[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 10.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





ВИХІД ГЕТЬМАНА ПІД КОРСУНЬ І БІЛУ ЦЕРКВУ, ДОВГЕ СТОЯННЄ З А. БУТУРЛИНИМ ПІД Б. ЦЕРКВОЮ, ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРЯ АНДРІЄНКА-ЩОБ ПРИСПІШИТИ ПРИХІД ШЕРЕМЕТЕВА, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА ДО ШЕРЕМЕТЕВА З ПРИНАГЛЮЗАННЯМИ Ф. БУТУРЛИНА ДО ПОМОЧИ І ВІДОМОСТЯМИ ПРО ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП. ЦАРСЬКИЙ ЛИСТ З ЖДАНОВИЧЕМ-ЗАПЕВНЯЄ, ЩО ШЕРЕМЕТЕВУ НАКАЗ ДАНО, АЛЕ БАЖАНО МАТИ КОМПЕНСАЦІЮ В КОЗАЦЬКІМ ВІЙСЬКУ. ПОСОЛЬСТВО В СИХ СПРАВАХ МАТВЕЕВА З КЛИШЕЮ, АВДІЄНЦІЯ 6 (16) СІЧНЯ; НЕВДОВОЛЕННЄ ГЕТЬМАНА З КУНКТАТОРСТВА ШЕРЕМЕТЕВА, ПЛЯНИ ВЕСНЯНОГО НАСТУПУ НА ПОЛЬЩУ І НА КРИМ; ДОКІР ГЕТЬМАНОВІ, ЩО ДАВ НА ЗНИЩЕННЄ БРАСЛАВЩИНУ. ЦАР ХОЧЕ ЗРОБИТИ КИЇВ СВОЄЮ СТОЛИЦЕЮ ДЛЯ КРАЩОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ПІД ПОРТИ. МОСКОВСЬКІ ПЛЯНИ ІНТЕРВЕНЦІЇ В БАЛКАНСЬКИХ СПРАВАХ. ПРОЄКТ ОРҐАНІЗАЦІЇ САЛДАЦЬКОГО ВІЙСЬКА НА УКРАЇНІ І ЗАВЕДЕННЯ ЦАРСЬКИХ ВОЄВОДІВ ПО ГОРОДАХ, ЗАВВАЖЕННЯ ПРО НЕЛЬОЯЛЬНУ ПОВЕДІНКУ ДУХОВЕНСТВА. ПРИХІД ШЕРЕМЕТЕВА І ВІДПРАВА МАТВЕЕВА.



Дійсно, кілька день пізніш гетьман вибрався знову в похід-але зайшов не далеко, тільки до Корсуня, визначеного на походну кватирю, і зазначивши таким чином початок свого походу, став вичікувати Шереметева, бомбардуючи його покликами до негайного походу, з огляду на польський наступ і сподіваний прихід Орди. Потім (невідомо, коли саме), пересунувся під Білу Церкву, де стояв з невеликим військом (сильно ослабленим дезертирством) Андрій Бутурлин 1). З гетьманом теж було невелике військо, з котрим він не важився виступати, і так тут під Білою Церквою простояв аж до самого приходу Шереметева що прибув 26 н. с. січня. Не вважаючи без нього можливим реагувати на відновленнє польського наступу з новим роком, він виливав за сей час свою енерґію з одного боку в алярмах до московського уряду і до пограничних воєводів, з другої сторони в різних заходах звернених на те щоб відвести Орду від помочи Полякам, або принаймні всяко затримати її.

31 листопада н. с. виправив з корсунської кватири посольство до царя з новими вістями про польський наступ і потребу підмоги. Їздив послом Роман Андрієнко (Андреев) і писар Кирило Захаренко з 4 козаками. В листі своїм з датою: “в Корсуні 21 листопада” с. с. (післанім з сими послами) 2) гетьман писав цареві:

“Раніш уже писали ми тобі про неприятельські замисли: що Ляхи з ріжними краями порозумівались і на нас готовились, а тепер вони, як бачимо, вже й наступають на нас з великою силою. Хоч саме лядське військо не дуже сильне, але з ним Угри, Волохи, Татари білгородські, очаківські, добрудцькі, ногайські, сполучившися разом війшли до Шаргороду й инших пограничних городів, і туди має наступати й сам хан з усіма иншими, як тільки ріки стануть. Тому припадаючи до землі прохаємо тебе-не облиши нас, але як найскорше військами своїми підтримай, щоб дати відправу тим неприятелям. Писали б ми до Івана Никифоровича полковника ніжинського (Золотаренка), щоб він ішов до нас у поміч з військом, але не маємо наказу (властиво-згоди) від твого цар. вел. Ми ж згідно з наказом твоїм війська свої на зиму розпустили і тепер скоро зібрати не можемо. Писали до боярина В. Б. Шереметева, щоб він ішов до нас-дати відсіч тим неприятелям, і чекаємо від нього (вісти чи помочи). Тепер же з тими відомостями нашвидку до твого ц. вел. посилаємо, з пильним проханнєм-не лишити, а військо прислати-аби церкви божі і городи пограничні в цілости зістались. Бо вже Ляхи почали прелестними листами і всякими способами підіймати на нас ріжні землі”.-Докладніше про все се мали розповісти цареві післанці, а для ілюстрації лядських “прелестних листів” посилав гетьман наведений вище універсал Конєцпольського до своїх підданих 3).

