Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





XI. “МОСКОВСЬКА ЗРАДА” І НОВА ЛІҐА (ЛІТО 1656-ВЕСНА 1657)


ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ І ЇХ ВІДГОМОНИ НА УКРАЇНІ: ЗАМИРЕННЄ МОСКВИ З ПОЛЬЩЕЮ І РОЗРИВ З ШВЕЦІЄЮ, ВОНА ПОВІДОМЛЯЄ ПРО СЕ ГЕТЬМАНА, ГЕТЬМАН ВІДПОВІДАЄ ПОСОЛЬСТВОМ СКОРОБОГАТОГО 7 (17) ЧЕРВНЯ, НАКАЗ СКОРОБОГАТОМУ, ПРИСИЛКА КИКИНА З ІНФОРМАЦІЄЮ, ПОСОЛЬСТВО ГАПОНЕНКА, БАЖАННЯ ВІЙСЬКА, ЩО МАЮТЬ БУТИ ВЗЯТІ НА УВАГУ ПРИ ДОГОВОРІ, ГЕТЬМАН ОСТЕРІГАЄ ЦАРЯ ВІД ЗГОДИ З ПОЛЯКАМИ, ЛИСТ ЙОГО В СІЙ СПРАВІ ДО А. БУТУРЛИНА. ОБУРЕННЄ СТАРШИНИ НА ЗРАДЛИВУ ПОВЕДІНКУ МОСКОВСЬКОГО УРЯДУ, ЇЇ ПІЗНІШІ ЗГАДКИ ПРО СЕ В МАНІФЕСТІ ДО ДЕРЖАВ.



Після того як військо Запорізьке на весняній раді признало для себе неможливим порозуміннє з Польською Короною і небажаними-всякі переговори з нею, з тим більшою підозріливістю і неприхильністю мусіло воно ставитися до мирних переговорів, що розвивалися між Польщею і Москвою. За більш неофіційними балачками, що ще з кінцем 1655 року завязались між ріжними урядовцями і достойниками Москви і Польщі (докладніше-в. кн. Литовського) в р. 1656 пішли вже вповні офіційні переговори-облекшені посередництвом Австрії. При всіх своїх обережностях і побоюваннях, щоб не заплутатися в нову війну, віденський двір не відмовився посередничити між Москвою і Польщею, і в осени 1655 р. приїхали до Москви в сій справі цісарські посли Алєґреті і Льорбах, і цар прийняв посередництво цісаря. В квітні 1656 р. приїхав посол Яна-Казимира Ґаліньский і одержав принціпіяльну згоду на замиреннє. Цар і його дорадники охоче прихиляли ухо до польських метикувань про перспективи вибору московського царя королем польським і мирного обєднання обох монархів сею дорогою, і навіть авансом взяли на себе ролю захистників польсько-литовських володінь від шведських претенсій. В травні 1656 р. зірвали дипльоматичні відносини з шведським королем і вислали військо в його володіння при Финській затоці, накликавши таким чином на себе довгу, тяжку і клопотливу війну. На той же травень були призначені мирові переговори з Польщею при посередництві австрійських послів. Але через опізненнє мандатів термін пересунено на 1 серпня, і місцем переговорів визначено Вильну 1).

В середніх днях н. с. червня 1656 р. гетьман дістав про се офіціяльне повідомленнє від царя. Царської грамоти не маємо-знаємо про неї тільки з гетьманського листу, висланого з сього приводу з тодішньої гетьманської кватири в Гадячу, з осібним післанцем “Чигиринцем Іваном Скоробогатим”, як він називається в московських актах. З ним поїхав підписок Виговського Остап Федькович (Федоров), Лубенець Степан Вербицький і з ними 10 чоловіка козаків.

