Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





ПОСОЛЬСТВО ВІД ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ І РАКОЦІЯ У ГЕТЬМАНА, ПЕРЕГОВОРИ З РАКОЦІЄМ І ОБОМА ГОСПОДАРЯМИ, ПОЧАТОК ВОЄННОЇ КООПЕРАЦІЇ, УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКА ВІЙСЬКОВА КОНВЕНЦІЯ-М. ВЕРЕСЕНЬ, ЗНОСИНИ З ШВЕДАМИ ЗОЛОТАРЕНКА.



Найважнішого одначе, що діялось під Камінцем, гетьман не написав-а се був приїзд посольства від шведського короля і від Ракоція. На жаль, у нас тільки два листи, що констатують сі факти, але не вводять у самий зміст переговорів. Оден се лист гетьмана до шведського короля, без дати. Гетьман висловлює радість, що шведський посол Олександр Юлій Торкват по всяких небезпечних пригодах дістався до козацького (“нашого”) табору під Камінцем і переказав від короля обіцянки приязни і помочи. Те що король запропонував через нього, військо Запорозьке у всім ухвалило, “і ми полишивши облогу міст, і самого Камінця, в найкоротшім часі йдемо негайно на Львів і там будемо чекати дальших бажань в. кор. мил.”. Перед приїздом Торквата гетьман виправив з Данилом свого уповаженого Івана Тафларія, але незалежно від того і через Торквата богато переказує королеві устно і поручає себе дальшій ласці короля 1).

Другий лист-Виговського до Ракоція, з докладною датою: “в таборі під Камінцем Подільським 28 серпня 1655”. Він ще бідніший змістом: висловляє втіху з приводу того, що посол Стефан Луць приніс йому листи від свого пана і словесно переказав йому новини та запевнив в його прихильности до пана писаря 2). Інтересний той сам факт, що одночасно з тим як полковник Матвій договорювався про воєний союз з обома господарями, разом з шведським послом був в козацькім таборі під Камінцем також посол Ракоція, той сам Ст. Луць, що був у нього в травні. Чи приїхали вони разом, чи стояла ся подорож у звязку з посольством Велінґа, що його шведський король вислав іще в травні, з повідомленнєм про свій замір воювати Польщу і бажаннє втягнути в сю акцію Також Семигород? Велінґ їхав довго (через Бранденбурґ і Шлезк) і доїхав до Ракоція тільки в 20-х днях серпня н. с. 3), коли Луць з шведським послом шукали дороги з Ясів до козацького табору 4), а козацьке посольство, переговоривши з Стефаном трактувало з Костянтином, при участи аґентів Ракоція. Воєвода Стефан пише про нього Ракоцієві, 10 серпня н. с.: “Вчора приїхали до нас посли козацького гетьмана, вони лишили його в Браславі 5), минулого четверга, 6 серпня 6)-він збирався відти йти на Сатанів. З яким посольством вони прийшли, ще не знаємо, бо в своїм листі гетьман не пише нічого особливого, тільки ріжні чемности і всякі такі фрази, а все докладніше полишає переказати послам, але на прийняттю вони не сказали нічого істотного: ми їх пильно питали, але не могли з них нічого видобути-сказали тільки, що їдуть до воєводи Костянтина, а з чим- того не сказали”.

Воєвода Стефан був особливо заінтересований присутністю серед них черця Данила, “про котрого (Стефан) перед кількома днями писав (Ракоцієві), що він приїздив послом від Шведів до московських воєводів і до гетьмана”, і були ще такі відомости, що сей Данило був у московських бояр разом з воєводою Михайлом, мунтянським претендентом. Стефан характеризує сього “калуґера” “що зве себе також архимандритом”, як “найбільшого мудрия й інтриґана сих країв, що привів в замішаннє всі сі сторони”; висловляє здивованнє, чого він їде до воєводи Костянтина і до Порти, і остерігає Ракоція, що вся ся історія загрожує йому дуже неприємними перспективами. Стефанів чоловік, що приїхав з сими козацькими послами 7), чув на власні уха, як вони говорили між собою, що козаки не мають ніяких злих замислів на Молдавію, навіть присягали на се, натомість їх мета-притиснути Поляків, з'єднавшися з Німцями (може взагалі євангеликами) і посадити воєводу Михайла семигородським князем. Воєвода Стефан збирається послати з козаками своїх людей до Терговишт, але побоюється, що йому не вдасться відповідно вплинути на Костянтина, і він радить і просить Ракоція пильно занятися сим посольством і взяти в руки воєводу Костянтина, щоб запобігти сим небезпечним плянам 8).

