Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 12.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна





ПОХІД НА УМАНЬ, ВСТУПНА РОЗВІДКА ПІД МІСТОМ, ВІСТИ ПРО ЗБЛИЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МАРШ НАЗУСТРІЧ ЙОМУ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПІДОХМАТОВИМ, ОБЛОГА ОХМАТОВА, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО НА ДРІЖИПОЛІ, БИТВИ 29-30 Н. С. СІЧНЯ, РОЗХОДЖНЕННЯ В ОЦІНЦІ ВИСЛІДУ-ВІДЗИВ ЧАРНЄЦКОГО, ОПОВІДАННЄ САМОВИДЦЯ, БЛЬОКАДА КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ. ОБОРОННИЙ ВІДСТУП КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, АБСТІНЕНЦІЯ ТАТАР, БИТВА ПІД ОХМАТОВИМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВІДСТУПАЄ, ЕМІҐРАЦІЯ ЛЮДНОСТИ, “ДРІЖИПІЛЬСЬКІ КОЗАКИ” ЗА МОСКОВСЬКИМ КОРДОНОМ.



24 січня н. с. Потоцкий з військом підійшов під Умань, і післав наперед до залоги Чарнєцкого і Соколіньского разом з татарськими послами, що мали намовляти козаків до замирення. Але залога, маючи відомости, що Хмельницький вже йде рятувати Умань (ми теж знаємо, що попереднього дня нарешті прийшов до нього Шереметьєв під Білу Церкву і Хмельницький дійсно дав наказ війську рушати)-ані чути не хотіла про які небудь переговори. Залога, котрою кермував Богун, спалила передмістя, монастирі, що стояли за містом, і два долішні міста, перейшла до третьої лінії укріплень, над котрими панував замок. Другого дня 1) Потоцкий приступив під місто, і повів розвідку. Вражіннє було мало втішне; залога приготовилась. Облиті водою і обмерзлі вали блищали на сонці як шкло; люди що видали види порівнювали їх з Бредою, прославленою в тих часах голяндською фортецею. День пройшов в козацьких випадах, котрі польські сили, поділені на три частини, старалися зігнати з поля Потоцкий в своїй реляції описує се так, що Полякам в сих дрібних потичках взагалі досить велося-але Рудавский чув про се менш приємні оповідання: коли польське військо з великими зусиллями здобувало першу лінію укріплень, Богун з великими силами вискочив за другу лінію валів і викинув відти з великими втратами. Запалити горішнє місто огнистими кулями, так як удалося в Демківці, і тепер Потоцкий хотів повторити в Умани, тут теж не вдавалось: обложені взялися на способи, позастелювали дахи мокрими копами і гасили сі запальні кулі.

Потоцкий з нічим звів військо, але другого дня хотів повести рішучий приступ, — щоб за кожну ціну здобути місто. Та прилетіли ротмистри післані на розвідки з Татарами і принесли відомість, що Хмельницький дійсно зближається-вже став у Ставищах. Московські язики, приведені живцем, як більш цінні (бо козаків бранців ротмистри допитавши постинали, щоб не обтяжати себе), потвердили сі вісти- що йде з Хмельницьким велике козацьке військо (в польських кругах його рахували потім на 60 тис.), але московського війська, мовляли, тільки 6000- “ті що були перед тим” (з Хмельницьким), себто корпус А. Бутурлина.

На скликаній нараді рішено кинути Умань і йти на Хмельницького-вповаючи на татарські сили, і зараз же рушили, на Соколівку і Бузівку. Бентежило се, що про Хмельницького все таки не було ніяких докладних відомостей. Особливо серед Татар помічалась якась трівога і вагання-чи їм дальше іти, чи не відстати від польського війська? Польська старшина приложила всі старання, щоб їx затримати при собі, намовами і обіцянками, і вони ніби дали себе переконати-але можливо що се вже були симптоми переговорів з козаками, тільки вони лишилися незвісними Полякам.