Гетьман дякував цареві за превелику ласку, яку йому розповіли його післанці (про се посольство гетьманське нічого більше не знаємо). Цар прислав з ними грамоту, повідомляючи про посередництво римського цісаря в справі замирення з Польщею, і разом з сим гінця, що віз повідомленнє від царя Яну-Казимирові про посольський з'їзд: очевидно, гетьманові доручалось переправити сього гінця до Яна-Казимира. Гетьман повідомляє царя, що він того гінця негайно вислав до короля, але в обережній формі нагадує що його, гетьмана, також не годилось би поминути в сій справі: “Просимо в. ц. в., щоб і нам було відомо, де і на якім місці буде відправлятися той з'їзд 2). Бо з Лядських сторін приходить богато православних, через великі обиди, які вони приймають від неприятелів в. ц. вел. і наших, і розповідають також, що Ляхи далі заходяться против нас, на віру і церкву православну, продовжуючи свої давніші нечестиві замисли. Розіслали богато єзуїтів і ксьондзів своїх по всіх краях римської віри, до королів і князів: шукають у них помочи против нас, а нас і віру православну і церкву обіцюють викорінити. Також инших заграничних неприятелів підіймають против нас: одного послали до Ракоція семигородського князя, прохаючи грошей і війська на Шведів, а його, Ракоція, обіцяють взяти на королівство по смерти Яна-Казимира, або дати городи в застав. Инше (посольство) післали до турецького султана, обіцюючи щорічну данину, аби лише прислав з инших земель на нас поміч. Знову ж двох послів-одного до римського цісаря, другого до римського папи післали прохаючи помочи військом. А папа римський писав до Яна-Казимира і панів-рад, щоб яко мога з в. ц. вел. мирилися, а потім, вигнавши Шведа, всіми силами хочуть узятися до нас і православної віри. Тепер знову післали Ромашкевича. Вірменина, до хана кримського, щоб ішов з військом на Шведів, а потім хочуть обернути військо на Україну в. цар. величества. Отже ти, вел. государю, єдиний поборник православної віри і церкви, видячи такі лукавства сих наших неприятелів, нас у наругу иновірцям не давай, але в ласці своїй і вільностях неодмінно заховуй!”.

Далі гетьман подає до відому царя про той бунт, що підняв був Грицько Неблядин-вище се було наведене (с. 1230), а з рештою відкликається до устних доручень даних Скоробогатому і Федьковичу 3).

Наказ даний їм, був поданий “в посольском шатре”, і заховався в актах, в московськім перекладі:

“Поклон від нас-Б. Хм., гетьмана й. ц. в. Запорізького віддати й. ц. в., також від усього війська Запорізького; титул весь говорити до й.ц. в. за звичаєм.

Пункт 1-й про з'їзд лядський: бити чолом й. ц. в. щоб нам об'явив, де, на якім місці і як скоро буде відправлятися. Тому що Ляхи намовляють ріжні чужі землі, а найбільше кримського хана, і без нього не хочуть і з'їзду робити, — доки хан не дасть згоди. Про се посилаємо лист Криштопа Тишкевича, бувшого чернигівського воєводи, для переконання й. ц. в. 4).

2. Яка секретна рада була у панів-рад лядських при Яні-Казимирі, що вони між собою постановили і як папа римський писав до кор. Казимира: щоб мирилися на чім-будь, тому що все то може бути в ніщо, і як ріжних сторонніх панів на нас затягають-про все те посилаємо відомість, принесену достойним православним чоловіком і подану на письмі: як вони тепер задумують нас пізніше звоювати, тільки б у силу зібратися 5).

3. Післали Ляхи і до Ракоція, князя семигородського, щоб їм помагав грошима і військом проти Шведів, а Ляхи мають його взяти на королівство, як тільки король помре, а поки до того прийде-тепер же відступають йому частину земель, про се свідчить відомість 6).

4. Післали посла до турецького султана, аби велів Татарам іти в поміч Ляхам- обіцяють всякі дарунки, аби яким будь чином привести султана до того щоб їм на нас поміг 7). Похваляються, що Шведів уже погромили, а упоравшися хоч трохи з Шведами, хочуть обернутися на царя і на нас-готові й миритися з Шведами.

5. Ромашкевича Вірменина, наділивши шляхецтвом, післали до кримського хана з великими дарунками, щоб їм поміг; так Татарам кажуть: коли нам не дасте помочи, то цар з козаками вас у Криму звоює, а коли дасте нам поміч тепер зараз, ми вам потім помагатимемо против усіх ваших ворогів.

6. Бити чолом е. ц. в., аби не гнівався за тих своєвільників, Донських козаків, що війшли сюди по охотника, а ніхто добрий не пішов, тільки своєвільники. Богато їх зібралось, а старшим був у них Грицько Неблядин: він казав, що від й. ц. в. був на те наказ, і й. ц. в. велів нас воювати. Ми не бачучи указу й. ц. в., тільки своєвільників, без указу й. ц. в. зібраних, веліли тих своєвільників громити. А коли б ті своєвільники десь показались і про нас недобре говорили, нехай й. ц. в. не вірить! Бо ми будучи під кріпкою рукою в. ц. в. пильно охороняємо вільности і будемо охороняти, а ті хотіли таку своєволю підняти, яка в Чугуїві була. А указу й. ц. в. на те не було ні через післанців ні через письмо. Таких своєвільииків треба б і там 8) карати-се ми подаємо на високий розсуд й. ц. в.