В цитованім вище листі 23 серпня 9), розповідаючи Ракоцієві про післанців від Хмельницького і Виговського по провіянт для війська, Стефан ділиться з ним вражіннями від розмов з сими післанцями: “Ми помітили також, що, козак (Хмельницький) не рад московському товариству, хотів би відступити й перейти на шведський бік; той шведський посол, що мусів-як ми в. м. писали-переїздити сюдою до гетьмана, так говорив, що Козак з Шведом разом; коли Москаль се помітить, козаки будуть мати з того велику неприємність. Виговський переказував до мене в секреті, щоб я посвідчив гетьманові свою добру волю, післав трохи провіянту “тим Жидам”- так він називає московських воєводів і з того можна зміркувати, що вони не дуже дооре до них настроєні, коли звуть їх ,Жидами'” (sidoknak) 10).

Про переговори в Терговиштах маємо перед усім листа воєводи Костянтина Ракоцієві 23 серпня: він пише, що козацькі посли просять уже відправи, але воєвода не хоче їx пускати, доки не дістане від Ракоція інструкцій в сій справі 11). З того ж дня маємо також реляцію Ракоцієвого аґента Яна Бороша. Він доносить йому з Терговишт, що козацькі посли говорять про свій союз в шведським королем і молдавські післанці (що приїхали з ними?) “як люде неосвічені” тому вірять; але Борош не довіряє, просить Ракоція перевірити се у шведського посла, чи справді єсть у Шведів порозуміннє з Москвою і козаками. Коли порозуміння у них нема, то на гадку Бороша ніяк не треба пускати до Порти “козацького попа” (Данила). “В. м. мусить знати сього духовного, бо се той чоловік, що знає всі справи московського царя і козацького гетьмана, се їx повірник, він привів до обозу гетьмана з царем”. Коли Ракоцій поділяє його гадки, Борош береться справити Данила в таку дорогу, що ніхто не знатиме де він подівся 12).

З листу Бороша 28 серпня довідуємося, що Ракоцій доручив Борошові при сих переговорах добитися від козацьких послів також присяги Ракоцієві, але воєвода Костянтин і Борош за ним поставилися до сього доручення скептично: на їх погляд посли і так дуже розгнівані на Ракоція і Семигород, і таке домаганнє присяги до нічого б не привело, а тільки ще гірше розгнівало б їх. Передучора сі козаки так відзивались, що Ракоціїв посол ставиться вище від усіх бояр (хоче ними керувати), забороняє Волохам входити в союз з козаками, але ще семигородському князеві нога посковзнеться-аби тільки бог дав здоровє московському цареві. Відправивши посольство, складали воєводі подяку “від усеї Козацької землі”, за те що він Полякам не помагав, але по християнськи поводився. А ті хто помагав нехай знають, що козаки ще живі! 13).

Два дні пізніше той же Борош доносив: “Сьогодня вечером козацьке посольство їде відси. Головний посол вчора сказав мині при столі мовляв він певен, що як тільки вернеться, Хміль вишле до в. м. посла. Але в. м., їм як собакам не треба вірити- бо як я переконався, вони не забули ні смерти Тимоша, ні погрому козаків під Сучавою ні над Сіркою! Прошу в. м. написати до воєводи Стефана, аби вважав-бо Камінець і від Семигороду недалеко! Треба вважати-бо від одного Стефанового чоловіка що тут був я чув, що Поляки зовсім не мають війська, а московський цар має в Польщі військо велике!” 14).

Від сілістрійського баші був спеціяльний наказ-прийняти козацьких послів з честю і свобідно пропустити їхнього, священика, бо се піддані султана 15). Супроти того не рішались чинити їм дальших труднощів-але очевидно до слухів Данила дійшли балачки в духу Борошових, і він не рішався їхати дальше. “Справа священика ще не порішена”, пише Борош в день виїзду козацького посольства-“чи буде вертати з головними послами, чи поїде до Порти; певно йому хтось наговорив до уха, бо він не важиться відставати від головних послів 16)”.

Як бачимо-нова ліґа козацько-балканська не складалася легко, але під авспіціями шведського короля, перед лицем наступу на Польщу Шведів з одної сторони, Москви з другої, під протекторатом великого лорда-протектора Олівера Кромвеля, вона таки зложилася, і місяць пізніше Януш Кемень обмірковуючи шанси війни в союзі з Швецією против Польщі, вже твердо рахує на підтримку козаків перед Оттоманською Портою-“згідно з договором” 17).