Коли підходили до Бузівки, 29 січня, щоб там ночувати, під'їзд приніс вість, що Орда і з нею 2 тис. козаків заложилися в Охматові. Ся відомість всіх страшенно захопила, як описує в реляції Тишкевич 2). Лянцкороньский з Чарнєцким кинулися туди і за півтори години стояли вже під Охматовим, де як оповідали-сидів полковник Пушкаренко. Чарнєцкий хотів зараз же наступати на нього, але Лянцкороньский настояв на тім, щоб почекати головне військо з арматою. Прийшла й Орда з султаном. Рішили арматним огнем розбити сей убогий замочок, і вибравши для гармат позиції почали стріляти. Коховский висловлює підозріннє, що тим не стільки пошкодили Пушкаренкові, скільки помогли зорієнтуватися в ситуації головному козацькому війську, що наступало слідом, і так воно могло бути 3).

Татарський під'їзд прилетів з вістю, що в сусідстві, за горою, стоять головні козацькі сили. Покинувши Охматів, пустилися туди оборонною рукою, заложивши табор в 15 рядів возів. Орда йшла побіч. Але було зовсім смеркло, поки вони підійшли під обоз, що заложився Хмельницький з Шереметевим-недалеко Жашкова на рівнині при потоках Багна і Бурти, що дістала від сеї битви назву “Дріжиполя” 4).

Козацьке і московське військо стріло Поляків і Татар гарматним огнем, польська артілєрія відповідала навзаєм; тимчасом польська піхота підступила, припадаючи на землю підчас вистрілів, а за нею ударила на табор кіннота. Завязалася страшна нічна битва, одна з найстрашніших яку бачила ся крівава кампанія 5).

Полякам удалось розірвати лінію табору і вірватися до середини. Особливо Москалі стратили відвагу. Вони почали вже просити пардону, гасити кноти, кидати зброю і корогви. Поляки захопили у них 20 менших гармат і обернувши зараз же почали з них обстрілювати Москалів. Але настало таке замішаннє, що прийшлось перервати стрільбу-щоб не стріляти своїх же. Кінець кінцем козакам удалось вибити Поляків з табору і замкнути його наново. Помогло їм не мало те що польські жовніри кинулися грабувати вози. Орда ж не показалася зовсім-виправдуючися тим, що не має звичаю битися поночи; “коли б нам хоч звичайним своїм галайканнєм помогли, певно би ми на вічний час Україну заспокоїли”, завважає Чарнєцкий (с. 746)-він уважав себе ініціятором сеї битви і був з неї дуже пишний, як певним реваншом Москві за її торішні тріумфи. Для козаків на його погляд се було друге Берестечко: “силу своїх лишили на пляцу, половину армати стратили, тільки з останком уйшли”.

Одиноке оповіданнє українця-сучасника, котре можемо противставити польським джерелам-“Самовидця”-дуже загальне, але зовсім не представляє сю битву такою траґічною для козаків. Згадавши, що Хмельницький, діставши відомости про наступ коронного війська і Орди, вислав полки і поставив їх по городах “від Уманя”, а сам з Шереметьевим став у Ставищах “з немалим військом”, він оповідає:

“Аже почув, же жовніри з Ордою зближаються, рушив з Ставищ к Уманю і там за Пятигорами на Дріжиполю в полях споткалися з Ордою й тими військами коронними, і стала війна велика. Військо козацьке в купу не зійшлося-Орда не допустила скупитися, осадивши гетьмана Хмельницького в полях, і так наступовало жовнірство на Хмельницького, що трупом жовнірським козаки отаборились. Бо не тільки в день, але й у-ночи билися рукопаш. Аж (у) табор козацький і московський драґунія вломилася була-котрих не так стрільбою, як оглоблями з саней били-з котрих мало хто увійшов. Що видячи Хмельницький, що так великая налога през днів три, казав табору рушати і просто на обоз коронний йти, розпорядивши гармати і піхоту. Що видячи жовнірове мусіли уступувати назад, также й Орда-бо много і Татар пропало. За котрими гетьман Хмельницький з військом йшов в-тропи, і їх прогнавши в Умані став” 6).