Шереметеву гетьман писав 6 (16) грудня з Корсуня 4). “Післанці наші, відправлені від твоєї милости, прийшли до нас 6 декабря і розповіли, що вже зволив єси відправити нам у поміч окольн. Ф. В. Бутурлина і полк. Раф. Корсака з драгунами. Ми за се тв. мил. велико дякуємо і пильно просимо аби те військо поспішало не гаючись, аби ми Ляхам могли дати відсіч, поки Татари не взяли сили. 11 грудня наші з тими Ляхами недалеко Браслава билися під'їздом, і якби туман не перешкодив, дуже б їх побито. Але туман перешкодив, і відступаючи (наші) богато покидали коней і річей військових. Та маємо надію, що неприятелі наші з того не потішаться, бо знову ми богато тисяч козаків дали-сьмо, наказавши боронитися доки ми з усею силою настигнемо. Накажи війську, приятелю і друже наш, поспішати до нас велико дуже, — по десятеро просимо, бо язики кажуть, що Ляхів тих не богато-ледви 8 тисяч до бою, тільки нездалих (худих) безчисла богато, а Татари ще не прийшли-добре тепер тих Ляхів громити” (л. 270).

Ф. В. Бутурлину і полковнику Корсакові того ж дня. “Писав нам боярин В. Б. Шереметев, що ви йдете нам помагати на Ляхів, неприятелів наших, з великим військом кінним і пішим. Так ми приходу вашого чекаємо, а на неприятеля виправили нашого нового осавула військового з пограничними полками. Ляхи хоч поблизу Браслава стоять, але за ласкою божою ще не перемогли-хоча кілька разів потребу з нашими мали. Просимо в. м. в дорозі поспішати-бо ми військо наше вже маємо готове, а скоро біг в. м. принесе, зараз спільно над неприятелем промишлятимемо. З війська того, що під Браслав зближається, двох Ляхів до нас приведено, і вони казали, що Орда вся була пішла помагати Ляхам на нас, але що на Дніпрі велика крига була, то не могли переправитись, і досі ще Орди з Ляхами нема, але скоро тільки ріки стануть, обіцяє йти просто на городи наші, додаючи помочи Ляхам” (278).

8 (18) грудня Шереметеву: “Кількома листами нашими давши знати тв. м. про всілякі замисли неприятельські і тепер ознаймуємо: Теперішнього часу, себто дня 4 дек. оба гетьмани лядські-коронний і польний з усею потугою під Браславом мали потребу валечню з військом нашим, і забили намісника нашого, осавула військового, котрого-сьмо були на місце наше з військом післали. Але одна частина війська нашого за ласкою божою ціла зістала і неприятелеві одпір дала, богато ротмистрів, поручників і всяких людей побито, і ніякого Себастьяновича, товариша з-під корогви Андрія Потоцкого, старости винницького в язиках спіймала. Він на допиті перед нами сказав, що тут під Браславом з гетьманами ляцькими все військо кварцяне і піхоти тисяч кілька, Орди єсть сот за три або чотири 5), а більше в тих часах сподіваються-кільканадцять тисяч, стоять над Дністром в Сороці, а скоро тільки Дністер і инші ріки стануть, тоді сходитимуться з Ляхами. А гетьмани діставши Браслав і все Забуже (так) опанувавши, хочуть всі полки поставити над Богом, поки ріки стануть, а тоді, злучившися з Ордою зараз мають наступати в українні городи ц. в-ва і їx пустошити. Про короля казав тойже Себастьянович, що пішов в поміч Радивилові і з ним має йти під Смоленськ. В Польщі велике військо затягають (наймають) і задумують з усею потугою наступати на українні городи ц. в-ва та зносити їх. Отже вглядаючи в се, аби городи ц. в-ва 6) були цілі і більше не пустошились, і неприятель щоб не розпростирався, частину війська нашого з Браслава поставили сьмо на тамтій стороні Богу для оброни від неприятеля, і самі зараз рушимось, а до м. твоєї посилаємо просячи, щоб або сам ішов з військом й. ц. в-ва, або висланим велів поспішати, аби неприятелям відпор дати-аби городи в нічім не шкодували. А що пишеш нам, мовляв сам без указу й. ц. в-ва йти не можеш, то нас то дивує-бо ц. в-во в грамоті своїй нам так пише: “Коли неприятелі з великими силами на вас наступатимуть, веліли-сьмо бояринові В. Б. Шереметеву всім військом нашим помагати против кождого неприятеля”. Отже коли б милость твоя щось добре зробив (в розумінню-поспішив з помочею), тим й. ц. в-во не образився б, але милостиво б пожалував-бо все то одна земля й. ц. в-ва” 7).

Приписка: “Послали-сьмо під Браслав перед собою кількох полковників, а самі чекаємо приходу ваших мил., і війську збиратись веліли, бо часті відомости нам доходять, що Ляхів все більше прибуває. Тепер би власне час на них ударити! Зволь перевезтися через Дніпро в Каневі, Ржищеві й Терехтемирові” 8).

Приписка ся означає, що гетьман роздумав і бере назад свою обіцянку “зараз рушити” під Браслав: він чекатиме приходу Шереметева, або Ф. Бутурлина, і без них не вважає можливим рискувати.

Попереднього дня, 7 (17) грудня він вислав таку ж реляцію Ф. Бутурлинові, і закінчив її покликом до скоршого приходу і доволі недвозначною погрозою, що на кунктаторство Шереметева він буде скаржитися цареві (“о чом будет знать ц. в-во”) 9)

