Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна





ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО ПОРОЗУМІННЯ З КОЗАКАМИ: ЛИСТИ ТИШКЕВИЧА І ЛЄЩИНЬСКОГО, МІСІЯ Д. БАЛАБАНА, ОДНОЧАСНО ПОЛЯКИ ДИСКРЕДИТУЮТЬ КОЗАКІВ В ОЧАХ МОСКВИ, СПЕЦІЯЛЬНО РОЗКРИВАЮТЬ ЗНОСИНИ ХМ. З ШВЕДАМИ І РАКОЦІЄМ.



Польська сторона не переставала і в сім часі атакувати Хмельницького пропозиціями замирення і відновлення старих відносин. В той час як Тишкевич висловляв свої жалі Хмельницькому з того приводу, що доручена йому комісія з військом Запорізьким зійшла на ніщо, летіли листи до гетьмана і його писаря від иншого сенатора- одного з найповажніших і близьких дворові-воєводи Яна Лещиньского. З доручення двору чи в порозумінню з ним 1) він наново, іґноруючи всі розчарування, дізнані попередніми парляментаріями вдаряв в оптимістичні тони і як людина “з найдальших кінців Польщі”, не замішана в ніякі сварки і рахунки з козацтвом, пробував нового порозуміння, виходячи з ясно заявлених мовляв добрих побажань гетьмана. Старався посіяти недовірє до шведського короля і розвести з ним гетьмана; нагадував старі приязні мовляв настрої, апелював до памяти старого посередника Кисіля, і т. д. Заявляв готовість приїхати на переговори не вважаючи на слабе здоровє, що його затримало у Львові. Висловлював надію, що ся нова комісія, до котрої його визначено, дасть уже щось певне і невідмінне, і т. д. 2).

Чи була не се яка відповідь з козацької сторони, з його листування не видно 3). Але не сталось, видко, нічого й такого, що знеохотило б його до дальшої кореспонденції, як далі побачимо.

Потім король скористав з тої нагоди, що післанець Хмельницького приводив до його табору під Варшавою царського гінця, висланого з повідомленнєм про прийняте австрійське посередництво і визначені переговори. Відізвався до гетьмана і війська Запорізького пригадкою про свою готовість вступити з ними в переговори для складання договору, а посередником для сього дуже влучно взяв православного владику луцького Балабана, що перед тим уже, весною, їздив до Хмельницького- начеб то з жалями на кривди православним, і очевидно-встиг завязати добрі відносини в війську. Король писав гетьманові: “Урожоний, нам приємно милий! 4). Гонець царя московського, післаний з вашим післанцем, застав нас під Варшавою, і ми його прийнявши з належною і звичайною пристойністю так і відправили. Показує то бог на здивуваннє світу, як всі держави заходяться ратувати Річпосполиту (очевидно натяк на цісарське посередництво, далі евакуацію Шведами Варшави). Але хоч би біг звеселив нас іще більшими побідами над тим неприятелем, се не одмінить нашої охоти до ґрунтовної згоди з військом Запорізьким: аби-сь тільки захотів вповні до того приложится -ми ж тобі бажаємо доброго здоровля. Дано в таборі під Варшавою в місяці червні” (день пропущено) 5).

Гетьман відіслав сього листа цареві-ілюстрував ним двоєдушність Яна-Казимира, що шукаючи мовляв щирого порозуміння з царем, одночасно пропонував сепаратне порозуміннє гетьманові й переманював його під свою владу, — і заразом непримирене становище війська Запорізького, що не хоче ніякого порозуміння з Польщею, ніяких переговорів з Яном-Казимиром.

Висліди посольства Діонісія Балабана були дійсно дуже не втішні, бо в результаті Ян-Казимир наказує своїм комісарам у Вильні, листом з 18 серпня, нещадно демаскувати віроломну і зрадливу політику Хмельницького перед царськими уповаженими:

