступати”.

Далі вислови радости з приводу московських успіхів на Білоруси (“по всіх городах ми післали, аби молебні служили і за твоє ц. в. богові молились”); повідомленнє про те що післанця царського до Криму виправлено; короткі вісти про неприятельський наступ-подані вже вище: Сіауш-баша перейшов Дунай, С. Лянцкороньский що був під Зборором, прийшов під Бар і хоче зійтися на Україні з ордами 11).

Зараз після відправи царських послів гетьман збирався виїхати до Корсуня, так сказав їм Виговський-“Бо з пограничних городів пишуть полковники і сотники та инші урядники, що орди з Ляхами збираються і хочуть наступати на пограничні городи” 12).








Примітки


1) Інструкція Тургеневу, 4 (14) жовтня-Акты XIV (с. 86-7, пор. вище с. 959. Інструкція Устокасимову-Крим. справи 1654, стовб. 9. Тут же чернетка царської грамоти гетьманові з дня 4 (14) жовтня: цар повідомляє його про отримані в ставці вісти про смерть хана, просить сказати Устокасимову імя нового хана, щоб він міг його вписати в своїх грамотах (в Приказі імени нового хана не знали, і в грамотах лишили вільне місце), і як найскорше виправити його до Криму. Царської грамоти гетьманові, що мав йому подати Тургенев, в актах нема.

3) Акты XIV с. 99.

4) Тамже с. 100-3.

5) В однім місці: Демко Михайлов ясаул войсковый, в другім: лосевицкий сотник Демко Михайлов, с. 104-5.

6) Акты XIV с. 110.

7) Кримські справи 1655 р. стовб. 2

8) Акты XIV с. 110-1.

9) Акты XIV с. 117-126.

10) В “списку-“пребываем”, але лист писаний з Чигрина, і тільки після виїзду Тургенева гетьман збирався вийти до Корсуня, тому я так позволив собі се слово перекласти.

11) Акты XIV с. 111-6.

12)Тамже с. 111.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.