Кошмарніть сеї крівавої битви-нічної, в лютім морозі, і тяжкі страти понесені в ній обома сторонами, не відчуваються в сім оповіданню. Коховский-що сам був її учасником і дістав контузію в плече, теж не годен осягнути бажаний ефект своєю риторикою. Вона була далеко страшніша в дійсности, ніж в сих оповіданнях. Число поляглих з обох сторін раховано на 15 тисяч, самих Москалів коло 9 тис. Сі трупи були використані козаками, за браком иншого фортифікаційного матеріялу-з них складали заборола, “правді знайшли нову голяндську фортифікацію” (Gewehr), як завважив у своїй реляції Потоцкий, що маємо в німецькім перекладі.

Поляки пишались як тріумфом-20 легкими гарматами захопленими в першім наступі, і кількома здобутими пізніше. 18 великих гармат лишилось на полі-але настільки зіпсованих, що їх не можна було вживати.








Примітки


1) Докладну дату приступу під Умань: 25 січня, дає реляція Потоцкого з 28 січня; маємо її в двох варіянтах: оден адресований до короля, в Теках Нарушевича 148 с. 17, другий до підканцлєра в ркп. Осолін. 3564 л. 334-здебільшого буквально згідні. От найінтересніше:

“Попрощавшися з Ордою я рішив рушити військо на Умань, бо ріжні рації вимагали її здобуття; всі наші праці коло заспокоєння краю між Дністром і Богом і сусідньої України були б даремні, коли б не прихилено Умань. Там замкнулася вся старшина тутешніх місць: полковники уманський (зіпсоване імя: Dziarrunko, Orchanko), Богун кальницький, Зеленецький браславський, Глух, Махаринський, Ференц, Сербин й инші, з великою силою козаків, і коли б їх лишити в тилу, то вони б бунтували нарід, навіть против його волі. Подавала нам також надії Орда, що приведе їx до підданства, і післала до них (своїх людей), і з ними й я післав п. обозного коронного (Чарнєцкого) і п. Соколіньского-намовляти їx. Але сі люди уперлися, певні того, що від Хмельницького йде поміч, і на ніщо не дали себе намовити. Про нього (Хмельницького) я ще не мав вістей, тому вчинивши раду з иншими і. мосцями- пан воєвода руський через нездоровє не приїхав, — я другого дня, минулого понеділка, 25 січня приступив під Умань.

“Козаки там спалили два міста, також монастирі і хутори наоколо, і замкнулися з великою силою людей в однім місті й замку. Зробивши того ж дня розвідку, я другого дня, ві-второк так орієнтував полки і реґіменти. Одні з п. воєводою руським з лівої руки, від Нового Міста, спаленого. Другі зі мною, з арматою п. Ґродзіцкого і з п. обозним коронним, що з своєю драґонією і з охотною челядею свого полку досить добре справувався з тими що виходили перед вали і зганяв їх з поля. Треті полки, від монастиря спаленого- з п. ловчим подільським, що теж не менше добре ставився, натискаючи на них, що випадали з тої сторони і наробив з гармат ґранатами немалої шкоди в такім стиску людей. Під вечір випадали в бік п. воєводи руського, але піхота, добре витримавши (наступ), дала їм сильного огня і загнала в самі вали. Але огнисті кулі не привели до запалення міста: обложенці їх пильно стерігли і зараз гасили, понакривавши доми мокрими коцами.

“Припустити штурм того дня не довелось і відложено його до другого дня, і я сподівався того дня скінчити облогу, але саме під той час повернули п. Дашкевич з п. Ґродзіцким-ротмистри що ходили з татарським підїздом, і привезли (відомости) козацьких язиків, що Хмельницький іде в поміч до Умани і вже прийшов до Ставища. Через неприятельський наступ вони (ротмистри) не могли їx (козаків-язиків) привести і постинали; привели московських, що дали знати про немалу силу козацьку. Москви ж рахували тільки 6000-та що давно була. Тому на нараді признано було цілком слушним залишити Умань і йти на головного (Хмельницького): коли б бог пощастив розправитися з Хмельницьким, то й Умань буде лекша. Бо ж і на Умань я з тим наступав, щоб вивабити Хмельницького, аби йшов на одсіч-хочби прийшло й довше для того забавитись (під Уманню). Коли ж прийшла уже про нього відомість, то я вчорашнього дня (27 січня) відступивши від Умани, простую дорогу против Хмельницького, гаряче просячи Бога, аби він ті річи на добро Річипосп. попровадив. Коли при відступі вискочили козаки, вбито значного старшого їx, — кажуть що полковника уманського, але я ще не маю певности в тім”.