11 (21) грудня, з того ж Корсуня Шереметеву написав так: “Писав ти до нас через післанця свого Зосима з тов. про посилку ок. Ф. В. Бутурлина з Корсаком та инш., і ми з того тішились і дякуємо, зараз до них посилаємо провідниками Трохима й Івана Гуляницьких, аби прудко поспішали й просто їх проводили. Бо як у попередніх наших листах ми тв. м. писали про Ляхів, так і тепер ознаймуємо, що обидва гетьмани під Браславом з військом нашим вже тижнів три або й більше бються, і там нашого намісника осавула забито, містечко Тимонівка Ляхам піддалась, і треба того стерегтись і старання прикладати, аби й инші городи не здавалися, видячи (від Ляхів) великі прелести, а від нас помочи не бачучи. Й. ц. в. в грамоті своїй зволив нам написати, що тв. м. сам до нас у поміч з військом прийдеш, і ми на то покладались. А що пишеш, мовляв без указу й ц. в. іти до нас у поміч не можеш, а чекатимеш приходу хана, — так хан тепер не піде, і в поміч Ляхам лише кілька мурз прийшло, а Татари (решта) не підуть, поки ріки не стануть. Атже коли б ми тут щось добре зробили і тим неприятелям одпор дали, — то спільно б з м. т. і городи й. ц. в. охороняли. Бо Венгри, Волохи і Татари тепер оглядаються на сили обох сторін-кому біг поможе, а помочи Ляхам не дають. Коли ж Ляхи тепер-не дай боже-Забуже опанують, буде велика шкода й ц. в. Теперо хана з Ляхами нема — доки Дніпро й инші ріки стануть; коли ти не прудко прийдеш нам у поміч, скажи поспішати Ф. В. Бутурлинові з тов., а ми на їх прихід всілякий корм по городах наготувати веліли старшині й меншим людям”. Приписки: “Коли т. м. мав би рушитися сам з військом, давай нам знати наперед себе. Просимо тебе самого на поміч прибувати, бо маємо відомість, що хан на українні городи й. ц. в-ва 10) не піде, але всі потуги на Україну й. ц. в. обернув, а коли рушати маєш, через післанців своїх знати про себе давай. А окольничому Ф. В. Бутурлину з тов. вказали ми перевозитися на Ржищів, Канів і Терехтемирів” 11).

Одержавши сього листа 16 (26) грудня Шереметев повідомив царя що 18 (28) він рушить до гетьмана з Вольного, де тепер пробуває 12). Не знати, чи дістав за той час “указ й. ц. в.”, чи зважився рушити на підставі попередніх інструкцій.

Цар у відповідь на гетьманські благання запевняв його, що Шереметеву дано наказ на перший поклик гетьмана йти йому в поміч. У відповідь на гетьманські пропозиції, переказані з Ждановичем, похваляв гетьманські діяння і заміри-що він звів своє військо з поля для відпочинку, а для діверсії на Татар задумує вчинити морську експедицію; при наступі ж більших сил на Україну він може рахувати на поміч Шереметева 13).

Але на погляд царя гетьман і з власними силами міг би виявляти більшу активність в операціях против Поляків і в охороні України від їх нападів. В заміну ж армії Шереметева московський штаб хотів дістати компенсацію в виді козацького корпусу в поміч своїм стратеґічним плянам. Не тільки Золотаренкового корпуса повертати він не хотів-як того собі бажав гетьман, а навпаки прагнув одержати ще кілька козацьких полків для операцій на півночі. Видко, при всіх своїх трудних і непокірних прикметах, виявлених Золотаренківським військом, московський штаб цінив його воєнну вартість. А всякі сепаратистичні ухили, вияви “шатости” й “измены”, що особливо старанно реєстрували йому київські воєводи, він між иншим задумував нейтралізувати піднесеннєм Київа до ранґа другої царської столиці-що мало, очевидно, потягнути за собою орґанізацію там малого царського двору, і всяких церковних і бюрократичних кадрів. Про се довідуємося з цікавого- а досі в подробицях цілком незвісного посольського звідомлення Артамона Матвеева, висланого до гетьмана разом з полк. Клишею 13 н.с. грудня. На жаль, звідомленнє заховалося тільки в части 14) (між иншим-бракує інструкції), але все таки і в такім фраґментарнім стані воно дає дуже богато цікавого для освітлення ситуації.

Матвеев з товаришом своїм піддячим Порошиним доїхали до гетьманської кватирі 14 н. с. січня. Гетьман стояв все ще під Білою Церквою.

Тим часом як над Україною стояв лемент від різні і погромів в Буші, в Тимонівці і т. д., він стоїчно вичікував Шереметева, не вважаючи можливим без нього ставати до бою з польською армією. З сильним, хоч і старанно стримуваним роздраженнєм поясняв він Матвееву, як богато разів писав до Шереметева, покладаючись на царське запевненнє, що йому дано наказ на перший поклик гетьмана йти йому в поміч, і тільки дістав від Шереметева відповідь, що він від царя такого указу не має. Через се в війську настала велика трівога-аж поки в останнім часі не прийшли вісти, що Шереметев дійсно рушився. З жалем згадував він як пропало попереднє літо через таку ж саму неувязку з Трубецким: як би він своєчасно був прийшов, війна тоді ж була б скінчена, і тепер, очевидно, можна було запобігти руйнації західнього погранича, якби цар не зробив зимових вакацій саме тоді як гетьманові найбільше була потрібна московська поміч. Правда, з його розмов виходило, що він все таки не вважав даного моменту критичним. Перед Матвеевим він розвиває плян весняного походу, “як тільки трава з'явиться”, спільно з Шереметевим, на Львів-те що він потім здійснив уже з Бутурлиним, і не надає особливого значення найближчий перспективі-війні за західнє пограниче. Можливо, що він не вірив в татарсько-польську кооперацію, і продовжуючи далі зносини з своїми прихильниками між кримськими беями, сподівавсь осягнути те що дійсно осягнув два тижні пізніше: відтягнув Татар від польського походу і тим змусив до ліквідації його. Але він не відкрив сього секрету Матвееву. Натомість инші подробиці переговорів на стільки інтересні, що мусимо на них спинитись.

