Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 16.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





ДИПЛЬОМАТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПОЧ. 1656 Р.: ПОВОРОТ ДО ПОЛЬЩІ ЯНА-КАЗИМИРА, ЙОГО НАДІЇ НА ГЕТЬМАНА І ХАНА, ЗНОСИНИ З ГЕТЬМАНОМ, ІНСТРУКЦІЯ КОМІСАРАМ З СІЧНЯ, ЛИСТ ВИГОВСЬКОГО ДО ҐРОДЗІЦКОГО 1 ЛЮТОГО, ЗАХІДНЄ-УКРАЇНСЬКІ ПЛЯНИ.



Вище я процитував соймову ухвалу 1659 р., що признавала прихід хана на Україну в поміч королеві за перелом в тяжкій ситуації Польщі. Справді, листи хана після замирення з козаками під Озірною і їx згоди підтримувати короля розіслані коронним гетьманам і ріжним маґнатам, з оповіщеннєм про твердий намір Орди з козаками підтримати Яна-Казимира на польськім троні й помогти йому в боротьбі з Карлом-Ґуставом, а всіх відступників тяжко покарати, зробили сильне психольоґічне вражіннє і на короля і на військо і на ріжних маґнатів-спекулянтів. Вони вплинули на рішеннє Яна-Казимира вернутися назад до Польщі на ухвалу гетьманів і війська- відступити від Карла-Ґустава і підтримати Яна-Казимира, на ріжні маґнатсько-шляхетські конфедерації, що стали завязуватися на користь Яна-Казимира в ріжних частинах Мало-Польщі й Руси, слабше обсаджених шведським військом. Протягом другої половини грудня і першої половини січня стався дійсний перелом на користь Яна-Казимира, завдяки між иншим-сим поголоском про прихильне становище для нього козацького війська. Ян-Казимир, завдячивши свого часу свій вибір постанові козацького війська, ще раз завдячав йому свою корону-сим разом менше заслужено, бо в сім часі в 1655-6 р.р. ніякої особливої охоти його бачити на польськім престолі у козаків рішучо не було 1).

18 грудня Ян-Казимир з невеликим військовим супроводом, без розголосу, майже потайки рушив з Шлезька до Польщі, і помаленьку став посуватися до Львова -ближче до хана і козаків. Поспішав, щоб застати хана, — так писав про нього Ракоцієві його постійний кореспондент  2)-але поспішав досить повільно, і поки доступив границі Польщі-се було в перших днях січня, хана давно вже не було на Руси. Хоч обіцяв він Яскульскому чекати короля на Покутю до половини грудня 3), але забрався мабуть уже в перших днях грудня, і 10 січня н. с. коли Ян-Казимир ще був тільки в Коросні, хан був уже в Бахчисараю 4). Лишив невеличку частину Орди з нуреддіном, обіцяв на весну прийти на перший поклик, теперішній свій відхід виправдував недостачею паші для коней і тим, що король не прибув на час. Прихильникам Яна-Казимира і йому самому приходилося маскувати ріжними способами сей неприємний факт 5). До Криму зараз же поїхав з грішми королівський посол Іван Шумович чи Шумовский, підчаший холмський, — викликати хана до нового походу, а тим часом треба було спішити якось без його посередництва привести до кінця порозуміннє з козаками. Розпускалися поголоски про їх енерґійну участь в операціях королівської партії 6). Прихильники королеви, залюбки розробляли тему про її зручні маневри, якими вміла вона позискати собі гетьманову дружину і гетьмана своїми листами і подарунками. Але втаємниченим було звісно, що в дійсности козацька старшина не йде далі приємних слів, провадить одночасно якісь небезпечні переговори з Карлом-Ґуставом, що робить їй дуже привабні обіцянки, і відносини зістаються в високій мірі непевними. Треба було спішити з ясним і твердим договором.

Любовіцкий, що був у Хмельницького, підчас його походу з-під Львова 7), пише, мовляв, Хмельницький і Виговський переказували через нього до короля, що вони готові йому бути послушними, і при його участи готові вести переговори з комісарами Річипосполитої, в Камінці або у Львові, аби тільки король був при тім. До приходу короля гетьман не може дати воєнної помочи коронним гетьманам і мусить наперед персонально порозумітися з королем щодо своєї персональної безпечности. Посол, що буде їхати до хана, треба щоб їхав через Чигрин і мав доручення до гетьмана, а гетьман з писарем обовязуються викликати Орду згідно з заприсяженим договором (з ханом очевидно). Треба щоб сей посол привіз одного листа до гетьмана і черни спільно, “написаний так як диктує нинішній нещасливий час”, себто в дуже ласкавих і запобігливих тонах. Так само до обозного, суддів і полковників. Випадало б разом з тим післати послів і до московського царя-віддати йому честь 8).

