Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





ПІДО ЛЬВОВОМ: ПОХІД З-ПІД КАМІНЦЯ, ЗДОБУТТЄ ЯГОЛЬНИЦІ І ПІДГАЙЦІВ, БИТВА ПІД ГОРОДКОМ, ОБЛОГА ЛЬВОВА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО МАҐІСТРАТУ, ПЕРША ДЕПУТАЦІЯ МАҐІСТРАТУ У ГЕТЬМАНА, РОЗМОВИ, ДРУГА ДЕПУТАЦІЯ, НАСТУП 8 ЖОВТНЯ, УМОВИ КАПІТУЛЯЦІЇ ПОСТАВЛЕНІ ГЕТЬМАНОМ, ДАЛЬШІ ПЕРЕГОВОРИ І ПОРОЗУМІННЄ, ПЕРЕГОВОРИ З ГУБЕРНАТОРОМ ҐРОДЗІЦКИМ, ПЛЯН КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ВСТУПАЄТЬСЯ З-ПІДО ЛЬВОВА.



Похід з-під Камінця на Львів досить докладно описує реляція Бутурлина 1). “Серпня 27 прийшли під замочок Скали, і коло того замочку (“городка”) твої ратні люди спалили посад (місто), а в замочку сиділи селяни (“крестьянство”), і виходячи до нас (воєводів) говорили, що раді б бути під твоєю рукою. Ми той замочок покинули (не обсадили залогою), тому що було поруйновано, і селян було не богато. З-під Скал прийшли під город Борщів (Боршов) та під Височки, і з города Борщова Ляхи й міщани, настрашившися твоїх ратних людей, кинули місто і повтікали. Ми веліли город (замок) знищити, місто і села коло нього і коло Височок попалити і прийшли під город Ягольницю (Егельница), де жив польський гетьман Лянцкороньский. В замку сидів Поляк Северин Наропіньский, з ним инша шляхта, гайдуки, міщани і селяни: замкнулись і приготовилися до облоги твердо. Ми веліли спалити місто під городом і села, і поговоривши з гетьманом Б. Хмельницьким обложили город кріпкою облогою, веліли викопати шанці, поставили тури, з шанців піше військо приступали під город, і 1 дня сентября С. Наропіньский з шляхтою і з усею залогою, бачучи твердий (“жестокий”) приступ, здали місто і тобі присягли 2). Ми їх хотіли вислати за Дніпро, на життє в черкаські городи, але гетьман і писар радили шляхти і міщан не висилати-аби инші польські городи, то бачучи, також піддавались. А про гайдуків просили, щоб віддати їм, до твоєї корогви і до гармат, і ми їм дали взяти 100 гайдуків. А гармат в тім городі взяли ми 3 мідяні полкові, що взято в бою під Охматовим у В. В. Шереметева, та гармату полуторну мідяну московську-взяту в українних городах за московської руїни 3), та польських мідяних полкових гармат 5; і гетьман Б. Хмельницький теж узяв гармат 5 4).

“З-під Ягольниці пішли ми до Львова сентября 4, і по дорозі твої ратні люди у польських городів Язлівця, Бучача, Бережан, Теребовлі, Потока, Тернополя, Підгайців і за Дністром Галича 5), Поморян, Голих Гір, Бужська попалили “посади”. Всі місточка і села наоколо тих городів верст на 30, 40, 50, 60 і більше твої люди і Запорізькі козаки попалили також. В Підгайцях Ляхи і міщане, побоявшися твого війська, великий замок, де жив гетьман Станислав Потоцкий, покинули і втікли, а в малім мурованім замкнулось трохи людей-пани та міщани і потім добили тобі чолом і присягу зложили; ми їх веліли вислати за Дніпро на життє, а великий замок і мурований замочок і посади спалити. В Язлівці, Бучачу і Бережанах в маленьких городках засіли Ляхи, Жиди, Вірмени, і міщан богато, і ми до них приступати не веліли, тому що городки муровані, тверді-аби не наробити утрат”.

Тим часом одержано вісти, що польське військо пішло з Глинян під Львів, і воєводи також пішли спішно під Львів. Дістали язика, і той їм розповів, що коронне військо стоїть в Городку: Львовяне не пустили до Львова коронного гетьмана, воліли відсижуватися самі, і він відійшов під Городок. Тоді військо московське і козацьке підійшли під Львів, 16 (26) вересня, а частину московського війська під проводом Ромодановского, і козацького під проводом миргородського полковника Лесницького відряджено під Городок на Потоцкого.

Так оповідає ся реляція Бутурлина, дуже сумарна згадуючи про битву під Городком і цілком проминаючи облогу Львова (дещо про се пізніше).

З польських джерел, також досить скупих на сім пункті (бо вся тодішня увага була скуплена на боротьбі Карла-Ґустава з Яном-Казимиром) 6), довідуємося, що Потоцкий заложився був табором за Городком, вповаючи на неприступність сеї позиції, серед тутешніх ставів та мочарів, і сподівався дочекатися посполитого рушення, що мало до нього прибути з ріжних воєводств. Але військо його було дуже мале-язики казали, що було його 6 тис. 7), а Коховский рахує тільки на 4 тисячі. Козаки не дали йому тут довго попасати; приступивши під городок, вони встигли опанувати місто-зручно відтягнувши увагу до свого приступу з одної сторони, і війшовши тоді до міста з иншої, а 29 вересня н. с. приступили під позиції Потоцкого. Не вважаючи на цілком малі свої сили він попробував прийняти битву, але наступ його кінноти скоро розбився о сильне піше військо московське і козацьке, вона мусіла завернутися, і її відступ перейшов на втікачку. Козаки й Москалі гонили за польським військом до Яворова, до Ярославля 8). Не втримався навіть і Ярослав. “Ярославці, почувши про твоїх ратних людей, покинувши все, повтікали, а кого ми в городі застали, тих вирубали”, зазначає Бутурлин. Попалено також инші міста і села в сім напрямі, взято богато бранців, між ними брата попереднього Павла Потоцкого Яна, і цілий ряд инших значних шляхтичів. Їx з ріжними иншими трофеями з тріумфом вислано цареві-але тут сталася конфузія, бо за Староконстантиновим над Случею напоровся сей тріумфальний похід на ханських Татар, не підозріваючи їx приходу, і так усі ті трофеї марно пропали 9).