До гетьманської кватири в Білій Церкві посли приїхали під Ярдань, 5 (15) січня і того ж дня Виговський попросив їх до гетьмана на авдієнцію на завтра, на Водохрещі. На гетьманському дворі стрічали послів з Виговським полковники Москаленко білоцерківський, Тетеря переяславський, Іван Гуляницький корсунський, Андрій Бутенко канівський і гетьман стрів послів у сінях. Після передачі царської грамоти, Матвеев переказав царську похвалу з побажаннєм такої ж вірної служби на далі: “Служіть великому государеві і далі так як почали!” Гетьман відповів запевненнєм, що всі за “його ц. в. наказом готові й на смерть”. Описавши успіхи московського війська на Білоруси, посли познайомили гетьмана з пляном весняних операцій: наступу на Минськ і Вильну, з наміром іти на саму Варшаву. Щодо України цар бажав повної мобілізації всіх сил проти Польщі і хотів би знати гадки гетьмана про плян і пору походу, але персональної участи самого гетьмана не вимагав: Коли гетьман від частих своїх походів утомивсь і йому трудно взяти на себе новий похід-то цар пришле для сих операцій В. Б. Шереметева з московським військом, а гетьмана просить дати три козацькі полки, а сам він може обмежитися охороною України від Криму зайнявши місце Шереметева. Але гетьман не хотів випускати з своїх рук проводу й ініціятиви воєнних операцій на Україні. Він заявив, що піде з усею козацькою силою, скоро тільки з'явиться трава-але разом з Шереметевим, тому що Поляки певне зберуть проти козаків великі сили. Піде на Пиків “мимо межипашу Старого Костянтиного шляхом до Костянтиного”, себто старим шляхом 1648 р. на Тернопіль і Львів. “Бо на Камінець іти-війську буде прикро: гори великі і переправи трудні. Але добре б було післати під Камінець з дороги тисяч 5-6 війська, щоб його обложити-аби не було відти, з Камінця ніякої вісти ні до турецького султана ні до угорського ні до мунтянського володаря. Вони-мунтянський і угорський- побачивши велике військо, стануть і собі помагати цареві, і як би вдалося здобути Камінець, то се не тільки наведе великий страх на Поляків, але й на Туреччину зробить велике вражіннє” 15).

Сей аґресивний плян настільки розминався з торішньою тактикою гетьмана- його униканнями від походів, мовляв, з огляду на потребу стерегти Україну від Орди, що Матвеев поставив питаннє-як же буде в такім разі з охороною України від Татар, коли гетьман виведе всі сили на Поляків? Але гетьман сим разом відповів, що татарського нападу не треба буде боятись, бо хан буде з коронними гетьманами і не зможе воювати запорозьких городів 16). Тоді Матвеев не став розвивати арґументів против сього, а спинився на справі запровіянтовання московської армії підчас її постою на Україні: треба завчасу забезпечити її запасами, поки ціни низькі і всього богато. На се гетьман запевнив, що московське військо не буде мати в запасах недостачі, московське військо буде розписане по городах, містах і селах, йому велять давати стацію, скільки можна буде взяти 17).

Далі Матвеев сказав: “Стало відомо й. ц. в., що кримський хан хоче йти війною на запорізькі городи, і ти, гетьмане, писав, щоб воювати його: побудувати на Дону струги, а на Дніпрі човни і післати їх (на Крим). Отже скільки думаєш виготовити (човнів) на Дніпрі, по скільки чоловіка сяде в човні, і скільки війська думаєш зібрати й післати Дніпром на Дін, так щоб не посилати на Дін реєстрових козаків?”.

Гетьман на се сказав: “Вел. государ за його чолобиттєм велить вислати човни з Дніпра 18) на Дін, і з Дону йти війною на кримського хана. Але тепер сього не можна зробити, бо крім реєстрових козаків нашвидку нікого не можна зібрати; а коли реєстрових посилати (на Дін), то йому, гетьманові, самому нема на що більше надіятися! Прислана була йому царська грамота, написано в ній було, що буде в поміч кн. Трубецкой з товаришами, з великим військом. Після того прислано другу грамоту, що велено іти в поміч гетьманові В. Б. Шереметеву з товаришами. З того вийшла проволока (мешканье). Коли б князь А. Н. Трубецкой прийшов був тоді, як його згідно з царським наказом чекали (на Україні), тепер був би спокій. Бо царське вел. приймаючи їх під свою руку, хотів їм помагати військом. Тому як прийшли вісти, що на Запорізькі городи наступають неприятелі їх, вони, гетьман і військо з тими відомостями посилали до царя своїх послів: Данила Виговського і полковника київського Антона, і сі посли привезли царські грамоти, що до В. Б. Шереметева і товаришів післано такий наказ, аби як тільки гетьман їм напише, зараз вони мають іти до нього, без якого небудь проволікання. Згідно з сим указом він, гетьман, богато разів посилав до В. Б. Шереметева, але той відписав йому, що такого царського указу йому не було. З того в Запорізькому війську сталася велика трівога (великое сумнЂнье), аж доки не довідалися певно, що В. Б. Шереметев з військом іде.

“Як же Бог поможе неприятелів відігнати, тоді я велю полковникам і всій старшині робити човни, зроблять їх 300 або 400, а в кожний човен сяде 70 чоловіка. Я тепер післав на Дін бужинського сотника Лукіяна Сухиню 20), а з Дону просив 21) післати відповідних людей до калмицьких тайш, аби вони на козацьке проханнє пішли війною на хана, на Молочні Води, а звідти на Перекоп, а що з тої посилки вийде, про те дам здати” 22).

Матвеев став виправдувати Трубецкого, що справи його затримали на Білоруси, а так само Шереметьева, і при тім зробив увагу, що гетьман тим часом і з власними силами міг противстати невеликому польському війську і не дати знищити пограничних міст: “Що В. Б. Шереметев іде не швидко, відомо тобі самому, яка тепер трудна дорога, і не можна йти спішно. А що ми чули про коронного і польського гетьманів, що вони прийшли під Бушу з 20 тисячами, і спустошили богато городів, то такому війську міг би ти і з військом Запорізьким противстати не чекаючи Шереметева” 23).