Се найбільш повне і докладне оповіданнє. У Коховского коротко, ще менше у Твардовского. Рудавский оповідає дещо, чого нема у Потоцкого-се він порівнює Умань з славною сучасною фортецею Бредою; військо Потоцкого рахує на 30 тис., головним провідником і героєм представляє Богуна і розповідає як він з 20 тис. козаків вискочивши з валів, знищив всі успіхи осягнені Поляками і задав їм великі страти. Але його дата приступу — 20 січня, прийнята і Кубалею, що йде за ним у своїм оповіданню, — очевидно невірна, супроти дуже докладних дат Потоцкого.

Варшавські чутки про Умань-в Жерелах XVI с. 200, і у Ґоліньского с. 732, походять очевидно з реляції Потоцкого і не додають нічого конкретного.

2) Ся реляція, найбільш детальне джерело, в зб. Міхаловского видана з іменем каштеляна чернигівського Яна Замойського і з датою 4 лютого (ч. 318), в Теках Нарушевича її копія з іменем воєводи чернигівського Тишкевича і з датою 24 лютого. Вона кінчиться подіями 4 лютого, і правдоподібно того дня, або наступного й списана. Реляції Потоцкого не маємо в ориґіналі, якусь використовує Theatrum Europaeum c. 655-6 і не знати чи се та “трансакція”, післана королеві, до котрої Потоцкий відкликується в своїх пізніших листах- з Летичова 12 лютого до канцлєра у Міхалов, с. 647, і до короля-Чортор. 2105 с. 277-9. Від такої “трансакції” можна було б сподіватися більш конкретного змісту ніж подано в Theatrum, але може бути, що не було його в ній більше.

3) Не розумію, звідки взяв Кубаля сю подробицю, що Хмельницький не підозрівав такої близости польського війска й Орди-“пили в Ставищах, коли їм дано знати про неприятеля”-с. 196.

4) “Посеред чистого поля Охматовського (з долиною і річкою тамо сущою. Бави нарицаємою), а от того времени Дріжиполем прозваного, от городков Охматова і Вороного за чотири версты зостаючого”, поясняє Величко, с. 117; але чотирьох миль тут нема, не більше двох.

5) З згаданого вище недрукованого листу Потоцкого до короля (Чорт. 2105) подаю дещо конкретне, чим доповнює гетьман долучену “трансакцію”:

“Дякуючи особливо провидінню божому, віншую то високому щастю в. кор. м., що тому неприятелеві, який так гордовито наступав, покладаючись на свої сили і думаючи, що військо в. кор. мил. не може йому противстати, дня 27 (!) січня під Охматовим задано конфузію. Як з ним перед вечером прийшлося витатись, я то все в окремій картці в трансакції виложив. Дав бог привести неприятеля до конфузії, дав то, що без дерева і без води обложено його в полі; повної побіди не дав, тому що Орда не прийшла до нас вчас, бо не сподіваючись, що неприятель має рушитися табором, пустила загони з своєї сторони-тої котрої пильнувала, і тих небогато що лишились-не могли виступити спільно (з Поляками)”.

Наступають похвали старшині польського війська, що показала себе в сій битві, під кінець: “Особливо п. Кароль Потоцкий, ловчий подільський-той хоч особливо бажав показати себе в сій битві, але що я йому доручив затримати Пушкаренка в Охматівськім замку, показав себе так як доброму воякові належало: три дні і три ночи стеріг не без значної фатиґи, а коли випадали-мужно їx змушував до відступу”.