“Не без великого здивовання то мусить бути у нас, бо ніколи ми того не сподівались-що хоч ми пропонували йому (Хмельницькому) нашу ласку і згоду, він не кидає завзятих практик проти нас, і веде зносини з князем семигородським Ракочим і заприсягається з ним-як то нас остерігають з певного джерела. Така була й давніша його поведінка-як ми з ханом кримським договорювалися, а він відступив від залрисяженого союзу з Татарами, а пошукав протекції цар. величества. Так от і тепер-передбачаючи близький договір наш з царем й. м., хилиться до нового протектора, складаючи новий союз, мабуть не тільки против нашої держави, але й против царя й. м. Маємо також нехибну відомість від тих, що то на свої очі бачили-що козацькі посли тепер в таборі шведського короля. Ніколи не можемо припустити, щоб се діялося за відомістю й. цар. вел., і коли козаки продовжують свої відносини з ним, ми вважаємо потрібним повідомити про се вас і то вам пильно доручити: поскаржитись і ґрунтовно остерігти (царя) від такої поведінки-оскільки се звязане з безпечністю і трівкістю вічної згоди. Ми щиро хочемо згоди з й. цар. вел., і хоч шведський король дуже нас намовляє, і пан де-Люмбр, посол французького короля був у нас-і знову завтра його сподіваємось — з ріжними арґументами, щоб ми війшли в згоду з Шведами і сполучені сили наші обернули на державу й. цар. вел., — ми більше цінимо трівку приязнь з й. цар. вел. і вище ставимо її від шведської. Ми певні, що ми в ній не помилимося, особливо як цар накаже пильнувати всяких неприязних заходів Хмельницького і їх силою і повагою своєю відверне і стримає. Кримський хан теж його пильнує, а нам обіцяв, що як би Хмельницький пішов за лінію 6), він зараз війде на Україну і не допустить ніяких операцій против нас і Річипосполитої 7). А хто зна, чи шведський король, порозумівшися через Ракоція з Хмельницьким, не задумує й діверсії — походу на державу й. ц. в. Тому наказуємо вам пильно: ті замисли шведського короля й згадані інтриґи Ракоція з Хмельницьким подати до відома й ц. в., маючи на увазі у всім ґрунтовне заспокоєннє між нами і Річеюпосполитою (з одної сторони) і й. цар. вел. (з другої” 8).

Се була тактика Поляків протягом цілого року, відколи тільки почалися перші балачки про можливість замирення з Москвою. При кожній нагоді вони гуділи в московські вуха, що козаки цареві не вірні, що вони ведуть свою власну політичну лінію і при першій нагоді відступлять від царя. Показували московським представникам, з відповідними коментаріями, козацьке листуваннє, розповідали правду і неправду, про зносини з Шведами, з Турками, з ханом-против Москви і т. д. З другої сторони так само не переставали повторяти козакам, що Москва їх здурить, не додержить своїх обіцянок, не полишить ніяких прав, перетворить на своїх безгласних невільників, холопів таких як її власні прирождені піддані. Почасти ми вже се бачили, не одно можна б додати на доповненнє.

Лихареву, висланому ще в осени 1655 р. на переговори з Радивилом і Ґонсєвским оден з приставлених до нього шляхтичів розповів, що кілька Німців утікло з царського війська до литовського, і додав до того, що й сам Хмельницький хоче вернутися до короля, а инший шляхтич завважив: “Хоч би малий упадок прийшов на царських людей, зараз козаки на вас же повстануть”.

Лихарев відтяв їм: “З Хмельницьким ніколи вам не погодитися, се ви неправду кажете” 9).

В розриві Москви з Шведами, що стався весною 1656 р., чималу ролю відограли листи шведського короля до гетьмана запорозького і наказного, почасти переловлені Поляками і передані московським боярам на доказ того, що шведський король переманює козаків з “під московського царя в підданство до себе, почасти переслані самими адресатами. Московські представники подали їх як доказ недоброжичливої поведінки Шведів; шведські представники доводили, що переклади листів зроблені не вірно. В дійсности, мовляв, шведський король договорювався з козаками для спільної акції проти Яна-Казимира, і то ініціятива сих переговорів вийшла від козацької сторони: козаки просять підтримати їx против польського короля, а шведський король зовсім не робить ніяких заходів, щоб перетягнути їх під свою зверхність, і навіть до пропозицій воєнної помочи ставиться дуже здержливо. Тим не менше Москва взяла се за оден з приводів до війни з Шведами-не вважаючи на те, що старшина дуже не хотіла сеї війни, всяко старалась її відвести, і було зовсім ясно, що ся війна Дуже поглубить розбіжність московської й української політики.

Підчас виленських переговорів польські депутати іменем короля остерігали Москву, що Хмельницький веде переговори з Карлом-Ґуставом і Ракоцієм, тому що боїться кари за свої діла, коли у царя з королем польським піде до замирення, тому хоче відстати від царя. Козаки беруть участь в акції Ракоція і Карла проти вибору царя на польське королівство-бо вони бояться пімсти від Поляків. Шведський король заходиться об'єднати їx в противумосковській лізі як людей “шатких”. Бояре на се відповіли, що цілком певні вірності козаків 10). Їм в том оповідали ріжні річи австрійські делєгати.

