Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 14.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





СІЧНЕВИЙ З'ЇЗД В ЧИГРИНІ, ВЕСІЛЛЄ У ГЕТЬМАНА, ЧИГИРИНСЬКІ НАРАДИ, ВІДОМОСТИ МИТРОПОЛИТА, НОВИНИ РОМЕНСЬКОГО ПИСАРЯ. ПРОБЛЄМА ЗАХІДНЬОЇ УКРАЇНИ.



Над усім сим козацька старшина мала нагоду подумати поговорити до схочу під свіжим вражіннєм-на новорічних зборах у гетьмана в Чигрині. Сього року вони випали особливо людно і урочисто, тому що звязані були з родинним святом: гетьман видавав доньку за Данила Виговського. Було богато старшини, богато послів 1) і всяких інтересованих ріжними справами людей. Було людно і гамірно. Про се маємо таке оповіданнє митрополита, записане і відіслане цареві київськими воєводами-вони почули від нього все се, коли прийшли по благословеннє, по повороті його до Київа 29 н. с. січня (передаю в першій особі):

“Їздив я по своїх маєтностях, а з маєтностей до Чигрина, і бачився з гетьманом; проживав у Чигрині тиждень, тому що у гетьмана було весілля: віддавав доньку за Данила Виговського, і я їх вінчав. Приїздив при мені до гетьмана від п. Радзєйовского гонець з Варшави: Миколай Савостьянович, з тим що шведський король пішов на пруського князя, що йому не піддався.

“Ще приїхав при мені післанець від гетьмана корунного Яна (!) Потоцкого, його родич п. Тиша 2): пише він, Потоцкий гетьманові, що стоїть з коронним військом від Львова за 7 миль під Сокалем (Соколиным) і шведському королю вони не піддаються, тому що він лютеранин (“нЂмецъ”), і від нього чиняться великі утиски і шкода. А що з Варшави підо Львів іде багато Шведів, то Потоцкий просить гетьмана (Хмельницького) триматися з ним і прислати йому війська на поміч, щоб оборонити Львів 3)- бо вони, коронне військо, стоять за польського короля, як давніше. А польський король має бути у цісаря, але певного про се я не чув.

“Приїхали при мені ще до Чигрина посли кримського хана в тій справі: коли хан пішов нинішньої осени на козацькі городи, в його неприсутности Запорозькі козаки богато в Криму повоювали, і немало в полон забрали-(хан просить) щоб гетьман велів тих бранців розшукати й йому повернути, і бути з ним в згоді.

“Приїздили при мені також посли мунтянські й волоські (заявляючи), що вони польському й шведському королеві ні трохи не помагають, а хочуть бути в згоді з гетьманом.

“Гетьман шведського гонця Миколая відправив до Варшави, а з чим-того він докладно не знає. Коронному послові Тиші сказав, що коли Шведи підуть підо Львів, він дасть коронному війську (поміч)-трьох полковників з військом; але полковникам і козакам такого наказу (від Хмельницького) не було, і мабуть гетьман їх так і не пошле, а того посла п. Тишу затримав у себе, поки до чогось прийде у коронного війська з шведським королем.

“Кримських послів гетьман відправив і своїх послів з ними послав 4)-з тим що коли хан сам не піде на царські і козацькі городи, і Орди не буде посилати, то гетьман рад бути з ним у згоді; а коли буде воювати-то гетьман буде писати до царя, щоб післав на Крим своє військо і Калмиків, а гетьман пішле своїх козаків. А що до полону забраного козаками в Криму, в тім гетьман їм відмовив: мовляв се сталося через власну ханову неправду: приходив він на козацькі городи війною, богато козаків побив, за сю війну і обиду (грубость) козаки в Криму воювали і полон забрали- віддати того полону не можна.

“Волохам і Мунтянам гетьман велів написати, щоб вони польському і шведському королеві і султанові турецькому ні в чім не помагали, в такім разі він їx радо охоронятиме. А турецьких послів, що прийшли раніш, гетьман відправив до мого приїзду, а з чим, того не знаю” 5).

Не більше того розповів воєводам і чернигівський владика Зосима, що жив у Печерськім монастирі (і їздив з митрополитом), і воєводський вістун, що їздив до Чигрина і відти повернувся кілька день пізніш 6).

