Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 20.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна





ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ ЗНОСИНИ В ЛЮТІМ-ТРАВНІ: МІСІЇ ЛЮБОВІЦКОГО І ПІСОЧИНЬСКОГО, ПОЛЬСЬКІ ВІДОМОСТИ З УКРАЇНИ, КОРОЛЬ ВИКЛАДАЄ ІСТОРІЮ ПЕРЕГОВОРІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ДО КОРОЛЯ З БЕРЕЗНЯ.



Все се, як бачимо, кидає деяке світло і на ті обставини, в яких український уряд вів свої переговори з Яном-Казимиром про польсько-український modus vivendi.

Ситуація була дуже інтересна. Король польський, що приїхав 9 лютого до Львова, аби звідси трактувати з Хмельницьким 1), і його шведський конкурент, що йшов з півночи також під Львів, аби звязатися безпосереднє з козаками і уставити з ними спільний плян і порозуміннє, протягали руки до Козаччини. Весняне бездоріжжє стримало похід Карла на Вкраїну і від Томашова, в початках березня, він повернув на захід, над Сян, під Ярослав і Перемишль. Облога сих міст, в середніх днях березня, скінчилася цілком нещасливо для Шведів, і з кінцем місяця Карло-Ґустав мусів вступитися з Українських земель. Нерозважно відсунув він поміч козаків в сей критичний момент-переказавши через Ґрондского, що аж покличе їх, тоді нехай приходять: власне в сім менті козаки могли рішучо заважити в його боротьбі з Яном-Казимиром. Але гетьман не пхався йому в поміч, покладаючись на розбиттє польських сил і вважаючи себе спадкоємцем польського короля на Руси.

На жаль відомости наші про його переговори з Яном-Казимиром в сей мент дуже фраґментарні, і лишають чимало неясного.

Як знаємо, ще перед приїздом до Львова король вислав до козаків Любовіцкого, і доручив вести формальні переговори з гетьманом Лянцкороньскому і Тишкевичу 2) Вєльопольский 11 лютого писав Ракоцієві, що Тишкевич уже поїхав до Хмельницького для остаточного оформлення договору (ad firmanda pacta) 3).

Московський співак Лешковський, що їздив до Київа і пробув там до 19 н. с. лютого, оповідав, що чув там: приїздили до Чигрина посли від короля-просити помочи на Шведів, пробули там чималий час і мабуть уже їx відправлено; був також посол від гетьмана Потоцкого, але ніяких подробиць про їx місію Лешковський не чув 4). Кубаля думає, що тут мова про Любовіцкого, але Любовіцкий мабуть був пізніше. В наведенім вище листі миргородського писаря в 15 (25) березня згадується, що він був у гетьмана і той його “з гнівом відправив” 5), далі росповідається про приїзд Лянцкороньского, Тишкевича і Чарнєцкого (!)-щоб вступити на службу гетьманові. Очевидно про місію Лянцкороньского і Тишкевича щось чули-але у гетьмана тоді був мабуть тільки Любовіцкий і Пісочиньский.

Заховався паспорт сього останнього, в формі гетьманського універсалу, виданого в Чигрині 9 марця (очевидно с. с.), — нова копія, але в нічім не підозріла:

“Богдан Хмельницькій гетман з войском Запорозким-панам полковником, осаулом, сотником, атаманом и всему товариству войск наших Запорозких, старшинЂ и черни, также атаманом городовым, войтом, буръмистром і вшелякой кондиции людем, и кождому кому би тилки сеє наше писанє показане было, доносим до вЂдомости. Иж бывши у нас п. Ян Песочинский, которий от нас, здавши одправу, назад поворочаєт, пилно теди вашеций жадаєм, абисте оному во всем вЂру давши, всюди доброволне так там идучого яко знов з чимколвЂк назад до нас поворочаючого пропущали, не задаючи оному ни в чем найменшої трудности. Которий кеди будет чого у вышецей жадати, также оному жеби сте не забороняли-не чинячи иначей для ласки нашоє” 6).