Показано боярам листа від цісарського резидента при польськім королі-очевидно і інспірованого з польської сторони, — в нім подано такі остереження: “Замітна річ що Хмельницький, побачивши, що Поляки приходять до сили, а Шведів скрізь побивають, теж пише до кор. й. м.-обіцяє йому служити против усіх його неприятелів. Що то за чоловік: то Москві, то Шведам, то Полякам хоче служити, і так своїм лукавством (воровством) уміє повернутися як “вітряниця” на кожний вітер. Та й се не дивно-бо з молодости своєї навчився таких штук у єзуїтів” 11). Два тижні пізніше ті ж цісарські посли розповіли, що Хмельницький помер, а на його місце вибрано писаря-прихильника римської віри, і не відомо який тепер оборот візьмуть справи 12).

Підчас переговорів царського післанця. Артамона Матвеева з Ґонсєвским в осени 1656 р. Ґонсєвский звертав увагу на зносини Хмельницького з Клрлом-Ґуставом і з Ракоцієм: Хмельницький присяг перед послами Ракоція, що в усім буде чинити його волю, і аґент Хмельницького чернець (Данило) безнастанно їздить до Карла-Ґустава; думка у них одна-посадити на польськім престолі Карла-Ґустава (тим часом як Матвеев намовляв Ґонсєвского і пробував закупити його грошима, щоб він підтримував кандидатуру на польське королівство коли не самого царя то його царевича) 13).

З другої сторони-цікаві такі інструкції від польського уряду польським комісарам на виленськім з'їзді: “Король й. м. велів мені пильно доручити вам доходити приязни козацької-тому що козаки там присутні”. Се пише 5 жовтня Ґонсєвский Пацові 14). А в “катеґоричній резолюції” короля і сенаторів з того ж дня читаємо: “Козаків всякими способами задоволити, хоч би навіть їм виділити щось удільне за Дніпром-про се пильною поштою пошлеться інструкція-написана для переговорів з козаками” 15). На жаль сеї спеціяльної інструкції (як що вона дійсно була післана) ми не маємо; в ранішому листі короля, 3 жовтня маємо загальну директиву-за посередництвом царя “заспокоїти козаків” чи за зборівськими, хоч за білоцерківськими пактами”, а ґарантії їм самим лишити сформулювати, як вони будуть за краще вважати 16).

Але і з наведених директив можемо зрозуміти, які забіги робилися коло козацьких послів у Вильні. Як їх з одної сторони старалися привернути до Польщі всяким обіцянками (заразом і грошевими арґументами очевидно). А з другого боку-можливо підозріливо і ворожо настроювали до московської сторони: до її торгування козаками як московським інвентарем, без волі і відома козацького війська, до московських плянів поневолення України і перетворення в прості московські провінції, і т. д.








Примітки


1) Висилаючи свої листи до гетьмана і Виговського 14 травня, Лєщиньский повідомляв другого дня королеву: “розпочинаю кореспонденцію з Хмельницьким”, ркп. 384 с. 373, як нижче. Див. про сей епізод у Кубалі Wojna Szwecka c. 481-2.

2) Чортор. 384 с. 433. і 477.

3) В своїм листі з січня 1657 р. (див. нижче) він згадує тільки про охоту “до ґенерального покою”, заявлену гетьманом “через своїх послів у Варшаві” що мабуть означає не більше, як ту присилку від гетьмана, до котрої зараз перехожу.

4) “Урождений приятно наш любимый”-переклад польського: “urodzony nаm uprzejmie miły”, звичайна інтитуляція листів короля до своїх значніших підданих. Переклад дуже лихий із ріжними прогалинами, я переповідаю його загально.

5) Сибир. приказ 1636 л. 661 і 658, під перекладом приписка: “А по сказке гетманских посланцев-что тот лист привез от короля к гетману лутцкой владыка Дионисей Балабан”.

6) Розуміти демаркаційну лінію, що ділила козацьку Україну від тої, що лишилася під королем.

7) nie dopusci szerzyc się iakiey przeciwko nam i Rzptey zawziętosci.

8) Ориґінал в ркп. Чортор. 386 с. 35 (се листуваннє з виленськими комісарами в ориґіналах); копія-Теки Нарушевича 149 с. 289.

9) Книги польського двору N 85 л. 20.

10) Звідомленнє Одоєвского-Книги польського двору № 38 л. 332 дд.

11) Звідомленнє Одоєвского з виленських переговорів під днем 30 с. с. серпня-Книги польського двору N 88 л. 561.

12) Звідомленнє Одоєвского л. 280.

13) У Соловйова с. 1705.

14) Теки Нарушевича 148 с. 453.

15) Надруковані у Кубалі Wojna brandenburska c. 397-8-шифрований текст і його розвязка.

16) Тамже с. 396.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XI     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XI. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.