Під Львовом козацькі полки стали з'являтися під 25 вересня, і в дальших днях армія Хмельницького-Бутурлина щільно обступила місто 10). 30 вересня в місті довідалися, що головна кватира Хмельницького стала на Святоюрській Горі, Бутурлин на дорозі до Янова, за костелом св. Хреста. Місто загодя обсаджене залогою під проводом колишнього коменданта Кодака, ґенерала артилєрії Криштофа Гродзіцкого, під його проводом старанно приготовилося до облоги, і заперши дух чекало дальших подій 11). З жовтня наступила канонада, після неї перед вечером трубач привіз лист Хмельницького до маґістрату:

“Від мене, Б. Хмельницького, гетьмана війська й. цар. вел. Запорозького вам- маґістратові м. Львова і всякого стану людям-з побажаннєм всякого здоровля посилаємо те наше писаннє. Явно то самому богові, що ми ніколи не бажали розливання християнської крови, і коли по тих усяких подіях рушили сюди військо наше, вчинили ми се за причиною військ коронних. В давніших роках, коли йдучи за Вишневецьким, притягнули ми сюди-показали ми вам нашу ласку, і тепер коли господь дав нам погромити дощенту коронне військо під Городком, виконуємо християнський обовязок і хоч не бачимо вашої покори, таки жадаємо, щоб ви зараз, коли хочете зістатися живі, дали нам своє рішеннє, не чекаючи собі ні звідки потіхи ні помочи, ні слухаючи чиєї небудь ради. Не сумнівайтеся ні трохи, що коли покоритеся, дізнаєте нашої особливої ласки, а коли ні-то непокірному за супротивленнє нехибна буде нагорода. Тим часом дайте відповідь. Б. Хмельницький, з обозу дня 3 жовтня 1655” 12).

Довго роздумували над сим листом львівські “батьки міста” і другого дня відповіли дуже чемним листом, просячи лишити їx в спокою, як льояльних громадян. На се дістали того ж дня під вечір другого листа від козацького гетьмана:

“Мої ласкаві пани-маґістратські м. Львова! Лист ваш ми так зрозуміли, що ви сподіваєтесь якогось ратунку-а він вам ніколи не прийде! Не хочете пристати на те, щоб нам покоритись, і не думаєте-хоч знаєте добре, що ми-не бажаючи кровопролиття-свого часу значну вам показали ласку. Чи далі схочете зіставатися при своїм упорі, чи будете бажати собі милосердя нашого, негайно, завтра рано вишліть яких небудь людей. На поміч надія ваша пуста, — бо з ласкою божою військо наше, знищивши коронне, далеко в глибину (пішло), і коли ви не схочете покоритися, ми тут зістанемося довго. Але знаєте, що ласка наша не була вам закрита, коли попередніх років її просили, і тепер дізнаєте, коли схочете на неї здатися. Завтра рано чекаємо вашої деклярації”.

Рано депутати не вийшли, і козаки почали знову канонаду; тоді маґістрат вислав листа до Хмельницького і до Виговського, просячи дати за депутатів заставців, для їх безпечности. На се дістали сердитого листа від гетьмана:

“Явно бачимо вашу легкодушність, змішану з великим завзяттям, в тім що ви, бачивши з нашого листу не абияку ласку до вас-більшу ніж яку повага наша позволяла, легко собі її берете і не горнучися до сеї ласки нашої з своєю покорою, ще вимагаєте від нас якихось заставців за своїх людей, що їх маєте до нас виправити. Атже можете собі пригадати, що і тих літ, як ви дізнали нашого милосердя, одержали-сьте його за простим словом нашим, без яких небудь заставців. Тому як хочете милосердя до вас, і не хочете щоб при завзятих і невинні люди згинули-як декотрі міста таку кару від бога вже дістали, а инші через покору живі зістались, — то вже не покладаючи на нікого надії, дайте нам негайно деклярацію через своїх (депутатів), покинувши се завзяттє і не чекаючи заставців”...

Виговський також докорив Львовянам, що вони таким недорічним домаганнєм гнівають гетьмана і військо. Вислухавши такий репріманд, гадки поділились, але кінець кінцем перемогла думка, що треба вислати депутатів, не проволікаючи часу, і упрошено тих самих осіб, що їздили до козацького табору в 1648 р., аби знову взяли на себе сю місію: від маґістрату мав іти Кушевич, від Русинів Лаврисевич, від Вірмен Сахнович. Другого дня, 6 жовтня приїхав з сурмачом Іван Ковалевський “осавул війська Запорозького і майордом Хмельницького”, добре знаний Львовянам з попередної облоги, попровадив депутацію від міської фіртки Сикстівською дорогою (тепер Сикстівська улиця) “через громадні полки московські, а потім і козацькі” що приймали їх чемно і великими юрбами їм приглядались, до гетьманського становища на Святоюрській горі. Тут завів їx до свого “шатерка”, а потім відпровадив до гетьманського намету, де їх приняв Соболь, “покойовий Хмельницького” і запровадив до гетьмана.

Застали Хмельницького, що сидів при столі на лаві, по турецьки підібгавши навхрест ноги. Він піднявся (до депутатів), і коли вони його привитали, “загально вже знаючи його звичай і церемонії, чемно запросив їх сідати”. Піднесли йому від міста хліб і вино. Прийнявши від них сей дарунок, просив також сідати. “При нім сиділи полковники війська Запорозького; Іван Виговський писар війська Зап., Тетеря-чоловік вчений в латинській, польській і словянській мові, Григорій Сахнович Лесницький 13), полковник миргородський, Самійло Богданович Зарудний, ґенеральний суддя війська Запорозького, Томаш Носач генеральний обозний, Данило Виговський полковник, посол короля й. м. Яна Казимира-свояк Виговського 14). посол татарський і Яні Грек-чоловік дуже досвідчений що кільканадцять літ тому мирив московського царя з Отом., Портою, а тепер складав той нещасливий союз між Москвою і козаками. Иншим, нижчим велено вступитися”.