Таким чином зміст нарад старшини зістається для нас в сих оповіданнях закритим: дещо можемо зміркувати тільки з ріжних дипльоматичних документів. Але наперед наведу оповіданнє далеке місцем і очевидно лєґендарно забарвлене, але все таки небезінтересне: те що чув про сю нараду турецький полоненик, хрещений козацький Татарин Філька Новокрещенов, як його називає московський протокол: оден із московських та українських невільників, що попереднього року збунтувавшися заволоділи турецькою каторгою на “Білім” (Середземнім) морі. Він з Італії повертав в червні-липні 1656 р. через Україну на Московщину 7) і в Паволочи розказував йому полковник Золотаренко (!), що тої весни (я думаю, що се мова власне про сей січневий з'їзд) з'їздилися до Чигрина, до гетьмана з усіх козацьких городів полковники, сотники і козаки, і на тім з'їзді була у гетьмана рада з полковниками, сотниками і всіми козаками. Гетьман розповів війську, що хан з своїми послами прислав йому листа намовляючи його з усім військом “бути за ним, ханом”. Гетьман питає військо, котрому государеві вони хочуть служити? коли хочуть служити вел. государеві (московському)-прийдеться їм ходити в личаках (лаптях) та онуках. А коли хочуть служити ханові, будуть носити гарну одежу (платье цвЂтное), ходитимуть у сафяних чоботях, їздитимуть добрими кіньми. Тільки жінок і дітей не буде де їм захистити: коли підуть з ханом на війну, вел. государ московський або король польський за той час велять козацьких жінок і дітей витяти, а доми їx до щенту зруйнувати. На се козацькі полковники і сотники і всі запорозькі козаки гетьманові говорили: “хоч би нам прийшлось і в личаках та онучах ходити, хочемо служити великому государеві московському, і всі за нього помремо!”

“І ще казав йому полковник Золотаренко, що в війську козацькім є богато бідних козаків, і сі козаки дуже нарікають на гетьмана, що вони, живучи дома, дуже збідніли і голодують; від царя жалування не мають, нікуди їx вел. государ не посилає (на своей службЂ быть не укажетъ). (Тому) нинішньої весни богато бідних козаків хотіло разом з Кримцями йти війною на царську Україну: на велику силу тих козаків затримав гетьман, але каже, що далі він не годен загамувати й утримати своє військо. Та й по всіх козацьких городах, полковники, сотники, козаки й міщани говорять таке саме” 8).

Серед лєґендарно-літературних покрас сього оповідання не тяжко вхопити конкретне: нарада над політичною ситуацією, витвореною подіями останніх літ, труднощі вибору між звязком з Москвою — тяжким для витримання і страшним для зірвання, і відновленим союзом з Кримом, перспективи відносин з Туреччиною та її вимогами, ситуація між Яном Казимиром і його конкурентом-шведським королем.

Дещо з тодішніх настроїв віддав отсей інтимний лист роменського писаря до роменського сотника (правдоподібно брата): “Мой ласковий пане сотнику войска Запор. роменський! За вшелякиє аффекты и доброчинность, за хлЂбъ за суль велице в. мл подякувавши, новини которыє чуєм и маєм с Чигирина ознаймую в. мл.:

“Же пословъ лядских королевских Казымерових-нЂякогос(ь) Любовицкого з гнЂвом єго мл. панъ гетманъ великим отправил. А иншиє ляхи за Тишкевичом-меновите Лянцъкоронский що был гетманом, и Чернецъкий и з иншими пулковъники и ротмистрами зо въсим з коругвями своими, с товариствомъ, що всЂхъ большей трохсот коний, приєхавши пану гетманови поклонилися и поприсягли. Которих панъ гетманъ ласкаве принявши вказал им хлЂбъ-то єсть становиско гдесь за Нежином, бо вже нЂгде им подЂт(ь)ся.

“Шведский зас(ь) король-покгана мать єго-Люблин которий нам был присяг, взятьємъ взял и добыл. Замустя теж достаючи чотири штурми там стратил. А идет, просто ку Львову добувать-бо тамъ у Ильвове, поведают, єсть Казимер король наский(!). А тиє ляхи що Шведови поподдавались-хоружий коронный-дано с Полши знать пану гетману же хвалятся ку нам ити: маєтностей своих отшукувать. Зачим и приказ такий пану полк., жебы ся готовили в войско, бо и ceго року не будем выж (?) порощновать.

“Киселевая воєводина киевская приєхала до Носувки на свою маєтность: панъ гетманъ юй отдалъ.

“Отец епископ львовский и иншиє паны в сусЂди до нас просят ся-бо Шведа боячи ся тут юж ласки ищут.

“Тоє в. мл. ознаймую. А кгди будем еще чого годного до ознайменя мати, не занехаю. А при том отдаюся в ласку в. мл. — з Миргорода 15 марта 1656 г. В. мл. всего добра жич. приятель и слуга Іоан Василиєвич писар” 9).