Події розвивалися з швидкістю блискавичною. 21 липня н. с. шведська армія, перейшовши через браyдеyбурську Померанію переступила границі Великопольщі, а 4 дні пізніше воєводства Познанське і Калішське признали Карла-Ґустава своїм королем. Кілька день пізніше піддався під владу шведського короля Януш Радивил з своїм кузеном Богуславом, і 18 серпня в. кн. Литовське признало Карла-Ґустава в. князем литовським. Сам Карло в тім часі марширував на Варшаву, і Ян-Казимир виїхав відти 17 серпня до Малопольщі, а 8 вересня Варшава піддалася Шведам. Малопольська шляхта по нещасливій стрічі з шведською армією під Жарновим 15 вересня теж відступила від короля, і Ян-Казимир виїхав на Шлезк, а шведська армія в перших днях стала під Краковом, і по двох тижнях облоги він також піддався Карлові-Ґуставові, так що він став в сім часі паном майже всеї Польщі-з виїмком тої частини України і Малопольщі, що трималася при тих останках польської армії, котрими провадили оба гетьмани, Потоцкий і Лянцкороньский. Маґнати і шляхта, знеохочені до Яна-Казимира, втомлені війною, легкодушно потішали себе обіцянками Карла-Ґустава і його ґенералів, що шведський король прийме Польщу в свою опіку, оборонить від Москви, приборкає козаків, поверне утрачені провінції і т. д. Хвиля прострації опанувала пануючі верстви Польщі-Литви.

В момент коли Хмельницький приймав у себе шведського посла під Камінцем, шведська армія стояла під Варшавою, а инша частина її з фельдмаршалом Вітенберґом гонила за Яном-Казимиром, що тікав до Кракова. Шведському королеві дуже важно було війти в контакт з козаками, щоб їx силами знищити армію Потоцкого і по можности розвести їх з Москвою, що в перспективі мусіла неминучо стати конкурентом Шведів в претензіях на ріжні провінції Польщі-як се дійсно слідом і сталось. Такі завдання мусіла мати місія Торквата. З листа Хмельницького до Карла з-під Камінця ясно видно, що Торкват привіз від Карла заклик не гаючись наступати на Галичину і Малопольщу. Ми маємо такий, дещо пізніший лист Карла до гетьмана, з дня 26 серпня (мабуть старого стилю). Карло повідомляє його про похід Вітенберґа на Краків, щоб паралізувати які небудь операції Яна-Казимира, і пропонує Хмельницькому звязатися з Вітенберґом, щоб у порозумінню з ним вести операції “проти спільного ворога” 18). Щось таке, може тільки дещо менш конкретне, мусів привезти і Торкват, і се справді могло вплинути на те, що гетьман рішив кинути Камінець і наступати на Львів, як се написав цареві, не відкриваючи тільки секрету, що се він робив за вказівками шведського короля.

Так чи сяк, під Камінцем уложено військову конвенцію українсько-шведську, ще не оформлену, зачеркнену в загальних абрисах тільки, але вже реальну. Се дуже важний момент в розвою української політики. Московський уряд, що заборонив гетьманові зносини з Шведами через його землі, тепер мусів понести наслідки того, що сі зносини розвивалися поза його контролем і цілком незалежно від його плянів і намірів. Одначе козацький уряд у власних інтересах старався не війти по можности в конфлікт з Москвою, вважаючи розрив з нею небажаним. Сю позицію доволі ясно зазначив гетьман в тій стилізації своєї деклярації до шведського уряду, що її маємо з уст Данила Калугера, так як він її виложив в останніх днях листопаду 19). Він каже, що прийняв її в такій формі від гетьмана під Львовом в жовтні, але вона характеризує і попереднє; гетьман виразно згадує про раду, що відбулася у нього, очевидно під Камінцем, після приходу шведського посольства. “Скоро тільки ми отримали від нашого приятеля підканцлєра Єр. Радзєйовского відомости про час і шлях, вибраний королем шведським проти короля польського, ми вчинили раду і зараз же післали частину нашого війська щоб атакувати п. Потоцкого, гетьмана польського, і показати наш афект і нашу службу світл. королеві шведському. Тому не мали часу на облогу Камінця, Львова і инших міст, нами поруйнованих (стилізація не добра і її треба розуміти так очевидно: тому ми не мали часу займатися облогою міст, котрих не могли здобути відразу, а ті котрі ми здобували, ми руйнували). А то з двох міркувань: перше-щоб скорше наблизитися і з'єднатися з армією світл. шведського короля, друге-не допустити до сих твердинь московських залог, що вони там хотіли поставити. Бо ми бажали лишити сю дорогу не обсаджену Москалями-аби була у послуху тому кому ми схочемо, і був простір для зносин з ваш. вел. у всякім часі і при всякій нагоді”. Не знати чи за бажаннєм Радзєйовского, чи з власної ініціятиви гетьман вважає, що в інтересах такого звязку було б найкраще віддати Камінець у володіннє Радзєйовскому, і коли б Потоцкий не схотів піддати сю фортецю добровільно, козаки беруть на себе здобути її силоміць.