З одної одписки сівського воєводи довідуємося, що 7 н. с. квітня через Сівськ їхали до царя післанці від гетьмана: Демян Якименко і Василь Клименко (Якимов і Климентьев), вони казали воєводі, що Ян-Казимир прислав до гетьмана послів: Тишкевича і Потоцкого вони переказували бажаннє короля бути під високою рукою царя і зложити йомі присягу: з сими вістями гетьман вислав отсих післанців 7). Я не знайшов инших звісток про се посольство, і згадую тут про нього задля сеї звістки про приїзд Тишкевича. Потоцкий лишився в Чигрині довше, щоб розвідатися про брата, відвезеного до Москви: його застав у Чигрині Лопухин, але Тишкевича вже не було.

В листах де-Нуйє маємо такі відомости з королівської кватири:

Хмельницький прислав писану присягу, що він прийде до Львова; посилає ще (в додатку до попереднього корпусу, що стояв ніби то на Поділлю) 6 тис. війська, а весною прийде з рештою війська (лист 10 лютого, відомости з кінця січня).

В лютім приїхав до короля, до Львова згаданий уже післанець (мабуть Теодосій Томкович, висланий від гетьмана в перших днях лютого ст. ст.), з повідомленнєм, що він уже готов до походу, чекає тільки Любовіцкого з інструкціями (лист 2 березня).

До королеви прийшли листи від короля з 16 і 18 березня: “до нас ідуть козаки і Татари”.

21 березня король одержав у Львові відомість від П. Потоцкого, старости камінецького, що Виговський веде від Хмельницького 15 тис. козаків і 10 тис. Татар; Потоцкий остерігає своїми універсалами шляхту на Руси, аби звезла свої родини й майно до замків з огляду на перехід сих військ 8).

Перед виїздом зі Львова, в 10-х днях квітня король одержав відомости, що Татари вже під Камінцем, 30 тисяч їx іде напереді, хан за ними з усіми силами, ріжні добровольці збираються йти з ним в надії на здобич на Поморю і Ливонії; ріжні козаки в надії на грабіж теж прилучилися до Татар на конях 9).

З Замостя пишуть в тім же часі про успіхи на Литві: здобуто Несвиж, збираються здобувати Слуцьк, сподіваються помочи Хмельницького 10).

Вісти з червня: Татари не рішались віддалятися від Криму, боячись, щоб козаки не впали тим часом туди і не пограбували; тепер Хмельницький нарешті рішився післати своє військо в поміч королеві: 6 тис. козаків вже в поході, за ними піде він сам з усім військом 11).

Десять день пізніше (лист з Ченстохова, 3 липня): “Татари йдуть напевно, вони боялись, щоб козаки підчас їx неприсутности не пішли грабувати Крим, бо між ними були деякі непорозуміння: Татари викликали розділ між козаками, велика частина їx піднялася против Хмельницького і забрала у нього 150 гармат. Тепер обидві партії прислали послів до короля з покорою і благаннями ласки. Татари, що запалили сей огонь, підтримують його далі й йдуть нам помагати-але ми відкликали своє проханнє, бо маємо досить сили й без них. Щоб показати свою добру волю, вони посилають 15-20 тис., замісць 80-ти, що мали прийти” 12).

Сам король так викладав історій своїх переговорів з козацьким гетьманом, висилаючи Шумовского до Криму вдруге, при кінці квітня:

Король з Річюпосполитою, покладаючись на інтервенцію хана, що Хмельницький виконає озірнянські умови: буде вірним королеві і від Москви відстане, “насамперед своїми листами обіслав уродж. гетьмана війська Запорізького, ур. Виговського і всіх полковників, висловлюючи втіху з того, що він (гетьман) відновив давнішу приязнь з ханом та прирік бути вірним королеві. З огляду на се король обіцяв йому і всьому війську свою панську ласку. Далі -бажаючи всьому світові показати свою природжену вибачливість до своїх підданих, король вислав комісарів визначених Річпосполитою на попереднім соймі: воєводу чернигівського Тишкевича, стольника ціханівського Любовіцкого, і войського винницького Зацвіліховского і вони туди їздили, з повним уповаженнєм уложити договір (pokoj) між королем і Річпосполитою та військом Запорізьким, такий щоб задоволив гетьмана, старшину, все військо Запорізьке, а навіть і чернь 13), Призначив був король до тої комісії і вельм. воєводу руського, польного гетьмана (Лянцкороньского), але він чекав відомости від инших комісарів, чи прийде до трактатів.