Гетьман, зрозуміла річ, був дуже ображений таким завваженнєм і відповів на се: “Коронний гетьман ніяких городів не спустошив! Ті городи і перед тим були порожні-від Татар і від нас, як туди військо ходило, а люде з тих городів, від самого Дністра вийшли на другий бік Дніпра 24). Але як стався бій під Браславом і вбито там наказного гетьмана Васька Томиленка, тоді козаки з Браслава вийшли- сподіваючися приходу Орди, і Браслав спалили, щоб неприятель не мав де стати. А мені з нашим військом не можна було йти: я не зібравши всього війська ніколи не ходив. Царським городам 25) досі ніякої шкоди не було. А як тепер прийде боярин В. Б. Шереметев з військом, то ми за божою поміччю, покладаючися на щастє цар. величества підемо на неприятелів” 26).

Матвеев поспішив змінити тему, побачивши невдоволеннє гетьмана: “Вел. гос. велів тобі сказати: його цар. в. зволив зробити Київ столицею, на випадок свого приходу збудувати царський двір і покої на всякі потреби. Хоче він зробити Київ столицею і двір свій учинити на те щоб помолитися образові пречистої і святим мощам Антонія і Теодосія й инших святих, і для того також, що як буде Київ столицею і буде там двір й. цар. вел., то прихід його цар. вел. буде грізний неприятелеві-польському королеві”.

Гетьман відповів здержливо і ухильчиво:

“Се в волі й. ц. в., яку йому бог дасть гадку, не тільки Київ, але й все-його цар. величества. Що він постановив зробити Київ столицею і зробити там свій двір- се йому бог дав гадку, а ми такої його ласки дуже жадні” 27).

Матвеев очевидно відчув сю здержливість і не став розвивати сеї теми, але ті питання, що він далі ставив гетьманові, очевидно увязуються льоґічно з нею, спитав, що думає гетьман про замір турецького нападу “на Запорізькі городи”, донесений цареві: де саме сподіватись того нападу і як від нього боронитись?

Гетьман поставився до сього скептично: “Турецький султан на україну царську (Московську) і на Запорозькі городи наступати теж не може. (По перше), дорога дальня, не то що зимою, але й літом пройти її не можна, бо ті краї, котрими йти, всі спустошені, а Турки люди вибагливі (нежные), без провіянту ніколи не ходять. (По друге) турецький султан розсварився в Венеціянами і з Сербами, і Серби Венеції помагають, і Туреччина терпить від них великі шкоди”.

Артемон (Матвеев) сказав: “Вел. государ велів тобі сказати-“Стало йому відомо, що султан хоче вислати башів по волоського і мунтянського господаря, щоб відібрати у них володіннє, а правити башами-бо недовіря тим господарям. Що як-би післати їм в поміч тисяч 8-9? Цар. вел. має певну відомість, що вони були б раді такій помочи”.

Гетьман відповів: “Під сю хвилю післати поміч мунтянському і волоському (господареві) цілком не можливо, бо наступає неприятель (Поляки) і орди. Султан на господарів своїх башів не пошле-побоїться, щоб вони від нього не відступили. А про мунтянського господаря є така відомість, що він набрав війська тисяч 20, і воно стоїть на турецькій границі”.

Матвеев тоді переказав таку інструкцію: “Вел. государ велів тобі сказати, що мунтянського господаря з волоським треба сварити, викликати між ними ворожнечу, (і сею сваркою відвести їх від польського короля і хана)-відповідно до того що ти писав цар. вел. що волоський і мунтянський господар хочуть іти з кримськими людьми на Запорозькі городи” 28).

Гетьман відповів: “Тепер до волоського і мунтянського господаря посилати і їх сварити ніяк не можливо, через наступ неприятелів: польських і кримських людей. Як вони вступляться або вдасться їх побити, то я зараз пішлю, згідно з указом й. цар. вел., і думаю що їx (господарів) можна посварити-бо й так між ними згоди небогато. А про се що Венгри, Волохи й Мунтяни польському королеві помагати не будуть, єсть у мене певна відомість”.

Тоді Матвеев переказав новий військовий проєкт московського уряду: “Вел. государ велів тобі сказати, що для охорони від наступів польського короля і кримського хана в тих місцях де ти їх сподіваєшся, треба завести 29) на 10 тисяч салдатських полків-крім тих що вписані в реєстрі. Щоб навчити їx салдацькому строю, цар пришле полковників, полуполковників і майорів, капитанів і всяких урядників-салдацького строю офіцерів, а коли навчаться, призначить полковників і урядників з людей салдацкому учению навичних. На прогодованнє сих 10 тисяч салдатів треба давати як платять салдатам: по 5 золотих польських на місяць, із тих “скарбів” (доходів) що збираються в Запорозьких городах. І сі салдацькі полки мають стояти в тих городах, де можна сподіватись нападу польських і кримських людей-доки Бог не дасть замирення”.

Гетьман сказав: “Тепер завести салдацьких полків, окрім реєстрових козаків, не можна ніяк, тому що наступили неприятелі, коронний і польний гетьмани, і кримські люди. А як дасть Бог-неприятелі відступлять, або буде над ними перемога- тоді гетьман дасть знати про се цар. вел.

Артемон сказав: “Стало відомо вел. государеві, що в Запорозьких городах і в уїздах чиняться людности (жилецким людям) утиски і кривди від приїзжих людей, тому добре було б аби по Запорозьких городах були царські воєводи: як будуть по Запорозьких городах воєводи цар. вел., вони жилецьких людей не будуть давати в обиду проїзжим людям, і від усякої кривди будуть їх боронити”.

Гетьман сказав: “Тепер цар. вел. воєводам по Запорізьких городах бути не можна, бо тепер на Запорізькі городи наступив неприятель, і військо з тих городів іде за мною на неприятеля, і воєводи не могли б чинити ніякої розправи. А як дасть бог, вони відступлять, або вдасться над ними здобути перемогу, — тоді дам знати й. цар. вел.” 30).