“Тоді по звичайних чемностях Хмельницький почав вичисляти причини, які запровадили його до сього краю. Раз натискав на спустошеннє, що сталося від Татар на Україні минулого року, другим разом-на недавній ворожий виступ п. п. гетьманів коронних против війська Запорозького-хоч король й. м. в доброті своїй инакше хотів поступити з військом. Широко при тім розповідав про погром коронного війська під Городком-і зачавши те оповідати казав покликати п. Потоцкого, воєводича браславського, і п. Биковского, з Сєрадзького воєводства, що попали в полон під Городком. Коли вони прийшли, він чемно запросив їх до столу і післав запросити до себе двох московських полковників: кн. Ромодановского і Ґротуса. Коли вони прийшли, і ми їх привитали, почали вони богато говорити не похвального про Поляків і особливо про погром коронного війська під Городком. Тут п. воєводич браславський не міг змовчати в своїй великодушности і любови до вітчини і в очі сказав тим Москалям, аби не приписували собі ніякої побіди над коронним військом, бо коли б не наступила була козацька піхота, московське військо понесло було б великий погром від Поляків. Тішився з такої відповіди Хмельницький і полковники. Скоро потім Москалі пішли, щось зтиха сказавши Виговському, а той по латини сказав п. Кушевичу: “Про инші річи буде мова завтра”. По виході Москалів Хмельницький і Виговський богато говорив про тяжкий стан Річипосполитої, з-часта натискаючи на Жванецьку кампанію і називаючи її причиною і початком усіх бід, з мотивів котрих тут нема чого споминати.

“Потім наступив обід-священик, капелян Хмельницького, поблагословив, не забувши московського царя-просив у бога йому успіху. По обіді довго посиділи, і міські депутати, діставши на другий день термін своєї конференції, повернули до міста з такими листами. Перший був від Хмельницького: “З приємністю прийняли ми, що ви здалися на наше слово і запевненнє ласки в листі нашому і прислали тих людей з першою заявою покори. За те покажемо в. м. нашу прихильність. Деклярацію вашу відложили ми до завтра, і треба щоб ви завтра як найраніше вислали котрогось з своїх людей, ми ж тим часом, сеї ж ночи з усею старшиною нашого війська подумаємо, аби то як найкраще для вас було”... Другий лист був від Виговського, цілком етикетальний (с. 132).

“Коли другого дня депутати прийшли знову до козацького табору, він завів їх до себе і прийняв листи до гетьмана і до себе.-Потім серед ріжних розмов спитав депутатів, чи мають якісь листи до московського воєводи Василя Василевича, і чи хочуть з ним бачитися. Депутати коротко відповіли, що листа до нього не мають і в ніякі переговори з ним удаватися не можуть, бо мають повновласть обмежену. Але Виговський намовив таки депутатів, щоб трьох з-поміж себе післали до Василя Василевича й піднесли йому як гостеві білий хліб і кілька гарців вина. Пішли п. п. Ґонсьоркевич, Лавришович і Хомицький, діставши від своїх товаришів пригадку-не вдаватися в ніякі трактати з Москвою, а п. п. Кушевич і Сахпович лишилися у Виговського. Прийшов потім до них і сам Хмельницький. Були тут ріжні розмови і дебати про сучасний стан Річипосполитої: оповідали, що король й. м. Ян-Казимир зрікся корони і за границю вступився, Шведи Краків зайняли, війська коронного нема вже ніякого-взагалі широко розповідали, наганяючи на нас страху.

“За той час повернули післані до Вас. Вас. і розповіли своїм, як він сурово поставився, не прийняв ні хліба ні вина, а домагався, щоб місто і замок піддалися, і зложено присягу на імя царя як від міщан, так і від п. губернатора (Гродзіцкого), — але вони збули то такою відповіддю, що про се з ним говорити не можуть, і обіцяли, що до переговорів у сій справі з'являться у нього завтра инші люди. Настрашений такою реляцією своїх колєґів п. Кушевич звернувся до Хмельницького і став зі здивованнєм викладати йому ті всі речи, але Хмельницький відповів на то коротко, що так мусить бути. Виговський же дуже широко, з великим гнівом, раз-у-раз бючи в стіл рукою, домагався того самого що й Вас. Вас., з-часта повторяючи на нашу ганьбу, що вже й біг нас відступив. Доводив то лихим станом всеї Річипосполитої, і з-часта при тім повторяв, що доки зайшла шабля козацька, доти мусить бути й козацька влада (kozackie dominium).

“Коли Виговський скінчив таку свою мову, Кушевич попросив іменем своїм і своїх колєґів, щоб йому позволили говорити безпечно. Хмельницький позволив, позволив і Виговський, такі точно сказавши слова: “Говоріть, коли що маєте, і говоріть безпечно і сміливо, бо тут не жарти!” Тоді Кушевич вставши з другими сказав: “Милостивий пане гетьмане! не буду займати в. м. довгими словами. Життє наше- котрі тут єсмо-в руках в. м., і ми думаємо так, що тільки за особливою ласкою вашою, нашого милостивого пана, ми звідси повернемося. Але щоб ми і місто мали вчинити присягу на імя московського царя, ніколи ми того не вчинимо і вчинити не можемо. Раз присягли ми королеві й. м., панові нашому милостивому Янові-Казимирові, і мусимо дотримати віри нашої, яка б не була його фортуна. Маємо надію, що за ласкою божою і стараннєм вашої мил., нашого мил. пана, і всього війська Запорозького, — як ми то зрозуміли.-все вернеться до свого. А коли б тепер без всякої потреби і силування-бо ж його нема, богові дяка!-мали ми так нашвидку віру правдивому панові зламати, а новому присягти, — що б подумав ваша мил., наш мил. п. з усім військом своїм про легкодушність нашу, і що б потім сказав про честь і віру нашу той сам цар московський-котрого взагалі не узнаємо? Тому унижено і покірно просимо в. м., нашого мил. пана, — не вимагай від нас того, чого против вірности і сумління свого вчинити не можемо”.