7. Ляхи як звикли лукавством ходити, так і тепер у тих своїх хитрощах не перестають. Ждемо указу й. ц. в.-чи йти нам на них з військом? А як той з'їзд буде, нехай й. ц. в. сповістить, щоб нам і своїх туди післати-до боку й. ц. величества.

8. Про хана кримського коли б спитали, чи має йти Ляхам у поміч, сказати, що ще не рушився і нікого не посилав; а як тільки пішле, або сам рушиться, негайно дамо знати.

9. Бити чолом й. ц. в., аби про все через тих же наших післанців нас повідомив і указ свій дав (593-7).

Окремим листом Виговський просив Лопухина мати ласкаву увагу для сього посольства і посприяти йому, щоб цар його ласкаво прийняв і “без забави одпустити рачив” 9).

Тим часом поки Скоробогатий їздив, від царя прибув стольник В. П. Кикин з інформацією про з'їзд з австрійськими і польськими послами, — котрої бажав собі гетьман. Самої грамоти досі не маємо-мабуть було там висловлено бажаннє, щоб гетьман прислав від себе матеріяли і конкретні пункти, котрі треба мати на увазі при переговорах. Гетьманська канцелярія проворно взялась до виготовлення матеріялу. Про се довідуємося з листа гетьмана до царя, з Чигрина 26 липня с. с. (5 серпня н. с.); маємо її в московськім перекладі, в актах посольства сотника Романа Гапоненка з тов., що повезли сього листа і всякий матеріял на з'їзд. Подаю з нього що інтересніше:

“Згідно з наказом в. ц. в., в грамоті присланій з стольником В. П. Кикиним, на з'їзд до Вильни, столичного міста в. ц. величества вел. князівства Литовського до великих і повномочних послів в. цар. вел. посилаємо з війська в. цар. в. Запорозького посланників наших Романа 10) Гапоненка з товаришами, на з'їзд з польськими послами. Тільки як у попередніх листах так і тепер тебе, вел. гос., покірно просимо, аби згідно з своєю побожною вдачею боронив благочестиву віру, православні церкви і весь православний нарід Російський, що не мають нікого над тебе, єдиного під сонцем православного царя, — аби його в неприятельські руки не віддавав, а під своєю великою і кріпкою рукою держав...

Все се віддаючи під милостивий розсуд в. ц. в., просимо наказати своїм великим послам, аби тим нашим післанцям на з'їзді любов свою показали, а як той з'їзд з Яном королем польським скінчиться, — нас ласкаво сповісти. Тільки Ляхи будуть всякі неправди вишукувати, аби той з'їзд протягти: щоб замиритися на час (тільки), тому що не мають ніякої сили.

“А тих посланників наших не посилаємо до столиці в. кн. Литовського, а просто до в. цар. вел., на те аби вони взяли указ від в. ц. в., як мають на з'їзді справуватися 11).

Останні слова знов таки означали проханнє, щоб Гапоненко з тов. дістали від царя мандати на з'їзд, як повноправні учасники; але царський уряд знову пустив се проханнє повз уха-викликавши тим велике незадоволеннє гетьмана і старшини.

В наказі Гапоненку з тов. (що заховався в московськім перекладі, трохи подертім, так що має подекуди прогалини) гетьман після звичайних поклонів, наказував віддати боярам адресовані до них листи і просити прочитати їх перед царем-“аби нас з ласки своєї не випустив”. Далі наступають такі пункти 12).

Військо, піддавшися цареві, як оборонцеві православної віри, все на його покладає, і посли мають триматись того указу, якого від нього одержать 13).

“Просити й. ц. в., щоб то було доручено його послам на комісію, на випадок коли б приходило до згоди, а границя не була показана згідно з (володіннями) давніх князів руських. В такім разі щоб владицтва, архимандритства, ігуменства, церкви, такок усі села й маєтности, з давніх часів надані, а уніятами, панами, ксьондзами та иншими людьми забрані, аби були повернені зараз-не відкладаючи з сойму на сойм, як то давніше бувало. Хоч би навіть кількадесять літ вони їх держали, силоміць відібравши. Просити великих послів, щоб про се ґрунтовно порозумілися з нашими (післанцями).