Нарешті Метвеев заважив, що довелось йому запримітити підчас подорожі-по церквах духовенство не поминає царської родини і виправдується тим, що на се не було роспорядження від митрополита. Нехай би гетьман “виговорив” се митрополитові” 31).

Гетьман обіцяв, і навіть продовжив сю небезпечну тему за обідом. Піднявши чашу за здоровлє патріярха, він завважив: “Як я був у Київі, то митрополит і архимандрит печерський говорили: “Ми маємо поставленнє і благословеннє від царгородського патріярха, инших патріярхів слухати не будемо”. А я їм сказав: “Коли не будете під властю великого государя й. цар. вел. і під благословеннєм великого государя святішого Никона патріярха московського, всеї Великої і Малої Росії, — то зістанетеся з тими від кого благословеннє прийняли, а на ваше місце будуть инші власти-кому цар. вел. призначить”. Та й користи від них нема: тільки всякі відомости дають королеві безнастанно” 32).

На се Артемон сказав: “Коли тобі, гетьмане, відомо певно, що митрополит київський і архимандрит печерський дають всякі відомости польському королеві, то мусиш про се писати вел. государеві. Бо се діло не мале-жити під рукою вел. государя, а писати всякі відомості до польського короля. Коли цар довідається про се поза тобою, буде гнів його на тебе. А що митрополит київський і архимандрит печерський говорили, що вони не хочуть бути під благословеннєм Никона патріярха (титул), то се з незнання: приїздять до вел. г-ря патріярхи-царгородський і єрусалимський, віддають поклін йому і благословеннє від патр. Никона приймають”.

На сім розмова скінчилася. На жаль, звідомленнє не дає докладніших відомостей поза тим. Можливо, Матвеев рішив зістатися в гетьманській кватирі до приходу Шереметева, сподіваючись, що його поява залагодить напруженнє; а може бути-затримав його до сього моменту гетьман. 23 н.с. січня Шереметев прийшов з своїм військом, і того ж дня раптом без попереднього попередження гетьман закликав Матвеева на прощальну авдієнцію і відправив з грамотою до царя. В ній подякувавши за відомости про останні успіхи на білоруськім фронті, він повідомляв:

“Зійшовшися дня 13 січня з боярином В. Б. Шереметевим, згідно з указом твого цар. вел., ми пішли на неприятелів, що вже сполучилися з Татарами, і богато городів, з окрема тих, з котрих люди не вийшли завчасу до Умани, декотрих збаламутили (“прельстили”), декотрих взяли під меч. Татар же-кажуть нам татарські язики, ще з Ляхами небогато. Всемогущого бога покликавши в поміч, ми з В. Б. Шереметевим будемо над ними промишляти, і як тільки буде бій, зараз твоє цар. вел. повідомимо. Тебе ж пильно прохаємо і надалі нас від ворогів наших боронити, і щоб не давати церков православних на знищеннє-ще більші свої війська присилати. Ми ж усе що Арт. С. Матвеев нам згідно з указом твоїм сказав, все вислухали, і всі вісти наші він словесно тобі оповість” 33).

Устно гетьман просив Матвеева переказати цареві проханнє, щоб він “прибавив ратних людей”, аби Запорозькому війську було против ворогів стояти “надежно”. Сам же дійсно таки зараз подався з Шереметевим на обложену Поляками Умань.








Примітки


1) 11 грудня А. Бутурлин писав цареві: “Стою коло Білої Церкви з невеликим військом. Післано від мене до Умани з майором Ґрафом 6 рот, а комарицькі драгуни, поставлені по селах під Білою Церквою і в сусідніх городах, порозбігались до дому, покинувши порох, оливо й гармату, і вона через малолюдство стоїть без охорони. Діти боярські стародубські і рославські і полкові козаки всі піші, коней потратили, і нема кого посилати на розвідку. Як прийдуть Поляки і Татари, мені за малолюдством битись буде з ніким, і на випадок облоги з арматою бути небезпечно. Біла Церква місто цілком слабе, ні земляного валу ні острогу нема, і ніяких укріплень не пороблено”. “А з гетьманом у Корсуні в зборі військо невелике”. 21 грудня, оповідаючи про листа одержаного від гетьмана 19 грудня, з попередженнєм щоб його люде були готові до походу, спакували свій запас на вози, Бутурлин знову просить царського наказу, як йому буть-тому що “за малолюдством” йому не можна вивезти з собою артилєрії рушаючи в похід з гетьманом. Сівського столу стовб. 158 л. 256 і 290 (виписки з реляції я подав в скороченню).

2) Сибир. прик. ст. 1636 л. 315-8.

3) Тамже ст. 319-21.

4) Серія листів його, досі незвісних знайшлася в 158 стовбці Сівського приказу: їx переслав Шереметев цареві при своїй одписці 16 (26) грудня- див. нижче. На жаль, все се “списки”, переклади, місцями дуже лихі, але подекуди вони заховують вирази ориґінальні, і я їx зберігаю в своїм перекладі.

5) В “списку”: которы.

6) Козацькі себто.

7) Ся фраза явно зіпсована, я справляю її на підставі листу до Ф. Бутурлина.

8) Стовб. 158 л. 272-4, остання фраза досить неясна, може перекладчик наплутав.

9) Тамже л. 280-1.

10) Тут се городи московські.

11) Тамже л. 275-7, дещо покорочую.

12) Тамже л. 267.