Крім того Виговський, каже Любовіцкий, наказував йому звернути бачну увагу на посольство Радзєйовского, що з дня на день очікується з иншим товаришом від шведського короля. “Кілька тижнів тому-каже Любовіцкий-мені самому довелося бачити листа, присланого від Радзєйовского через Себастьяновича. Я боюсь, що він незадовго приїде до Запорізького війська, щоб складати угоду: має їхати з Люблина на Львів. Тому треба стерегти міста Львова, бо під той час як козаки його держали в облозі, підкоморій львівський п. Ожґа без відома губернатора, міщан і зібраних там обивателів потайки післав свого челядника з листом до Радзєйовского-мабуть завязуючи переговори про передачу міста. І се також не вважає безпечним писар війська Запорізького, що на Високім Замку (львівськім) стоїть залогою піхота п. писаря польного (Сапіги)- бо він тримається партії шведського короля: коли б вона не піддала міста, як би (Шведи) наступали на місто”.

Дістаючи такі вісти, король на Різдво, ще не вступивши в границі Польщі вислав Хмельницькому свої розпорядження щодо висилки козацького війська разом з Татарами, в поміч польському війську, і вичікував його кілька тижнів в Ланцуті, в місяці січні 9). Не дочекавши вибрався до Львова, згідно з тими бажаннями Хмельницького що переказував йому Любовіцкий, і визначив комісарів на переговори з військом: польного гетьмана Лянцкороньского і воєводу Тишкевича, а Любовіцкому доручив наново їхати до козаків, що нібито в числі 20 тис. стояли в Шаргороді, чекаючи назад Орду (очевидно се мав бути той козацький корпус, що супроводив хана з-під Озірної до Галича і в поголосках польської партії виріс до 20 тисяч): король міркував, що без його грамоти вони не схочуть іти до Польщі 10).

Інструкція комісарам “акомодована відповідно до обставин з першої інструкції” при участи соймових делєґатів які знайшлися в кватирі 11), має дату в “Ланцуті 26 січня”. Комісарам насамперед твердо наказувалося не вести переговорів на власну руку, а тільки за спільним порозумінням. Ніяким чином не втягати в переговори Москву, трактувати тільки з самими козаками, маючи на увазі, що головним завданнєм являється відірвати козаків від Москви і посварити з нею, щоб як найкраще звязати з Татарами 12). В переговорах з старшиною насамперед довідатися, чого б вона хотіла, і з того міркувати, якими засобами забезпечити згоду. Показати конституцію попереднього сойму на доказ того, що Король і Річп. ще перед шведською війною бажали трівкого замирення, і дійсно його хочуть.

Для такого замирення пропонується як перший пункт- обостороння амнестія: забути, не мститися; пани ніяким чином не мають карати своїх підданих за те що сталось. Грецька реліґія має користуватися давніми правами (“в чім здавна була, в тім аби й тепер зіставалась”)-не нарушаючи в нічім інтересів католицької реліґії. Коли не можна без того обійтись-згодитися на реституцію церков, монастирів, ігуменій, архимандрій, владицтв і митрополій, які здавна, перед унією належали реліґії грецькій, і новішими часами були надані й фундовані. Але не касувати унії і не вдаватися в переговори на сю тему, а в “ближчих краях” взагалі старатися щось виторгувати (на пункті маєтностей). Для католицької ж реліґії добиватися пильно, щоб вона в “тамтих краях” (в козацькій Україні) вернула собі те становище, в якому була перед війною. Коли ж Запорізьке військо не хотіло б мати в Київськім воєводстві декотрих монахів 13), або й зовсім ніяких 14), тоді випробувавши всі способи, коли б не вдалось їх переконати, — задля доброї згоди пристати й на се, але з таким застереженнєм, що надані тим монахам маєтности мали б перейти не до осіб грецької віри, а до римської 15).