Лист писаний геть пізніш-але безсумнівно має дещо і з рефлексів чигринської ради. Яскраво і цінно виступає тут цілком промовчана в оповіданню митрополита проблєма Західньої України, що тимчасом була одним з головніших питань сього моменту. Її не можна було поставити явно. На прилученнє до Козацької України західніх земель: Волини, Галичини, Поділля, Побужа з Люблином включно, не згодився б ніхто з контраґентів: ні Москва, ні Польща, ні Румунська ліґа (Ракоцій з своїми союзниками-господарями), і навіть шведський король отягався з рішучою згодою, і тим зі шкодою для себе ускладняв свої відносини з козацькою республікою. Те слово, що повинно було бути сказаним, і навіть уважалося сказаним: Українська держава під шведським протекторатом 10), в дійсноти ще висіло в повітрі. Тим більше приходилось думати якби провести сю справу фуксом, використовуючи ситуацію: конкуренцію стількох політичних сил. Духовенство, і міщанство великих міст, було самим серйозним способом заінтересоване об'єднаннєм українських земель, і се не припадково, що і київські єрархи, і західнє-українські владики зачастили на чигринський двір, але проблєма приєднання західньої України стрічалася з серйозними політичними і соціяльними труднощами.

Момент був взагалі незвичайно відповідальний, повний напруження. Рідко коли державна українська думка працювала так свідомо і виразно в українських верхах. Можливостей, комбінацій було богато-і тим трудніше було вибрати. А поки мудрі голови козацької верхівки пріли над сими комбінаціями, “чернь” наскучивши безконечною війною, походами, польськими і татарськими наступами, мобілізаціями, безконечними бездобичними постоями на границях, тікала за межі козацької республіки. І тим часом як політичні пляни покликали до нових операцій на заході, — Хмельницький мусів думати над карними експедиціями за московську границю, щоб вирубати і випалити тамошні слободи і завернути назад до полків козаків-дезертирів, що туди повтікали (розмови Виговського з Лопухиним, зараз їх подам). В сім була траґедія сих державницьких плянів, але на жаль-на сю тему не знаходимо бажано богатих матеріялів, і тому приходиться займатися сучасною високою політикою-для котрої зісталися деякі відомости, тим часом як для фундаментальних процесів, соціяльних та економічних, їх раз-у-раз бракує.








Примітки


1) Післанець що приїздив від гетьмана до короля при кінці лютого (висланий від гетьмана в перших днях того ж місяця), оповідав, що коли він виїздив з Чигрина, було у гетьмана пять послів: шведський, московський, від хана, від Ракоція і від господаря мунтянського-листи де-Нойєра с. 97.

2) Що за Тиша? чи не воєвода Тишкевич в такій первісній формі його призвища?

3) “Чтобъ он, гетман, был с ними в миру, и прислал к ним людей в помощь, с кЂмъ им Львов город оберегать”.

4) Судячи з дальше поданих дат, митрополит се міг говорити тільки наперед-що там гетьман зробить: постановив післати своїх послів з тим і тим.

5) Сівського столу ст. 152 л. 440-406.

6) Тамже.

7) Акты Московск. госуд. II ч. 922.

8) Перед тим, в Журавні, маєтности Сапіги чув Новокрещенов від урядника. Сопіжиного таке: З богатьох міст пишуть козаки Запорізького війська, що вони під царською рукою бути не хочуть, тільки за королем і тими великими панами як давніш-тільки щоб ті великі пани лишили їм повні вільности; і так вони (пани?) сподіваються, що й гетьман козацький буде по давньому за королем. І з козацьких городів-завважає далі Новокрещенов-возять усяке збіже до Польщі безнастанно, а коли б козаки не возили, то в Польщі давно з голоду повмирали б. І у всім козаки що на тім (правім?) боці Дніпра, добра жичать Польщі, і всякі вісти Полякам пишуть; а ті козаки що на сім боці, добра жичать вел. государеві. А руських царських людей і полоненників Поляки не жалують, убивають, тому й Новокрещенов, бувши в Польщі, називав себе “Черкашенином”, а коли б назвався “Русским”, то його б убили. З Шведами Поляки всякими способами хочуть замиритися, з тим щоб потім воювати Московську державу (с. 550).

9) На обороті: “Моєму ласкавому пану Конъдрату Василиєвичу сотникови войска Запор. Роменскому отдать кармильцу моєму”. Ориґінал в Сибир. прик. ст. 1467 л. 112 (документ сей випросив собі від адресата Лопухин підчас свого посольства до гетьмана, нагородивши його за се парою соболів: завдяки тому лист зберігся в актах посольства).

10) З листу судії всховського з Ельблонґа 19 січня: “Хмельницькому (обіцяно) три воєводства українні (себто тільки Східньої України) з титулом князя Руси-васаля короля (шведського)”. Теки Нарушевича 148 с. 3 (помилкою під 1655 роком).











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 14.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.