“Сі слова повторили й инші депутати, цілком приєднуючися до того що сказав п. Кушевич, заявляючи, що за короля й. м. Яна-Казимира готові вони завсіди життєм жертвувати і кров свою проливати. Здавалось, що й сам Хмельницький не дуже був противний такій деклярації, але Виговський кілька разів на ріжні способи повторяв свою гадку, і богато в тім стратив часу, поки нарешті депутати зробили таке закінченнє: “Шкода більше часу тратити, мил. пане гетьмане! Більше нічого ми не скажемо, тільки те що тисячу разів повторяємо-що доки жив король й. м., наш мил. пан Ян-Казимир, ми нікому иншому присягати не будемо, і коли б депутати міста з якого небудь страху зробили се тут, то п. губернатор наш і все місто того б не акцептували. Тому просимо вашці, н. м. п., аби ти нас до того не примушував” (134).

“Той потаємний посол короля й. м. 15) і посол татарський, як ми могли зміркувати, слухали тої заяви з утіхою, і самим полковникам не була прикра така деклярація, бо П. Тетеря, полковник переяславський, сказав потиху до п. Яна Хомицького такі слова: Sitis constantes et generosi (будьте витривалі й благородні). Більше на сю тему з депутатами того дня не говорили, а провели весь час в ріжних розмовах-по части про погром коронного війська під Городком, по части про союз з Москвою, доводячи, що військо Запорізьке не піддалося цареві в неволю (in servitutem) і ніколи не піддасться, бо ж воно за вільність повстало й війну против Ляхів підняло. Нарешті по довгих таких розмовах відправив Хмельницький депутатів до міста, аби від усіх станів принесли деклярації в справі піддання міста і присяги московському цареві і при тім написав такий лист до маґістрату:

“Мої ласкаві панове-маґістратські м. Львова! Ще з більшою приємністю прийняли ми нині вашу покору, тому що сповняючи нашу волю, вислали сьте своїх людей, і ми їм дали устну деклярацію на початок, а по дальшу завтра, тільки знову зрана пришліть обміркувати справу з своїми, а запевняємо в. м., що не зістанетеся без нашої ласки”...

“Виговський додав знову також від себе листа, подібного змісту.

“Але тільки що депутати з тими листами прийшли під місто, як з ріжних місць знову почалася канонада; трівала кілька годин, правда що без якої небудь шкоди місту. Коли другого дня трубач приїхав під місто по депутатів, то Ґродзіцкий з огляду на сю канонаду, і з инших мотивів не згодився, щоб депутати їхали, а вислано з трубачем тільки листи. Хмельницькому маґістрат потверджував, що присяги цареві він зложити не може, і просять його подбати, щоб їx до того не приневолювано, бо тільки з ним маґістрат хоче трактувати. На адресу Виговського Кушевич приватним листом потверджував сказане вчора, що всі мешканці львівські рішучо відмовляються присягти цареіві.

“По сім другого дня, 9 жовтня, московське військо стало маркувати наступ: в городі єзуїтів і по инших місцях почали ставляти батареї, сипали вали і шукали місця для мін. Але від Хмельницького трубач привіз знову листа до маґістрату: “Мої ласкаві панове і т. д. Дуже дивуємось тому, що в. м. зачавши трактувати з нами про приязнь, занехали переговори і вже до нас не присилаєте. Коли хочете нашої приязни, присилайте до нас людей значних: ми їм всяку ласку і приязнь нашу заявимо і назад відошлемо, як попереднього разу, здорових і цілих. Бо давши слово, стоїмо при нім статечно. Але перед усім зараз висилайте і дайте нам знати, коли хочете з нам трактувати, сьогодні чи завтра, аби ми знали”... Був також лист від Виговського до Кушевича, з осторогою: від розпочатих переговорів не відступати і з Москвою в ніякі трактати не вдаватися, перед військом же Запорізьким він обіцяв за місто клопотатися (137).

На лист Хмельницького маґістрат відписав, що зістаючись при своїй відмові присягати цареві, вишле на другий день своїх депутатів до Хмельницького, вповні покладаючись на його обіцянку безпечности. На се в короткім часі, того ж дня діставлена відповідь Хмельницького, що він завтра чекатиме депутатів-просить тільки прислати їx як найраніш, щоб не тратити часу 16). Через трубача переказано, що депутати другого дня підуть; тим не менше цілий день той, 9 жовтня, з обох сторін ішла канонада. Другого дня рано приїхав трубач по депутатів і вони пішли до козацького табору з новими рекомендаційними листами до гетьмана і писаря.

“Коли сі листи віддано і прочитано, були ріжні розмови. Виговський нападав, що у Львові грецька реліґія терпить утиски, і наводив ріжні приклади. Хмельницький похвалявся, що вже став паном всеї Руси і жадним чином не дасть її нікому иншому 17). Нарешті спитав депутатів, чого б хотіло від нього місто; на се відповіли коротко: аби військо запорізьке, а головно московське вступилося звідси. Зараз на се заявив Хмельницький і своє: зажадав від міста якогось дарунку, додавши, що такого великого як сім літ тому не домагається, з огляду на всі біди пережиті містом. Дальше відложив до завтра, і відправив післанців до міста з листами”.