Судячи з слів миргородського писаря, Любовіцкий вибрався з королівським дорученням на Україну знову; розуміється-ніякого козацького корпусу на Поділлю не знайшов і мусів калатати до Чигирина. Приїздили й инші післанці від комісарів, від кор. гетьмана і самого короля (звістки митрополита, того ж писаря й инші)-але докладніших відомостей про те, як їх приймано, досі не маємо (те що розповідав писарь, се далекі і фантастичні відгомони). Найцінніший документ для польсько-українських відносин сього часу се лист Виговського Ґродзіцкому 1 лютого — мабуть оден з тих листів, що привіз королеві до Львова “грецький священик” присланий від Хмельницького. Де-Нойєр записує, що він привіз листи від самого гетьмана, де той писав, що він готов іти в похід (в поміч королеві) і чекає тільки Любовіцкого, що має йому привезти близчі інструкції короля. Сього листа не маємо, тільки сей лист Виговського до Гродзіцкого 16), дуже цінний для пізнання ситуації, так що я подаю його майже вповні, тільки переставляю подекуди його уступи, бо уклад його в ориґіналі місцями досить хаотичний:

“Листи королівські і в. милости п. Теодозій, міщанин львівський нам передав і ми з них переконалися про велику приязнь. П. Байбузу мусіли ми трохи затримати з ріжних причин-між иншим і для того щоб він зібрав відомости про все, приглянувся тут пробуваючи, як з ріжних сторін трохи не щодня приходять сюди посли: з Угорщини, з Волощини, від хана й. м.; думаю, що він докладно поінформує в. м. про все що йому було доручене. Також і п. Голуб, що був тут у нас в посольстві від пп. гетьманів коронних, зможе розповісти в. м. все що тут бачив і чув.

“Дуже задоволений був й. м. п. гетьман і всі полковники, довідавшися, що вмп. дотримуєш свого слова, так як обіцяв коли ми (військо козацьке) ще стояли під Львовом, і надальше й. м. п. гетьман бажає, аби вмп. при тім же слові й обіцянці стояв і фортеці своєї нікому не піддавав.

“В справі приязни і братерства з ханом й. м., що гетьман і все військо прийняло, й стверджено його присягою, — то се не було для якоїсь иншої причини й не звертається против котроїсь сторони, тільки відновлено стару ухвалу: хто був і буде війську Запорозькому неприятелем, той і ханові й. м., і без ради його мил. п. гетьмана хан й. м. нікуди не рушить і з військом своїм, тільки туди піде, куди військо Запорозьке рушить.

“А що згадуєш в. м. про короля й. м. Казимира-аби його посадити на столі, — то ж ми не маємо ніякої певної умови. У всіх справах дали ми відповідь королеві й. м. через п. Любовіцкого-і в листах і устно, і сподіваємося репліки на кожну справу від короля й. м., але до сього часу не маємо ніякої відомости, і п. Любовіцкий не так (поступив) як обіцяв був, коли досі зістається у Львові. Супроти того трудно рушити військо не поставивши нічого певного і фактичного, так щоб на потомні часи було добре: ні військо ні п. гетьман не дадуть себе намовити 17), не постановивши чогось певного і статочного. Треба щоб ми знали, на чім хочуть стати панове коронні й инші стани і на чім станемо ми, і в. м. пан, як уважний і визначний кавалєр, високого розуму чоловік, пробуваючи там між ріжними станами, духовними і світськими, зволь то всім дати знати. Бо духовні захочуть так, а шляхта инак, а поспільство теж инакше. Аж постановите щось певне-тоді звольте дати знати про все й. м. п. гетьманові і війську і мині теж оповістіть. Там. же і п. п. гетьмани коронні-не трудно (вам) з ними порозумітися в усіх справах.

“Щодо Шведів не думаємо, аби вони против умови мали пустошити на сім боці Висли і далі посувати свою армію-хіба за підущеннєм тих панів що попередавалися на шведську сторону, стали б пускати загони” 18).

І далі знову: “Тепер послати військо-річ дуже трудна, з ріжних причин, сам можеш то в. м. зміркувати високим розумом своїм, що як тепер іще зісталось трохи бідної, пограбованої шляхти й инших станів, то (при новім поході) мусіло б усе до решти бути забране, і вони лишались би без усякої живности. Коли б щось могло бути, то хіба весна покаже, а тепер, зимою, військо мусить відпочивати. Військо ж наше завсіди готове, не треба йому довго готуватись”.

Потім в примітці: “Дійшла нас відомість, що п. п. Сопіги й Литва піддалися королеві й. м. шведському і розсилають універсали до Сіверських городів. Думаю, що там у лісах і багнах трудно буде ходити панам литовським. Але вже коли в. м. будете комусь піддаватись, принаймні дайте нам знати”.