Се те що більше менше безпосереднє освітлює камінецький момент. Загально ж характеризує позицію козацького війська і його гетьмана ся деклярація так:

Гетьман і військо дуже тішаться з того, що Польща переходить під владу шведського короля, і само собою готові в тім всяко помагати. Перед о. Данилом (не знати коли саме) вони зложили присягу на вічний союз з шведським королем і чекають уповноваженого шведського посольства, щоб перед ним поновити сю присягу, а заразом в повній мірі довідатися про бажання шведського короля, обсудити їx з старшиною і прийняти до виконання.

Коли закінчиться війна в Польщі, козаки не можучи зіставатися без війни, бажали б щоб король зложив ліґу против Турків-з Москвою і з иншими державами, для визволення християн. Козаки беруть на себе похід морем, як до того давно намовляли їx Венеціяни, тільки перебила війна з Поляками і віроломство Яна-Казимира, з котрим військо козацьке ніяк не могло дійти кінця. Шведи ж нехай візьмуть на себе сухопутний похід, й иншим державам також має бути дана участь в сім воєннім пляні, і так швидко і без великого клопоту можна буде Турків звоювати.

Козаки готові також помагати Шведам, коли б у них вийшла війна в Німеччині, в Семигороді чи в иншім місці-вони вишлють туди своє військо, під умовою, щоб за ним лишилась здобич, яку собі здобуде. Але з Москвою військо хотіло б зістатися в згоді і просить короля шведського без важної причини не заходити з нею в конфлікт. Розуміється, коли Москалі не будуть поступати з Шведами згідливо і справедливо, то козаки, обіцюючи помоч Шведам против усіх ворогів, і в конфлікті з Москвою стоятимуть по їx стороні. Але з огляду що військо козацьке мало з її сторони велику поміч против своїх неприятелів: Поляків, Татар, Молдаван, Волохів, Семигородців і Турків, воно цінить свій союз з Москвою як користний, і радо було б його заховати. Просить шведського короля заховувати давніші умови (з Москвою) і дуже бажало б, щоб зложився союз Шведів, Московитів і козаків: спільними силами їм би вдалося перемогти і підбити богато народів.

Деклярація в такій формі була переказана Данилом шведському королеві в перших днях листопада, так як він її прийняв від гетьмана під Львовом в жовтні; але те що висловлено було тут, кажу, в значній мірі, коли не в цілости може характеризувати позицію гетьмана і війська також і підчас камінецьких переговорів.

Дуже можливо що тоді ж були дані директиви й Золотаренкові-звязатися з Шведами, порозумітися з ними що до операцій в Литві і в потребі помогти їм своїм контінґентом 20).

Подробиць про сі зносини і кооперацію наказного гетьмана з Шведами знов таки маємо дуже мало. Маємо паспорт Золотаренка для якогось “уроженого Івана Петровича, товариша нашого”, висланого “в пильнних справах до ріжних місць”, з датою 15 (?) вересня в Свислочи 21).

По друге-його ж лист до Карла Густава, 14 дня невідомого місяця 22) під Биховим. Відкликуючись до попереднього листа з висловами свого поважання, Золотаренко сим разом висловлює радість з приводу того, що Карло-Ґустав заволодів Польщею, і обіцює йому всяку поміч з боку козаків, з застереженнєм відповідної влади і чести зверхника-запорізького гетьмана. Золотаренко просить, щоб гетьман мав перше місце по королі, а потім прохає також уваги для своїх козаків-“тих що під моїм рейментом Білоруським і Сіверським” (in meo regimine Bialoruscio et Sieuerscio). Ширші відомости, не турбуючи самого короля він пише Радзєйовскому, і прохає не затримуючи відправити його післанця, “сотника нашого війська Івана Петровича”.