В листах його і Виговського нічого не було крім жадання, щоб депутати прибули другого дня для переговорів. Але тільки що вони вийшли від Хмельницького, зараз почалася стрільба, так що поворот навіть був не дуже безпечний. Другого дня Кушевич лишився в місті, їздив замісць нього инший райця, і тому подробиць переговорів не знаємо. Канонада йшла протягом цілого дня; депутацію вислану на умови, Хмельницький затримав у себе через ніч, і другого дня прислав свою деклярацію маґістратові і всім станам, що пробувають у Львові; тут стояли такі мотивації: “Весь час не бажали ми розлиття невинної крови християнської і не давали до того найменшої причини, але що військо коронне і ріжні стани Річипосполитої наступали на Україну, мусіли ми боронити своє життє. Минулої зими, взявши собі поміч із сторонніх держав вони наступали на нас і тепер нас аж сюди запровадило коронне військо. Одначе ми, не бажаючи кровопролиття, готові показати ласку кожному, хто просить у нас милосердя-тільки аби всі пани, які у Львові знаходяться, виконали зазначене в сій деклярації:

“Насамперед рицарство, міщани, всі обивателі і старші м. Львова мають виконати присягу на те, що коли військо запорозьке й царське відступлять, вони не будуть громити ріжних чат що розійшлись, і в полон не будуть брати, ми ж також обіцяємо міщанам і всім обивателям львівським всяку безпечність і заборонимо війську нічого не палити по селах і фільварках.

“За те що не хочемо міста добувати і кров невинну розливати мають дати нашому війську дарунок (honorarium)-400 тисяч золотих. На слуг наших військових сукна: фалендишу 100 поставів, а шиптуху 200; кожухів тисячу і чобіт 2 тисячі. Окремо на старшину і ріжну старшину військову кармазину 50 поставів, півгранату 20, півшкарлату 10, аксамиту штучок 5, атласу 10, адамашку 10.

“олива на піхоту 50 центарів.

“Вязнів наших козацьких і московських аби повернено.

“Жидів як неприятелів Христові і всім християнам, аби видано з усім майном, з дітьми і жінками.

“Щоб рицарство, шляхта і обивателі львівські після відходу війська не громили козаків і царських людей і в неволю не брали, ми лишаємо у вас на перешкоду частину війська запорозького і царського.

“До тих пунктів мають приложитися стан духовний, стан шляхетський і всі обивателі львівські” (140-1).

Маґістрат вислав депутатів з проханнєм зменшити сі вимоги, так щоб місто, вичерпане за сі роки всякими контрибуціями, могло дійсно їx виконати. Віддавши листа депутати переходили з Виговським пункт за пунктом наведені домагання. Пункт перший, розуміється, обіцяли виконати, так само годилися і на розмін бранців. Контрибуцію просили зменшити до 20 тисяч, і то не в грошах, а в товарах, і сюди включали також жадання сукна і одежі; олива нічого не могли дати і просили вдоволитися тим, що здерли вже з даху костела св. хреста. “Видати Жидів-був то пункт дуже трудний, згодитися не хотіли, бо таки й жадним чином не могли”. “Що до останнього, сказали, що маючи залогу в місті від короля, иншої вже не потрібують”.

“Вислухав сеї деклярації Виговський і пішов з нею до Хмельницького, а вернувшися спитав, чого ж навзаїм хоче місто від гетьмана і війська Запорозького. На се питаннє депутати повторили свою попередню відповідь, себто щоб військо московське і запорозьке негайно від міста відступило, і на будуче-коли б ся нещасна війна ще не скінчилася, — лишило Львів і його територію. Вислухавши се Виговський засміявсь і сказав від імени Хмельницького, що він міцно стоїть при даних від нього пунктах” (142).

По сім депутатів відправлено з тим, щоб вони прибули знову другого дня. Канонада тим часом трівала. Коли другого дня (15 жовтня) депутати привезли тільки прохання, щоб гетьман задоволився тим, що місто йому запропонувало, Виговський почав дуже сердито виговорювати, що львівські католики не шанують грецької віри, чинять ріжні утиски православним; “дуже гнівався на бернардинів львівських, що вони зловивши кількох козаків, немилосердно повбивали у себе”. Депутати старались виправдуватися, “але на розгніваного чоловіка ті оправдування не богато впливу робили”. Кінець кінцем депутацію відправлено з доволі суворими листами гетьмана і писаря, де маґістратові робився докір, що він вимовляючись своїми бідами затягав справу, і ставилося домаганнє, щоб другого дня прибули депутати не тільки від міщан, але і від шляхти і духовенства, з иншими, більш можливими умовами. Віддаючи сі листи Виговський ще раз з гнівом докоряв, що стан духовний і шляхетський нікого досі не присилав до нього, що то пиха і ароґанція і т. под.

Згідно з сим бажаннєм другого дня вибрався православний владика Арсеній Желиборський, підкоморій львівський Ожґа, каноник латинської капітули Ґават-автор звісних українських інтермедій, і ще два райці і два єзуїти.

“16 жовтня всі вищенаписані пішли до табору. Наперед вступили з й. м. епископом до церкви Св. Юра, і тут іменем Хмельницького-у котрого тоді був на конференції Василь Васильович, урочисто витали епископа Виговський, Лісницький і Тетеря. Вийшовши з церкви пішли насамперед до канцелярії Виговського, відти до Хмельницького. Були там ріжні мови і розмови про сучасний стан Річипосполитої, про велику незгоду між маґнатами, про нещирість певних осіб до війська Запорізького, про зле правліннє, нещасливий хід усіх справ, і всякі инші речі, що й виписати трудно. Нарешті Виговський приступив до закінчення переговорів з депутатами. Дуже богато говорилося з обох сторін, і тому що вечір надходив прийшлось справу відложити на потім; тому вищезгадані особи, зіставивши в таборі й. м. епископа, двох єзуїтів й инших осіб вернулися вечірнім смерком до дому. Після виходу їх з табору приїхав до Хмельницького посол від короля шведського Ґамоцкий, Вірменин зі Львова, що ще за Ґустава підчас пруської війни в молодих літах попав у неволю і був відісланий до Швеції; мав він при собі за товмача якогось Піотровского, шляхтича польського-колишнього аґента п. Радзєйовского”.

