Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 15.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





СПРАВА БІЛОРУСЬКОЇ ЗАЙМАНЩИНИ, МОСКОВСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ, ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЧЧИНИ НА БІЛОРУСІ, СПРАГА НАДАННЯ НЕЧАЄВІ БІЛОРУСЬКОГО ПОЛКУ, РОЗХОДЖЕННЯ З МОСКВОЮ В ИНШИХ СПРАВАХ.



Почну з білоруської справи, що безсумнівно дебатовалася на січневім з'їзді, але на жаль відома нам не стільки з самих актів, скільки з їх пізніших відгомонів- в інструкції Лопухина та і инших згадках.

Лопухину наказано було говорить гетьманові: 2 (12) лютого до могилівского воєводи кн. Івана Репнина приїхав від гетьмана козак Олекса Вовницький і привіз листа воєводі, щоб він з Могилівського уїзду козаків не висилав; також копію гетьманського універсала до полковників і сотників козацьких, щоб вони не піддавалися під суд могилівського воєводи. Універсал був адресований могилівському полковникові, при нім реєстр міст, в котрих жити козакам, в нім Могилів був приписаний до Ніжинського полку, а крім нього ще Чичерськ, Кричів, Радомисль, Рясна, Гори і Гірки, Чересів і Новий Бихів. Гетьман з сього приводу пояснив, до він дійсно наказав Нечаєві відати всіх хто записаний в козаки в Могилівськім повіті, з титулом могилівського полковника.

В додатковій інструкції Лопухину було наказано звернути увагу гетьмана, що в листі до могилівського воєводи Нечай титулує себе полковником білоруським, могилівським, гомельським і чаусівським і запевняє, що гетьман йому доручив на Білій Руси “панувати і рядити”. На се гетьман заявив, що він велів Нечаєві писатися могилівським полковником, а коли він називає себе паном Білої Руси і дозволяє собі такі самовільства, як то пише на нього могилівський воєвода, то за се він буде скараний на горло-як що се потвердить слідство, доручене полковникові Антонові Ждановичу 1).

Жданович підчас сього слідства, що велося в травні т. р., питався Нечая, чи мав він від гетьмана наказ над Білою Русю “панувати та рядити”, і писатися полковником білоруським, могилівським і гомельським? Нечай відповів, що він писався так як його гетьман називає в універсалі й листах-а саме полковником білоруським. На доказ показав універсал, і слідчі констатували, що хоч в нім не було написано нічого про пануваннє на Вілій Руси, але Нечай був дійсно названий полковником білоруським 2).

Універсал сей заховався в копії гетьманської канцелярії. Але він говорить не богато:

“Богдан Хмельницкий гетман з войском єго царского величества Запорозким. Ознаймуєм тым писаннем нашим кождому кому бы тилко того потреба было ведать: паном полковником, сотником, есавулом, атаманом и всему товариству войска єго цар. величества Запорозкого, старшине и черни, а особливе сотником и козаком на Билой Руси знайдуючимсе, и ратным также его цар. вел. вшелякоє кондиции людем. Иж видячи ми пана Ивана Нечая нам и всему войску нашему є. цар. вел. Запорозкому жичливого и в дилех рыцерских взятого 3), от боку нашого зсылаєм на полковництво в БЂлую Русь-до Могилева. Чаусов, Новобыхова и Гомля и иншых мест и мястечек и сел там се знайдуючих. Абы там зостаючи на пограничу постерегал, якобы той полк вцале был захованый для далшоє послуги є. цар. вел., также нам и всему войску є. цар. вел. Запорозкому напротивко розных неприятелей. Котрый без перешкоды вшелякоє тим полком (міг) снасть споряжати и от неприятелей пилно се стеречи, якобы с похвалой войска є. ц. в. Запорозкого найлепей могло быть, томуж пану Иванови Нечаєви, полковникови нашему белорускому позволяєм кождого з козаков там зостаючих доброго миловати, а злого карати. А хто бы за оказанем того универсалу нашего был спречный и в том полковнистве важилсе чинить якую найменшую кривду и перешкоду преречоному пану Нечаєви, — то ми кождого такового за взятьєм ведомости срокго без фолкги на горле карати будем, не чинечи иначе. Дат з Чигерина януария дня 29 року 1656-го” 4).

Очевидно сказане тут доповнялося иншими інструкціями, писаними і устними- тим що говорилось на раді і після ради.

Так на запитаннє Ждановича, як се він смів виганяти московських салдатів з залог Могилівського повіту і ставити на їх місце козаків, Нечай показав йому инший універсал гетьмана, де дійсно наказано було Нечаєві держати свої залоги там де держав Золотаренко.-“Так я за гетьманським наказом і зробив: присланих з Москви на залоги салдатів велів, вивести, а поставив свою залогу-козаків” 5). Що до обсягу сього полку-його показує скарга, подана сотниками Нечаєвого полку на ріжні кривди від могилівського воєводи-супроти його жалів на шкоди від козаків; тут виступають три сотники могилівські, сотник чауський, горський, заболотський, бо(го)родицький, акулинський, городенський, свято-озерський, слизький, уланівський, рогозинський, білявицький, чириківський, вербіжський, пропойський, заозерський, чичерський, межевський і смолинський, разом з 19 сотників. Вони називають себе “сотниками війська Запорозького полку Білоруського”, — або “полку Нечаєвого, полковника чичерського, чауського, чириківського й инших городів: могилівського, мстиславського, горського, пронойського та инших” 6).

Як бачимо справа була серйозна, потягала за собою далекосяглі наслідки. Обговорювалась очевидно в звязку з смертю Золотаренка, але трактувалася в аспекті нових претенсій царя на Білорусь і в. к. Литовське, замирення з Поляками і відновлення statu quo; була одним з пунктів січневої ради, і старшина рішила козаччини білоруської, всупереч московським розпорядженням не ліквідувати, а навпаки- оформити білоруську займанщину можливо твердо і дати їй розміри можливо широкі. Тим часом як Іван Золотаренко був наказним гетьманом-комендантом над сіверськими козаками на білоруськім фронті, Нечаєві дано білоруське полковництво як постійний, зверхний, білоруський уряд, так би сказати-білоруське намісництво. Перед тим, як ми бачили, він титулував себе полковником чаусівським і новобихівським, тепер центром його аспірацій стає Могилів. Сі претензії на Могилівщину-крім участи в її окупації, корінилися мабуть і в тім також, що Поклонського-головного актора піддання Могилева гетьман уважав своїм присяжником, і з тим як ліквідувався Могилівський полк Поклонського, він вважав потрібним взяти безпосереднє під свій реймент його округ, а при тім надати свому представникові широкі директиви поширення на білоруській території. Але справа ставилась очевидно ширше-про перехід під козацький протекторат Білоруси взагалі. Вище, в розмові Виговського з Бутурлином ми бачили обережну згадку про бажаннє Богуслава Радивила перейти під протекцію ніби то царя, а властиво гетьмана, як побачимо далі. Свідомо йшлося напереріз московським бажанням, творився конфлікт, що довгий час викликав потім обопільне роздраженнє. Але так само на переріз московським намірам старшина йшла і в цілім ряді питань заграничної політики.








Примітки


1) Звідомленнє Лопухина нижче.

2) Акты Ю.З.Р. III с. 522 і 259.

3) Досвідченого.

4) Сборник Київ. Комісії т. І с. 28, текст справлено за ориґіналом.

5) Тамже с. 522.

6) Тамже с. 640-1.











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 15.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.