13) Царський лист з 19 с. ст. листопада, післаний з Ждановичом-брульон в ст. 1636 Сибир. приказу л. 213-221: “Писано в нашей царского величества грамоте к тебЂ, гетману нашему, с посланцы твоими наперед сего, что мы, великиі государь, указали нашимъ, царского величества, бояромъ і воеводамъ из войны для осеннего времени отступити і войска роспустити, чтоб ратные люди в осеннее время не изнужилися. А тебЂ, гетману нашему, по нашему, царского величества, указу для осеннего времени по тому ж велено отступити, чтоб ратных людей в осеннее время не изнужити. И что ты поворотился назад для обереганья от приходу воинскихъ людей, и то ты учинил добро. И мы, великиі государь, за то тебя жалуєм милостиво похваляєм. И тебЂ б нашего царского величества украинныхъ черкаскихъ городов от приходу Крымскихъ и Нагайскихъ людей и Ляхов, прося у Бога милости, оберегати. А будет почаяшъ на себя приходу большихъ людей, и мы, великиі государь, указали к тебЂ итти из Белгорода нашего царского величества боярину і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарищи с нашими царского величества ратными людми. И будет придут на наши украинные черкаские городы многие воинские люди, и ты б писал в БЂлгород к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи; а нашъ царского величества указ к нему боярину нашему і воеводамъ о том послан. А что к нам, великому государю, к нашему царскому величеству писал, ты, ж гетманъ нашъ, что неприятели наши великими силами на вас наступити имЂют розными промыслы, и чтоб нам, великому государю, нашему царскому величеству, поволити вам готовити чолны морские, — и мы, великиі государь, наше царское величество, суды морские вамъ, дЂлати поволили”.

Чотири тижні пізніш, у відповідь на грамоту гетьмана з 21 с. с. листопаду, привезену Андрієнком, цар писав 15 (25) грудня, (там же л. 324-5): “И мы, в. г., наше ц. в., поборая по благочестивой нашей православной християнской вЂре и жалуя тебя, нашего ц. в. гетмана, і все войско запорожское, — велЂли итти к вамъ на помочь нашего ц. в. боярину и намЂстнику белоозерскому і воеводам Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи, и наши ц. в. грамоты о томъ к боярину нашему і воеводам к Василью Борисовичю с товарыщи посланы многие, а велено имъ итти к вам не мешкая. А стольнику нашему і воеводе ОндрЂю Васильевичю Бутурлину с нашими ц. в. ратными людьми по прежнему нашему указу велено быть с тобою ж, гетманомъ нашимъ. И тебЂ бы, гетману нашему, со всЂмъ нашим ц. в. войском запорожскимъ и с нашими ц. в. боярином і воеводы прося у Бога милости недруга нашего Яна Казимера короля над войсками и иных земель, которые с ними будут, промышлять и поискъ всякой чинити (так виглядає текст після де-яких поправок, приписок і закреслень; раніш було написано: “над неприятелем нашим над Яном Казимером королем (и над его войсками) промышлять и поискъ всякой чинити, чтоб (однолично) над (ним) неприятелем однолично поискъ учинити”) и украинных нашихъ городов повоевать не дать”.

14) Сибирський приказ архива юстиції, стовб. 1471.

15) “А тебЂ гетману (цар) указал ити на Коруну; и про то б тебЂ намъ сказать-далеко ли тебЂ с войскомъ Запорожским ити, и на которые мЂста и с которого числа чаєш себЂ собраться чтоб всЂм полкам прити в одно врЂмя, чтоб ихъ злые замыслы разорить. А будет ты гетман для своихъ частыхъ походов изнемог, и великиі государь, е. ц. в-во, укажет быть на своей ц. в-ва службе боярину и воеводе Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи. А тебЂ, гетману, ц. в.-во велЂл говорить, чтоб ты с ним послалъ три полка Запорожскихъ Черкасъ. А тебЂ гетману указал оберегати з достальными полки своі ц. в-ва Запорожские городы, і гдЂ по указу ц. в-ва былъ бояринъ и воевода Василей Борисовичь Шереметев с товарыщи.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: По указу-де вел. государя нашего, е. ц. в-ва, идет онъ противъ враговъ и разорителей святых божиіхъ церквей; а какъ-де всемогущиі Богъ подастъ помощь, и счастье поспешит ц. в-ва, отгонит неприятелей своихъ, и он де гетман на службу ц. в-ва готов на весну со всЂмъ войском Запорожскимъ, а чтоб-де ити им вмЂсте з боярином и воеводою с Васильем Борисовичем Шереметевым с товарыщи и со всЂми ратными людьми на Коруну. А собранье-де у нихъ (Поляків) на весну против ихъ, черкас великое будетъ. А ити на весну, кой час трава об'явитца. А ити на Пыков мимо межипашу Старого-Констянтиного шляхомъ до Костянтиного; а от Старого Костянтиного до Тернополя, а с Тернополя до Львова. А только-де ити на Каменец-Подольской и ратным людем будет скучно, горы великие и переправы большие. А чтоб-де послать з дороги из войска тысеч 5 или 6 под Каменец-Подольской, и чтоб Каменец осадить, для того чтоб вЂдомости ис Каменца никакой к Турскому Салтану и к Венгерскому и к Мутьянскому не было. А как де увидят Мутьянской и Венгерской рать великую, будут царскому величеству помагать; а есть ли-де поможет всемогущиі Богъ, и счастье царского величества поспешитъ-Каменецъ возмут или здадутца, не только-де что будет Поляком страшно, и турскому салтану будет великое сумнЂнье”-л. 55-9.

16) “И Артемон гетману Богдану Хмельницкому говорил: Сказывает онъ гетманъ, что он от частых своих походов не изнемогъ, а хочет ити на весну на коруну польскую со всЂм войском Запорожскимъ вмЂсте з боярином і с воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарыщі и ц. в-ва с ратными людьмі. И только в тЂ поры ц. в-ва на Украину или на Запорожские городы наступит Крымской хан, — и Украину и Запорожские городы от Крымсково хана кому оберегать?