Другого дня ті самі особи, з додатком підстарости львівського їздили до козаків, були у Виговського, частував їх Хмельницький, але день пройшов в розмовах, не посунувши справи, а наступного дня, 18 жовтня, зрана почалася канонада, і відповідаючи на неї зі Львова вбито якогось московського полковника-чужоземця. “Розгнівана тим Москва домагалася від Хмельницького, аби конче післав на штурм своїх разом з Черемисами; така ж була воля і полковників запорозьких, особливо обозного Носача, але епископ відмовив Хмельницького, і той потрапив угамувати і Москву і полковників своїх, тільки добру латину вичитав міським депутатам, що лишилися у нього з попереднього дня”. Канонада трівала цілий день, і маґістрат вислав листи до Виговського з перепросинами і бажаннями кінчати переговори. На се дістав такого листа від Хмельницького:

“Богдан Хмельницький вам Львовянам. Потім як я вас прийняв для бога, дивуюся дуже, що ви мабуть на короля Казимира оглядаєтесь. Не знаєте того, що вже король шведський й. м. знайшов собі дорогу: опанував Краків, а зо мною братерство взяв. Ми з ним війшли в певні контракти, порахувалися що до того, чим має розпоряжати король шведський-аби був вовк ситий і коза ціла, а що до нашого християнства так міркую і того бажаю з огляду що король шведський і цар московський, війшовши перед кількома літами в союз з нами козаками, тепер всі наступають на Польщу, ми з тими трьома народам так ділимося: нехай король шведський тримає, що йому бог дав до диспозиції, а що бог нам дав заїхати своєї Руської країни, я при тім стою 18).

“Від й. м. п. Ґродзіцкого бажаю, аби зо мною побачився особисто як з давнім приятелем, нічого не боячися: порозуміємося з ним в більших справах, щоб люди убогі веселилися і бога хвалили. А в. м. дай боже добра-ніч!

“20 жовтня пішли насамперед до неприятельського табору депутати з п. підстаростою, п. Анчевским та иншими. Скоро тільки минули московську сторожу, зараз почалася стрільба з неприятельської сторони, на котру відповідали з міста, цілком не вважаючи на депутатів, і вони були в немалій небезпеці під кулями, що густо літали над ними. Коли прийшли до табору, запровадив їх осавул Ковалевський до кватири Хмельницького, і там відбувши у нього обід, одіслано їх до Виговського. Там продовжувано попереду початі трактати; брали в них участь своїм авторитетом й. м. о. епископ, п. підкоморій і п. підстароста. Депутати міські клопоталися всі, але Виговський уперся, що з огляду на авторитет згаданих панів вже досить поступився, і відіслав по останнє рішення до самого Хмельницького і радив щоб п. Анчевский з п. Кушевичом ішли до нього. Вони се зробили і застали його самого, тільки замисленого і задуманого; широко говорили з ним про закінченнє трактатів, просячи пожалувати місто знищене всякими нещастями. Красномовно викладав йому п. Анчевский всі пережиті містом нещастя й біди і звертав увагу, що коли військо Запорізьке прийде до згоди з Річеюпосполитою-до чого Хмельницький здавався дуже прихильним-військо козацьке ще може мати з міста Львова свої вигоди і пожитки, як давніше мало. П. Кушевич пригадав йому обіцянку, дану ним місту тому сім літ, бувши в тих краях з Тугай-беєм. Довго про се говорили самі тільки втрьох, і хоч Хмельницький зпочатку твердо стояв при своїх-без гніву і без зайвих слів, але потім піддавсь і пристав на ту суму, що йому піддали Анчевский і Кушевич-60 тисяч 18). Вони зараз повідомили про се своїх колєґів, що ще були в таборі, а сі всі разом подякували Хмельницькому.

“Тим часом як цілий день ішли сі трактати, не переставала одначе з обох сторін стрілянина-мабуть щоб нагнати страху на депутатів. Але ті вже призвичаїлись і покладаючись на право міжнароднє ні про що не дбали, та з о. епископом і пп. Ґонсьорковичем та Олькуским; що весь той час пробули в таборі, під залізними кулями повернули до міста. Виговський для гонору провожав їx до самої міської фіртки, з великим числом своїх людей; тут його почастовано від міста вином, і він повернув до табору” (148).

Другого дня був повний спокій, Хмельницький і Виговський чемними листами запросили до себе Ґродзіцкого на розмову. Наступного дня приїхали під місто Тетеря і Лісницький, їх прийнято до міста і Ґродзіцкий частував у себе вечерею, потім другого дня поїхав на розмову до Хмельницького, богато між собою говорили-але зміст розмови лишився невідомий Кушевичеві. Розповів дещо сам Ґродзіцкий в листі до короля, дещо більше Рудавский-може бути на підставі реляції Ґродзіцкого підканцлєрові, згаданої в тім же листі 20)-тільки досі вона невідома. В листі до короля Ґродзіцкий згадує, що Хмельницький прийняв його досить людяно і давав зрозуміти, що готов би був вернутися в підданство Янові-Казимирові, але бентежило його, що гетьмани коронні саме в тім часі (22 жовтня) піддалися шведському королеві і обіцяли піддати всі замки на Руси, з тим щоб шведський король міг туди ввести свої залоги і відібрати на себе присягу. “Дуже він (Хмельницький) на се відказував, а також на той прихід ханський”, каже Ґродзіцкий і висловляє надію, що при сій нагоді можна б було привести його до згоди з ханом і розриву з Москвою, бо Хмельницкий досить сильно на неї відказує, — “Каже: я тої Москви не хочу, і між нами велика незгода, як я сам то бачив” 21). Рудавский передає мову Хмельницького- з приводу слів Ґродзіцкого про прихильність Яна-Казимира і непевність шансів Карла-Ґустава, в таких словах: “Коли так говориш про шведського короля, мусиш знати, що я також вірний слуга короля Казимира: вважай за доказ тобі мій спішний відступ від міста-і так поясни королеві. З Москвою роби що хочеш, я її лишаю і перший відступаю назад” 22). В пізнішім листі до Ґродзіцкого Виговський нагадував обіцянку, що дав Ґродзіцкий під Львовом: не піддавати нікому Львова 23). Все се разом взяте дає зрозуміти, що розмова Хмельницького з Ґродзіцким оберталася коло такої теми: Львів неповинен іти слідами гетьманів, не має піддаватися шведському королеві, ні приймати від нього залоги, а зістаючися вірним Янові-Казимирові, триматися звязку з козаками-бути такби сказати під протекторатом Запорозького війська. Се провідна ідея козацької політики того часу, що Русь повинна бути під владою козацькою; гетьман розвиває її далі на конференції 4 листопада.