З дальшого: “Треба в. кор. м. знати, які страти понесли війська за ті 4 дні, що ми билися з неприятелем, і з таким огнем з обох сторін; язики його рахували на 60 тис., а вашого ледви кілька-які то страти мусіли бути!.. Четвертого дня можна було кінець з неприятелем зробити-коли б Орда не упустила часу-пішовши в загони. Я переконавшися, що тому неприятелеві трудно щось зробити при таборі і фортецях, порадившися (вибрав) инший спосіб; полекшивши військо в возах разом з Ордою мечем і огнем підтинати сили поза Дніпром, і з самим (Хмельницьким)-де вийшов би, і поки стало б воєнної пори-боротися неустанно, непокоячи його” (так я розумію сю не дуже ясну фразу: z Ordami ulzywszy wozow niepzlla po Zadnieprzu mieczem y ogniem sily mikszyc i samego, rędy sіe wyda, a poki pory woieney staie, ustawicznie infestuiąc uzywac). Порівняти про се у Міхал. с. 744 (рел. Тишкевича), 747 (Чарнєцкого), 748 (Потоцкого).

Ось іще невидана досить змістовна анонімна реляція, з Рашкова(?) 3 лютого-з збірки Ґоліньского ст. 737:

“Коли з Кунелі (Kuneki) пішли ми на нічліг до Бузівки (Bozawki)-забігли п.п. гетьманам дорогу Татари і дали знати, що в Охматові вони обложили три полки козаків, трьох полковників, півтори тисячі, що пішли були на під'їзд під наше військо. Зараз же пп. гетьмани кинувши Бузівку пішли до Охматова. Тільки що військо зсіло з коней штурмувати Охматівський замочок і добувати тих козаків, аж прибіг ротмистр що пішов був у під'їзд, і дав знати, що Хмельницький за горою з військом. Тут зараз військо випроваджено в поле, (кождий?) обоз з своїм полком, і полк п. старости яворівського (Собєского) з полком п. Балабана скочили за наїздом Хмельницького і впали за ним аж у табор. Більше як тисяча полягло на місці. Почали стріляти в таборі, так що з диму оден одного не бачив, бо зразу з 40 гармат огня дано. Але рицарство короля й. м. не вважаючи на сей огонь впало на московську піхоту і відразу її розгромило, так що вже почали звивати корогви і гасити кноти, щоб піддаватись нашим, і зараз же там, на тім крилі забрано 16 гармат. Надія в Богу, що скоро б на тім полі і війна скінчилася б, коли б ніч не зайшла. Наші почали псуватись, декотрі кинулися на здобич. Наше військо мусіло винести (гармати?) з козацького табору-бо наш табор не міг поспіти за нами і стояв за півмилі, і при нім піхота і челядь. Могли б задати добру шкоду козацькому таборові, бо велике замішаннє було й між Москвою і між козаками, і вже вийшли щоб тікати з табору назад; але помітивши, що наші вийшли з табору, піхота козацька і московська скоро прийшла до себе, впустили до себе кінноту і за ніч зробили порядний табор. Поставили віз на возі довкола і сіли на місці-без води, без жодної деревини.

“Радилися пп. гетьмани-чи їх другого дня добувати чи ні? всі однодушно на тім стали, щоб взяти їx витримкою, бо сіли без дерева і без води, а коли б ми штурмували, мусіли б понести великі втрати-бо маємо дуже слабу піхоту. І так були (вони) в облозі від пятниці до понеділка. Бо та битва зачалася 29 січня 1655, і в тій битві забито (вичисляються)-все тоді як відбирано гармати, бо на другій стороні Татари були зайняли (неясно). В суботу вже меншою сумою війна та велася-бо з табору комонником не виїздили, тільки піхота, котра нас відогнала. В неділю о полудні козаки виїздили на наших, а саме до Ясногурского, пропонуючи переговори і до Камузат-мурзи (так!) присилав Хмельницький і воєвода московський з привітом Татарам і обіцянками виплатити всякий затриманий харач і його з султаном добре уконтентувати. Щось з тим і сталось-тільки досконально того ще не знаємо-бо потім зараз Орда пішла в загони на Литву (prez Litwę). Козаки помітили під вечір, що Орда пішла в загони, завязали битву-не так з тої причини, як на те щоб розглянутися в наших силах; бо під табором їм трудно було-дуже з гармат мішали і рушничною стрільбою, так що трудно було показатись. Військо наше трохи погаласувало з ними і піхоті нашій вони дуже добре приглянулись- а вона дуже слаба, тінь против їx піхоти: де тільки наша покажеться, зараз її вистріляють; бо наші голі й босі, одні під возами, инші на ґвалт до лісу, до огню (!) тікали.