“Унію-тому, що вона-богові всемогущому образа, аби негайно скрізь викоренено, не вимовляючись ніякими привилеями від королів. Нехай віддадуть православним церкви і монастирі з маєтностями: ксьондзи чи инші особи на підставі привилеїв чи инших прав нехай не відмовляються і не протягають.

“Православним щоб вільно було мати всяке набоженство, з святими тайнами в процесії ходити, мертвих провожати з святощами згідно з старим звичаєм грецьким, скрізь де тільки православні проживають. А то тепер “невірні Жиди” більше вільности мали ніж православні-служби свої відправляли, а православні не мають ніякої свободи.

“Щоб з священників світських, в містах і селах королівських, княжих і панських, не бралося податків ні підвод, а мали вони такі вільности як давніше, і щоб належали до суду епископського, а не світського.

“Завели були давніше панове-ради, щоб православній шляхті не давано ніякого начальства, гідности ні уряду, а по містах осіб руських православних до маґістрату, війтівств і бурмистрств не допускано, а то для того, щоб православна шляхта задля начальства і урядів свою віру кидала і приймаючи віру римську до урядів поривалася і тим способом православних людей меньшало. — Надалі щоб всякому православному шляхтичеві давалися начальства, уряди земські й инші, а по містах православні міщане щоб допускалися до маґістрату. А де шляхта щось випросила під православними, духовними чи світськими, — щоб то все було уневажнено.

“Король і пани-рада мають присягти, що вони на військо Запорозьке війною не підуть і инших заграничних народів на нього підіймати не будуть, і ніяким чином війську шкоди не будуть чинити.

“А коли б Ян-Казимир не схотів помиритися так, як бажає й. ц. в., тоді просити й. ц. вел. дати нам негайно знати, а ми з військом готові.

“Тепер Ян Казимир прислав Діонісія Балабана, православного луцького владику, запрошуючи до переговорів 14), але ми з ними ніяких з'їздів робити не хочемо, бо покладаючися на бога і ласку й. ц. в. сподіваємося, що ніякої шкоди не потерпимо”.

Далі йдуть принагідні вісти. Донські козаки ходили на Азов, але там їх погромлено, і після того Татари прийшли на р. Тор і немало наробили шкоди. Татари пішли в поміч Ляхам і тепер мають бути під Люблином. Згадано дещо про боротьбу за Варшаву, і переслано копію умов її капітуляції.

З пересланих листів заховалися лише деякі: лист Яна-Казимира присланий з Діонісієм Балабаном, й деякі инші, менш важні. З рекомендаційних листів післаних до бояр маємо лист гетьмана до Морозова, змісту не інтересного.

Подібні остороги против переговорів з Поляками як отсе до царя, гетьман посилав на всі приступні йому адреси. Заховалось напр. таке його писаннє до новаго Київського воєводи Андрія Бутурлина. Повідомляючи про свій приїзд, літом того року він просив гетьмана надсилати йому всякі вісти. 13 (23) липня гетьман вислав йому такого листа з побажаннєм всякого добра на новім уряді і з такими вістями:

“Сими днями (онамеднишнего дня) приведено до нас язика зловленого під Камінцем Подільським, він нам сказав, що повз Камінець пройшло 40 тис. Орди в поміч Ляхам. З того міркуємо, що коли тепер Ляхам пощастить і вони Шведа вигонять, то всі сили свої разом з Ордою обернуть на нас. Також прислав до нас Ракоцій, король венгерський, боярина свого Себеш-Ференца і сповіщає, що Ляхи присилали до нього, прохаючи війська і грошей-обіцяли взяти собі за короля його самого або його сина, а він нас через посла свого просить, аби ми з ним у приязни жили. Ми вважаючи незручним в таких обставинах роздражнювати на себе всіх сусідів 15), волимо мати собі приятелів ніж неприятелів, щоб уже християнство могло в цілости пробувати. Тому посла того з приязнею відправили, просячи венгерського короля (тільки про те), щоб він ніякої помочи Ляхам не давав і в нічім їм не вірив. Маємо також відомість, що 10 дня місяця августа має бути з'їзд у Вильні, і не знати що на тім з'їзді буде. Відомо, які то Ляхи-які вони лукаві: доки Шведа вигонять, будуть той з'їзд проволікати, а потім-як щастє послужить, вони подавньому будуть свій замисел сповняти; добре б було, щоб й. ц. в. в нічім (їм) не вірив. Чули ми, військові люде й. ц. в. й з Шведами вже зачали війну (задор учинили)-бо-зна, як то воно далі піде” 16).