Після того кілька днів старшина приймала товари в рахунок контрибуцій. 28 жовтня ся робота була закінчена, старшина виїхала з міста, і того ж дня Кушевич записує проїзд до Хмельницького Любовіцкого в посольстві від Яна-Казимира-що буде обговорене далі. Другого дня козаки повідомили Львовян про висліди походу на Люблин-як міський уряд люблинський присяг на царьске імя і т. д. (про се також далі). Наступного дня (31 жовтня) відбувалась якась нарада: московське й козацьке військо вийшло в поле за табором і стріляли з гармат і рушниць пустими набоями. Се одні токували як святкуваннє люблинського тріумфу, инші говорили, що се козаки робили параду з приводу того, що їм того дня привезено платню від царя; нарешті було ще третє поясненнє, що то вивозили з табору тіло Андрія Бутурлина, що захорувавши помер під Львовом.

1 листопада міські депутати вибралися знову до гетьмана, незнати саме з чим, — але застали Хмельницького “в немалій мелянхолії”. Тому він допустив до себе тільки пятьох, між ними Кушевича. “Инших розібрали між собою Виговський і полковники. При столі розповідав Хмельницький, що Татари з великою силою впали на Україну і немалої шкоди наробили в людях і добитку. Дуже широко розводив, яким способом можна звоювати Крим і обіцяв будучої зими наступати на Татар з військом Запорізьким і московським. До инших розмов через ту мелянхолію Хмельницького так і не прийшло, і депутати під вечір вернули до дому” (149).

“3 листопаду депутати знову були у Хмельницького і застали як виходив від нього п. Заяць, посол від Радзєйовского до козацького війська. І того дня Хмельницький меланхоліював, маючи у себе на розмові Василя Васильовича і канцлєра його. З міськими депутатами не мав иншої розмови, тільки повторяв свої (поза) вчорашні міркування про способи звоювати Крим, і зараз по обіді виправив депутатів до міста.

“Другого дня, 4 листопада депутати знову були в таборі, і при них вернувся з своїм полком Данило Виговський, везучи з Люблина велику здобич. Потім Хмельницький покликав до себе шведського посла і міських депутатів і при них заявив тому послові, що король шведський і військо його неповинні входити збройно до Руської землі, і посол іменем короля се обіцяв. Після того пішли між присутніми загальні розмови, і після їх закінчення депутати вернулися”.

В наступних днях було трохи стрільби, і між иншим ціляли з гармат на ратуш- “все се походило з намови Москви, бо та гнівалася за те, що міщани жадним чином не хотіли вдаватися з ними в ніякі переговори і трактати”. Потім 8 листопада-“Хмельницький несподівано рушив з запорозьким військом з табору, лишивши московське військо. Під місто приїздив з великою громадою Виговський і іменем Хмельницького і всього війська Запорізького витав п. Ґродзіцкого й все місто. Майже все місто окружили вінцем короґви козацького війська і сам Хмельницький під знаком гетьманським-занадто відважно, правду сказавши, з своєю прибічною сотнею їхав повз сам вал сидячи на коні 24). Нарешті 10 листопаду вступивсь і Василь Васильович з усім військом московським, попрощавшися під валом через своїх офіцерів з п. Ґродзіцким. Як наші наглядачі оповідали, було се військо не тільки велике, але і порядне. Дня 11 листопада вперше задзвонено в дзвони костельні і пущено годинники, а по костелах правилися відправи в подяку богові за звільненнє з семитижневої облоги”.

Я розповів сю історію за Кушевичом, щоб не розбивати його оповідання, хоч одностороннього, але суцільного і повного цінних подробиць, більших і менших. Тепер спинюсь на епізодах ним не освітлених відповідно.








Примітки


1) Білгород. ст. 328 л. 382 і далі-одна з серії його реляцій зложених ним після повороту, що опинилися в столбцях Білгородського столу; в перекладі дещо покорочую.

2) “Ляхи присягли, а благочестивые вЂры мЂщане і крестьянство по евангельской заповЂди вЂру учинили”-я сеї московської тонкости не передав у перекладі, як і ріжних инших многословій.

3) Разоренье.

4) “Вчора, 19 сентября прийшов наш чоловік від козацького гетьмана-велику “екстракцію” чинять добули Ягольницю і замок Лянцкороньского, де він мав резіденцію. Капітан піхоти, що там було, не міг довго триматись і піддався; богато срібла і всяких вартостей забрали. 87 гармат узяв гетьман і Москва також”-Стефан воєвода Ракоцієві, Моn. Hung. XXIII с. 247.

5) Дні покручені назви пропускаю.

6) Досить докладне, й небезінтересне оповіданнє у Єрлича: “(Від Камінця) рушивши пішли до Львова-насамперед до Гусятина, далі до Чорткова-взяли там воєводича браславського Петра Потоцкого, з жінкою, дітьми і челядю: 4 дні боронився він в замочку. Відти пішли до Ягольниці: в замочку було 200 чоловіка піхоти, приступали до нього кілька днів, піхота піддалася сама і замок піддала, і сама з ними (козаками) пішла: Хмельницький обіцяв їй платити як звичайно; шляхти і офіціялістів немало забрано до московської неволі, а декого побито. Звідти пішли на Підгайці- маєтність гетьмана Потоцкого і здобувши палили міста і села, не лишивши й колеса-окрім одного млина, де млинар окупився, давши 300 золотих, щоб його не палили”.