“Так переконавшися добре, що ми на тім полі не можемо добре тримати кінноти, козаки в понеділок-після того як ми їx кілька днів і ночей стерегли, справивши собі добре табор і порядно окруживши його пішо, пішли собі повз нас назад на Україну. П.п. гетьмани, хотячи спробувати щастя, вивели військо в поле, декотрі полки наступали на табор-як от полк самого воєводи київського (Потоцкого)-в нім сила товаришів покалічено як з його хоругов так і з инших; полк обозного-в котрім теж велика шкода-у королівських хоругвах, і у всіх наших: в конях, в товаристві і челяди-у самого й. м. вбито 70.

“Взагалі вже тої зими нам з Татарами на Вкраїні не бувати (слово не ясне). Бо і тепер-були ми урвали шмат табору і дві гармати, але не було помочи, бо Татари пішли в загони. Треба щоб король як найбільше мав стрільців. Неприятель не так вибрався на війну! Хмель мав піхоти 60 тис. і 60 гармат, пороху 300 бочок, а других 300 лишив в полі. А тепер як прилучив уманських козаків і втікачів-буде їx 100 тисяч!

“П.п. гетьмани рушивши з Рашкова (?), вчинили раду, і піхоту з арматою відіслали до Чернієва, а ми з Татарами йдемо на Україну”.

В московських актах є ще оповіданнє шляхтича Яна Пісочиньского, захопленого козацьким під'їздом в його маєтку Жорнищах в перших днях н. с. березня; Хмельницький відіслав його до Москви, і він тут розповів що знав про сю кампанію-дещо небезінтересне. Коронне військо він рахує в 15 тис, Орду Менґлі-ґерая всього тільки в 8 тисяч. Битва з Хмельницьким трівала 3 дні. Поляки обложили козаків і Москалів і взяли у них 14 гармат; четвертого дня обложені перебилися через польське військо-Татари стояли одалік і не помагали. Після сеї битви Поляки з Татарами пішли назад і стали воювати українські городи; Татари взяли до 50 тис. ясиру, Руси і Поляків, і пішли до Криму, пообіцявши вернутися по траві. На їx місце прийшла нова орда, 50 тис. з чотирма султанами-вони кочують між Чечельником, Рашковим і волоською границею.-Сибир. приказу ст. 1636 д. 383-8.

В актах Білгородського столу т. 1035 л. 201, єсть чолобитня Бутурлина з проханнєм нагородити йому утрати понесені в боях з Поляками, Татарами і Німцями від 19 до 23 січня-в конях, зброї і всяких річах.

Дві короткі реляції Чарнєцкого з 5 і 7 лютого у Міхалов. ч. 319 і 320 згадав я вже вище.

Досить детальне оповіданнє Коховского попсоване псевдо-класичною літературщиною: промовами вождів і т. ин., і дата фальшива: tertio Idus Ianuarii с. 453. Твардовский додає подробицю, очевидно фантастичну-що Богун напавши підчас битви з тилу, дав тим способом Хмельницькому змогу привести свій табор до порядку; і друга “самостійна” подробиця-що Хмельницький вночи втік з обозу до Білої Церкви, і тут “реколіґував”, привів до ладу військо (с. 130-1). У Рудавского нічого важного.

Небезінтересне-як чиста лєґенда вже-оповіданнє записане Павлом Алєпським, мабуть у Москві, де він тоді пробував: Поляки закупили Татарів, дістали поміч від Німців, Угрів і Волохів, разом зібрали 130 тис. війська і несподівано напали на козаків, застали гетьмана в однім місті всього з 3 тис. козаків. Становище було безвихідне, але гетьман вийшов з своїм малим військом, і підняв крик: Цар Олексій надходить. Від сеї вісти неприятель почав тікати, а гетьман гонив за ним і побив велику силу їx (III с. 8).

6) За сім оповіданнєм іде Грабянка, комбінуючи дещо з Коховским. Величко розписує з власної інвенції фантастичні подробиці Твардовского, так що виходить в результаті історія ще більше фантастична, де мало що лишається реального.











Попередня     ТОМ IX     Розділ IX     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ IX. Стор. 12.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.