“Сі комісари були прийняті у ур. гетьмана війська Запорозького і віддавши йому листи від короля й. м. нагадували йому, що треба як найскорше приступити до договору 14), а тим часом щоб 10 тисяч війська було післано в поміч королеві, а на весну щоб уся козацька сила готовилась до походу, і порозумівшися з ханом, щоб гетьман з ними спішно рушив туди, де буде найбільше потрібно.

“На се ур. гетьман війська Запорозького відповів, що зараз він ніякого війська післати не може, тому що ще трави нема, і край голодний, а нарешті-поки не буде договору, не може дати і війська. А договору не може тепер уложити тому що полковників усіх не було-бо Дніпр пускав і води були великі: він їx скличе до себе доперва на Великдень, і порадившися з ними, доперва тоді зложить договір 15). Хоч міг зараз сказати його комісарам, щоб вони затрималися, аби зараз по раді покінчити з сею справою, він то відложив, сказавши, що про час і місце комісії дасть знати; в листах обіцяв королеві і Річипосполитій щиро складати сей договір, котрого цілком щиро бажають король і Річпосполита: коли б (король) навіть і найбільшу побіду здобув над неприятелем, не відстане від сього наміру.

“Від посла свого Піріс-аґи, що був під той час в Чигрині, хан й. м. може довідатися, як йому не позволили бачитися з нашими послами, а нашим послам з ним-з того можна легко зробити висновки” 16).

Оповіданнє нібито докладне, катеґоричне і ясне, але в дійсности-стараючися представити ситуацію можливо яскраво з становища польського, воно не тримається хронольоґії, і викладає факти сумарично без належної послідовности. Воно дуже інтересне як оборотна сторона тих всіх оптимістичних вістей про покірність Запорізького війська королеві, готовість йому служити і воювати Шведів, що так старано поширювалися з двору Яна-Казимира на всі сторони, але для фактичної історії зносин користуватись сим оповіданнєм треба так само обережно. В сумарнім образку разом зведені, очевидно, ріжні стадії переговорів-з кінця лютого і початку березня, коли Піріс-аґа сидів у Хмельницького в Чигрині, і з кінця березня, коли топилися сніги і стояли великі води, і гетьман перекладав терміни комісії, відправляючи з нічим комісарів.

З першої стадії, коли мова йшла головно про військову поміч, а про комісію говорилося тільки “загально”, маємо листи гетьмана і Виговського до короля з датою 7 березня, вислані з якимсь Сокольским, королівським післанцем. Гетьман писав коротко.- “Найясніший і т. д. Лист в. кор. мил., з домаганнєм кількох тисяч людей, був би негайно виконаний, коли б не стали на перешкоді і весняні труднощі для походу і звичаї ради обозової 17). Обіслав я найближчих полковників, щоб подали свою гадку. Неприятель 18) завинив, бо згідно з обіцянкою своєю не мав переносити своєї зброї; але коли переступив, повинен вступитися, згідно з договором. Але треба почекати, поки оповіщу полковників своїм універсалом, щоб почути їх раду. Покаже себе вірність і покірність, що покрили були воєнні розрухи-лиш трохи потерпіти у бога, котрому ми нашу захитану вітчину і безпечність в. м. поручаємо”.

Виговський повторяв теж саме, тільки більше многословно, розмішуючи запевненнями в своїй готовости служити.-“Скорому до послуг не треба давати остріг (пришпорювати): вирозумівши бажаннє в. кор. м., п. гетьман війська Запорозького зараз велів розіслати універсали до ближчих полковників, щоб не дати причин до замішання. Не вважай, в. к. м., тої малої проволоки якоюсь нежичливістю п. гетьмана-бо такий уже з давніх часів повівся в війську звичай-нічого старшому не починати без посполитої наради. За себе обіцяю в. к. м. не дати сону очам моїм, поки висловленого в листі бажання не докінчу позитивним вислідом, і за пана гетьмана з військом прирікаю, що він не пустить неприятелеві в. к. м. безкарно того його зухвалого виступу-як що він не відступить від свого наміру і буде за Вислу заганятися з своїми хоругвами. Потреба в. кор. м. навіть і зараз би мала щасливі наслідки-тільки весняна розтіч і неприсутність старшини стала на перешкоді, і мусімо трохи загаятись. Инші справи, (з окрема) те що в. м. к. доручив комісарам, сподіваємось полагодити устно, а дещо і післанець в. к. м. Сокольский устно перекаже” 19).