“(Під Львовом) стояв Хмельницький кілька тижнів, розпустивши загони на татарський взір за Дніпром і коло Перемишля, Галича і Ярослава-ходили з Москвою, і Москва великі мордерства чинила над нещасними людьми: у двоє переходила розбійників-козаків”. “Обивателі Волинського і Руського воєводства з-під Львова, Ярослав, Замостя й инших країв почали тікати від козаків з домів своїх, хто куди міг”, записує далі Єрлич, й іронізує з кварцяного і повітового війська, що вони не дочекавшися навіть козацького війська, “почали тікати, оден другого випереджуючи, так що тільки за кілька миль схаменулися: инші і вози з поживою й челядю кидали й тікали”.

7) Білгород. ст. 328 л. 340.

8) “На Воров да на Брахлов” в реляції Бутурлина. Про битву Кушевич (Жерела VI), с. 131, Коховский II с. 35-6, Ємйоловский с. 61, Юзефовіч (в Сборн. ЛЂт.) с. 171 й ин. Зібрав і аналізував сі відомости др. А. Чоловский в спеціяльній статейці: Bitwa pod Gródkiem, Tydzien, додаток do Kurjera Lwowskiego, 1905, ч. 47. Кубаля III с. 301-2. Кілька згадок про козаків і Москву під Ярославом-S. Morawski, Z czasów Chmielnickiego i Szwedów-Wydawnictwo dobroczynne Samborskie, XV rocznik, 1892.

9) Реляція Бутурлина с. 334.

10) Головним джерелом для історії сеї облоги Львова служить записка райці львівського Самійла Кушевича офіціяльна, найсправніша копія її, вписана до маґістратських книг (Acta Consularia) 1655 р. і видана в Жерелах до історії України-Руси т. VI, 1913, — вона носить назву переписувача, Я. Боженцкого; авторство Кушевича, голови маґістратської депутації до Хмельницького, викрив уже Зубрицький друкуючи фраґментарну копію з архива Ставропіґії в своїй хроніці Львова-с. 348 (ще раз видана в Supplementum ad Historica Russiae Monumenta). Друга записка-коротка і більш літературна, а менше фактична-Стан. Добєшовского, реєнта міського-у Зубрицького с. 338-346. Я тримаюся Кушевича, доповнюючи його з Добєшовского й инших джерел.

11) Описує пороблені приготовання, фортифікації й под. Добєшовский у Зубрицького с. 339.

12) Листи Хмельницького до львівського маґістрату з ориґіналів що в нім переховуються видав Антонович, з копій Шараневича в “Сборнику лЂтописей относящихся до исторіи Южной и Западной России, вид. київ. комісії, 1888, с. 259; з копій Кушевича в Жерелах. Добєшовский пише, що першого листа від Хмельницького привіз не трубач, а якийсь обдертий свинопас; супроти оповідання Кушевича се досить мало правдоподібно.

13) В ркп. Ставроп. Sielnicki Zachnowicz.

14) Мова очевидно про Федора Виговського-вище с. 1096.

15) Федір Виговський.

16) Сі два листи 9 жовтня в записці Кушевича (в обох редакціях-маґістратській і ставропіґіяльній) переставлені оден на місце другого і редактор VI тому Жерел доводить, що се правильний порядок, а помилився в порядку листів Антонович. Але зміст листів цілком ясно виявляє їx порядок, такий як прийняв Антонович.

17) Ze iuz panem wszystkiej Ruski ziemi zostai y onej komu inszemu zadnym sposobem nie pusci, c. 138.

18) a co nam Р. Bog pomogł Ukrainy swej Ruskiej zajachac, przy tem stоіe-Сб. c. 263. В зб. Кушевича a ze nam .. krainy swej Ruskiej, в Ставроп.: krainę swą Ruską.

19) Цифру подає Добєшовский, посміваючися з діспропорції того що Хмельницький зажадав, а на що згодився: “з великої бурі стався тихенький дощик: від 400 тис. відступивши на 60 тисяч згодився без труднощів” (с. 345).

20) Таку гадку висловив Кубаля (III с. 435 прим. 33), вона досить правдоподібна, бо ся розмова Ґродзіцкого з Хмельницьким дуже випинається з оповідання Рудавского про сей наступ козаків: воно загалом дуже коротке.

21) Теки Нарушевича 148 с. 758, дата 18 листопада, див. цитату вишче.

22) Костомаров до сих слів Рудавского (с. 201) ще додає: “Я переконався на власні очі, — писав після того Ґродзіцкий, що між козаками і Москалями нема згоди і сам Хмельницький мені сказав, що не хоче знати Москви: вона дуже груба”. Костомаров цитує “польску рукопись Архива Загран. Справ”, але се мабуть тойже лист Ґродзіцкого 18 листопада, свобідно переказаний Костомаровим.

23) Лист Виговського до Ґродзіцкого з 1 лютого 1656, автоґраф бібл. Чорторийських 398 л. 91, цитує Кубаля с. 437.

24) У Добєшовского трохи більше подробиць: “на чолі козацького війська їхав Хмельницький на сорокатім бахматі, через Краківське передмістє, повз тамошню браму. За ним корогва нова червона, бунчук з білого кінського хвоста. Над ним несли (корогву) Габданк з хрестом (герб Хмельницького) гаптованим на білій китайці, друга з образом св. Михайла, що пробиває на виліт змія. За сими корогвами йшли инші корогви, більше-менше 34, на них видніли крім нашого білого польського орла в короні герби майже всіх дальших воєводств і панств. За ними поспішав Виговський з своїм полком, слідом за великими купами”. “Москва ще роздумувала над відступом- аж третього дня рушила” (с. 345).











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.