Далі-одвертий лист Радзєйовского, виданий в Варшаві 27 вересня, на клопотаннє Івана Петровича сотника війська Запорізького, що жертвуючи своїм життєм через таки небезпеки прийшов від війська Запорозького, того що на Литві, офіруючи його послуги й. м. королеві шведському, і прибув до Варшави в неприсутности короля 23).

Лист самого короля з Торна 14 листопада, без зазначення адресата, але очевидно що до Золотаренка, з подякою за пропоновані через посла, сотника І. Петровича послуги: король згадує спеціяльно про 10 тисяч козаків, що їх віддає в його розпорядженє Золотаренко, і вважає за краще щоб Золотаренко якийсь час затримав їx при собі, доки буде ясно, де їх буде найбільше потрібно: чи в Прусії-де пробуває король тепер, чи в иншому місці”).

Лист на ту ж тему Радзєйовского до Золотаренка з Торуня 6 грудня: він уважає, що зараз той 10-тисячний козацький корпус не потрібен, бо Прусія, Підляше і властиво вся Польща признала вже шведського короля: треба б подумати про якусь нову заграничну війну, що могла б бути користною і для Запорізького війська 25).

Як бачимо разом взята ся серія листів, при всіх непевностях в датах, в змісті і т. д., представляє справу в загальних зарисах досить ясно. “Польний гетьман”, як його зве Радзєйовский, не входячи в які небудь політичні переговори і відкликаючися, як льояльний субалтерн до того, що буде постановлено його старшим- гетьманом запорозьким, пропонував шведському королеві свою військову поміч, в скількости 10 тисяч козаків.

Представляється досить можливим, що прихід шведського посла під Камінець дав привід старшому гетьманові дати розпорядженнє свому замісникові на Білоруси по можливости послужити шведським операціям також і на тім терені, як він сам збирався се зробити в Галиччині й Малопольщі.








Примітки


1) Архив Ю.З.Р. III. VI ч. 24-з ориґіналу шведського державного архиву.

2) Monum. Hungariae XXIII ч. 138.

3) Див. його звідомленнє у Сіляді, Тrаnssуlvаnіа І с. 458-9.

4) Тамже с. 447.

5) Див. вище с. 1102.

6) 5 серпня н. ст. дійсно було в четвер, се показує, що лист датований теж новим стилем. Реляції Бороша очевидно також.

7) Він далі розповідає про нього, запевняючи в достовірности його відомостей, що се природжений Молдаванин, в молодих літах помандрував на Україну, оженився в Переяславі, а тепер вернувся з козацькими послами.

8) Моnum. Hungariae XXIII ч. 132.

9) Така дата в виданню, про cумнівність її вище с. 1104.

10) Transsylvania І с. 439.

11) Тамже с. 231.

12) Тамже с. 232-3.

13) Transsylvania I c. 440.

14) Monumenta Hungariae XXIII c. 236-7.

15) Transsylvania I c. 440.

16) Monumenta Hungariae XXIII c. 236.

17) accedentibus etiam jam juxta pactum Cosacorum subsidii-Monumenta Hungariae XXIII c. 23 лист 26 вересня.

18) Архив ю.з.р. III. VI ч. 23.

19) Архив Ю.З.Р. III. VI ч. 30.

20) Сей здогад висловив свого часу Кубаля (II с. 299), і він можливий; непотрібно тільки се він трактує як акт “відступства і зради цареві”, бо як я вказав у тексті, військо хотіло зістатися в згоді з царем і далі. Так само помилявся Кубаля, що тільки посольство шведське попхнуло Хмельницького до такого “найзухвальського кроку” як похід на Львів, бо йдучи в похід і рахуючися з можливістю татарського нападу на Україну він певно не мав наміру заганятися так далеко-перед шведським посольством (с. 298). В дійсности ми бачили, що похід на Львів і знищеннє коронного війська Хмельницький поставив метою кампанії ще з січня т. р.

21) Оригінал-Малор. подлин. акты № 60, москов. список-Акты Ю.З.Р. XIV с. 887 дата невиразна: не то 15 не то 20.

22) Молчановський згадує, що пізніша поміта вказує на 14 липня 1655 р., але се цілком не можливо: раніш ніж 14 вересня Золотаренко не міг так рішучо писати про шведсько-козацьку кооперацію.

23) Акты XIV с. 803.

24) Тамже с. 895, незвичайно лихий переклад, навіть мало зрозумілий; король посилається на грамоту Золотаренка “даную до Бієрнси дня 14 сего мЂсяца”-найскорше б се пасувало до грамоти без дати, що могла бути дана 14 вересня, — але на ній показаний Бихів.

25) Тамже с. 890-1.











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.