Московський уряд старався пускати сі остороги повз вуха. Відправляючи Скоробогатого цар в загальних виразах запевняв гетьмана, що буде і далі заступати православну віру і православних християн. Похваляв його за прислані вісти й листи і наказував передати з Кикиним автентичні реляції Данила, що видимо заінтересували московських політиків: очевидно, вони сподівалися дещо з того використати в переговорах з Поляками. Про час і місце сих переговорів цар, мовляв, іще перед приїздом Скоробогатого написав з Кикиним і не вважає потрібним повторяти 17). Прислані з Гапоненком побажання цар почасти сам безпосереднє передав до уваги своїх представників на виленськім з'їзді, почасти, — те що вважав менше важним лишав гетьманським послам реферувати і боронити самим-скільки їм удасться 18). В сій справі писав 13 (23) вересня своїм виленським представникам: “Писав до нас гетьман запорізький Б. Хмельницький і прислав своїх післанців: Романа Агафонова з товаришами, а з ними статті для мирного договору. Ми вислухавши ті статті веліли виписати з них, на чім маєте твердо стояти при мирнім договорі-вони посилаються вам з сею грамотою; а з иншим, що належить до мирного договору, веліли післати до вас самих запорозьких післанців. З статтями післаними з сею нашою грамотою поступайте згідно з (сим) нашим указом; а що до статтів написаних у запорізьких післанців в їх наказі понад се-ви договорюйтеся з польськими комісарами, наскільки можна буде прийти з ними до порозуміння” 19).

“Статті” доручені представникам як необхідні, се пять наведених вище пунктів про церковні справи. Инше, написане в наказі, як бачимо, царський уряд доручав своїм представникам підтримувати постільки, поскільки се не могло б перешкодити договору. Правда, що в наказі послам тільки церковні справи і були конкретизовані докладніш, про політичні ґарантії говорилось загально-що Річпосполита має обіцяти повне невмішуваннє в українські справи (“ніякої шкоди війську не чинити”)- див. вище, і царський уряд, очевидно, не хотів себе звязувати тим, як се козацькі посли будуть розвивати перед польськими комісарами.

Таким чином принціпіяльний протест українського уряду против замирення з Польщею був з'іґнорований царем-він уважав можливим війти тільки в конкретні церковні справи, вказані йому гетьманом. З свого боку український уряд, як бачимо- в делікатних виразах висловивши своє переконаннє про неможливість уставлення згідного пожиття з Річпосполитою, наче б то війшов у скромну ролю консультанта-не виразно настоюючи на участи своїх представників у сих переговорах. За старою традицією відкопав старі постуляти, що ставилися на всяких переговорах з польськими парляментаріями-оборони православної церкви, православної шляхти, міщан і т. д., і подав їх для памяти царському урядові. Формально взявши, все наче б то було зовсім гладко і обосторонньо льояльно. Але в дійсности козацька старшина була глибоко обурена тим, що Москва не вважаючи на всі остороги з її боку пішла таки на замиреннє з Польщею-тим часом як Україна різко зазначила свою непрямирену ситуацію супроти неї. Заховуючи далі етикетальні форми супроти свого московського протектора: стараючись не давати з своєї сторони ніяких приводів до розриву, вона в дійсности до глибини душі була обурена, що сей протектор не вважаючи на її протести береться без її участи роспоряджатися долею України, і торгує з польськими панами козацькими головами, що здались на його ласку. З тих звідомлень, які проскочили в московських джерелах про ради старшини, скликані в вересні і грудні для обміркування сих подій, і з деяких пізніших відзивів козацьких (правда теж досить рідких) бачимо ясно, що в козацьких кругах сей оборот московської політики вважався формальною зрадою, віроломством з боку царя чи його уряду, бо приймаючи Україну під свою протекцію він обовязався, устами своїх повномочних представників, боронити Україну і нікому не видати, а тепер фактично видавав її польським панам-маґнатам, гонячися за їх голосами на виборах на польське королівство. Найбільш виразно було се висловлене в пізнішім (1658 р.) маніфесті українського уряду, котрим він оповіщав европейські держави про свій розрив з Москвою:

“Не з инших мотивів прийняли ми протекцію в. князя московського, як тільки для того, щоб заховати і примножити для себе і потомства нашого свободу нашу, здобуту зброєю з поміччю божою і стільки разів назад повернену жертвою крови. Засипане обіцянками і пререченнями в. князя московського наше військо перше виступило на підбиваннє йому Литви-під проводом нашого полковника ніжинського Золотаренка. Ми сподівалися, що з огляду на спільність віри і наше добровільне підданнє, в. князь московський буде справедливим, прихильним і ласкавим до нас, поступатиме з нами щиро і на свободи наші не замишлятиме, а навпаки-примножатиме їx більше і більше, згідно з обіцянками своїми. Але здурили нас ті надії! Міністри і вельможі московські намовили того пречестного, всепобожного і найласкавішого володаря, що зараз першого ж року як завелися переговори між Поляками і Москвою, разом з тим рішено придавити і поневолити нас, з огляду на надії на польське королівство. Москалі пообіцяли Полякам, що з наказу вел. князя нарушимо нашу присягу Шведам і будемо їx воювати, а замисел їх був той, щоб занявши нас війною з Шведом, лекше нас придавити і поневолити. Б. Хмельницький з канцлєром нашим ніяк не хотіли на се пристати і всякими доводами переконували вел. князя через Вас. Петр. Кикина, аби війни з Шведами в Ливонії не починав. Ми мали в руках копію згаданого наказу, цілком певну, — але думали, що се був тільки лукавий замисел міністрів, інтрига вельмож, що хотіли підлеститися свому государеві, а сам ласкавий государ і святійший патріярх не дадуть згоди на таке злодійство 20), — тому далі хотіли нашою вірністю перемогти московські замисли. Але війна розпочата в Ливонії з світл. королем Швеції, нашим союзником і приятелем, без усякої причини-тому тільки, що світл. король шведський війшов в союз з нами, — була першим явним документом сього злочину. Шведський король, відтягнений сею діверсією, не міг прийти в поміч нашим плянам. Послові нашому до нього, Грекові Данилові Олівемберґові (з Оливної Гори) двічі відмовлено переїзду через Московію, і се змусило нашого гетьмана вислати його до Люблина з військом, котрим провадив тоді Данило Виговський, зять гетьмана, а надалі пильно слідити за московськими інтриґами. Підозріння збільшила також будова нової фортеці в нашій київській столиці і залога з кількох тисяч московського війська, поставлена там: навіть Поляки, при всім нашім тодішнім поневоленню, не вимагали того від нас, а Москва пускалась на таке, в своїм бажанню мати нас своїми союзниками поневолі. А найбільше проречисті свідоцтва їх замислів мали ми на Білій Руси-як вони там майже 200 родин шляхетських, що добровільно перейшли на московську сторону, силою і лукавством переселили на Москівщину. Міщан могилівських та инших мешканців Білої Руси, з городів і сіл, понад 12 тисяч вивели на засланнє в Московські пустині, а на їх місце привели кольонії московські. Поминаю переговори їх про те щоб Старий Бихів й инші наддніпрянські місця були передані в їх руки — аби весь Дніпро був обсаджений їх залогами”, і т. д.

Сей пізніший о два роки маніфест безсумніву вірно віддає вражіннє і настрої старшини в сих часах. Стримуючись від яких небудь різких виступів перед царем, щоб не давати приводу до конфлікту і розриву, старшина самим різким способом засуджувала сю поведінку і вважала себе звільненою, через сю зраду, з усяких обовязків супроти царя. Вважала, що має тепер цілком вільну руку в міжнародній політиці, — але ще не тратила надію заховати в цілости свій воєнний союз з Москвою, що був для неї головно цінним. Різко відмежовуючися від відновлення, в тій чи иншій формі давніх звязків з Річеюпосполитою, против нової польсько-московсько-татарської ліґи, що фактично зарисовувалася в сей мент перед її очима, вона паралєльно з польсько-австрійсько-московськими переговорами в Вильні оформлювала свою власну нову ліґу, що мала складатися з України, Семигороду, Дунайських князівств і Швеції.