В сих листах найбільш інтересне для нас-се обережне висуваннє тези, що землі на схід від Висли, себто Західня Україна, лежать в сфері інтересів і протекції козаків. Від посилки військової помочи Полякам гетьман і його канцлєр явно відкараскуються, про комісію говорять загально. Комісарів при гетьмані не видко, тільки якийсь королівський післанець, отой Сокольский.

З вище зацитованого листа Радзєйовского до Карла, писаного 3 травня, знаємо, що був такий мент, коли термін і місце комісії були уставлені твердо: в Білій Церкві 1 травня 20); се мусіло статися не пізніш початків березня, і в наведенім листі Виговського про комісію говориться справді як про щось уже уставлене і само собою зрозуміле: козаки дали на неї згоду. Радзєйовский сподівався-покладаючи се на шведські переговори, що сей термін буде відложений, і з комісії не вийде нічого-се й справдилося, але в момент задокументований листами гетьмана і Виговського 9 березня, про комісію говорилось як про щось прийняте — тільки говорилось загально не входячи в деталі. Мова йшла головно про військову поміч. Натискав король і хан. Відправивши при кінці лютого Шумовского з своїми послами, і всякими приємними обіцянками 21), хан і його візир, очевидно стали намовляти Хмельницького до сього походу, призначеного на другу половину березня (на повню). Під Камінцем мали зійтися війська татарські, козацькі й польські — маємо сліди листів, котрими хан нагадував сей термін Полякам 22). очевидно теж саме писалося до козаків.

Але все воно виглядає скорше на маркованнє ханської вірности слову та великої жичливости королеві, ніж на дійсний рух. Хоч чуємо, що Менґлі-ґерай уже рушив з передовими полками, і хан уже рухається — тільки щодня виглядає вістей від Хмельницького 23), але властиво справа вже була пересуджена неприхильною поставою Хмельницького. Він проти ханських покликів до походу висунув жадання нової видачі бранців-котрих Татари не виконували, нарікав на татарські, особливо ногайські ексцеси, і навіть узявся до розправи з котримись ногайськими улусами. На випадок яких небудь неприязних виступів Орди грозив новим морським походом, московськими Калмиками і т. д. Очевидно, не тільки вигорожував себе, але й татарському походові на Україну й на Шведів хотів запобігти, і супроти того хан і його візир так старанно визначали крок на місці в своїм листуванню з королем, в дійсности не маючи ніякої особливої охоти рухатися в таку недогідну пору під небезпекою нового конфлікту з гетьманом.








Примітки


1) Ґоліньский записує: “Король Ян-Казимир мешкав у Львові для трактатів з козаками, хотячи привести Хмельницького до послушенства Короні Польській” (с. 813). Ітінерарій Яна-Казимира за лютий-квітень, коли він жив у Львові (з перервами)-у Кубалі Wojna Szwecka c. 476.

2) Вище с. 1171.

3) Monumenta XXIII с. 318.

4) Акты Ю. З. Р. III с. 508.

5) Вище с. 1166.

6) З рукоп. бібл. Красіньских видав проф. Крипякевич в Записках львівських т. 147 с. 74.

7) Книги польського двора, кн. 86, 1656, аркуші не нумеровані.

8) Lettres c. 79, 97, 121, 126, 139.

9) Тамже с. 166.

10) Тамже с. 167.

11) Тамже с. 166.

12) Тамже с. 167.

13) а nа ostatek y czerni.

14) przystąpic do skonczenia pokoiu-тут і далі вживається се слово не так в значінню замирення, як договору.

15) pokoy stanie.

16) Жерела XII с. 375-6.

17) mos consilii castrensis-лист гетьмана маємо тільки в латинськім перекладі в хроніці Тeмберского с. 342.

18) Розуміти шведського короля-що він обіцяв не переносити зброї за Вислу (див. вище).

19) З ориґіналу швед. держ. архиву видано в Архлві Ю. З. Р. III. VI ч. 47, латинський переклад у Темберского с. 342.

20) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 116.

21) З автоґрафів бібл. Чорторийських видрукував листа хана і візира Кубаля в примітках-с. 479-480.

22) Реґести (essentailla) польського коронного архиву-їx наводить Кубаля, тамже с. 480-1.

23) Зміст листу Шумовского з 22 березня, в тих же реґестах, справи турецькі ч. 16.











Попередня     ТОМ IX     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ X. Стор. 20.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.