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Как-де дастъ богъ на весну пойдет он со веемъ войском Запорожскимъ против неприятелей ц. в-ва вмЂсте з боярином и воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарищі, и в Запорожских-де городЂх останутца только осадные люди. А приходу-де от крымсково хана не будет, для того что будет ханъ при гетманех корунных, а на Запорожские городы войною не пойдеть.

“И Артемон говорилъ: Какъ дастъ богъ, учините поискъ над польскими и над крымскими людьми, а бояринъ и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми придут назад в Запорожские городы, — и ты б гетман по указу вел. гос. нашего, е. ц. в-ва, ратным людем велЂл собрать запасов, чтоб ратным людем не изнужитца; а собрать бы тЂ запасы со всЂх Запорожских городов и с мЂстъ и с сел и з деревень и с мельниц, смЂтясь з боярином и воеводою с Вас. Бор. Шереметевым, сколько на ратныхъ людей запасов надобеть. А запасы здЂсь в городех Ц. в-ва дешевые-ржи и овса и ячменю четверть купят по полтора золотых польскихъ” -л. 59-61.

17) “И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: Царского величества боярин и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми запасы скуден не будет, роспишет онъ, гетман все войско по городомъ и по мЂстам и по селам и велит давать стацыю, по чему доведетца взять з городов и с мЂстъ и с селъ и з деревень”-л. 62.

18) В списку: Дністром.

19) В значінню: обіцяв.

20) “Лукьянка Сухина”.

21) “велЂл”.

22) л. 64-6.

23) Відтінок докору міг бути і в словах: “И он гетман с войском Запорожским Черкасы замешкал”-коли Трубецкому визначено було вести операції в порозумінню в гетьманом (л. 66).

24) Звертаю увагу на се дуже цікаве поясненнє гетьмана.

25) “Царского величества городам”-се може бути парафраза гетьманських слів, звичайна в московських звідомленнях-гетьман міг сказати: нашим городам.

26) л. 62-8.

27) л. 68-9.

28) л. 71-2, тут в ориґіналі щось бракує, але зміст приблизно такий, як я його доповнив.

29) “чтоб устроить”-сі слова за контекстом можна розуміти і так що цар піддає сю гадку гетьманові на обміркованнє, і так що він категорично наказує гетьманові сей плян виконати: московська приказна стилістика була богата такими “елястичними” оборотами, котрі можна було розуміти більш мягко чи більш твердо-в залежности від настроїв і обставин.

30) “ВЂдомо учинилось великому государю нашему, его царскому величеству, о Запорожскихъ городЂх и въ уЂздехъ жилецким людем от приезжих людей чинитца налога и обида великая, и чтоб въ Запорожскихъ городЂх быть царского величества воеводам. А какъ царского величества воеводы в Запорожскихъ городЂх будут, и онЂ жилецких всяких людей приезжим людем никому в обиду не дадут, и ото всякого дурна станут ихъ оберегать.

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Топере-де в Запорожскихъ городЂхъ царского величества воеводамъ быти нельзе, потому что ныне царского величества на Запорожские городы наступил неприятель, и Запорожскихъ городов ратные люди идут с ним гетманом против неприятелей, и расправы воеводам чинить ныне нЂчево. А как богъ дастъ милость свою, уступят неприятели или каков поискъ учинять, и он в тЂ поры про то царскому величеству вЂдомо учинит” л. 77.

31) И священики нам говорили: какъ-де Богдан Хмельницкиі вел. гос., е. ц. в.-ву, бил челом в вЂчное холопство, и нам-де от отца митрополита киевского по се время приказу не бывало, чтоб имъ за государя нашего благочестивого (титули пропускаю) и за государыню Марью Ильичну и за царевича и за царевны бога молить. А мы-де егда у престола творца всЂх и бога нашего святую его службу служимъ, и о благочестивом государе нашемъ бога молим, чтоб Богъ милостивыі ему вел. государю подалъ здравие и благоденствие и чтоб Богъ цар. в-ва десницу возвысил паче всЂх царей земних и покорил бы богъ под нозе его сся враги матере нашия восточныя Церкви. А с сего-де времяни мы станем о всЂх ихъ государских здоровиях бога молить. И тебЂ б гетману о том к митрополиту послать и велЂть ему выговорить, чтоб онъ послал грамоты во всЂ ц. в-ва Запорожские городы, чтоб во всЂх божиих службах о благочестивом государе нашем царЂ и о блатовЂрной царице и о благовЂрномъ царевиче и о благовЂрных царевнахъ бога молили.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорилъ, что он о том в Киев к митрополиту отпишет, чтоб митрополит послалъ от себя во всЂ Запорожские городы и в уЂзды к священником грамоты, чтоб священники во святых божиихъ церквахъ в службахъ за вел. государя нашего царя за царицу и за царевича и за царевны за их многолЂтное здравие бога молили” л. 79-81.

32) “Как-де он гетман был в Киеве, і митрополит-де киевскиі и архимандрит печерской говорили, что-де они постановление и благословение приемлют от царяградцкого патриарха, а у иных патриарховъ в повиновениі не будут. И он-де гетман имъ говорил: Будет имъ не быть под властью великого государя нашего царя... (титул) его царского величества, и не быть под благословеньемъ великого государя святЂйшаго Никона, патриарха московского, Всеа великие і Малые Росиі (написано замість якихось зчищених слів), и вы будете с тЂмі, от кого благословение принели; а на ихъ мЂсто будутъ иные власти, кому царское величество укажетъ. А и житье-де ихъ не на пользу, кромЂ того что беспрестаних королю вЂдомость всякую дают” л. 83.

33) Сибир. приказ ст. 1471 л. 22-6, дата: Данъ з БЂлой Церкви мЂсяца генваря... дня лЂта 1654 р. День пропущений, його дає згадка про “схід” з Шереметьевим-13 січня, а що 13 ж січня с. м. гетьман Матвеева вже виправив, то дата грамоти не може бути пізніша як того дня.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 10.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.