Примітки


1) Перший з'їзд делєґатів стався 22 н. с. серпня; закінчилися переговори 4 н. с. листопада. Докладне звідомленнє московської делєґації міститься в кн. 88 і 89 “Книг Польського Двора” московського посольського приказу; за ними досить докладно оповів сі переговори Соловьев, 11, с. 1699 дд. За польськими матеріялами описує їx Кубаля, Wojna brandenburska, розд. II-Traktat Wilenski; головно використовує ркп. Чорторийських 2113, що містить матеріял в копіях; ориґінали кореспонденції в ркп. тоїж бібліотеки ч. 386. Матеріяли австрійської делєгації використав Валєвский (Walewski Historia wyzwolenia Polski), I, 1866, ст. 300. Спеціяльна праця: Gawlik, Projekt unii rosyjsko-polskiej.

2) Виразніше проханнє, щоб на з'їзд допущено козацьких представників- в п. 7 інструкції Скоробогатому і тов.-див. далі.

3) Акты посольства Скоробогатого в Сибир. прик. ст. 1636, лист гетьмана л. 589-592, <дан в Гадяче июня 7 дня 1656 г.> (московський переклад).

4) Се лист Тишкевича з 25 травня, наведений вище, с. 1219, в нім Тишкевич сповіщав гетьмана, що цар дав згоду на посередництво в замиренню “цісаря християнського”, і король визначив на з'їзд своїх представників: воєводу руського Лянцкороньского і маршалка в. кн. Литовського Паца, “тільки від хана й. мил. тепер ся справа залежить: король й. м. не хоче укріпляти миру з царем московським без згоди хана, і до нього післано в сій справі”.

5) Не зовсім ясно, що то був за “достойний чоловік”. Між листами пересланими з Скоробогатим в “вЂстовое письмо”, з такою припискою: “Писал Володка Львовской”. Тут оповідається, що Поляки ширять фальшиві чутки про свої перемоги над Шведами, аби ними переняти на свій бік козаків; сам канцлєр кор. говорить, що Поляки хочуть тільки замиритися на час, аби потім відомстити своїм ворогам. Тимчасом вони підбивають на козаків Ракоція і Татар. Тамже л. 608-11, дуже лихий московський переклад.

6) Долучена звісна нам уже реляція Данила, з сими осторогами Ракоція про замисли Поляків, папи і т. ин. -вище с. 1187.

7) Як ілюстрацію гетьман долучив листа посла до султана, В. Бєньовского, писаного з дороги, з Сілістрії, 10 травня, до канцлєра кор.: він описує прихильність нового сілістрійського баші-на перевірку виявилося, що се шляхтич з Польщі, років 20 тому взятий в полон на Мерлі: Бєньовский переказує його вісти: що Венеціяне теж роблять заходи на віденськім дворі, щоб цісар поміг Полякам.

8) На московській території. Ориґінальний текст сього пункту вище с. 1230.

9) Автоґраф в “Подлинных малор. грамотах” ч. 68/69; дата: “з Гадяча 8 липня”.

10) В перекладі помилкою: Германа.

11) Картки в стовбці помішані, упорядковані членами нашої експедиції: л. 637-8, 643, 649, 636, 648 теперішньої нумерації.

12) І тут картки перебиті: 664, 667, 663, 669, 662, 659; порядок останніх статей я дещо змінив, бо він очевидно цілком припадковий.

13) Пункт має прогалини, тому я переказую його загально

14) Слово вирвано, але зміст мусить бути такий.

15) Тут переклад якийсь неясний: “И мы видя дЂло непристойное к тому напрасно всЂ земли на себя гневить”.

16) Сибир. ст. 1564 л. 5-8; під кінець листу мова про сінокос і риболовлі в Київі: воєвода, видно, скаржився, що наказний полковник не давав київській залозі місця на сінокос і риболовство, гетьман обіцяв дати прихильне розпорядженнє. Дата: “в Чигрині 13 липня 1656”.

17) Акти посольства Скоробогатого, Сибир. Прик. 1636 л. 627, 639-641.

18) “Книги польського двора” № 87 л. 179-186.

19) “А которые статьи у запорожских посланцов написаны в наказе оприч того, и о тЂх статьях с польськими комисары по тому ж договор чинили, на том с ними утвердитца мочно”-л. 181-2.

20) huic sceleri, Архив Ю. З. Р. III. VI с. 363. Розбивка в тексті моя.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.