Я зазначив уже цікаве освітленнє, яке дає сей лист епізодові під Озірною. Ні натяку на якийсь погром чи пониженнє козацтва! Відновлено тільки старий союз козаків з Татарами, які обіцяли бути солідарними, і нічого не починати без порозуміння з козацьким гетьманом. Ані мови про те, щоб сей договір обовязував до чого небудь козаків супроти короля: се діло дальшого договору їx з королем, і властиво з станами Річипосполитої. Більш того, Виговський дав зрозуміти, що се буде не легка справа: військо козацьке поставить серйозні домагання і не задоволиться чим небудь. В відносинах до Шведів знову нагадується про договір їх з козаками, що на Україну вони не підуть. Західня Україна по Вислу зістається, значить, у сфері інтересів козацького війська, і всі заходи козацької дипльоматії, щоб Львів та инші Західнє-українські міста не піддавалися Шведам -що проступають в попередніх розмовах Виговського з Любовіцким і в сім листі до Ґродзіцкого, очевидно, мають забезпечити її для козаків. Вважаючи шведську сторону сильнішою, козацькі дипльомати бажали, щоб до часу остаточного порозуміння з Шведами й Поляками Західня Україна зіставалася в слабих польських руках, з котрих козакам буде лекше одержати її збройною силою чи договором. Зміна в шансах польських і шведських, що заходила саме в сім часі, не представлялася їм ясною: вони не відчували, що шведська партія в Польщі вже програна безповоротно.








Примітки


1) Про ситуацію в Польщі в сей мент-у Кубалі, Wojna Szwecka с. 180 дд.

2) Transsylvania II с. 33.

3) Вище с. 1145.

4) Дата повороту хана-31 грудня с. с. в звідомленнях московського посольства, Крим. справи кн. 37 с. 146.

5) Ґоліньский напр. записує такі поголоски-на (початку) року: “Татари Москву побили на голову, забрали весь московський обоз, 80 тис. возів, відіслали сю здобич і вязнів до своєї Татарської землі, тому не швидко прибули до короля-чекали більшої Орди”. Під 24 січня: “Король рушив з Ланцута до Прусії на короля шведського, маючи при собі козаків Запорозьких”. “Татари повернули назад на зимівлю, бо не мали досить паші для коней і живности для себе”.

6) Див. вище с. 1140-2 і попередню примітку; далі Ґоліньский записує: “Хмельницький з козаками обіцяли королеві вірну службу Річипосполитій, але инші козаки спротивилися тому”-с. 81

7) Не зовсім ясно, коли саме поїхав від нього-Кубаля думав, що хан післав його до короля зараз же з-під Озірної, але з слів Ґрондского, що він тут цитує (очевидно с. 255, а не 285 як стоїть у його друку), сього властиво не видко.

8) Contenta instruktiey daney przez imp. Lubowickiego oretanus od imp. pisarza wojska Zaporozkiego ad informationem totius Reipae et ordinum regni powiedziane, ркп. Оссол. 1905 л. 61, Кубаля здогадувався, що сі Contenta свисав з уст Любовіцкого котрийсь з королівських післанців, як він лежав хорий у Львові, в кінці листопада і в грудні. Але кінцеві-може додаткові приписки сеї інструкції мають дату 1 лютого.

9) Lettres c. 49, 56.

10) Лист короля до прімаса 4 лютого у Темберского с. 337; тут комісарами названо тільки Лянцкороньского і Тишкевича (теж і у Нойєра, с. 79), хоча в протоколі вони виступають нарівні з Любовіцким і Зацвіліховским. Час побуту короля в Ланцуті Кубаля означає на підставі актів з 16 по 29 січня.

11) підписали каштелян смоленський Волович і каштелян галицький Цетнер, в неприсутности инших соймових депутатів, тому що не можна було їх повідомити нашвидку.

12) Так недавно ще головним завданнєм польської дипльоматії було-посварити козаків з Татарами!

13) Розуміються очевидно єзуїти.

14) Тут незрозуміле: род unią mieć nie chciało.

15) Сборник київ. арх. ком. l c. 25.

16) Ориґінал в крак. архиві Чорторийських ркп. 394 л. 99, копія-з архива Станіслава-Августа” (мабуть з сього ж самого ориґіналу) в Теках Нарушевича 151 с. 29; витяги, з деякими незазначеними пропусками подав Кубаля III с. 442.

17) uwies-властиво піддурити.

18) місце в ориґіналі не читке, в копії Наруш. спрощене: просто czynić mieli.











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 16.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.